І. В. Корнейко, О. Б. Петрова, Н. О. Попова




Сторінка2/8
Дата конвертації08.12.2016
Розмір5.14 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
1.6. Спеціалізована професійна комунікація у світлі теорії жанру
Сформованість жанрової культури дозволяє тим, хто навчається, застосовувати своє мовлення як інструмент пізнання світу та засобу участі в пізнавальних процесах, зокрема дослідження у професійній науковій діяльності, фіксації результатів цих досліджень, повідомлення професійній дискурсивній спільноті про результати своєї діяльності, наукові ідеї, погляди.
(Kay, Dudley-Evans, 1998; An Cheng, 2006). Дискурс розглядають як контекстуально і ситуативно зумовлений процес породження і сприйняття зв’язного і цілісного мовленнєвого твору, продуктом якого і є сам цей твір, текст (Bhatia, 1993; Flowerdew, 1993).
Жанр дискурсу розуміють як процес поетапного породження тексту з метою виконання певної соціальної функції, в якому вибір лексико- граматичного оформлення і риторичної організації тексту визначається ціллю та функцією жанру.
13

Прагматичний аспект розгляду дозволяє визначати співвіднесеність загального мовленнєвого спілкування та спеціалізованої комунікації фахівців та застосовувати це для викладання (Sager et al., 1980; Varantola, 1986;
Beaugrande, 1987; Martin and Hölter, 1995).
З прагматичного погляду, лінгвістичне дослідження виявляє можливості обрання мовцями однієї мовної одиниці як пріоритетної із певного ряду; оцінювання як релевантних для даної комунікативної ситуації певних властивостей і відношень у мовленнєвій свідомості мовців.
Прагматичний підхід об’єднує всі рівні мови, лексику, синтаксис, морфологію і под.
Вибір слушної номінації особливо важливий у професійній сфері.
Терміни є, з когнітивного погляду, найінформативнішими одиницями мови, які концентрують спеціальні знання, застосовувані в професійній та науковій діятельності мовцями, спільнотою спеціалістів.
Цікаво, що деякі науковці (напр., Morten Pilegaard, 2007) відзначають, що спеціальна професійна комунікація нині перебуває в певному переходному періоді, оскільки, по-перше, інформатизація та інформаційні технології поряд із технічними досягненнями та їх швидким упровадженням в медичну практику фундаментально змінили процеси комунікації.
По-друге, освіченість суспільства, нефахівців у медицині, поширення знань про ці технічні досягнення привели до виходу спеціалізованої комунікації зі своїх традиційних рамок. "Доступ до високоспеціалізованих дискурсів не є нині привілеєм одиниць. Спеціальний дискурс більше не задовольняється "тихим життям" у замкненій спільноті. Суспільство знання сьогодні вимагає, щоб спеціалізований дискурс взагалі був відкритим для
інших спеціалістів та до публіки. Сьогодні фахівець має спілкуватися більше, ніж коли-небудь раніше" (Pilegaard, 2007: 113).
14

Розгляд взаємопов’язаних понять мовної ментальності та мовної особистості дозволяє дослідити прагматизацію світогляду, професійно- корпоративні чинники, які впливають на специфіку мовленнєво-ментальних актів у дискурсивній поведінці лікаря (Tannen and Wallat, 1986).
Вивчати специфіку мовленнєвої комунікації мотивують не лише вузькодисциплінарні завдання лінгвістики, але й соціальні потреби досягнення ефективної комунікації, оскільки мовленнєва діяльність становить провідний фактор наукового поступу.
Дослідження професійного дискурсу, узагальнення результатів його аналізу, їх практичне застосування при навчанні науковців визначають зростання зацікавленості у використанні таких знань для успішної професійної діяльності при підготовці науковців найрізноманітніших спеціальностей (Gläser, 1995).
1.7. Підготовка до ефективної наукової комунікації. Діалогічність
наукового спілкування
Розуміння значущості навчання правильного, ефективного спілкування у сфері професійної, зокрема наукової комунікації спонукало включати в освітні програми прикладну лінгвістичну інформацію стосовно фахових сфер
– професійної або наукової практики. Підвищенню якості навчання сприяє застосування розробок з ефективної мовленнєвої діяльності для відповідних фахових сфер у викладанні іноземної мови професійного спрямування.
В організації навчальної наукової активності використовують комунікативно-прагматичну інформацію про застосування мови (рідної та
іноземної) в спеціальній професійній практичній та науковій сфері, а також про специфіку текстів, які науковцям належить створювати і розуміти (Poel and Brunfaut, 2010).
Наукова комунікація становить специфічний різновид спілкування, оскільки специфічним змістом наукового твору є наукове знання, а суб’єктом
15
пізнання є автор наукового продукту. Автор має смисловий задум, який реалізується в науковому дискурсі. Письмовою фіксацією певного обсягу наукових знань, опрацьованого свідомістю автора, є науковий текст. Зміст тексту цілісний і підкоряється смисловій структурі наукового жанру.
Науковий текст становить складну
ієрархічну систему, яка підпорядковується різнопорядковим закономірностям (White, 2003, 2006).
Змістова і формальна сторони наукового тексту визначаються епістемічною ситуацією – ситуацією отримання нового знання (Wenning,
2009). Була визначена політекстуальність – здатність смислової структури тексту розкладатися на складники. Такі складові частини підрозділяють на мікроструктури, кванти смислу; субтексти; макротекст (Prelli, 1989;
Gross,
2006;
Kranich, 2009; Doumont, 2010).
Мислення, яке має діалогічну і соціальну природу, відбивається у внутрішньому мовленні людини та зовнішньому мовленні на письмі. Діалог одержує більш явну експлікацію у власне діалогічній формі. Дослідники
(Бахтін, 1963, 1975; Grice, 1975; Gee, 1990, 1999 та ін.) розглядають діалог як реалізацію комунікативної функції мови. Підкреслюється, що творче мислення є діалогічним.
Розуміючи, що соціальна функція мовлення передбачає міжособистісну взаємодію, можна визначити діалогічність як форму існування і мови, і мовлення. Дискурс інтегрує розумово-комунікативну діяльність у широкому контексті культури та соціуму, йому властива континуальність і діалогічність.
Мовленнєве спілкування є складним багатовимірним об’єктом, який досліджують багатоаспектно і комплексно, зокрема за допомогою когнітивно-комунікативного аналізу дискурсу. При цьому аналізуються комунікативні інтенції учасників мовленнєвого спілкування, типи дискурсів з
16
погляду спрямованості комунікативних дій, структурна організація дискурсу, мовленнєве наповнення різних видів дискурсу (Dijk, 1985).
Як уже було зазначено, прагматичний аспект дослідження передбачає з’ясування того, які мовні засоби використовує адресант для оптимального впливу на адресата і досягнення комунікативної мети в умовах ситуації спілкування, яка була задана (Searle, 1983; Clark and Schaefer, 1987; Haugh,
2008). У рамках комунікативно-прагматичного підходу вивчають різноманітні
(соціальні, міжособистісні,
індивідуально-психологічні, спеціальні освітні та ін.) характеристики учасників комунікативного акту в конкретних умовах цього процесу, висловлені ними думки і твердження.
При такому підході мову розглядають як особливий вид вербальної діяльності, яку зумовлюють цілі невербальної діяльності (адресант, адресат, пресупозиція, контекст, комунікативна настанова) (Levinson, 1983;
Dijk,
2003).
Лінгвопрагматичний аспект дослідження дозволяє вивчати співвіднесення попереднього когнітивного і комунікативного досвіду комунікантів, оскільки він повинен включати певні спільні передумови – пресупозиції. У разі відсутності спільного досвіду можна не досягти успіху в комунікації, може виникнути непорозуміння, комунікативна невдача або навіть конфлікт.
Так, науковець може ефективно вплинути на читача фахівця та на професійне співтовариство взагалі лише за умови успішності такої комунікації, яка залежить не тільки від мовної, мовленнєвої, а передусім від комунікативної компетенції науковця, як він вміє обирати мовленнєві засоби та відповідно до комунікативної мети створювати повідомлення, зважаючи на специфіку адресата. Цього належить навчати для досягнення ефективної комунікації (Hymes, 1972).
17

1.8. Усний і письмовий науковий дискурси
Як відомо, основними варіантами фіксації мовлення є усно-звуковий та писемний; суттєву роль відіграє час його реалізації, просторові компоненти та ін. Один із засновників віденської школи лінгвістики тексту
Роберт-Ален Богранд у співавторстві з Вольфгангом Дресслером (Robert-
Alain de Beaugrande, Wolfgang Dressler) сформулювали 7 критеріїв, які можуть бути застосовані для визначення як письмового, так і усного дискурсів (Beaugrande, Dressler, 1987). Ці стандарти текстуальності полягають у такому: когезія, когерентність, інтенціональність, прийнятність,
інформативність, ситуаційність, інтертекстуальність (cohesion; coherence;
intentionality; acceptability; informativity; situationality; intertextuality).
Когезію розуміють як граматичний зв’язок між частинами речення, суттєвий для його інтерпретації. Когерентність має на увазі порядок тверджень, побудований на підставі смислу. Інтенціональність – це повідомлення, яке належить передати усвідомлено та цілеспрямовано.
Прийнятність вказує на те, що продукт комунікації повинен задовольнити дану аудиторію. Інформативність – певна нова інформація, яка має містити дискурс. Ситуаційність передбачає обставини, за яких зроблені ремарки важливі. Інтертекстуальність посилання, звернення до світу поза межами тексту або ж схеми інтерпретації (Beaugrande, Dressler, 1987).
Нині не всі, однак, зазначені вище критерії загальноприйняті як важливі в лінгвістичній спільноті; деякі з них є значущими лише для певних методів дослідження. Слід підкреслити, що мовленню властиві
індивідуальність та ситуативна вмотивованість.
Як було визначено, альтернативними формами функціонування мови є усний і письмовий дискурси (іноді виділяють ще й розумовий дискурс – за
Л.С. Виготським – "внутрішнє мовлення") (Выготский, 1982).
18

Різниця в каналі передачі інформації (модусі) принципово розрізнює процеси усного та письмового (вторинного за походженням) дискурсів.
Письмовий дискурс характеризується як щось відчутне. Він не розрахований на негайну відповідь, його спрямовують на множинні контексти майбутнього, які віддалені у часі та відстані від того поля, де текст цього дискурсу був написаний.
Наявність контакту, залученості (involvement – Chafe) мовця і адресата в часі і просторі є характеристиками усного дискурсу.
Для письмового ж дискурсу характерна відсутність такого контакту, відстороненість (detachment) комунікантів від інформації, повідомленої в дискурсі (Wallace, 1982, 1994; Уоллес, 1975).
Дослідники звертали увагу на вивчення особливостей усної форми дискурсу, її специфіки в англійській мові (Golub, 1969; Tannen, 1983;
Halliday, 1979; Wallace, 1979).
Крім різниці щодо усної та письмової форми презентації, вирізняються різні типи дискурсів відповідно до їх мети. Письмові тексти відрізняються не лише жанрами або функцією, але й структурою і формою, що є найважливішим для педагогів, оскільки вміння створювати письмові тексти впливає на розуміння читачами, пам’ять про повідомлення, які містить дискурс, та швидкість сприйняття. Як уже було зазначено, особливістю дискурсу є характерні зв’язність та логічність викладу (cohesion and
coherence) (Swales, 2011).
Розуміння цих положень також має підсилити письмові навички студентів, оскільки вони мають зрозуміти суттєві характеристики для добре викладеного письмового тексту (Swales, 1990).
Однією з головних проблем дослідників письмового дискурсу є взаємовідношення сусідніх речень, зокрема, той факт, що даний текст становить більше, ніж сума його компонентів. Письмова мова більш
19

інтегрована, ніж усна, що досягається частішим застосуванням деяких когезивних засобів окремо від зв’язуючих підрядних речень або цілих речень, що застосовуються для виділення найцінніших для автора ідей. Це дає можливість читачеві опрацювати обрану інформацію, водночас пропускаючи непотрібні розділи (Salkie, 1995).
У науковій діяльності, як відомо, основною є не стільки усна комунікація, як письмова, що визначається специфікою наукового знання, яке передбачає письмову фіксацію досягнень у професійному пізнанні дійсності. Мовлення, зафіксоване на письмі, спирається на усне мовлення та пов’язане з попереднім обдумуванням. Для письмової форми наукового мовлення характерна значна регламентація мовних засобів, застосування термінологічної загальнонаукової та конкретногалузевої лексики, чітке підпорядкування жанру.
Науковий дискурс є досить суворим та вимагає в англійській застосування Passive voice, відсутності скорочених форм, а також безособовості, дотримання структури складних речень та урахування словника похідних з латини. Тому усне наукове мовлення має багато рис, дуже схожих із письмовим, так, наприклад, майже повна відсутність народної лексики та сленгу, а також застосування риторичних засобів для впливу на слухача.
Науковий письмовий дискурс передбачає редагування думок та форм їх вираження, рефлексію і діалогічність. Крім базового комунікативно- лінгвістичного аспекту діалогічність має і екстралінгвістичне підґрунтя.
Комуніканти взаємодіють, і в цій взаємодії виявляється діалогічність наукового тексту – адресованість та орієнтованість на комунікативну ціль.
Адресант реалізує свої наміри (інтенції) – досягти адекватного результату читання адресатом, інтерпретації та застосування спеціальних знань, які відображені в науковому творі, далі, у наступному науковому дискурсі.
20

У письмовому науковому тексті діалогічність має мисленнєвий характер стосовно з’ясування інформації і виявлення в діалозі позицій, поглядів.
Письмовий науковий текст досліджувався в прагматичному аспекті, при окремих жанрів, дискурсивної характеристики тощо. Дослідженню розвитку писемної комунікації присвячено праці Michael A.K. Halliday,
Jonathan Webster, Helen Leckie-Tarry, Charles R. Cooper, Sidney Greenbaum,
David Crystal та ін.
Динамічний, функціонально-комунікативний підхід лінгвистичних досліджень визначив специфіку тексту як складного комунікативного явища, за посередництвом якого здійснюється комунікація, фіксуються наміри та програма адресанта, інтерпретовані адресатом. Типологія текстів розроблялася багатьма мовознавцями (Dijk, 1971; Biber, 1989; Trosborg, 1997 та ін.) на підставі різних критеріїв, відповідно до різних характеристик.
Різноманіття класифікації текстів пояснюється природою самого тексту, його поліаспектністю: той самий текст одночасно може бути віднесений до різних типологічних груп. У літературі зустрічаються функціональна, ситуаційна, стратегічна класифікації текстів.
Таким чином, можна твердити, що принцип жанрового підходу у навчанні письмовому мовленню при підготовці наукових та науково- педагогічних кадрів високої кваліфікації відіграє провідну роль. Навчання жанрів наукового мовлення англійською мовою є пріоритетним завданням.
Виконуючи його, необхідно визначатися з вибором жанру наукового тексту.
Характеристиками, важливими для вибору жанру, є доцільність, адекватність із лінгвометодичного погляду для ознайомлення з композиційно-смисловою структурою англійського наукового тексту.


21

Література до розділу 1
Бахтин, М.М. (1994). Проблемы поэтики Достоевского. К., 5-е изд. –
511 с.
Бахтин, М.М. (1975). Вопросы литературы и эстетики. М. – 504 с.
Выготский, Л.С. (1982). Мышление и речь. Собр. соч. Т. 2. М. : 5-361.
Грайс, Г.П. (2004). Значение говорящего, значение предложения и
значение слова. В: Грайс Г.П. Философия языка. М.: 75-98.
Дейк, ван Т.А. (1989). Язык. Познание. Коммуникация: пер. с англ. М.:
Прогресс. – 308 с.
Уоллес, Ч. (1975). Значение и структура языка. М.: Прогресс. – 432 с.
Ahmad, K. W. Martin and M.R. Martin Hölter (1995). Specialist Terms in
General Language Dictionaries. - University of Surrey Technical Report CS-95-
14.
Austin, J.L. (1962). How to do things with words. London: Oxford
University Press: 1.
Bhatia (2009). - Bhatia, V.K., Candlin, C.N., & Evengilisti, P. (eds.)
(2009). Legal Discourse in Multicultural Contexts. Bern: Peter Lang.
Bhatia, V.K. (1993). Analysing genre: Language use in professional
settings. London; New York: Longman.

22

Biber, D., Conrad, S., Reppen, R. (1998). Corpus linguistics: Investigating
language structure and use (Cambridge approaches to linguistics).- Cambridge:
Cambridge University Press.
Boden, M. (2001). Creativity and Knowledge. In: A. Craft, B. Jeffrey and M.
Leibling (ed.). Creativity in Education. - London: Continuum.
Chafe, Wallace L. (1979). The Flow of Thought and the Flow of Language.
In Discourse and Syntax. Ed. Talmy Givon. - New York: Academic Press: 159-
181.
Cheng, A. (2006). Analyzing and enacting academic criticism: The case of a
graduate learner of academic writing. In: Journal of Second Language Writing,
15: 279-306.
Clark, H.H., & Schaefer, E.F. (1987). Collaborating on contributions to
conversation. In: Language and Cognitive Processes, 2, 19-41. Reprinted in R.
Dietrich & C. F. Graumann (Eds.), Language processing in a social context.
Amsterdam: North Holland, 1989.
Clyne, M. (1987). Cultural differences in the organization of academic texts.
In: Journal of pragmatics. Vol. 11 (5): 211-247.
Crystal, D. (1990). Linguistics. Penguin Books. – 276 p.
Crystal, D. (1992). An encyclopedic dictionary of language and languages.
Cambridge, MA: Blackwell:25. de Beaugrande, R.A. (1981). Robert-Alain de Beaugrande, Wolfgang U.
Dressler. Introduction to Text Linguistics. XIV Congress of Linguists, Berlin.
23
de Beaugrande, R.A. (1987). Translation as text processing. LSP-ALSED
NEWSLETTER, 10(1): 2-22.
Deng, X. (2008). Reflective journaling and the teaching of PhD thesis
writing. Proceedings of the 33rd Annual Congress of the Applied Linguistics
Association of Australia (ALAA). Sydney, Australia: Sydney University.
Dijk, T.A. van. (1977). Text and context. Exploration in the Semantics and
Pragmatics of Discourse. London: Longman.
Dijk, T.A. van. (1981). Studies in the pragmatics of discourse. The
Hague/Berlin: Mouton.
Dijk, T.A. van. (1985). Handbook of Discourse Analysis: Discourse analysis
in society. 4 vols. London: Academic Press. Dijk, T.A. van. (2003). Critical
Discourse Analysis, chapter 18. In: Deborah Schiffrin, Deborah Tannen, and Heidi
E. Hamilton (eds.). The Handbook of Discourse Analysis. Wiley-Blackwell: 352-
371.
Edwards, D. (1997). Discourse and Cognition. London.
Evans, V. and Green, M. (2006). Cognitive Linguistics: An Introduction.
Edinburgh: Edinburgh University Press.
Fauconnier, G. (1997). Mappings in Thought and Language. Cambridge
University Press.
Fauconnier, G., and Turner, M. (2003). The Way We Think. New York:
Basic Books.
24

Flowerdew, J. (1993). A process, or educational approach to the teaching of
professional genres. In: ELT Journal. 47 (4): 305-316.
Foucault, M. (1970). The Order of Things. Pantheon.
Foucault, M. (1972). Archaeology of knowledge. New York: Pantheon.
Gee, J.P. (1990). Social Linguistics and Literacies: Ideology in Discourses,
Critical Perspectives on Literacy and Education. London: Falmer Press.
Gee, J. P. (1999). An introduction to Discourse analysis: theory and method.
London and New York: Routledge.
Geis, M. (1995). Speech acts and conversational interaction. Cambridge.
Gläser, R. (1995). Linguistic Features and Genre Profiles of Scientific
English. Frankfurt am Main: Peter Lang.
Golub, L.S. (1969). Linguistic structures in students’ oral and written
discourse… Research in the Teaching of English. Vol. 3, № 1: 70.
Gotti, M., Salager-Meyer, F. (ed.) (2006). Advances in Medical Discourse
Analysis: Oral and Written Contexts. In: Studies in Language and Communication
Vol. 45. Bern, Berlin, Bruxelles, Frankfurt am Main, New York.
Green, G. (1996). Pragmatics and natural language understanding. 2nd ed.
Erlbaum, Mahweh, NJ.
25

Grice, H.P. (1975). Logic and conversation. In: P. Cole & J. Morgan
(eds.). Studies in syntax and semantics, speech acts. New York: Academic Press:
41-58.
Grice, H.P. (1989, 1991). Studies in the Way of Words. Harvard University
Press, Cambridge.
Gross, A.G. (2006). Starring The Text: The Place of Rhetoric in Science
Studies. Carbondale: Southern Illinois UP.
Gumperz, J. (1982). Discourse strategies. Cambridge: CUP.
Gumperz, J. (1996). The linguistic and cultural relativity of inference. In: J.
Gumperz & S. Levinson (eds.), Rethinking linguistic relativity. Cambridge:
Cambridge University Press: 374-406.
Halliday, M. A. K. (1979). Differences between Spoken and Written
Language: Some Implications for Literacy Teaching. In: Communication through
Reading: Proceedings ofthe Fourth Australian Reading Conference. Ed. Glenda
Page, John Elkins, and Barrie O. Connor. Vol. 2. Adelaide. S.A.: Australian
Reading Assoc.: 37-52.
Halliday, M.A.K (2006). Webster J. On Language and Linguistics.
Continuum International Publishing Group.
Harris, Z. (1952). Discourse analysis. In: Language. Vol. 28, № 1: 1-30.

Haugh, M. (2008). Intention in Pragmatics, Intercultural Pragmatics. 5 (2):
99-110.
26

Hofstede, G. (1991). Cultures and organizations: Software of mind. London. https://owl.english.purdue.edu – 03.11.2014. http://science.uniserve.edu.au/projects/skills/jantrial/communication/commu nication.htm– 03.11.2014. http://www.amideast.org/blogs/toeic4success/2014/03/four-communication- skills-how-are-they-related) – 03.11.2014. http://www.writinga-z.com– 03.11.2014.
Hymes, D. (1971). On linguistic theory, communicative competence, and the
education of disadvantaged children. In: M.L. Wax, S.A. Diamond & F. Gearing
(Eds.), Anthropological perspectives on education (pp. 51-66). New York: Basic
Books.
Hymes, D.H. (1972). On communicative competence. In J.B. Pride & J.
Holmes (Eds.), Sociolinguistics (pp. 269-293). London: Penguin.
Integration and Involvement in Speaking, Writing, and Oral Literature
In Spoken and Written Language: Exploring Orality and Literacy. (1982). Ed.
Deborah Tannen. Norwood. N.J.: Ablex: 35-53.
Kay, H., Dudley-Evans, T. (1998). Genre: what teachers think. In: ELT
Journal, Volume 52 (4): 308-314.
Kranich, S. (2009). Epistemic Modality in English Popular Scientific Texts
and Their German Translations. trans-kom 2/1: 26-41. Seite 26.
http://d- nb.info/999839527/34/ - 03.11.2014.
27

Lasswell, H. (1948). Bryson, L. (ed.). The Structure and Function of
Communication in Society. The Communication of Ideas. New York: Institute for
Religious and Social Studies:117.
Leckie-Tarry H. (1995). Language and Context: a Functional Linguistic
Theory of Register, Continuum International Publishing Group: 6.
Levinson, S.C. (1983). Pragmatics. Cambridge: Cambridge University
Press: 181-184.
McHoul, A. & Grace, W. (1993). A Foucault primer: Discourse, power, and
the subject. Melbourne: Melbourne University Press.
Miller, C.R. (1984). Genre as social action. In: Quarterly Journal of
Speech, 70: 151-167, 152.
Morris, C.W. (1971). Writings on the general theory of signs. The Hague.
Nowotny, H., Scott, P. & Gibbons, M. (2001). Re-thinking Science:
knowledge and the public in an age of uncertainty. Cambridge: Polity Press.
Pilegaard, M. (2007). Review Aarhus School of Business. Aarhus University
Denmark. Advances in Medical Discourse Analysis: Oral and Written Contexts
Marurizio Gotti & Françoise Salager-Meyer. In: LSP and professional communication. Vol. 7, № 2: 113.
Prelli, L.J. (1989). A Rhetoric of Science: Inventing Scientific Dicourse.
Columbia: University of South Carolina Press.
28

Sager, J.C. et al. (1980). Sager, J.C., Dungworth, D., & McDonald, P.F.
English Special Languages. Wiesbaden: Brandstetter.
Salkie, R. (1995). Text and Discourse analysis. London: Routledge.
Samraj, B.T.R. (1989). Exploring current issues in genre theory . In: Word.
N.Y., Vol. 40, № 1/2.: 189-200.
Searle, J.R. (1969). Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language.
Cambridge: Cambridge University Press.
Searle, John R. (1975). A Taxonomy of Illocutionary Acts. In: Günderson, K.
(ed.). Language, Mind, and Knowledge. (Minneapolis Studies in the Philosophy of
Science, vol. 7), University of Minneapolis Press: 344-369.
Searle, John R. (1983). Intentionality: An Essay in the Philosophy of Mind.
Segal, D.R. (2005). Selective Promotion in Officer Cohorts. In: The
Sociological Quarterly online: The Sociological Quarterly. March 1967. Volume 8
(2): 199-205.
Swales, John. (2011). The Concept of Discourse Community. Writing About
Writing: A College Reader. Ed. Elizabeth Wardle and Doug Downs. Boston:
Bedford/St. Martin’s.
Swales, John. (1990). The Concept of Discourse Community. Genre
Analysis: English in Academic and Research Settings. Boston: Cambridge UP: 21-
32.
29

Tannen D. (1983). Oral and literature strategies in spoken and written
discourse. Literacy for life: The demand for reading and writing, ed. by Richard
W. Bailey and Robin Melanie Fosheim. NY: The Modern Language Association:
79-96.
Tannen, D., and Wallat C. (1986). Medical Professionals and Parents: A
Linguistic Analysis of Communication Across Contexts. In: Language in Society.
15 (3): 295-311.
Todorov, T. (1990). Genres in discourse. Cambridge.
Trosborg A. (ed.) (1997). Text typology and translation. Amsterdam:
John Benjamins Publishing Company. van de Poel, K. and Brunfaut, T. (2010). Medical communication in L1 and
L2 contexts: Comparative modification analysis. In: Intercultural Pragmatics.
7(1):103-129.
Varantola, K. (1986). Special Language and General Language: Linguistic
and Didactic Aspects. ALSED-LSP Newsletter, 9 (2): 23.
Vygotsky, L. S. (1978). Mind in society. The Development of Higher
Psychological Processes. Cambridge, MA: Harvard University Press.
Wallace, C. (1982). Integration and involvement in speaking, writing, and
oral literature. – In: Spoken and written language: Exploring orality and literacy, ed. D. Tannen, 35-54. Norwood: Ablex.
30

Wallace, C. (1994). Discourse, consciousness, and time. The flow and
displacement of conscious experience in speaking and writing. Chicago: University of Chicago Press.
Wellington, J. (2000). Educational Research Contemporary Issues and
Practical Approaches. London: Continuum.
Wenning, C. & Vieyra, R. (2009). How scientists know what they know. In:
English Communication for Scientists. Chapter 10.
White, P.R.R. (2003): Beyond Modality and Hedging: A Dialogic View of
the Language of Intersubjective Stance.Text 23: 259-284.
White, P.R.R., Motoki S. (2006). Dialogistic Positions and Anticipated
Audiences – a Framework for Stylistic Comparisons. Karin Aijmer, Anne-Marie
Simon-Vandenbergen (eds). In: Pragmatic Markers in Contrast. Amsterdam:
Elsevier, 189-214.
Wierzbicka, A. (1988). The Semantics of Grammar. Amsterdam: John
Benjamins Publishing: 2.
Writing Lab ESL https://owl.english.purdue.edu/writinglab/ - 03.11.2014.
Wiśniewski, K. (2006). Discourse analysis.- http://www.tlumaczenia- angielski.info/linguistics/discourse.htm - 03.11.2014.
Yanoff, K.L.(1988). The rhetoric of medical discourse: An analysis of the
major genres. PhD Dissertation. ProQuest - Paper AAI8824810.
31

Yanoff, K.L., Burg, F.D. (1988). Types of medical writing and teaching of
writing in U.S. medical schools. In: Journal Medical Education, 63(1): 30-37.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал