ІМ. І. Ф. Кураса мовна ситуація в україні: між конфліктом І консенсусом




Сторінка1/38
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.82 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ІМ. І.Ф. КУРАСА
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ:
між конфліктом і консенсусом
Київ
2008

УДК 323.2+81'276(477)
ББК М 74
Затверджено до друку вченою радою
Інституту політичних і етнонаціональних досліджень
ім. І.Ф.Кураса НАН України
(Протокол №4 від 24 червня 2008 р.)
Рецензенти: М.С. Кармазіна, д р політ. наук;
М.І. Обушний
, д р політ. наук
Редакційна колегія:
О.М. Майборода
, доктор історичних наук (голова)
М.І. Шульга
, доктор соціологічних наук
В.П. Горбатенко
, доктор політичних наук
Б.М. Ажнюк
, доктор філологічних наук
Л.П. Нагорна
, доктор історичних наук
Ю.І. Шаповал
, доктор історичних наук
В.О. Котигоренко
, доктор політичних наук
М.І. Панчук
, доктор історичних наук
В.О. Перевезій
, кандидат історичних наук (відповідальний секретар)
М 74 Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом. К ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 398 с.
ISBN 978 966 02 4849 6
Колективна монографія містить у собі результати соціологічного моніторингу мовної ситуації в Україні та проведеного на його основі
аналізу особливостей прояву мовного чинника у процесах суспільної
трансформації. В роботі розкрито історичні передумови, внутрішні та зовнішні чинники виникнення мовної проблеми в Україні, розглянуто правові та політичні механізми її вирішення, проаналізовано можливості досягнення консенсусної моделі функціонування найбільш поширених мов.
УДК 304.44
ISBN 978 966 02 4849 6
© Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008

ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
О.М. Майборода
Розділ 1. Стан мовної ситуації в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . 12 1.1. Історичні передумови й чинники виникнення мовного питання в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
Ю.І.Шаповал
1.2. Мовне питання у соціологічному вимірі . . . . . . 34 1.2.1. Методики соціологічних досліджень функціонування та статусу мов в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
О.І.Вишняк
1.2.2. Функціонування української і російської мов в Україні та її регіонах . . . . . . . . . . . 49
О.М.Шульга
1.2.3. Динаміка мовної ситуації в Україні . . . . 75
О.І.Вишняк
1.3. Інфраструктура задоволення мовних потреб громадян та її функціонування . . . . . . . . . . . . . 86
Т.П.Марусик, Н.М.Кошова
1.4. Практика регулювання мовної сфери здобутки і проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113
Т.П.Марусик
1.5. Український соціум про шляхи вирішення мовного питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124 1.5.1. Мовні преференції населення у сфері ЗМІ та культури . . . . . . . . . . . . . 124
М.О.Шульга
1.5.2. Ставлення українських громадян до питання про статус мову державі . . . . 144
О.І.Вишняк
Розділ 2. Правове забезпечення мовної політики
в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157 2.1. Законодавство промовив Україні хронологічний моніторинг, класифікація, понятійна основа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157
Ю.С.Шемшученко, В.П.Горбатенко
3
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ

2.2. Правосуб’єктність мовних та етнічних групі диференціація статусу мов . . . . . . . . . . . 174
І.О.Кресіна, Є.В.Перегуда
2.3. Проблеми імплементації норм міжнародного права у національне законодавство промови. 190
І.О.Кресіна, В.А.Явір
Розділ 3. Мовне питання — джерело викликів
і ризиків для суспільства і держави . . . . . . . . . . . . 205 3.1. Мовне та політико ідеологічне протистояння в Україні причини, чинники, прояви . . . . . . . 205
О.М.Майборода, М.І.Панчук
3.2. Механізми політичної мобілізації мовних груп:
антрепренери, гасла, заходи . . . . . . . . . . . . . . . 235
О.В.Заремба, С.Ю.Римаренко
3.3. Роль зовнішніх чинників у політизації мовних проблем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 258
О.В.Заремба, С.Ю.Римаренко
3.4. Ризики альтернативних версій мовної політики в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . 281
В.О.Котигоренко
Розділ 4. Мовний компроміс — запорука
безконфліктного розвитку країни . . . . . . . . . . . . . . 299 4.1. Закордонний досвід розв’язання мовних проблем та можливість його застосування в Україні . . 299
В.М.Кулик
4.2. Основні напрями правового регулювання мовної політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 335
І.О.Кресіна, В.П.Горбатенко
4.3. Шляхи і методи розширення сфери застосування української мови концептуальній практичні аспекти . . . . . . . . 343
Б.М.Ажнюк
4.4.Мовний контекст політичної культури і шляхи збалансування комунікативних і символічних функцій мови . . . . . . . . . . . . . . . 367
Л.П.Нагорна
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 388
О.М. Майборода
Додаток. Проект концепції державної мовної політики в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

ВСТУП
Мовні та етнічні проблеми турбують нині більшість держав, бо країн суцільно одномовних у світі майже немає. Хоча мовна та етнічна сфери суспільного життя не є тотожними і тільки частково перетинаються, але в точках цього перетину виникають гострі соціальні та політичні колізії, які час від часу завершуються застосуванням сили, автономізацією, федералізацією державі навіть їх розпадом. Чому поєднання етнічної та мовної проблем несе у собі такий загрозливий потенціал Цьому є ряд причин. Насамперед, треба звернути увагу на внутрішню суперечливість глобалізаційних процесів у світі. З одного боку, відбувається певна соціокультурна уніфікація і міжцивілізаційна акультурація. З другого боку, народи
інстинктивно побоюються перспективи свого розчинення в уніфікованому морі і як за рятівне коло хапаються за риси своєї ідентичності, прагнучи всіляко їх зберегти. А найвиразнішою етнічною ознакою є мова, вона підтверджує факт існування народу навіть тоді, коли змінюються його зовнішність, повсякденний побут, стиль життя, конфесійна належність тощо. Звісно, є ще усвідомлення спільної історичної долі, але це більшою мірою фактор внутрішньої групової консолідації, ніж розрізнення від інших. Особливо актуальним питанням відродження, збереження та розвитку мови є для народів, які впродовж тривалого часу зазнавали деетнізації, значна частина яких перейшла на вживання більш соціально престижної мови. У таких випадках відродження мовної своєрідності народу об’єктивно може входити у протиріччя з правом кожного з його представників на вільний вибір мововжитку. Пошук формули вирішення цього протиріччя є, власне,
мовною політикою держави. Тобто, мовне питання стає питанням політичним. Другий чинник — тенденція до змін державного устрою у більшості країні народів. Традиційна централізація державної влади все більше поступається місцевому самоврядуванню з наголосом на субсидіарність, транснаціоналізацію економічного життя.
Результатом стає регіоналізація, яка особливо стимулюється місцевими елітами, що прагнуть позбутися контролю центру за використанням регіональних ресурсів і влади. Найбільш вагомим аргументом у діалозі з центральною державною владою є посилання на специфіку регіону, насамперед умовному та етнічному
5
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
вимірах. Місцеві еліти здійснюють політизацію етнічних проблем,
інколи навіть сприяючи конструюванню окремих регіональних мовна основі діалектних відмінностей. Мова створювалася народами загалом як засіб внутрішньогрупової комунікації і обслуговування культури, саме тому вона вважається для них найбільшою цінністю. Отже, питання про
її збереження і розвиток є безкомпромісним. І саме тому під гаслом захисту мови найлегше здійснювати політичну мобілізацію населення, переконавши, звісно, його у політичній, а не лише у комунікативній та культурній значущості його мови. Так мови сталив багатьох країнах гострою політичною проблемою. Питання про взаємозв’язок мови і політики в Україні парадоксальним чином містить у собі дві складові, що взаємно заперечують одна одну з одного боку, декларується відсутність мовної проблеми як такої, а отже, саме питання вважається штучно
інспірованим у політичних цілях з другого боку, наголошується на необхідності здійснення послідовної, виваженої і демократичної
(тобто справедливої і гуманної) мовної політики, яка має спиратися на положення вітчизняного і міжнародного права і втілювати
їх у практику повсякденного життя, чим, по суті, підтверджується наявність проблеми, яка потребує свого політичного вирішення. Думки, що циркулюють з цього приводу у вищих владних колах, серед авторитетних політиків, публіцистів, аналітиків, неодностайні яку визнанні/невизнанні проблеми, такі в оцінках
її змісту, причин виникнення, мотивів та цілей суб’єктів, якими вона представлена у політичному житті.
У червні 2006 р, приміром, Президент України В.Ющенко на прес конференції на тему свободи слова назвав мовну проблему в Україні надуманою, тим більше, що, за його словами, в Україні
матимуть підтримку мови усіх національних меншині українська держава ніколи не буде здійснювати обмежувальну політику щодо
їх розвитку. Трохи раніше (у травні 2006 р) така сама позиція була озвучена президентськими радниками на зустрічі з журналістами з приводу рішень ряду місцевих рад щодо надання російській мові статусу регіональної мовляв, мовна проблема в Україні
створюється штучно
2
Тим не менше, Президентом та його секретаріатом було ініційовано ряд заходів, які стосувалися саме мовного питання, зокрема розробку Концепції державної мовної політики в Україні, проект закону про розвиток і застосування мов в Україні, проведення на
6
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
укових обговорень різних аспектів використання мов, що, фактично, є визнанням наявності мовної проблеми у суспільстві.
Дещо інший нюанс мовного питання виділив у 2006 р. під час свого прем’єрства Ю.Єхануров, пов’язавши його зі станом конкретних мов, зокрема на території Криму. Так, за його словами,
в Криму немає проблеми з російською мовою, але великі проблеми з українською. Втім, він також фактично поділив точку зору про штучне інспірування мовної проблеми, зауваживши, що «всі
«проблеми» з російською мовою закінчаться 27 березня (малося на увазі — після парламентських виборів 2006 р. — авт.
4
В.Янукович, який заступив його на посаді прем’єр міністра,
також охарактеризував мовну проблему у порівняльному аспекті, зауваживши в інтерв’ю зарубіжним журналістам 22 серпня р, що у південно східних регіонах проблеми російської мови немає. Є проблема української мови. І от для розвитку української мови потрібна державна програма. І дуже потрібен закон промови, який визначав би застосування мов. Фактично солідари зуючись з Президентом, що мовне питання є предметом політичної експлуатації під час виборчих кампаній, (мовляв, як тільки політики припинять загострювати цю проблему, люди знайдуть спільну мову легко, він у той же час зауважив, що загострюється воно (мовне питання — авт.) невипадково, оскільки мовна проблема існує не лишена рівні політиків, алей пересічних громадян. Вони відчувають різні незручності, що створюють чиновники, які у питанні застосування у російськомовних регіонах української мови, як кажуть, перегинають палицю. Свідченням визнання В.Януковичем наявності мовної проблеми як суспільної
реальності була і його заява під час візиту до Росії, що він домагатиметься конституційної більшості у Верховній Раді для вирішення питання про статус російської мовив Україні
5
Політичний характер мовної проблеми визнав і перший Президент України Л.Кравчук. Свою думку він аргументував тим,
що насамперед вона стосується прав людини, виявивши при цьому турботу про законодавчий захист мовних прав росіян громадян України
6
Політики також визнають відсутність або наявність мовної
проблеми залежно від становища тієї мови, яка є предметом обговорення. Так, глава Меджлісу кримськотатарського народу М.Дже мілєв вважає, що проблеми російської мови у Криму немає,
«просто передвиборами у деяких маргінальних політиків проки
7
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
дається рятувальна сверблячка і вони рятують росіян від українців, від кримських татар, тобто, працюють на виборця»
7
Питання — чи маємо в Україні мовну проблему, а якщо маємо,
то у якому вигляді і як вона пов’язана з політикою, є предметом обговорення не лише у політико управлінських, ай у інтелектуальних колах, представники яких великою мірою формують і спрямовують суспільну свідомість. Приміром, після заяви В.Ющенка під час його перебування в Івано Франківську, що в Україні немає
проблеми російської мови, зробленої у відповідь на рішення Верховної Ради АРК про проведення референдуму щодо надання російській мові статусу другої державної, Центром досліджень політичних цінностей було проведено опитування серед відомих аналітиків на предмет погодження або непогодження з таким твердженням. Опитування показало різнобій у підходах до проблеми. Одна з точок зору полягає втому, що проблеми російської мовив Україні
немає, є лише прагнення певних політичних сил поставити цю проблему на загальнонаціональний рівень як інструмент виборчої
кампанії. Ті самі мовні питання, що виникають на регіональному рівні, мають вирішуватися на місцях місцевими органами влади.
Що ж до питання підвищення статусу російської мови, то воно не є
таким, що потребує нагального вирішення. Відсутність проблеми російської мовив Україні обґрунтовувалася і тим, що на сьогодні це домінуюча мова у країні, та мова, яку частіше можна зустріти у виданнях, побуті. Отже, проблема полягає у діях окремих політичних сил — донецького клану, соціально політичних сил Криму, які порушують мовну тему для дестабілізації ситуації в державі
9
Однак у більшості експерти визнали наявність мовної проблеми, хоча й виокремили уній різні аспекти. Так, зверталася увага на її кількарівневий характер. З одного боку, це серйозна проблема з українською мовою, яка і досі нестала основною мовою в країні,
що балансує на межі виживання і тому потребує всебічної державної підтримки, так само які кримськотатарська. Проблема російської мовив Україні іншого порядку, але наявність цієї проблеми так само не можна ані применшувати, ані спростовувати. Для людей, які протягом попередніх років свого життя користувалися виключно російською, необхідність оволодівати ще й українською створює психологічний дискомфорт, який, у свою чергу, сам по собі створює проблему
10
Більш категоричне визначення наявності проблеми російської мови полягало в її оцінці як дуже серйозної внаслідок приско
8
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
реної українізації системи освіти та відсутності компромісного рішення, яке не потребувало б двох державних мов, але дозволило б збалансувати ситуацію в рамках Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Відзначався і політико технологічний зміст інспірування проблеми російської мови — піар перед парламентськими виборами. Наголошувалося і на тому, що проблема російської мови буде наявною в Україні доти, доки існуватимуть носії цієї мови, що вона буде актуалізуватися щоразу, залежно від загострення ситуації в країні
13
Огляд лише наведених висловлювань та коментарів державних керівників, політиків, аналітиків політичної сфери країни дозволяє твердити, що, по перше, більшість визнає наявність мовної
проблеми та її зумовленість політичною мотивацією, а по друге,
що саме поняття проблема мови розуміється відповідно до особистих мовних уподобань прихильники української мови, намагаючись утвердити її статус єдиної державної, заперечують наявність проблеми російської мови, атому, якщо і визнають наявність мовної проблеми, то виключно як проблему поширення українізації навпаки, прихильники російської мови вважають відсутність
її законодавчо визнаного статусу серцевиною мовної проблеми в Україні. Тобто, мовна проблема розглядається крізь призму політичних та ідеологічних симпатій учасників дискусійна цю тему.
Саме у такому ракурсі мовна проблема сприймається і нарівні її суспільних обговорень. Приміром, у лютому 2003 р, коли
Луганська обласна рада прийняла звернення до Верховної Ради
України щодо надання російській мові статусу другої державної,
один з депутатів, що проголосував проти цього, пояснив свою позицію тим, що звернення має не культурологічний, аполітичний характер
14
Аналогічні думки висловлюються і в різноманітних публікаціях. Напередодні парламентських виборів 2006 родин із незалежних журналістів наголошував, що мовна проблема використовується, аби надати обертів машині, що називається передвиборча кампанія, і роздмухується вона людьми, яким ліньки вчити
і користуватися державною українською мовою»
15
Інший приклад під час круглого столу з назвою Обережно, русифікація, який проходив у Луцьку в лютому 2007 родин з його учасників зазначив, що умісті, яке здавна є українським, які загалом у краї, мовної проблеми немає (що повністю відповідає дійсності, якщо за критерій її вирішення брати масштаб
9
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ
поширення української мови у системі освіти та нарівні повсякденного спілкування, в той час як інший учасник переконаний,
що становище з українською мовою критичне (що також відповідає
дійсності, якщо виходити з масштабів її поширення у засобах масової інформації)
16
Політизацію мовної проблеми в Україні можна вважати штучно інспірованою у певних корпоративних інтересах. Однак тим самим політизація навряд чи могла б відбуватися за відсутності
проблеми як такої. Мовна проблема як суспільне явище може бути науково осмисленою шляхом вивчення її основних складових — соціального статусу найбільш вживаних мов та правових засад їх вжитку, мовних преференцій населення, змісту мовного дискурсу, у тчу полі
тико ідеологічному вимірі, внутрішніх і зовнішніх чинників, під впливом яких він відбувається. Зрозуміло, що від наукової сфери очікуються також пропозиції з формування моделі співіснування та функціонування різних мов. Колективна праця, що пропонується увазі читача, являє собою спробу вирішити названі завдання. Вона є продуктом науково дослідного проекту Мовна ситуація в Україні та шляхи неконфліктного розв’язання мовних проблем, виконаного колективом фахівців різного профілю (політологів, соціологів, правознавців,
мовознавців) на замовлення українського уряду протягом 2007 року. Практичний результат дослідження — проект Концепції державної мовної політики в Україні, який пропонується для обговорення в урядових структурах, у середовищі науковців, серед громадських організацій. Мовна проблема в Україні надумана, вважає Президент України
Віктор Ющенко 2
Петрушенко М.
Влада закликає шанувати державну мову//Урядовий кур’єр. — 2006. — 23 травня lish/article?art_id=37657445 Там само.
4
Єхануров переконаний, що «язык» відпаде 27 березня визнав, що проблеми російської мови на Сході не існує Л.Кравчука на запитання Конгресу національних громад Kravchuk.htm
10
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
В Крыму нет проблем с русским языком — глава Меджли са//http://www.censor.net.ua/rss.php?id=19721 Чи існує в Україні проблема російської мови Експерт опитування Там само.
10
Там само.
11
Там само.
12
Там само.
13
Там само.
14
Старцев В.
Язик мій, чий ти ворог?//Дзеркало тижня. — 2003. — №8
(1–7 березня).
15
Герасимчук В.
Чи потрібна Україні друга державна мова У Луцьку мовної проблеми немає boda.info/document001463.html
11
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: МІЖ КОНФЛІКТОМ І КОНСЕНСУСОМ

Розділ 1.
СТАН МОВНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
1.1. Історичні передумови
й чинники виникнення
мовного питання в Україні
Так зване мовне питання є важливою складовою ширшої
проблеми — проблеми української ідентичності (багато хто вважає
мову підґрунтям цієї ідентичності. Саме тому це питання в ретроспективному плані намертво вплетене, вмонтоване в історію пошуків, обстоювання та відстоювання згаданої ідентичності/
тожсамості українців.
1. Від XVII століття до 1917 року
Уважається, що сучасна мовна ситуація в Україні є насамперед результатом тривалої війни проти української мови, української
ідентичності й української державності, яку Росія розпочала після р. Наслідки тривалих деструктивних дій російського царату щодо української мови вельми лаконічно сформулював свого часу відомий російський критик Віссаріон Бєлінський. Він, як відомо, не мав пієтету до України і тому, не засуджуючи цю політику, а констатуючи сам фактур. в журналі «Отечествен ные записки заявив, що тепер уже немає малоросійської мови,
а є обласна малоросійська говірка, як є білоруська, сибірська та інші подібні говірки»
1
Щоправда, нині часто згадуваний циркуляр міністра внутрішніх справ імперії Павла Валуєва від 18 липня 1863 р. був своєрідним симптомом того, що попри усі перешкоди українська мова
існувала та розвивалась. Інакше П.Валуєву не довелося б посилатися на тих «малоросів», які, мовляв, самі досить ґрунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, немає і не може бути і що говірка їх, яку використовує простолюд, є та сама російська мова, тільки зіпсута впливом на неї росіян, і навіть більш зрозуміла, ніж українська мова, яка тепер вигадана для них деякими малоросіянами і особливо поляками. Осіб того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість малоросів попрікає
у сепаратистських замислах, ворожих до Росії і згубних для Ма
12
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
лоросії. Явище це тим прикріше і заслуговує на увагу, що воно збігається з політичними замислами поляків»
2
Отже, мовне питання тісно ув’язувалося з політичним, з тими
«сепаратистськими» задумами, у яких звинувачували українців,
підбурюваних (на переконання багатьох поколінь московських політиків, чиновників і аналітиків) поляками, австрійцями і німцями з ворожими намірами щодо Росії. 17 березня 1863 р. Київський генерал губернатор Антоненков, відповідаючи на запиту зв’язку з підготовкою Валуєвим циркуляра, доводив, що вживання української мови у друку не може бути виправдане ані
властивостями мови, ані потребами народу і має виключно політичних характер. Прихильники малоросійської історії, здобувши признання самостійної малоросійської мови, на цьому, звичайно,
не зупиняться, а спираючись на відрубність мови, стануть домагатися автономності Малоросії… Із праху Шевченка народилася ціла ватага найзапекліших сепаратистів»
3
Примітним етапом у розвитку антиукраїнської політики стала поява у 1876 р. Емського указу. Цим документом, підписаним царем Олександром ІІ у німецькому місті Емсі, вимагалося «1) Не допускати ввозу в межі Імперіїі і без особливого нате дозволу
Гол. Упру Справ. Друк. будь яких брошур, що видавалися закордоном малоросійською говіркою 2) друкування і видання в Імперії
оригінальних творів тією самою говіркою заборонити, за винятком лише а) історичних документів і пам’яток і б) творів художньої
літератури, але з тим, щоб під час друкування історичних пам’яток обов’язково зберігався правопис оригіналів утворах же художньої літератури не допускати жодних відступів від загальноприйнятого російського правопису, і щоб дозвіл надрукування творів художньої літератури давався не інакше, як після розгляду рукописів у Гол. Упру Спр. Друк. Заборонити також різні сценічні вистави і читання малоросійською говіркою, а також друкування нею ж текстів до музичних нот припинити подальше видання газети «Кіевскій телеграф»
4
У 1881 році царський уряд дещо модифікував Емський указ,
зробив певне полегшення, дозволивши друкувати українські словники, тексти до нот, ставити українські театральні вистави. Останнє було особливо важливо, оскільки український театр, по суті, був єдиною публічною трибуною, з якої у той час можна було почути українське слово. Утиски українського слова тривали і у ХХ столітті. Під час революційних 1905–1907 рр. подій українці виступили з вимогами


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал