І н а у к и у к р а ї н и харківська



Pdf просмотр
Сторінка5/8
Дата конвертації16.01.2017
Розмір2.25 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8












Рис
. 3.1 −
Об

єктивний підхід до конкурентних переваг
Конкурентні
переваги можуть мати різноманітні
форми залежно від специфіки галузі
, товару й
ринку
При визначенні
конкурентних переваг важливо орієнтуватися на попити споживачів
і
переконатися в
тому
, що ці
переваги сприймаються ними як такі
Інакше може виявитись
, наприклад
, що підприємство вважає
себе відомим на місцевому ринку
і
не витрачає
засоби на рекламу
, а
споживачі
не мають
інформації
про це підприємство
Така ситуація характерна для багатьох українських підприємств
Головна вимога
– відміна від конкурентів повинна бути реальною
, виразною
,
істотною
Б
Карлоф відзначає
, що

на жаль
, надто легко заявити про наявність у
себе конкурентних переваг
, не давши собі
волі
повірити
, чи відповідають ці
припустимі
переваги споживанням клієнтів
Як наслідок з

являються товари з
вигаданими перевагами
”.
Фірма повинна мати кілька
(
чотири
– п

ять
) конкурентних переваг
, які
необхідно захищати
Засобами захисту конкурентних переваг можуть бути
:
- монополія
(
на українському ринку це
, наприклад
, монополія у
сфері
комунальних послуг
);
- патенти
, ноу
- хау
(
наприклад
, рецепти виготовлення напоїв
), секретність
;
- доступ до джерел сировини або комунікацій
і
т д
Основи конкуренції: ресурси сфери діяльності (хто Ви та який продукт виробляєте?)
Хто ваші конкуренти?
Шлях конкуренції: товарна, виробнича та інші стратегії (як Ви конкуруєте?)
Цільовий ринок (де Ви конкуруєте?)
Конкурентні переваги

40
Зазначимо
, що конкурентні
переваги не
є
довічними
, вони завойовуються
і
утримуються тільки при постійному вдосконаленні
всіх сфер діяльності
, що
є
трудомістким
і
, як правило
, дорогим процесом
Можливості
збереження конкурентних переваг залежать від ряду факторів
: (
рис
. 3.2) а
)
Джерела конкурентних переваг
При цьому конкурентні
переваги розподіляють на два види
:
- переваги високого рангу
(
зв

язані
з наявністю у
підприємства високої
репутації
, кваліфікованого персоналу
, патентів
, веденням довгострокових
НІОКР
, розвинутим маркетингом
, заснованим на використанні
новітніх технологій
, сучасним менеджментом
, довгостроковими зв

язками з
покупцями
і
т д
.) довше зберігаються
і
дозволяють досягти більш високої
прибутковості
;
- переваги низького рангу
(
зв

язані
з наявністю дешевої
робочої
сили
, доступністю джерел сировини
і
т д
.) не дуже стійкі
, оскільки можуть бути скопійовані
конкурентами

Вищого рангу
Нижчого рангу
Можливості збереження конкурентних переваг
Джерела конкурентних переваг
Очевидність джерел конкурентних переваг
Інновації
Відмова від існуючої конкурентної переваги для отримання нової


Рис. 3.2 − Фактори збереження конкурентних переваг б)
Очевидність джерел конкурентних переваг
При наявності явних джерел переваг (дешева сировина, визначена технологія, залежність від конкретного постачальника) зростає можливість того, що конкуренти намагатимуться позбавити фірму цих переваг. в)
Інновації
Для отримання лідируючого положення строки впровадження інновацій повинні хоча б рівнятися строкам їх можливого повторення конкурентами або перевершувати їх. Інноваційний процес дозволяє компаніям переходити до

41 реалізації конкурентних переваг більш високого рангу і збільшувати число їхніх джерел. г)
Відмова від існуючої конкурентної переваги для отримання нової
Відмова від конкурентної переваги важлива для реалізації стратегії, оскільки створює бар’єри для імітаторів. М. Портер наводить приклад фірми, яка випускає лікувальне мило, яке вона розповсюджує через аптеки. Фірма відмовилась від збуту через магазини й супермаркети, відмовилась від добавки до мила дезодоруючих добавок, створивши таким чином бар’єри для імітаторів. За думкою М. Портера, введення поняття „відмова від конкурентної переваги” додає новий вимір до визначення стратегії. Суть стратегії полягає у визначенні того, чого не треба робити.
3.2. Основні конкурентні стратегії
Існує багато засобів досягнення конкурентної переваги: виробляти високоякісну продукцію, організовувати гарне обслуговування клієнта, пропонувати нижчі ціни, ніж у конкурентів, мати більш зручне географічне розташування, мати власну технологію, забезпечувати розробку й упровадження нового продукту в більш короткі строки, мати добре відому торгову марку і репутацію, забезпечувати покупцям додаткові цінності за їх гроші (сполучаючи гарну якість, добрий сервіс та припустимі ціни). При цьому добившись створення конкурентної переваги, компанія повинна пропонувати покупцям те, що вони вважають найбільш припустимим для себе – гарний товар за низькою ціною або товар покращеної якості, але трохи дорожче. Для цього існує кілька типів конкурентних стратегій. Однак будь-яка конкурентна стратегія пов’язана винятково з планами керівництва по веденню конкурентної боротьби та наданню додаткових цінностей для покупців. Компанії у всьому світі використовують різноманітні засоби притягнення покупців, завойовуючи їх довіру на повторних продажах, випереджаючи конкурентів та утримуючи своє місце на ринку. З того часу як керівництво компаній почало сполучати короткострокові й довгострокові маневри для приведення у відповідність специфічної ситуації компанії та ринкового середовища, існує незліченна множина варіантів і нюансів стратегії. У цьому сенсі
існує стільки конкурентних стратегій, скільки є конкурентів. Але тонкощі й поверхневі різниці мають вражаючу схожість, коли розглядаються (А) ціль діяльності компанії на ринку і (Б) тип конкурентної переваги, яке компанія намагається досягнути. П’ять варіантів підходів до стратегії конкуренції компанії наведені нижче:
- стратегія лідерства по витратам;
- стратегія широкої диференціації;
- стратегія оптимальних витрат;
- сфокусована стратегія, або стратегія ринкової ніші, яка заснована на низьких витратах;
- сформульована стратегія ринкової ніші, яка заснована на диференціації продукції.
Конкурентна перевага і позиція ф ірми на ринку повинні бути захищені від копіювання конкурентам и і бути привабливими для покупців. Стратегія

42 досягнення лідерства у витратах виправдана в наступних випадках:

вироблена в галузі продукція мало чим відрізняється одна від одної
(розходження в товарних марках незначні);

більшість покупців чуттєві до ціни і купують найдешевші товари;

існує мало способів досягти диференціації продукції, що задовольнила б покупців;

більшість покупців використовують товар однаково, тому вимоги до нього з боку покупців не мають відмінностей;

витрати покупця на переключення з одного продавця (однієї товарної марки) на іншого низькі (або дорівнюють нулю);

покупців багато і вони мають значну силу, впливаючи на рівень цін.
Щоб одержати перевагу у витратах, компанія повинна бути більш досвідченою, ніж конкуренти, в питанні контролю структури витрат і їхнього руху та/або знайти шляхи, що знижують витрати у всіх ланках ланцюжка цінностей.
Успіх супроводжує ті компанії, чия конкурентна перевага заснована на постійному пошуку шляхів економії по всьому ланцюгу цінностей. Вони дуже митецькі у виборі шляхів зниження витрат свого бізнесу.
Стратегії диференціації створюють конкурентну перевагу шляхом упровадження додаткових атрибутів і характеристик у продукцію компанії (або послуги), яких конкуренти не мають. Те, що фірма може зробити для створення купівельної цінності, складає основу диференціації. Успіх диференціації полягає у вмінні компанії знизити витрати покупця по використанню продукції, більш повно відповідати вимогам покупців або підсилювати моральне задоволення покупця від продукції компанії. Стійка диференціація звичайно заснована на унікальних внутрішніх навичках і майстерності компанії, до яких конкуренти не можуть легко знайти доступ. Диференціація зв'язана також з унікальними фізичними характеристиками, що не можуть існувати дуже довго, оскільки фінансово стабільні конкуренти можуть клонувати їх, поліпшувати або знаходити товари-субститути для майже будь-яких характеристик з метою привернути увагу покупців.
Стратегія оптимальних витрат поєднує стратегічні зусилля, спрямовані на зниження витрат, і стратегічні дії, пов'язані з незначним удосконаленням якості, сервісу, характеристик або зовнішнього вигляду виробу. Ціль стратегії полягає в наданні одержувачу більшої цінності за його гроші; іншими словами, наближення до конкурентів в основних моментах, що визначає параметри "якість — обслуговування — характеристики — зовнішній вигляд", і перемога над ними у витратах на внесення всіх необхідних змін у товар. Успіх стратегії оптимальних витрат приходить, якщо компанія має унікальний досвід у створенні товару або послуги з витратами нижче, ніж у конкурентів. Головне достоїнство компанії в цьому випадку полягає у вмінні одночасно знижувати собівартість одиниці продукції
і вносити відповідні зміни в товар/послугу.
Конкурентна перевага від фокусування пов'язана як з досягненням низьких витрат при обслуговуванні цільової ринкової ніші, так і з розвитком здатності пропонувати покупцям ніші товар, відмінний від продукції конкурентів. Іншими словами, фокусування може бути засноване на витратах, а може і на

43 диференціації. Ця стратегія добре працює, коли: вимоги покупців (користувачів) до конкретного товару різні; не існує інших конкурентів, що намагаються спеціалізуватися на цьому сегменті; у фірми немає можливості працювати на більш широкому сегменті або ринку в цілому; сегменти покупців значно відрізняються один від одного за розміром, темпам росту, прибутковістю і впливом п'яти сил конкуренції, що робить одні сегменти більш привабливими, ніж інші.
Тип конкурентної переваги
Низькі витрати
Диференціація
Широке коло покупців по всьому ринку
Ц
іл ьо ви й ри н
ок
Окремий сегмент покупців або ринкова ніша
Рис. 3.3 − П'ять основних конкурентних стратегій
На рис. 3.3 показані п'ять основних підходів до стратег ії конкуренції; кожний з них займає різні положення на ринку і передбачає різні підходи до керування бізнесом. У табл. 3.1 предс тавлені характерні риси цих конкурентних стратегій (для простоти два різновиди сфальцьованої стратегії об'єднані одним заголовком, тому що їх єдиною відмітною рисою є основа конкурентної переваги).
Стратегії фокусування, першопрохідника і синергізму
Стратегія фокусування
Стратегію фокусування, або вузької спеціалізації можна визначити як вибір
обмеженої масштабам сфери господарської діяльності з різко окресленим колом
споживачів.
Ця стратегія припускає концентрацію діяльності підприємства на відносно невеликій цільовій групі споживачів, частини товарного асортименту, якому-небудь аспекті діяльності. Вона радикально відрізняється від попередніх стратегій, оскільки заснована на виборі вузької області конкуренції всередині галузі
(ринкової ніші).
Ніша ринку може бути визначена з погляду географічної унікальності, спеціальних вимог до використання продукції або її особливих характеристик, важливих тільки для учасників ніші. Відповідно до американського тлумачного словника, поняття ринкової ніші означає ситуацію або вид діяльності, спеціально призначений для/або
Стратегія лідерства за витратами
Сфокусована стратегія низьких витрат
Стратегія широкої диференціації
Сфокусована стратегія диференціації
Стратегія оптимальних витрат

44
індивідуальних здібностей і характеру.
Прикладами фірм, що використовують стратегію фокусування, або ринкової ніші, є харківські магазини «Богатир» (товари для людей з великими розмірами), салон «Весільного одягу» (товари спеціального призначення), магазини з продажу модних аксесуарів, фірми з ремонту старих імпортних автомобілів.
Причиною вибору такої стратегії часто є відсутність або нестача ресурсів, але більш важлива причина — посилення бар'єрів входу в галузь або на ринок. Саме тому стратегія фокусування, або вузької спеціалізації властива, як правило, невеликим підприємствам, хоч нею можуть скористатися і великі підприємства. При застосуванні такої стратегії слід пам'ятати, що потенціал бізнесу обмежується і прибуток може бути втрачений. Крім того, можлива конкуренція з великими фірмами, які використовують ефект масштабу виробництва. Виділяють два напрямки фокусування: у межах обраного сегмента ринку фірма намагається досягти переваги у витратах, або посилює диференціацію продукції, або здійснює те й інше. Основні характеристики стратегії фокусування наведені в табл. 3.1
Стратегія фокусування спрямована на забезпечення переваг над конкурентами у відособленому, часто єдиному сегменті ринку.
При цьому основу стратегії складає особлива спрямованість діяльності підприємства і рівень кваліфікації його персоналу, що дозволяють успішно обслуговувати ринкову нішу. По суті, стратегія фокусування припускає сполучення назрілих, усвідомлених потреб суспільства в чому-небудь і не повністю усвідомлених, нетрадиційних форм, методів і способів їхнього задоволення. У цій стратегії велика роль маркетингу, що зводиться до визначення назрілих проблем і можливих способів їхнього вирішення. Вважається, що в економіці будь-якої країни
існує безліч ринкових ніш, у тому числі на традиційних, давно поділених ринках.
Основна небезпека для підприємства з даною стратегією може походити від інших ніш галузі.
Процес пошуку і роботи в ринковій ніші дуже динамічний. Як тільки підприємство знайде нішу на ринку, обов'язково з'являться конкуренти, які прагнуть проникнути в цю нішу. Тому рекомендується шукати наступну нішу, на яку при необхідності зможе переорієнтуватися підприємство. Наприклад, американська компанія знайшла ринкову нішу, зв'язану з реєстрацією автомобілів
(виявляється, не тільки у нас в країні існували черги на оформлення документів на автомашину). Коли уряд спростив процедуру реєстрації автомобілів, фірма знайшла іншу нішу — послуги по поверненню власникам автомобілів, відбуксованих або арештованих поліцією за порушення правил стоянки.
На думку М. Портера, розглянуті три стратегії бізнесу є базовими. Тому організація, яка бажає домогтися успіху, повинна вибрати одну з них, інакше вона
«застрягне посередині», тобто не матиме конкурентної переваги і приречена на результати нижче средньогалузевого рівня.
М. Портер коментує це твердження прикладом з кораблебудування: «Верфі
Іспанії і Британії знаходяться в занепаді тому, що вони мають більш високі витрати, ніж Корея, у них відсутня основа для диференціації, характерна для
Японії, їм не вдалося виявити особливі сегменти ринку, де вони могли б досягти конкурентної переваги, як Фінляндія (криголами)».

45
Таблиця. 3.1 − Стратегія фокусування
Н
ео бх
ід н
і ри н
ко ві
у м
ов и
- потреби покупців у даному товарі різноманітні;
-
існують ринкові ніші, на яких можна сконцентрувати діяльність підприємства;
- розмір ринкової ніші забезпечує прибутковість, ніша має потенціал росту;
- конкуренти не розглядають нішу ринку як ключовий фактор успіху (концентрація на ринковій ніші зв'язана із значними витратами або труднощами);
- ресурси підприємства не дозволяють обслуговувати весь ринок, однак воно може якісно обслуговувати споживачів ринкової ніші;
Р
и ск и
(н еб ез п
ек и)
- ринкова ніша стає настільки привабливою, що переповнюється конкурентами;
- розходження в цінах спеціалізованих підприємств і підприємств, що працюють на всьому ринку, можуть стати настільки великими, які споживачі відмовляться від переваг спеціалізованих товарів;
- розходження між потребами цільового сегмента і всього ринку можуть скоротитися;
- конкуренти можуть проникнути на обраний цільовий ринок і досягти більш високого рівня спеціалізації
Подальші дослідження успішно працюючих західних ф ірм не спростовують постулати М. Портера, однак демонструють незмірно більше число можливих конкурентних стратегій бізнесу або їхніх комбінацій. Так, японські автомобільні фірми
Тоуоta, Nissап, Нопdа
часто наводять як приклад фірми, які мають переваги як у витратах, так і в якості. Перспективними вважаються стратегії, спрямовані на досягнення високої якості й унікальних характеристик продукції шляхом збільшення продуктивності й мінімізації витрат. Такі стратегії стали розвиватися в постіндустріальну епоху.
Стратегія першопрохідника
Стратегія першопрохідника, або раннього виходу на ринок означає, що фірма перша пропонує на ринок оригінальний товар або послугу. Дана стратегія може забезпечити стійку конкурентну перевагу, одержання монопольного, надвисокого прибутку і досягнення швидкого росту фірми. Перевага першопрохідника заснована на тому, що хтось є першим у даному бізнесі, на даній території або на новому ринку.
Причому нові ринки можуть з'явитися в результаті створення нових технологій, використання існуючих технологій у новому контексті, виникнення нових особистих потреб, проблем навколишнього середовища, нових фінансових інструментів і
інструментів керування ризиком.

46
Першопрохідниками є інноваційні ф ірми —
Sony
,
Motorola, Microsoft, General
Electric
та інші, які зосередили свої зусилля на пошуку принципово нових ефективних технологій, створенні не відомих дотепер видів продукції. Так,
Sony
постійно удосконалює свою продукцію, її девіз «зробити продукцію застарілою раніше, ніж це зроблять конкуренти». Фірма
Motorola
постійно розробляє новинки, про які споживач навіть не догадувався, саме вона запропонувала на ринок бортовий комп'ютер для автомобілів і безліч інших новинок.
Світовий досвід свідчить, що безліч створених останнім часом монополій виникло на базі відкриттів, винаходів та інших нововведень, що дозволили створити невідомий до цього ринок з перспективами росту. Слід зазначити, що досягти лідерства простіше, ніж утримати його. Тому такі фірми-лідери витрачають великі кошти на науково-технічні дослідження. Часто ці витрати компенсуються високими цінами на новинки, тобто фірми використовують цінову стратегію
«зняття вершків»
або встановлюють монопольно високі ціни на свою продукцію.
Основними особливостями конкурентної переваги, пов'язаної зі стратег ією першопрохідника, є наступні:
- дана конкурентна перевага заснована на використанні нововведень
— продуктових, технологічних, організаційних;
- вона зв'язана зі значним ризиком, але забезпечує у випадку успіху більш високий прибуток, можливо надприбуток за рахунок установлення монопольних цін;
-
її простіше завоювати, ніж зберегти;
- при використанні нововведень складно здійснювати планування, тому що в цьому випадку неможливо скористатися минулим досвідом, екстраполювати в майбутнє встановлені в минулому тенденції.
Інноваційні фірми повинні мати висококваліфікований персонал, достатні фінансові ресурси для створення і виведення новинок на ринок. Така стратегія властива або великим фірмам, або, навпаки, невеликим венчурным підприємс твам. Слід зазначити, що перевага раннього виходу на ринок може бути пов'язана не тільки з новою продукцією або технологією, але і з методами збуту, маркетингу.
Так,
Соса-Со1а
досягла конкурентної переваги в Японії, створивши збутову мережу в кожному регіоні.
Pepsi Co
та

інші конкуренти позбавилися збутової переваги, тому що не були першими.
Високий ризик даної стратегії пов'язаний з невизначеністю як самої розробки, так і реакцій ринку на новинку. Тому підприємства вживають спеціальні заходи для зниження комерційного ризику. З одного боку, ці заходи спрямовані на захист нової продукції і технологій за допомогою патентів, ноу-хау, високого технічного рівня
(у цьому випадку в підприємства, як, наприклад, у фірми
Sony,
яка

впроваджує новинки на ринок, є час для «зняття вершків»), унікальності пропозиції. З іншого боку, фірми-новатори використовують різноманітні методи маркетингу для оцінки і підготовки ринку до появи новинки. Методи маркетингових досліджень застосовуються для оцінки ідеї новинки, потім при створенні досвідчених зразків продукції проводиться тестування ринку, а розгортанню комерційного виробництва нової продукції передує спробний маркетинг, тобто методи маркетингу тричі

47 використовуються в процесі створення і виведення на ринок нової продукції. Це дозволяє зменшити комерційний ризик новинки і підготувати ринок до її появи.
У господарській практиці України використовується широкий набір засобів, спрямованих на створення сприятливих додаткових умов для фірм інноваційного типу за рахунок одержання підтримки уряду у вигляді пільгового оподатковування або пільгового кредитування, одержання засобів на проведення науково-дослідних робіт із спеціальних фондів. Це Український фонд фундаментальних досліджень,
Міжнародний науково-технічний центр, що здійснює фінансову підтримку конверсійним підприємствам. Вживаються заходи для підтримки малого
інноваційного бізнесу. В даний час па території України існує близько 15 тис. структур, які підтримують малий бізнес, більшість з них створені або працюють при сприянні Міністерства загальної і професійної освіти України, Вища школа має близько
800
малих фірм, об'єднаних у технопарки.
Метою технопарків є стимулювання малого інноваційного підприємництва на базі створення навколо наукового ядра (університету або іншого дослідницького центра) певної зони з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес передачі технологій у промисловість. Крім технопарків, створюються так звані бізнес-
інкубатори
цільові структури, що виконують різноманітні функції по добору, прийому, розміщенню і підтримці починаючих компаній. Бізнеси-інкубатори часто патронує банк, готовий інвестувати в їхні деякі проекти ризиковий (венчурный) капітал.
Ефективний розвиток системи технопарків як територіальних центрів структурної перебудови української економіки в даний час стримується відсутністю нормативної бази, що конкретизує їхній статус, а також форм і методів державної підтримки цих структур. Доводиться з жалем констатувати, що маючи високий науково-технічний потенціал, українські підприємства поки слабко використовують заходи для зниження комерційного ризику. Це стосується як патентування, захисту своїх розробок, так і використання технології маркетингу для оцінки ідей, підготовки ринку до появи новинок.

Синергізм
Стратегія синергізму
— це стратегія одержання конкурентних переваг за
рахунок об'єднання двох або більшого числа бізнес-одиниць (господарських
підрозділів) в одних руках.
Наявність ефекту синергізму й уміння керувати цим ефектом створює специфічну конкурентну перевагу, що реалізується на рівні підприємства в цілому, що в кінцевому рахунку виявляється на різних товарних ринках у зниженні рівня витрат або в придбанні продукцією унікальних властивостей. Стратегія синергізму припускає підвищення ефективності діяльності за рахунок спільного використання ресурсів (синергія технологій і витрат), ринкової інфраструктури (спільний збут) або сфер діяльності (синергія планування і керування). Значення стратегії синергізму полягає, таким чином, у тому, що вона допомагає одержати більш високу рентабельність виробництва при взаємозв'язку бізнес-одиниць, чим у ситуації. коли вони керуються роздільно.
Американські економісти У. Кінг і Д. Кліланд вважають синергізм важливим

48 елементом вибору, розробки і деталізації знаннями, що володіють, у розглянутих областях. Це дозволить виключити мислення на рівні бажань і чекань. Крім того, керування підприємством повинне бути організоване таким чином, щоб домогтися реалізації потенційного синергізму від керуючих бізнесами-одиницями. У противному разі, як зазначає І. Ансофф, з'являється негативний синергітичний ефект, який він позначає «2 + 2 < 4». І. Ансофф вважає, що вибираючи с тратег ію синергізму, менеджери повинні виходити з трьох міркувань:
1.
Чи існує в підприємства традиція використання синергітичного ефекту?
2.
Якому рівню взаємозв'язку віддає перевагу вище керівництво і який управлінський досвід воно має: для об’єднання або синергітичного підприємства?
3.
Які вимоги і розпорядження будуть задаватися умовами зовнішнього середовища? Вважається, що чим вище очікувана нестабільність зовнішнього середовища і твердість конкуренції, тим більше значення синергізму для досягнення успіху.
Тут же І. Ансофф зазначає, що основна проблема розробки стратегії синергізму пов'язана з протиріччям між гнучкістю керування і синергізмом: посилення гнучкості керування зменшує потенційний прибуток і потенційний синергізм. У той же час вважається, що головною небезпекою даної стратег ії є недолік гнучкості, а також можливі компроміси і затримки в прийнятті рішень. Ці недоліки можуть звести нанівець усі вартісні переваги.
Слід зазначити, що дана стратегія лежить в основі створення різних союзів, альянсів, фінансово-промислових груп як на національному, так і на міжнародному рівні. У національних масштабах результатом такої стратегії є створення маркетингових мереж різного виду, що дозволяють використовувати синергітичний ефект взаємодії стратегії. Вони відзначають, що ефект, — яким синергітичним і потенційно великим він ні був, не проявиться сам по собі, його потрібно планувати і витягувати. А це можливо, якщо синерг ія в иявлена, визначена і закладена в обґрунтовані плани.
Синергітичний ефек т найбільш яскраво виявляється на рівні портфельної
(корпоративно ї) стратег ії, однак можливий і в межах одніє ї бізнес-одиниці.
Господарська практика свідчить що ефект спільної діяльності завжди вище простої суми індивідуальних зусиль за рахунок потенціалу співробітництва, взаємозв'язку.
Б Карлоф відзначає, що багато менеджерів уникають викорис товувати термін «синергізм» (синергія), вживаючи синоніми, які лише злегка відрізняються за значенням. Такими синонімами є поняття «стратегічний важіль»,
«взаємозв'язок», «раціоналізація», «вартісна перевага». Уперше цей терм ін був введений І. Ансоффом для оцінки взаємозв'язку видів діяльності всередині фірми. На його думку, «за первісним змістом концепція синергізму являла собою перехід від принципу економії на масштабах виробництва в обробній промисловості до більш широкого принципу стратегічної економії в масштабах діяльності, джерелом якої є взаємна підтримка різних стратегічних одиниць бізнесу.
Ринковою умовою використання даної стратегії є спільне володіння ресурсами і сферами діяльності або добровільне об'єднання зусиль. Саме на синергітичний ефект

49 посилаються менеджери, обґрунтовуючи необхідність придбання або злиття підприємств.
Однак синергітичний ефект є дуже складним явищем, його одержання залежить від успішного сполучення багатьох різних елементів. Нестача хоча б одного з цих елементів або їхньої частини може виключити можливість досягнення такого ефекту. Щоб уникнути цього, бажано ввести колективне обговорення цього явища фахівцями.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал