ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом




Сторінка15/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   38
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
України утверджував рівність перед законом усіх, незалежно від походження, расової та національної належності, мови тощо гарантував усім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно культурного розвитку. У Декларації прав національностей України (1991 р) держава гарантувала всім народам, національним групам, громадянам,
які проживають на її території, рівні політичні, соціальні та культурні права. Декларація утверджувала заборону дискримінації
за національною ознакою і покарання за такі дії (Ст. 1); гарантувала всім національностям право на збереження їхнього традиційного розселення зобов’язувала створювати належні умови для розвитку всіх національних мові культур (Ст. 2); гарантувала право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і поширення
інформації (Ст. 3). Принциповим і досить важливим слід вважати положення Декларації, яким передбачено можливість функціонування мов інших національностей нарівні з державною мовою,
не вимагаючи при цьому, щоб на відповідній території громадяни певної національності становили більшість, як це передбачається тепер законом промови. Згідно зі Ст. 3 Декларації, достатньо було компактного проживання тієї або іншої національності.
Закон України Про національні меншини в Україні (1992 р.)
був новим помітним кроком у напрямку гарантування національним меншинам права на вільний розвиток, у тчу мовній сфері.
Разом з тим, закон певною мірою звузив мовні права національних меншин порівняно з положеннями Декларації прав національностей. Йдеться, зокрема, про заміну ряду формувань — компактного проживання на більшість населення вільне користування рідними мовами у всіх сферах суспільного життя на користування у роботі державних органів, громадських об’єднань, а також підприємств, установі організацій використання мов національних меншин нарівні з державною українською мовою на поряд з державною українською мовою»
4
Наступним надзвичайно важливим кроком у реалізації мовної
політики України стало прийняття Конституції України 1996 р.,
в Ст. 10, 11, 12 якої сформульовано принципові положення щодо функціонування мов в Україні. Згідно зі Статтею 10 державною мовою в Україні є українська мова, при цьому держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мовив усіх сферах суспільного життя на
159
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
всій території України крім того, Конституцією гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України держава також сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Стаття 11 встановлює, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин
України. У Статті 12 зазначається, що Україна дбає про задоволення національно культурних і мовних потреб українців, які
проживають за межами держави.
Важливе значення для конкретизації конституційної норми щодо державної мови мало офіційне тлумачення ч. 1 Ст. 10 Конституції, надане Конституційним Судом України, який у своєму рішенні наголосив, що положення ч. 1 Ст. 10 Конституції України, за яким державною мовою в Україні є українська мова»,
треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язко вим засобом спілкування на всій території України у здійсненні
повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації
тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які
визначаються законом (ч. 5 Ст. 10 Конституції України. Поряд із державною мовою у здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншину межах і порядку,
що визначаються законами України. Виходячи з положень Ст. Конституції України щодо гарантування застосування мов в Україні, зокрема, у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова. У державних і комунальних навчальних закладах поряд із державною мовою відповідно до положень Конституції України,
зокрема ч. 5 Ст. 53, та законів України, у навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин
5
Особливим етапом, який засвідчив недосконалість механізмів державного регулювання мовної ситуації в Україні, слід вважати конфлікт довкола законодавчого закріплення принципових положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Зазначена Хартія була прийнята в м. Страсбурзі (Франція) держава
160
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
ми членами Ради Європи 5 листопада 1992 р. Україна приєдналася до Хартії 2 травня 1996 р, ратифікувала 15 травня 2003 р.
Важливість цієї події пов’язана з тим, що мовні права у міжнародно правових документах вважаються такими, які належать до фундаментальних, природних прав. Ґрунтуючись на цьому,
нормативно правові документи міжнародних організацій ставлять замету створення системи універсальних принципів, які повинні
лягти в основу національних законодавчих системі як через пряму дію норм міжнародного права, такі через імплементацію їх у національну законодавчу систему країн сприяти збереженню мовного різноманіття як особливої цінності, спільного надбання людської цивілізації правовому захисту мовних меншин запобіганню конфліктам, які можуть виникнути на мовному ґрунті»
6
У преамбулі Хартії зазначається, що охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання, сприяє збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи що право на використання регіональної мови або мови меншини у приватному та суспільному житті є невід’ємним правом відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об’єднаних Націй про громадянські і політичні права та відповідно до духу Конвенції Ради
Європи про захист праві основних свобод людини підкреслюється важливість міжкультурного діалогу і багатомовності що охорона і розвиток регіональних мов або мов меншину різних країнах та регіонах Європи є важливим внеском у розбудову Європи, що
ґрунтується на принципах демократії та культурного розмаїття в рамках національного суверенітету і територіальної цілісності;
що Хартія має наметі враховувати специфічні умови та історичні традиції різних регіонів європейських держав тощо.
Взяття Україною наведених зобов’язань і прийняття відповідного закону несе в собі інструменти для розв’язання етнічних непорозумінь між російськомовними та україномовними громадянами,
надання якісно нового стану мовній ситуації кримських татар та
інших мов меншин на території України, а також інструменти для усунення перешкод утвердженню української мови як державної
мови в Україні. Однак політичне протистояння призвело до некоректного тлумачення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Саме з цим пов’язані неконституційні, незаконні рішення року Харківської, Луганської, Севастопольської та інших обласних рад щодо надання російській мові регіонального статусу.
161
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
Згідно зі Ст. 92 Конституції України порядок застосування мов визначається виключно законами України. Це означає, що односторонні згадані рішення місцевих рад є протизаконними,
оскільки суперечать Конституції. До того ж, вони не відповідають головній меті Хартії, до якої апелюють. Хартія передбачає
врахування мовної ситуації на конкретній території. Її метою є
забезпечення, наскільки дозволяють умови, вживання регіональних мов або мов меншин в освіті та засобах масової
інформації, у судах та адміністративних установах, економічному та соціальному житті, у культурній діяльності. Предметом регулювання Хартії є встановлення статусу мови, а також заходів захисту та заохочування її вживання і використання. Що ж стосується російської мови, то вона не належить до тих мов, які потребують особливого захисту через загрозу свого зникнення.
Оскільки практика застосування принципових положень Хартії на території України не відповідає її вимогам, постає необхідність нової редакції закону України про ратифікацію Хартії. До розв’язання усього комплексу мовних проблем було б доцільно накласти мораторій надію Хартії на території України. Зрештою,
на такий виважений підхід орієнтує й сама Хартія, в тексті якої
зазначається, що охорона і розвиток регіональних або міноритарних мовне повинні завдати шкоди офіційним мовам і необхідності вивчати їх, а умови прийняття Хартії надають широкі можливості вибору тих пунктів, які відповідають інтересам держави,
що її ратифікує березня 2003 р. були проведені парламентські слухання
«Про функціонування української мовив Україні. Учасники дійшли висновку, що українська мова як державна не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя, хоча законодавча база з цього питання відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповідними міжнародно правовими актами. Однак мовна ситуація в державі засвідчила проте, що лише декларування державного статусу української мови для повноцінного і незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо. За результатами слухань були прийняті рекомендації, зокрема щодо необхідності більш досконалих механізмів реалізації законодавства про функціонування української мови, а також урегулювання питань, пов’язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за його порушення.
162
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Питання застосування української мовив Україні присутнє
в багатьох законах, зокрема таких, як Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні (1992 р, Про інформацію р, Про статус суддів (1992 р, Про телебачення і радіомовлення, нова редакція 2006 р, Про освіту (2006 р.),
«Про Конституційний Суд України (1996 р, Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України (1997 р, Про видавничу справу (1997 р, Про кінематографію (1998 р.),
«Про загальну середню освіту (1999 р, Про місцеві державні
адміністрації» (1999 р, Провищу освіту (2000 р, Про громадянство України (2001 р, Про телекомунікації (2003 р, Про географічні назви (2005 р, Про військовий обов’язок і військову службу (2006 р, Про Кабінет Міністрів України (2006 р.),
«Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки (2007 р) та в інших.
Аналіз зазначених та інших законів і підзаконних актів, пов’я заних із використанням мову різних галузях, засвідчує, що відповідні правові норми запроваджуються відсильним і регламентую чим методами. Як приклад першого з названих методів можуть слугувати, наприклад, Ст. 11 Закону України Про інформацію р, де йдеться проте, що мова інформації визначається законом промови, іншими законодавчими актами України в цій галузі,
міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Верховною
Радою, Ст. 7 закону Про освіту (1996 р, в якій зазначається,
що мова освіти визначається Конституцією та законом про мови.
Ст. 6 закону Про кінематографію (1998 р, яка приписує, що застосування мову галузі кінематографії здійснюється згідно зі
Ст. 10 Конституції України Ст. 11, ч. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника від 7 березня 2007 року, де зафіксовано наступне положення Мови у дисертації використовуються згідно із законодавством».
Прикладами застосування регламентуючого методу є Ст. ч. 5 закону Про всеукраїнський та місцеві референдуми (1991 р.),
де визначено, що бюлетені для голосування друкуються українською мовою, а в разі необхідності — й іншими мовами, якими користуються громадяни дільниці для голосування, що мають право брати участь у референдумі Ст. 56 закону Про Конституційний Суд
України» (1996 р, яка приписує, що у Конституційному Суді України провадження ведеться, рішення, ухвали приймаються, висновки
163
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
даються та оприлюднюються державною мовою. Учасники конституційного провадження, які не володіють державною мовою, мають право користуватися послугами перекладача. Про свої наміри користуватися послугами перекладача учасники конституційного провадження своєчасно повідомляють Конституційний Суд України. Ст. 8 закону Про видавничу справу (1997 р, в якій встановлено, що вся друкована продукція, призначена для службового та побутового користування, що розповсюджується через державні
органи, видається державною мовою Ст. 10, ч. 2 закону Про розвиток інформаційного суспільства на 2007–2015 рр.» (2007 р, яка містить наступну норму З метою підвищення ефективності науки та культури в інформаційному суспільстві вважати пріоритетними:
збереження і розвиток культурної, мовної, конфесійної різноманітності та культурних надбань у межах інформаційного суспільства,
що задекларовано у відповідних документах ООН, зокрема в Загальній декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття залучення вітчизняних програмістів для розроблення і поширення програмного забезпечення та застосування української мови, мов національних меншин України для більш повного залучення до використання інформаційно комунікаційних технологій різних верств населення».
Частиною національного мовного законодавства є також норми, що містяться у двосторонніх міждержавних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України пункти Декларації про принципи співробітництва між
Угорською Республікою та Українською РСР щодо забезпечення прав національних меншин (набула чинності у 1993 р Ст. Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (набула чинності у 1999 р.)
Несистемний характер нормативно правової бази, що стосується забезпечення мовної політики, нерідко призводить до ускладнення практичного застосування відповідних нормі говорить про нагальну потребу створення якісно нової нормативно правової
бази. На користь цього промовляють наступні аргументи.
У законі Про телебачення і радіомовлення (1994 р) визначено, що телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою,
а мовлення мовою національних меншин може здійснюватися лишена певні регіони — території їх компактного проживання (Ст. Таке положення, по перше, суперечить Ст. 6 закону про національні меншини, якою гарантується користування і навчання рідною мовою в різних закладах і установах, утому числі й застосування
164
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
її без будь яких обмежень у засобах масової інформації. По друге,
воно фактично порушує права осіб, що належать до національних меншин, але перебувають за межами територій їхнього компактного проживання, а також тих, котрі не мають місць компактного проживання і, відповідно, не мають можливості отримувати інформацію рідною мовою.
Закон Про місцеве самоврядування (1997 p.) питання забезпечення можливості навчання в школах державною та рідною мовою, вивчення рідної мовив державних і комунальних закладах, через національно культурні товариства відносить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, яким делеговані повноваження державних органів. Але при цьому законне дає відповіді на запитання — Які з органів управління і в яких межах мають нести відповідальність за реалізацію освітніх прав національних меншин в Україні До цього слід додати, що ратифікація Верховною Радою України низки міжнародних договорів, які стосуються освітніх прав національних меншин, не супроводжувалася внесенням відповідних змін та доповнень до законодавства країни.
Законом Про основи національної безпеки України (2003 р.)
мовне питання визначене пріоритетним загальнодержавним інтересом. У зв’язку з цим та внаслідок конфліктного характеру досліджуваної проблеми на сьогодні у Верховній Радіє кілька проектів Закону України промови. Вони є спробами переробки та адаптації нині
чинного закону і фактично дублюють його структурну будову з урахуванням сучасних суспільно політичних реалій. Ще у 1999 р. лунали застереження про небезпеку поступового перетворення дебатів навколо прийняття нового закону на політичне протистояння. Сьогодення переконливо підтверджує слушність цього передбачення.
У пошуках гармонізації мовного законодавства склалося два основні підходи — уніфікуючий і плюралістичний. Уніфікуюча модель передбачає утвердження однієї мови через надання їй юридичного статусу державної, офіційної. З цього приводу, зокрема, зауважувалося: За наявності багатомовного суспільства таке правове регулювання передбачає пряме або опосередковане, поступове або прискорене витіснення мов, яким не надано певного статусу в різних сферах життєдіяльності суспільства. Це призводить до деградації непреферованих мов, соціального і культурологічного дискомфорту представників спільнот носіїв цих мов, може навіть слугувати джерелом суспільних конфліктів»
8
165
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
Плюралістична модель припускає існування декількох мов з певним юридичним статусом. Як правило, це тягне за собою збільшення бюджетних витрат, підвищені вимоги до державних
і громадських службовців, загрозу інтегрованості країни та її територіальній цілісності. Абсолютизація якогось одного із зазначених підходів, на нашу думку, є неприпустимою, оскільки вона може призвести до небажаних наслідків. Процес вдосконалення законодавства промовив Україні потребує врахування різних підходів, але, перш за все, має включати системне розуміння й відповідне законодавче втілення та тлумачення таких основоположних для правового забезпечення мовної політики в Україні понять,
як державна мова, двомовність, мова національної меншини. Поняття державна мова є усталеним і досить поширеним яку теорії, такі в практиці багатьох країн світу. Воно закріплюється традицією, конституціями, національним законодавством і виконує
інтегруючу функцію в політичній, офіційній, культурній сферах країни, є своєрідним символом держави. Синонімами цього терміна є національна мова (Мальта, мова республіки (Франція),
«мова країни (Швейцарія. Державна мова — це, по перше, мова більшості населення, що проживає на відповідній території тієї чи
іншої держави, і, по друге, мова нормативних актів, діловодства,
судочинства, діяльності державних органів, навчання, засобів масової інформації. Конституційний Суд України визначає державну мову як мову, якій державою надано правовий статус обов’язко вого засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя»
10
Якщо в конституції встановлюється державна мова, то вона зазвичай пов’язана з назвою країни і, як правило, це мова титульної
нації (етносу. Титульним етносом у багатоетнічному суспільстві
є найчисленніший та найдавніший, з назвою якого асоціюється назва країни і який робить найвагоміший внесок у соціальну результативність життєдіяльності даного суспільства. Він дає своє ім’я не лише країні, ай державі та атрибутам влади — території й кордонам, природній специфіці й ландшафту, шельфу, територіальним водам і повітряному басейну дипломатичній службі і збройним силам, валютно фінансовій системі й типу економіко господарської
діяльності, парламенту й уряду, мові офіційного спілкування і моделі культурного засвоєння людиною світу, торговельно культурним і зовнішньополітичним взаєминам народів та ін.»
11
Державний статус української мови є стабілізаційним чинником у зміцненні єдності українського суспільства, ідентифікації
166
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
громадян як єдиного українського народу, а також важливим чинником суверенітету і безпеки держави. Утвердження української
мови як державної є складовою контексту державної інститу ціалізації, формування державно управлінського механізму забезпечення мовної політики, покликаного унеможливлювати спекуляції мовно політичними проблемами. Захист своєї мови
і культури є обов’язком кожної держави, важливою складовою національної безпеки навіть у тих країнах, де мовна ситуація невідзначена складністю. За приклад можна взяти сусідню Росію,
де, зокрема, розроблено урядову програму Російська мова, якою передбачено посилення позицій останньої навіть у країнах СНД
та за їхніми межами. У 1997 р. було затверджено відповідне Положення про Раду з російської мови при уряді Російської Федерації.
Того ж року Державна Дума і Рада Федерації прийняли нову редакцію Закону промовив Росії (попередня редакція датована роком. Отже, в той час яку Російській Федерації багато робиться для захисту державної російської мовив Україні й досі
слово українізація функціонує у суспільній свідомості як негативне. Однією з причин цього, зазначають дослідники, є певний романтичний оптимізм, що супроводжував спроби реалізувати мовну політику у посткомуністичній Україні»
12
У законотворенні, яке стосується правового забезпечення мовної
політики в Україні, глибокого наукового аналізу потребує поняття
«двомовності». Останнє в Україні набуло спотвореного розуміння,
насамперед внаслідок використання його як інструменту політичної боротьби. Частина політичних сил прагне до запровадження державної двомовності як засобу звільнення від обов’язку вивчення й опанування української мови. Говорячи про двомовність, слід насамперед розрізняти іманентний культурний білінгвізм та ідеологічно запрограмовану двомовність радянського типу, якій призначалася роль перехідного етапу до тріумфальної одномовності.
З’ясування, зокрема, потребують наступні питання функціонування та розвиток мовив параметрах елітарного мислення та масового вжитку функціонування мови як основи історичного буття нації;
можливості і форми впливу національно культурної політики держави на мовну практику різних верств суспільства міра впливу державного статусу української мови на мовну дійсність.
Двомовність у спотвореному розумінні (йдеться про надання одній мові державного, другій — офіційного статусу чи надання статусу другої державної мови великої сусідньої країни) може породити
167
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
маргінальну психологію, стан особистої і громадської невизначеності, непевності, стати згубною для інтелектуального й духовного розвитку українського суспільства. Обговорення питання про другу державну мову потребує прогнозування наслідків її запровадження. Російська мова, яка передбачається як друга державна,
займає значний простір, що підкріплено її експансією упродовж тривалого відрізку часу. Отже, її позиції є значно міцнішими, внаслідок чого на другий день після її утвердження як державної почнуть зникати зовнішні атрибути нашої державності — українськомовні вивіски, реклама, офіційні документи тощо. Відповідно,
питання про державний статус російської мовив Україні може бути поставлене лише тоді, коли українська досягне фактичної, а неформальної рівності з нею. Основою нормалізації мовної ситуації в Україні є повноцінне функціонування української мови як мови повноправного державного народу, як мови, яка обслуговуватиме усі
сфери суспільного життя. Без цього Україна в мовно політичному та
інших відношеннях залишатиметься провінційним різновидом
іншої держави і саме такою сприйматиметься європейськими країнами під час переговорів про наше можливе членство у Євросоюзі. Народ, здобувши державну незалежність, перетворившись із пригнобленої на домінуючу націю, як правило, прагне одномов ності. Двомовність або багатомовність загрожують національному розвитку. У країнах з єдиною (офіційною, державною) мовою вона законодавчо наділена максимумом функцій, що іноді викликає
протест збоку іншомовних груп. На користь одномовності свідчить те, що у 25 країнах Європейської співдружності власна національна мова є державною або офіційною, у 3 з них — дві і більше мову тому числі в Бельгії і Люксембурзі — мови автохтонів, а в Ірландії ірландська та мова метрополії. До того ж, і на пострадянському просторі у 12 з 15 новоутворених незалежних державу статусі державної функціонує мова народу, який дав ім’я державному утворенню. У 3 державах — Білорусі, Казахстані та
Киргизії — поряд із державною національною мовою функціонує
в тому ж статусі ще й російська. Слід зазначити, що у Білорусі така ситуація є наслідком перемоги проросійської політичної еліти.
У Казахстані та Киргизії корінна титульна нація не є кількісно домінуючою й тому політичний компроміс між нею та російськомовною більшістю уможливив конституційно закріплену двомовність. Причому досвід показує, що двомовність не убезпечила ці країни від етномовної напруги.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал