І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка50/53
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.38 Mb.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53

Зростання тіньового сектору в економіці впливає на всі аспекти економічних процесів. Тінізація економічних відносин перешкоджає створенню стійкого економічного росту та розвитку країни, рівня та якості життя населення, зміцненню національної безпеки держави загалом. Недостатнє науково-методичне і правове забезпечення, відсутність кардинальних практичних заходів активного державного регулювання процесами забезпечення економічної безпеки створили передумови для розширення процесу тінізації.

Згідно розрахунків експертів частка тіньової економіки в Україні є найвищою в Європі – приблизно на рівні 46,8 % від офіційного показника ВВП, що становить 1,475 трлн грн. у 2013 році. Проте оцінити точніше масштаб тіньової економіки є проблематично, тому що вона має прихований характер. Найбільше тіньова економіка торкається сфер малого та середнього бізнесу, нафтогазодобувної галузі, аграрної та зовнішньоекономічної сфери.


Значний розмір податкового навантаження не дозволяє малому та середньому підприємництву конкурувати з великими підприємствами, та зумовлює більшу частину всієї діяльності переводити в «тінь». Прибуток, отриманий в нелегальному секторі не враховується в бюджет держави, а призводить до стимулювання інфляції в країні, деформації структури платіжного обороту. Таким чином, тіньова економіка має негативний вплив на грошово-кредитну систему.

Загалом до основних соціально-економічних наслідків тінізації економіки можна віднести: зменшення дохідної частини бюджетів всіх рівнів; збільшення рівні корупції серед державного апарату управління; виникнення диспропорції та структурної деформації в економіці; виникнення інфляційних процесів; збільшення соціально-економічної напруги населення та ін.

Таким чином, для зменшення масштабів тіньової економіки з метою зниження її рівня та підвищення конкурентоспроможності економіки в цілому необхідно внести відповідні зміни до законодавства з урахуванням світового досвіду для створення інвестиційного привабливого середовища та умов розвитку підприємництва, збільшити ефективність державного регулювання шляхом узгодженості між контролюючими державними органами.
Науковий керівник: асист. Дєдова О.П.

АНАЛІТИЧНА БАЗА ОЦІНЮВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

студент гр. Ф-01 Павленко І.В.


Виникнення державного боргу в країні обумовлене недостатністю коштів для виконання своїх функцій. Держава змушена мобілізувати додаткові фінансові ресурси для покриття своїх видатків, тим самим збільшуючи розмір держборгу. Ефективне управління державним боргом залежить від повноти та якості процедури його оцінювання. Так, актуалізується проблема оцінки боргу, оскільки він складає більшу частину заборгованості країни.

Різні аспекти ролі та значення державного зовнішнього боргу розкриті у роботах українських вчених, таких як: В. Д. Базилевич, О. І. Бураковський, О. І. Барановський, О. Д. Василик, В. М. Гейць та інші. Вивченням впливу державного боргу на економічний розвиток країни займалися: І. Заверуха, Т. Вахненко, А. Гальчиський, О. Заруба, В. Лісовенко, В. Козюк, О. Соскін.

Прогнозування показників державного боргу має велике значення для побудови фінансово-економічної стратегії розвитку держави. Досвід минулого і практика нинішніх економічних процесів показують, що тільки через планування та прогнозування можливе втримання економічної рівноваги і вдосконалення ринкової моделі розвитку держави. З метою подальшого прогнозування показників державного боргу, необхідно спочатку розглянути існуючу аналітичну базу їх оцінювання.

Абсолютний розмір державного боргу не може виступати показовим макроекономічним індикатором, оскільки зі зростанням ВВП, на величину якого впливає інфляція, зростає і борг. Більшість вчених вважають, що більш змістовними є відносні показники зовнішньої заборгованості, які визначені за методологією Всесвітнього банку для національних економік, за якими можна зіставити стан зовнішньої заборгованості в різних країнах. До них належать: відношення зовнішнього боргу до ВВП; відношення зовнішнього боргу до експорту; відношення суми обслуговування зовнішнього боргу до експорту та до ВВП. Всі ці показники мають свої особливості та не можуть сприйматися як абсолютна характеристика розміру держборгу. Показник співвідношення величини державного боргу до ВВП залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Нормативний граничний розмір показника за критеріями Маастрихтської угоди становить 60 % [1].

Показник співвідношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП показує можливість обслуговування зовнішнього держборгу за рахунок перенесення всіх ресурсів з виробництва товарів, які призначені для внутрішнього споживання, на виробництво експортних товарів. Нормативний граничний розмір показника згідно МВФ становить 50%, за критеріями Маастрихтської угоди – 40 % [1].

Коефіцієнт співвідношення суми державного зовнішнього боргу до доходів від експорту показує боргове навантаження у довгостроковому періоді. Він може використовуватися як показник стійкості безпечного рівня боргу, оскільки демонструє можливість виникнення проблем невиконання майбутніх зобов’язань у разі високих темпів зростання боргу у порівнянні з надходженнями від експорту. Його недоліки виражаються у тому, що країни, що залучають зовнішні запозичення для інвестування у виробництво з довгостроковим періодом освоєння, можуть мати відносно високі показники відношення боргу до експорту. Щоб охарактеризувати ліквідну позицію економіки країни, широко використовується показник співвідношення планових платежів з обслуговування боргу до експорту і платежів з обслуговування боргу до ВВП. Співвідношення обслуговування зовнішнього боргу до експорту характеризує чутливість погашення зобов’язань з обслуговування боргу до неочікуваного скорочення надходжень від експорту. Нормативний граничний розмір показника за даними Світового банку становить 20 – 25 %, за визначенням ЄС – 25 % [1].

Для характеристики зовнішнього державного боргу можуть використовуватися такі показники як, співвідношення приведеної вартості до доходів державного бюджету та відношення міжнародних резервів до короткострокового боргу. В деяких країнах використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення, що характеризує зовнішньоекономічну діяльність країни.

Питання вдосконалення існуючої системи показників вимірювання боргу лежить в основі його прогнозування. Так, сформована об'єктивна аналітична база оцінювання державного боргу, що забезпечує точність визначення його розмірів та сприяє отриманню адекватних результатів, дозволить здійснювати якісне прогнозування боргу. Оскільки визначення довгострокової стратегії розвитку будь – якої держави не можливе без адекватного та найбільш точного передбачення своїх зобов’язань, то можна дійти висновку, що розглянуті нами відносні показники займають важливе місце в системі оцінювання та прогнозування стану боргу, що в свою чергу має важливий вплив на економіку країни.

Отже, на нашу думу, для проведення оцінки та подальшого прогнозування зовнішнього боргу в країні, в основному на основі регресійного аналізу або шляхом побудови лінійних трендових моделей, доцільно використовувати відносні показники, що більш змістовно та комплексно характеризують зовнішню заборгованість країни.
Науковий керівник: асист. Шишова Ю.Г.
ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
студент гр. Мк-21 Павлюк А.
На сьогоднішній день економічна діяльність України неможлива без залучення міжнародних фінансів. Діяльність міжнародних фінансових організацій набуває вагомішого значення для України. Україна бере участь у діяльності провідних міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій (МВФ – Міжнародний валютний фонд, МБРР – Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЄБРР – Європейський банк реконструкції та розвитку). Співпраця Украйни з даними організаціями є важливим джерелом залучення додаткових фінансів до національної економіки, а саме міжнародних фінансів.

Станом на 2014 рік заборгованість України становить більше ніж $60 млрд. А саме на кожну з міжнародних фінансових організацій припадає: МВФ – 4,5млрд., ЄБРР – близько 490 млн., МБРР – 2млрд. 520 млн., Європейський інвестиційний банк – 413млн.

Потреба України в підтримці міжнародних фінансових організацій викликана наступним: По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело – це МВФ. І, навіть, можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, зазвичай, пов’язана з домовленостями з Міжнародним валютним фондом. По-друге, політика Міжнародного валютного фонду, яка проводиться в Україні, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом’якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання у країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування тільки поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар [2].



Вище сказане достовірно відображає сучасну ситуацію, яка склалася в Україні. Наслідком проведення такої фінансової діяльності з міжнародними фінансовими організаціями є постійно зростаючий зовнішній борг, а також нові умови надання кредитів (порівняно гірші з початковими).

Для того, щоби співпраця України з МФО (міжнародними фінансовими організаціями) була якомога ефективнішою і сприяла економічному зростанню, державна економічна політика зобов’язана: підтримувати конструктивні відносини з приватними кредиторами і не бути уразливою до зовнішніх обставин завдяки обережному, завбачливому управлінню своїм зовнішнім боргом і резервами; прийняти економічно й фінансово обґрунтовану програму, яка б конкретизувала кількісні показники і передбачала заходи, спрямовані на її реалізацію для досягнення позитивних результатів [4]; спрямувати свою економічну і фінансову політику на стимулювання економічного зростання, стабілізування цін, поліпшення добробуту; не маніпулювати обмінними курсами та не нехтувати міжнародною валютною системою; сприяти становленню та розвитку міжнародних ринків товарів і послуг, модернізації та підвищенню ефективності діяльності підприємств державного і приватного секторів країни створивши відкриту, конкурентну та справедливу систему управління закупівельними операціями міжнародних фінансових організацій [3].

Можна зробити висновок про те, що наразі співпраця України з міжнародними фінансовими організації не є досить ефективною та не приносить бажаних результатів. Але незважаючи на це дані організації відіграють важливу роль у подальшому розвитку та покращенні економічного становища України (після проведення відповідних політико-економічних реформ).

Після проведення відповідних реформ співпраця України з МФО дозволить поліпшити макрофінансові показники, сприяє стабілізації, формуванню конкурентного ринкового середовища, стабілізації національної грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва.


  1. Міжнародні фінанси: навч. Посібник / Ю.Г. Козак, Н.С. Логвінова, В.В. Ковалевський та ін. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К. : ЦУЛ, 2007. – 640 с. +Гриф МОН. – 52-00

  2. Бідник Н.Б. Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями як чинник економічного розвитку держави // науковий вісник НЛТУ України. – 2009. №19. – С. 153-157.

  3. Заярна Н.М., Барткевич О.М. Міжнародні фінансові організації ти їх значення у процесі трансформації економіки України // науковий вісник НЛТУ України. – 2007. – №15. – С.184-18


Науковий керівник: ст.викладач Касьяненко Т.В.
ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ
студент гр. Мк-21 Педич І.В.
Існування в ринковій економіці державного боргу є об'єктивним фактором. Держава, прагнучи використати свої економічні і фінансові ресурси з найбільшою ефективністю, допускає дефіцит бюджету, а для його фінансування залучає додаткові кошти на внутрішньому або зовнішньому фінансових ринках. Ці кошти залучаються для використання в державному секторі економіки і їх ефективного трансформування у зростання доходної частини бюджету. Іншими словами базовою умовою платоспроможності держави є перевищення продуктивності використання позичених коштів над рівнем відсоткових ставок за користування цими позиками [1].

Державний борг відображає суму нагромаджених урядом запозичень, що використовуються для фінансування державних бюджетів. Кредити, які Україна отримала у Міжнародному валютному фонді упродовж останніх років викликають велике занепокоєння, як серед населення так і науковців.

За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте в іншому випадку збільшення заборгованості може привести до фінансової кризи, порушити макроекономічну стабільність [2].

Держборг України відносно ВВП не зазнає суттєвих змін, хоча внутрішня його частина постійно збільшується, а до 2016 року МВФ прогнозує його скорочення до 35 %. Найбільший обсяг боргу відносно ВВП в нашій країні був зафіксований у 1999 році – 61 %, найменший у 2007 – 12.3% [3].



Державний борг України за грудень 2013 року становив $60,05 млрд (479,98 млрд грн або 82,17% загальної суми державного та гарантованого державою боргу). Зовнішнім кредиторам уряд заборгував $27,9 млрд, внутрішнім – $32,15 млрд.

У 2014 році Україна повинна погасити 16,3% із більше ніж $60-мільярдного державного боргу. Йдеться про заборгованість перед кредиторами, яка складає близько $9,78 млрд. Зовнішні борги в цих виплатах становлять $6 млрд. Із них $3,6 млрд − перед МВФ. Згідно з графіком прогнозних платежів Міністерства фінансів, Україна повністю погасить існуючі внутрішні та зовнішні кредити через 26 років, у 2040 році [4].

Наслідки зростання боргу можуть призвести до втрати економічної незалежності, вилучення з фінансового ринку коштів (ріст внутрішнього боргу), які б могли бути використані на розвиток реального сектору, зменшення конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках, спад рівня життя населення. Державний борг суттєво впливає на економіку в цілому, зокрема на параметри монетарної та фіскальної політики та на економічну кон'юнктуру. Основною причиною росту запозичень в нашій країні є неспроможність фінансування соціальних програм та постійний дефіцит платіжного балансу країни, а в розвинених країнах світу основна маса запозичень спрямовується на реалізацію масштабних національних проектів, розвитку інфраструктури та перспективних галузей економіки.

Спроможність у повному обсязі обслуговувати та своєчасно погашати державний борг є одним з основних індикаторів фінансової стабільності країни, що закріплює за державою імідж надійного позичальника та відкриває перед нею можливості отримання нових позик на більш вигідних умовах [5]. Щоб запобігти кризовій ситуації у сфері державного кредиту, необхідно вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки стратегії управління кредитними зобов´язаннями. Головною метою стратегії державного кредиту, зокрема зовнішнього, є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з метою зниження вартості обслуговування боргу і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів.



Отже, державний борг України є неприйнятним у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення. Тому, проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження науковців у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права


  1. Артус М.М. Бюджетна система України. Навчальний посібник / Артус М.М., Хижа Н.М. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. 220 c.

  2. Філоненко К.М. Зовнішній борг України: аналіз динаміки та структури//Статистика України – 2010, – №2.

  3. Державний борг України та країн світу 2011-2013 роки.[Електронний ресурс] – Режим доступу : http://infolight.org.ua

  4. Сторінка Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.minfin.gov.ua.

  5. Особливості та пріоритети боргової політики України / Гальчинський А.С., Варналій З.С., Майстришин В.Я. та ін. – К.:, 2004.


Науковий керівник: ст.викладач Касьяненко Т.В.
ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
cтудент гр. МК-21 Петльована Л.С.
В сучасних умовах рівень конкурентоспроможності підприємств значною мірою залежить від здатності до нововведень та рівня інноваційної діяльності підприємства. Успішна інноваційна діяльність можлива лише на основі достатньо розвиненої системи фінансування. Питання фінансового забезпечення є досить актуальними, враховуючи дефіцит власних фінансових ресурсів та складність залучення інвестицій. Попит на інновації завжди існує, але, нажаль він обмежується фінансовими можливостями. Відповідно, в Україні спостерігається така ситуація: інновації необхідно розробляти та впроваджувати в практику, але нашій країні не вистачає інвестицій і інвесторів з наявними фінансовими ресурсами. Це і являється основною причиною того, що Україна з наявною технікою та технологіями досить довгий час не може вийти на перспективні рубежі.

Інновації займають важливе місце у розвитку країни, адже вони позитивно впливають на оновлення та структурну перебудову. Інновації являються першим кроком до зростання ефективності виробництва, зростання прибутку та зменшення витрат.

На рис.1 можна спостерігати, що фінансування інноваційної діяльності в Україні протягом 2000-2010 рр. було досить нерівномірним. З 2000 по 2008 роки спостерігалося зростання обсягів фінансування інноваційної діяльності. Найвищими обсяги фінансування були в 2008 р., в 2009 р. обсяги фінансування значно зменшилося. В 2010 р. фінансування інвестиційної діяльності дещо зросло, але досягти рівня 2008 р. так і не вдалося.

Рис. 1 – Динаміка фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств

за 2000-2010 роки

Відповідно до т.. 18 Закону України «Про інноваційну діяльність» джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є: кошти державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів і кошти Автономної Республіки Крим; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела не заборонені законодавством.

Система фінансування інноваційної діяльності повинна забезпечувати вирішення таких завдань: створення необхідних умов для стрімкого та ефективного впровадження інновацій в усіх без винятку ланках народногосподарського комплексу; збереження та розвиток стратегічного, науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямках розвитку; створення необхідних матеріальних умов для збереження кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його виїзду за кордон.

Для реалізації перелічених завдань необхідно залучити як можна більше джерел надходження грошових коштів, та звичайно необхідно покращити систему контролю за ефективністю використання та повернення коштів. Потрібно знайти вирішення ряду проблем, які в свою чергу забезпечать розв’язання перелічених завдань.

Недостатні обсяги фінансових ресурсів в Україні можна поповнити за рахунок створення чи розвитку таких джерел фінансування інновацій, які добре зарекомендували себе в розвинутих країнах, але практично не використовуються в Україні.

По-перше, необхідно створити та сприяти їх розвитку спеціалізовані елементи фінансової інноваційної інфраструктури – венчурні фонди, які потребують формування сприятливого середовища для їх розвитку.

По-друге, для кращого розвитку та стимулювання інноваційної діяльності можливе створення спеціальних, окремих лізингових компаній, які тимчасово будуть звільнені від податків.

По-третє, залучення іноземних інвестицій, для цього необхідне створення сприятливих умов.

В Україні зараз не має достатньо дієвого механізму для фінансової підтримки інноваційної діяльності. В умовах економіки країни розраховувати на достатнє бюджетне фінансування інноваційної діяльності неможливо, так як воно не забезпечує необхідного розвитку науково-технологічного прогресу в національній економіці. Тому з’являється потреба в розбудові механізму розподілу фінансових ресурсів, який зробить можливим стійкий економічний розвиток країни.


Науковий керівник: ст. викладач Касьяненко Т.В.
ЛІЗИНГ ЯК СУЧАСНЕ АЛЬТЕРНАТИВНЕ ДЖЕРЕЛО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА
асист. Самойлікова А.В., студент гр. Ф-02 Гегешко К.Г.
В умовах фінансово-економічної та соціально-політичної нестабільності власні фінансові ресурси вітчизняних підприємств є обмеженими та недостатніми для забезпечення ефективної діяльності та інноваційно-інвестиційного розвитку суб’єктів господарювання, конкурентоспроможності товарів і послуг на внутрішніх і зовнішніх ринках. У той же час залучення та запозичення джерел фінансування є доволі проблематичним, зважаючи на низьку платоспроможність багатьох підприємства, можливі ризики, високу вартість капіталу, складні та тривалі процедури одержання тощо.

Наведене вище обумовлює необхідність постійного пошуку альтернативних джерел фінансового забезпечення підприємства, базуючись на критеріях мінімізації вартості джерел фінансування, мінімізації ризиків і максимізації прибутку. Одним із таких методів фінансового забезпечення діяльності підприємства є лізинг, позитивний досвід використання якого на сьогодні має місце в багатьох економічно розвинених країнах світу і останнім часом набуває поширення й розвитку і в Україні, інтегруючи її у світову фінансову систему.

Традиційно лізинг вважають дієвим засобом активізації інвестиційної діяльності та ефективного відтворення основних фондів підприємств, через що зростає зацікавленість у лізинговій діяльності представників малого бізнесу в Україні. Так, не маючи коштів і не прибігаючи до взяття кредитів, вони можуть використовувати нове прогресивне устаткування і технології у виробництві. Тому не дивно, що в країнах із розвиненою ринковою економікою близько 30 % інвестицій в основні засоби здійснюються за рахунок лізингу тоді, як в Україні – лише 1,5 %.

Слід відмітити, що лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто в розвитку лізингу зацікавлені не тільки лізингоотримувачі, але й лізингодавці.

Проте на сьогодні в Україні ринок лізингових послуг перебуває на стадії становлення, зокрема, на лізингові відносини негативно впливає ряд факторів, які гальмують розвиток даного методу фінансування: 1) обмеженість фінансових ресурсів; 2) наслідки фінансової кризи, через яку банкрутують підприємства, і унеможливлюється застосування лізингу; 3) низький рівень довіри населення до посередницьких структур; 4) недосконалість, фрагментарність і безсистемність нормативно-правової бази, яка регламентує лізингову діяльність; 5) недостатній розвиток інфраструктури ринку лізингу; 6) дискримінаційний податковий режим для лізингодавців; 7) ускладнені адміністративні процедури оформлення лізингових відносин тощо.

За таких умов об’єктивно стримується подальший якісний розвиток лізингової діяльності в Україні. Тому для нівелювання та усунення наведених вище недоліків у сфері лізингової діяльності доцільно запропонувати ряд заходів, які необхідно здійснити як на рівні державних органів, лізингових компаній, так і на рівні фінансової системи в цілому: 1) для створення більш якісного покращеного рівня лізингових відносин потрібно направити всі сили на подолання наслідків фінансової кризи; 2) потрібна підготовка спеціалістів як лізингових компаній, так і банків, які будуть сприяти розвитку галузі; 3) необхідно створити лізингові центри і розробити базу даних попиту й пропозиції на обладнання та устаткування; 4) слід реформувати нормативно-правове регулювання лізингової діяльності; 5) удосконалити системи фінансового та організаційного забезпечення лізингових операцій; 6) враховувати позитивний досвід зарубіжної практики з досліджуваного питання; 7) ініціювати здійснення експериментальних проектів за участю трьох-чотирьох існуючих компаній, які б отримали інтенсивне навчання і цільову підтримку капіталом, щоб продемонструвати, яким чином повинен розгортатися процес розвитку; 8) залучити Українську асоціацію лізингу для розвитку відповідних керівних принципів нагляду як за діяльністю банків, так і небанківських компаній в розробці переліку стандартів, яких повинні дотримуватися лізингові компанії.

Отже, приходимо до висновку, що лізинг є важливою складової державної стратегії розвитку країни. Незважаючи на наявні проблеми в лізинговій діяльності, за умови їх якнайшвидшого вирішення лізинг в Україні має перспективи для подальшого розвитку, сприяючи тим самим розширенню реального сектору економіки України.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал