І. В. Корнейко, О. Б. Петрова, Н. О. Попова




Сторінка3/8
Дата конвертації08.12.2016
Розмір5.14 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8


РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ЖАНРУ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ
2.1 Провідні школи теорії жанру
Поняття жанру є не новим для науки про мову – воно з'явилося завдяки античним ученим. Ще Аристотель визначив жанри як класи текстів (що, власне, дійсно й нині). Сьогодні цей термін застосовують до будь-якого виду дискурсу будь-якого типу (усного або письмового).
Лінгвістична теорія жанру одержала друге дихання у дев'яностих роках минулого століття, а початок другого тисячоліття позначилося активними теоретичними і прикладними розробками в цій галузі. Завдяки зміні системи поглядів на мову із системоцентричної на антропоцентричну, розвиток нових напрямів мовознавства та суміжних наук (прагматика, лінгвокультурологія, етнографія комунікації, соціолінгвістика), а також на підставі практичних потреб ефективнішого викладання мов на початку дев'яностих років ХХ ст. у мовознавстві все частіше почали застосовувати поняття комунікативних жанрів у комунікативному та соціальному контекстах.
На думку K. Hyland, сучасний інтерес до дослідження жанру продиктований, по-перше, прагненням зрозуміти взаємовідношення мови й умов її використання (оскільки вона використовується в певних комунікативних ситуаціях). По-друге, бажанням використовувати дану
інформацію у викладанні мов (Hyland, 2002).
В англістиці теорію жанру розробляли три основні школи: австралійська школа системної функціональної лінгвістики, американська школа нової риторики та теорія жанру в рамках концепції англійської мови для спеціальних потреб (English for Specific Purposes – ESP).
32

Північноамериканська школа – група «Нова риторика» (The New
Rhetoric), що займається прикладними дослідженнями в галузі письма рідною мовою. Вчені, яких об’єднує ця група, працюють у традиціях риторики.
Основними роботами цієї школи з'явилися статті C. Miller (1984), C.
Bazerman (1988), A. Freedamn and P. Medway (1994), C. Berkankomer and T.N.
Huckin (1995). Згадані автори розглядають жанр як "соціально стандартизовану стратегію, втілену в типовій формі дискурсу, яка склалася як реакція на повторюваний тип риторичної ситуації" (Coe and Freedman
1998: 137).
Представники цього напямку приділяють основну увагу дослідженню контексту, оскільки жанр розглядається як вмотивоване взаємовідношення між типом тексту та риторичною ситуацією (Сoe 2002: 195). У своїх працях вчені даної школи використовують етнографічну методику. Їх дослідження, головним чином, спрямовані на виявлення цінностей, переконань, відносин членів певних груп користувачів мови. Втім, аналізу власне тексту приділяється менше уваги. Дані дослідження тривалий час не мали виходу в практику викладання мови, однак у пізніших роботах висвітлюються проблеми навчання академічному письму (Сoe 2002, Adam and Artemeva
2002).
Ця школа походить від праць М.М. Бахтіна і В.М. Волошинова
(Volosinov 1929/1986), Bakhtin M.M. 1979/1986), на думку яких, реалізація мови відбувається за допомогою конкретних висловлень, які змінюються залежно від виду діяльності. "Мовлення оформлюється в жанри, які спрямовують мовну взаємодію та які визначені соціальними структурами.
Вони організують наше мовлення так само, як це роблять граматичні форми.
Ми вчимося оформляти наше мовлення у вигляді жанрів, а потім, почувши мовлення інших, здогадуємося про жанр із перших же слів, ми пророкуємо певну довжину і певну композиційну структуру. Ми пророкуємо
33
завершення, тобто із самого початку ми сприймаємо мовлення як ціле, яке деталізується пізніше в процесі мовлення" (Bakhtin 1979 / 1986: 7- 8).
М. Бахтін підрозділяє всі жанри на два класи: «прості жанри» щоденного спілкування і "складні жанри" (романи, драми, есе). Його концепція становить більше, ніж просто формальний опис текстів. Він протиставляє їх статичній концепції, заснованій на стилістичному пуризмі та винятковості.
Американська традиція розширила традиційне тлумачення поняття "жанр", дала йому визначення. Американські лінгвісти запропонували моделі жанрового аналізу, зробили внесок у розробку системи жанрів.
Другий напрямок у теорії жанру – дослідження Сіднейської школи, які
ґрунтуються на роботах у галузі системної функціональної лінгвістики
M.A.K. Halliday (1994). Дана школа спирається, головним чином, на поняття соціальної мети жанру. Основним напрямком її досліджень є опис риторичних структур, які беруть участь у досягненні конкретних цілей. Вчені цієї школи розглядають жанр як поступовий цілеспрямований процес (Martin,
1992). У світлі такого підходу жанри характеризують як не лише цілеспрямовані, а й інтерактивні. Послідовність розвитку полягає в тому, що жанр розгортається постадійно у вигляді етапів (moves) і пов'язаний із граматичними та лексичними явищами. Дана школа вивчає, як мовні явища пов'язуються з певними контекстами. Основні автори у річищі даної школи –
B. Cope and M. Kalmatzis, 1993, J.R.Martin (1992, 1997), F. Christie and
J.R.Martin (1997). Їх дослідження мають лінгводидактичну спрямованість
(викладання мови в школі та ВНЗ, а також мігрантам (Feez 2001).
Третій напрям – теорія жанру в рамках концепції англійської мови для спеціальних потреб поєднує надбання двох згаданих вище напрямків.
Подібно школі нової риторики цей напрям використовує положення М.
Бахтіна про інтертекстуальність та діалогізм, а також уявлення системної
34
функціональної лінгвістики про структуру тексту. Ця теорія пов'язує формальні характеристики тексту з комунікативною метою, що зближає даний напрям із системною функціональною лінгвістикою. Так, жанри представляють як комунікативні події, використовувані певними дискурсивними спільнотами. Представниками цього напряму є J. Swales
(1990, 1993), V. Bhatia (1993, 1999), A.M. Johns (1997), K. Hyland.
Їх дослідження мають явно виражений прикладний характер, вони власне мотивовані запитами практики викладання мови. Характерним є те, що більшість результатів досліджень знаходять безпосереднє застосування в навчально-методичних матеріалах для викладання як рідної (L1), так і
іноземної (L2) мови, у більшості випадків для студентів вищої школи та представників певних професій (Master 2000, Swales and Feak 1994, 2000).
Swales (1990), and Yates and Orlikowski (1992). Пізніше V. Bhatia (1993) розробив практичне застосування жанрової теорії, запропонувавши схему аналізу жанрів.
Загальним для трьох шкіл є опис мети, форми і соціальної дії. Останні два напрямки поєднує активне використання результатів у викладанні мови.
Роботи J. Swales (1990), V. Bhatia (1994) and C. Miller (1984) є ключовими в теорії жанру, на них базуються пізніші дослідження. Рівень узагальнення даних досліджень дозволяє їх легко адаптувати до практичного застосування, що дозволило використовувати їх у подальших роботах.
Лінгвістична концепція жанру ствердилася у вісімдесятих роках, протягом довгого часу це поняття широко обговорювалося у науковій літературі. Так, австралійська школа (системна функціональна лінгвістика –
Australian Systemic Functional Linguistics) користується даним поняттям на додаток до поняття регістру, введеного M.A.K. Halliday.
Американська лінгвістична традиція розширила розуміння самого терміна «жанр», дала визначення поняттю, запропонувала моделі жанрового
35
аналізу, зробила внесок у розробку систем жанрів (Miller 1984), Bazerman
1994).
2.2. Визначення жанру
Слід підкреслити, що єдиного визначення жанру не існує. Так, наприклад, J.R. Martin було запропоновано наступне: "жанри – це способи виконання дій, коли мова використовується як інструмент" (Martin 1985:
250). Дане визначення сфокусовано на дії, для виконання якої використовується жанр. Як відмітну рису даного визначення J. Swales підкреслює роль комунікативної мети.
J. Yates et al. (1999: 84) визначають жанри як "соціально пізнавані типи комунікативних дій, звичайно виконуваних членами певної спільноти для досягнення певної соціальної мети. Жанр може бути ідентифікований за його соціально пізнаваною метою та загальними характерними рисами форми".
Одне з найповніших визначень було дано J. Swales (1990): "Жанр – це клас комунікативних подій, учасники яких мають однакові комунікативні цілі. Такі цілі визнаються експертами дискурсивної спільноти та в такий спосіб становлять основу жанру. Ця основа включає схематичну структуру дискурсу та впливає і обмежує вибір змісту й стиль" (Swales 1990: 58).
Особливістю даного визначення є виділення цільової природи жанру.
Мета жанру – те, що ми втілюємо в соціальному контексті, визначає структуру тексту й вибір вербальних і риторичних стратегій.
На відміну від традиційного розуміння жанру як виду тексту, його розуміють як комунікативні (соціальні) події. У цьому визначенні ціль, реалізована конкретним жанром, і структура тексту, що належить до даного жанру, взаємозалежні. Крім того, структура тексту певного жанру формується його комунікативною метою (Swales 1990: 45-58).
J. Swales називає такі п'ять критеріїв жанру:
36

1. Жанр є класом комунікативних подій.
2. Основна особливість, яка робить набір комунікативних подій жанром
– загальна комунікативна мета (або цілі). Для того, щоб вважатися жанром, клас комунікативних подій повинен мати загальновизнаний набір комунікативних цілей. Тут точка зору J. Swales (1990: 46–49) збігається з такою C. Miller (1984) у тому, що жанр визначається загальною метою, а не подібністю форми або змісту.
3. Конкретні випадки використання жанру варіюють у межах прототипу жанру. J. Swales (1990: 49-52) відзначає, що тоді як комунікативна мета є основною властивістю жанру та не допускає варіативності, зміст, форма та учасники комунікативного процесу відіграють менш значну роль і можуть змінюватися більшою мірою в прототипі конкретного жанру.
4. Принцип виділення жанру накладає обмеження на можливості зміни змісту, структури й форми. Згідно зі J. Swales (1990: 52-54), визнання загального набору цілей є основним принципом виділення жанру, і саме він обумовлює конвенції жанру
(
genre conventions) – зміст, форму, вибір лексики, граматики, синтаксису. Члени комунікативної спільноти мають більше знань про умовності жанру, ніж випадкові учасники процесу взаємодії.
5. Номенклатура жанрів певної спільноти – важливе джерело "інсайту"
(source of insight). Подія вважається комунікативною, якщо мова відіграє в ній ключову роль. Однак це не лише власне мова, а також і дискурс, його учасники, аспекти культури, історії пов'язані з породженням і сприйняттям дискурсу (Swales 1990: 54-57). Отже, п'ятий критерій стосується практики найменування жанрів, яка належить активним членам (експертам) комунікативної спільноти, які й присвоюють статус жанру або дають найменування тим класам комунікативних подій, які, на їхню думку, продукують повторювані риторичні дії.
37

Таким чином, жанр – відносно стійкий клас лінгвістичних і риторичних подій, які члени дискурсивної спільноти роблять типовими з метою реагувати та вирішувати загальні комунікативні завдання.
"Комунікативна ціль – це і важливий критерій, і те, що діє для підтримання границь жанру вузько зосередженим на певній риторичній дії.
Крім мети жанри схожі за структурою, стилем, змістом, цільовою аудиторією. Якщо реалізовані всі ймовірні очікування, жанр розглядають як прототипний дискурсивною спільнотою, яка його створила" (Swales 1990: 58)
Дискурсивна спільнота (discourse community), описана J. Swales, визначається як "групи, які мають цілі або наміри та застосовують комунікацію, щоб досягти цих цілей" (Swales, 1990). Дискурсивна спільнота характеризується спільними цілями, специфічними жанрами, спільною термінологією, матеріальними механізмами комунікації та критичною масою членів, що передають цілі співтовариства новим членам (Swales, 1990; 24-
27).
Як відзначають дослідники, жанр у такому аспекті визначають, як досить стабільний клас лінгвістичних та риторичних подій, які члени дискурсивної спільноти визначили типовими у досягненні поставлених цілей спілкування.
Разом зі J. Swales, V. Bhatia також вважає, що жанри формуються з послідовності комунікативних подій, і підкреслює, що складність такого явища, як дискурс впливає на дослідження жанрів. Опис жанру належить розглядати як ресурс для «знань про процедури, практики, умовності, які створюють текст і належать до певного соціориторичного контексту»,
(Bhatia 2002a: 5). Згідно з V. Bhatia, основними цілями теорії жанру є:
1. Уявляти і пояснювати зовні хаотичну реальність світу;
2. Розуміти та пояснювати як наміри автора, так і суспільно визнані комунікативні цілі;
38

3. Розуміти, як використовується мова в певному соціальному середовищі, а також
4. Пропонувати ефективне розв’язання проблем викладання мови та прикладної лінгвістики.
V.
Bhatia
(2002:
14-15) стверджує, що знання цих процедур і практик необхідно для дослідження жанрів для потреб прикладної лінгвістики, особливо викладання мови. Пізніше V. Bhatia підсумовує традиції школи нової риторики, ідеї системної функціональної лінгвістики та ідеї J. Swales, визначаючи жанр як "використання мови у зумовлених комунікативних обставинах з метою висловити специфічний набір комунікативних цілей галузевого або соціального інституту, який розробляє стійкі структурні форми, регулюючи використання лексико-граматичних та дискурсивних ресурсів" (Bhatia 2004: 23). Визначення жанру V. Bhatia узгоджується з формулюванням J. Swales (1990): "жанр – це пізнавана комунікативна подія, яка характеризується набором комунікативних цілей, які розпізнаються та взаємно розуміються членами професійної або академічної спільноти, у якій він найчастіше вживається. Часто він має чітко виражену структуру, конвенції жанру накладають обмеження на можливість зміни в намірі, позиціонуванні, формі та функції. Однак часто ці обмеження застосовуються членами дискурсивної спільноти для досягнення конкретних цілей у рамках соціально визнаних цілей" (Bhatia 1993: 13).
2.3. Жанр як соціальне явище
Для сучасної теорії жанру важливе значення має розуміння жанру як соціальної дії. З таких позицій жанр розуміють як типіфіковану соціальну дію у відповідь на риторичну ситуацію. У своїй роботі C. Miller вносить у жанрову теорію поняття еволюції. Згідно з нею, жанри виникають, розвиваються та зникають (Miller 1984: 163).
39

Автор вважає, що дослідження жанрів необхідно для розуміння, оскільки воно може допомогти виявити способи, якими створюють,
інтерпретують і реагують на певні тексти. Особливе значення вона надає соціальним та історичним аспектам риторики. C. Miller (1984: 152) стверджує, що "класифікація дискурсу буде риторично обґрунтованою, якщо буде робити внесок у розуміння того, як працює дисурс, тобто якщо відбиватиме риторичний досвід людей, що створюють та інтерпретують дискурс".
C. Miller (1984: 163) пропонує п'ять основних характеристик жанру:
1. Жанр – це загальноприйнята категорія дискурсу, основана на типіфікації риторичної дії. Як дія він набуває значення в ситуації та соціальному контексті, у якому виникає ситуація.
2. Як цілеспрямована дія жанр інтерпретується за допомогою правил, які є відносно високим рівнем в ієрархії правил взаємодії знаків.
3. Жанр має відмінність від форми: форма – більш загальний термін, використовуваний на всіх рівнях ієрархії. Жанр – форма одного рівня, яка є
єдністю форм більш низьких рівнів і характерного вмісту.
4. Жанр – основа для форм вищого рівня. Жанри як повторювані схеми використання мови складають основу нашого культурного життя.
5. Жанр – риторичний засіб, який відіграє роль посередника між конкретними намірами та суспільною необхідністю, він зв'язує особисте із суспільним, одиничне з повторюваним.
C. Miller (1984) вважає, що успішна комунікація можлива тільки, якщо учасники мають загальні суспільно створені риторичні ситуації. Тобто, власне рекурентні соціальні дії авторів, які створюють жанр, становлять закономірності жанру. Дослідники, які поділяють дані ідеї суспільної перспективи, визначають жанр не тільки як повторюваність текстуальних
40
характеристик, але й повторюваність риторичних дій, які визначають практику створення тексту (Paré and Smart, 1994; Freedman and Artemeva
1994, Berkenkotter and T. N. Huckin, 1995). Так, A. Paré and G. Smart визначають жанр як певний набір закономірностей у чотирьох напрямках: (1) набір текстів із загальними формальними аспектами (напр., структура, стиль, мовленнєві особливості); (2) процес складання цих текстів (збирання, аналіз, оцінювання інформації, а також написання та редагування); (3) практики читання, використовувані для інтерпретації даних текстів (напр., як читач підходить до тексту, інтерпретує його значення, конструює знання та використовує його); і (4) соціальні ролі, виконувані письменником і читачем
(Paré and Smart, 1994). Ці ролі визначають дії, які можуть або не можуть бути виконані певними індивідуумами
C. Berkenkotter and T.N. Huckin також розглядають жанр як соціальне явище, що належить до риторичних дій спільноти, але вони підкреслюють динамічну природу жанру (Berkenkotter and Huckin, 1995). Вони характеризують жанр як "по суті, динамічні риторичні структури, якими можна маніпулювати відповідно до умов їх використання" (Berkenkotter and
Huckin, 1995).
Автори виділяють п'ять основних аспектів концепції жанрів.
Так, першим з них є динамізм. На основі роботи C. Miller (1984), C.
Berkenkotter and T.N. Huckin (1995) визначають жанр як "динамічні риторичні форми, що розвиваються з реакції учасників на повторювані ситуації, які служать для стабілізації досвіду і дають йому зв’язність та значення" (Berkenkotter and Huckin 1995: 4). Жанри – не фіксовані структури, вони змінюються згодом відповідно до комунікативних потреб тих, хто ними користується.
Другим аспектом визначено ситуаційність. Жанри залежать від того, які дії ми прагнемо виконати, використовуючи їх. Тобто, "наше знання жанрів виникає з нашої участі у щоденній і професійній комунікації"
41

(Berkenkotter and Huckin 1995: 4). Отже, набір жанрів, використовуваний певною спільнотою, пов'язаний із системою діяльності даної групи.
Ще одним аспектом визначають форму і зміст. Знання жанру охоплює не тільки його форму та текстуальні особливості, що також передбачає розуміння ситуацій, у яких він може бути використаний, з якою метою, який зміст є є доречним.
Четвертим із названих аспектів є подвійність структури. Жанри є реакцією на риторичну ситуацію, яка виникає між членами спільноти. У такий спосіб вони допомагають не тільки відтворити соціальні структури, але й конструювати їх.
П’ятим напрямком є приналежність спільноті. Жанри, використовувані дискурсивною спільнотою, відбивають її норми, знання, ідеологію, соціальну онтологію. Дискурсивні спільноти використовують жанри зі специфічними рисами або персоналізованими формами комунікації. Це означає, що члени групи мають ефективні форми спілкування, а ті, хто не є членами їх спільноти, із труднощами розуміють дії, виконувані даними жанрами.
2.4. Дискурсивна спільнота
Викликає все більший інтерес аналіз поняття дискурсивної спільноти та дослідження як ідеологія спільнот, які мають певні жанри, відбивається в риторичній конструкції цих жанрів і як жанри допомагають сконструювати соціальні структури. Професійні документи розглядаються не як нейтральні, а як соціальні конструкти (Bazerman 1988; Zappen 1989; Myers 1990;
Freedman and Adam 1996; Gurak 1996; Beaufort 1997, 2000). Цей напрямок у дослідженнях узгоджується з визначенням спеціального письмового мовлення (Dobrin 1989). D. Dobrin вважає, що дослідження спеціального письмового мовлення повинне бути зосереджене не просто на ідентифікації специфічних форматів і лінгвістичних особливостей, які характеризують "об’єктивний стиль" спеціального письмового мовлення, а повинне
42
починатися з ідеї, що письмове мовлення це "лист, який доносить спеціальність до користувача" (Dobrin 1989: 54). Таке дослідження повинне зосереджуватися на "практиках груп, для яких пише автор, до яких звертається автор, від імені яких пише автор, а також на практиках груп, до яких належить автор" (Dobrin 1989: 58).
Теорія діяльності є основою для вивчення жанрів у зв'язку з діяльністю спільноти, яка володіє ними. Тексти розглядаються не як незалежні об'єкти, а як об'єкти, обумовлені діяльністю, якій вони служать. Жанри досліджуються як об’єкти, що опосередковують соціально організовану діяльність. Це
інструменти виконання дій спільноти. Так, вивчаючи різні форми комунікації групи, дослідники повинні аналізувати їх відповідно до рекурентних дій спільноти, її організації та загальних знань його членів
(Bazerman and Russell 2003).
C. Miller (1984) визначає жанри як соціальну дію, яка набуває значення в інституційному та соціальному контекстах. Жанри – це спосіб створення порядку, оскільки вони служать розпізнаванню або конструюванню дій у типових ситуаціях (Bazerman, 1988). Хоча звичайно формальні особливості
– найменш непомітні риси жанру, ці риси слугують реалізації соціальних цілей і взаємодій.
Поняття дискурсивної спільноти є теоретичною концепцією для дослідження соціальної взємодії та комунікативних цілей. J. Swales визначає дискурсивну спільноту як соціориторичну мережу, яка формує завдання просування до загальної мети. Комунікативна спільнота знайома з жанрами, які використовуються для просування до спільної мети. Жанри "належать дискурсивним спільнотам, а не індивідуумам, групам або більш широким мовним співтовариствам" (Swales 1990: 9).
Підхід J. Swales охоплює три основні поняття: дискурсивна спільнота, комунікативна мета, жанр. J. Swales визначає дискурсивну спільноту як
43

«соціориторичну мережу, сформовану для розв'язання спільного завдання”
(Swales 1990: 9). Ці спільні завдання є основою спільних комунікативних цілей, які члени комунікативного співтовариства зможуть досягти за допомогою жанрів.
J. Swales пропонує шість визначальних характеристик дискурсивної спільноти. Перша, "дискурсивна спільнота має визнаний набір загальних публічних завдань, які виражені експліцитно або маються на увазі
імпліцитно" (Swales 1990: 24-25). Друга, для розв'язання завдань дикурсивна спільнота повинна мати "механізми інтеркомунікації між її членами", такі як зали засідань, технології телекомунікації, вісники та ін. (Swales 1990: 25).
Третя, участь у дискурсивній спільноті залежить від індивідуумів, які користуються цими механізмами саме беручи участь у житті дискурсивної спільноти (Swales 1990: 26). Четверта, "дискурсивна спільнота використовує
і має один або декілька жанрів для комунікативної підтримки свого руху до мети" (Swales 1990: 26). Члени комунікативної спільноти повинні вміти розпізнавати ці жанри (Swales 1990: 26). П'ята, "крім володіння жанрами, дискурсивна спільнота отримує деякий специфічний лексичний запас", який може мати вигляд "загальної спеціалізованої термінології", зокрема, скорочення та акроніми (Swales 1990: 26). Нарешті, "дискурсивна спільнота має граничний рівень учасників зі ступенем у відповідній дисципліні та її члени є дискурсивно компетентними", які можуть передати знання про спільні завдання та комунікативні цілі новим учасникам (Swales 1990: 27).
Необхідним елементом знання про жанр є знання про доречність його використання. T. Luckmann вказує, що "використання жанру звичайно пов'язане із чітко окресленими типами соціальних ситуацій. Певний жанр може ніколи не використовуватися в тій або іншій ситуації, рідко – в інший, часто – в третій, а в деяких – завжди. Учасник комунікації знає, що є ситуації, які змушують його використовувати певний комунікативний жанр,
44
в інших – це справа вибору і він може так зробити, а в якійсь слід уникати його використання" (Luckmann 1992: 226).
Як продукти історії та культури жанри відкриті до змін і відхилень.
Якщо ми розглядаємо жанри як соціально конструйовані ситуації, які організують і стандартизують шляхи вирішення певних комунікативних проблем, ймовірно, що різні культури можуть пропонувати різні вирішення специфічних комунікативних проблем. Більше того, в одних культурах можуть бути різні способи виконання певних комунікативних дій, в інших – учасники мовної взаємодії використовують спонтанні форми. Набори комунікативних жанрів відрізняються в різних культурах і різних епохах
(Günthnere and Knoblauch 1995).
Функціонально комунікативні жанри можуть визначатися як історично та культурно специфічні. Також говорять про попередньо заготовлене за зразком комплексне розв'язання рекурентних комунікативних проблем.
Дослідники відзначають, що оскільки продукування однієї дії викликає
іншу, можна говорити про фіксований порядок дій. Передбачуваність у цьому сенсі заснована на загальних очікуваннях дій для досягнення успіху.
Які аспекти комунікації є попередньо заготовленими, і які дії є очікуваними, залежить від культурних норм і цінностей.
Недотримання спільних очікувань може спричинити санкції, що підтверджується процедурами компенсації і коректування.
Структурно жанр може визначатися як комплексна комунікативна схема елементів, розташованих на трьох рівнях (Günthnere and Knoblauch
1995: 9).
Поняття жанру пов'язане з фундаментальною когнітивною потребою категоризації та сортування досвіду і вражень як засобу керування соціумом.
Жанри таким чином тільки проявляються текстами, але по суті є когнітивними інструментами організації досвіду. Комунікативні процеси
45
продукування та рецепції курируються жанровою компетенцією, яка встановлює загальну позицію при мовній взаємодії. Жанрова компетенція часто прихована і є здоровим глуздом, роблячи комунікацію безпроблемною.
Ми пізнаємо блог як блог, а розважальне шоу на телебаченні як розвагу. Так, класифікація жанрів заснована на соціальних конвенціях – жанри створюються і затверджуються суспільством. (Lomborg 2011: 55)
J.
Swales (1990) також запропонував трирівневу модель жанру, яка включає комунікативну мету, реалізовану через структуру етапів (moves), що здійснюються через вибір риторичних шагів або стратегій (steps). Ці комунікативні події повинні відбуватися доволі часто відповідно до їх ролі у суспільстві, так що їх можна визначати як жанр. розрізняють два підходи до аналізу жанрів: дослідження, які зосереджені на аналізі тексту, та дослідження, які починаються з опису соціального контексту або дискурсивної спільноти (Flowerdew and Peacock 2001). Ці два підходи до жанру пов’язані з різними школами дослідження жанру.
Традиційний підхід, заснований на аналізі тексту, розвився з риторичного підходу до дослідження наукового і технічного дискурсу. У фокусі таких досліджень – взаємодія комунікативної мети, риторичної структури та лінгвістичного вибору. Текст певного жанру розглядається як такий, що має певні комунікативні цілі, характеристики і зміст. І хоча визнається, що соціальний контекст відіграє важливу роль у визначенні характеристик жанру, він фактично не використовується при описі жанрів.
Так виконується більшість досліджень жанрів у галузі мов для специфічних цілей (LSP).
Отже, жанр розглядають як клас комунікативних подій, що мають загальні комунікативні цілі, визнані членами дискурсивної спільноти. Ці цілі визначають структуру та лінгвістичні характеристики жанру.
46

Пізніший підхід ураховує соціальну перспективу та ґрунтується на теорії M. Бахтіна (Bakhtin 1986). та положенні C. Miller (1984) про те, що жанр є типіфікованою соціальною дією у відповідь на риторичну ситуацію.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал