І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка8/53
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.38 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   53

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
доц. Мішеніна Н.В., студент гр. Емс-31/1м Говорушенко Р.В.
Розвиток ринкових відносин в Україні неможливий без ефективного та стабільного зростання економіки та виробництва конкурентоспроможної продукції, що відображає не лише ефективність діяльності окремого підприємства, але і економіки країни загалом.

Проблеми підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції розглядалися такими дослідниками як Кондратюк О.І., Заєць К.Д, Лукінова І., Саблук П., Ольховська Н.А., Гайдуцький П., Нелепа В. та інші.

Під конкурентоспроможністю сільськогосподарської продукції слід розуміти комплекс основних властивостей, що відрізняють її від товару-аналога, а частина продукції агропромислового комплексу, враховуючі її якісні властивості, належить до ринку монополістичної конкуренції, що дає можливість застосувати маркетингові дослідження, регулювати політику ціноутворення і стимулювати збут продукції [1, с.191].

Так як переважна більшість показників конкурентоспроможності базується на оцінці обсягів зовнішньої торгівлі, то аналіз конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на світовому аграрному ринку проводився, в першу чергу, з визначення частки сільськогосподарської продукції в загальному обсязі експорту України.

Загалом у 2013 р. порівняно з 2001 р. експорт сільгосппродукції з України зріс (у фактичних цінах) в 5 разів. Причому основним чинником такого зростання став експорт продукції рослинного походження, який збільшився в 7,3 разу, й питома вага якого у сільгоспекспорті збільшилася з 60 до 89 %. За цей самий час частка експорту сільськогосподарської продукції в експорті з України зросла удвічі – з 7,1 до 14,2 %.

Але існують чинники, які значною мірою перешкоджають зміцненню конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках, а саме: низький рівень розвитку вітчизняної фінансово – кредитної системи, відсутність галузевих кооперативних банків, нерозвиненість в Україні сфери страхування кредитних та виробничих ризиків; нерозвиненість інфраструктури АПК, що призводить до збільшення вартості виробництва, значних втрат продукції під час її транспортування та зберігання [1, с.191].

Л.В. Прокопець вважає, що на формування конкуренції в сільському господарстві особливий вплив має матеріально-технічна база, кадрове забезпечення, раціональна спеціалізація та організація виробництва, якість продукції, товарність, низька собівартість, державна підтримка аграрного бізнесу. Формування конкурентних переваг підприємствами зумовлює зменшення собівартості та покращення якості продукції [2].

В.П. Черевань з групою авторів особливо важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності продукції відводять її якості. При цьому іде мова не лише про формування національних підходів до нових стандартів якості, але і про розуміння якості в контексті генетично модифікованих культур [3, с.168].

Отже, для підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції необхідно вирішити такі завдання: створення новітніх технологій вирощування та підвищення урожайності сільськогосподарських культур; забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сучасною технікою; налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку; підготовка висококваліфікованих кадрів для села; фінансування сільськогосподарського виробництва; вдосконалення цінової політики; урахування специфіки виробництва сільськогосподарської продукції в регіонах.

Таким чином, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств залежить, з одного боку, від управлінських рішень на рівні самих підприємств, а з іншого – від державної підтримки суб’єктів господарювання.


1. Заєць К.Д. Державне регулювання виробництва та проблеми підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції / К.Д. Заєць // Науковий вісник БДФА. Серія: Економічні науки : зб.наук.праць / гол.ред. В.В. Прядко; Міністерство фінансів України, БДФА. – Чернівці: Технодрук, 2009. – Вип. 4. – С. 190-195

2. Прокопець Л.В. Складові підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств [Електронний ресурс] : ЧНУ ім. Федьковича / Л.В. Прокопець – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpen/2011_7/37SPK.pdf.

3. Черевань В.П. Міжнародна економічна діяльність: Навчальний посібник / В.П. Черевань, А.П. Румянцева, Л.Ф. Романенко – Київ: Видавничий дім “Слово”, 2003. – 280 с.
ТРАНСФЕРТ ТЕХНОЛОГІЙ – ЗАПОРУКА ПОДОЛОННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ВІДСТАЛОСТІ В УКРАЇНИ
студент гр. М-11 Пащенко Я.Ю.
Одним із важливих завдань на шляху до побудови сучасного промислового комплексу України, спроможного адекватно реагувати на зміни ринкової кон’юнктури та здатного стати рушієм довгострокового економічного зростання держави на якісній основі, є розвиток науково-технічного потенціалу промислового сектору.

На сьогодні досить актуальним є дослідження теоретичних аспектів трансферту технологій та сучасного стану залучення провідних технологій у економічну діяльність українських промислових підприємств.

Термін «трансферт» походить від фран. Transfert – переносити, переміщати. Євграфова І. під трасфертом технологій розуміє рух технології з застосуванням будь-яких інформаційних каналів від одного приватного або колективного носія до іншого. За допомогою трансферту здійснюється підтримка комерційної діяльності організації.

Прийнято виділяти 3 основних форми трансферту технологій:

1. Внутрішній трансферт, коли відбувається передача технологій між різними підрозділами однієї організації.

2. Квазівнутрішній трансферт, тобто рух технології усередині альянсів, союзів і об’єднань самостійних юридичних осіб.

3. Зовнішній трансферт, тобто процес поширення технології, в якому задіяні незалежні розробники і споживачі технологій, між різними компаніями та країнами.

Однак через ряд факторів, що перешкоджають ефективному трансферу технологій між економіками, особливо між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, процеси передачі можуть загрожувати національній економічній безпеці і в першу чергу її технологічній складовій. При цьому може відбуватися поглиблення технологічної відсталості, яка в свою чергу не дозволяє подолати технологічну залежність, причому залежність закріплює відсталість.

Важливими факторами міжнародного трансферу технологій є такі:


  1. раціональне поєднання національних інтересів із зовнішньоекономічною стратегією на міжнародній арені;

  2. прагнення до сталого розвитку на базі нового світового порядку;

  3. міграцію інтелектуального потенціалу;

  4. захист національних інтересів при здійсненні міжнародних операцій;

  5. національну безпеку та можливість появи нових держав-партнерів.

Науково-технічний потенціал промислового сектору України використовується недостатньо, обмежене застосування на підприємствах промисловості передових світових та вітчизняних технічних досягнень призводить до: послаблення конкурентних позицій української продукції на зовнішніх ринках.; задоволення потреб внутрішнього ринку на високотехнологічні товари в основному за рахунок імпорту; скорочення попиту на існуючу високотехнологічну продукцію внаслідок вичерпання науково-технічного потенціалу, закладеного ще за часів СРСР, та гальмування розвитку нових високотехнологічних виробництв через нестачу технологій і технологічних процесів, заснованих на мікроелектроніці або керованих за допомогою комп’ютера, що мають використовуватись при виробництві такої продукції; звуження можливостей оновлення основних засобів через несумісність новітнього обладнання із застарілими технічними рішеннями, якими переважно користуються вітчизняні промислові підприємства; зниження інвестиційної привабливості підприємств внаслідок використання ними застарілих способів виробництва, відсутності новітньої продукції, що має попит на світовому та внутрішньому ринках та низького рівня інтелектуального капіталу промислових підприємств; технологічного відставання промислового комплексу України від розвинутих країн, що обмежує можливості співпраці у науково-технічній та виробничій сферах.

В умовах збереження досить значного науково-технічного потенціалу і комплексної фундаментальної науки України, з'являється реальний шанс наздогнати лідерів та забезпечити свою технологічну першість. Але для цього необхідно освоїти стратегічно правильну модель інноваційного розвитку, ключовим елементом якої має стати механізм міжнародного трансферу високих технологій. Для найбільш повного використання потенціалу нових технологій необхідний перехід від концепції ринку до підходу, заснованому на понятті ланцюжка створення доданої вартості. Крім того, необхідно узгодити норми законодавства зі специфічним змістом інноваційної діяльності, запровадивши європейський досвід («технологічні платформи») та удосконалити захист інтелектуальної власності в high-tech сфері, що дозволить розвиватися венчурний фондам інноваційного профілю, удосконалити економічний механізм інноваційної діяльності з огляду на транснаціоналізацію інновацій ¬ запровадження спеціального податково-правового режиму для високотехнологічних галузей та учасників високотехнологічних ланцюжків.



Науковий керівник: доц. Лукаш О.А.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
асист. Пімоненко Т.В, студент гр. Емс-31/1м Білан І.О.
Управління дебіторською заборгованістю та прийняття відповідних управлінських рішень у певній мірі впливає на фінансову стійкість підприємства та формує напрямки його діяльності. Тому необхідним є пошук та впровадження ефективних методів управління дебіторською заборгованістю на підприємствах з метою підвищення ефективності його діяльності з урахуванням особливостей функціонування сучасної ринкової економіки.

Традиційно під дебіторською заборгованістю розуміють суму заборгованості дебіторів підприємства на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи.

Наявність дебіторської заборгованості на підприємстві пов’язана з пошуком компромісного рішення між ризиком та доходністю. Її оптимальний розмір визначається порівнянням виграшів, які підприємство планує отримати при певному рівні інвестованих у дебіторську заборгованість коштів, з витратами, котрі воно буде нести для цього. Формалізовані процедури та моделі поведінки підприємства відносно існуючих та потенційних контрагентів щодо реалізації їм продукції (товарів) у кредит і є управлінням дебіторською заборгованістю підприємства, яка в свою чергу є складовою частиною менеджменту підприємства.

Традиційно виокремлюють наступні основні завдання при управлінні дебіторською заборгованістю: визначення ступеня ризику несплати рахунків покупцями; розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів; контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення дебіторської заборгованості підприємства; визначення політики надання товарного кредиту та контроль її виконання та політики інкасації простроченої дебіторської заборгованості, з подальшим контролем її виконання; надання дієвих рекомендацій щодо зменшення кількості потенційно неплатоспроможних покупців.

Управління дебіторською заборгованістю повинне відповідати загальній стратегії розвитку підприємства. При цьому формується фундамент і структура рекомендацій та основних напрямів виконання відповідних виробничо-господарських операцій на підприємстві. Ефективне управління дебіторською заборгованістю на підприємстві забезпечує його фінансово-економічну стабільність. У цілому управління дебіторською заборгованістю включає: аналіз дебіторів та кредиторів підприємства; аналіз реальної вартості дебіторської заборгованості та зобов’язань; контроль за реальним співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості; розробку політики авансових розрахунків з клієнтами підприємства й надання комерційних кредитів; оцінку і реалізацію факторингу. Умови функціонування ринкової економіки вимагають використання сучасних дієвих механізмів та інструментів управління дебіторською заборгованістю. Так поширення набули наступні методи управління дебіторською заборгованістю: створення клірингових центрів; факторинг; форфейтинг; механізм застави.

Процес клірингу складається з двох основних частин: операційної та фінансової. Під час операційної частини клірингова палата організовує обробку даних, отриманих за результатами торгів. У межах фінансової частини виконуються функції накопичення коштів у спеціальні фонди, що забезпечують гарантії виконання зобов’язань за укладеними угодами.

Іншим методом управління дебіторською заборгованістю є продаж заборгованості, який може здійснюватися спеціалізованими факторинговими, форфейтинговими компаніями та банківськими установами. Найбільш розповсюдженим є факторинг, який полягає в купівлі факторинговою компанією або банком грошових вимог постачальника до покупців та їх інкасація за визначену винагороду. Інструментом управління дебіторською заборгованістю, що має суттєві переваги над факторингом є форфейтинг. Він є однією з форм кредитування зовнішньої торгівлі. Основною перевагою форфейтингу є те, що форейтор бере на себе усі ризики, пов’язані з фінансовими операціями. Наступним важливим інструментом, що широко використовується у практиці господарської діяльності підприємств є застава. Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання, за якого заставотримач здобуває право у випадку невиконання боржником зобов’язання одержати компенсацію за рахунок закладеного майна.

Зазначимо, що дотримуючись вище наведених методів управління дебіторською заборгованістю підприємство зменшить ризики відтоку своїх оборотних коштів, зменшить ризики виникнення сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості, що тим самим забезпечить зміцнення його фінансово-економічної стабільності.


ЗАСТОСУВАННЯ ФУНКЦІЙ НЕПРОПОРЦІЙНОСТІ В ЗАДАЧАХ УПРАВЛІННЯ
студент гр. Е-01 Портянка А.Г.
Все частіше об'єктами дослідження стають складні системи, їх не можна досліджувати тільки в припущенні їх нормального функціонування або нормальної працездатності у зв'язку з постійним розвитком, коливаннями, випадковими впливами ззовні. За складного характеру динаміки процесів іноді необхідно виявити, чи є процеси в системах, що розглядаються, однорідними. В нашому дослідженні для виявлення однорідності були використані функції непропорційності.

В якості складної системи, тобто об'єктом нашого дослідження, обраний сайт кафедри економіки та бізнес-адміністрування Сумського державного університету. Динамічний процес, що підлягає аналізу, – відвідуваність сайту за період з 08.07.2011 р. по 17.11.2013 р. Відвідуваність сайту – ключовий поведінковий фактор, який залежить від ступеня відповідності сайту очікуванням користувачів і від доступності його відвідування [1]. Для того, щоб виявити зв'язок між певними процесами зазвичай застосовують методи кореляційно-регресійного та хвильового аналізу. Розглянемо метод, запропонований Авраменко В.В. [2]. В різницевій формі для дискретного процесу формула непропорційності має вигляд



, (1)

де y(t) – визначає динаміку досліджуваного процесу, x(t) – динаміку процесу, для якого визначається однорідність з y(t).

Використовуючи інструментарій Google Analytics, були виділені фактори, які впливають на інтенсивність вхідного трафіку досліджуваного сайту за даний період: нові та повторні відвідування; відвідування через веб-браузери: Chrome, Firefox, Internet Explorer, Mobile-Аndroid Browser, Opera mini, Mozilla Compatible Agent, Opera, Safari, Yandex Browser.

На рис. 1 представлена динаміка загальної відвідуваності сайту за досліджуваний період. При загальній тенденції зростання відвідувань можемо побачити наявність сезонних та тижневих коливань, та виділити дуже складний характер аналізу динаміки традиційними методами.



Рис. 1 – Загальна тенденція відвідування сайту в період з серпня 2011 р.

по листопад 2013 р.


Знайдемо функції непропорційності вихідної еталонної функції відвідуваності сайту y(t) за досліджуваний період за вказаними факторними характеристиками x(t).

Для визначених функцій непропорційності знайдено середньоквадратичні відхилення (σ2), як показник, що комплексно характеризує однорідність двох процесів. Чим ближче значення σ2 до нуля, тим більш однорідними можна вважати досліджувані процеси.

Аналіз результатів дозволяє зробити висновок про те, що динаміка нових (σ2 = 2,41) повторних відвідувань (σ2 = 3,74), відвідування через сайти Chrome (σ2 = 6,11), Firefox (σ2 = 5,82), Operа (σ2 = 5,04) однорідна до показника підсумкової відвідуваності. Відвідування через веб-браузери Internet Explorer (σ2 = 12,73), Mozillа Compаtible Аgent (σ2 = 12,09), Yаndex Browser (σ2 = 12,32), менш однорідні за своєю динамікою до загальної відвідуваності, проте в загальних рисах узгоджується з його тенденціями. Окремо варто розглянути динаміку трафіку з мобільних пристроїв (σ2 = 22,46), Mobile-Аndroid Browser (σ2 = 23,38), Operа mini (σ2 = 23,45), і сайт Sаfаri (σ2 = 24,5). Більш високе значення відхилення говорить про загальну неоднорідність динаміки даних показників і загальної відвідуваності.

Головною перевагою є простота даного методу, що дозволяє повністю автоматизувати процес пошуку однорідних по поведінці, схожих один з одним процесів, порівняння ступеня їх однорідності, виявлення тих точок або областей, де поведінка процесів є неоднорідною.




      1. «На что влияет количество посещений сайта?» [Электронный ресурс] – http://bogutskiy.org.uа/news/2012-09-29-4012. – Назва з екрану.

      2. Карпенко А. П. Інтегральні характеристики непропорційності числових функцій та їх застосування в діагностиці / А. П. Карпенко // Вісник СумДУ. – 2000. – № 16.


Науковий керівник: ст. викладач Горобченко Д.В.
ПРОБЛЕМА БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ
студент гр. Ф-11 Пух Ю.О.
На сьогодні, гострою проблемою в нашій країні є безробіття. Безробіття являється як економічною, так і соціальною проблемою. Для суспільства – це зменшення доходів, рівня життя та розвиток психологічних проблем.

Безробіття вже набуло досить обширного характеру. Беручи до уваги економічну ситуацію України сьогодні, можна сказати, що вирішити дану проблему досить складно.

Основними проблемами безробіття є: проблема молодіжного безробіття, адже молодь без досвіду роботи зазнає найбільших труднощів з пошуку роботи, особливо офіційного працевлаштування; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні) в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств; проблеми безробіття серед людей старшого віку; відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; політика уряду в галузі оплати праці; скорочується купівельна спроможність населення; бюджет втрачає платників податків; сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях; зміни в демографічній структурі населення; рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний) [1].

Аналізуючи дані, оприлюднені Державною службою статистики України, станом на 1 грудня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 423,8 тис. осіб. Але показники не дають чіткого уявлення про безробіття в державі. Адже дані не враховують, наприклад, такого поняття як «прихований рівень безробіття».



Дані, які отримані Державною службою статистики, за методологією МОП свідчать, що рівень безробіття економічно активного населення за І півріччя 2013 року знизився до 7,5 % (в порівнянні, з І півріччям 2012 року до 7,8 %). Але дана методологія також має свої неточності в розрахунках.

Загальна кількість безробітних, яка була зареєстрована в Державній службі зайнятості на кінець 2013 року становить 435,4 тис. осіб, з них 339,4 тис. осіб отримують допомогу з безробіття.

Рівень безробіття почав знижуватися в березні 2013 року. Поштовхом до цього, можливо, стало схвалення «Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року».

Дана програма передбачає збільшення чисельності зайнятого населення до 21,4 млн. осіб.

Важливу роль у системі заходів щодо регулювання зайнятості відіграє механізм пільгового оподаткування суб’єктів господарської діяльності, що дасть можливість створити ефективні робочі місця, а отже і інформаційно-методичне та організаційне забезпечення ефективності зайнятості. При цьому слід враховувати: 1) конкретну ситуацію, в якій здійснюватимуть процес регулювання зайнятості, визначення основних напрямів досягнення поставленої мети і включення їх до програм зайнятості щорічно відповідно до фінансових надходжень до Державного фонду сприяння зайнятості; 2) повну і всеохоплюючу санацію робочих місць, їхню перспективність; 3) нормативно-методичну базу політики зайнятості, оцінку діяльності регіональних програм сприяння зайнятості та державних служб зайнятості [3].

Сукупність цих заходів дасть можливість проаналізувати виконання регіональних програм, зробити міжрегіональні порівняння, розрахувати витрати Фонду зайнятості на конкретні напрямки державної політики зайнятості. Поряд з цим державним органам влади необхідно якомога скоріше створити відповідну правову базу з метою захисту прав наших громадян – заробітчан за кордоном [4].

Отже, можна сказати, що безробіття приносить багато негативних наслідків, які в свою чергу уповільнюють соціально-економічний та національний розвиток в цілому. Державі потрібно вводити інноваційні заходи по вирішенню проблеми, що в свою чергу призведе по ефективного використання трудового потенціалу країни.


  1. Мельник І.С. Основні проблеми зайнятості населення України [Текст] / І.С. Мельник // Наукові праці. Економіка. – 2012. – № 177. – С. 105-108.

  2. Постанова «Про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року» від 15 жовтня 2012 р. № 1008.

  3. Краузе О.І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України / О.І. Краузе // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 10(40). – С. 167-172.

  4. Дорошко О.О. Безробіття в Україні та шляхи його подолання [Текст] / О.О. Дорошко // Ефективна економіка. – 2009. – № 2-05/3.

Науковий керівник: доц. Волк О.М.
ЭКОНОМИКА УЗБЕКИСТАНА: ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ
студент гр. М-11 Сагдуллаев Г.Т.
Узбекистан – страна стратегически расположенная в самом сердце Центральной Азии. Это самая густонаселенная страна в регионе, богатая ресурсами и имеющая сильную сельскохозяйственную базу. Страна выбрала постепенный путь реформ, направленных на социальную стабильность и на основе сильной преференции для национальной независимости, государственного контроля и самодостаточности.

Государственный сектор Узбекистана значительно больше, чем в других странах с переходной и с низким уровнем доходов экономики (на государственные расходы приходится 32 % ВВП).

Региональное сотрудничество по снижению торговых издержек является приоритетной задачей для Узбекистана. Есть значительная торговая взаимодополняемость между Узбекистаном и его соседями по региону, которая остаётся недоиспользуемой из-за политических и институциональных барьеров, в том числе политических ограничений торговли, слабого трансграничного сотрудничества, ограниченной доступности мультимодальных транспортных операций, высоких транзитных издержек и др. Задачи в области торговой политики включают снижение нетарифных барьеров и ограничений, связанных с ними затрат. Правительствам следует содействовать развитию регионального сотрудничества путем оказания помощи в разработке регионального транспортного коридора и таможенного транзита, чтобы уменьшить физические и экономические расстояние, на внутри- и межрегиональных рынках.

Одной из проблем является улучшение эффективности и результативности, используя производственные факторы в Узбекистане. Структурные реформы в ключевых секторах обязаны сократить доминирующую роль государства. Рост занятости в формальном частном секторе будет зависеть от структурных реформ, что может способствовать перераспределению ресурсов в более производительные и более высокооплачиваемые деятельности. Также увеличение конкуренции улучшит использование факторов производства. Повышение качества инвестиций, с точки зрения более высоких темпов роста производительности факторов производства и занятости для заданного объёма инвестиций, потребуется удаление препятствий на пути развития динамичного частного сектора, которые могут стать источником новых и лучше оплачиваемых рабочих мест.

Финансовый сектор мал и примерно активы двух третей банков остаются в трех крупных государственных банках. Еще иностранные инвестиции должны быть привлечены в существующие частные банки, чтобы повысить конкуренцию в банковском секторе. Большие государственные банки, в которых большая часть капитала принадлежит государству, должны быть приватизированы. Требование обмена иностранной валюты должна быть отменено и банкам необходимо разрешить торговать иностранной валютой на межбанковском рынке. Все небанковские функции местных банков (налоговый сбор и несущественные требования к отчетности) должны быть устранены. Увеличение доверия к банковской системе путём предоставления полного и регулярного доступа к наличным деньгам.

Сельское хозяйство является важным источником сектора роста. Узбекистан добился определенного прогресса в реструктуризации старых колхозов, поощряя установления более мелких хозяйств. Однако основные ограничения на развитие сельских районов по-прежнему остается, и они могут быть разделены на следующие: стимулы, учреждений и инфраструктуры.

Стимулы: Основным фактором, сдерживающим повышение продуктивности сельского хозяйства и роста является государственная система закупок для хлопка и пшеницы, которая включает государственное вмешательство в закупки, финансирования, продажи и маркетинг этих культур. Система государственного заказа остается в значительной степени в отрасли производства хлопка и производства пшеницы, и это снижает эффективность реструктуризации хозяйств.

Учреждения: переход к рыночной сельской экономике будет зависеть от решения следующих вопросов: отсутствие гарантий на право владения – условного характера и договоров аренды, неспособность использовать права аренды в качестве залога для привлечения кредита, и отзыва договоров аренды с недостаточным процессы. Кроме того закрепленное право владения землей предоставляет фермерам несколько стимулов для повышения производительности.

Инфраструктура: Для решения этой проблемы требуется ускоренное развитие сельских регионов до уровня экологически устойчивого развития путём поддержки: производительности сельского хозяйства и роста, в частности, ориентированных на рынок сельскохозяйственной политики, улучшение земле- и водопользования, реформа государственного управления землевладением; частных сельских предприятий и финансирование сельского хозяйства; и сельской инфраструктуры и услуг. Расход воды в сельском хозяйстве высоки и постепенно страна должна ввести плату за воду для поощрения более эффективного использования водных ресурсов.
Научный руководитель: доц. Лукаш О.А.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   53


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал