ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом



Pdf просмотр
Сторінка18/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   38
189
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ

2.3. Проблеми імплементації
норм міжнародного права
у національне законодавство промови На сьогодні єдиним міжнародним документом, імплементо ваним у законодавство України, який безпосередньо стосується мовної політики, є Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Процедура його імплементації тривала кілька років.
Вона супроводжувалася політичними спекуляціями, протистоянням між політичними таборами, порушенням чинного законодавства. До того ж, як згодом з’ясувалося, офіційний перекладна зви документа виявився некоректним. На думку фахівців, вона мала б бути перекладена як Європейська хартія регіональних або міноритарних мов. В результаті цей авторитетний міжнародний документ завдав мовній сфері в Україні більше шкоди, ніж користі.
Уперше Україна взяла на себе зобов’язання приєднатися до Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, вступаючи до
Ради Європи у 1995 р. Цей документ було підписано Україною травня 1996 року. Однак процес її ратифікації був значно тривалішим. Перший закон про ратифікацію Хартії, прийнятий парламентом грудня 1999 р, був скасований рішенням Конституційного
Суду України. Він навіть не став аналізувати питання про невідповідність положень Закону України Про ратифікацію Європейської
хартії регіональних мов або мов меншин 1992 року Основному Закону України, оскільки дійшов висновку про невідповідність цього
Закону Конституції (неконституційність) у зв’язку з порушенням конституційно встановлених правил підписання та офіційного оприлюднення законів України (Ст. 94 Конституції. Тому зазначені питання про невідповідність цього Закону Основному Закону України навіть не були предметом розгляду Конституційного Суду України.
Українське законодавство того часу передбачало наступну процедуру імплементації міжнародно правових актів у національне законодавство. Закон України Про міжнародні договори України»
встановлював, що ратифікація міжнародних договорів здійснюється Верховною Радою України шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який підписується Головою Верховної
Ради України (частина перша Ст. 7). Всупереч вимогам Конституції
України (Ст. 94) закон про міжнародні договори не передбачав направлення закону про ратифікацію після його підписання Головою
Верховної Ради України Президентові України для наступного
190
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
його підписання і офіційного оприлюднення, як того вимагає Конституція України. Підписання спікером закону про ратифікацію відповідно до вищезгаданого закону на практиці сприймалося як самодостатня і остаточна дія, за якою настає його офіційне оприлюднення і він набуває чинності. Але це суперечить вимогам Ст. Конституції України, яка регламентує процедуру оприлюднення закону Президентом України. Він підписується Головою Верховної
Ради України лише у разі непідписання закону Президентом України після подолання парламентом накладеного на нього вето.
Закон України Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 року згідно із Законом України Про міжнародні договори України було підписано Головою
Верховної Ради України 24 грудня 1999 р. і 30 грудня 1999 р.
опубліковано в газеті Голос України. Таким чином, Закон України Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин було підписано і офіційно оприлюднено з порушенням положень Конституції України. Тому Конституційний Суд
України виніс рішення розглядати цей Закон як такий, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) у зв’язку з порушенням вимог щодо порядку його підписання. Паралельно
Конституційний Суд удосконалив процедуру оприлюднення законів про ратифікацію міжнародних договорів, усунувши суперечність закону про міжнародні договори Конституції України. Він визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними, положення частина першої Ст. 7 закону проміж народні договори щодо порядку їх підписання. Наданий момент процедура імплементації міжнародних договорів у національне законодавство є наступною. Надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів віднесено до повноважень
Верховної Ради України. Тобто вони приймаються у вигляді закону про ратифікацію договору. Крім того, вони неповинні суперечити Конституції України і українському законодавству. Всі
суперечності мають бути усунені заздалегідь. Як визначає Ст. Конституції України, укладення міжнародних договорів, які суперечать Основному Закону України, можливе лише після внесення до нього відповідних змін. Згодом закон про міжнародні договори було прийнято в новій редакції 2004 р, який передбачає наступну процедуру імплементації міжнародних договорів у національне законодавство. Він встановлює новий порядок укладання, виконання та припинення
191
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
дії міжнародних договорів України. Ст. 3 закону визначає коло суб’єктів укладання міжнародних договорів та приєднання до них. Міжнародні договори укладаються
– Президентом України або за його дорученням — від імені
України;
– Кабінетом Міністрів України або за його дорученням — від
імені уряду України
– міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів. Міжнародні договори, що стосуються мовних питань, можуть укладатися як від імені України, оскільки підпадають підкласи фікацію політичних, а також таких, що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, такі від імені уряду України як гуманітарні. Все залежить від рівня міжнародно правового акта,
сфери правового регулювання, а також значення, яке надається міжнародному договору країнами. Справа втому, що положення щодо застосування мови можуть зустрічатися у міжнародних договорах, котрі регламентують різні сфери, а не лише мовну політику. Наприклад, ратифікована Україною Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р.
4
містить положення проза хист права на вільне і безперешкодне використання мови своєї
меншини тощо. Згідно з чинним законодавством рішення про підписання міжнародних договорів України приймаються щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України Президентом України
– щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені уряду України, — Кабінетом Міністрів України.
Ведення переговорів щодо міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності або підписання міжнародного договору України здійснюються лише уповноваженими нате особами. Президент України, прем’єр міністр України і міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень.
Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження,
прийняття договору, приєднання до нього. Водночас згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.
192
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Здебільшого міжнародні договори, що включають мовні питання, належать до тих, які підлягають ратифікації Верховною Радою
України, оскільки стосуються прав, свобод та обов’язків людини
і громадянина. Процедура їх ратифікації наступна. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На наступному етапі імплементації починає діяти Конституція України у частині, що регламентує порядок прийняття законів. Суб’єкт законодавчої ініціативи (Президент
України, Кабінет Міністрів України, народні депутати) вносить на затвердження парламенту законопроект про ратифікацію міжнародного договору. Згідно зі Ст. 91 Конституції Верховна Рада
України приймає закони, втому числі про ратифікацію міжнародних договорів, більшістю від її конституційного складу, яка становить 225+1 голос. Згідно зі Ст. 94 Конституції закону тому числі про ратифікацію, підписує Голова Верховної Ради України
і невідкладно направляє його Президентові України, який протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону або підписує його та офіційно оприлюднює, або повертає закон зі своїми вмотивованими
і сформульованими пропозиціями до парламенту для повторного розгляду, тобто застосовує право вето.
Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, то Президент України зобов’яза ний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі, якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради
України і публікується за його підписом. Закон набирає чинності
через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше непередбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування. Нинішня редакція закону про міжнародні договори, на відміну від попередньої 1993 р, взагалі не регламентує порядок прийняття законів про ратифікацію та набуття ними чинності, оскільки цей етап імплементації міжнародних договорів у вигляді прийняття законів чітко виписаний Конституцією.
Міжнародні договори, які не потребують ратифікації, підлягають затвердженню Президентом України у формі указу. Це
193
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
стосується міжнародних договорів, які укладаються від імені України та міжнародних договорів, які укладаються від імені уряду,
якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України. Затвердження інших міжнародних договорів здійснюється
Кабінетом Міністрів України у формі постанови щодо низки питань, визначених законом про міжнародні договори. Існують також інші форми приєднання України до міжнародних договорів.
Причому вони можуть передувати одна одній або поєднуватися. Підписуючи, ратифікуючи, затверджуючи, приймаючи міжнародний договір або приєднуючись до нього, можна робити заяви та сформулювати застереження до його положень відповідно до норм міжнародного права. Згідно із законом про міжнародні
договори під заявою розуміється односторонній акт, яким сторона міжнародного договору висловлює своє тлумачення або розуміння його положень із якого для неї не випливають юридичні
наслідки. А під застереженням — одностороння письмова заява,
зроблена під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього, якою висловлюється бажання виключити або змінити юридичну дію певних положень договору щодо їх застосування до України.
Згідно із законом чинні міжнародні договори підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,
а також інші органи державної влади, до відання яких належать питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов’язань, взятих за цими договорами, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України, втому числі іншими їх сторонами, здійснює
Міністерство закордонних справ України. На запит органів, які застосовують міжнародні договори, МЗС надає інформацію з питань, що виникають у зв’язку з виконанням положень цих міжнародно правових документів. У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань України за міжнародними договорами МЗС інформує про це, відповідно, Президента України або Кабінет Міністрів
України і вносить пропозиції щодо вжиття необхідних заходів. У разі суттєвого порушення міжнародного договору іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, дію такого договору може бути при
194
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
пинено або зупинено згідно із законом про міжнародні договори.
Ст. 19 закону фактично дублює Ст. 9 Конституції України і визначає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Однак, якщо міжнародним договором України, який набув чинності в установленому порядку,
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Тобто норми міжнародних договорів України мають верховенство щодо норм національного законодавства.
Ст. 24 закону про міжнародні договори передбачає припинення та зупинення дії міжнародних договорів у разі потреби. Пропозиції щодо їх припинення або зупинення їх дії вносяться МЗС,
іншими міністерствами та центральними органами виконавчої влади. Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються а) щодо договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, — у формі закону України б) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені України та які не потребували надання згоди на їх обов’язковість Верховною Радою України, та міжнародних договорів, які укладено від
імені уряду, затверджених Президентом України, — у формі указу Президента України в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені уряду
України та які не потребували надання згоди на їх обов’язковість
Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, — у формі постанови Кабінету Міністрів
України. Закон передбачає наступні наслідки припинення та зупинення дії міжнародного договору України. Припинення дії договору звільняє Україну відбудь якого зобов’язання щодо його виконання і не впливає направа, зобов’язання чи правове становище України, що виникли внаслідок виконання договору до припинення його дії. Зупинення дії міжнародного договору за умов, якщо договірне передбачає іншого чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов’язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно
195
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами. Водночас відповідно до Ст. 25 закону про міжнародні договори у період зупинення дії договору Україна утримується від дій, які могли б перешкодити поновленню його дії.
Тим часом Міністерство закордонних справ України повідомляє
іншим сторонам про припинення або зупинення дії міжнародного договору України.
На прикладі мовної хартії можна простежити усі проблемні
моменти процедури імплементації міжнародних норму національне законодавство. У 1999 р. цей договір було ратифіковано парламентом з великою кількістю застережень. Водночас Ст. 21 Хартії
передбачає, що будь яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження або приєднання може заявити одне або декілька застережень до пунктів 2–5 Ст. 7 Хартії. Кількість же застережень у законі про ратифікацію Хартії перевищує допустимі цим міжнародно правовим документом. Після того екс Президент Л.Кучма неодноразово вносив на розгляд парламенту такі самі недосконалі законопроекти щодо ратифікації Хартії. Так, він вніс законопроект про ратифікацію Хартії
як невідкладний 26 жовтня 2002 р. у супроводі листа від очільника президентської адміністрації, в якому зазначалося, що питання необхідно вирішувати зважено, у повній відповідності до вимог
Конституції та законів України, міжнародного досвіду та економічних можливостей держави. У депутатів виникли сумніви щодо автентичності супровідного документа, тому запропонували відкликати його і доопрацювати. Адже винесення на розгляд питання про ратифікацію відбувалося під тиском на парламент. Опозиція вказувала на занадто широкий обсяг зобов’язань, за якими Україна бере на себе захист тринадцяти мов, причому за загальнодержавним, а не територіальним принципом, тобто під захист підпадають усі зазначені мови на всій території держави. Жодна країна
із тих сімнадцяти, — заявив Роман Зварич, — які ратифікували
Хартію, не застосовують виключно загальнодержавний принцип».
Адже згідно із затвердженим Законом України від 15 травня р. положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької,
польської, російської, румунської, словацької та угорської. В результаті закон накладає на державу надмірні зобов’язання щодо
196
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
захисту мов, які цього не потребують. Водночас ті регіональні або міноритарні мови, які згідно з визначенням Хартії дійсно потребують захисту, залишаються поза захистом України
5
Варто почати насамперед з того, що українське законодавство не містить термінів регіональна мова, мовна група, мова меншини, які є базовими поняттями Хартії. В Україні є юридичні терміни державна мова та мови національних меншин, серед яких у Конституції окремо виділено російську. Саме тому в законі про ратифікацію маємо положення про захист 13 мов національних меншина не міноритарних або меншинних мов. Після ратифікації
закону в 2003 р. ЗМІ навіть повідомили про ратифікацію Європейської хартії мов національних меншина не Європейської хартії
регіональних або міноритарних мов, як того вимагав би автентичний переклад. У такий спосіб українські законодавці намагалися пристосувати текст міжнародного договору до українських реалій. Проблема втому, як стверджують експерти, що на ратифікацію потрапив переклад українською мовою, виконаний не з автентичної Хартії, аз російського перекладу, також далекого він точної відповідності Хартії. В результаті навіть підставові терміни
Хартії були перекручені вже у назві як самого документа, такі українського закону про його ратифікацію. Таким чином і інші
принципові положення Хартії були перекладені неправильно.
Хартія стала жертвою української політичної кон’юнкту ри. Зокрема, виявилося, що законопроект про її ратифікацію був спрямований проти розвитку української мови. Під час ратифікації значна частина депутатів невипадково виступила проти ратифікації Хартії у поданому Президентом вигляді. Каменем спотикання під час обговорення виявилося співвідношення у функціонуванні української та російської мовна території України.
Проукраїнськи налаштовані депутати наполягали на тому, що в деяких регіонах держави саме українська мова потребує захисту Хартії, адже цей пакт спрямований на захист не національних меншина мов. Російська мова, хоч і є мовою меншини, але не
є міноритарною мовою. На Півдні та Сході країни вона, навпаки,
поглинає державну мову. Російська етнічна спільнота в Україні
є хоча і найбільшою, проте національною меншиною, яка становить частину населення. Водночас цією мовою розмовляє близько половини населення України і вона є рідною не лише для росіян,
а й значної частини українців, білорусів, євреїв, кримських татар та інших етносів, тому жодним чином не підпадає під визначення
197
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
міноритарної мови у розумінні Хартії. У супровідних документах автентичного тексту Хартії йдеться проте, що її головним завданням є збереження мов, якими розмовляють дуже маленькі групи населення, внаслідок чого їм загрожує зникнення з лінгвістичної
мапи загальноєвропейської культурної спадщини. Запобігання цьому — надання можливості носіям регіональних або міноритарних мов послуговуватися ними у приватній або публічній сфері.
Хартія стосується мов, які не мають своєї території застосування та набагато менш поширені, ніж офіційні мови. При цьому в Хартії немає жодної статті про захист та підтримку мов усіх меншин,
які населяють ту чи іншу європейську країну.
Згідно зі Ст. 1 Хартії регіональними або міноритарними мовами є мови, якими традиційно послуговуються в межах певної території держави її громадяни, які становлять групу, що за своєю чисельністю менша від решти населення держави мови, які відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави.
При цьому до регіональних або міноритарних мовне належать ані діалекти офіційної мови, ані мови мігрантів. Експерти вважають, що у Хартії базовий термін «minority» взагалі вживається не у значенні меншини як етнічного компонента, а у значенні
меншої кількості людей, що розмовляють тією або іншою мовою.
Тобто йдеться не промову конкретної національної меншини,
а промову, якою послуговується певна кількість громадян.
Є підстави вважати, що проголосований у нинішньому вигляді
закон про ратифікацію цього міжнародного документа був покликаний посилити позиції російської мови порівняно з українською. Адже ані парламент, ані ініціатори законопроекту не вдалися до детального аналізу мовної карти України. Вони автоматично класифікували регіональні або міноритарні мови як мови меншин, що населяють
Україну. Прикметно, що закон про ратифікацію ставить у однакове становище вищезгадані 13 мов, хоча всі вони перебувають нарізних рівнях розвитку і застосування. Більшість мов з цього переліку, зокрема білоруська, болгарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська, не потребують посилених заходів підтримки, оскільки є офіційними у своїх державах. Тому
їм у жодному разі не загрожує зникнення з мовної карти Європи. Досить парадоксальною є ситуація, коли у переліку щодо дії
Хартії опиняються мови найчисельніших меншин. Насправді захисту потребують мови корінних та нечисельних народів — деяки
198
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
ми з них розмовляє у світі лише кілька десятків людей. Саме вони внаслідок застосування в Україні Хартії, відповідно до прийнятого закону про її ратифікацію, можуть повністю зникнути змов ної палітри Європи. Це караїмська, кримчацька, ромська мови.
Вони незахищені жодним офіційним статусом, оскільки народи,
які ними послуговуються, нечисельній не мають власних державних або автономних територіальних утворень.
Поява серед міноритарних мов російської, яка не лише є мовою спілкування переважної більшості населення України, ай продовжує витісняти державну мову з різних суспільних сфер, є повним нонсенсом з точки зору цілей Хартії. Але для політичних сил, які
пропагують розширення присутності в Україні російської мови, така юридична логіка неважлива. Вони мають замету за допомогою
Хартії закласти юридичну базу для надання російській мові статусу державної. Невипадково після голосування закону про ратифікацію лідер КПУ заявив, що з погляду його партії росіян в Україні не можна розглядати як національну меншину, але Хартія регіональних та меншинних мов дозволяє за рішенням парламенту визначити параметри, за яких другу мову розглядають як офіційну».
Крім того, російська мова отримала додатковий ресурс конкуренції з українською. Кабінет Міністрів України мусить регулярно виділяти кошти, передбачені у Державному бюджеті, для здійснення заходів щодо реалізації мовної Хартії, а отже, для підтримки російської мови. Той варіанту якому ратифіковано Хартію, об’єктивно може використовуватися передусім для шантажу української влади невиконанням зобов’язань. Безперечно, у Хартії міститься положення проте, що заходи на підтримку міноритарної мови неповинні звужувати сферу застосування офіційної мови держави, але це положення, на відміну від зобов’язань щодо меншинних мов, є декларативним. Для прикладу, Росія, яка підписала Хартію в 2001 р.,
ратифікувати її не поспішала, намагаючись зміцнити позиції державної мови. В українському ж законі про ратифікацію міститься положення, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток
і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території
України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мовна які поширюються положення Хартії. Сказане можна сприймати не інакше, як вибачення за заходи щодо розвитку української мови як державної.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал