ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом




Сторінка25/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   38
261
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
кілька разів змінювала тут мовний курс. Після приєднання до
СРСР румунська мова на території Молдови та України була оголошена молдавською з кириличним алфавітом, при цьому процес переходу на кирилицю у Чернівецької області затягнувся до р. Населенню Чернівецької та Закарпатської областей пропонувалося обрати молдавську національність, однак румунське населення цих територій зберегло румунську ідентичність, хоча й навчалося молдавською мовою і отримувало всю навчальну літературу з Молдови. Розпад Радянського Союзу вивільнив мовно політичні пристрасті у регіоні. Придністровський конфлікті відокремлення Придністров’я були пов’язані з прийняттям Кишиневом закону промову у 1989 р.,
який зіграв роль каталізатора війни. Західні науковці вважають, що російська мова може бути витіснена на периферію у Молдові лише тоді, коли національна мова буде повністю ідентичною з румунською, навіть якщо ідентичність
її носіїв буде молдавською. Аналіз румунсько мовних ЗМІ України («Arcasul», Concordia») впродовж 10–15 років дозволяє зробити висновки щодо бачення ідеологами румунського руху мовно політичних проблем регіону:
Румуни та молдовани є найбільшою етнолінгвістичною групою в Україні після українців та росіян. Мобілізація етнічності дозволить їм стати вагомим політичним гравцем та посередником у чотирикутнику Румунія — Молдова — Придністров’я — Україна.
В Одеській області взято курс на співпрацю з Придністров’ям,
яке поступово українізується. Внаслідок цього процес асиміляції
та українізації молдован на півночі Одеської області фактично завершився. На півдні області органи місцевої влади перешкоджають діяльності румунських громадських організацій, зокрема
Асоціації християнських демократів, чинячи перешкоди щодо збереження мови та розвитку румунської ідентичності.
Молдавську ідентичність культивують люди вчорашнього дня»
на чолі з головою Асоціації молдован України А. Фетеску та редактором тижневика «Лучеферул» А Храповицьким. «Молдове нізм» є проросійським напрямом, який репрезентує певна частина еліт Молдови. Ще більш радикальний характер цей напрям має у Придністров’ї.
Українські владні структури підтримують речників «молдо венізму» з тих самих міркувань, якими керувалася і царська Росія, і Радянський Союз.
262
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Слід зауважити, що Чернівецька область є епіцентром румунського руху, який пов’язаний зі створенням відповідної інфраструктури. Успіхом завершилася пропагандистська кампанія під час перепису населення 2001 року — кількість румунів зросла за рахунок молдаван, у першу чергу у самій Чернівецької області, яка складається з трьох частин — колишньої Північної Буковини, де за австрійського панування був потужний румунський рух, частини
Бессарабської губернії і Герцаївського району, який було приєднано до Радянського Союзу безпосередньо зі складу Старого Королівства (тобто Румунії до 1918 року. В Румунії тривалий час велися дискусії щодо вимог повернути Герцаївський район чи перетворити його на епіцентр румунського руху в Україні.
Варто наголосити, що румунською мовою в Україні навчається більше учнів, ніж всіма іншими мовами (крім української і російської) разом узятими. Однак джерела, що відбивають погляди румунського руху в Україні, а також власне румунські та прору мунські в Молдові, виказують незадоволення та скептицизм з приводу стану румуномовної освітив Україні. Серед вимог румунського руху та політичних і державних кіл Румунії та Молдови, що його підтримують створення шкіл з румунською мовою навчання (а не лише викладання її як предмета) в усіх населених пунктах, де є певна кількість осіб відповідного етнічного походження формування системи цілісної і повної освіти румунською мовою від дитсадка до університетів та науково дослідних установ формування румунськомовного міжрегіонального інформаційного простору, коли виходець з Одеської області, що здобув вищу освіту в Румунії чи Молдові, міг би знайти роботу і продовжити наукову кар’єру, наприклад, у Чернівцях використання підручників та інформаційних матеріалів з Румунії, а не розроблених в Україні.
Деякі діячі румунського руху, як, наприклад, депутат Верховної Ради І.Попеску, артикулюють ці вимоги, посилаючись на імплементацію Європейської хартії, а також координують діяльність на міжрегіональному рівнів Україні. Стратегія румунського руху в Україні полягає у апеляції до європейського досвіду та залученні підтримки відповідно налаштованих кіл Румунії. Тому було б неправильно ототожнювати їх з тими неоконсервативними течіями в Румунії та Молдові, які виступають за відторгнення певних територій від України в обмінна Придністров’я і створення
263
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
Великої Румунії у кордонах, наближених до 1940 року. Як відомо, риторика та акції блоку Кучма були спрямовані саме проти таких силу політичному спектрі Румунії. Однак в Румунії не бракує інших поглядів на ситуацію Молдова виявила себе як країна, яку Румунії нелегко буде інтегрувати у зв’язку з іншими ціннісними установками, не кажучи вже про Придністров’я та «втрачені»
українські території. Тому загальна лінія Бухареста полягає
у допомозі створенню комфортних умов для розвитку румунської
ідентичності у прикордонних регіонах включно з мовними аспектами, у формуванні позитивної історичної картини часів румунського панування в регіонах та сучасного образу Румунії як динамічної європейської країни, яка має бути прикладом для України.
Територія Одеської області є районом, де стикаються румунська та російська концепції цивілізаційного та мовно культурного впливу, месіанські претензії, притаманні культурним елітам обох країн,
на роль спадкоємців візантійського православ’я, на цивілізаторсь ку місію в регіоні та посередництво між Сходом і Заходом. Аналіз цього суперництва, (втому числі і мовній сфері) як в історичній ретроспективі, такі на теперішньому етапі є одним з актуальних завдань української науки
3
Серед інших країн, що прагнуть впливати на мовну політику
України, особливе місце посідають Греція та Ізраїль, які розглядають діаспори на пострадянському просторі як джерело імміграції.
Як грецька, такі єврейська діаспора України відіграли значну роль у створенні модерних незалежних держав Греції та Ізраїлю,
у розвитку їхньої ідентичності, утому числі мовної. Обидві держави відкинули концепцію багатомовності єврейської та грецької
спільноти та взяли стратегію на кодифікацію мов, які мали для них сакральне значення. В Ізраїлі було зроблено ставку на відродження івриту, а в Греції — на кодифікацію мови, що нині відома як новогрецька. Діаспорні мови та діалекти і пов’язана з ними система цінностей та самоідентифікацій відкидалися. Відтак у Греції
було маргіналізовано як мови меншин, такі мови та діалекти грецької діаспори, у т. ч. румейська та урумська мови, якими розмовляли дві частини грецької меншини в Україні. Обидві ці мови набули характеру етнічних символів, і як мови, що зникають, в першу чергу можуть розраховувати на захист збоку європейських структур. Вивчення ж новогрецької мови пов’язано виключно з прагматичною потребою контактів з Грецією, а можливо, також з перспективами еміграції, хоч маріупольські греки порівняно з іншими
264
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
групами греків у колишньому СРСР (зокрема понтійськими) ставляться більш стримано до таких перспектив. Активісти грецького руху, наприклад, Проценко Пічаджі, Балабанов та інші не по зиціонують себе як речники еміграції.
Вживання європейськими та українськими євреями мови їдиш мало значно міцніші позиції. Попри природну мовну асиміляцію,
дві третини євреїв світу перед Другою світовою війною вважали
її розмовною мовою, вона була головною мовою преси, художньої
літератури, театру у головних центрах єврейської діаспори СРСР, США та Польщі. Мовна політика в Ізраїлі була орієнтована на витіснення івритом інших мов, що їх уживало єврейське населення. Незважаючи на ліберальні і постсіоністські підходи,
що акцентують увагу на ролі діаспори, мова їдиш нестала пріоритетом у діяльності відповідних ізраїльських інституцій. Головною мовою як євреїв, такі греків в Україні, є російська мова, при цьому владні структури Росії покладають на російськомовних євреїв,
у т.ч. і в Україні, великі надії, пов’язані з тим, що євреї мають специфічну російськомовну єврейську ідентичність, яка розвинулася в часи СРСР, а також володіють прийомами розбудову російськомовної освіти та ЗМІ краще, ніж власне росіяни, що опинилися за межами Росії.
Питання подальшого розвитку єврейської культури на пострадянському просторі залишається у контексті складних взаємовідносин між російськомовним та івритомовним напрямами.
Значна кількість ізраїльтян постійно перебуває в Україні.
У деяких місцях паломництва (Меджибож, Умань та інші) іврит активно використовується у побуті. Мова їдиш непросто досягла
іншого рівня стандартів та кодифікацій порівняно з такими мовами, що зникають (гагаузька, кримчацька, караїмська, румейська, урумська, але спирається на глобальну традиціоналістську
єврейську інфраструктуру, що її репрезентує рух ХАБАД, різноманітні хасидські угруповання. Демографія традиціоналістських хасидських анклавів у Америці, Ізраїлі та Західній Європі сприяє
відродженню мови їдиш, але на іншій основі, ніж це було у Європі та Америці 1920–1930 років, а тим більше у Радянському Союзі. Крім того, Рада Європи (ура окремі країни на рубежі
ХХ–ХХІ сторіч включили їдишу перелік мов, які вважаються надбанням європейської спадщини і потребують захисту. Рішення
Кнесету (парламенту) Ізраїлю від 1994 р. про захист мови їдиш також відбиває тенденцію розглядати цю мову як квінтесенцію
265
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
єврейського способу життя, а не мову галуту (діаспори. Використання івриту неєврейськими групами населення (зокрема, арабами, а також експансія російської та англійської мов, розмивання єврейського характеру держави Ізраїль та криза сіоністської
ідеології і формування постсіоністських діаспор ізраїльтян, що оселилися поза межами єврейської держави, мають значний вплив на зміну пріоритетів у діяльності єврейських світових структур в Україні
4
Як відомо, євреї є неєдиним народом, що пройшов демографічний пік свого перебування в Україні. Поляки є прикладом,
коли навіть найдраматичніші колізії міжетнічних взаємин стають
історією. Втім, доба незалежності і покращання польсько українських взаємин не призвели до відродження польської мови та культури в Україні. Кількість шкіл з викладанням предметів польською мовою збільшилася лише з 2 (радянський період) до 5. Кількість етнічних поляків згідно з переписами населення постійно зменшується, кількість серед етнічних поляків тих, хто рідною мовою вважає польську, стоїть на 3 му місці після україномовних (переважна більшість) та російськомовних поляків. Судячи з польськомовних
ЗМІ України («Dziennik Kijowski», «Gazeta Lwowska»), польські
організації в Україні осуджують польські еліти і владні структури, що з міркувань поглиблення співпраці з Україною вони відмовилися від активної підтримки української Полонії. Іншим адресатом скарг є Ватикан, який на догоду своїй уні
версалістській та глобальній стратегії відмовився від підтримки польського етнічного характеру Римо католицької церкви в Україні. Зароки радянської влади саме використання польської мови у римо католицькій інфраструктурі підтримувало польську ідентичність в Україні. Нині Ватикан відійшов від цих засад. Польська держава не розглядає тією ж мірою, як Ізраїль та Греція, перспективи використання поляків України як імміграційного донора.
Внаслідок етнічних чисток та депортацій уроках переважна більшість свідомих поляків залишила Україну. Заданим польських організацій кількість осіб, що можуть довести польське коріння, становить понад 1 млн. осіб. Однак Польща підходить дуже селективно і обережно до питань імміграції та культивування польської мовив Україні з прагматичних міркувань
5
Досить скромним є вплив Болгарії на мовну ситуації в Україні. Це пов’язано з двома історичними причинами — пізньою появою вихідців з Болгарії на теренах Причорномор’я (Буджак)
266
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
та Приазов’я, а також з поділом зон компактного проживання болгар між Україною та Молдовою. На початку 1990 х років існували плани створення Болгаро
Гагаузької республіки на території Молдови та України, однак фіаско цих планів призвело до маргіналізації болгарського чинника.
Інтерес болгар до розвитку освітньої мережі та ЗМІ рідною мовою
є невеликим. Болгарія приваблює як країна імміграції чи навчання. В свою чергу, болгарські зовнішньополітичні відомства посилили інтерес до осередків болгарської діаспори в світі, у т.ч. в Україні,
що пов’язано з демографічною кризою у Болгарії та зростанням там кількості ромів та турків
6
Стосовно тюркомовних народів в Україні — слід ще раз підкреслити певну штучність ідей тюркської солідарності та тюркського світу. Тим не менш гагаузи відокремилися від православної
спільноти болгар, з якими вони мали спільний культурно цивілізаційний профіль, лише завдяки тюркській генезі своєї мови.
Аналогічною є ситуація з кримчаками та караїмами, які мають право на репатріацію до Ізраїлю і використовують це право. У подіях, що передували утворенню гагаузької автономії в Молдові, що впливає на ідентичність українських гагаузів, значну роль відіграла Туреччина, зокрема президент Демірель
7
. Треба мати на увазі і те, що модерна ідентичність кримчаків та караїмів сформувалася під кримськотатарським впливом. Отже, важливе значення умовно політичному контексті має вісь Туреччина Крим. Державні традиції кримських татар, їхній зв’язок з Туреччиною, де проживає кілька мільйонів нащадків кримських татар, доля радянської кримської автономії, депортація, розвиток національного руху з його міжнародними зв’язками і, нарешті,
повернення кримських татар на свою історичну батьківщину надають кримськотатарській проблематиці, у тчу мовному аспекті,
особливого політизованого характеру. Це виражається, зокрема,
у тому, що:
Реальне комунікативне значення кримськотатарської мови у кримськотатарському мовному соціумі не збігається з претензіями кримськотатарських еліт, зокрема Меджлісу. Заданими перепису населення 2001 року абсолютна більшість кримських татар визнають рідною кримськотатарську, в той час як реальна більшість татар спілкується російською.
Розбудова системи кримськотатарської середньої та вищої освіти (Індустріальний педагогічний інститут) свідомо здійснюється
267
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
на етнічних засадах і не враховує реальних мовно культурних орієнтацій кримських татар. Збоку турецьких інтелектуалів у середовище кримських татар впроваджується думка, що хоча їхня ідентичність відрізняється від турецької, однак лише використання турецької мови може врятувати кримських татар від асиміляції російськомовною більшістю,
оскільки лише турецька мова має високий статус та комунікативні функції, в той час як кримськотатарська може виступати хіба що як символ етнічної ідентичності. Це питання жваво обговорюється у турецькомовному часописі, присвяченому кримськотатарській проблематиці. Згідно з уявленнями, поширеними у Туреччині, кримські татари є «ki rim türkler» (кримськими турками, а не окремим народом. Відповідно до вимоги Меджлісу надати кримським татарам статусу
«корінного народу, які йдуть у розріз із пантюркізмом, заплутують ситуацію. До того ж численна кримськотатарська діаспора в Туреччині використовує турецьку, а не кримськотатарську мову,
яка сформувалася як літературна лишена початку ХХ сторіччя.
Сучасні зрусифіковані кримські татари з їхнім радянським та середньоазійським досвідом сприймаються у Туреччині нарівні масової свідомості з певною настороженістю, які турки месхетинці
та ісламізовані етнічні спільноти Причорномор’я (аджарці, помаки, хемшини)
8
Європейські країни, зокрема Швеція, Фінляндія, надають певну підтримку ромській (циганській) мові. При цьому береться до уваги, що роми відрізняються від інших народів Європи своїм специфічним способом життя і фактично виступають як своєрідна соціальна група. У деяких випадках роми в Україні стають об’єктом
інтересу зарубіжних політиків чи фундацій як представники відповідної лінгвістичної групи. Зокрема, угорськомовні роми Закарпаття (угорська є рідною мовою 65% ромів цього регіону) є об’єктом впливу угорських відомств, що вивчають питання угорськомовних діаспор. Угорські діаспори, що включають не менше однієї третини угорців світу, після поразки Угорщини у Першій світової війні перетворилися на важливий чинник зовнішньої політики країни.
Однак угорці Закарпаття ще у міжвоєнний період вважалися,
з погляду Будапешта, далекою периферією. Після Другої світової
війни угорська меншина зазнала великих випробувань, зокрема репресій та депортацій. Поступово мережа освітніх навчальних
268
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
закладів, засоби масової інформації та деякі інші елементи культурної автономії було відновлено, проте вони мали слугувати
індоктринації угорського населення в дусі радянської пропаганди. Наприклад, історія Угорщини не викладалася в школах до середини 1980 х років. Під час перебудови і за часів незалежності було де факто створено угорську національно культурну автономію. Угорські організації спиралися при цьому на підтримку як певних фундацій
(приміром, фонд Сороса), такі зовнішньополітичних відомств та дипломатичних представників окремих держав в Україні. Найбільше уваги було прикуто до питань створення нової системи угорськомовної освіти (від дитсадків до вищих навчальних закладів),
відновленні історичної пам’яті про перебування краю у складі
Угорщини (відома справа пам’ятних знаків на Верецькому перевалі) і навіть створення національної територіальної одиниці
у Берегівському районі. Угорські владні структури визнають русинський рух як в Угорщині, такі на Закарпатті. Представники русинського руху, утому числі П. Магочій, виступали як дослідники історії угорців на
Закарпатті і висунули тезу, що вони у регіоні Закарпаття є меншиною серед меншин разом українцями та русинами. Така інтерпретація сподобалася певним неоконсервативним та ревізіоністським колам Угорщини. У Ніредгазі у Вищій педагогічній школі
ім. Д Бешенеї було створено кафедру україністики і русиністики на чолі з проф. І.Удварі, де історичний розвиток краю розглядався через призму русинства, зв’язку його з Угорщиною та витоків угро руської історико етнографічної школи. Угорські науковці
зробили багато для легітимізації русинського руху та обґрунтуван ня тяглості русинської мовно літературної традиції (утому числі
офіційно ділової. Русинська карта давала можливість збільшити простір для політичного маневру в рамках регіону і перешкоджати поширенню української мови. Одні представники угорської культурної еліти, зокрема проф. Чернічке з Брегівської вищої педагогічної школи, виступали з тезою про кризу угорської мовив Закарпатті, інші — про бажаність знання русинської говірки, а нелітературної української мови. Підтримка русинства стала наслідком складної еволюції поглядів угорських елітна це питання. На початку ХХ століття угорські власті були настільки впевнені у перспективі асиміляції
русинів, що у секретних циркулярах навіть заперечували потребу
269
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
використання слова «ruten» стосовно спільноти, яку вони вважали вже частиною угорської нації. Для українців русинів Закарпаття пропонувався конфесійний термін «görög katolikus» (греко католик. Русини за доби Чехословаччини набули певного статусу,
з яким не можна було не рахуватися, а Росія та російська мова в цей період сприймалася як менше зло порівняно з українським національним рухом. Під час угорської окупації Закарпаття у 1939–1944 рр. ставлення до русинської і навіть до російської
мови було доволі позитивним. Після Другої світової війни Угорщина була змушена прийняти як факт існування української мови закарпатських українців. Відродження русинського проекту було б неможливим, якби неіснування потужної північноамериканської діаспори вихідців з Закарпаття, що виникла внаслідок еміграції свого часу майже половини населення краю. Ця діаспора спочатку сприяла поширенню проросійських поглядів, потім виступала за об’єднання з Чехословаччиною і, нарешті, перетворилася на живильне середовище неорусинства. Крім того, незалежно від відмінностей у своїх політичних цілях, різні держави — Угорщина, Словаччина та Росія тим не менш нині знаходять спільну мову у підтримці
русинства, щоб послабити український чиннику регіоні.
Загалом, після падіння Берлінської стіни, зникнення біполярного світу відбулося перенесення уваги від національних державна регіони. Проблеми культур прикордоння, культурної ідентичності та культурної спільності, територіальних та нетери торіальних меншин стали невід’ємним елементом дискурсу спочатку в Західній Європі, а потім у Центрально Східній Європі,
включно з Україною. На нашу думку, інтерес до русинської проблематики в регіоні
можна зрозуміти в першу чергу у контексті глобалізації, яка супроводжується зміцненням позицій локальних культур та послабленням національних держав. Цей процес безпосередньо підтримується панєвропейськими установами і охоплює підтримку загрожених мов (діалектів, т. зв. домашніх мов, дослідженням історичного коріння демократичних систем, взаємозв’язків культури більшості та меншин. У закарпатському контексті це проявляється у спробах кодифікувати т. зв. русинську мову, абсолютизувати короткочасний досвід автономії чехословацького періоду як зразок найвищого європейського демократизму у концепціях закарпатського народу, який нібито складається з меншин.
270
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
У рамках подібних підходів переглядається історіографія:
ставляться під знак питання такі центральні концепти, як історичний процес, «об’єктивний розвиток. Стверджується, що вони втрачають свою пояснювальну роль, натомість значення мають лише тексти. Нав’язується пост модерністське мислення, згідно з яким історія існує лише у оповідях та спогадах. Така методологічна модель дає змогу бачити історію, звільнену від національних наративів, дозволяє поставити під сумнів доведені факти.
У ряді досліджень з порівняльної політології Закарпаття відчувається вплив автономістських прагнень еліт та ідеології закарпатського регіоналізму як розширення прав регіону — економічних, політичних, культурних прав краю. Більшість дослідників вважає, що не варто ототожнювати регіоналізм та сепаратизм, оскільки зазвичай регіоналістські вимоги визначаються у контексті існуючої держави, а сепаратизм прагне власної державності. Тим не менш, навіть дослідження,
які оцінюють етнонаціональні рухи як прояв регіональної політики, в результаті фокусуються на субдержавних національних рухах. Саме така оцінка політичного русинства» притаманна науковій думці незалежної України.
У певному сенсі висновки про антидержавний характер політичного русинства» і про маніпулювання ним збоку зарубіжних політичних центрів правомірні, оскільки регіоналізм в екстремальній формі може захищати розвиток місцевих культур та інститутів всередині окремих регіонів, що в принципі може призвести до сепаратизму. Така тенденція в історіографії Закарпаття яскраво простежується у працях І.Попа, який у 1995 р. в історіографічному огляді
другого тому Нарисів історії Закарпаття разом з І.Гранчаком лише робив спроби ревізувати усталені підходи до статусу Закарпаття як частини України. Вже у російськомовній «Енциклопедії
Підкарпатської Русі (Ужгород, 2001) він виступає як прихильник федералізації України, а у чеськомовній Історії Підкарпатської
Русі в датах (Прага, 2005) вже заперечує будь який етнічний,
історико культурний і навіть цивілізаційний зв’язок Закарпаття з іншими регіонами України.
Закарпаття стало об’єктом інтересу також конфліктологів.
З’явилися порівняльні дослідження, що охоплюють Закарпаття,
Крим та Придністров’я в аспекті трансформацій радянської ідентичності на регіональну. Як показали приклади Придністров’я,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал