ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом



Pdf просмотр
Сторінка32/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   38
331
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ

36
Hoffmann C.
Balancing language planning… — P. 426–440.
37
Boran I.
Autonomy as a remedy for language conflict // Language
Problems and Language Planning. — 2001. — Vol. 25. — No. 3. — P. 249.
38
Schmid C. L.
The Politics of Language… — P. 107. Ясна річ, забезпечення права громадян вимагало встановлення відповідного обов’язку та кваліфікації чиновників. Цікаво, що, запроваджуючи двомовність послуг федеральних установ, канадський уряд вимагав двомовності лише від частини їхніх працівників (тих, що мали справу з членами обох група решті дозволяв бути одномовними. Див Esman M.J. The Politics of Official Bilingualism… — P. Ухвалений 1977 року так званий Закон 101 змушував усіх прибульців до Квебеку віддавати дітей до франкомовних шкіл, але згодом Верховний
Суд Канади визнав обмеження права вибору для канадських громадян антиконституційним, тож нині воно поширюється лишена імміґрантів з інших країн. Див Esman M.J. The Politics of Official Bilingualism… — P. 58; Cou
lombe P.
Federalist language policies… — P. Власне, й іспанську модель можна вважати поєднанням територіального принципу щодо реґіональних мов та персонального — щодо титульної,
яку громадяни мають право вживати на всій території країни.
41
Coulombe P.
Federalist language policies… — P. Утім, деякі автори вважають цю модельне поєднанням двох принципів, а способом реалізації персонального. Див, наприклад Boran I. Auto nomy as a remedy... — P. 244.
43
McRae D.
Conflict and Compromise… — P. 220–224. Крім того, окремий незмінний режим установлено для Аландських островів там органи влади всіх рівнів уживають лише шведської мови. Див Ibid. — P. 322–330; Бе
ліцер Н.
Фінляндія: досвід територіальної автономії Аландських островів та національно культурної автономії корінного народу Саамі // Сучасність. —
2002. — Ч. 7–8. — С. 60–72.
44
McRae D.
Conflict and Compromise… — P. 86, 98.
45
Ibid. — P. 363–377.
46
Boran I.
Autonomy as a remedy... — P. 245–250 (цит. нас, 250).
47
Цит. за Schmid C. L. The Politics of Language… — P. 107.
48
McRae D.
Conflict and Compromise… — P. 227.
49
Esman M.J. The Politics of Official Bilingualism… — P. 47. Як згадано вище, квебекська ідентичність у тамтешніх франкофонів нині явно сильніша за канадську.
50
Arel D.
Political stability… — P. На цю обставину звертали увагу, зокрема, дослідники перепису населення року. Див, наприклад Arel D. Interpreting «Nationality» and
«Language» in the 2001 Ukrainian Census // Post Soviet Affairs. — 2002. —
Vol. 18. — No. 3. — P. 238–241.
52
Arel D., Khmelko V.
// The Russian factor and territorial polarization. —
The Harriman Review. — 1996. — Vol. 9. — No. 1–2. — P. 85–90; Арель Д. За лучення відокремленого // Критика — 2006. — Ч. 11. — С. 11–12.
332
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Хоч залежно від критерію окреслення груп співвідношення їхніх розмірів істотно модифікується (за повсякденною мовою спілкування дещо переважають русофони, тоді як за рідною україномовних громадян у понад два рази більше, ніж російськомовних, у кожному разі, жодна з двох груп не
є явною меншиною. Ясна річ, в окремих реґіонах на мовний баланс впливає
також присутність інших груп (зокрема угорської, румунської та кримськотатарської, але в загальноукраїнських масштабах вона неістотна.
54
Соціологічне опитування, що його провів Інститут соціології НАНУ (див.
підрозділ 1, 2) показало, що люди, які спілкуються тільки чи переважно російською, набагато частіше не розуміють української, ніж навпаки відповідно та 1,3 відсотка респондентів. Так само частка русофонів, що заявляють про здатність вільно говорити, читати й писати українською, суттєво нижча за частку українофонів, що декларують аналогічну здатність щодо російської (44,6 проти 62,8 відсотка. Звісно, декларації не цілком відбивають реальний рівень їхнього знання мов, але навряд чи суб’єктивний чинник може зумовити аж таку відмінність.
55
Водночас більшість членів суспільства принаймні пасивно двомовні,
тому набула чималого поширення практика російсько української невзаємної чи неадаптивної двомовності, тобто спілкування, в якому жоден зі
співрозмовників не переходить намову іншого. Див Bilaniuk L. Contested
Tongues: Language Politics and Cultural Correction in Ukraine. — Ithaca, Lon don, 2005. — P. У зазначеному опитуванні 70% україномовних (замовою родинного спілкування) респондентів заявили, що їхнім дітям або онукам знання російської безумовно потрібне чи скоріше потрібне, й лише 4,2% — що зовсім не потрібне.
57
Розмитості мовного поділу сприяє і та обставина, що він лише почасти збігається з релігійним та соціальним 20,8 відсотка респондентів, які спілкуються в родині тільки чи переважно російською, вважають рідною мовою українську. Якщо ж окреслювати мовні групи за ідентифікацією, то неоднорідним стає україномовне населення з тих, хто назвав рідною мовою українську, 14,5% вдома говорять тільки чи переважно російською, а ще 24,3% — змішаною мовою, в якій вживаються як українські, такі російські слова».
59
Див.: Кулик В. «Творення здорового глузду в українському дискурсі
з мовно етнічних проблем // Наукові записки ІПіЕНД. — Вип. 24. — Київ. — С. 223–228; його ж. Мова промову нормалізація амбівалентности.
І. Крайні та центр // Критика. — 2004. — Ч. 5. — С. Утому самому опитуванні проти надання російській мові статусу другої
державної висловилися 81,1% респондентів, які спілкуються тільки чи переважно українською в родинному житті, та 58,8% тих, що вважають цю мову рідною.
61
Пор.: Арель Д. Залучення відокремленого. — С. 13.
333
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
Рідна мова є компромісним критерієм міжетнічною належністю, на яку орієнтуються прибічники статусної монополії української мови, та мовою повсякденного вжитку, застосування якого обстоюють прибічники загальнонаціональної двомовності. Відповідно, й визначена за ним територія офіційного вжитку російської мови буде компромісом між прагненням «українофон них політиків обмежити цю територію Кримом та прагненням «русофонних»
сил зробити офіційно двомовною всю країну.
63
Медведєв О.
Мовний баланс сухі факти проти крикливих політиканів //
http://www.obozrevatel.com.ua/news/2007/3/23/162212.htm; його ж. Мов ний баланс України Співвідношення української та російської мову різних сферах громадського та приватного життя. — Неопублікований текст, На Заході та в Центрі 91,2% респондентів підтримують збереження статусу української мови як єдиної державної, тоді як на Сході та Півдні виступають за надання такого самого статусу російській. Водночас на реґіональний статус російської та меншинних мов ладні погодитися у північно західній половині країни й 65,2% — у південно східній. Асиметрія, очевидно, зумовлена різними представленнями цього варіанта вчасна дання російській мові реґіонального статусу навесні 2006 року.
334
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

4.2. Основні напрями
правового регулювання мовної політики
Мова — це гарантія національної безпеки, територіальної цілісності, національної свідомості та історичної пам’яті. Необхідність правового закріплення, чіткість та прозорість урегулюванні мовної політики забезпечують ефективне регулювання відносин між членами суспільства, захист та узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів, що є однією зі складових визначення поняття держави поряд із такими важливими ознаками,
як суверенітет, політична влада, апарат управління та примусу,
наявність грошової одиниці тощо. Тобто це питання треба розглядати як завдання державної ваги, без вирішення якого будуть загострюватися такі важливі та фундаментальні для існування країни питання миру, спокою, злагоди.
Мовна політика держави яскраво відображає реальний стан справу суспільстві. Адже змови розпочинається елементарне взаєморозуміння між людьми, яке переростає на рівень спілкування держави зі своїми громадянами. Держава, забезпечуючи підтримку та розвиток державної мови, тим самим робить крок назустріч утвердженню та зміцненню своїх позицій як всередині держави,
так і за її межами. Вільне користування меншинами рідними мовами є ознакою цивілізованості, демократичного устрою та дотримання праві свобод людини та громадянина. Регулювання мовної політики — це завдання, яке потрібно вирішувати поряд з іншими стратегічно важливими питаннями розвитку нації. Правильна і чітка стратегія мовної політики має
забезпечуватися законодавством з урахуванням особливостей як країни в цілому, такі регіональних потреб.
Розглядаючи ситуацію в Україні, що склалася навколо мовної
політики, можна припустити, що це питання було і залишається занедбаним протягом 17 років незалежності нашої держави. Огляд законодавчої бази свідчить, що Конституція України, Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення Ст.10 Конституції
залишаються зігнорованими і, по суті, не виконуються. Забезпечення виконання Ст. 10 Конституції України, яка встановлює, що державною мовою в Україні є українська мова, має відбуватися шляхом прийняття законодавчих актів, які б деталізували це положення.
Частина 2 Ст.10 Конституції України визначає, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови
335
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Ця норма Конституції України зумовлює необхідність розв’язання питання проте, якими засобами держава забезпечує (буде забезпечувати) всебічний розвиток і функціонування української мовив усіх сферах суспільного життя. Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 р. розтлумачив, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної
влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших сферах суспільного життя. Це тлумачення Конституційного Суду
України є позитивним — воно конкретизує і визначає правовий зміст цієї статті, але питання щодо її реалізації не вирішує. Очевидною є необхідність прийняття відповідного правового документа,
який би конкретизував Ст. 10 Конституції. Тут доречно згадати
Закон Промовив Українській РСР від 28 жовтня 1989 р. Аналізуючи цей закон, можна стверджувати, що на час його прийняття він справді був якісним і детальним правовим документом, який визначав та конкретизував усі сфери використання і функціонування мові міг би стати основою для майбутнього мовного законодавчого акту, який відповідав би усім вимогам
і реаліям сучасного життя в державі. Позитивним моментом закону є його конструкція. Зокрема,
у розділі Загальні положення визначено завдання, якими охоплено основні сфери суспільного життя. Законом визначено також функціонування мову сферах освіти, науки, інформатики і культури, інформації та зв’язку, топоніміки. Також виділяється окремий розділ, присвячений сприянню національно культурного розвитку українців, які проживають за межами України. Особливо слід звернути увагу на Ст. 9, де визначається організація і контроль за виконанням цього закону, чітко визначається органна який покладається ця функція. Прийняття нового закону, який би встановлював основи мовної політики і конкретизував Ст.10
Конституції України, необхідне вже зараз. Майбутній закон може мати назву Про державну мову та інші мови, що функціонують в Україні. Наголосу майбутньому законі повинен бути поставлений на закріпленні статусу державної мови, а саме конкретизації Ст. 10 Конституції. Має бути чітко сформульоване визначення державної мови. Наприклад, державною мовою в Україні має
бути визначена закріплена Конституцією українська мова, яка повинна бути обов’язковою в органах державного управління та
336
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
діловодстві, громадських органах та організаціях, на підприємствах та установах, у закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’яз кута інформатики. Водночас майбутній закон повинен виконувати охоронну функцію щодо державної мови. Охоронна функція державної мови має бути закріплена таким чином, щоб можна було чітко розрізнити межі, де саме є обов’язковим застосування державної мови,
а де можна буде застосовувати російську та інші мови національних меншин України. Підхід до добору кадрів на державну посаду мусить передбачати знання державної мови, що підкріплюється державним іспитом.
До трудового законодавства мають бути також внесені корективи, які б зняли колізії у цьому питанні.
Охоронна функція державної мови майбутнього закону також повинна полягати втому, щоб забезпечувати знання державної
мови усіма громадянами України як мови міжетнічного спілкування всередині держави. З огляду на сучасні реалії, коли українську мову в державі
використовує менша частина суспільства, охоронна функція державної мови повинна підкріплюватися і розкриватися і в інших законах, підзаконних актах, прийнятих задля деталізації та реалізації закону промову. Наприклад, можна передбачити прийняття
Закону України Про використання державної мовив освіті, науці
та культурі та видання наказу Міністерства юстиції України Про заходи щодо забезпечення вивчення державної мови працівниками суду та нотаріату». З іншого боку, треба бути надзвичайно обережними у прийнятті законодавства щодо мовної політики задля уникнення бюрократизації та зайвих, непотрібних правових актів.
Тому юридична техніка таких правових актів має бути чіткою,
стислою та конкретною.
Питання реалізації законодавства з мовної політики, втілення його вжиття також потребує окремого закріплення, адже можна приймати багато законів, але без достатньо чіткої системи застосування їх на практиці, без бюджетної підтримки вони залишатимуться лишена папері. Для того, щоб цей закон виконувався,
потрібно створити ефективний орган, який би набув функційна гляду за його реалізацією. Корисним досвідом для реалізації законодавства з мовної політики міг би стати досвід Франції. Таку цій країні відповідальність за вироблення та втілення політики у сфері мови у національному вимірі несе найвища Рада Франкофонії,
337
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
що підлягає апаратові президента, Вища Рада з французької мови під керівництвом служб прем’єр міністра. Визначенням курсу, законодавством, нормуванням, координацією та підтримкою роботи спеціальних комісій, особливо у царині термінології та
інженерної лінгвістики, займаються загальне управління французької мови Міністерства культури та Французька Академія. Як бачимо, це питання у Франції залишається під контролем у найвищих осіб держави. Враховуючи українські реалії, в нашій країні
в системі органів виконавчої влади повинен бути створений спеціальний орган, який би володів на фаховому рівні механізмом контролю замовною політикою. Це може бути окремий орган при прем’єр міністрові, який би був наділений особливими владно виконавчими функціями. Один із важливих напрямів правового регулювання та реалізації
мовної політики — захист мов національних меншин України.
Конституція України у частині 3 Ст.10 встановлює, що в Україні
гарантується вільний розвиток, використання і захист російської,
інших мов національних меншин України. Ця стаття знаходить свою конкретизацію у Законі України Про національні меншини
України», де у Ст.6 визначається, що держава гарантує користування і навчання рідною мовою. Міжнародно правовою основою, що має регулювати це питання в Україні, є Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. На цей міжнародний документ покладена важлива функція щодо захисту мов, які потребують цього. Водночас цей важливий документ має ряд неточностей в українському перекладі, які призводять до колізій, через які реалізація його практично унеможливлюється. Зокрема, неточність починається із назви документа. В англомовній версії текст звучить як «Europian Charter for Regional or
Minority Languages», отже, коректний переклад українською має
бути: Європейська хартія регіональних або міноритарних мов».
Хартія визначає у Ст. 1, що під регіональними або міноритарними мовами слід розуміти мови, що їх традиційно використовують у межах певної території держави її громадяни, які репрезентують кількісно меншу групу, ніж решта населення цієї держави, та
є відмінними від офіційної мови. Ратифікація Європейської хартії
відбулася Законом України Про ратифікацію Європейської хартії
регіональних мов або мов меншин, що був прийнятий Верховною
Радою 15 травня 2003 р. і передбачає захист мов національних меншин, що є грубою неточністю. У пункті 11 Пояснювальної за
338
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
писки до Хартії (Explanatory Report of the Charter) зазначено, що
«метою Хартії є захисті підтримка регіональних або міноритарних мова не мовних меншин. Тобто прикметник стосується лише кількості тих людей, які розмовляють цими мовами і не сконцентровані на певній частині території держави або які становлять меншу кількість осібна певній території, порівняно з тією кількістю осіб, які розмовляють мовою, поширеною на більшості території держави. Застосувавши положення Хартії дотри надцяти мову тому числі до російської мови як мови національної меншини, відбулася підміна предмета регулювання Хартії,
оскільки Хартія застосовується не до мов національних меншина до регіональних або міноритарних мов. Очевидним є факт, що російська мова не може бути включеною до переліку мов, щодо яких застосовується Хартія, оскільки нею володіє більша частина населення держави.
Усі зазначені вище неточності у законодавстві ставлять під сумнів виконання не лише важливого міжнародно правового документа, алей застосування національного законодавства. Усунення даних неточностей може відбуватися шляхом доопрацювання,
прийняття нових законів, приведення понять до чітких відповідностей. Зокрема, виробляючи законодавство про захист міноритарних мов, потрібно чітко виокремити мови, які справді потребують захисту. Необхідним є перегляд списку із тринадцяти мов, що застосовуються відповідно до Хартії, та вирішення питання правового статусу російської мови іншим законом. Саме це має бути врегульоване майбутнім Законом Про державну мову та інші мови,
що функціонують в Україні, про який зазначалося вище. Закон
України Про національні меншини в Україні також вимагає
доопрацювання, оскільки багато понять у ньому визначаються надто загально, неконкретно і нечітко. Закон має визначати точно, які
саме національні меншини підпадають під предмет регулювання цього закону. Розробка змін до Закону України Про національні
меншини в Україні має відбуватися з врахуванням Європейської
хартії регіональних та міноритарних мов, про зміни щодо якої згадувалося вище.
Питання захисту мов, що цього потребують на території України, має розв’язуватися із чітко розробленою програмою реалізації. Втілення цієї програми вимагає доопрацювання з урахуванням досвіду зарубіжних країну аналогічному питанні.
339
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
Для України був би цінний досвід Німеччини щодо правового регулювання статусу національної меншини, а саме — правовий захист мовного питання сорбів, — етнічної групи, що проживає
на території ФРН. Специфіка правового регулювання статусу сор бів, зокрема їх мовного питання, визначається не лише їх етнічною,
культурною та мовною відмінністю від німецького населення,
але й тією обставиною, що їх батьківщиною протягом багатьох століть є Німеччина. В землях Брандербургу та Саксонії регулювання правового статусу сорбів піднесено на конституційний рівень. Тобто порушення прав сорбів на охорону та розвиток своєї
мови має характер конституційно правового порушення, що тягне за собою відповідний правовий захист. В обох землях положення про сорбів вміщуються у всіх правових актах, які можуть стосуватися прав та інтересів сорбського населення Німеччини (освіта,
мова, територіальне планування. Загальною для обох земель рисою є прийняття спеціальних законів про сорбів, що є базовими для решти законодавства і на їх положення спираються та посилаються також усі підзаконні акти, що регулюють відносини, які
стосуються прав та інтересів сорбів. Регулювання мови, культури та національної ідентичності сорбів, розвиток та удосконалення освіти сорбською мовою, збереження їхніх пам’яток історії та культури, використання сорбської мови на офіційному рівні, збереження сорбських поселень при територіальному плануванні та
інші важливі для сорбів аспекти суспільних відносин регулюються спеціальними законами. Відмінності, що існують між ними,
пов’язані насамперед з характерним для кожної із земель розподілом правового матеріалу між правовими актами. Наприклад,
у Саксонії в законі про сорбів нема такої детальної статті про шкільну освіту, яку Брандербурзі, оскільки ще до прийняття цього закону був прийнятий закон про школу, який детальніше регулював питання шкільної освіти сорбів. Варто також відзначити, що спеціальні закони про сорбів видаються двома мовами.
Проблеми правозастосування, як показує практика земель
ФРН, пов’язані в основному з тим, що законодавство залишає значний простір виконавчій владі для прийняття важливих рішень щодо справи сорбів. Допускається, наприклад, коли кількість учнів, що вивчають сорбську мову, невелика, скорочення кількості
класів з навчанням сорбською мовою і приєднанням цих учнів до старших класів та деякі інші схожі рішення, які залишаються на розгляд органів виконавчої влади. Виконавча влада може прийняти
340
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
таке рішення, а може залишити все, як є, з огляду на ситуацію.
Велика частина аналогічних конфліктів вирішується на користь сорбського населення, за яким не лише широкі правові можливості захисту прав та інтересів, ай підтримка суспільної думки,
в тому числі зарубіжної.
Створено також Сорбський інституту році в Бауцені
з філіалом в Котбусі на основі міжземельної угоди Саксонії та
Брандербургу. Інститут займається дослідженням мови, історії та культури сорбів у Лаузиці на минулому та сучасному етапі розвитку сорбської мови та культури. В рамках Інституту збирається,
архівується та відкривається доступ для громадськості необхідних матеріалів з історії сорбів.
Створений у 1951 р. Інститут сорабістики Лейпцизького університету — один із найстаріших освітніх закладів з підготовки спеціалістів сорбської мови та культури. Традиції та вивчення викладання сорбської мови сягають першої половини ХVІІІ століття.
Головним завданням підрозділу є підготовка вчителів та персоналу для органів державної влади. В рамках цієї дисципліни вивчається не лише мова та культура, ай історія сорбів. В Університетській бібліотеці зібрана сорбська література, журнали та газети,
а також спеціальна література з сорабістики. Для студентів сорбів, які навчаються нарізних факультетах, інститут організовує лекції, диспути та проводить традиційні свята. Інститут тісно співпрацює з різними дослідницькими закладами Східної та
Центральної Європи, із сорбськими закладами в Лаузиці та насамперед із Сорбськм інститутом у Бауцені.
Загальний аналіз стану правового регулювання мовної політики в Україні переконує, що це питання потрібно закріплювати необхідною юридичною базою якнайшвидше. Невідкладність вирішення полягає утому, що мовне питання пронизує усі сфери суспільного життя, атому неврегульованість та неточність, яка панує тепер у цій сфері, залишає за собою багато суперечностей,
які постійно будуть загрожувати суспільними проблемами. З іншого боку, регулювання мовної політики вимагає великої скрупульозності на законодавчому рівні, адже мова — це головний аспекту житті людини, через який вона проявляє себе, соціалі
зується та передає у спадок як найцінніше культурне надбання. Однією з основ, від якої треба відштовхуватися у вирішенні
мовного питання в Україні, є донесення до кожного громадянина важливості знання державної мови як мови, що сформувалася


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал