І. В. Корнейко, О. Б. Петрова, Н. О. Попова




Сторінка1/8
Дата конвертації08.12.2016
Розмір5.14 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8


І.В. Корнейко, О.Б. Петрова, Н.О. Попова




Теорія жанру: теоретичні та прикладні
аспекти
Монографія





Харків
«Друкарня Мадрид»
2014

УДК 82-1-9
ББК 83
К 67
Рекомендовано до друку вченою радою Національного
юридичного університету імені Я. Мудрого
(протокол № 2 від 24 жовтня 2014 р.)

Р е ц е н з е н т и:
О.В. Гончар – завідувач кафедри іноземних мов Харківської державної академії дизайну і мистецтв, кандидат філологічних наук, доктор педагогічних наук, професор
Е.Г. Паповянц – доцент кафедри англійської філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат філологічних наук



Корнейко І.В., Петрова О.Б., Попова Н.О.
К67
Теорія жанру: теоретичні та прикладні аспекти: [Монографія] / І.В. Корнейко,
О.Б.Петрова, Н.О.Попова. – Х.: «Друкарня Мадрид», 2014. – 127 с.
ISBN 978-617-7050-83-3
У монографії з позицій сучасної лінгвістики розглянуто основи теорії жанру, докладно проаналізовані роботи основоположників у цій галузі, висвітлені головні світові тенденції теорії жанру та аспекти їх застосування у викладанні мов. Актуальність даного видання визначається нагальною необхідністю покращення навчання іноземних мов у немовних ВНЗ з метою досягнення ефективної комунікації фахівців. Особливу увагу приділено жанрам наукового стилю, зокрема, науковій статті, реферату статті, тезам доповіді та ін.
Призначена для науковців у галузі мовознавства, викладачів вищих навчальних закладів, викладачів іноземної мови, докторантів, аспірантів.

УДК 82-1-9
ББК 83


© Корнейко І.В., 2014
© Петрова О.Б., 2014
© Попова Н.О., 2014
ISBN 978-617-7050-83-3





© «Друкарня Мадрид», 2014

Монографія


Корнейко Ірина Василівна, Петрова Ольга Борисівна,
Попова Наталія Олександрівна


Теорія жанру: теоретичні та прикладні аспекти





Відповідальний за випуск І.В.Корнейко
Комп’ютерна верстка та технічне редагування
І.В.Корнейко


Підписано до друку 24.10.2014 р.
Формат 60х90 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman.
Офсетний друк. Умов. друк. арк. 7,3.
Тираж 300 примірників. Зам. №2/11.


Видавництво ТОВ «ДРУКАРНЯ МАДРИД»
61024, м. Харків, вул. Ольмінського, 11
Тел.: (057) 756-53-25
Свідоцтво суб’екта видавничої справи
Серія ДК, № 4399 от 27.08.2012 р. www.madrid.in.ua e-mail:
info@madrid.in.ua

Віддруковано
«ФОП Ващук О.О.»
Виписка з ЄДР ЮО та ФОП № 24800170000058939 м. Харків, вул. Пушкінська, 3 т.: 717-41-38

ЗМІСТ
Вступ______________________________________________________3
РОЗДІЛ 1.
КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНА ПАРАДИГМА____4
СУЧАСНОГО ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1.
Природна мова як когнітивний феномен______________________4 1.2.
Дискурс як специфічний обʼєкт когнітивно-комунікативної парадигми___________________________________________________6 1.3.Типологія дискурсу________________________________________7 1.4.
Мовленнєва поведінка як ключ до аналізу дискурсу____________10 1.5.
Компоненти ефективної мовленнєвої комунікації _____________13 1.6.
Спеціалізована професійна комунікація у світлі теорії жанру___14 1.7.
Підготовка до ефективної наукової комунікації.
Діалогічність наукового спілкування_______________________________________16 1.8.Усний і письмовий науковий дискурси. Критерії визначення дискурсу___________________________________________________19
Література до розділу 1_______________________________________23
РОЗДІЛ 2.
ПОНЯТТЯ ЖАНРУ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ______ 33 2.1. Провідні школи теорії жанру_______________________________33 2.2. Визначення жанру_______________________________________37 2.3. Жанр як соціальне явище _________________________________40 2.4. Дискурсивна спільнота____________________________________43 2.5. Внесок J. Swales у теорію жанру____________________________48 2.6. Системи жанрів_________________________________________48
Література до розділу 2_______________________________________50
РОЗДІЛ 3.
ЖАНРОВИЙ АНАЛІЗ_______________________________53 3.1. Риторичний аналіз тексту (Школа нової риторики

The New
Rhetoric School)______________________________________________53 3.2. Жанровий аналіз у рамках концепції мови для спеціальних потреб (ESP): модель CARS та методика V.K. Bhatia______________60 3.3. Системна функціональна лінгвістика: аналіз регістру__________73
Література до розділу 3_______________________________________80
РОЗДІЛ 4. ЖАНРОВИЙ ПІДХІД У ЛІНГВОДИДАКТИЦІ ________86 4.1. Жанр як атрибут спільноти_________________________________86 4.2.Жанровий підхід до викладання мов_________________________92 4.3.Типологія вправ у рамках жанрового підходу__________________96 4.4. Жанровий підхід до навчання читання_______________________97 4.5. Жанровий підхід до навчання письма_______________________102 4.6. Використання жанрового підходу у викладанні. Прагматика жанру та формування професійної культури ____________________116
Література до розділу 4______________________________________120

2

Вступ
Ми живемо в часи змін загального стилю мислення та парадигми досліджень, інтенсифікації міждисциплінарних стратегій сучасної науки.
Результатом парадигмальних змін у сучасних гуманітарних науках є антропоцентричний, діяльнісний підхід. Дійсно прогресивним імпульсом розвитку наукових досліджень стало розуміння того, що адекватне вивчення мови передбачає не статичний структурний опис, а прагматичне виявлення особливостей функціонування людської мови в процесі комунікації.
Сучасна глобалізована дійсність сприяє розвиткові міждисциплінарних стратегій, які спричиняють інтеграцію досліджень і застосування методів суміжних наук.
Комунікативна поведінка фахівця визначається його соціальною роллю, соціальними нормами, конкретними ситуаціями спілкування, що відбивається в жанровій та стилістичній варіативності дискурсу.
Комунікативно-прагматичний аналіз спеціального дискурсу додає деталей щодо місця в системі професійного спілкування комунікативної стратегії і тактики адресанта (Bhatia, 2009). Так, крім розгляду зазначених комунікативних аспектів, спеціальний дискурс, зокрема, медичний дискурс як один із його підвидів, характеризують з огляду на етичні, психологічні, соціологічні та інші аспекти спілкування, в даному випадку, у сфері медицини.
Принцип жанрового підходу у навчанні письмового мовлення при підготовці наукових та науково-педагогічних кадрів високої кваліфікації відіграє провідну роль. Навчання жанрів наукового мовлення англійською мовою є пріоритетним завданням, для виконання якого необхідно з’ясувати питання вибору жанру наукового тексту, який є доцільним та адекватним з лінгвометодичного погляду для знайомства із композиційно-смисловою структурою англійського наукового тексту.
3

РОЗДІЛ 1.
КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНА ПАРАДИГМА
СУЧАСНОГО ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1.
Природна мова як когнітивний феномен
Сучасне мовознавство сформувало у межах загальнонаукового антропоцентричного підходу (який відбиває взаємозв’язок мовленнєвих явищ і людини, її діяльності та мислення) комунікативно-прагматичну парадигму дослідження, що дозволяє науковцям реалізувати нові перспективні напрямки.
"У природній мові значення полягає в інтерпретації людиною світу.
Воно суб’єктивне, воно антропоцентричне, воно відбиває переважні культурні питання та специфічні для культури способи соціальної взаємодії скільки би то ні було об’єктивних властивостей світу ‘як такого’"
(Wierzbicka, 1988: 2). Широке визначення прагматики розглядає використання мови у контексті реальними мовцями та слухачами в реальних ситуаціях.
Розуміння прагматичного аспекту змісту мовлення (порівн.: Lasswell’s model of communication – "Who Says What In Which Channel To Whom With
What Effect?" (Lasswell, 1948: 117) видається значущим для ефективної комунікації, досягнення бажаного впливу від мовлення адресанта на адресата
(відправник sender посилає повідомлення message, яке кодується encoding і передається по комунікативному каналу communication channel, одержувач
receiver його інтерпретує decoding і зворотний зв’язок feedback по каналу повертається до відправника повідомлення).
Навчаючи ефективної комунікації, слід передбачати ймовірність непорозуміння та мінімізувати його впродовж усього процесу комунікації, на всіх його етапах. Лінгвістичні дослідження на сучасній стадії розвитку свідчать, що вивчати мову як найважливіший засіб спілкування неадекватно
4
без застосування саме комунікативно-прагматичного аспекту аналізу її функціонування (Austin, 1962; Searle, 1969; Morris, 1971; Hymes, 1971; Grice,
1975, 1989; Levinson, 1983; Green, 1996).
Відмітна риса сучасної лінгвістики – прагнення до пізнання складної природи людського спілкування, у якому мова, втілена у мовленні, є найважливішим засобом соціальної взаємодії, що дозволяє людям впливати на розумову та практичну діяльність один одного. При такому підході акцентуються інтереси особистостей при спілкуванні та їх вплив на комунікативний процес.
Акцент на людині як творці мови і користувачі мовою, увага до ролі власне людського фактора стимулювали розвиток теорії комунікації, вивчення мовленнєвої взаємодії. Плідними виявилися дослідження взаємодії відправника і отримувача словесного повідомлення, комунікативного акту передачі вербального повідомлення (Speech act) (Austin, 1962; Searle, 1975).
Нині мовознавство сконцентрувало свої розвідки на поясненні природної мови як когнітивного феномена, який створюється специфічними властивостями людини, характерними для процесу пізнання – конструювати у процесі переробки інформації у свідомості систему уявлень, класифікувати знання та виділяти найважливіше, стратифікувати пізнане тощо.
Все це – опрацювання набутого досвіду – відбувається завдяки мові, яка працює для пізнання людиною світу, створення мовної картини світу.
Власне, мова є вербалізованою формою системи знань людини (Fauconnier,
1997; Evans, Vyvyan, and Green, 2006; Fauconnier, Gilles, and Turner, 2003).
Підкреслення нерозривного зв’язку когнітивного і комунікативного визначає
єдність цих функцій, які передбачають одна одну.

5

1.2. Дискурс як специфічний обʼєкт когнітивно-комунікативної
парадигми
Основні функції мови в соціумі, проаналізовані мовознавцями в лінгвофілософському аспекті, визначають
інтегральну когнітивно- комунікативну, або когнітивно-дискурсивну парадигму сучасного мовознавства (Foucault, 1972;
Vygotsky, 1978; Edwards, 1997; Wellington,
2000; Boden, 2001; Nowotny, Scott, and Gibbons, 2001). І одним із головних специфічних об’єктів у ній є дискурс – "безперервний відрізок (особливо розмовної) мови більше, ніж речення, який часто складає когерентну
(зв’язану) одиницю, таку як проповідь, аргументація, шутка або оповідання"
(Crystal, 1992; 25).

Поняття дискурсу не замінює поняття тексту. Дискурс може бути об’єктивованим у текст. Термін дискурс позначає комунікативний і ментальний процес, який є причиною утворення певної формальної конструкції – тексту. Отже, певна структура (текст) створюється в результаті комунікативного процесу – дискурсу (Harris, 1952).
Дискурс – величина, значно ширша, ніж текст. Це – "складне комунікативне явище, яке включає крім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори (знання про світ, погляди, настанови, цілі адресата), необхідні для розуміння тексту" (Дейк, 1989: 8). Дискурс становить "істотну складову соціокультурної взаємодії", це є "текст у контексті" (Dijk, 1977).
Численні дефініції дискурсу (M. Foucault, T.A. van Dijk, M.A.K.
Halliday, Z.S. Harris, V.J. Bhatia, J.P. Gee та ін.) дозволяють відзначити, що дискурс – це зв’язний текст разом із екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін. факторами) в аспекті комунікативної події; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія, компонент, що бере участь у взаємодії людей та в когнітивних
6
процесах (Foucault, 1970, 1972; Gumperz, 1982, 1996; Miller, 1984; McHoul and
Grace, 1993).
Комунікативно-прагматичний підхід висвітлює мовленнєві дії та мовленнєву взаємодію, мовленнєвий акт та його структуру, комунікативну
інтенцію, цілі комунікації, прагматичну функцію висловлення, комунікативну та мовленнєву компетенцію, ті засоби, якими мовці досягають комунікативної мети у спілкуванні та ін. (Geis, 1995).
Теорія значення мовця (Grice, 1991) підкреслює різницю між тим, що мовець сказав, та тим, що він хотів сказати ("what is said" and "what is
meant"). У цьому світлі розрізнюються панхронічне та оказіональне значення, а також конвенційні та неконвенційні способи вираження мовцем значення
(Грайс, 2004). У дослідженні комунікативних процесів ураховуються статус учасників комунікації, наміри і мотиви мовленнєвих дій.
Підхід до класифікації Каролін Міллер (Carolyn R. Miller) ґрунтується на фокусуванні уваги до специфіки жанру відповідно до тієї дії, для виконання якої він використовується (Miller, 1984). Класифікація повинна відбивати риторичний досвід комунікантів, тобто людей, які створюють та
інтерпретують дискурс. Принципом класифікації для дискурсу можуть слугувати традиції практики комунікації "conventions of rhetorical practice"
(Miller, 1984), включаючи ті шляхи, за допомогою яких адресант і адресат осмислюють, розуміють той дискурс, яким вони користуються.
1.3.Типологія дискурсу
Спираючись на відомості про той аспект, який висвітлюється в мовленні, визначають різні типи дискурсу (напр., на навчальному сайті
Writing Lab ESL https://owl.english.purdue.edu): зображення (процес та його результат), опис, розповідь, аргументація (the Modes of Discourse: Exposition,
Description, Narration, Argumentation).
7

Також при цьому визначають такі жанри (напр., як сформульовано на сайті для викладачів http://www.writinga-z.com): експозиторний (expository genre) – письмовий жанр, який інформує, описує або пояснює, застосовуючи такі типи текстів, як автобіографія, біографія, опис, есе, звіт про експеримент, інформація або стаття в ЗМІ та ін.
(autobiography, biography, descriptive, essay, experiment, informational report,
and media article); наративний, розповідний (narrative) – письмовий жанр, який розважає або розповідає історію за допомогою таких текстів, як пригоди, казка, фантазія, історичний художній твір, детектив, особисте оповідання, твір художньої літератури, наукова фантастика та ін. (adventure, fairy tale, fantasy,
historical fiction, mystery, personal narrative, realistic fiction, and science
fiction); мотивуючий (persuasive) письмовий жанр, який робить спроби переконати читачів підтримати певну точку зору за допомогою таких типів текстів, як реклама, редакційна стаття, мотивуюче есе, політичний шарж, аргументація в підтримку та проти, огляд та ін. (advertisement, editorial,
persuasive essay, political cartoon, pro/con, and review); процесуальний (procedural) – письмовий жанр, який пояснює інструкції або директиви для виконання завдань за допомогою таких типів текстів, як
інструкція, опис методу, рецепт тощо (experiment, how to, and recipe); діловий (transactional) письмовий жанр, який слугує для спілкування, комунікації, зв’язку, передачі ідей та інформації між особами за допомогою таких типів текстів, як діловий лист, дружня e-mail, дружній лист, інтерв’ю, запрошення, поштова картка, виступ та блог та ін. (business letter, friendly
email, friendly letter, interview, invitation, postcard, speeches, and weblog entry).
Серед усних дискурсів виділяють жанрові різновиди: презентація, повідомлення, доповідь, публічні дебати, бесіда, інтерв’ю (presentation,
8

message, report, public debate, conversation, and interview). Як помічено, характер усного дискурсу може варіювати, наприклад, "усний дискурс може варіювати у своєму характері, наприклад, у випадку презентування лекції, коли студенти ставлять запитання, тоді тип дискурсу змінюється на інтерв’ю
(interview), або навіть на діалог (conversation)" (Wiśniewski, 2006).
У праці за редакцією Maurizio Gotti, Françoise Salager-Meyer (Advances
in Medical Discourse Analysis: Oral and Written Contexts, 2006) описано медичний дискурс, який заслуговує на докладне вивчення як теоретиками, так і практиками через зростаюче значення та повсюдне проникнення в сучасному суспільстві. Підвищення цікавості до медичного дискурсу продемонстрували як лінгвістичні, так і медичні професійні кола в усьому світі. У цьому виданні описано медичний дискурс у його розмовному вимірі та текстах, зафіксованих на письмі, у всьому різноманітті сучасних методологічних підходів.
Природно, що медичний дискурс складають різні жанри, які диференціюються внаслідок специфічних соціальних ролей та комунікативних інтенцій його учасників. Учасники медичного дискурсу варіюють (лікар, хворий, медсестра, родичі хворого та ін.). Медичний дискурс як комунікативна діяльність у сфері медицини є інституційним дискурсом, семантичний простір якого утворюється особливою організацією та різнорівневістю комунікації в галузі медицини.
1.4. Мовленнєва поведінка як ключ до аналізу дискурсу
Специфіка дискурсу визначає те, що інтерпретувати його адекватно можна лише з увагою до зовнішніх чинників. На мовленнєву поведінку комунікантів впливають досвід, стереотипи, сформовані у свідомості учасників даного виду комунікації. Кожна з груп має подібні ознаки спільної дискурсивної діяльності та мовленнєвого мислення, що обслуговує цю діяльність.
9

За допомогою конверсаційного аналізу та дискурсивного аналізу виявляються особливості різних медичних дискурсів (дискурс медичного підручника, нотаток клінічної карти хворого, історії хвороби, медичних статистичних звітів, медичних атласів, а також наукової статті). Медичний дискурс виявляє певне варіювання у виборі жанрів та регістрів.
Письмовий медичний дискурс у контексті дискурсу та мети (discourse
context and purpose) описано, наприклад, Karin Lindblad Yanoff (Yanoff, 1988).
Кожний із письмових жанрів медичного дискурсу (медичні звіти, історії хвороби, направлення на консультацію, витяги з історії хвороби, огляди літератури студентів, проспекти наукових проектів, доповіді про оригінальне дослідження та ін.), адресантами яких є студенти, ординатори, лікарі приватної практики та науковці медики, специфічний, має певні особливості.
Серед медичних дискурсів дослідники (Yanoff, 1988; Segal, 2005) виділяють різні підтипи відповідно до комунікативної мети. Вони показують різну логіку викладу, організаційну структуру, стилі, характерні особливості комунікативної ситуації, які впливають на вибір мовних засобів подачі та оформлення інформації.
Характер дискурсивної поведінки людини зумовлений взаємодією трьох функцій: комунікативної, перцептивної та інтерактивної. Усне професійне мовлення, яке включає різні комунікативні сфери (лікар-лікар, лікар-хворий, лікар-фахівці, лікар-нефахівці та
ін.), стилістично диференціюється. Саме це визначає різний зміст рольової поведінки в межах однієї соціальної ролі лікаря в ситуації виступу на науковій конференції, участі в медичному консиліумі, бесіди з родичами хворого та ін. (Clyne,
1987;
Samraj, 1989;
Todorov, 1990;
Hofstede, 1991; Bhatia, 1993).
Слід підкреслити також, що професійна діяльність може створювати специфічний стереотип комунікативної поведінки, зумовлений частотою повторення рольових ознак (Gumperz, 1982, 1996; Deng, 2008).
10

Як уже зазначалося, на комунікативну поведінку фахівця впливає його соціальна роль, суспільні норми, визначені ситуації спілкування, що, безумовно, відбивається на жанровому та стилістичному різноманітті фахового дискурсу. З цього погляду, комунікативно-прагматичний аналіз медичного дискурсу докладно описує комунікативну стратегію і тактику адресанта у сфері професійного спілкування (Bhatia, 2009). Також це дозволяє охарактеризувати медичний дискурс на підставі його етичної, психологічної, соціологічної та іншої специфіки внаслідок приналежності до комунікативної сфери медицини.
У цьому сенсі, вирізняючи чотири види основних навичок спілкування
("Reading, writing, speaking, and listening are basic communication skills necessary for effective communication in any environment, particularly the workplace." – http://www.amideast.org/blogs/toeic4success/2014/03/four- communication-skills-how-are-they-related), у навчальних сайтах так, наприклад, конкретизують необхідні для ефективного спілкування навички комунікації
(див. рис.1
(http://science.uniserve.edu.au/projects/skills/jantrial/communication/communicati on.htm).
11

Рис.1.
Види навичок комунікації
(http://science.uniserve.edu.au/projects/skills/jantrial/communication/communicati on.htm).
Оскільки навчання ефективної комунікаціїї нині є дуже актуальним, на навчальних сайтах, (напр., http://science.uniserve.edu.au/projects/skills/jantrial/communication/communicatio n.htm) надаються інструкції щодо виконання завдань, пов’язаних із їх набуттям. Зокрема, це стосується навичок ефективного письмового спілкування. Письмове спілкування визначається як здатність ефективно писати у різних контекстах та з різноманітними цілями і для різних адресатів, володіючи достатнім рівнем англійської мови. Це передбачає здатність зіставляти письмовий твір із даною аудиторією, застосовуючи відповідні стилі та підходи.
1.5. Компоненти ефективної мовленнєвої комунікації
Компонентами ефективної мовленнєвої комунікації є врахування автором повідомлення аудиторії, мети, теми, ситуації (author, audience,
12
purpose, topic, occasion). Слід зважати на значення навчання того, як грамотно брати участь у процесах наукового спілкування. Організуючи навчання наукового спілкування, слід приділяти увагу таким складникам цього процесу, як створення комунікативно-ефективних повідомлень у науковій діяльності фахової сфери за допомогою мовленнєвих засобів, властивих певній формі комунікації (обсяг, письмова комунікація – електронна кореспонденція, листи, звіти, наукові статті, усна комунікація – телефонна розмова, інтерв’ю, презентація, елементи графічної інформації – таблиці, графи, карти) та осягнення розуміння повідомлення інших учасників фахової комунікації. Такий підхід сприяє формуванню комунікативної компетенції.
За допомогою мови люди спілкуються та співпрацюють, обмінюються
інформацією. Спілкування передбачає діалог, який відбувається за певними правилами і послідовно регулюється (Dijk, 1981).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал