І. С. Третякова відповідальність особистості майбутнього



Скачати 111.12 Kb.

Дата конвертації08.01.2017
Розмір111.12 Kb.

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. X
ІV
, ч.1
346
УДК 378.091.212:37:159.947.23
І.С. Третякова

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО

ПЕДАГОГА В КОНТЕКСТІ ДУХОВНОГО САМОРОЗВИТКУ


У статті представлено теоретичний аналіз підходів щодо визначення
відповідальності. Аналізується проблема впливу відповідальності особистості
на духовний саморозвиток та професійне самовдосконалення. Представлено
результати дослідження рівня відповідальності та мотивів відповідальної
поведінки студентів-майбутніх педагогів. На основі результатів дослідження
визначаються перспективи подальшого дослідження.
Ключові слова: особистість, відповідальність, духовність, духовний
саморозвиток,
самовдосконалення,
самосвідомість,
воля,
самоконтроль,
саморегуляція.
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку суспільства висуває на передній план питання особистісного розвитку майбутнього фахівця, вимагаючи від психолого-педагогічної науки визначення оптимальних умов, факторів та механізмів свідомого прийняття особистістю моральних норма, перетворення їх у регулятор поведінки, відносин з іншими людьми. Сьогодні метою навчання та виховання у вищому педагогічному навчальному закладі є не лише оволодіння певною сумою знань, вмінь та навичок, а формування готовності майбутнього педагога до самостійної, творчої активності, до вміння за власною ініціативою знаходити відповіді на нові питання, виявляти знання та вміння, яких від нього потребує життя, при цьому з готовністю брати відповідальність за власні рішення й вчинки. В умовах духовної кризи сьогодення конче важливим постає питання щодо проблеми розвитку відповідальності як інтегративної, структуроутворюючої якості особистості.
Одним із найважливіших джерел формування особистісного потенціалу молодої людини є вищий навчальний заклад, головною метою якого є забезпечення навчання, виховання і розвитку особистості. Сьогодні на вищу освіту покладається важлива функція – вона стає обов‘язковим етапом розвитку творчих, інтелектуальних можливостей людини, становлення особистості, її самовдосконалення. Основним завданням викладачів сучасних вищих закладів освіти є сприяння формуванню творчої активності студентів, які б прагнули духовного саморозвитку та професійного самовдосконалення.
Аналіз стану розробленості проблеми. Вітчизняні та зарубіжні вчені відповідальність розглядають як одну із генералізуючих якостей, як результат
інтеграції всіх психічних функцій особистості та суб’єктивного сприйняття нею навколишньої дійсності, емоційного ставлення до обов’язку, як моральну рису людини, як мету виховання.
К. Муздибаєв визначає відповідальність як результат інтеграції всіх психічних функцій особистості: суб‘єктивного сприймання навколишнього світу, оцінки власних життєвих ресурсів, емоційного ставлення до обов‘язку, волі. Сучасне трактування проблеми формування особистості розроблено

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
347
І.Д. Бехом, який розглядає відповідальність як якість, що концентрує усвідомлений індивідом загальнозначущій обов‘язок, повинність у вчинку, передбачає визнання людиною своєї причетності до соціального і природного буття, своєрідний підсумок самоусвідомлення.
Мета статі полягає у визначенні ролі відповідальності в духовному саморозвитку та самовдосконаленні особистості майбутнього педагога.
Виклад основного матеріалу дослідження. В психології під відповідальністю частіше за все розуміють різні форми контролю суб‘єкта за своєю діяльністю з точки зору виконання ним прийнятих норм і правил. У психологічному словнику ми знаходимо наступне визначення: „Відповідальність – здійснюваний у різноманітних формах контроль над діяльністю суб‘єкта з позицій виконання нестандартних, не прийнятих у суспільстві норм і правил“ [8, с. 53].
У. Джеймс витоки відповідальності вчений бачить у моральному та релігій- ному почуттях, в якому вольове зусилля грає провідну роль: „…зусилля волі складає потаємну сутність нашої духовної природи, мера, завдяки якій ми оціню-
ємо гідність людини, ос чому прояв цього зусилля є тієї єдиною властивою нашому духу особливість, яка не залежить від оточуючого світу“ [5, с. 356].
В. Франкл, зазначаючи те, що людина живе в трьох вимірах – соматичному, психічному й духовному, – найважливішими „екзистенціалами людського існу- вання вважав духовність, свободу й відповідальність. Він акцентував на тому, що свобода людини міститься в її здібності підійматися над власною обумовленістю.
Саме «духовна особистість приймає рішення про духовний характер“, вирішу- ючи сама за себе, людина формує свою долю й себе як особистість. Екзистен- ційний аналіз, визнаючи людину вільною, признає її в той же час відпові- дальною, яка орієнтується на сенс та спрямовується до цінностей [9, с. 23-24].
На думку К. Муздибаєва центральна тенденція еволюції відповідальності проявляється у виникненні додаткового внутрішнього механізму контролю.
Щоб стати активним суб‘єктом діяльності, людина повинна відповідати за свої дії перш за все перед собою [7, с. 22]. Отже, стаючи активним суб‘єктом діяльності, людина відповідає за свої дії, насамперед, перед собою як суб‘єкт життєдіяльності, активним творцем себе й свого життя, виходячи із вищих загальнолюдських ідеалів, цінностей та інтересів.
В.І. Слободчиков та Є.І. Ісаєв визначають відповідальність як якість людини в суб’єктній, особистісній, індивідуальній та універсальній сфері.
Відповідальність вони пов‘язують зі здібністю людини нести відповідь за вчинки перед іншими, суспільством, перед самим собою [12, с. 351].
К.О. Абульханова-Славська розглядає відповідальність як форму внутріш- нього прийняття необхідності та добровільності її реалізації. Тобто, відпові- дальність розглядається в тому контексті, у якому суб‘єкт розглядає себе відпо- відальною особою і сам визначає міру своєї відповідальності. З відси випливає те, що активність виходить від суб‘єкта, а не від зовнішніх інстанцій. Як критерій відповідальності активність можна розглядати у вчинках у формі
ініціативності, розумності, самодисципліни, принциповості, умінні співвідно- сити особисті і суспільні інтереси [1, с. 28].
Вчена зазначає, що відповідальність безпосередньо пов‘язана з наступними

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. X
ІV
, ч.1
348
фундаментальними особистісними якостями: самостійність, впевненість, здібність до самоконтролю. Однією з найважливіших якостей відповідальної особистості є зверненість вимог до самої себе. Відповідальну особистість характеризують готовність до здолання труднощів, незалежність від оточуючих
– їх оцінок, впливу, здібність чітко оцінювати власні можливості (й недоліки) у вирішенні конкретної ситуації.
І.Д. Бех, зазначає, що відповідальність не може існувати без волі: „У психічному життя людини волі справедливо належить провідна роль; вона становить істинну основи її особистості…Лише сильна, цільова воля робить людину вільною і водночас відповідальною“ [2, с. 3]. Вчений визнає відпові- дальність не лише як відповідальність особистості за певну справу, а також, відповідальність за власні думки, за їх зміст та наслідки.
Саме воля є психічним механізмом духовного саморозвитку особистості як практична сторона психіки, яка включає в себе самоаналіз свого стилю співробіт- ництво з іншими людьми, розвиток здатності планування, цілепокладання, пра- цьовитості та, вразі необхідності, вольового породження спільних результат- тивних життєвих актів, що знімає сумніви про своє місце у житті [6, с. 202].
Відповідальність також не може існувати без самоконтролю. М.Й. Бори- шевський визначає самоконтроль „як одну із психологічних властивостей людини, що виявляється в її здатності самостійно стежити за власними діями, вчинками, співвідносити їх із певними вимогами, нормами, правилами. Таке визначення сутності самоконтролю свідчить про його прямий зв‘язок із самосвідомістю – вищим рівнем свідомості особистості“ [3, с. 39].
Самоконтроль є обов‘язковим складником будь-якої цілеспрямованої діяль- ності. Самоконтроль поєднаний із локусом контролю, від якого залежить міра вимогливості до себе та міра прийняття на себе відповідальності за результат.
Відповідальність слугує важливою опорою в основі поняття самоконтролю. Вона означає рух від покладання відповідальності на середовище і на інших людей та від зовнішнього локусу контролю до покладання відповідальності на себе. Вибір завжди залишається за особистістю. Як вольова форма прояву самосвідомості та внутрішнього локусу контролю самоконтроль сприяє розвитку таких особистіс- них якостей, як стриманість, самовладання, витримка, самодисципліна тощо.
Відповідальність особистості проявляється у різних формах контролю над породженням діяльностей і вчинків, які розглядаються під кутом зору того, як ця особистість реалізує трансформовані нею в смисл соціальні цінності, виконує прийнятті нею норми та правила; така відповідальність стає дійсною в соціальному контролі та самоконтролі. Соціальний контроль виявляє себе у зовнішніх формах, через які відбувається покладання відповідальності за результати породжених діяльностей і вчинків. Самоконтроль виявляє себе у внутрішніх формах саморегуляції діяльності та вчинків (почуття обов‘язку, почуття сорому, почуття відповідальності, почуття провини тощо) [6, с. 206]
В структурі відповідальності більшість сучасних вчених визначають три базових компонента: когнітивний, мотиваційний та поведінковий. Когнітивний компонент представляє собою систему засвоєних особистістю знань щодо сут- ності соціальної відповідальності, про норми поведінки, через які реалізується

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
349
ця якість. Мотиваційний компонент включає в себе ієрархію мотивів соціально- відповідальної поведінки. Поведінковий компонент виражається у виборі й здійсненні певної лінії поведінки, яка відповідає нормам соціально-відповідаль- ної поведінки.
К. Муздибаєв виокремлює наступні суттєві ознаки відповідальності: точність, пунктуальність, вірність особистості про виконання зобов‘язань та її готовність відповідати за наслідки власних дій. Все це, безсумнівно, припускає чесність, справедливість, принциповість особистості. В той же час названі якості не можуть реалізовуватися успішно, якщо у людини не розвинені емоційні риси: здібність до емпатії, чуткості до чужої болі та радості.
Виконання будь-яких зобов’язань вимагають вольових якостей та зусиль: наполегливості, старанності, стійкості, сміливості, витримки [7, с. 25].
За справедливим ствердженням М.В. Савчина, для функціонування відпові- дальності важливе значення мають моральні конструкти свідомості як специ- фічні засоби моральної інтерпретації реальності, через призму яких суб‘єкт сприймає дійсність і себе в ній. Вчений відмічає прямий зв‘язок між відпові- дальністю та духовністю особистості, зазначаючи, що лише моральне та актив- не самоствердження, самовираження та самореалізація, конструктивне вико- ристання своїх сил для творення добра й не менш активної боротьби зі злом є умовою розвитку справжньої моральності та духовності особистості, що невід- дільне від справжньої відповідальності. Духовність як іманентне, внутрішнє утворення особистості є тією глибинною інстанцією, завдяки якій вона стає самодостатнім суб‘єктом життєдіяльності, спрямованої на те, щоб творити доб- ро та на одночасну боротьбу зі злом. Духовність невіддільна від автентичної внутрішньої і зовнішньої свободи людини, яка поєднана з її відповідальністю, прагненням до абсолютної істини, праці та творчості, які збагачують, надають найвищого сенсу життєдіяльності [11, с. 76]. М.В. Савчиним духовність розглядається як спрямованість внутрішнього життя людини, її думок, почуттів, поглядів до процесів самопізнання, самоосмислення, самовдоскона- лення ,саморозвитку, соціалізації в суспільстві [10, с. 120].
Слід зазначити, що відповідальність є невід‘ємною характеристикою та основним показником соціальної зрілості особистості. Саме тому, частіше всього поняття «соціальна зрілість» і «соціальна відповідальність» уживаються як ідентичні поняття при розгляді через призму ступеня соціалізації особистості, їх включення в суспільні зв‘язки.
Суттєвим рушієм саморозвитку особистості, її самовдосконалення є духовний розвиток. Духовний розвиток особистості відкриває їй можливість задля утвердження в життя надособистісних цінностей. Міра духовного розвитку є одночасно і мірою особистісного росту людини. Ступінь духовного розвитку особистості виявляється у породжуваних нею вчинках та діяльностях, у мірі взяття на себе відповідальності [6, с. 39].
За М.В. Савчиним першопричина духовного самовдосконалення особисто- сті знаходиться в її внутрішньому світові, а його наслідком є пошук зовнішніх опор у формі набуття спеціальних знань, морального досвіду під впливом старших, засвоєння практики самовдосконалення [11, с. 36].

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. X
ІV
, ч.1
350
Слід зазначити, що духовний розвиток є процесом розкриття когнітивно-
інтелектуального, чуттєво-емоційного, вольового, креативного потенціалів, здійснення якісних і кількісних змін у ціннісних орієнтаціях особистості шляхом гармонії психічної сфери, подолання відчуження від природи, соціуму, самої себе через усвідомлення їх всезагальної єдності.
Духовний розвиток особистості є вершинним у становленні психіки людини; він як міра переживання безпосередності контакту з надособистісними цінностями, котрі трансформувалися у межові смисли, виявляє себе у породженні діяльностей та вчинків над ситуацією, над норму в зоні ризику та персональної відповідальності [6, с. 23].
А. Швейцар вважає, що прагнення до активного етичного та духовного самовдосконалення закладається у людській природі разом з волею до життя.
К.В. Джеджера підкреслює, що процес духовного розвитку особистості відбува-
ється шляхом пізнання самої себе, своїх потенціалів, відкриття можливостей для
їхньої реалізації, досягнення результатів, осягнення навколишнього світу та свого зв‘язку з ним, а отже – як процес самотворення своєї духовної сутності в гармонійній єдності із Всесвітом.
Духовний саморозвиток особистості є надзвичайно важливим, оскільки він веде до усвідомлення нею дійсної природи реальності, а такі відомості незмірно збагачують і перебудовують будь-яку особистість. Основним операційним чинником особистісного росту є психічний механізм саморозвитку особистості, який здатен творити цілу систему можливостей і цим забезпечити фактичний перехід особистості з одного ступеня духовного розвитку на інший, більш високий. Духовний розвиток гармонізує людську особистість, основою її буття у світі стає творчість як вільне виявлення можливостей [6, с. 255].
Сучасна наука дійшла висновку, що єдиний гідний людини спосіб життя, спосіб реалізації себе як особистості є шлях усвідомленого самовдосконалення.
У фундаменті самовдосконалення особистості лежить розвиток самосвідомості.
Проблема розвитку самосвідомості не може бути вирішена без формування внутрішнього світу як значущого для людини [4, с. 27].
Прагнення до самовдосконалення закладено в кожній людині і, на думку представників різних психологічних шкіл, є її найважливішою, центральною якістю, необхідним атрибутом життєдіяльності здорової, зрілої особистості.
Слід підкреслити те, що людина реалізує себе як особистість, лише розвиваючи в собі душевну духовність, а саме, здатність до співчуття та емпатії, чуйності та добросердечність, совісність, готовність прийти на допомогу іншій людини, відповідальність за все, що відбувається поряд з нею.
Слід зазначити, що саме період юнацтва – це час формування особистою відповідальності за створення нових цінностей та багатств людського духу. В цьому віці спостерігається істотне зростання здатності студентів брати відповідальність за контроль над власною поведінкою. Потреба в самовизначенні, самореалізації – важлива складова самоактивності сучасного юнака, детермінанта його поведінки, стимул до розвитку громадянської свідомості та самосвідомості, без чого не можливе формування відповідальності. Розвиток духовності студента, який слід розглядати в контексті загального розвитку особистості в юнацькому віці,

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
351
є провідним чинником, що визначає подальше становлення особистості.
Для дослідження рівню відповідальності майбутніх педагогів нами було ви- користано конкретні діагностичні методики („Методика дослідження вольової саморегуляції“ (тест-опитувальник А.В. Зверкова та Е.В. Ейдмана), „Опиту- вальник на виявлення усвідомлюваних та неусвідомлюваних мотивів відпові- дальної поведінки“ (М.В. Савчин). В дослідженні прийняло участь 134 студен- та 2 курсу природничо-географічного та філологічного факультету Мелітополь- ського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького.
Після дослідження мотивів відповідальної поведінки студентів-майбутніх педагогів ми визначили наступне: серед студентів філологічного факультету домінуючим мотивом відповідальної поведінки є „мотиви самореалізації“
(26,7%), „суспільні мотиви“ (20%), „мотиви спілкування“ (20%); найменш ви- раженими є „мотиви морального самоствердження“ (13,3%), „мотиви самопіз- нання у відповідальній поведінці“ (10%), „мотиви виховання інших“ (6,7%),
„неспецифічні мотиви відповідальної поведінки“ (3,3%); жодного разу студен- ти не обрали „прагматичні мотиви“ (0%) та „мотиви егоїстичного самовизна- чення“ (0%). Серед студентів природничо-географічного факультету доміную- чими мотивами відповідальної поведінки є „суспільні мотиви“ (18,9%), «мо- тиви самореалізації“ (18,9%), „мотиви спілкування“ (18,9%); найменш значу- щими мотивами є „мотиви самопізнання у відповідальній поведінці“ (13,6%),
„прагматичні (егоїстичні) мотиви“ (10,8%), „мотиви морального самостверд- ження“ (5,4%), „мотиви егоїстичного самоствердження“ (5,4%), „мотиви вихо- вання інших“ (5,4%), „неспецифічні мотиви відповідальної поведінки“ (2,7%).
В ході обстеження вольової саморегуляції особистості ми визначили певні закономірності їх розподілу. Для більшості студентів філологічного факультету за загальною шкалою характерний середній рівень вольової саморегуляції (70% респондентів), 20% – низький рівень, 10% – високий рівень вольової саморегуляції. Серед студентів природничо-географічного факультету також виявляється середній рівень (62,2%), 32,4% – низький рівень, 5,4% – високий рівень саморегуляції. Слід зазначити, що у загальному вигляді під рівнем вольової саморегуляції розуміється міра опанування особистістю поведінкою в різноманітних ситуаціях, здатність свідомо керувати своїми діями, бажаннями і станами. Високий бал за загальною шкалою зазначеної методики властивий емоційно зрілим, активним, незалежним, самостійним особам, яких відрізняє спокій, упевненість у собі, стійкість намірів, реалістичність поглядів, розвинене почуття особистого обов‘язку. Низький бал спостерігається у людей чутливих, емоційно нестійких, вразливих, невпевнених у собі.
Аналіз наукової літератури за окресленою проблемою дозволяє нам зробити наступні висновки:
1. В психології відповідальність розглядається як інтегральна якість особистості, що характеризується наступним: усвідомленням і переживанням нею своїх обов‘язків, загальних норма моралі; розумінням і прийняттям їх особистісної, групової і суспільної необхідності; правильною орієнтацією в умовах вільного вибору засобів досягнення моральної мети, передбаченням результатів своєї діяльності; готовністю діяти відповідально до індивідуальних і загальних вимог та

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. X
ІV
, ч.1
352
відповідати за свої вчинки перед самим собою, іншими людьми та суспільством
2. Особистість, яка керується у власній життєдіяльності почуттями обов‘язку та відповідальності, сприймає та оцінює їх як незаперечні
імперативи, як вельми суттєві вимоги, що обмежують можливий вибір, тобто як необхідність (в першу чергу – моральну). Відповідальність завжди пов‘язана з особистістю, її мотиваційною сферою, морально-психологічною орієнтацією,
інтелектуально-етичним потенціалом. Відповідальність як риса особистості постає в ході онтогенезу, в процесі діяльності та поведінки; вона є результатом
інтеріоризації соціальних норм і правил.
3. У результаті проведеного дослідження було виявлено, що для більшості студентів характерний середній рівень вольової саморегуляції. Серед мотивів відповідальної поведінки найбільш вираженими є „мотиви самореалізації“,
„суспільні мотиви“ та „мотиви спілкування“. Нажаль „мотиви морального самоствердження“ та „мотиви виховання інших“ майже не зустрічаються у виборі майбутніх педагогів, що викликає певне занепокоєння. Саме тому необхідним сьогодні є розробка розвивально-корекційної програми, спрямова- ної на підвищення рівню відповідальності сучасних студентів.
В перспективі плануємо розробити та впровадити розвивально-корекційну програму, спрямовану на оптимізацію процесу формування та розвитку відпо- відальності як чинника професійного самовдосконалення майбутніх педагогів.
Література

1.
Баранова С.В. Професійна відповідальність в управлінській діяльності
(соціально-психологічний аспект). – Луганськ, 2006. – 200 с.
2.
Бех І.Д. Від волі до особистості. – К., 1995. – 202 с.
3.
Боришевський М. Дорога до себе: Від основ суб‘єктності до вершин духов- ності. – К.: Академвидав, 2010. – 416 с
4.
Гаджиева Н.М. Основы самосовершенствования: Тренинг самосознания.
– Екатеринбург, 1998. – 144 с.
5.
Джемc У. Психология. – М., 1991. – 368 с.
6.
Колісник О.П. Психологія духовного саморозвитку особистості. – Луцьк,
2007. – 388 с.
7.
Муздыбаев К. Психология ответственности. – Л., 1983. – 240 с.
8.
Психологічний тлумачний словник сучасних термінів.– Х., 2009.– 672 с.
9.
Низовских Н.А. Человек как автор самого себя: психосемантическое ис- следование жизненных принципов в структуре саморазвивающейся личности. –
М., 2007. – 255 с.
10.
Савчин М.В. Духовний потенціал людини.– Івано-Франківськ, 2010.– 508 с.
11.
Савчин М.В. Психологія відповідальної поведінки. – Івано-Франковськ,
2008. – 280 с.
12.
Слободчиков В.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. – М., 1995. – 384 с.
The theoretical analysis of approaches to definition of responsibility is
represented in the article. The problem of influence personality’s responsibility on
spiritual self-development and professional self-perfection is analyzed. It is

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
353
represented the research’s results of the level of responsibility and motives of
students-future responsible behavior. The perspectives of further researching is
defined on the basis of research’s results.
Key words: personality, responsibility, spirituality, spiritual self-development,
self-perfection, self-consciousness, will, self-control, self-regulation.
УДК 371.14
І.Л. Холковська


ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

МІЖОСОБИСТІСНОГО КОНФЛІКТУ


У
статті
проаналізовані
напрями
психологічних
досліджень
міжособистісних конфліктів, які можуть бути покладені в основу розробки
цілісної системи підготовки вчителів до попередження та розв'язання
конфліктів у педагогічному процесі. Узагальнено погляди на сутність,
структуру, функції, наслідки міжособистісного конфлікту, способи і прийоми
конфліктної взаємодії, умови, стратегії і тактики вирішення конфлікту.
Ключові слова: конфлікт, психологічні підходи до вивчення конфлікту,
структура конфлікту, категорії аналізу конфлікту.
Результати досліджень свідчать, що конфліктогенність є об'єктивною закономірністю функціонування освітнього середовища, яке характеризується високим рівнем напруженості; стійким, інерційним характером виникаючих конфліктів; діяльністю всіх учасників навчально-виховного процесу в режимі
інтенсивної конфліктності; підвищеним емоційним тонусом, що призводить до зниження ролі
інтелектуального компонента учасників конфлікту; стресогенністю взаємовідносин шкільної адміністрації і педагогів, пов'язаною з постійним контролем
і оцінюванням
їх професійної діяльності; незбалансованістю формальних і неформальних стосунків у шкільному колективі [4]. Проте, незважаючи на очевидну значущість конфліктологічної складової педагогічної взаємодії, на сьогодні кількість досліджень з фундаментальних основ педагогічної конфліктології порівняно незначна. Це зумовлено тим, що педагогічна конфліктологія як галузь педагогічної науки поки що перебуває на стадії становлення, розробки теоретичних засад.
Особливого значення у цьому контексті набуває аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень міжособистісних конфліктів, які можуть бути покладені в основу розробки цілісної системи підготовки вчителів до попередження та розв'язання конфліктів у педагогічному процесі.
У вітчизняній та зарубіжній психології склалося декілька підходів до вивчення соціальних конфліктів взагалі і міжособистісних конфліктів зокрема: теоретико-
ігровий; теорія організаційних систем; теорія переговорного процесу; організаційний підхід; діяльнісний підхід; особистісний підхід. У рамках останнього залежно від предмета дослідження виділяється низка напрямів, які акцентують увагу на вивченні мотивів і цілей конфліктної поведінки, пізнавальних


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал