І н а у к и у к р а ї н и харківська



Pdf просмотр
Сторінка1/8
Дата конвертації16.01.2017
Розмір2.25 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8

М І Н І С Т Е Р С Т В О О С В І Т И І Н А У К И У К Р А Ї Н И

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ
МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА






Є
.
М
.
Кайлюк

СТРАТЕГІЧНИЙ

МЕНЕДЖМЕНТ

Конспект

лекцій


(для студентів спеціальності 7.050 201 −

«Менеджмент орган ізац ій »)













Харків − 2006

2
СТРА ТЕГІ ЧНИЙ МЕНЕДЖ МЕНТ. Конспект лекцій (для студентів спеціальнос ті 7.050 201 − «Менеджмент організацій»). Авт. Кайлюк Є.М. −
Харків: ХНАМГ, 2006. – 80 с.
Автор: Є.М.Кайлюк
Рецензент: Виноградська О.М.
Рекомендовано кафедрою управління проектами в міському господарстві і будівництві, протокол № 2 від 11 вересня 2006 р.

3

ЗМІСТ












Стор.
Вступ.....................................................................................................................................3
Тема 1. Сутність і концепція розвитку стратегічного управління підприємством.....................................................................................................................4 1.1. Стратегічне управління як система, форма та його сутність...............................4 1.2. Модель стратегічного управління (менеджменту)................................................7 1.3. Еволюція розвитку стратегічного управління........................................................8 1.4. Загальна характеристика стратегії: поняття та їх види.......................................14
Тема 2. Механізм формування стратегії розвитку підприємства............................18 2.1. Стратегічне планування, його сутність і відмінність від стратегічного менеджменту...................................................................................................................18 2.2. Стратегічний аналіз середовища.........................................................................21 2.3. Формування місії та стратегічних цілей підприємства.......................................26 2.4. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання..................................30 2.5. Аналіз конкурентної привабливості підприємства..............................................34 2.6. Функції вищого керівництва підприємства при розробці стратегії..................35 2.7. Інформаційне забезпечення процесу розробки стратегії....................................37

Тема 3. Аналіз конкурентних переваг підприємств і основні конкурентної стратегії............................................................................................................................38 3.1. Загальна оцінка стратегічного потенціалу..........................................................38 3.2. Характеристика основних конкурентних стратегій............................................41 3.3. Способи аналізу конкурентних переваг................................................................49 3.4. Сутність і основні складові економічної стратегії фірми...................................53 3.4.1. Поняття економічної стратегії фірми..................................................................53 3.4.2. Принцип визначення стратегічної корисності довгострокових управлінських рішень.................................................................................................................................57 3.4.3. Основні складові економічної теорії...................................................................58
Тема 4. Реалізація стратегій, стратегічний контроль.................................................60 4.1. Реалізація стратегії....................................................................................................60 4.2. Приведення організаційної структури у відповідність із стратегією...............60 4.3. Створення корпоративної культури, що підтримує стратегію компанії.........63 4.4. Розробка систем матеріального заохочування.....................................................65 4.5. Стратегічний контроль.............................................................................................67
Тести для поточного контролю знань студентів.........................................................71
Список літератури............................................................................................................79

4
ВСТУП
Сучасний стан економіки України потребує формування такої стратегії розвитку підприємства, яка дозволяє підтримувати сталі конкурентні переваги в довгостроковому періоді. Стратегія необхідна кожному підприємству.
За останні роки зміни в навколишньому середовищі бізнесу стали більш швидкими. Як результат, у розвинутих країнах велике число компаній зіштовхнулося з одними і тими ж проблемами: уповільнення росту, зниження рентабельності, втрата частки на ринку тощо.
У відповідь на це були розроблені численні пропозиції з відновлення втрачених позицій. Першим кроком була розробка стратегічного планування провідних американських компаній. Проведені в цьому напрямку роботи показали, що стратегічне планування є корисним, але не універсальним засобом. Згодом стратегічне планування було доповнено, по-перше, плануванням засобів управління
і, по-друге, управлінням в умовах постійно змінного зовнішнього й внутрішнього середовища.
Усе це разом було названо стратегічним менеджментом. В господарській практиці України механізм стратегічного менеджменту знаходиться на етапі становлення. При цьому європейські й українські аналітики стверджують, що український ринок вступив в ту стадію, коли відсутність розробленої стратегії заважає підприємствам на кожному кроці.
Сьогодні підприємствам України необхідно сформувати таку стратегію розвитку підприємства, яка дозволила підтримувати стійкі конкурентні переваги в достроковому періоді. Досвід показує, що багато хто в Україні не бачить різниці між стратегічним плануванням і стратегічним менеджментом. Їм можуть допомогти перефразовані слова Питера Друкера: стратегічне планування – це управління за планами, а стратегічний менеджмент – управління за результатами.
Цей конспект лекцій написаний відповідно до робочої навчальної програми з дисципліни «Стратегічний менеджмент», якою передбачено 108 годин (три кредити) навчального навантаження, у тому числі 18 годин лекцій, 36 годин практичних занять і 54 годин – самостійна робота студентів.
Студенти денної форми навчання повинні самостійно вивчити й законспектувати ряд тем, які вкаже лектор. Крім цього, кожен студент виконує одне розрахунково-графічне завдання.
Основними формами поточного контролю знань студентів є:
- тестування за окремими темами і в цілому за курсом;
- контрольні роботи;
- виконання РГР;
- самостійне вивчення і здача викладачеві окремих тем дисципліни.





5
Зміст лекційного матеріалу
Тема 1. Сутність і концепція розвитку стратегічного управління підприємством.
1.1. Стратегічне управління як система, форма та його сутність.
1.2. Модель стратегічного управління (менеджменту).
1.3. Еволюція розвитку стратегічного управління.
1.4. Загальна характеристика стратегії: поняття та їх види.
1.1. Стратегічне управління як система, форма і його сутність
У 60-тих роках у США і більшості країн Західної Європи почався «бум стратегічного планування», що ґрунтувалося на домінуванні концепцій підприємства як відкритої системи на мікро-рівні, а також на розвитку прогнозування. Підприємства стали більш залежними від попиту споживачів.
Вирішення цих проблем обумовило перехід від довгострокового до стратегічного планування (СП). Спочатку СП обмежувалося визначенням цілей і стратегій
їхнього досягнення. Пізніше планування орієнтувалося на досягнення комплексу соціально-економічних показників на довгостроковий період. Саме це обумовило появу стратегічного управління.
У травні 1971 р. в Пітсбурзі (США) була проведена розширена конференція з питань стратегічного управління, де були намічені основні напрямки розвитку стратегічного менеджменту.
Спочатку з'ясуємо, що таке стратегія?
Слово „стратегія” походить від грецького „стратегос”, що означає „мистецтво генерала”. Поняття стратегії бере початок з теорії військової справи. У „мистецтво генерала” входить визначення загального плану компанії чи битви, визначення напрямку головного удару, розподіл основних сил по фронту, розробка можливих варіантів ходу битви. Лейтант піклується про друге: як найкраще виконати наказ і забезпечити вирішення поставлених вищим керівництвом завдань та необхідну для цього взаємодію своїх підлеглих.
На даний момент існує багато визначень стратегії, але їх усіх об’єднує поняття стратегії як усвідомленої і продуманої сукупності норм і правил,, що лежать в основі вироблення і прийняття стратегічних рішень, які впливають на майбутній стан підприємства, як засіб зв'язку підприємства з зовнішнім середовищем. «Стратегія — це генеральна програма дій, що виявляє пріоритети проблем і ресурси для досягнення основної мети. Вона формулює головні цілі й основні шляхи їхнього досягнення таким чином, що підприємство одержує єдиний напрямок руху».
Стратегію можна розглядати як основну сполучну ланку між тим, що організація хоче досягти – її цілями, і лінією поведінки, обраної для досягнення цих цілей.
Стратегія повинна стати «ниткою часу», що зв'язує минуле і майбутнє та одночасно визначає шлях до розвитку. У самому загальному вигляді стратегія може бути визначена як ефективна ділова концепція до досягнення реальної конкурентної переваги, здатна зберігатися тривалий час. Розробка стратегії повинна

6
ґрунтуватися на глибокому розумінні ринку, оцінці позиції підприємства на ринку, усвідомленні своїх конкурентних переваг.
У господарській практиці України механізм стратегічного менеджменту знаходиться у стадії становлення. Яка ж роль стратегічного менеджменту для підприємства в умовах ринкової економіки?
В командній економіці при розробці своїх планів підприємство одержувало зверху інформацію про номенклатуру виробленої продукції, постачальників і споживачів, ціни на свою продукцію, багато інших показників і нормативів, що автоматично закладалися в основу розробки планів. Сама планова робота зводилася до пошуку ефективних шляхів виконання завдань в умовах досить прогнозованого зовнішнього середовища. Таке завдання залишається і в перехідній економіці, але в умовах ринку це тільки частина планової роботи. Тепер підприємство повинне саме визначати й прогнозувати параметри зовнішнього середовища, асортимент продукції і послуг, ціни, постачальників, ринки збуту, а саме головне — свої довгострокові цілі й стратегію їхнього досягнення. Цю частину планової роботи й охоплює розробка стратегічного плану. Стратегічні рішення, що принесли деяким компаніям успіх відразу після 1991 р., тепер не працюють, багато нових компаній зникли або, досягши певного рівня, перестали зростати. Тому керівники нових компаній і директори багатьох колишніх державних підприємств сьогодні підходять до розуміння необхідності розробки стратегії розвитку. Цьому сприяє
ідентифікація підприємства як цілісної відособленої системи, формування нових цільових установ і інтересів підприємства та його працівників.
Швидкі зміни зовнішнього середовища вітчизняних підприємств також стимулюють появу нових методів, систем і підходів до управління. Якщо зовнішнє середовище практично стабільне, то немає особливої необхідності займатися стратегічним менеджментом. Однак у даний час більшість українських підприємств працюють у швидко міняющому і важко передбачуваному оточенні й, отже, мають потребу в методах стратегічного менеджменту.
Необхідність становлення системи стратегічного менеджменту у вітчизняній практиці обумовлюється також інтеграційними процесами. В українському бізнесі виникають промислові групи, які об’єднують технологічно зв'язані підприємства, йде процес утворення фінансово-промислових груп (ФПГ), комерційні компанії майже одночасно зі створенням основного бізнесу організовують фінансово- комерційні групи. Комерційні фірми поряд з групами, за багатьма з яких стоять комерційні банки, сталі здобувати промислові підприємства, беручи участь у приватизації, інвестиційних конкурсах, активно проводячи скупку акцій привабливих підприємств. Очевидно, центральне завдання тепер буде полягати в тому, щоб від нинішнього стану інтеграції перейти до стійкого й ефективного розвитку інтеграційних процесів, що неможливо без вирішення проблем стратегічного менеджменту.
Наступною важливою передумовою розвитку стратегічного менеджменту є процес глобалізації бізнесу, що торкнувся і нашої країни (рис. 1.1). Глобальні фірми розглядають світ як єдине ціле, в якому стираються національні розходження і переваги, відбувається стандартизація споживання. Продукція глобальних фірм,

7 таких як Mars, Siemens, Sony, Procter & Gamble, L'Oreal і безлічі інших продається у всіх країнах світу і є важливим чинником конкуренції на національних ринках.
Протистояти натискові товарів глобальних фірм можна, тільки діючи аналогічними методами, тобто розробляючи стратегію роботи в конкурентному середовищі.
Рис. 1.1 − Стратегічне управління як система
Таким чином, у директорів колишніх державних підприємств і керівників нових компаній зростає розуміння важливості формування довгострокових цілей і планування розвитку в довгостроковій перспективі.

8
Щоб дати визначення стратегічному менеджменту, спочатку треба відповісти на три таких питання: а)
В якому стані підприємство знаходиться сьогодні? б)
В якому стані воно хотіло б знаходитися через три, п’ять, десять років? в)
Яким способом можна досягти бажаного стану?
Для відповіді на перше запитання менеджери повинні добре розуміти поточну ситуацію, щоб прийняти рішення, куди треба йти далі.
Друге запитання вимагає встановлення конкретних цілей , яких треба досягти.
Третє запитання пов’язане з організацією стратегії.
У навчальній літературі є багато визначень стратегічного менеджменту (див.
Пітер Друкер, Н. Ансофф та ін.).
На наш погляд, найбільш точно дав визначення стратегічного менеджменту професор О.М. Тіщенко. Стратегічний менеджмент (СМ) – таке управління організацією, що спирається на людський потенціал як її основу, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни в організації, адекватні впливу навколишнього середовища і що дозволяють домагатися конкурентних переваг, що в кінцевому рахунку сприяє виживанню організації і досягненню своїх цілей в довгостроковій перспективі.
Відмінними рисами СМ є:
- місія організації в СМ - це виживання організації в довгостроковій перспективі за допомогою встановлення динамічного балансу з оточенням;
- у СМ увага концентрується переважно на проблемах зовнішнього оточення, на пошуку можливостей у конкурентній боротьбі, на адаптації до змін оточення;
-
СМ орієнтований на довгострокову перспективу;
- основними факторами побудови системи управління для СМ є люди, система інформаційного забезпечення й ринок;
- при керуванні персоналом СМ розглядає працівників як основу організації, джерело благополуччя;
- ефективність у СМ виражається в тому, наскільки вчасно й точно організації в змозі реагувати на нові запити з боку ринку, і зміняться залежно від зміни оточення.
1.2. Модель стратегічного менеджменту
Процес стратегічного менеджменту включає три стадії: стратегічне планування, реалізацію стратегії та стратегічний контроль.
Стратегічний план передбачає розвиток місії і передбачення, визначення зовнішніх можливостей і загроз, внутрішніх позитивних і незадовільних сторін підприємства, визначення довгострокових цілей, розробку альтернативних стратегій і вибір конкретних стратегій для використання.
Реалізація стратегії - це етап формування тактичних цілей, він мотивує робітників і розподіляє ресурси таким чином, щоб могла бути досягнута стратегічна ціль. При цьому формується, розвивається і підтримується корпоративна культура,

9 яка сприяє реалізації стратегії. Також створюється організаційна структура управління, розподіляються маркетингові зусилля, готуються бюджети, розвивається інформаційна система. Персонал мобілізується для того, щоб реалізувати вибрану стратегію.
На стадії стратегічного контролю здійснюється аналіз того, наскільки добре прийнята стратегія, наскільки повністю вона виконана.
Структура стратегічного менеджменту, її етапи і зміст кожного етапу подані на рис. 1.2.
1.3. Еволюція розвитку стратегічного менеджменту
Історія розвитку управління відзначає три основних етапи, коли мінялись її прийоми та інструментарій.
І етап. Епоха масового виробництва.
ІІ етап. Епоха збуту.
ІІІ етап. Постіндустріальна епоха.
Епоха масового виробництва бере початок у США в 20-30-х роках ХІХ століття. Перший імпульс до економічного об’єднання держави дали перебудова каналів, створення єдиної мережі залізниць, поява парових та бавовноочисних машин, нових способів виплавки сталі тощо. Все це сприяло появі нової ефективної форми соціальної організації – ділового підприємництва. Вже в 90-х роках ХІХ ст. у
США працював Єдиний національний ринок. У цей період маркетинг в сучасному розумінні ще не існував.
З 1900 року почався період масового виробництва, особливістю якого було зниження витрат. Поняття „маркетинг” було простим – за рахунок зниження витрат продати більше стандартного продукту за низькою ціною. Ф.Форд у зв’язку з цим сказав: „Дайте покупцю її (машину) будь-якого кольору тільки нехай вона буде чорна”.
Другий етап - початок 30-х років ХІХ ст., коли попит на основні споживчі товари став близьким до насичення (як кажуть, „у кожного американця машина в гаражі й курка в холодильнику”).
Фірма „Дженерал моторс” на початку 30-х років перевела свою увагу з виробництва на ринок, почався перехід від стандартної продукції до диференціації.
Головне завдання управління зміщується в бік просування товару на ринок, розвитку реклами. У суспільстві починає формуватися концепція маркетингу виробництва й збуту, в окремих галузях створюються науково-дослідні лабораторії, консалтингові компанії.
Початок 50-х років можна назвати початком постіндустріальної епохи, що характеризувалась такими рисами:
- підвищення ролі інформації в управлінні;
- посилення ролі держави в економіці;
- незадоволення споживачів;
- поява значного числа конкурентів;
- технологічний прорив;
- нова трудова мораль.

Рис. 1.2 − Зміст основних елементів СМ
1 0

11
Все це змусило підприємства шукати нові
шляхи підвищення ефективності
виробництва
У
кінці
60- х
років багато підприємств почали використовувати стратегічне планування
, а
з
1990 р
. – стратегічний менеджмент
Основи сучасної
методології
і
теорії
с тратегічного управління закладалися з
другої
половини
XX сторіччя
Величезний внесок у
становлення
і
розвиток цього розділу науки управління внесли
Ф
Абрамс
,
І
Ансофф
,
С
Арджиріс
,
П
Друкер
,
Дж
Куїнн
,
Г
Мінцберг
,
Д
Пітерс
,
М
Портер
,
К
Прахалад
,
Г
Саймон
,
П
Сенге
,
А
Стрікленд
,
А
Томпсон
,
Г
Хамел
,
К
Хофер
,
Э
Чанддер
,
Г
Штейнер
,
К
Ендрюс
З
їхніх робіт почалася класична теорія стратегічного планування
, а
потім
і
стратегічного управління
Серед родоначальників стратегічного управління
— не тільки теоретики
Хоч майже кожний з
названих вчених домігся значних успіхів не тільки в
теорії
, але й
у практиці
застосування своїх
ідей
, окремо слід назвати діяльніс ть консалтингових фірм
, насамперед
,
«
Бостон
Консалтінг
Груп
»,
«
Мак
Кінзі
»,«
Артур
Д
Літтл
», чиї
назви стали брендами завдяки розробленим
і
уперше використаним цими фірмами новаторським
інс трументам стратегічного планування
і
управління
, новим методам вирішення стратегічних проблем розвитку організацій
За свідченнями
І
Ансоффа
, відносні
пріоритети стратегічних
і
оперативних рішень протягом останніх
150 років постійно мінялися місцями
Протягом другої
половини
XIX сторіччя стратегічні
проблеми домінували над оперативними
У
першій половині
XX с т на перший план вийшло одержання прибутку від поточних операцій
Починаючи з
50- х
років основною турботою підприємців стало одержання прибутку в
майбутньому
, але одночасно посилилася увага до поводження в
поточній конкурентній боротьбі
, що привело до визначеного паритету стратегічних
і
оперативних рішень
, паритету значущості
норми повернення
інвестицій
і
норми поточного прибутку
Причина в
тому
, що почався прискорений розвиток подій
, які
, наростаючи
, стали змінювати межі
, структуру
і
динаміку підприємництва
Офіційною датою народження стратегічного управління прийнято вважати
1973 р
., коли в
Нешвіллі
(
США
) була проведена перша міжнародна конференція
із стратегічного менеджменту
Перші
книги про нього з '
явилися десятиріччям раніше
, а
вже в
1972 р
стратегічний менеджмент визнали
і
стали практикувати світові
лідери серед підприємств
— „General Electric”, IBM,
„Coca Cola”, „Texas Instruments Inc.” та
ін
У
80- х
роках зміни продовжувалися
, причому таким темпом
, що пророчити з
впевненіс тю стало можливим тільки одне
— подальше наростання нестійкос ті
П
Друкер визначив часи
, які
наступили
, як
«
епоху без закономірнос тей
».
Д
Белл дав
їй
ім '
я постіндус тріальної
епохи
П
Друкер першим порушив традицію сприймати прибуток як головну мету компанії
, запропонувавши замінити
її
на ряд
«
цілей виживання
».
Ф
Абрамс звернув увагу на відповідальність фірми за забезпечення балансу
інтересів усіх зацікавлених груп
— менеджерів
,
інших працівників
, акціонерів
, постачальників
, продавців
(
пізніше до них додалися
і
споживачі
).

12
І
Ансофф
, родоначальник стратегічного планування
і
управління
, опублікував ряд фундаментальних робіт у
цій області
: «
Стратегія корпорацій
»
(
Нью
-
Йорк
,
1965),
«
Від стратегічного планування до стратегічного управління
» (
Нью
-
Йорк
, 1976), «
Основи стратегічного управління
» (
Нью
-
Йорк
, 1979), безліч с татей
У
Росії
перекладені
й широко відомі
його роботи
«
Стратегічне управління
»
і
«
Нова корпоративна стратегія
».
І
Ансофф чітко протиставив стратегічний менеджмент оперативному
(
тактичному
), а
підприємницький тип поводження
— прирощеному
,
При цьому як прирощений характеризувався такий тип поводження організації
, коли
її
розвиток припускає
мінімальні
зміни щодо традиційного поводження
, а
як підприємницький тип
— цілеспрямоване прагнення до змін
, що забезпечують перемогу в
конкуренції
і
максимальний прибуток
Кінцевими результатами стратегічного управління була оголошена спочатку нова якіс ть
і
рівень росту системного потенціалу для досягнення цілей організації
в майбутньому
, а
услід за цим
— нова структура
, що забезпечує
організації
потрібну чутливість
і
швидку адаптацію до перспективних змін зовнішнього середовища
, що ставало все більш динамічним
, складним
, слабко передбачуваним
У
чому ж
полягала принципова відмінніс ть запропонованого управ
- лінцями
- новаторами стратегічного планування не тільки від оперативного
(
тактичного
), але
і
від уже відомого довгострокового
?
Традиційно вектор планування спрямований з
минулого в
майбутнє
Стратегічне планування припускає
побудову вектора аналізу
і
прийняття управлінських рішень з
майбутнього в
сьогодення
Це
і
викликає
в менеджерів сьогодні
основні
методологічні
труднощі
: як планувати
«
від бази
» — знають усі
, а
от як вибудовувати план своїх поточних дій
,
ґрунтуючись на уявленні
про майбутнє
бізнесу
, — знають деякі
У
рамках стратегічного планування стали розроблятися чимало нових методів
і
технологій управління
: побудова сценаріїв
, застосування моделей для аналізу портфеля капіталовкладень
, розробка планів на ситуаційній основі
(
тобто стосовно різних гіпотез про майбутнє
), використання суджень досвідчених експертів
, побудова матриць оцінки різних варіантів господарського поводження та
ін
За
І
Ансоффом
, еволюція с тратегічного управління відбувалася в
рамках еволюції
управління в
цілому за наступними етапами
(
табл
. 1.1).

Управління на основі
контролю за виконанням
(
постфактум
).

Управління на основі
екстраполяції
, коли темп змін прискорюється
, але майбутнє
ще можна пророкувати шляхом екстраполяції
минулого

Управління на основі
передбачення змін
, коли почали виникати несподівані
явища
і
темп змін прискорився
, але не настільки
, щоб не можна було вчасно передбачити майбутні
тенденції
і
визначити реакцію на них

Управління на основі
гнучких негайних вирішень
, що складається в
даний час в
умовах
, коли багато важливих завдань виникають настільки стрімко
, що
їх неможливо передбачити

13
Таблиця
1.1 −
Еволюція управлінських систем
1900 р.
1930р.
1950р.
1970 р.
1990 р.
Передбачуваність


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал