І. В. Корнейко, О. Б. Петрова, Н. О. Попова




Сторінка4/8
Дата конвертації08.12.2016
Розмір5.14 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
2.5. Внесок J. Swales у теорію жанру
Найавторитетнішими в галузі жанрового аналізу є роботи John Swales.
Дослідженням риторичної структури розділу «Вступ» наукової статті він започаткував метод аналізу риторичної структури різних жанрів. Наукова стаття – найпоширеніший жанр наукової публікації. У розділі «Вступ» він виявив три етапи або риторичні категорії (Swales 1990). Потім прийом, запропонований J. Swales, був використаний для аналізу організації наукової статті в техніці (Cooper 1985; Hughes 1989; Anthony 1999; Posteguillo 1999;
Luzón 2000).
Завдяки цим дослідженням було встановлено, що жанри відрізняються залежно від галузі знань. L. Anthony (1999) показав, що у вступі до наукової статті в галузі програмування є кроки, які не були описані J. Swales: оцінка дослідження з погляду застосування або новизни результатів. Крім того, кроки 1 і 2 виявилися довшими, детально описана базова інформація, включені визначення та приклади. Автор припустив, що ці відмінності можуть відбивати той факт, що роботи з технології програмування мають велику цільову аудиторію, до якої входять фахівці інших галузей техніки.
Лінгвістичні і риторичні традиції об'єдналися в ESP концепції жанру – викладання спеціальної мови іноземною, зазвичай для професійних або академічних цілей. І хоча аналіз жанрів у цій традиції починається у вісімдесятих саме J. Swales належить повна теоретична розробка данного поняття (Luzón 2005)
2.6. Системи жанрів
Важливим для теорії жанру є поняття системи жанрів, запропоноване C.
Bazerman (1994). Автор твердить, що існують "взаємопов’язані жанри, які
47
взаємодіють у певних обставинах"
(Bazerman, 1994: 97). Така взаємодія регулюється суспільними обставинами, при чому послідовність жанрів є систематичною. Поняття системи жанрів як серії жанрів, які регулюють соціальну активність має особливе значення для вивчення комунікативної взаємодії, оскільки увага приділяється тому, як комуніканти вживають послідовності комунікативних дій для координації діяльності у часі та просторі.
Як окремі жанри системи зумовлюються соціально визнаною метою, вмістом, формою, учасниками, часом та місцем системи жанрів у цілому на додаток до власної комунікативної мети, вмісту, форми, тощо. Система жанрів структурує багатосторонню взаємодію у співтоваристві, а також між співтовариствами.
(Orlikowski, Yates
2002).
Отже, сучасна наука групує жанри за комунікативною метою та спільними формальними властивостями. Мета будуєтьсться спільнотою, розпізнається нею та реалізується у певних ситуаціях. До формальних властивостей відносять засіб комунікації, структурні властивості тексту, мовні особливості. Жанр є моделлю комунікації у певній спільноті, він оформлює спілкування. У цьому сенсі жанр є носієм стандарту комунікаціїії у певній спільноті.
Існують випадки, коли жанри поєднуються разом і утворюють складний комунікативний процес. У таких випадках йдеться про систему жанрів. Така система складається з взаємопов’язаних жанрів, які створюють типову послідовність або набір послідовностей, а ії мета та форма взаємозумовлені (Bazerman, 1994). Поняття системи жанрів як серії жанрів, які регулюють соціальну активність має особливе значення для вивчення комунікативної взаємодії, оскільки увага приділяється тому, як комуні канти вживають послідовності комунікативних дій для координації діяльності у часі та просторі. Як окремі жанри системи зумовлюються соціально визнаною метою, вмістом, формою, учасниками, часом та місцем системи жанрів у цілому на додаток до власної комунікативної мети, вмісту, форми,
48
тощо. Система жанрів структурує багатосторонню взаємодію у співтоваристві, а також між співтовариствами.
Література до розділу 2
Adam, C. and Artemeva, N. (2002). Writing instruction in English for Academic
Purposes (EAP) classes: Introducing second language learning to the academic
community. In: A.M. Johns (ed.), Genre in the classroom. - Mahwah, NJ: Lawrence
Elrbaum: 175-194.
Anthony, L. (1999). Writing research article introductions in software
engineering: How accurate is a standard model? In: IEEE Trans. Prof. Commun.,
42 (1): 38-46.
Bakhtin, M.M. (1979/1986). The problem of speech genres. In: C. Emerson & M.
Holquist (eds.), Speech genres and other late essays. - Austin: University of Texas
Press: 60-102.
Bakhtin, M. (1986). Speech Genres and Other Late Essays. - Austin, TX: Univ.
Texas Press. Transl.: V.W. Mcgee.
Bazerman, C. (1994). Systems of Genres and the Enactment of Social Intentions.
In: Genre and the New Rhetoric. Ed. Aviva Freedman and Peter Medway. -
Bristol: Taylor and Francis: 79-101.
Bazerman, C., Russell, D. (2003). Introduction. In: Writing Selves/Writing
Societies. Research from Activity Perspectives, C. Bazerman and D. Russell (eds.).
- Fort Collins, CO: WAC Clearinghouse and Mind, Culture, and Activity.
49

Bazerman, С. (1988). Shaping Written Knowledge: The Genre and Activity of the
Experimental Article in Science. - Madison, WI: Univ. Wisconsin Press.
Beaufort, A. (2000). Learning the trade: A social apprenticeship model for gaining
writing expertise. In: Written Commun., 17(2): 185-223.
Beaufort, A. (1997). Operationalizing the concept of discourse community: A case
study of one institutional site of composing. In: Res. Teaching Eng., 31 (4): 486-
529.
Berkenkotter, C. and Huckin, T. N. (1995). Genre Knowledge In: Disciplinary
Communication. - Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum Assoc.
Bhatia, Vijay K. (1993). Analysing Genre: Language Use in Professional
Settings.- London: Longman.
Bhatia, V. K. (1999), Integrating products, processes, purposes, and participants
in professional writing. In: Candlin C.N. and Hylan K. (Eds.) Writing: Texts, processes, and practices (21-39) Harlow: Addison Wesley Longman.
Bhatia, V. K. (2002) Applied genre analysis: a multi-perspective model.In: Ibérica,
4: 3-19.
Bhatia, V. K. (2004): World of Written Discourse. A Genre-based View. - London:
Continuum.
Christie, F., Martin, J.R. (eds.) (1997). Genre and Institutions, Social Processes in
the Workplace and School. - London and Washington: Cassell.
50

Сoe, R.M. (2002) The new rhetoric of genre: Writing political briefs. In: A.M.
Johns (ed.), Genre in the classroom. - Mahwah, NJ: Lawrence Elrbaum: 195-205.
Coe, R.M. and Freedman, A. (1998). Genre theory; Australian and North
Americal Approaches. In: M. Kennedy (ed.) Theorizing composition. - Westpot,
CT: Greenwood Publishing Company: 36-147.
Cooper, C. (1985). Aspects of article introductions in IEEE publications, M.Sc. dissertation, Univ. Aston in Birmingham.
Cope, B. and Kalmatzis, M. (eds.) (1993). The power of literacy: A genre
approach to teaching writing. - Bristol PA: Falmer Press.
Dobrin, D. (1989). Writing and Technique. - Urbana, IL: NCTE.
Feez S. (2001). Heritage and innovation in secon language education. In: A.M.
Johns (Ed.). Genre in the classroom. - Mahwah, NJ: Lawrence Elrbaum: 47-68.
Flowerdew, J. and M., Peacock (2001). Issues in ESP: A preliminary perspective.
In: Research Perspectives on English for Academic Purposes, J. Flowerdew and M.
Peacock (eds). - Cambridge: Cambridge University Press: 8-24.
Freedamn, A. and Medway, P. (1994). Genre and the New Rhetoric. - London:
Taylor and Frensis.
Freedman, A. and Adam, C. (1996). Learning to write professionally: Situated
learning and the transition from university to professional discourse. In: J. Bus.
Tech. Commun., 10 (4): 397-427.
51

Freedman, A., Artemeva, N. (1998). Learning to teach writing to engineers. In:
Technostyle, 14 (1): 1-20.
Freedman A. and P. Medway (1994). Locating genre studies: Antecedents and
prospects. In: Genre and the New Rhetoric, A. Freedman and P. Medway (eds.).-
London: Taylor & Francis: 79-101.
Günthner, S. and Knoblauch, H. (1995). Culturally Patterned Speaking Practices -
the Analysis of Communicative Genres. In: Pragmatics, 5: l-32.
Gurak, L.J. (1996). Technology, community and technical communication on the
internet: The ’Lotus market place’ and clipper chip controversies. In: J. Bus. Tech.
Commun., 10 (1): 81-99.
Halliday, M.A.K. (1994). An introduction to functional grammar (2
nd ed.). -
London: Edward Arnold.
Hughes, G. (1989). Article introductions in computer journals, M.A. dissertation,
Univ. Birmingham.
Hyland, K. (2002). Genre: Language, Context, and Literacy. In: Annual Review of
Applied Linguistics, 22: 113-135.
Hyland, K. (2001). Teaching and Researching Writing. - Harlow, Essex: Longman.
Hyon, S. (1996). Genre in three traditions: Implications for ESL, TESOL Quart.,
30 (4): 693-722.
Johns, F.M. (1997). Text, Role and Context: Developing Academic Literacies.
Cambridge: CUP.
52

Lomborg. S. (2011). Social media as communicative genres. In: Mediekultur, 51:
55-71.
Luckmann, T. (1992). On the communicative adjustment of perspectives, dialogue,
and communicative genres. In: A.H. Wald (ed.), The dialogical alternative.
Towards a theory of language and mind. - London: Scandinavian University Press:
219-234.
Luzón, M.J. (2005). Genre Analysis in Technical Communication. In: Transactions on Professional Communication, 48 (3): 285-295.
Luzón, M. J.(2000). The construction of novelty in computer science papers,
Revista Alicantina de Estudios Ingleses, 13: 123-140.
Martin, J.R. (1997). Analyzing genre: functional parameters. In: F. Christie and
J.R. Martin (eds.). Genre and institutions. - London: Continuum: 3-39.
Martin, J.R. (1992). English text. System and structure. - Amsterdam: John
Bengamins.
Martin, J.R. (1985). Process and Text: two aspects of semiosis. In: Benson, J. &
Greaves, W. (eds.): Systemic Perspectives on Discourse. Vol. I: Selected
Theoretical Papers from the 9th International Systemic Workshop. Norwood, NJ:
Ablex.
Master, P. (Ed). (2000). Responses to English for specific purposes. - Washington,
DC: Bureau of Educational and cultural Affairs, United states information Agency.
Miller, C.R. (1984) Genre as social action. Quarterly Journal of Speech, 70:151-
167.
53

Myers, G. (1990). Writing Biology: Texts in the Social Construction of Scientific
Knowledge. - Madison, WI: Univ. Wisconsin Press.
Orlikowski W., Yates J. (2002).
Genre Systems: Structuring Interaction through
Communicative Norms. In:
Journal of Business Communication, 39: 13-35.
Paré, A. and Smart, G. 1994). Observing genres in action: Toward a research
methodology. In: Genre and the New Rhetoric, A. Freedman and P. Medway
(eds.). - London: Taylor & Francis: 146-154.
Posteguillo, S. (1999). The schematic structure of computer science research
articles. In: Eng. for Specific Purposes, 18 (2): 139-160.
Swales, J. (1990). Genre Analysis. English in Academic and Research Settings.
Cambridge: Cambridge University Press.
Swales, J. (1993). Genres and engagement. Revue Belge de Phililogie et
D’Histore, 71: 687-98.
Swales, J. and Feak, C. (1994). Academic writing for graduate students. Essential
tasks and skills. - Ann Arbor, MI, University of Michigan Press.
Swales, J. and Feak, C. (2000). English in today’s research world: Writing guide. -
- Ann Abor, MI: University of Michigan Press.
Volosinov, V.N. (1929/1986). Marxism and the Philosophy of Language. -
Cambridge, Mass.: Harvard University Press.
54

Yates, J. & Orlikowski, W. (1992). Genres of organizational communication: A
structurational approach to studying communication and media. In: Academy of
Management Review, 17(2): 299-326.
Yates, J., Orlikowski, W. J. & Okamura, K. (1999). Explicit and Implicit
Structuring of Genres in Electronic Communication: Reinforcement and Change of
Social Interaction. In: Organisation Science, 10 (1): 83-117.
Zappen, J. P. (1989). The discourse community in scientific and technical
communication: Institutional and social views. In: J. Tech. Writing Commun., 19
(1): 1-11.


РОЗДІЛ 3. ЖАНРОВИЙ АНАЛІЗ

3.1. Риторичний аналіз тексту (Школа нової риторики

The New
Rhetoric School)
Теорія жанру передбачає певні прийоми для інтерпретації тексту. Різні школи пропонують свої методики дослідження тексту з метою одержання певної інформації, релевантної для кожної школи.
Всеосяжним викладом теорії риторичного аналізу є робота N.
Fairclough Discourse and social change (2006). Згідно з позицією автора, аналіз тексту здійснюється в трьох напрямках: вокабуляр (окремі лексичні одиниці), граматика (способи зв'язування слів у речення), когезія (зв'язок окремих речень у єдине ціле). Таким чином, узагальнену структуру тексту представляють по висхідній від слова до тексту в цілому (Fairclough,
2006:75).
Вокабуляр відбиває мовну картину світу автора тексту. N. Fairclough висловлює ідею, що різні групи людей сприймають світ по-своєму та,
55
відповідно, по-різному використовують лексику при його описуванні
(Fairclough 2006: 77). Один зі шляхів аналізу вокабуляра – добір альтернативних варіантів з іншим конотативним навантаженням.
Використання лексики з іншим ідеологічним наповненням було названо rewording. Це явище спостерігається, що коли традиційно вживане слово заміняється словом із протилежним значенням. Ще один із прийомів –
overwording, який означає, що якесь явище може позначатися декількома словами, дуже близькими за значенням (Fairclough 2006: 77).
Велике значення при аналізі лексики приділяється метафорі, яка представляє будь-яке явище реального світу через інше. Часто певні типи дискурсу асоціюються з конкретними темами (наприклад, суперечка – війна).
Використання метафори дозволяє передати картину світу такою, якою її бачить автор, або ж прагне її бачити (Fairclough 2006: 76-77, Fairclough 2001:
92-100).
Дослідження граматичних особливостей розкриває способи зв'язку слів
і словосполучень у реченні. В автора є вибір засобів, які дозволяють йому організувати висловлення, вони передають соціальний вибір, соціальну
ідентичність, соціальні відносини, знання автора. Так, модальність дозволяє авторові дистанціюватися від висловленої ідеї або соціальної практики
(Fairclough 2006: 76).
Зв'язаність речень у єдине ціле – текст – досягається шляхом використання певних лексичних (повтори, синоніми, сталі словосполучення
– колокації), граматичних (займенники, еліптичні конструкції), лексико- граматичних (сполучники, слова-зв'язки) засобів. Когезія зв'язує не просто речення, а фрагменти інформації, що вносить певне значення для одержувача тексту (Fairclough 2006: 77).
N. Fairclough звертає увагу на те, як текст продукується, доноситься до адресата та інтерпретується. Стосунки між автором і одержувачем тексту мають велике значення, оскільки текст може бути сприйнятий по-різному,
56
залежно від знань і світогляду його одержувача. N. Fairclough розрізняє потенційне значення, яке має текст, та його інтерпретацію.
Тексти створюються з форм, які мають певний змістовий потенціал, а оскільки такі потенціали численні, то текст відкритий для інтерпретації.
Однак інтерпретатори прагнуть зменшити значущий потенціал, вибираючи одне з можливих значень або невеликий набір альтернативних значень. Тому одержувачі тексту можуть інтерпретувати його по-різному, на що впливає їх уявлення про світ (Fairclough 2006: 159).
Інтердискурсивність, інтертекстуальність і когерентність тексту – ключові поняття при його аналізі. Перше належить до створення тексту, друге – до його поширення, третє – сприйняття. Інтердискурсивність та
інтертекстуальність указують на те, чи використовує автор уже наявні тексти
і жанри. На думку N. Fairclough, інтертекстуальність – перенесення тексту з минулого в сьогодення, і становить включення більш старих текстів у нові.
Для N. Fairclough інтердискурсивність – продовження інтертекстуальності.
Інтердискурсивність запозичає характеристики існуючих жанрів при створенні нових текстів. Когерентність належить до сприйняття тексту й процесу використання відповідних жанрів для інтерпретації тексту.
Когерентність створює логічний зв'язок між розділами тексту та за допомогою когерентності тексти набувають значення для інтерпретаторів залежно від того, як ті сприймають світ. Когерентність зв'язує логічно частини тексту і створює зміст для інтерпретаторів тексту (Fairclough 2006:
232-233).
Не відкидаючи концепції жанру як типу або виду дискурсу, риторична теорія жанру зосереджує увагу на зв'язку мовних засобів із закономірностями діяльності людини (Freedman & Medway 1994:1).
Нова риторика розглядає текстуальні закономірності як соціально обумовлені (Miller, 1984/1994a) і поєднує текст та контекст, продукт і процес, пізнання та культуру в одному динамічному понятті (Paré 2002: 57).
57

На відміну від традиційних підходів, які розглядають жанри як стійкі типи текстів, що характеризуються текстуальними закономірностями, риторична теорія розглядає жанри як типіфіковані символічні дії в типових ситуаціях. Таке поняття жанру припускає динамізм і зміну, враховуючи внутрішню мінливість соціоісторичного контексту жанрів (Artemeva &
Freedman 2001: 166).
Школа нової риторики застосовує етнографічні методики, а не лінгвістичні методи, детально описуючи контексти, у яких вживають жанри та дії, виконувані жанрами в даних контекстах.
Контекстуальну природу жанру підкреслювали ряд авторів: G. Myers
(1990) – для текстів з біології; A.J. Devitt (1991) – у дослідженні документації податківців; C. Bazerman (1988) – при дослідженні статей, які описують експериментальні роботи; A. Smart (1992, 1993) – вивчаючи документацію
Центрального банку Канади; J. Yates (1989) і J. Yates and W.J. Orlikowski
(1992) – у працях, присвячених вивченню еволюції мемо та бізнес звіту;
Freedman (1989) – в аналізі університетських академічних жанрів; P. Dias et al. (1999) – проводячи порівняльне дослідження університетських робіт і документів відповідних спеціальностей. У цих роботах ми також знаходимо опис того, як інтереси і цілі різних дискурсивних спільнот впливають на процес створення тексту певного жанру.
Згідно з A. Paré and J. Smart (1994), повторювані структури є найбільш очевидними аспектами жанру. У такий спосіб можна визначити індивідуальні компоненти тексту, їх послідовність, функцію або ціль. Тексти одного жанру будуються за певними риторичними етапами (термін Move з концепції мови для спеціальних потреб), який позначає стадії розвитку тексту по шляху реалізації риторичної функції.
Використання даних етапів і способи аргументації змінюються залежно від дискурсивної спільноти, кожній із яких властивий свій спосіб аргументації (Paré & Smart 1994: 148). Автори також підкреслюють, що в текстах одного жанру спостерігаються прояви загальних мовних
58
характеристик, наприклад, відповідна довжина речення або абзацу, використання дійсного способу, посилання на себе або читача.
Соціокогнітивна природа жанру представлена дослідниками C.
Berkenkotter and T.N. Huckins у їх праці Genre Knowledge in Disciplinary
Communication: Cognition/Culture/Power (1995). Автори описують п'ять принципів дослідження жанру. Перший, жанри – динамічні риторичні форми, розроблені як реакція на повторення мети – стабілізувати досвід. Вони змінюються згодом, відповідаючи на соціокогнітивні потреби користувачів.
Другий принцип – ситуаційність, який свідчить про те, що знання стосовно жанру здобуваються за участю самих членів дискурсивної спільноти в комунікативній діяльності, яка і продукує їх знання. Таке знання не викладається, а передається при впровадженні в культуру, коли новачки в професії знайомляться зі способами спілкування певних галузевих і професійних співтовариств та пристосовуються до них (Berkenkotter &
Huckin 1995: 7). Знання жанру не є простим знанням формальних правил; воно становить знання тем і деталей, які їх стосуються (Berkenkotter and
Huckin 1995: 14).
По-четверте, користуючись жанрами та беручи участь в інституційній діяльності, люди створюють і відтворюють певні соціальні структури.
Користуючись жанрами для участі в професійній діяльності, вони створюють соціальні структури і водночас їх відтворюють – відносини між соціальними структурами та комунікативною діяльністю взаємоспрямовані.
П'ятий принцип твердить, що норми дискурсивної спільноти, ідеологія, соціальна онтологія символізуються конвенціями жанру, жанр є частиною ширшого контексту дисциплінарної або професійної діяльності, обумовленою нормами та цінностями спільнот.
Центральним поняттям риторичної теорії жанру є поняття риторичної ситуації, за визначенням L. Bitzer, це – природний контекст учасників, подій, об'єктів, відносин і потреба (exigence), яка змушує зробити висловлення
59

(Bitzer 1968: 5). Робота C. Miller (1984) була першою, в якій був визначений зв'язок риторичної ситуації та жанру
Таким чином, якщо в рамках концепції мов для спеціальних потреб жанри розглядаються як інструмент комунікації в певному соціальному контексті, риторична теорія жанру розуміє жанр як соціальний концепт, що поєднує текстуальні та соціальні способи пізнання, існування та взаємодії в певних контекстах. У риторичній теорії розуміння контексту є початковим пунктом аналізу жанру і його мета.
Як відзначає C. Bazerman, "жанри – це не просто форми. Це форми життя, способи існування. Вони є рамками для соціальних дій. Це те місце, де створюється значення. Жанри надають форму нашим думкам і комунікативній взаємодії. Жанр – це те знайоме місце, куди ми йдемо для створення комунікативної дії зрозумілою, і віхи, які ми використовуємо для дослідження невідомого" (Bazerman 1997: 19).
Члени певної групи разом інтерпретують певну комбінацію об'єктів, подій, інтересів і цілей (Miller 1984: 157) як потребу (exigence), що вимагає відповідної реакції, у них є почуття того, що є доречною дискурсивною реакцією. Для того, щоб риторичні стратегії були послідовними, спільноти встановлюють правила ідентифікації ситуацій і поведінки учасників дискурсу.
Усі колективи контролюють свої дискурси, створюючи правила відносин потреба-ситуація та надаючи їм форму жанру. Послідовність у розумінні та реагуванні на риторичну ситуацію забезпечують бажану соціальну дію дискурсивних практик (Paré 2014, A83-A94).
У рамках риторичної теорії жанру риторична ситуація звичайно описується в таких аспектах: текст, автор, одержувач тексту, мета комунікації. Текст розуміють як одиницю передачі інформації в будь-якій формі. Він визначається такими факторами, як засіб, інструменти, використані для його створення, та інструменти, застосовані для його розуміння. Автор – це користувач процесу передачі інформації, який створює
60
будь-який текст. Автора характеризують певні параметри: вік, стать, національність, релігія, культура, соціальний стан, політичні переконання, рівень освіти та ін. Усе це впливає на картину світу автора, вибір засобів комунікації. Одержувач тексту – це той, кому передається повідомлення у вигляду тексту. Ті ж фактори характеризують і одержувача тексту. Цілі комунікації включають причини здійснення обміну інформацією. Роль мети в процесі створення тексту чільна, від неї залежить те, яким, власне, і буде текст (Johnson-Sheehan & Paine: 17). Виділяють два глобальні види цілей;
інформувати та переконати. Ці загальні види підрозділяють на різновиди:
інформувати, описати, визначити, проінструктувати, попередити, пояснити та переконати, вплинути, рекомендувати, змінити, спонукати. І якщо цілі автора завжди активні, то ціль одержувача тесту варіює від активної до пасивної (довідатися – оцінити) та залежить від обставин (місце, час, оточення в момент обміну інформацією).
Рис.3.1.Приклад опису риторичної ситуації на сайті Online Writing Lab університету Purdue (https://owl.english.purdue.edu/owl/)

Приклад аналізу жанру у риторичній традиції знаходимо у роботі C.F.
Schryer, S.L. Campbel, M.M. Spaffor, L. Lingard (2008). Автори розглядають
61
текст у зв’язку з соціальним контекстом, що дає можливість зрозуміти комунікативні стратегії учасників дискурсу. Автори проаналізували жанр обговорення історії хвороби (case presentation) студентами-медиками та студентами-соціальними працівниками зі своїми викладачами. Автори детально описують обставини, у яких відбуваються обговорення, учасників.
Матеріал для дослідження збирався шляхом польових спостережень та
інтерв’ю (анкетування студентів та їх керівників з використанням питань з відкритою відповіддю (open-end questions). Проводився аудіозапис обговорення, на якому також були присутні дослідники, одягнені у медичну форму, які робили нотатки. Досліджувалася специфіка вживання прямої та непрямої мови у презентаціях історій хвороб студентами-медиками та студентами-соціальними працівниками. Автори виявили, що презентації обох груп досліджуваних були схожі, використані однакові стратегії подання
інформації (висловлювання хворих цитуються для підсумування наданої хворим інформації у розділі "Анамнез" презентації, проте медики схльні до вживання непрямої мови, а соціальні працівники – прямої, оскільки для соціальних працівників слова та невербальні аспекти комунікації – це матеріал для аналізу, а для лікаря слова пацієнта передають дані для подальшого аналізу
Таким чином, у жанровій теорії школи нової риторики особливу увагу приділяють дослідженню соціокультурних аспектів жанру. Жанр представляється як соціальна дія, мовленнєві особливості дискурсу, пов'язані з широким соціальним і культурним контекстом використання мови.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал