ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом




Сторінка21/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   38
219
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
витіснення і навіть повного зникнення української. Понад те,
у зв’язку з появою вищезазначених законопроектів було наголошено, що для української мови настають важкі часи. Таким самим ставленням до подібних законопроектів була пройнята преса західних регіонів, лейтмотив публікацій якої полягав утому, що надання російській мові державного або офіційного статусу завдасть смертельного удару українській мові і доб’є її
48
Песимістичні припущення націонал державників щодо перспектив українізації зберігалися і в наступні роки. У 2006 р. Громадський комітет захисту прав людини та Дослідницький центр всебічного вивчення життєдіяльності людини та суспільств виступили із заявою проте, що ум. Харкові українська мова планомірно знищується. Як доказ наводилося те, що умісті українська мова відсутня у діяльності адміністративних професійних та освітніх установу т.ч. в облдержадміністрації, у журналах, газетах, у книговидавництві російської мови як другої державної розцінюється як таке, що призведе до повного витіснення української мови зі столиці — міста Києва, внаслідок чого не розвиватиметься україномовна ділова та технічна документація і виникне загроза втрати української мови на Галичині і Волині, оскільки російська мова стане єдиною мовою спілкування регіонів зі столицею
50
Інколи побоювання за українську мову набувають есхатологічного забарвлення. Малюються картини того, як віддана на поталу ринковим законам, позбавлена державного захисту українська мова відступає перед брутальним натиском зденаціоналізованих плебеїв і люмпенів, а до того ж її нищенню сприяють інтелектуали Отже, маємо справу зі страшним, небаченим досів історії людської цивілізації фактом нація, яка, звільнившись від рабства де юре, здобувши незалежність, право й можливість розбудовувати власну державу, чи не найбільше енергії і коштів витрачає нате, щоб остаточно виродитися, самоліквідуватися, дотла знищивши українську культуру і мову. Тобто закінчити злочинний процес геноциду самогубством, довершити те, чого не встигли зробити за століття всі колонізатори України»
51
Такими ж трагічними малюють перспективи російської мовив Україні прихильники мовного статус кво. Ще на етапі підготовки згадуваної постанови уряду В.Ющенка про додаткові заходи щодо розширення сфери застосування української мови зібраний за ініціативи Російського руху України Міжнаціональний форум
220
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
України адресував тодішньому Президенту Л.Кучмі звернення,
у якому оцінив проект як прояв політики Кабінету Міністрів на рішуче витіснення російської мови та мов інших національних меншин з усіх сфер суспільного і духовного життя
52
І після обрання В.Ющенка Президентом епізод з постановою було пригадано у колективному листі, що заперечував дванадцяти літераторам. Було також дано оцінку і проектові закону промови, підготовленому урядом В.Ющенка, як такому, що спрямований на обмеження правового статусу носіїв російської мови та представників інших мовних груп, та й взагалі протягом усього часу існування України як незалежної держави в ній має місце дискримінація російської мови
53
Екс віце прем’єр в уряді В.Ющенка М.Жулинський у відповідь повторив традиційні контраргументи націонал державників,
а саме що інформаційний простір. по суті, залишається окупованим російськомовною продукцією, що продовжує здійснюватися масована інформаційно ідеологічна агресія, якій держава майже не запобігає»
54
Не змінився, зі свого боку, і зміст аргументів прихильників мовного статус кво. Таку резолюції проведеного у 2006 круглого столу на тему Мовна політика в Україні моделі демократичного розвитку знову стверджувалося, що в Україні відбувається витискування російської мови та культури зі сфери освіти, офіційної
інформації, державно політичного і культурного життя»
55
Болісне сприйняття деякими представниками російськомовної інтелігенції заходів держави щодо розширення меж застосування української мови інколи має своєю рефлексією емоційні
випади, спрямовані проти ідеологів Галичини, які, мовляв, хочуть бачити російських і російськокультурних громадян України незаконними і небажаними дітьми в українській родині і готові
терпіти тільки тих, хто самі визнають себе байстрючатами, а інших в Україні ненавидять
56
Змальовуючи трагічні перспективи кожної із мові націонал державники, і прихильники статус кво виявляють бажання зберегти свої мови у первозданній незайманості, вбачаючи в цьому запоруку їх виживання. Як результат, вони насторожено дивляться намову і культуру іншої сторони як на потенційну загрозу, посилюючи взаємне відштовхування. Між тим, обидві мови
і культури перебувають в іншій небезпеці — самоізоляції, яка може стати чинником самозанепаду кожної із них. В обопільній полеміці
221
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
обидві сторони упускають як варіативну тему дискусії щодо запропонованої фахівцями перспективи взаємної акультурації української та російської культур та перетворення їх на єдину цілісну двомовну культуру України. Приваблива своєю компромісністю, така перспектива, в той же час, може бути реалізованою лише утому разі, коли обидві мовно культурні складові матимуть однаковий потенціал, що знов таки актуалізує питання преференційної підтримки української мови, без якої вона буде неспроможна стати рівноправним учасником взаємної акультурації і буде приречена на асиміляцію російськомовною складовою культурного простору України.
Присутність ціннісних питань в обміні аргументами між обома сторонами полеміки на мовну тему суттєво перешкоджає пошукові
компромісу, змушує кожну зі сторін демонструвати непримиренність і непоступливість. Не в останню чергу така позиція зумовлена бажанням зберегти за собою роль лідера своєї мовної групи. На цю роль претендують як громадські, такі політичні активісти. В результаті мовна проблема, яка, по суті, мала б бути винятково культурологічною, дедалі більше перетворюється опонентами на відповідно свою ідеологію, а кожна з цих ідеологій стає частиною політичної платформи різних конкуруючих між собою політичних сил. Як наслідок, мовне питання відверто використовується політиками у боротьбі за голоси виборців.
Приклади цьому дали, зокрема, епізоди кампанії виборів до
Верховної Ради України у 2006 р. Близька до націонал державників Просвіта, приміром, під час виборчої кампанії на спеціально зібраній прес конференції зажадала, аби були зняті з реєстрації як учасники перегонів ті партії та блоки, які вмістили у свої передвиборчі програми положення про надання російській мові статусу офіційної. Йшлося про головних опонентів помаранчевих — Партію регіонів, виборчі блоки Народна опозиція й Не ТАК. Осуд прихильників надання російській мові офіційного статусу речниками від Партії регіонів був розцінений як політизація проблеми
і розпалювання ситуації тодішньою помаранчевою владою
59
З іншого боку, близькі до цієї партії політичні сили також використовували тоді мовне питання у виборчих цілях. Одна з акцій такого роду — ініціювання Верховною Радою Криму всеукраїнського референдуму з питання надання російській мові статусу другої
державної. Про виборчі мотиви цієї акції відверто говорив і прем’єр міністр автономії А.Бурдюгов. Він слушно оцінив відповідне рішення кримського парламенту як піар проект окремих політичних
222
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
сил з метою долучити більше голосів кримчан на виборах Після того, як депутати попіарилися, вони все кинули і розбіглися займатися власними передвиборними справами, і ніхто цим питанням не займається»
60
Реалії українського політичного життя показують, що демонстрація мовного патріотизму суттєво сприяє сходженню політичними сходами. Приклад тому — зростання популярності серед львівської громади депутата місцевої обласної ради Ірини Фаріон, чий погляд на мовну ситуацію в Україні сконцентровано у словах Пріоритет це етнонація у системі її духовних та матеріальних потреб.
Мова та культура — це потреба над потребами Політизація мовного питання заради здобуття влади має своїм логічним продовженням його подальшу політизацію заради збереження здобутої влади. Втім, в оцінках мотивів і методів дій влади в цьому напрямі серед аналітиків існують суттєві розбіжності.
У націонал демократичній рецепції, дискусії про двомовність в Україні випливають на поверхню з виразним наміром зчинити певну колотнечу в суспільстві, в парламенті, пересварити між собою потенційних тимчасових союзників — лівих і правих. На думку прихильників українізації, чинна владав Україні дуже хоче, щоб серед опозиції не було ніякої, навіть тимчасової згоди.
Тому мовні проблеми весь час штучно наголошуються, провокуються, хоч і мають значення тільки для дуже вузького прошарку місцевої бюрократії, яка зацікавлена втому, щоб офіційно узаконити російську мову як державну. Причому вона робить це не для того, щоб захистити російську мову, оскільки немає такої потреби, атому, аби остаточно добити українську мати можливість надалі не вивчати українську, не користуватися українською, не спілкуватися з україномовними громадянами українською мовою. Робиться все, щоб узаконити те постколоніальне статус кво,
яке ми успадкували від Совєтського Союзу. Інший їхній висновок що саме заради посилення своєї легітимності бюрократія
Сходу і Півдня інспірує серед населення регіону якийсь сюрреалістичний страх, що влада якимось чином змусить його замість своєї мови заговорити чужою, державною. Результатом є те, що одне угруповання у владі позиціонує себе захисниками україно фонів, а інше — русофонів. При цьому припускається, що загострення мовного конфлікту може бути вигідним обом угрупованням як виправдання союзу між ними заради «об’єднання країни»
63
Взагалі правові ініціативи в мовному питанні, незалежно від того,
223
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
з якого боку вони виходять, зазвичай оцінюються як засіб реалізації політичного інтересу. Так, проект О.Мороза щодо надання російській мові статусу офіційної був оцінений представниками націонал демократичної громадськості як створений під певні
політичні прагнення й амбіції конкретної політичної партії і як такий, що веде до дестабілізації ситуації, до протистояння. Аналогічним чином схожі ініціативи Партії регіонів у 2006 р, коли вона ще булав опозиції, розцінювалися як спроба розколу країни політичною силою, яка не володіє монополією на владу по всій
Україні, аби лише зберегти контроль над своїми регіонами
65
Такого роду оцінки, оскільки вони загалом відбивають інтереси націонал державників, можна було б вважати виявом суб’єктивної,
упередженої позиції. Разом з тим, деякі ініціативи їхніх опонентів умовному питанні дають підстави для подібних тлумачень. Одна з таких ініціатив — розгляду р. кримським парламентом питання про виконання своєї постанови від 15 квітня 1998 р.
«Про забезпечення функціонування державної, російської та
інших національних мов в Автономній Республіці Крим. Хоча згадана постанова стосувалася мов усіх національних меншин,
що проживають в автономії, але обговорення фактично звелося до становища тільки з російською мовою. На очевидне політичне підґрунтя внесення цього питання до порядку денного сесії ВР
АРК відразу вказав представник президента в Криму. Коли ж генеральний прокурор автономії попередив про неприпустимість прийняття рішення про проведення референдуму щодо надання російській мові статусу державної — а, власне, саме заради цього було організовано слухання, — то народний депутат України Л.Грач звинуватив його у втручанні у політику, чим мимоволі викрив справжній мотив ініціативи кримських парламентарів — зміцнення своєї політичної легітимності в очах кримчан
66
Аналіз публікацій, якими декларується націонал державницький погляд на мовну проблему, показує, що вона визнається реальною, коли йдеться про відродження української мови, і оцінюється як джерело провокацій і профанацій, коли йдеться про
ініціативи щодо статусу російської мови. Те саме можна сказати
і про публікації їхніх опонентів. У цьому сенсі не можна відмовити у слушності зауваженню, що якщо тільки політична посада змушує декларувати розвиток мови, варто зрозуміти, що сьогодні
не мовне питання і політика йдуть поруч, а політика потребує
«мовного питання»
67
224
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Стосовно причин затребуваності мови для політичних цілей аналітики у своїх думках дещо розходяться. Насамперед з питання,
що саме затребується політиками — власне мова як інструмент утвердження незалежності та зміцнення національної інтеграції, чи кампанія на підтримку тієї або іншої мови для зміцнення своєї влади.
До другого варіанту схиляється, приміром, один із засновників об’єднання СЛОн на парламентських виборах 1998 р. В.Золотарьов.
Оскільки, як він вважає, націоналізм, який єдиним сенсом існування України постулює її відмінність від усього російського, створив чудове джерело легітимності для номенклатури, то, відповідно, примусова українізація — це саме те, чого так потребує
бюрократія радянського типу, це те заняття, яке рятує її радянсь кість. Тобто мовна проблема дозволяє владі виправдати власне
існування
68
Що ж до використання власне української мови уході держа во і націобудівництва, то аналітики націонал державницького спрямування намагаються схилити до такої тактики політико бізнесову еліту Півдня і Сходу. Вони сумують, що «господарі»
Донбасу, Криму, Харкова чи Дніпропетровська не настільки далекоглядні, щоб взяти у свої руки процеси повернення «своїх»
регіонів до української мови і продовжують їх русифікацію на догоду російським шовіністам, не розуміючи, що у такий спосіб легко перетворяться на васалів останніх. Але деякі ідейно солідарні з ними західні аналітики вважають, що південно східна еліта вже успішно цю тактику застосовує.
Такого висновку дійшов, зокрема, дослідник з Колумбійського університету (США) Ю.Шевчук. За його спостереженнями,
«українська еліта без огляду на її походження, мову, релігію чи
інші складники індивідуальної та групової тотожності кревно зацікавлена у підтримці та зміцненні української культури як головного засобу свого узаконення. Свій умовивід він ґрунтує на тому,
що гасло захисту російської мови південно східна еліта використовує тільки напередодні виборів, а після них відразу про нього забуває. Причиною тому Ю.Шевчук вважає радянське і номенклатурне походження української нової еліти, якій треба відмежовуватися і від старого комуністичного, і від нинішнього російського режиму, тобто створити свою нову політичну ідентичність.
І готовим знаряддям для її творення є українська мова. Саме такою логікою, на думку дослідника, керувався Л.Кучма, коли після
225
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
здобуття посади Президента інстинктивно відчув, що для своєї
легітимізації як глави держави він повинен розмовляти державною мовою. Ю.Шевчук звернув увагу і нате, що використання гасла захисту російської мови ускладнює становище української
еліти, адже вона змушена рахуватися з проросійськи налаштованим населенням, якому це гасло адресоване. І якщо з тактичної
точки зору короткочасне використання цього гасла може бути вигідним південно східній еліті, то з точки зору історичної перспективи для них має бути очевидним, що підрив вже хисткого статусу української мови тотожний позбавленню себе потужного знаряддя легітимізації в очах великої частини власних громадян, включно із російськомовними українцями, та зовнішнього світу і, — що ще важливіше, — знаряддя дискурсивного захисту від московських зазіхань. Адже Українська держава є необхідною умовою існування цієї еліти, бо поза незалежною Україною немає українських олігархів Ахметова, Пінчука, Тарути, Коло мойського та інших. Для них рація держави тут цілком збігається із рацією їхнього ж владного становища»
72
Говорячи про використання мовного питання у політичних цілях, не можна обминути такого його аспекту, як пряма залежність політичного та ідеологічного впливу на населення від масштабів поширення середнього тієї або іншої мови (згідно з постулатом
«чия мова — того й влада. Як зауважив з цього приводу В.Литвин на парламентських слуханнях з питання української мови, функціональний аспект мови цікавить наше суспільство чи не найбільше, оскільки з ним пов’язані передусім задоволення мовних, комунікативних потреб громадян, а також певні орієнтири в політиці,
в оцінці нашого минулого і сьогодення та погляд на майбутнє»
73
Думка про нерозривний зв’язок між мовою і змістом духовного життя набула — і серед націонал державників, і серед їх опонентів характеру постулату, який активно, особливо першими,
тиражується у різних авторських варіаціях. Відповідно до цього постулату з історичного досвіду робиться висновок, що умови для національної та духовної самоідентифікації українського народу можуть визріти лише завдяки комплексу державних заходів у створенні повноцінного соціокультурного середовища
74
Використання мови як політичної функції утворило ситуацію,
коли мовна сфера розглядається не інакше, як арена зіткнення ворожих політичних силу націонал державницькій риториці
«антиукраїнських» та проукраїнських, причому першим при
226
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
писується намір через нав’язування російської мовив побуті,
використання її на державному рівнів засобах масової інформації
добитися деформації української психіки, мислення, менталітету нації, сформувати цілком інший стереотип світосприйняття».
В системі таких постулатів модернізація українського суспільства вважається немислимою бездержавної мовної політики, пріоритетом якої має бути розвиток української мови як консолідуючої
духовної сили українського суспільства»
75
Політична функція мови для прихильників націонал держав ництва полягає утому, що мовне питання є важливою складовою національної ідеології. Політична функція мови у системі
таких поглядів полягає насамперед в інтеграції суспільства. А сама мова може виконувати цю функцію, коли досягається її стійкість,
завдяки якій вдається подолати перешкоди, що стоять на заваді
національній злагоді, у т.ч. таку перешкоду, як застосування жупела українського та інших (крім російського) націоналізмів,
яким протиставляється так званий інтернаціоналізм, носієм якого проголошується тільки російськомовне населення
77
Аналогічним чином мова ставиться у центр національної ідеї:
«Мова і патріотизм — це ті Божі та вселенські. протосили, які
програмують унікальність 1) людини 2) нації та вмонтовують
їх у вселюдський прогрес. І оскільки невід’ємною складовою патріотизму є історична пам’ять, то особливої пієтетності набуває історія боротьби за збереження національної ідентичності,
а значить і мови Мине можемо ігнорувати і зраджувати мільйони найкращих, що віддали своє життя для того, щоб наш народ був самим собою, — приблизно так звучить моральна заповідь кожного цивілізованого народу, що дбає про власну спадкоємність мови і патріотизму часом має своїм проявом також і радикалізм в оцінках мовного простру України та етнічних українців русофонів: Стає цілком очевидним, що на нинішньому етапі розвитку Української держави спостерігаємо перехід імперсь ко шовіністичних елементів від стійкого спротиву до шаленого наступу на українську мову і українську культуру загалом. Цього не може не помічати хіба що сліпий або глухий, каліка чи слабкий або на органи зору й слуху, або на розумі совість. На жаль,
таких моральних калік настільки багато, що це вже стає загрозою для розвитку українського суспільства у відповідності до європейських норм. Більш поміркованими назвами російськомовних
227
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
етнічних українців є саркастичні «радянськосвідомі», «московсь косвідомі» або люди, мислення яких у Москві, в минулому»
80
З позицій націонал державників, російська мова і надалі тримає
чільні позиції в інформаційному просторі України, і тому, ставлячи питання, звідки ж тоді крики про українізацію, вони самі
ж на нього відповідають А крики йдуть від того, що, з одного боку, багато росіян вже звикли до безмежного домінування їхньої
мови вжитті свого регіону, міста, підприємства, установи. І іноді
звичайна поява української мовив тих сферах, в яких вона за часів
СРСР і думать несміла з’являтися, викликає в них здивування
і дискомфорт, який логічно нічим не пояснюється. Багато хто з них у принципі згоден, що українську треба відроджувати, але, як вони підсвідомо це уявляють, це повинно відбуватися так, щоб вони самі цього не відчували, не бачили і, бажано, не чули»
81
Слід сказати, що прихильники мовного статус кво дають підстави для таких інтерпретацій їхнього ставлення до мовної сфери.
Вони наполегливо намагаються зберегти в ній домінуючою часткою російську мову, що об’єктивно і неминуче змушує їх чинити опір поширенню української мови. У поміркованій формі це здійснюється передусім у вигляді петицій, адресованих вищим державним службовцям і політикам. У них питання збереження масштабів присутності російської мови, приміром в освіті, пов’я зується зі збереженням тих історичних концепцій та інтерпретацій,
які відображають російську та радянську версії. Так, водному із звернень Російського блоку і Російського руху України оскаржується як скорочення російськомовної освіти, такі цілеспрямована ідеологічна обробка учнів шкіл і студентів вузів щодо зміни поглядів, поведінки, світосприйняття, яка має метою виховати негативне ставлення до росіян, до Росії»
82
У іншому зверненні Російського руху України разом із закликом до місцевих рад ініціювати прийняття рішень про впровадження російської мови як офіційної містилося обурення тим, що нібито через засоби масової інформації, з політичних трибун культивується ворожий образ Росії, нав’язуються нові героїв особі
Мазепи, Петлюри і Бандери, йде експансія уніатства і автокефалії в духовній сфері, російська мова і культура піддаються нападкам і переслідуванням»
83
Аналогічним чином у книзі А.Желєзного мотив вигнання з України російської мови супроводжується інвективами проти українського національного відродження, в якому вчорашні зрадники
228
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Батьківщини оголошуються героями, вартими прикладу, а фашистські посіпаки — полум’яними борцями за свободу, де знак
«тризуб» на кокардах і на рукавах поліцаїв наглядачів концтаборів оголошений державним гербом самостійної України...»
84
Боротьба за збереження мовного статус кво, як бачимо, також ведеться значною мірою заради збереження важелів духовного,
ідеологічного, а за їх допомогою і політичного впливу на людей.
Непоступливість активістів цієї групи посилюється впевненістю у вищості російської мови і другорядності української, продемонстрованою секретарем Донецької міської ради М.Левченком: Українська мова — мова фольклору. Із наданням статусу державної
російській, необхідність розмовляти українською просто відпаде.
Це не мова науки. А російська мова — мова науки, цивілізації»
85
Висловлювання М. Левченка викликало бурхливий шквал критики, у т.ч. збоку деяких його однопартійців. Воно не було оригінальним, а фактично відбивало те ставлення до української мови, яке виховувалося в населенні Півдня і Сходу країни деякими місцевими ЗМІ, у чиїх публікаціях українська мова характеризується біднішою за російську своїм лексичним складом, несучасною, такою,
що нею не можна описати сьогодення
86
Непримиренність, з якою ведеться боротьба за політико ідеологічний вплив на суспільство з використанням мовної проблеми,
зумовлена фізичною обмеженістю мовно інформативного середовища. Як висловився з цього приводу письменник Ю.Андрухович,
«ареал цей чи, скажімо, простір (мається на увазі мовний — авт.),
на жаль, обмежений і запасної України в нас немає, атому будь яке розширення простору російської мови означає відповідне звуження простору української. І в цьому сенсі розвиток російської мови може відбуватися виключно за рахунок мови української, у чому ми вже встигли переконатися на прикладах нашого, скажімо, радіо чи телеефіру. Так, задобрюючи — нібито — виборця російськомовного, можна тут таки розсердити українськомовного виборця»
87
Слушність цього зауваження підтверджується тим, що в Україні
кожна політична сила, як правило, визначається зі своїм потенційним електоратом, висуває умовному питанні привабливі для нього гасла, атому не переймається настроями тих груп виборців, чиї
мовні уподобання є протилежними. Тим самим політизація мовної
проблеми закріплює мовно групове відчуження і залишається однією з головних перешкод інтеграції населення України у поліетнічну і полікультурну націю.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал