ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом




Сторінка26/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   38
271
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
Криму та Закарпаття, регіональна ідентичність удвох останніх випадках не зазнала політичної мобілізації і залишилася у сфері
приватного життя, тоді як трансформація ідентичності у Придніст ров’ї демонструє претензії на утвердження не лише як регіональної, алей державної. Специфіка формування національної та регіональної ідентичності на пострадянському просторі проявляється через артикуляцію альянсів, в основі яких зазвичай структура і взаємодія еліт центру і регіонів. При цьому наявність конкурентних проектів
ідентичності (на Закарпатті — український, русинський, угорський в Криму — російський, український, кримськотатарський)
веде до зниження політичної вираженості почуття ідентичності населення, а здатність різних сегментів еліт об’єднуватися закріплює
його регіональну ідентичність (випадок — Придністров’я).
У всіх випадках йдеться про формування власних історіографічних та мовно політичних проектів, що існують в режимі жорсткої
конфронтації. На Закарпатті проект народу Закарпаття, що користується прихильністю еліти області, конкурує з іншими проектами конструювання ідентичності, які спираються на власну історіографічну базу.
На Закарпатті, які в Криму, ми маємо справу з «конфліктом
історіографії», який охоплює фактично усі аспекти етнополітичної
історії регіону мовне питання, питання колективної стратегії меншин, автономізм, сепаратизм, іредента, ізоляція, міграцій (еміграція, трудові міграції, етнічні чистки та депортації, розв’я зання конфліктів і територіальні зміни.
Таким чином, проблема русинства має набагато складніше під
ґрунтя і навряд чи може бути зведена до інтерпретації, що руйнація українського етнополітикуму в Словаччині була виключно вольовим рішенням словацьких владних структур. Необхідно брати до уваги, що українці Пряшівщини (Словаччини) перебували після створення Підкарпатської Руси в складі Чехословаччини у специфічних умовах. Близькість до етнічних територій Галичини та
Буковини, розвиток українського руху у 1920–1930 рр. сприяли розвиткові української орієнтації в Закарпатті. В той же часу Словаччині русини перебували під асиміляційним пресом збоку словаків. Крім того, зберігалися консервативні русофільські традиції.
Після 1945 р. перед українцями Словаччини залишилися дві альтернативи українська та російська. Русинська говірка та належність до русинства не мали за тих умов навіть символічної цінності.
272
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Провідні чесні інтелектуали на кшталт З. Неєдли (міністра освіти)
підтримували лінію компартії, яка декларувала український статус усіх нечехів і несловаків, хто використовував слов’янські говірки. Підтримка українського проекту була природною у контексті
невдачі проекту «чехословакізму»(мовно культурної спільноти чехів і словаків. Від 1950 р. східнослав’янське населення використовувало як літературну саме українську мову, а демонтаж українських інституцій у Словаччині після 1989 р. свідчить про складний комплекс проблем, які включають успішність урбанізації та модернізації патріархального регіону, яка вела до словакізації,
слабкість позицій України і постмодерністську моду на регіональну
ідентичність разом з відповідним мовним наповненням.
З погляду комунікативної конкретики русинський проект, як довів симпатик русинства О. Дуліченко, не може конкурувати з мовними реаліями регіону. Практичне значення тут мають лише мови, які досягли певних соціокультурних стандартів (у т.ч. українська. Русинська мова як стандартизована у середній та вищій освіті практично не існує. Це не означає, що вона не може використовуватися нарівні етнополітичного символу. Аналогічно спекулятивним є позиціонування русинства у етноцивілізаційному просторі
регіону. Голова Сойму підкарпатських русинів, настоятель кафедрального Хрестовоздвиженського собору в Ужгороді у своїх численних публікаціях підкреслює православний, русофільський характер русинства. Однак його аргументація свідчить про еклектизм уявлень щодо цивілізаційних орієнтацій руху
10
Ситуація «русинство — Росія — Захід віддзеркалює загальну непослідовність російської сторони у спробах розвинути ефективні
мовно політичні стратегії в регіоні. Як показує еволюція російського дискурсу щодо присутності російської мовив Україні, йдеться протри різні вектори 1) проблематика прав людини в її європейській інтерпретації 2) захист російської мови у рамках лінгвістичної
групи (концепція співвітчизників 3) етноцивілізаційний вектор східнослов’янська цивілізація і російський світ (русский мир. Кристалізація цих векторів, розробка певних стратегій і практичних дій щодо їх реалізації пов’язані з початком правління
В. Путіна. За часів Б. Єльцина в Росії домінували очікування спонтанного розв’язання ситуації. Серед можливих сценаріїв розглядалися економічний колапс в Україні, громадянська війна,
відокремлення регіонів з домінуванням російської мови, масові
заворушення у зв’язку з українізацією. Очікувалося також, що
273
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
дерусифікацію буде гальмувати спротив чиновництва у російськомовних регіонах, непридатність української мови для викладання у вищій школі та уведенні документації через нерозробле ність термінології та брак відповідної літератури, нарешті, тиск масової культури Росії
11
Покладання надійна ефективність тиску Росії у двосторонніх контактах з українськими лідерами, контактах нарівні регіонів,
зрештою, через європейські структури попри очікування виявилися ілюзорними, які сподівання на політичні сили в Україні, що обіцяли надати статусу державної мови російській після приходу до влади. Підсумок неефективності подібної політики підвів К. Затулін на прес конференції у Криму у 2007 р. Критикуючи твердження віце губернатора Севастополя Казаріна проте, що російська мова сама себе порятує і що вона не потребує спеціальних заходів захисту, він заявив Тільки оскаженілі при владі і ті, хто їм прислуговує, усе ще гнуть своє — жодних спеціальних заходів для підтримки російської мови непотрібно Філологи не можуть не знати,
що за останні дванадцять років кількість російських шкіл в Україні
зменшилася на чверть. Безумовно, російська мова і російські люди поняття неідентичні. Але очевидно, що без російської мови російських людей не буде. Тобто, це будуть люди, які не є росіянами вони будуть будь ким — радянськими, українськими, але неросійськими. Сьогодні в Україні ми стикаємося з реальним процесом асиміляції російського населення. Причому з процесом,
який організований на державному рівні. Я стверджую, що він організований, тому що має системний і санкціонований характер:
розвиток освіти певною мовою і розвиток освіти іншою мовою,
жорсткі вимоги до кінопрокату, телевізійного показу, радіомовлення, спроби встановити квоти на імпорт книг російською мовою, які здійснювали оранжеві уряди»
12
Російські зовнішньополітичні відомства активно реагували на ситуацію з російською мовою у західних регіонах України та на рішення обласних рад на Сході та Півдні України щодо статусу російської мови, апелюючи до імплементації Європейської хартії та фундаментальних прав людини. Міністерство закордонних справ
Росії у 2006 р. піддало гострій критиці позицію окремих політичних партій та парламентарів щодо статусу російської мовив Україні, позицію міської влади Івано Франківська та Міністерства юстиції України. В офіційному коментарі МЗС Росії з з питання
274
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
становища з російською мовою в Україні зазначається Мета штучно нагнічуваної ними напруги навколо російської мовив Україні
проглядається як на долоні витіснити російську мову з різних сфер суспільного життя і на всіх рівнях в надії набути собі політичного капіталу. Викликає співчуття, що в цю жалюгідну кампанію поряд з правонаціоналістичними силами включалося Міністерство юстиції України. У публічно озвученому цим шановним відомством проекті державної мовної політики містяться формулювання, від яких червоніють вуха. Наприклад, Росія, мовляв, після 1654 року і надалі проводить культурно мовну експансію проти української ідентичності та української державності, а надання російській мові статусу державної сприятиме, ніби, закріпленню невпинного процесу русифікації України. Вся абсурдність подібного роду формулювань просто не потребує коментарів. Шкода, що їх взяв на озброєння державний інститут влади»
13
Департамент МЗС Росії щодо роботи зі співвітчизниками також неодноразово апелював до проблеми дотримання прав людини у контексті статусу російської мови. Російські фундації та інші
структури підтримують російських літераторів та журналістів,
науковців в Україні, фактично стають рупором російського офіціозу в Україні
14
Загалом же Росія такі не змогла визначитися з пріоритетами у своїй стратегії щодо російської мовив Україні, і, здається, що гра одночасно на трьох полях прав людини, «співвітчизників»
та етноцивілізаційному (у широкому чи вузькому розумінні) не сприяє отриманню бажаного результату.
Іншим напрямом діяльності Росії є співпраця з організаціями
«співвітчизників». Крім завдань реалізації впливу на них, в Україні
вона ставить наметі поліпшення демографічної ситуації в Росії за рахунок ресурсу співвітчизників. Під співвітчизниками розуміються не тільки етнічні росіяни, але всі, хто віддає перевагу російської мові (в т.ч. євреї, німці, греки та інші, а також організації,
які репрезентують етнічні спільноти, для яких Росія є основною територією вихідці з Північного Кавказу, фінно угорські народи, казанські татари, башкири, народи Сибіру. Розробляються щораз новіші програми підтримки співвітчизників, створюються нові фундації рік було оголошено Роком російської мовив Україні. Заходив рамках Року російської мови мали відверто політизований характері фінансувалися з Росії. Для того, щоб подолати конфлікти у середовищі російських організацій в Україні і активізувати
275
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
їхню діяльність, створено нову дахову організацію «Содружест во». Раніше неодноразово піддавалася критиці діяльність цих товаристві характер допомоги їм збоку державних відомстві недержавних структур Росії. Діяльність державної організації Росзарубіжцентр було визнано недостатньою і указом В. Путіна було створено фундацію «Русс кий мир, яка має стати інтелектуальним центром для координації
діяльності організацій росіян та співвітчизників у діаспорі та підтримці функцій російської мови. Слід зауважити, що далеко не всіх задовольняє надто широке розуміння «Русского мира та концепту співвітчизників. Адже російськомовність не завжди пов’язана з політичними симпатіями до Росії, а етнічні росіяни ризикують розчинитися серед «співвітчизників»
15
Аналіз впливу зовнішніх чинників на політизацію мовних проблем в Україні приводить до висновку, що уявлення академічної
спільноти, практичних політиків та чиновництва не завжди адекватні. Україні не відбулася загальнонаціональна дискусія щодо обсягу і обмежень державного втручання у перебіг мовно політичного процесу в загальнонаціональному масштабі та у конкретних регіонах, легітимності чи нелегітимності дій організацій етнолінг вістичних спільноту пошуках міжнародної підтримки, оцінки лобіювання чи ініціювання збоку конкретних країн подібних форм діяльності.
Україна є найбільшою країною Європи, де відбувся запізнілий і незавершений процес мовнокультурного утвердження титульної нації. Державна мовна політика відзначається несинхронністю з практикою країн Європейської Спільноти та сусідніх держав. Результатом є парадоксальна ситуація, коли невдоволення неукраїнських етнолінгвістичних груп рівнем забезпечення їхніх прав, апеляція відповідних структур, що репрезентують
їхні інтереси, до міжнародних організацій чи сусідніх держав поєднуються з фактичною дискримінацією української мови уряді регіонів країни, ізоляцією українців відмовно інформаційного простору і навіть відсутністю можливості здобуття освіти рідною мовою. Українська мова досі слабо представлена у таких сферах,
як бізнес, спорт, шоу бізнес, передові (у т. ч. комп’ютерні) технології, молодіжна мода. Не створено еквівалентного російськомовного продукту у деяких ключових сферах науки та освіти.
З іншого боку, представники російських відомству т. ч. офіційних, твердять про мовну асиміляцію росіян, відсутність російсько
276
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
мовної освіти у деяких регіонах України, примусову індоктрина цію молодих поколінь росіян у дусі українського націоналізму.
З твердженням про мовну асиміляцію румуномовного населення Одеської області виступають і керівники румунського руху України. Вони апелюють до міжнародних організацій зі скаргами щодо неповноти структури освіти румунської (молдавської)
етнічної спільноти в Україні, негативно оцінюють підручники,
що використовуються в Україні.
З аналогічними претензіями виступають угорські лідери, які
заявляють про розмивання зони компактного проживання угорців на Закарпатті, брак перспектив угорськомовної інтелігенції
в Україні через відсутність відповідного статусу угорської мови на Закарпатті. Організації етнічних спільнот, де національна мова використовується скоріше як символ етнічної належності, а не як засіб комунікації, у своїх зверненнях всередині країни та на міжнародному рівні у зв’язку з імплементацією Європейської хартії регіональних мов або мов меншин висловлюють свою стурбованість реальною ситуацією щодо відродження маловживаних мов та
«мов, що зникають. Всупереч обіцянкам і деклараціям, прийнятим на регіональному та загальнонаціональному рівнях, реальну допомогу у відродженні таких мов здійснюють зарубіжні фонди та організації, у т. ч. за фінансової підтримки відповідних МЗС.
Парадоксальність ситуації полягає втому, що сигнали про втрату національної ідентичності та асиміляцію походять з середовища всіх етнолінгвістичних спільнот України, включно з українцями.
Як реакцію на подібну ситуацію можна розглядати концепцію створення своєрідних анклавів в Україні на підставі належності
тих чи інших регіонів України до інших цивілізаційно культурних
«світів» — російського, угорського, румунського чи тюркського.
Цьому сприяють домагання використовувати шкільні та вузівські
програми, що дають неукраїнську інтерпретацію культурно цивілізаційної належності Криму, Закарпаття, Чернівецької області
та інших регіонів. Українська ідентичність — як мовно культурна, такі політична — в рамках таких «анклавних» ідеологів висвітлюється як випадкові, неорганічні проекти, що стали реальністю через несприятливий збіг обставин, зовнішньополітичний тиск, укладання нерівноправних договорів (пакт Молотова Ріб бентропа», Тріанонського, рішення вищого керівництва СРСР про передачу Криму Україні, репресій щодо кримськотатарського,
277
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
угорського та румунського населення. Відродження функцій національних мову таких ідеологічних схемах супроводжується міфами про золотий вік угорців та русинів за панування Корони св. Стефана, росіян за православно монархічної Росії, румунів та молдаван за Великої Румунії. Подібний контекст мовного питання фактично веде до політико ідеологічного розколу країни.
Для того, щоб уникнути такого розвитку подій та усунути деякі
можливі наслідки впливу зовнішніх чинників на політизацію мовних проблем, доцільно вжити ряд заходів, зокрема оновити нормативно правову базу мовної політики розробити для таких регіонів, як Кримі Донюас, додаткові заходи для підтримки української мови активно сприяти просуненню української мовив усіх сферах життєдіяльності і в масштабах всієї країни взяти під контроль допомогу маловживаним мовам та переглянути перелік мовна які поширюється Закон Про ратифікацію Європейської
хартії регіональних мов. Зміцнити і розвинути мережі мовами національних меншин відповідно до потреб заявлених цими меншинами створити спільні комісії з сусідніми державами з питань мовно культурної та історичної спадщини для ведення активного діалогу з цієї проблематики.
1
Як приклад неадекватного трактування мовно політичної ситуації
в Україні та інших країнах див Границы НАТО не совпадают с граница ми ЕС. Дмитрий Табачник о «двуязычии», Квебеке, войне на Кипре, «вос точно европейской Швейцарии» и не только // 2000. — 2007. — 21 вересня.
Критику подібних трактувань диву Национальные меньшинства Финлян дии /Фин ФО, 4/99 // Издание отдела печати и культуры Министерства иностранных дел Финляндии. — 1999; Андерсон Б. Уявлені спільноти. К Критика, 2001; Сергиенко А. Референдум о русской литературе // Зерка ло недели — 2007. — №38; Мельников АС. Культура Чешского Возрожде ния. — Л, 1982.
2
Олексюк А.
Збереження білоруського етносу на українських землях напряму пов’язано зі збереженням самої України як держави Українців Свобода. — 2007. — Серпень. — С. 5. Стан розробки молдавської, придністровської та румунської проблематики умовно політичному аспекті див Moldovan Р. Moldovenii in istorie. —
Chisinau, 1994; Ciobanu S. Besarabia, Populatia, istoria, cultura. — Chisinau,
1992; ПерепелицаГ.Н. Конфликт в Приднестровье. Причины, проблемы и прогноз развития. — Киев, 2001; Толкачева А. Регионализм и идентич ность в контексте национального и государственного строительства в Украине и Молдове // Политические науки. — М, 2005; Вангели Павличенко В.
278
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Читаємо і пишемо латинськими літерами. — Кишинів, 1989 (рум. мовою);
Бачинський В.
Вчорашні люди сьогодні у програмі Рідний край // Concor dia. — 2007. — 4 сентября. — С. 8 (рум. мовою Проблеми освіти румунською мовою // Concordia — 2007. — 6 липня. — С. 2. (рум. мовою).
4
Див.: Саноян Д, Епштейн А. Новые «постсионистские» диаспоры: изра ильтяне в зарубежных странах // Диаспора. — 2006. — №1. — С. 200–224.
5
Nina Korpaczowa wkracza do akcji // Dziennik Kijowski. — 2003. —
№13(212). — Липень.
6
Див.: Міжнаціональні відносини та забезпечення прав національних меншин в контексті реалізації положень закону України Про національні
меншини в Україні / Роден край. — 2007. — 21 липня Імплементація положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин // Роден край. —
2007. — 23 червня Вълчев Д. В името на славянского единство // Роден край. — 2007. — 2 червня Жив ли е езикът, живе и народът // Роден край. —
2007. — 17 лютого;
7
Thompson P.
The Gagauz of Moldova: the Road to Autonomy pp. 84–105 //
Managing Diversity in Plural Societes. — Ottava, 1997.
8
Гунько О.
Кримські татари можуть дати собі раду // Газета по укра
їнськи. — 2007. — 11 листопада Quasevet. — 1990. — №2/19. — С. 7; Коти
горенко В.О.
Кримськотатарські репатріанти проблема соціальної адаптації К, 2005.
9
Adalekok Korai törtenelmünk megitelesehez Karpataljan // Acta Bereg saz. — 2000. — Р. 122–130; Magocsi R. The Hungarians in Transcarpathia //
Karpataljan Magyar Tudomany Tarsasag. — 1995. — №2; Угорські меншини у дзеркалі наукових досліджень // Magyar Tudomany. — 2005. — Див Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. — Ужгород, 2001. —
431 с Лазар Н. Енциклопедія русинської історії та культури // Буковинський журнал. — 2005. — №2–3; Дуличенко А.Д. Карпатские русины сегодня:
некоторые этнолингвистические аспекты // Славяноведение. — 2005. —
№1. — С. 20–30; Желицки БИ, Желицки Ч.Б. Новый венгерский центр сла вистики и изучения историко культурных проблем подкарпатских русин //
Славяноведение. — 2005. — №1. — С. 67–87; Православные русины будут соп ротивляться размещению ПРО в Закарпатье // Русская правда. — 2007. —
№11–12. — С. 8. На захист русинів виступав навіть О.Солженіцин. Див.:
Солженицин А.
Россия в обвале. — Москва Русский путь, 1998. Матеріали на русинську тему регулярно публікує «Русская правда».
Див.: Русины признаны коренными // Русская правда. — 2007. — Однак праці ідеологів русинського руху П.Р.Магочія та І.Попа не залишають сумніву, що вони розглядають русинів як форпост Заходу, а не навпаки.
Див., напр.: Поп І. Історія Підкарпатської Русів датах. — Прага, чеською мовою Магочій П.Р. Народ нізвідки. — Ужгород, Росія, яку ми… Позицій політичних сил Росії стосовно майбутнього
України й Співдружності Незалежних Держав та позицій політичних сил
279
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
України стосовно Росії. — Київ Український незалежний центр політичних досліджень, б. д.
12
Константин Затулин: «Борцы за русский язык не растут на диванах //
Русская правда. — 2007. — №11–12.
13
http://www.ln.mid.ru
14
Названы лауреаты Международной литературной премии имени
Ю.Долгорукого // Русская культура Украины. — 2007. — №2 (Про еволюцію поглядів російського президента щодо етнічних росіян та інших росіян див Чесноков А. Ставропольский рубеж // Политический журнал. — 2007. — 9 июля. — С. 28–33.
280
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

3.4. Ризики альтернативних версій
мовної політики в Україні
Фокусом суспільної дискусії з приводу змісту мовної політики в Україні є питання проте, бутив країні одній державній мові українській, чи статусу державної має набути ще й російська мова?
Всі інші проблеми мовного середовища розглядаються як похідні
або другорядні. При цьому дискутанти послуговуються переважно емоційними та умоглядними аргументами. І практично не аналізують суспільні ризики тих версій мовної політики, прихильниками яких вони є. Поняття ризики нетотожне поняттям небезпеки або загрози. В контексті державної мовної політики під ризиками слід розуміти вибір та реалізацію державою певної версії мовної політики в умовах, коли відсутнє достовірне уявлення про суспільні
наслідки її реалізації. Тимчасом прогнозування має бути неодмінним компонентом державного управління, політичних рішень
і будь якої політичної діяльності. Мається на увазі прогнозування як аргументоване знанням передбачення, а не умоглядне розумування. Спрогнозувати наслідки функціонування мовного середовища
України з однією чи двома державними мовами — значить з’ясу вати, якою втому чи іншому випадку буде імовірна динаміка суспільних відносин, зокрема, суспільної свідомості. Спершу кілька питань, необхідних для прогнозування наслідків запровадження двох державних мов в Україні — української
і російської. Як розуміє український загал державну двомовність Як обов’язковість знання двох державних мов та їх паралельне і рів номасштабне застосування в усіх сферах суспільного життя Чи як ситуацію, коли для однієї частини громадян і на певній частині
території країни державною буде українська мова, а на інших російська Ситуацію можна було б вивчити, розширивши відповідним чином запитальник моніторингу Українське суспільство, який щорічно здійснює Інститут соціології НАН України.
Відповідне знання вкрай необхідне, щоб спільними зусиллями причетних до мовної проблематики дослідницьких установ з’ясува ти імовірні ризики державної двомовності стосовно різних публічних сфер. Серед них освіта, культура, функціонування судової влади та Збройних сил, діяльність адміністративних органів,
281
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
засобів масової інформації, економічне і соціальне життя, міждержавні відносини і транскордонні обміни тощо. Прогнозування ризиків, уданому випадку, це постановка запитань в яку суму обійдеться центральному і місцевим бюджетам двомовний внутрішній та публічний документообіг адміністративних органів?;
чи треба запроваджувати для працівників цих органів іспит на володіння обома державними мовами і чиє для такого запровадження необхідні кадрові, матеріальні та фінансові ресурси як проявить себе феномен двох державних мову функціонуванні силових структур та міжособистісних взаєминах людей зі зброєю як в умовах двомовності працюватиме господарський комплекс, зокрема, авіаційний та залізничний транспорт Приміром, у регіонально розділеній замовною ознакою Бельгії (її іноді називають взірцем для
України») багато людей і досі не бажають вивчати мову іншого регіону. Часом це призводить до трагедій. У 2001 р. два залізничні
диспетчери — франко і фламандськомовний — не змогли зрозуміти один одного через незнання мови колеги. Внаслідок цього сталося зіткнення потягів. Тим не менше, опозиція французькому пануванню збоку фламандського національного руху залишається як позначиться державна двомовність на перспективах соборності Української держави В цьому контексті варто проаналізувати, чому Російська Федерація має одну державну мову,
але багато представників її політикуму наполягають на двомовності
для унітарної Української держави Чи не станеться в Україні
(в разі запровадження тут двох державних мов) провокації федералізму, сепаратизму та іредентизму? Згадаймо Європу 1930 х років,
коли демократично обраний канцлер Німеччини вирішив об’єднати німецькомовний простір і здійснив задумане. Австрію, Сілезію та деякі інші території було анексовано за принципом Німеччина там, де німецька мова, німецька культура і німці чи не криються за вимогами двомовності інтереси недоброчесної конкуренції
російського бізнесу на українському ринку За приклад можна взяти кінопрокат. За оцінками Громадянської ініціативи «Кінопе реклад»
2
, які ґрунтуються на інформації відомих зарубіжних і вітчизняних компаній, орієнтовний обсяг кіноринку України в 2006 р.
сягнув 60 млн доларів. Приблизно 20% кіносеансів відбувалися українською мовою, 80% — російською. 65–75% загальної кількості фільмів прийшли в Україну через дистриб’юторів, що закуповували їх у Російській Федерації. Це притому, що понад 90% фільмів з українського прокату вироблялися великими голлівудськими


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал