ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом




Сторінка24/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   38
250
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Значно ґрунтовнішими були рекомендації міжнародної конференції Російська мова в полікультурному світі, що проходила в м. Ялті у вересні 2007 р. Констатуючи необхідність правового захисту російської мови та російськомовних громадян України, а також створення правових основ культурно мовного простору в Україні, учасники запропонували цілу низку заходів, які можуть бути використані як основними політичними акторами, такі різноманітними громадськими організаціями для артикуляції проблеми російської мовив Україні. Серед цих заходів назвемо найсуттєвіші рекомендувати органам місцевого самоврядування розробити комплексні програми регіонального розвитку російської
мови та забезпечити юридичний захист її функціонування створити в регіонах України опорні російськомовні центри створити міжнародний фонд Велике російське слово, завданням якого буде підтримка російської культури та російської мови на території
України; органам державної влади, громадським та політичним організаціям активно протидіяти намаганням ревізії Європейської
хартії регіональних мов або мов меншин, не допустити тотальної
українізації; сформувати при КМ України експертно консультативну раду з метою підтримання соціокультурного діалогу і ввести в нього представників основних культурно мовних груп України;
залучити громадські організації та органи державної влади України для популяризації та мотивації вивчення російської мови як мови міжнародного та міжнаціонального спілкування запропонувати МОН України ввести російську мову як обов’язкову дисципліну в школах з українською мовою навчання
24
За даними Інформаційного центру об’єднання Російська співдружність у вересні 2007 р. в Запоріжжі пройшла аналогічна конференція Соціально правовий захист рішень місцевих рад щодо регіонального статусу російської мови. Мета цього заходу була аналогічною попередній — формування ефективної системи юридичного захисту місцевих раду мовній сфері, узагальнення досвіду відстоювання рішень, вироблення необхідних рекомендацій у галузі захисту мовних прав російськомовного населення.
Одна з перших тез рекомендацій конференцій уже впроваджена в Харківській області. У 2007 р. Харківська обласна рада прийняла
Програму використання та розвитку російської мови на Харківщині, підготовлену тимчасовою контрольною комісією облради з питань сприяння імплементації норм європейського законодавства. Основна мета Програми — реалізація комплексу заходів
251
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
з реального забезпечення культурно мовних прав громадян, гарантованих Конституцією і Законами України. При цьому основна увага приділяється фінансуванню культурологічних заходів, підготовці вчителів російської мови та літератури,
проведенню конкурсів тощо.
Ініціативу щодо проведення конкурсів підхопили й громадські
організації Криму, одним з яких став конкурс Моя батьківщина російська мова, що проводився в серпні 2007 р, а також міжнародний фестиваль Велике російське слово, що проходив в рамках Дня захисту російської мовив АРК (знову спостерігається впровадження результатів наукових зібрань).
Перелік гасел, акцій, ініціатив можна було б продовжувати,
але спробуємо проаналізувати головні. По перше, основні політичні
актори вкрай обережно ставляться до мовних питань в Україні. Лідер Партії регіонів В. Янукович, наприклад, на прес конференції березня 2007 р. заявив, що права російськомовних громадян в Україні не утискаються. Стратегія дій коаліції та уряду, з його погляду, виписана в Універсалі національної єдності, а що стосується російської мови — то, за його словами, сьогодні немає
в нас прикладів того, щоб був якийсь тиск на використання російської мови і стосовно російської літератури. Це питання, наголосив В.Янукович, розпалюється політиками, і розпалюється воно, я б сказав, тими, хто не настільки любить свій народ, як про це говорить. У той же час, державна політика має проводитися згідно з Європейською хартією, підкреслив він. По друге,
артикуляцією мовного питання в Україні, проблемами «захисту»
російськомовного населення піклуються сьогодні здебільшого маргінальні громадські організації та політичні партії. По третє,
якщо відкинути крайнощі, чітко простежується динаміка зміни пріоритетів в основних гаслах, що мають бути привабливими з точки зору її ініціаторів. Теза проросійську мову як другу державну основними акторами змінена, очевидно тимчасово, на артикуляцію тези про необхідність дотримання Європейської хартії. Причому останнім часом ця теза доповнена необхідністю створення механізму її впровадження, юридичного супроводу та правового захисту органів місцевого самоврядування, які запроваджують регіональні
мови на своїй території. По четверте, наголос робиться на необхідності збільшення російськомовних шкіл та класів, впровадження в шкільних курсах російської мови нарівні з українською. Можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що в регіонах, де обласні
252
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
і міські ради ухвалили рішення про регіональний статус російської мови, створюються сприятливі умови для наступного етапу політичної боротьби — кампаній за підвищення статусу російської мовив системі середньої освіти. В разі втрати ініціативи збоку центральної влади такі кампанії стануть ще одним потужним фактором мобілізації громадян, утому числі тих, хто готовий до компромісних рішень, на підтримку ключової вимоги — запровадження другої державної мови. І, нарешті, аналізуючи діяльність численних проросійських організацій в Україні, можна дійти висновку, що їхня діяльність є не атомізованою чи спонтанною, а чітко спланованою політтехнологічною розробкою, розрахованою на протиставлення населення різних регіонів за соціокультурними ознаками з метою штучно актуалізувати мовне питання і маніпулювати з його допомогою суспільною свідомістю, мобілізувати групи населення, в першу чергу мовні, на підтримку певної політичної
сили.
У той же час, бажання здобути електоральну підтримку (згідно з соціологічним опитуванням, 18–20% громадян ще не визначилися зі своїм вибором) штовхає політичних гравців на несподівані
кроки. Якщо в березні 2007 р. Партія регіонів не бачила мовних проблем в Україні і не констатувала будь якого тиску на російськомовну громаду, то вже 6 вересня 2007 р. прес служба партії
розповсюдила заяву проте, що Партія регіонів має наметі реалізувати свої обіцянки про надання російській мові статусу державної.
«Партія регіонів ніколи не відмовлялася від своїх передвиборчих обіцянок у підтримці надання російській мові статусу другої державної. Саме тому навіть в умовах складної законодавчої процедури і постійного блокування нормальної роботи парламенту
Партія регіонів зробила чимало для того, щоб захистити права російськомовних громадян України, — говориться в заяві. Однак,
роз’яснюється далі, актуалізувати мовне питання в умовах парламентської кризи було б недоцільним, оскільки це могло перетворити конфлікт політичний на конфлікт міжнаціональний, більш некерований та небезпечний. Але, підкреслюється в заяві, будь які звинувачення Партії регіонів та її лідера В. Януковича в небажанні розв’язувати мовне питання є абсолютно надуманими
і цинічними. Партія регіонів заявляє — двом мовам бути!»
28
З цією метою партія 5 вересня 2007 р. ініціювала проведення референдуму, одним з питань якого було надання російській мові
статусу державної, а вже 7 вересня в м. Кіровограді стартувала
253
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
кампанія з підготовки цього референдуму і розпочала збір підписів вересня, заданими агентства УНІАН, під час прес конференції в Донецьку один з речників Партії регіонів Т.Чорновіл заявив, що питання про надання російській мові статусу державної
може бути знято. Очевидно, що проголошення референдуму є певною передвиборчою технологією, яка може в певних регіонах привести до необхідної мобілізації російськомовних громадян на підтримку Партії регіонів, як, до речі, проведений нею так званий референдум про статус російської мови
30
Комуністична партія України підтримує надання російській мові статусу другої державної і наголошує на тому, що в соціокультурному плані російськомовні та україномовні групи є абстракцією. Для цього необхідно внести зміни до Конституції,
а розширення сфери використання російської мови проводити не революційними, а еволюційними методами. При цьому Комуністична партія не погоджується з політичною практикою в мовному питанні з іншими політичними силами, включаючи союзників по парламентській коаліції, намагаючись представити свою політичну силу єдиним і послідовним захисником російської мовив Україні. Колишній голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншині міжнаціональних відносин,
один з чільників КПУ Л.Грач у коментарі для ЗМІ 25 липня 2007 р.
заявив, що сьогодні, передвиборами, різні політичні сили знову кидаються штурмувати липові для них вершини проросійських настроїв, будувати для довірливих виборців потьомкінські
села. Але скільки, скажіть будь ласка, скільки ще вся ця показуха
і нахабна брехня будуть тривати Можливо тепер, після розвінчання героїв нинішнього, останнього скликання ВР України, народ замислиться на тим фактом, хто є хто Хто обіцяє довиборів російську мову як державну, антиНАТО, ЄЕП, але після здобуття влади непросто забуває про свої власні обіцянки, ай робить протилежні кроки. Таким чином, Комуністична партія намагається позиціонувати себе як єдиного та послідовного борця заправа російськомовної громади України.
Слід підкреслити, що російськомовна група прагне офіційного статусу російської мови не тому, що хтось заважає вільно говорити російською мовою (це, в першу чергу, стосується південно східних регіонів, атому, що таке визнання дало б символічне підтвердження того, що вони в українській політиці значать стільки ж, скільки україномовні центральної та західної України. Це є, власне,
254
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
політична дія від імені групи. Можна цілком погодитися з думкою Д. Ареля, який вважає, що головний етнічний розкол в Україні протиставляє не національності (українську і російську),
а радше цілісну, чи гомогенну, національну ідентичність з одного боку (українську, та подвійну, чи біетнічну, ідентичність з іншого
(українсько російську. Політична орієнтація, яка електорально поляризує Україну, є двомірним російським чинником, який стосується й офіційного статусу російської мови, й типу відносин,
які Україна має підтримувати з Росією. Понад те напрошується крамольна думка, що мовна ситуація в Україні розвивається не за законами конкуренції, а за законами війни (можливо, холодної. За умов конкуренції існують правила, право, етика, мораль,
етикет. У війні цього немає. Основна мета — не підвищити рівень своєї конкурентності, а знищити супротивника. Причому метафора війна мов уже давно ввійшла в дискурс про мовну політику. Етнічні чистки всюди проходять спочатку в головах, на полі
мов та символів, — нагадує У. Альтерматт
34
. А аналітична модель, запропонована В. Кімлікою, побудована на тому, що дебати про регіональні мови ніколи не бувають дебатами тільки промови. Мовні групи знаходяться під мобілізуючим впливом партій з тим, щоб домагатися самоврядування. Для міноритарних мовних груп визнання їхніх мов стає символом визнання їх як
«національних», що, з його точки зору, має потенційно далекосяжні наслідки. Домагання захисту мов та культур таких груп за цією логікою сприймаються як зазіхання на територію та на самовизначення націй території, можливо, у формі сецесії. В моделі
В. Кімліка існує причинний двосторонній зв’язок: мовні групи виступають за територіальне самоврядування задля захисту мови
і культури і, навпаки, національні меншини намагаються зберегти мову як одну зумов, необхідних для отримання самоврядування. Сподіваємося, що ця аналітична модельне стосується принаймні сучасної України.
На нашу думку, можливими варіантами вирішення проблеми соціокультурної біполярності в Україні можуть бути наступні) поступова, але послідовна українізація російськомовної групи) закріплення регіональних соціокультурних відмінностей у середньостроковій перспективі формування двох субетносів української нації) різке загострення протистояння російськомовної і україномовної груп в Україні з наступною інтернаціоналізацією цього
255
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
конфлікту і можливим розколом української держави. Наразі,
безумовно, можна говорити про перший варіант. І це відбувається завдяки вибору російськомовної частини політичної еліти України. Політики, що репрезентують російськомовні регіони,
успішно вивчили (чи вивчають) українську мову, використовують українські символи, не забуваючи при цьому, звичайно, грати на етнічних та мовних стереотипах та забобонах російськомовних виборців. Наскільки перспективним виявиться цей ресурс,
покаже час, оскільки процеси трансформації ідентичності у великих соціальних популяціях є надзвичайно складними, амбівалентними і, головне, довготривалими. Убудь якому разі, необхідно пам’ятати, що сфера мовної практики і мовна політика повинні
перебувати у стані взаємних поступок і компромісів. Тактика тиску, надзвичайного використання апарату державного втручання, нехтування почуттями меншин з одного боку, і груповий радикалізм, з іншого, можуть обернутися величезними втратами для всіх.
1
Див. докладніше Диалог украинской и русской культур. — К, УНІАН. — 2007. — 9 лютого.
3
УНІАН. — 2007. — 23 березня.
4
Михєєва О.
Не все так просто з тими українцями Отечественные записки. — 2007. — №1(34).
5
Грицак Я.
Про відповідальність та безвідповідальність українських
інтелектуалів// Доповідь на міжнародній конференції пам’яті Ежи Гедрой ця Європа — минуле і майбутнє. Візії та ревізії. — Київ, 2006.
6
Неменский О.
«Русская Украина» как альтернатива «пророссийской». —
АПН. — 2006. — 24 апреля.
7
Див.: www.rdu.org.ua
8
www.otechestvo.org.ua/obrashenia/2004_05/_ob_21_01.htm
9
www.rdu.org.ua/news.php?content=1100542740 path_docs
10
www.rdu.org.ua/news.php?content=1101233820 11
www.rdu.org.ua/news.php?content_1187714160 12
www.rdk.walist.ru/ Див Новая политика. — 2005. — №2.
14
Цит. за Евтюшкин И. Русский язык должен обрести статус государ ственного в Крыму// Портал Русская община. — 2007. — 18 июля.
15
Цеков С.
У русской общины Крыма не возникал вопрос о том, кого под держивать на выборах//Пресс служба Русской общины Крыма. — 2007. —
21 августа.
16
Sevkrimrus.narod.ru/ Див sevkrimrus.narod.ru/
256
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Див. докладніше Петров В. Национально культурные объединения
Автономной Республики Крым. — Симферополь, 2006.
19
Новый регион — Киев. — 2006. — 18 ноября.
20
www.rdu.org.ua/news/php?content11731314780 21
www.rdu.org.ua/bews/php?content11841237835 22
www.rdu.org.ua/news/php?content11832689908 23
www.rdu.org.ua/news/php?content11 853452901 24
www.rdu.org.ua/news/
25
www.ravnopravie.kharkov.ua
26
ЛІГАбізнесінформ. — 2007. — 23 березня.
27
Там само.
28
УНІАН. — 2007. — 6 вересня. Там само in.net/news/mobile/2006/03.20/929536.html
31
ЛІГАбізнесінформ. — 2006. — 9 вересня.
32
Прес служба народного депутата України Л.Грача//www.grach.cri mea.ua
33
Арель Д.
Залучення відокремленого//Критика. — 2006. — Листопад.
34
Альтерматт У.
Этнонационализм в Европе. — МС. 5–6.
257
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ

3.3. Роль зовнішніх чинників
у політизації мовних проблем
Значення зовнішніх чинників у політизації мовних проблем в українському дискурсі ще не набуло належних оцінок і рефлексій.
Попри очевидні і загальновідомі факти навіть витоки теперішньої
ситуації у країнах, які фігурують як приклади до порівняння, не були глибоко проаналізовані. Між тим, у цих країнах мовна ситуація була зумовлена складною взаємодією не тільки внутрішніх,
а й зовнішніх чинників. Зокрема, у Швейцарії, на яку як на взірець посилаються адепти державної двомовності, ситуація є унікальною, вона склалася завдяки загальній запізненості процесів модернізації, розвитку націоналізму та, головне, балансу рівноваги між трьома потужними етнолінгвістичними спільнотами німецькою, французькою та італійською, за якими стояв війсь ково політичний баланс Німеччини, Франції та Італії.
Так само, посилаючись наприклад Австрії, на окрему австрійську ідентичність та державність за наявності спільної з Німеччиною мови, не згадується про загальноприйняту в Австрії точку зору,
що аншлюс був природним розвитком подій, а сучасна окрема державність та ідентичність австрійців — нав’язаним провідними світовими державами вимушеним кроком. Мовний сепаратизму Канаді та Бельгії досяг рівня загрозливого для подальшого існування держав через наявність Франції та Нідерландів. Приклад обох країн після Другої світової війни мав вирішальне значення для мовної мобілізації квебекців і фламандців. Утому, що всі тюркомовні народи наслідують приклад Туреччини, проявляється роль успішної модернізації (утому числі вмов ному аспекті) цієї тюркомовної країни. В свою чергу, сам концепт
«тюркського» та «фінно угорського світів є штучною конструкцією, що походить з Центральної Європи і, які панславізм, була пов’язана з політичними діями. Які у випадку зі слов’янськими народами, самоідентифікація через мову мала для тюркських та фінно угорських народів першорядне значення, перетворилася на основну ознаку етнічності, хоч її зовнішній, імпортований характер відчувається і досі.
Складність дії механізму зовнішньополітичних впливів, особливо у регіонах, де мовно політична мобілізація відставала у динаміці, призводила до конспірологічних інтерпретацій. Характерним прикладом є трактування мовних вимог українського руху
258
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
спочатку як польської, а потім як австрійської інтриги. В Радянському Союзі підтримка чи репресії щодо інтелігенції неросійських народів у контексті мовно політичних прагнень залежала безпосередньо від політичної інженерії Кремля, переважання вектора експансії чи самоізоляції в зовнішній політиці. Для речників мовної самоідентифікації така політика з її масовими репресіями та їхнім конспірологічним обґрунтуванням мала фатальні наслідки. Історична пам’ять та прагнення реваншу в мовно політичному аспекті залишаються одним з чинників, що впливають на перебіг ситуації. Конспірологічні інтерпретації залишаються ефективними у технологіях політичної боротьби. Українізація на Сході
та Півдні України уроках, молдавська ідентичність чи розбудова кримськотатарської мовнокультурної інфраструктури трактуються відповідними колами Росії, Румунії та російської громади Криму у рамках конспірологічної парадигми.
Відсутність реальних знань про мовно культурні процеси у ЄС
та сусідніх країнах призводить до поверхових та напівміфологіч них суджень щодо релевантності цієї ситуації до України.
На наше переконання, мовна ситуація в Україні перебуває під впливом таких зовнішніх чинників (які посилюють дію чинників внутрішніх, як Європейський Союз, Росія та інші сусідні країни.
Приміром, критерії ЄС відбивають претензії на авангардність (т. зв.
«євролінгвістика»), постмодерністське бачення Європи регіонів»,
де, на відміну від попередньої епохи, настав розквіт мов меншин,
регіональних мов, зникаючих діалектів та говірок. За цих умов відроджуються мови, що вважалися вимерлими, культивуються говірки, вся особливість яких полягає лише у специфічному соціокультурному контексті. В атмосфері політкоректності ще у 1980 х роках,
задовго до прийняття Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, представники інтелектуальної еліти Ірландії планували створити сприятливі умови для відродження ірландської мови, яку не вдалося зробити повноцінним засобом спілкування з потужним англомовним сусідом. Громадянські рухи російськомовних у Латвії
та Естонії ставлять наметі використати Хартії для своєрідного мовного реваншу. Це вже третя стратегія, розроблена лідерами цих рухів після 1991 р. Першою хронологічно була спроба утворення російськомовних анклавів у регіоні Нарва — Кохтла Ярве (Естонія)
чи в Латгалії (Східна Латвія. Другою — консолідація навколо мовного питання як реакція на мовну політику естонського та латиського урядів. Нинішня стратегія спрямована не лишена збереження
259
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
і розвиток російської мови і культури, ай навіть амбіціозні плани домінування європейських росіян у регіонах Балтії.
Слід зауважити, що засади мовної політики ЄС розроблялися ще застарої Європи. У країнах, які нещодавно приєдналися до ЄС,
а також у тих, що залишаються поза нею, західні новації, у т. ч.
і в мовному питанні, викликають спротиву вигляді неоконсервативних рухів. Боротьба з ліберальними тенденціями розширеної
Європи відбиває вразливість лінгвополітикуму країн сусідів України. Що стосується самої України, то це країна, в якій державна мова (мова найчисельнішого титульного етносу) такі не запанувала на всій її території. З сусідніх країн подібна (чи гірша)
ситуація є лише в Білорусі та Молдові, але в європейському контексті українська ситуація є унікальною, зважаючи на масштаби країни. Користуючись мовою метафор, можна стверджувати, що стані статус української мови відбиває вчорашній день мовнополі
тичного процесу на європейському континенті і що майбутнє української мови у гостро конкурентному європейському лінгвосоціу мі не викликає особливого оптимізму. Автори пропонують прозору схему, що відбиватиме роль зовнішніх чинників у політизації
мовних проблем в Україні та унаочненні механізму впливів сусідніх державна політизовані сегменти відповідних етнічних діаспор та лінгвістичних спільнот. Схема включає коротку характеристику мовнополітичної ситуації у відповідній країні, ставлення країн сусідів до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин,
загальну характеристику стратегій структур та організацій, що відбивають інтереси відповідних країн в Україні.
Серед країн, що безпосередньо пов’язані з динамікою мовної
ситуації в Україні, виокремлюємо такі Білорусь, Молдова (і При дністров’я), Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія,
Греція, Ізраїль, Туреччина та Росія. Загальноприйнятою є точка зору, згідно з якою стані статус білоруської мови, а також практика білоруської двомовності на держаному рівні є негативним прикладом для України. Слід зауважити, що білоруська мова не вважається такою, що зникає. На думку західних фахівців, білоруське законодавство з мовних питань може вважатися адекватним щодо прав меншині відрізняється від
європейської мовної хартії убік меншої деталізації. Деякі аналітики вважають, що ситуація в Білорусі більше відповідає реаліям модерної Європи, ніж етноцентризм Західної України чи країн
Балтії. Однак більшість опозиційно налаштованих до білоруської
260
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
влади політичних сил дотримуються інших позицій. Крім того,
визначну роль у політизації мовної проблематики традиційно відіграє білоруська діаспора, артикулюючи домагання на захист мови і культури. Це стосується і білоруської діаспори в Україні,
де в деяких районах компактного проживання білорусів їх частка становить від 57 до 69 відсотків, хоча загальна кількість білорусів в Україні зменшилася заданими перепису населення від 900 тису 1989 році до 300 тису році.
Деякі представники білоруських національних організацій звинувачують українську владу у розмиванні ідентичності білоруської меншини. На ХVІІІ з’їзді Всеукраїнського об’єднання
«Свобода» пролунало, що Свідомі білоруси не мають в Україні
жодного культурного центру, жодного храму. Немає жодної білоруської школи або класу, коли навіть за диктаторсько антинаціонального режиму в сучасній Білорусі подібні українські класи
існують... Складається враження, що демократично помаранчевий політикум робить усе, щоб справою переконати свідомих білорусів у ворожому ставленні до них не лише проросійсько
імперських, ай українських сил. Той факт, що Україна не змогла стати базою для білоруської опозиції, в т.ч. і умовно політичному вимірі, провідні представники білоруської діаспорної еліти
(В.Грицкевич, В. Зайка та інш.) пояснюють відчуженням між національно свідомими колами в Білорусі та Україні з приводу україномовного населення Берестейщини, яке піддається білорусизації. Лідери БНФ свого часу зірвали на Берестейщині також постмодерністський проект «ятвязької» мови, який, подібно до русинського, набув підтримки Заходу. Румунія, Молдова та Придністров’я виступають як важливий чинник впливу у румуномовних регіонах Одеської та Чернівецької
областей. Які у випадку з російськомовною спільнотою, йдеться про політизацію мовних та етнічних спільнот. У минулому молдавський національний руху Бессарабії, дуже слабкий і представлений в першу чергу духівництвом, що здобувало освіту в Києві і було під певним впливом українського національного руху, не ставив наметі об’єднання з Румунією до 1918 р. У той же часу Румунії сформувалася літературна мова, яка перейшла на латинську графіку і в створенні якої взяли участь письменники
і журналісти Бессарабії. Окрема молдавська мова не виникла, але
існувала та існує окрема молдавська ідентичність. Радянська влада, створивши молдавську автономію у складі України у 1924 р.,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал