І. В. Власенко



Сторінка2/3
Дата конвертації28.12.2016
Розмір0.65 Mb.
1   2   3

Т.В.Ільєнко

ДЕФІНІЦІЯ ПОНЯТТЯ «АДИКТИВНА ПОВЕДІНКА» У ПРАЦЯХ ЗАРУБІЖНИХ І ВІТЧИЗНЯНИХ ПСИХОЛОГІВ


В статті аналізується становлення поняття «адиктивна поведінка», причини її виникнення в різних психологічних теоріях. Розглянуті погляди вчених стосовно соціально–психологічних особливостей адиктів, типологія адиктивних підлітків за критерієм оцінки потреб.

Ключові слова: адикція, адитивна поведінка, девіантна поведінка, наркотичні речовини.

В статье анализируется становление понятия «аддиктивное поведение», причины его возникновения в различных психологических теориях. Рассмотрены взгляды учених относительно социально–психологических особенностей аддиктов, типология аддиктивных подростков по критерию оценки потребностей.



Ключевые слова: адикция, аддиктивное поведение, девиантное поведение, наркотические вещества.

The paper analyzes the formation of "additive behavior" and its causes in different psychological theories. The views of scholars concerning the socio–psychological characteristics of addicts, typology of addictive adolescent by the criterion of needs assessment are considered.



Keywords: addiction, additive behavior, deviant behavior, drugs.
Постановка проблеми. У сучасному світі склалася стійка тенденція інтенсивного зростання кількості підлітків і молоді з адиктивною поведінкою, яка пов'язана зі зловживанням різних психоактивних речовин. На сьогоднішній день масштаби поширення цієї форми девіації так зросли, що ставлять під загрозу фізичне, психічне й моральне здоров'я молоді. На фоні наркоманії відбувається зростання злочинності, підвищується ризик зараження на різні інфекційні хвороби (гепатит, ВІЛ–інфекція тощо). Це зумовлює необхідність створення системи профілактичних заходів, спрямованих на протидію факторам адиктивної поведінки та уточнення виникнення й становлення даного поняття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З погляду семантики англійське слово «addіctіve» означає «підданий (частіше шкідливому) впливу». Цій проблемі присвячено кілька закордонних видань, серед них Addіctіve Behavіors, що вперше вийшов в 1976р, і широко відомий Іnternatіonal J.of Addіctіon, що видається з 1947 р.

Адиктивна поведінка (з англ. addiction – згубна звичка) – це одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення втекти від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за рахунок прийому речовин або постійної фіксації уваги на визначених видах діяльності, що спрямована на розвиток і підтримку інтенсивних емоцій [4]. До таких речовин зараховують тютюн, алкоголь, наркотики та речовини, що не входять до списку наркотиків.

Різновиди адикцій та їх класифікаційні характеристики вивчають О. Савчук, В. Менделевич, О. Єгоров, Ц. Короленко, Р. Садикова та ін. Загалому в цих дослідженнях відзначається зростання розповсюдження темпів адитивної поведінки.

Більшість досліджень проводилося в рамках закордонної й вітчизняної неврології й психіатрії і стосувалося в основному вивчення клінічних проявів, медикаментозного лікування захворювання (R. Burket, R. Christian, Н. Бехтєрєва та ін.).

У психології існують дані про вплив психоактивних речовин на психічні пізнавальні процеси, властивості, стани й особистість підлітка (У. Абшаїхова, Е. Бехтель, В. Бітенський, І. Толстих, В. Ялтонський і ін.). У дослідженнях автори констатують фактори, що вказують на схильність молоді до девіацій; показують вплив групи однолітків і їхніх лідерів на залучення до використання ПАР; досліджують фактори ризику, аналізують мотиви їхнього вживання.

Особливе місце займають дослідження, які присвячені ставленню найближчого соціального оточення (батьків, педагогів і однолітків) до прояву девіацій у молодіжній субкультурі (В. Бітенський, В. Глушко, А. Гоголєва, В. Зав'ялов, Б. Херсонський, В. Ялтонський та ін.). Накопичено значний матеріал, що свідчить про вплив на психологічне самопочуття молоді, факторів зовнішніх умов: стильових особливостей, складу родини, криміналізації підлітків, і порушення практик виховання: внаслідок алкоголізації, позбавлення батьківських прав, смерті батьків (Л. Булотайте, Є. Григоренко, С. Смирнов, Д. Четвериков та ін.).



Мета статті: розкрити зміст поняття «адитивна поведінка» та систематизувати окремі аспекти її мотивації у психологічних теоріях.

Виклад основного матеріалу.

У пострадянському просторі проблемою адикції як поведінкового розладу почали займатися лише із середини 80– х років XX століття. Уперше визначення «адиктивна поведінка» у вітчизняну науку ввів відомий вітчизняний дослідник Ц. Короленко [3]. У своїх роботах він розглядає адиктивну поведінку як зловживання одним або декількома психоактивними речовинами (ПАР) без ознак фізичної залежності, що протікають зі зміненим станом свідомості. У більш пізніх роботах науковець трактує адиктивну поведінку як одну з форм деструктивної поведінки, що заподіює шкоду людині й суспільству. Адиктивна поведінка виражається в прагненні до виходу за межі реальності за допомогою зміни свого психічного стану, що досягається різними способами: фармакологічними (прийом речовин, що впливають на психіку) і нефармакологічними (зосередження на предметах і активностях, що супроводжується розвитком суб'єктивно приємних емоційних станів).

Ц. Короленко виділяє основні види адиктивних реалізацій (прийом алкоголю; прийом речовин, що змінюють психічний стан, включаючи наркотики, ліки, різні отрути; участь в азартних іграх, включаючи комп'ютерну; сексуальну адиктивну поведінку; переїдання або голодування; «трудоголізм»; тривалі прослуховування музики, головним чином заснованої на ритмах) і відносить до поняття «адиктивна поведінка» як не патологічні, так і патологічні форми зазначених проявів.

Перше поняття характеризує психопатологічний стан психічної залежності від ПАР і супровідні її поведінкові розлади. У другому понятті відображені значимі клінічні спостереження, але залишається незрозумілим механізм розвитку адикції, що «зароджується в глибині психіки й характеризується встановленням емоційних відносин, емоційних зв'язків не з іншими людьми, а з неживим предметом або активністю» [3, С. 9].

У статті ми спиратимемося на визначення, запропоноване С. Кулаковим, який трактує адиктивну поведінку як вид порушення адаптації в підлітковому віці, що характеризується зловживанням одним або декількома ПАР без ознак індивідуальної психічної або фізичної залежності в сполученні з іншими порушеннями поведінки [5].

У адиктивній особистості спостерігається феномен «спраги гострих відчуттів», який характеризується обумовленим досвідом подолання небезпеки. Людина не знаходить задоволення відчуття спраги в реальному житті і намагається зняти дискомфорт і незадоволення реальністю стимуляцією тих чи інших видів діяльності. Особистість намагається досягнути підвищеного рівня сенсорної стимуляції (віддає перевагу інтенсивним впливам, різким запахам, гучній музиці), визнанню неординарності вчинків в тому числі, сексуальних, заповненню часу подіями [8].

Так, адиктивна поведінка у підлітків, як і у дорослих, нерідко виступає засобом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості оточуючих. Ця поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому та підлітковому віці моральних рис, взаємоповаги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров’я свого та інших як до найвищої цінності.

Існує багато досліджень, присвячених тому, які саме наркотики вживають підлітки. Разом з тим питання, пов'язані із природою й мотивацією вживання наркотичних речовин, розроблені недостатньо.

Так, учені біхевіориської спрямованості вважають, що в основі адикції лежить соціальна дезадаптація, або гедонізм, як спосіб усунення негативних емоцій. Однак дослідниками не враховується те, що ПАР вживають і соціально адаптовані індивіди, а прийом деяких ПАР викликає негативні емоційні стани [2].

D. Brent вважає, що основним причинним фактором підліткової наркоманії є соціальна дезадаптація, що спостерігається переважно у хлопчиків (у дівчат переважають невротичні порушення). І. Пятницька також вказує на недостатню соціальну адаптацію майбутніх наркоманів, особливо в складних умовах [10].

Н. Сирота й В. Ялтонський, спираючись у дослідженні на когнітивну теорію стресу й копінга Р. Лазуруса, роблять висновок, що в основі розвитку адиктивності лежать дезадаптивні моделі копінг–поведінки й виділяють наступні психологічні фактори ризику дезадаптивної копінг–поведінки підлітків, які вживають наркотики: регулярне використання копінг–стратегії уникнення; низька ефективність копінг–стратегії пошуку соціальної підтримки; відсутність сформованих навичок активного вирішення проблем; наявність негативної, перекрученої, деформованої «Я»–концепції; низький рівень сприйняття соціальної підтримки; нестійкий рівень суб'єктивного контролю над середовищем [12].

На думку швейцарського психіатра A. Siaehelin, у наркомана є свідома або несвідома, але надзвичайно сильна потреба змінити свій стан. У кожному адикті живе неприборкана потреба в зміні, бажанні досягти спокою й блаженства, щиросердечного полегшення, підвищення працездатності й емоційної жвавості, звільнення від страждань [13]. Саме зміна стану свідомості, а не знак цієї зміни має вирішальне значення для наркомана.

Ц.Короленко та Т. Донських вважають, що в основі адикції лежить гедонізм – як спосіб усунення негативних емоцій. Наркотики й спиртні напої вживаються для того, щоб зняти емоційний дискомфорт [4].

Представники психоаналітичної школи основну увагу приділяють несвідомій мотивації, вказуючи на біологічну природу наркоманії. Соціальні й мікросоціальні фактори впливу даними авторами практично не враховуються.

В. Мушкоук розглядає вживання ПАР підлітками в контексті постулату З. Фрейда про «океанічне почуття» – первинному відокремленні «Его» від зовнішнього світу, самосвідомості дитини від свідомості інших і пов'язаних із цим відчуття відчуженості й тривоги. Травматичні події й конфлікти, спочатку сконцентровані у відчутті відчуження від матері, згодом переживаються знову – на іншому рівні свідомості – під час критичного підліткового періоду, коли дитина стикається з відчуттям відчуженості від родини [9].

Існують три психодинамичні теорії, які розглядають алкоголізм як результат подавленої гомосексуальності. Майбутні хворі алкоголізмом не мали в дитинстві справжньої чоловічої моделі (батько або був відсутній, або був поганою моделлю), а матері ставилися з мінливістю до залежності сина. Це сприяло поганій ідентифікації сина з батьком і підвищувало потреби в залежності [7].

Райх В. в основу алкоголізму, нарко– і токсикоманії ставить саморуйнівне слідування інстинктам, що виникає, «... коли блокується розрядка енергії, досягається легко в звичайних любовних відносинах» [11, С. 203].

Е.Еріксон підліткову алкоголізацію й наркотизацію розглядає як прояв кризи ідентичності. За допомогою сп'яніння підлітки шукають зовнішні межі свого «Я», зменшують емоційні стреси, що супроводжують кризу. Через несформованість Его–ідентичності легко піддаються впливу групи однолітків, що вживають ПАР [15].

С.Гроф стверджує, що алкоголізм, наркоманія мають перинатальні коріння в особливих переживаннях дитини під час пологів, а саме – під час проходження родового шляху матері. Особливе значення, на думку автора, має використання анестезії під час пологів. Певні речовини (застосовані з метою полегшення болі матері) вчать на клітинному рівні бачити стан, викликаний препаратом, як природний шлях для втечі від болю й важких емоцій. Саморуйнівні тенденції також можуть збільшуватися несприятливими подіями дитинства й надалі проявлятися алкоголізацією, наркотизацією, іншими видами залежностей як специфічними формами «психодуховної кризи» або «кризи трансформації» [1, C. 245].

Позиція В. Франкла у цілому відображає теоретичний вектор екзистенціалізму. Він вважає, що екзистенціальний невроз (розпач із приводу відсутності сенсу життя, обумовлений конфліктами між різними цінностями на основі моральних конфліктів) є провідним чинником у розвитку поведінкових порушень у підлітків. Фрустрована потреба у сенсі життя може компенсуватися злочинною поведінкою, алкоголізмом, наркоманією [14].

Більшість дослідників еклектично розглядають проблему мотивації вживання ПАР й визначають провідні типи або групи мотивів. Розглянемо основні мотиви вживання ПАР в дослідженнях закордонних і вітчизняних учених. Широкий спектр мотивів скоріше вказує на розмаїтість особистісних особливостей споживачів ПАР, чим дозволяє зрозуміти специфіку розвитку феномена адикції. Пошук провідної мотивації споживання ПАР повторює невдалий досвід пошуку «особистості наркомана»: прагнення представити специфічну «особистість наркомана» у результаті призвело до висновку про те, що контингент наркоманів на сьогодні не відповідає стандарту, а охоплює широке поле характеристик особистостей і психіатричних діагнозів.

В останні роки збільшилося число досліджень, спрямованих на виявлення факторів ризику алкоголізації й наркотизації підлітків. Це в першу чергу пов'язано із проблемою ранньої виявленості підлітків, які вживають ПАР. Практики, опираючись на знання факторів ризику, намагаються сформувати так звану «групу ризику» і «ефективно» з нею працювати. Але й у цьому випадку виникає проблема, пов'язана із критеріями діагностики «групи ризику».

Дані факти приводять до висновку про недосконалість критеріїв ранньої діагностики наркоманії, токсикоманії й алкоголізму й вимагають принципово нового підходу до вирішення цього питання. Очевидний той факт, що розвиток вживання ПАР у підлітків не випадковий. Це є результатом впливу соціальних, психологічних, біологічних факторів, що становлять девіантний спосіб життя.

Найбільш цілісним, є розгляд факторів ризику наркотизації, запропонований А. Лічко і його послідовниками. Типологічний підхід дозволив авторам усунути теоретичні недоліки еклектики й показав практичну цінність характерології [6].



Висновки. Таким чином розмаїтість поглядів різних дослідників на природу наркотизації й мотивації вживання ПАР приводить до висновку про комплементарність феномену адикції й необхідності його «локального» вивчення щодо об'єкта, часу й простору.

Література:

  1. Гроф, С. Холотропное сознание [Текст] / С. Гроф. – М.: Изд–во Трансперсонального института, 2003. – 245 с.

  2. Кабанов, М.М. Психосоциальная реабилитация и социальная психиатрия [Текст] / М.М.Кабанов. – СПб.: Речь, 2004. –375 с.

  3. Короленко, Ц.П. Аддиктивное поведение. Общая характеристика и закономерности развития [Текст] / Ц.П. Короленко // Обзор психиатрической и медицинской психологии.– 1991. – № 1. – С. 8–15.

  4. Короленко, Ц.П. Семь путей к катастрофе [Текст] / Ц.П. Короленко, Т.А.Донских. – Новосибирск.: ПРАО, 1990. – 224 с.

  5. Кочеткова, Р.В. Результат анонимного анкетного опроса учащихся по поводу потребления алкоголя [Текст] / Р.В. Кочеткова // Вопросы организации психиатрической и наркологической помощи подросткам. – Тамбов.: Издательство института психиатрии, 1984. – С. 99–101.

  6. Личко, A.Е. Подростковая наркомания [Текст] / A.Е. Личко, Б.С. Битенский. – М.: Финарт, 1991. – 304 с.

  7. Максименко, С.Д. Наркоманія: підходи до профілактики та подолання [Текст] / С.Д. Максименко // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №10. – С. 2–4

  8. Менделевич, В.Д. Клиническая и медицинская психология [Текст] / В.Д.Менделевич. – М.: Финарт, 2002. – 358 с.

  9. Озерський, І.В. Проблеми наркоманії та алкоголізму в підлітковому віці та шляхи їх попередження [Текст] / І.В.Озерський // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. – №5. – С. 31–38.

  10. Пятницкая, И.Я. Наркомания [Текст] / И.Я. Пятницкая. – М.: Прогресс, 1994. – 117 с.

  11. Райх, В. Функция организма [Текст] / В.Райх. – СПб.: Ювента, 2004. – 303 с.

  12. Сирота, Н.А. Профилактика наркомании у подростков: от теории к практике [Текст] / Н.А.Сирота, В.М.Ялтопский, И.Ж. Ханшина, К.С.Ведерман. – М.: Мысль, 2005. – 239с.

  13. Сосідка, В.В. Робота в сім’ї при профілактиці молодіжної наркоманії та алкоголізму [Текст] / В.В.Сосідка, В.В.Турбан, В.О.Гомонюк // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №11. – С. 78

  14. Франкл, В. Человек в поисках смысла [Текст] / В.Франкл. – М.: Прогресс. 1990. – 368 с.

  15. Экспериментально–психологическая методика изучения фрустрационных реакций [Текст]. – Петрозаводск.: Мысль, 1992. – С. 120 – 139.


О.О.Корабельска

Ю.О. Калачова

СОЦІАЛЬНО–ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ, ЩО ПОЯСНЮЮТЬ ПРИРОДУ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ
Стаття присвячена аналізу соціально–психологічних теорій щодо агресивної поведінки особистості. В статті розглядаються такі методологічні та концептуальні підходи пояснення агресивності людини як теорія потягу, фрустраційна теорія, когнітивна теорія та теорія соціального научення.

Ключові слова: агресія, агресивна поведінка, агресивність, фрустрація.

Статья посвящена анализу социально–психологических теорий, которые касаются агрессивного поведения личности. В статье рассматриваются такие методологические и концептуальные подходы объяснения агрессивности человека как теория влечения, фрустрационная теория, когнитивная теория и теория социального научения.



Ключевые слова: агрессия, агрессивное поведение, агрессивность, фрустрация.

This article analyzes the social and psychological theories that relate to violent behavior of the individual. The article discusses the most well–known theories that explain the nature of aggressive behavior: theory desire, frustration theory, cognitive theory and social learning theory.



Keywords: aggression, aggressive behavior, aggression, frustration.
Постановка проблеми. Соціальні кризові процеси, які в відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на особистість, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість та насилля. Важке економічне положення країни привело наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішним конфліктам, до значного збільшення рівня розповсюдженості і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів поведінки, що відхиляється. Статистика свідчить про зростання поведінки, що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп. Особливо важко в цей період виявилося підліткам. Тривожним симптомом являється зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, яка проявляється в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення суспільного порядку, хуліганство, вандалізм та ін.). В країні формах сталі проявлятися жорстокість та агресивність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Професійний інтерес психологів до різних видів і рівнів змін особи неповнолітніх і їх характерологічних особливостей вельми високий і стійкий багато років. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі поведінки, що відхиляється. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці девіантної поведінки. За останні роки було виконано психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Абрамової Г.С., Алемаськіна М.А., Антонян Ю.М., Белічевой С.А., Бехтерева В.М. Глоточкина А.Д., Дубровіной І.В., Знакова В.В., Іванова Е.Я., Ігошева К.Е., Ісаєва Д.Д., Ісаєва Д.Н., Ковальова А.Г., Кона І.С., Кондрашенко В.Т., Лічко А.Е., Міньковського Г.М., Невського І.А., Пірожкова В.Ф., Платонова К.К., Потаніна Г.М., Фельдштейна Д.І. і ін.

Мета статті – проаналізувати соціально–психологічні теорії, що пояснюють природу агресивної поведінки.

Існує безліч теоретичних обґрунтувань причин виникнення агресії, її природи і факторів, що впливають на її прояв. Але всі вони підпадають під наступні чотири категорії. Агресія відноситься:



  • до уроджених спонукань і задатків;

  • до потреб, що активуються зовнішніми стимулами;

  • до пізнавальних і емоційних процесів;

  • до актуальним соціальним умовам в сполученні з попереднім наученням.

Схильність людини до агресивних дій намагалися пояснити по–різному. Існує чотири відмінні один від одного теорії, що пояснюють природу агресивності: теорія потягу, фрустраційна, когнітивна теорія та теорія соціального научіння.

Теорія потягу опирається на положення, згідно якому агресивна поведінка по своїй природі інстинктивна. Все життя людини – це протиборство інстинкту життя і смерті. Одним із основоположником теорії потягу являється З.Фрейд. Він вважав, що в людині існує два найбільш потужних інстинкту: інстинкт життя і інстинкт смерті. Перший розглядається як намагання, пов’язане з творчими тенденціями в поведінці людини: любов’ю, турботою, близькістю. Другий несе в собі енергію руйнування, його завданням являється «приводити все те, що органічно живе до стану безжиттєвості» [1]. Це злоба, ненависть, деструктивність.

Виникнення і становлення агресивності у З.Фрейда, як зазначають Р. Берон та Д. Річардсон, пов’язане зі стадіями дитячого розвитку. Зокрема, він відмічає, що фіксація оральної стадії розвитку може привести до формуванню таких агресивних рис характеру, як схильність до сарказму і пліткам. Фіксація на анальній стадії може привести до формування упертості, до якого легко приєднується схильність до гніву і мстивості [2].

Нове вивчення проблеми агресивності в рамках теорії потягу знайшло відображення в роботах К.Лоренці, який виділив в свої теорії два елементи. Перший складається в тому, що людська агресивність являється уродженою і сприяє виживанню виду і особі. «Внутрівидова агресія у людей представляє собою таке ж мимовільне інстинктивне намагання, як у інших вищих реберних тварин» [3]. Таким чином, згідно К.Лоренцу, Homo sapiens як один із багатьох видів тварин світу володіє інстинктом агресії. Другий елемент пояснює жорстокість і руйнівні тенденції людини. На його думку, агресивна енергія, що має своїм джерелом інстинкт боротьби, генерується в організмі спонтанно, безперервно, в постійному темпі, регулярно накопичуючи с плином часу. Таким чином, агресивні дії являються спільною функцією кількості накопиченої агресивної енергії і наявності сили особливих стимулів, що полегшують розрядку агресії в безпосередньому оточенні. Іншими словами, чим більша кількість агресивної енергії є на даний момент, тим меншої сили необхідний стимул для того, що агресія «виплеснулася» зовні [3].

На думку К. Лоренц, участь в різних діях, не пов’язаних з заподіяною шкодую, може попередити накопиченню агресивної енергії до небезпечних рівнів і таким чином знизити імовірність спалахів насилля [3].

Лоренц К. також стверджував, що любов і дружні відносини можуть опинитися несумісними з вираженням відкритої агресії і можуть блокувати її прояв.

Згідно основоположника фрустраційної теорії Дж.Доллард, агресія – це не автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а реакція на фрустрацію: спроба подолати перепони на шляху до задоволення потреб, досягненню задоволення і емоційної рівноваги. Як зазначає І.А.Фурманов, ця теорія стверджує, що, по–перше, агресія завжди є наслідком фрустрації,і, по–друге, фрустрація завжди спричиняє агресію. Схема «фрустрація–агресія» базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустрація, гальмування і заміщення [4].

Представником модифікаційної форми теорії обумовлення агресії фрустрацією являється Л.Берковиць. По–перше, він ввів нову, додаткову перемінну, які характеризують можливі переживання, що виникають в результаті фрустрації, – гнів як емоційну реакцію на фрустраційну роздратованість. По–друге, він визнає, що агресія не завжди являється домінуючою реакцією на фрустрацію і при певних умовах може подавлятися. [4].

В концептуальну схему «фрустрація–агресія» Л.Берковиць ввів три істотних поправки: а) фрустрація не обов’язково реалізується агресивними діями, але вона стимулюється готовністю до них; б) навіть при стані готовності агресія не виникає без належних умов; в) вихід із ситуації, що фруструється, за допомогою агресивних дій виховує у індивіда звичку до подібних дій. [5].

Ще одна точка зору на походження агресивної поведінки була представлена в теорії соціального научіння. Найбільш відомим представником теорії соціального научіння являється А.Бандура. Він розглядає агресію як деяку специфічну соціальну поведінку, яка засвоюється і підтримується в основному так само, як і багато інших форм соціальної поведінки. На його думку, повсякденне життя постійно демонструє нам моделі агресивної поведінки в сім’ї, субкультурі і засобах масової інформації. Бандура А. стверджує, що для прояву агресії замість фрустрированості суб’єкт повинен мати приклад для навчання і наслідування. Тут зачіпляється проблема ролі виховання (і зокрема – покарання) в появі агресії у дітей.

Згідно А.Бандури, аналіз феномену агресії потребує врахування трьох моментів: 1) способів засвоєння подібних дій; 2) факторів, що провокують їх появу; 3) умов, при яких вони закріплюються. Згідно теорії соціального навчання агресія набувається за допомогою як соціальних (навчання), так і біологічних (гормони, нервова система) факторів. Агресивна поведінка провокується впливом шаблонів (збудження, увага), неприпустимим поводженням (нападки, фрустрація), спонукальними мотивами (гроші, захоплення), інструкціями (накази), ексцентричними переконаннями (параноїдальні ідеї). Агресія може регулюватись зовнішніми заохоченнями та покараннями (матеріальні винагороди, неприємні наслідки), вікарним підкріпленням (спостереження за тим, як заохочують та карають інших) та механізмами саморегуляції (гордість, вина) [2].

Фурманов І.А. суттєву увагу при розгляданні теорії научення приділяє вивченню впливу первинних посередників соціалізації (батьків) на навчання дітей агресивній поведінці. Зокрема, було доказано, що поведінка батьків може виступати в якості моделі агресії і що у агресивних батьків зазвичай бувають агресивні діти [4].



Висновки. Існує чотири відмінні одна від одної теорії, що пояснюють природу агресивності: теорія потягу, фрустарційна, когнітивна теорія та теорія соціального научіння. Теорія потягу опирається на положення, згідно якому агресивна поведінка по своїй природі інстинктивна. Теорія соціального научіння говорить, що агресія представляє собою засвоєння поведінки в процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій і соціального підкріплення. В даний час теорія соціального научіння являється однією з найбільш ефективних в пророкуванні агресивної поведінки, особливо, якщо є відомості про агресора і ситуації соціального розвитку.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал