І н а у к и у к р а ї н и харківська



Pdf просмотр
Сторінка6/8
Дата конвертації16.01.2017
Розмір2.25 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8
3.3.

Способи аналізу конкурентоздатності підприємства
Історично склалося, що більшість вдалих модельних інструментів стратегічного керування були розроблені за такою схемою: ефективна стратегія - це результат цілого ряду типових стратегічних рішень, що включають вибір однієї альтернативи із заданого числа набору типів усіх стратегій для кожного конкретного бізнесу підприємства.
Практичне вирішення цього питання виконується за допомогою різних моделей: модель БКГ, Мак-Кінсі та ін.
За кожним критерієм оцінка здійснюється за двоїчною системою: високі або низькі темпи росту ринку і велика або мала відносна частка ринку. У підсумку виходить матриця з чотирма квадрантами, майже кожний з яких одержав цілий ряд назв.
У цій матриці серединна горизонтальна лінія по осі «темп росту ринку», що відокремлює «зірки» і «знаки питання» від «дійних корів» і «собак», відповідає середньому темпу росту валового продукту на розглянутому ринку або середньозваженому значенню темпів росту різних сегментів, в яких діє фірма.
Серединна вертикальна лінія, що проходить по осі «відносна частка ринку» і відокремлююча «зірки» і «дійних корів» від «знаків питання» і «собак», відповідає одиниці у співвідношенні між часткою ринку даної фірми і частками ведучого конкурента в конкретному сегменті ринку по конкретному товару.
Відносна частка ринку
Темп росту ринку
Велика
Мала
Високий
«Зірки», також «Перлини»
«Знаки питання» або «???», також «Проблемні
(важкі) діти» або «Бруньки»
Низький
«Дійні корови»
«Собаки», також «Загнані коні» або «Кульгаві качки» або навіть «Мертвий вантаж»
Рис. 3.4 − Матриця БКГ «ріст-частка ринку»
Матриця БКГ заснована на двох базових гіпотезах: а)
Істотна частка ринку відбиває досягнення економії на витратах (завдяки
«ефекту масштабу»), а невелика частка — підвищені витрати. Звідси випливає, що самий великий конкурент має найвищу рентабельність і найбільш сприятливі фінансові потоки. б)
Присутність на зростаючих ринках означає підвищену потребу у фінансах, а на малозростаючих — відповідно малу потребу в них.

50
Легко помітити, що в чотирьох квадрантах відбиваються різні стадії життєвого циклу товару і по кожному потрібні особливі стратегічні рішення, що припускають особливі конкурентні стратегії, зі сполучення яких складається та чи інша портфельна стратегія.
«Дійні корови» («повільний ріст/ висока частка»): товари, здатні, в принципі, дати більше грошей, ніж потрібно для підтримки їхньої частки ринку. З тих або інших об'єктивних причин, найчастіше пов'язаних зі зрілістю і насиченістю ринку, темпи росту в цьому квадранті можуть бути нульовими. Головна роль
«корів»: вони є джерелом фінансових засобів для розвитку диверсифікованості або досліджень, для підтримки інших категорій товарів з інших квадрантів.
Пріоритетна стратегічна мета — «збір урожаю».
«Собаки» («повільний ріст/мала частка»): найбільш неприємна позиція на ринку. Звичайно знаходяться в невигідному положенні по витратах і тому мають мало надії на збільшення частки ринку, тим більше що ринкова боротьба в основному завершена. Іноді такі товари зберігаються через жалість або впертість, марну надію на чудесне зворотне перетворення в «бруньку», для заповнення ніші, щоб не вводити конкурентів «у спокусу». Пріоритетна стратегія — деінвестування і в будь-якому випадку скромне існування.
«Знаки питання» («швидкий ріст/мала частка»): товари цієї групи вимагають значних засобів на підтримку росту. Найбільш «заморочлива» частина номенклатури, містить у собі товари, частка яких відносно низька, але темпи рости високі. Хоч й у менш вигідному положенні, ніж лідер, вони все-таки мають шанси на успіх, оскільки ринок ще розширюється. Довго залишатися самими собою
«знаки питання» не можуть. Якщо не зробити цим товарам фінансову підтримку для переходу в «зоряну» категорію, вони в міру просування по циклу життя будуть еволюціонувати до «собак». Тому тут існує альтернатива: збільшити частку ринку або деінвестувати.
«Зірки» («швидкий ріст/висока частка»): товари-лідери на швидко зростаючому ринку. Також вимагають значних засобів для підтримки росту. Але завдяки своїй конкурентноздатності дають значні прибутки; в міру дозрівання ринку заміняють попередніх «дійних корів». Якщо не вкладати досить засобів у зміцнення і захист цих позицій, «зірка» може швидко перетворитися не тільки в
«корову», але й у «собаку».
Масштаби бізнесу в даній матриці можуть бути позначені колом із площею поверхні, пропорційної обсягу продажів або виторгу, а ще коректніше — пропорційно частці покриття постійних витрат і прибутку (оскільки змінні витрати будь-який товар повинен покривати апріорі). Аналіз слід проводити в динамічному режимі, простежуючи розвиток кожного бізнесу в часі: характер розвитку може бути відбитий вектором, спрямованим у бік того чи іншого квадранта матриці, а також пунктирним зображенням кола з новим діаметром (відбиває майбутню вигідність товару).
Зустрічається також модифікований варіант матриці, при якому кожна з оцінок має три можливих значення; нижче середнього по ринку, на рівні середнього і вище

51 за середнє на ринку. Кількість квадрантів, таким чином, збільшується до дев'яти
(3x3).
Одним з головних досягнень матриці БКГ було те, що вона установила твердий зв'язок між стратегічним позиціонуванням і фінансовими показниками.
Але в неї є і свої обмеження: застосовність матриці обмежується галузями з масовим виробництвом, де опукло виявляється ефект економії на масштабах; матриця найчастіше «не зауважує» так звані зовнішні конкурентні переваги, одержувані при вдалому виборі сегмента й адекватної диференціації товару (див. у наступному параграфі приклад успіху фірми з виробництва морозива в сегменті споживачів-«новаторів»); строго аналітичний підхід до застосування матриці вимагає чимало даних, у тому числі про конкурентів, причому як у минулому, так і в майбутньому часі (останнє особливо утруднене); висновки, що робляться на основі матриці, часто залишаються загальними і розпливчастими;
Поряд з матрицею БКГ у групу найбільш широко відомих інструментів портфельного аналізу входить матриця «привабливість-конкурентоздатність»,
іменована також матрицею General Electric (GE) або матрицею Мак-Кінсі. Вона багатокритеріальна, оскільки заснована на визнанні того, що привабливість ринку, як і конкурентоздатність фірми, визначається не тільки темпами росту і захопленої в ньому частки ринку, але й іншими факторами. Привабливість ринку визначається його приступністю, абсолютними розмірами, наявністю збутової мережі та ін.
Конкурентоздатність ф ірми може бути охарактеризована величиною витрат, відмітними властивостями товару, ступенем освоєння технології, методом продажів, популярністю, іміджем.
У «матриці GE» використовується діапазон з трьох ступенів оцінок як привабливості ринку, так і конкурентоздатності фірми: низька, середня і висока; використовується також п'ятибальна шкала (бальні оцінки 2 і 4 на ній розташовуються між раніше зазначеними ступенями оцінок). Підсумкова матриця складається з дев'яти квадрантів, а найбільш виразної стратегії представлені кутовими квадрантами (рис. 3.6). Можна помітити, що квадрант агресивного росту тут аналогічний квадрантові «зірок» у матриці БКГ, деінвестування -- квадрантові
«собак», низька активність — квадрантові «дійних корів», а селективний ріст — квадрантові «знаків питання». Чим відрізняється матриця Мак-Кінсі від матриці
БКГ? Будучи багатокритеріальною, вона більш гнучка, оскільки не припускає логічного зв'язку між показниками конкурентоздатності і грошових потоків як
єдино можлива.







52
Конкурентоспроможність фірми
Конкурентоспроможність фірми
Низька
Середня
Висока
Висока
В
Селективний ріст
С
Агресивний ріст
Середня
П
ри н
ад ж
ув ан н
я ри нк у
Низька
А
Деінвестування
D
Низька активність
Рис.3.5 − Матриця General Electric (GE) або Мак-Кінсі
Звідси виходить розширення зони застосування цього інструмента портфельного аналізу. Але треба бачити і її недоліки: зростання складності вимірів і оцінок, чутливість до методів агрегування факторів і використовуваних при цьому коефіцієнтів, порівняна слабість зв'язку з фінансовими показниками.
Ще один з цікавих інструментів портфельного аналізу запропонований
Д. Абелем. Він здається особливо сучасним, оскільки приділяє серйозну увагу стратегічному вибору технологій. Абель запропонував тривимірну матрицю, при складанні якої використовуються три параметри:
1. Функції товару:
які функції властиві продукції підприємства, які потреби може задовольнити товар?
2. Споживач:
які групи споживачів задовольняє даний товар, хто стане споживачем?
3. Технологія:
які можливості є в підприємства, щоб зробити товар?
У підсумку виходить уже не матриця, а об'ємна модель з нефіксованою кількістю компонентів (рис 3.6). Кожен компонент — це визначене сполучення конкретної функції товару, конкретної цільової групи споживачів і конкретної виробничої технології.
Групи споживачі в
Споживчі функції
Технології
Рис.3.6 − Об'ємна модель портфельного аналізу Д. Абеля

53
3.4. Сутність та основні складові економічної стратегії фірми
3.4.1. Поняття економічної стратегії фірми
Під стратегією прийнято розуміти набір правил і прийомів, за допомогою яких досягається основна мета розвитку тієї чи іншої системи.
Економічна стратегія виробляє правила і прийоми, що забезпечують економічно ефективне досягнення стратегічних цілей, а також виробляє правила і прийоми досягнення стратегічних цілей, що базуються на порушенні зацікавленості всіх учасників процесу розробки і реалізації стратегічних програм в ефективності досягнення цієї мети.
Інакше кажучи, економічна стратегія пропонує ефективне досягнення цілей економічними методами і засобами.
Розглянемо перший аспект - проблему економічної ефективності досягнення цілей. Економічна ефективність – це порівняння витрат і результатів, Концепція
Новожилова – ідея оптимального, в масштабі народного господарства, плану. Ця
ідея була основною в роботі радянських економістів. На такому підході позначався вплив системи управління з єдиного центра.
На рівні окремого підприємства проблема економічної ефективності виникла тільки при виборі варіанта конструкції, технологічного процесу, виду матеріалу, форми організації виробництва. Стратегічні цілі задавалися зверху у вигляді плану- замовлення, тому і не виникала необхідність оцінювати перевагу цілей.
В умовах ринку такий підхід утрачає зміст, оскільки власник засобів виробництва керується своїми інтересами. При цьому він розуміє, що не задовольняючи запроси покупців вижити в конкурентній боротьбі не можна. Для деяких фірм їхніми покупцями може бути ціла галузь промисловості, або соціальна група індивідуальних покупців. Тому, вибираючи мету стратегічного характеру для своєї фірми, підприємець повинен оцінити, чи не відіб'ється його вибір негативно на інших цілях.
З огляду на те, що для досягнення кожної мети потрібні ресурси, яких у фірми обсяг обмежений, треба визначити, досягнення якої мети найбільше продуктивно забезпечить конкурентну перевагу.
Вибір стратегічної мети завжди пов'язаний з визначенням альтернативної вартості, тобто чим потрібно пожертвувати заради досягнення мети. При цьому варто мати через рівнозначність цих цілей з погляду впливу на живучість фірми в довгостроковому періоді.
Взаємне ув'язування за часом і ресурсами локальних стратегічних цілей дозволяє досягти глобальної мети економічної стратегії створення і підтримки конкурентної переваги фірми.
Економічна стратегія відповідає на ті ж питання, що і будь-яка економічна система:
- що й в якій кількості робити?
- як і якими засобами робити?
- для кого і коли робити?
Щоб відповісти на ці запитання економічна стратегія фірми повинна виробляти правила і прийоми:

54
- дослідження умов конкурентної переваги, формованих детермінантами
«національного ромба» усередині країни і за її межами, і виявлення кращої місії;
- дослідження ринків потенційних товарів і послуг, що відповідають місії фірми, і вибору таких стратегічних зон господарювання, які здатні в тривалій перспективі забезпечити переорієнтацію фірми на функціонування в найбільш сприятливих з економічної, правової, політичної, технічної та інших точки зору зонах;
- формування товарного асортименту найбільшою мірою відповідно до споживачів як усередині країни, так і за її межами;
- розподіл наявних ресурсів між різними напрямками діяльності на умовах максимальної віддачі (рентабельності);
- взаємодії з усіма ринками за умови підтримки стратегічного потенціалу на рівні, достатньому для одержання конкурентної переваги;
- формування цінової політики, що забезпечує в далекій перспективі стійке положення фірми;
- раннє виявлення кризових явищ як усередині фірми, так і за її межами, запобігання їхньому впливу на неї.
Головним напрямком фірми у виробленні стратегічних рішень є: збір і переробка значних обсягів інформації; ведення переговорів з групами стратегічного впливу, постачальниками, клієнтами, замовниками; моніторинг ринків товарів і послуг, факторів виробництва; вироблення стратегічних рішень.
Таким чином, розробка економічної стратегії являє собою процес формування портфеля різноманітних угод, угод з численними партнерами. Це пов'язано з істотними витратами.
Економічний зміст цих витрат: для виявлення з ким треба укласти угоди; поширення інформації про те, хто ще бажає вступити в угоду і на яких умовах; провести переговори; провести розслідування, щоб переконатися, що умови контракту виконуються, тощо. Ці операції настільки дорогі, що запобігають багатьом трансакціям.
Зміст економічної стратегії полягає:
- по-перше, у виборі таких способів виявлення стратегічних цілей, що привели б до скорочення трансакційних витрат;
- по-друге, у виборі таких цілей, досягнення яких вимагало б менших сумарних виробничих і трансакційних витрат;
- по-третє, у виборі таких цілей, досягнення яких забезпечувало б найбільший приріст рівня конкурентного статусу фірми за рахунок посилення сукупного впливу стратегічного потенціалу фірми і детермінантів
«національного ромба».
Зовнішня гнучкість – це готовність менеджменту фірми до функціонування в умовах нестабільного зовнішнього середовища, вона зв'язана зі зміною наборів стратегічних зон господарювання включаючи і відхід, і освоєння нових зон.
Внутрішня гнучкість — це здатність до зміни стратегічних цілей, не прибігаючи при цьому до істотних змін у її стратегічному потенціалі. Для цього

55 треба мати легко переналагоджувані засоби технологічного оснащення, фахівців, приміщення.
Прогнозування змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі здійснюється прийомами, які ми розглядали раніше.
Оцінка інвестиційних можливостей необхідних для підтримки високого рівня конкурентних переваг. Мова йде, про джерела одержання зовнішніх
інвестицій, їхній величині і розподілі.
Джерела виявляються у процесі розробки стратегії поводження на фінансових ринках і ринках факторів виробництва. Як критерії розподілу між елементами стратегічного потенціалу може стати величина приросту конкурентної переваги, тобто приріст продуктивного використання ресурсів (рентабельність).
Але при цьому виникає питання про те, чи створює обраний варіант перспективи економічної безпеки фірми?
Відповідь на це запитання можна одержати з «теорії катастроф». Поняття катастрофа тут застосовується для позначення якісних стрибків, перерв у лінійному розвитку.
Сталість конкурентної переваги досягається за умови постійного пристосування до ситуації, що змінюється, на ринках.
Гнучкість теж має межі, і якщо зміни параметрів системи перевищують можливості її адаптації, відбувається втрата стійкості. При цьому якщо настає коливальний режим – це м'яка втрата стійкості, якщо переходить на інший режим стрибком – тверда. Виділяють кілька рівнів кризових явищ: критичні ситуації, кризи, катастрофи. Перші характеризуються здатністю до адаптації, другі – м'якою втратою стійкості (необхідно модернізувати потенціал), треті – твердою втратою стійкості.
Відповідно до цієї теорії економічна безпека існує доти, поки стратегічний потенціал не вичерпав можливості пристосовуватися. Симптомами початку кризи служать: втрата лідерства на ринку; погіршення фінансового становища; втрата позитивного іміджу в очах потужніх фірм.
Катастрофічний стан настає тоді, коли ризик втрати активів фірми й особистого майна її власників наближається до свого граничного значення.
Узагальнюючим показником фінансового стану підприємства, що характеризує ступінь його близькості підприємства до банкрутства є показник «Z- рахунку» Альтмана:
;
0
,
1
*
6
,
0
*
3
,
3
*
4
,
1
*
2
,
1
*
А
ЧВ
ОБ
УФ
А
РР
А
НРП
ФСН
Р
А
ОК
Z
счет
+
+
+
+
+
+
=
де: ОК - оборотний капітал;
А - всього активів;
Р - резерви;
ФСН - фонди спеціального призначення і цільове фінансування;
НРП - нерозподілений прибуток;
РР - результат реалізації;
УФ - статутний фонд;

56
ОБ - зобов'язання в цілому;
ЧВ - чистий виторг від реалізації.
Імовірність банкрутства може бути визначена за значенням Z-рахунку - 1,8 і менше - дуже висока.
Величина стратегічних трансакційних витрат залежить від ступеня нестабільності зовнішнього середовища (звичного чекання подій, можливість пророкування майбутнього). Чим вище нестабільність, тим більші витрати.
Залежно від ступеня нестабільності зовнішнього середовища розрізняють такі види стратегічного управління:
- на основі екстраполяції (довгострокове планування) – в умовах порівняно невисокого ступеня нестабільності зовнішнього середовища;
- на основі передбачення змін (стратегічне планування) – при середніх значеннях нестабільності;
- на основі гнучких експертних рішень (ранжирування стратегічних задач, управління по слабких сигналах) - при істотній нестабільності.
Особливості економічної стратегії, що відрізняють її від поточного управління:
- процес вироблення економічної стратегії не завершується якою-небудь негайною дією, а встановленням напрямків, що забезпечать бажаний приріст рівня конкурентної переваги;
- у відмінності вибору і реалізації оперативних трансакцій. При плануванні не можна так точно передбачати майбутнє як сьогодення.
Це веде до невизначеності всіх типів: зовнішнього середовища, цілей, дій конкурентів;
-
істотне посилення ролі зворотного зв'язку. При стратегічному плануванні з'являються нові альтернативи, здійснюється пошук кращих рішень, первісні цілі можуть бути відкинуті. Стратегічне планування має кільцевий процес - у міру уточнення інформації уточнюється мета;
- досить важко визначити абсолютні показники корисності стратегічних рішень.
3.4.2. Принцип визначення стратегічної корисності довгострокових
управлінських рішень
«Корисним» у стратегічному відношенні може бути визнане рішення, що забезпечує в довгостроковому періоді, по-перше, успішне виконання фірмою своєї місії і, по-друге, створює передумови для збереження економічної безпеки фірми.
Успішне виконання фірмою своєї місії визначається ступенем досягнення глобальної стратегічної мети, тобто сталістю підтримки на високому рівні конкурентних переваг. Сталість залежить від того, наскільки прийняті сьогодні управлінські рішення враховують:
- потенційний ступінь нестабільності зовнішнього середовища;
- досягнутий і прогнозований на перспективу рівень зовнішньої і внутрішньої гнучкості стратегічного потенціалу фірми;
-
інвестиційні можливості фірми.

57
Інформація про потенційну нестабільність зовнішнього середовища найменш повна, достовірна, оскільки неможливо з високим ступенем точності пророчити
імовірність появи форс-мажорних обставин. Прикладом тут можуть служити кризи на фінансових ринках наприкінці 1997 – початку 1998 років, воєнні дії. Більш точну
інформацію можна одержати методом моделювання, що вимагає моніторингу зовнішнього середовища.
Більш достовірну інформацію можна одержати про внутрішнє середовище.
Як відомо, успішність виконання поставлених цілей залежить багато в чому від зовнішньої гнучкості. Під гнучкістю розуміють здатність виробничої системи до ефективної адаптації. від 1,81 до 2,7 - висока; від 2,8 до 2,9 - можлива;
3,0 і вище - дуже низька.
Оцінка ступеня адаптивності стратегічного потенціалу фірми дуже складна, тому що визначається не тільки внутрішніми, але і зовнішніми впливами. Першим це виникає з боку попиту на продукцію, потім кон'юнктури на інших ринках. З
іншого боку, адаптивність стратегічного потенціалу знаходиться під непрямим впливом конкурентів. Адже стратегічний потенціал має граничні можливості адаптації.
Іншим фактором, що впливає на економічну безпеку, є залежність фірми від
інтенсивності кооперованих зв'язків з постачальниками різних ресурсів
(стабільність, якість, своєчасність постачань). Це значить, що фірма повинна за рахунок гнучкої політики в керуванні мати завжди міцне положення. Головне - забезпечити безперебійність, повноту і якість постачань ресурсів. Для цього необхідно постійне сканування ринків факторів виробництва.
Немаловажний фактор економічної безпеки – охорона комерційної таємниці й організований збір інформації про конкурентів.
Ступінь можливого ризику прийнятих рішень. Треба вміло ризикувати і постійно порівнювати можливі виграші і втрати. Прогнозувати наслідки важко, тому що доводиться враховувати багато факторів, причому останні враховувати не тільки якісно, але і кількісно. Такими факторами можуть бути: темп зміни обсягу продажів традиційних товарів і послуг, виведених фірмою на ринок; темп утрати конкурентних переваг через агресивність конкурентів; темп зміни величини чистого прибутку; темп зміни величини позикових засобів; темп зміни постачань особливо важливих ресурсів; співвідношення величини позикових засобів і активів; відношення величини упущених фірмою засобів інформації до витрат на утримання служби безпеки; величина «Z-рахунку»; можливий ступінь ризику.
3.4.3. Основні складові економічної стратегії
Всі елементи стратегії орієнтуються на зовнішню і внутрішню сфери

58 діяльності. а)
Товарна стратегія виробляє правила і прийоми дослідження і формування потенційних ринків товарів і послуг, що відповідають місії фірми. Вона визначає методи пошуку найбільш кращих для фірми зон господарювання (СЗГ). Головні завдання товарної стратегії: ув'язування місії фірми з потенційними можливостями ринку і ресурсами фірми; аналіз життєвих циклів попиту товару; розробка правил формування товарного асортименту, що забезпечує конкурентну перевагу, — вона є базовою для інвестиційних, кадрових стратегій. б)
Стратегія ціноутворення. Її основою є вироблення: правил вибору цінової політики; правил поведінки фірми залежно від кон'юнктури ринку; вироблення прийомів цінової конкуренції, методів оцінки цінової еластичності попиту.
Стратегія ціноутворення має відповісти, як повинна поводитися фірма в тих чи інших сегментах ринку, щоб ціновою політикою залучити покупців до товарів фірми, сформувати стійку споживчу перевагу для марки фірми. в)
Стратегія взаємодії фірми з ринками виробничих ресурсів дозволяє вибрати найкращих постачальників виробничих ресурсів. Вона базується на дослідженні факторів, що визначають попит на ресурси з боку фірми. г)
Стратегія поводження фірми на ринках грошей і цінних паперів полягає у виробленні правил мобілізації додаткових фінансових ресурсів, що направляються як в інвестиції, так і для вирішення поточних фінансових задач. Виробляються правила і прийоми вибору умов одержання кредитів, моментів придбання або продажу цінних паперів, їхнього вибору. Ця складова втілюється в портфелі цінних паперів фірми. д)
Стратегія зниження трансакційних витрат полягає в тому, щоб виробляти такий регламент здійснення процесу підготовки і висновки угод, договорів, контрактів та ін., який дозволив би уникнути дорогих відряджень, збору й обробки ненадійної інформації. Найважливішим завданням є формування баз даних про потенційних партнерів. е)
Стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми виробляє правила і прийоми поводження фірми на зовнішньому ринку як у ролі експортера, так і
імпортера. Вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних операцій з урахуванням діючого законодавства в країні і за її межами, а також дослідження цін, якості товарів і термінів обслуговування. ж)
Стратегія виробничих витрат. Її основною спрямованістю є забезпечення конкурентної переваги за рахунок сниження витрат. Вона повинна виробляти принципи регулювання процесу формування витрат на всьому ланцюгу від початку виробництва до потенційного споживача. з)
Стратегія інвестиційної діяльності - це стратегія формування інвестиційного портфеля, тобто сукупності цінних паперів, що належать юридичній і фізичній особі. Розрізняють стратегії: інвесторів (хто вкладає свої гроші), і інвестованих
(залучають чужі гроші у своє виробництво). Інвестиції повинні нарощувати конкурентну перевагу.

59
і)
Стратегія стимулювання персоналу фірми. Основу систем стимулювання повинні складати стимули, що спонукають працівників керуватися не щохвилинними, а довгостроковими інтересами фірми. Система стратегії стимулювання повинна створювати і «мотиваційне поле», під дією якого збуджується зацікавленість персоналу в ефективному, якісному задоволенні вимог ринку. к)
Стратегія запобігання неспроможності (банкрутства) фірми є, власне кажучи, узагальненням усіх складових економічної стратегії. Головним завданням
є виявлення кризових тенденцій, «слабких сигналів» і вироблення заходів протидії.
Таким чином, економічна стратегія - це сукупність часткових і взаємообумовлених складових елементів, об'єднаних єдиною глобальною метою - створення і підтримки високої конкурентної переваги фірми. Максимальний ефект досягається, якщо всі складові реалізуються з координацією з єдиного центру.

60
Тема

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал