І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка20/53
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.38 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   53

РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СФЕРІ ТУРИЗМУ
асист. Денисова І.В., студент гр. ПР-12 Поліщук І.О.
Туризм є однією з найбільш прибуткових галузей світової економіки, яка безперервно розвивається. Сфера впливу туризму виходить далеко за межі самої галузі, вона має вплив на транспорт, зв'язок, торгівлю, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та ін.

Туризм – інформаційно-насичена діяльність, сфера якої має позитивну динаміку та постійний розвиток. Для щоденного функціонування туристської діяльності важливим є безперебійний збір, обробка, застосування і передача інформації. Таким чином, туризм на ринку майже повністю залежить від зображень, описів, засобів комунікацій і передачі інформації.

Система інформаційних технологій, що використовуються в туризмі, складається з комп'ютерної системи резервування, системи проведення телеконференцій, відеосистем, комп'ютерів, інформаційних систем управління, електронних інформаційних систем авіаліній, електронної пересилки грошей, телефонних мереж, рухливих засобів повідомлення і т.п.

Сучасні технології постійно удосконалюються, нові – безперервно з’являються. Переважну більшість цих нововведень можна охарактеризувати двома властивостями – мобільність і висока швидкість передачі даних.

Велику значущість в сфері туризму відіграє Інтернет. Він дозволяє організаціям сфери послуг, без великих на те витрат, одержати доступ до великих груп споживачів задля передачі конкретної інформації, надійного поширення повної і детальної інформації про свою діяльність, скорочення витрат на виготовлення і розповсюдження друкованої продукції, прискорення і спрощення взаємодії з партнерами на ринку.

До широкого впровадження інформаційних технологій, постачальники туристських послуг зв’язувалися з клієнтами через посередників (туроператори, туристські агентства, готельні мережі тощо). На сьогоднішній день широкого вжитку набули віртуальні посередники – сайти готелів, авіакомпаній, туристичних фірм. Це дозволяє туристові безпосередньо, без участі туристських фірм, одержувати інформацію і замовляти послуги в будь-якому поєднанні виробників і посередників.

Широкі оберти також набирає і така послуга, як віртуальні тури. Причому працюють вони як з рекламною метою, у вигляді ознайомчої інформації про визначні пам'ятки, так і в якості нового напряму – кібертуризм. Призначення кібертуризма – проведення віддаленої екскурсії по замовленому маршруту. Це дозволяє не просто побувати за короткий проміжок часу в максимальній кількості місць, а й долучити до подорожей людей з обмеженими можливостями, а також заощадити час і кошти на розвідувальні операції.

Завдяки новим технологіям навіть невеликий туристичний регіон може придбати популярність і реалізувати все те, що він може запропонувати потенційним туристам з усього світу, зокрема: санаторії та курортні комплекси, архітектурні пам'ятки, музеї, фестивалі, спортивні події, які проводяться, ярмарки та багато іншого.

Але все більше впровадження інформаційних технологій має як вигоду, так і ризик. Технологічний прогрес приводить до скорочення робочих місць і професій, але, в той же час, на зміну їм з'являється ще більше нових. Впровадження інформаційних технологій збільшує попит на спеціальності, що вимагають певної кваліфікації і гарної освіти.

Щодо України, то стихійний український ринок, який склався за останні роки, знаходиться у стані кризи у порівнянні з іншими країнами, які мають у своєму використанні сучасні інформаційні технології. Не дивлячись на великий рекреаційний потенціал України, вона до цих пір не включена у постійні міжнародні туристичні зв’язки. Однією з причин такого протиріччя являється відсутність надійної та правдивої інформації про стан ринку та сервіс, який не так розвинутий в Україні, але вже звичний для західного клієнта, адже у розвинутих країнах сервіс забезпечується сучасними засобами зв’язку.

Отже, інформаційні технологій відіграють одну з найважливіших ролей у туристичній галузі, створюючи дану сферу більш розвиненою, розгалуженою, вона також стає більш зручною для клієнта, та більш вигідною для туристичних агентств. Тому, особливості реалізації туристичного продукту не дозволяють говорити про повноцінність даної сфери, якщо в її використанні немає відповідного інформаційного забезпечення.
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕНЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ ТУРИСТСЬКОЇ ГАЛУЗІ
студент групи ПР-12 Помаз В.В.
Розглядаючи стан сьогоднішньої економіки, можна сміливо зробити висновок що вона потребує доопрацювань у всіх галузях цієї сфери. Досить важливою з них є галузь туристична. Туризм є однією з найбільш розвинутих гілок економіки у всіх країнах, а особливо тих, де клімат цьому найбільше сприяє. Важко переоцінити галузь туризму, оскільки саме його розвиток значною мірою впливає на транспорт, зв'язок, торгівлю товарами власного виробництва в країні тим самим спричиняє підвищення розвитку соціально-економічної сфери як такої.

У зв’язку з останніми подіями в Україні туристична гілка економіки не приносить такий вклад як раніше, але не дивлячись на це, не можна списувати її повністю.



Україна – країна, в якій якнайкраще поєднуються багаті природні ресурси, які використовуються аби покращити здоров’я відпочиваючих. Кожний природний ресурс є невід’ємною частиною у формуванні здоров’я людини та вносить свій вклад, так наприклад клімат лісів, лісостепу і степу дає лікувальну дію на дихальну систему, а лікувальні грязі покращують стан шкіри. Туристи як і раніше приїжджають відпочивати в гори (Карпати найчастіше) також не дивлячись на велику кількість мегаполісів туристів приваблює архітектура багатьох міст України. В порівнянні з багатьма країнами Західної Європи велика кількість саме церковної архітектури знаходиться у країнах Східної Європи, що є великим плюсом для нашої країни, але не достатнє фінансування з боку держави призводить до того, що старі церкви стають занедбаними, а пізніше і взагалі не підлягають реставрації. В даному питанні Україна має досить великий потенціал, але не використовує його на повну, оскільки за даними Держкомстату в Україні приблизно 15% всієї території відноситься до рекреаційних та курортних зон.

На жаль Україна має досить низьку конкурентоздатність у галузі туризму і погіршує ситуацію той факт, що це відбувається не тільки на внутрішньому туристичному ринку, але і на міжнародному.

Досить багато факторів спричинюють сьогоднішню ситуацію у сфері туризму. Постає нагальне питання сьогодення, методи підвищення популярності туристської галузі, збільшення фінансування та виведення туризму на вищий щабель.

Одним з рішень є те, що потрібно встановити нову маркетингову стратегію, або щонайменше підвищити рівень тієї, що є основною сьогодні. Такі фактори як сервіс обслуговування, транспорт, що просто не відповідають цінам встановленим на дані запропоновані послуги, невеликий асортимент продукції, що просто не може складати конкуренцію багатьом світовим фірмам. Інформаційний фактор, який є більш ніж недосконалим просто унеможливлює спроби конкуренції на світовому туристичному ринку. Тим самим формується недоброякісний імідж туризму України на світовому ринку.

Держава має впливати на соціальні та економічні чинники цієї галузі, а не залишатись осторонь просто споглядаючи за напрацюванням у даній сфері за минулі роки, не привносячи жодних змін та реорганізації. Для цього треба звертати увагу на сферу туризму саме на місцях, а не тільки концентрувати зміни, або їх відсутність у столиці та найбільших т найпопулярніших містах країни. Для цього як варіант можна ввести певні вимоги до основних параметрів туристичного відпочинку та виконувати їх незалежно від рівня обслуговування, це підвищить деякий рівень довіри до даної сфери, оскільки споживач буде впевненим, що у деяких питаннях він обов’язково отримує те, що йому обіцяли. Ефективне використання природних ресурсів представлених на території країни призведе до підвищення відсотку отриманого грошового вкладу в бюджет країни. Також важливою складовою є відсутність (точніше незначна кількість) наданих пільг саме туристичних компаніям та робітникам туристичних компаній. З одного боку вони стимулюють робітників збільшити кількість зацікавлених туристів, з іншого збільшується кількість шахрайства у даній сфері, що знову ж таки підриває репутацію туристичного бізнесу як такого.

Дивлячись в цілому на туристичний бізнес на теренах України стає зрозумілим, що досить важко нашій країні складати конкуренцію країнам, що уже отримали репутацію найкращих туристичних курортів, але тим самим стає ясним той факт, що Україна має можливість конкурувати, але для цього необхідно удосконалити основні сфери туристичної діяльності, які залишились без змін уже декілька років.


Науковий керівник: асист. Денисова І.В.
ПРОМИСЛОВІСТЬ ЯК ГОЛОВНА ЛАНКА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
студенти гр. Едп-02 Прохоренко А.В., Саливін А.В.
У сучасній економіці промисловість займає провідне місце в народному господарстві України, оскільки вона постачає всі інші галузі промисловості інструментами та сировиною. В промисловості України зайнято більше 20 % населення країни.

Промисловість об'єднує багато галузей, основна питома вага з яких припадає на чорну металургію, машинобудування та вугільну промисловість. Промисловість України має великий потенціал по кожній з галузей, але, на жаль, на сьогоднішній день він в повній мірі не використовується через недостатність грошових коштів державного та приватного фінансування, а також труднощі залучення іноземних інвестицій. Промисловість України має характерну рису, що відрізняє її від промисловостей інших країн світу – значний моральний та фізичний знос обладнання та устаткування. За умови забезпечення достатнього фінансування, модернізації та реконструкції устаткування збільшиться рентабельність виробництва і, як наслідок, підвищиться товарообіг готової продукції. Ще однією негативною рисою промислового сектору України є мала частка експорту готової високотехнологічної та наукоємної продукції. Велику частку експорту промисловості нашої країни становлять сировина та напівфабрикати.

Промисловість України, на жаль, розміщена досить нерівномірно по території держави. Найбільша кількість підприємств сконцентрована на лівобережній частині країни, а саме у Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській та Херсонській областях.

Починаючи з 90-х років минулого століття в промисловості нашої країни відбувається поступовий спад виробництва. На наш погляд, одним з шляхів економічної стабілізації і забезпечення подальшого зростання промислового виробництва є зміна структури промисловості і її реформування на засадах інноваційного розвитку наукоємних та високотехнологічних галузей виробництва товарів. Крім того, треба забезпечити підвищення науково-технічного прогресу в усіх ланках промисловості України, досягти достатнього фінансування за рахунок залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій в економіку України, а також налагодити експортно-імпортні відносини з усіма країнами.


Науковий керівник: доц. Школа В.Ю.
ІНДУСТРІАЛЬНІ ПАРКИ – ЕФЕКТИВНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ КРАЇНИ
асист. Радченко Е.Є., студент гр. Ф-31 Парасочка Д.П.
Створення сприятливих умов для залучення інвестицій є основою економічного розвитку будь-якої країни світу, оскільки дозволяє розвинути інфраструктуру, відкрити нові та модернізувати існуючі підприємства, запровадити інноваційні технології, створити робочі місця та підвищити конкурентоздатність економіки. Водночас існування ефективного інвестиційного середовища в країні можливе лише за умов використання дієвих інвестиційних інструментів. Одним із таких інструментів є створення та функціонування індустріальних парків.

Більшість економічно розвинутих країн світу досягли позитивних результатів саме завдяки створенню індустріальних парків. Так, досвід зарубіжних країн показує високу ефективність індустріальних парків. Наразі в США діє 400 подібних парків, в Чехії – близько 140, в Польщі – понад 60, в Туреччині – 262 індустріальні парки. У В’єтнамі, де створено близько 200 індустріальних парків, на них припадає 25% ВВП та 40% залучених інвестицій. У Чехії на 1 євро державного фінансування припадає 43 євро іноземних інвестицій [1]. Світова практика щодо роботи індустріальних парків у Чехії, Польщі та Туреччині показує, що: на 1 га площі індустріального парку приходиться від 1 до 5 млн. дол. США інвестицій та створюється від 20 до 50 робочих місць [2].

В Україні ж цей процес лише розпочато шляхом запровадження Національного проекту «Індустріальні парки України». Метою проекту є створення у різних регіонах України 10 пілотних індустріальних парків із сучасною інженерною та сервісною інфраструктурою [3].

На цей час в Україні до Реєстру індустріальних парків вже внесено п’ять індустріальних парків у Хмельницькій, Івано-Франківській, Полтавській, Житомирській та Львівській областях.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індустріальні парки» [4] індустріальний (промисловий) парк – це визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері промислового виробництва, а також науково-дослідну діяльність, діяльність у сфері інформації і телекомунікацій на умовах, визначених цим Законом та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку.

Переваги від створення індустріальних парків полягають у наступному: активізація інвестиційної діяльності в країні; залучення інвестицій переважно у виробництво високотехнологічної продукції; розвиток інфраструктури; використання легальних інструментів «субсидування» інвестиційної діяльності; концентрація великих виробництв за межами міст на спеціально відведених для цього ділянках, що дозволяє суттєво зменшити негативний вплив на екологію; створення нових робочих місць; можливість ефективного використання земель не сільськогосподарського призначення; розвиток зовнішньоекономічної діяльності країни.

Таким чином, з метою економічного прориву та перетворення України у надійного та вигідного інвестиційного партнера важливим є запровадження дієвого механізму функціонування індустріальних парків, для цього необхідним є виконання наступних умов: 1. Режим економічної діяльності для інвесторів в межах індустріальних парків має бути більш сприятливим, ніж у інших державах, оскільки бізнес завжди працює там де краще. 2. Прийняття відповідних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність індустріальних парків. 3. Створення спрощеної процедури відведення земельних ділянок під функціонування індустріальних парків. 4. Наявність висококваліфікованих фахівців. 5. Вдале географічне розташування, транспортне забезпечення, підготовлена інфраструктура, комунікації. 6. Запровадження пільгового режиму інвестування в індустріальних парках. 7. Вивчення та використання позитивного світового досвіду щодо створення та функціонування індустріальних парків.


  1. Урядовий портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=245068412

  2. InvestUkraine [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://investukraine.com/uk/regions/industrial-parks/faq

  3. Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrproject.gov.ua/project/іndustrialni-parki-ukraini.

  4. Закон України «Про індустріальні парки» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5018-17.


ЦИФРОВИЙ РОЗРИВ І ЙОГО ВПЛИВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ
асист. Омельяненко В.А., студент гр. ІТ-22 Рокитянський А.В.
"Цифрова нерівність" – це відносно нове поняття, що широко використовується з кінця 1990-х років політичними об’єднаннями і адміністративними структурами різного рівня для позначення проблеми нерівномірного розвитку сучасного суспільства. Його поява пов’язана з так званою науково-технічною революцією, яка на провідні позиції висунула інформацію і факт володіння нею. Нерівномірність цього розвитку проявляється у тому, що люди, які мають достатню освіту і певне матеріальне становище мають доступ до інформаційних технологій, які в свою чергу дозволяють їм здійснювати соціальну комунікацію а також розвиватись в інтелектуальному плані, багато хто при цьому надає перевагу дистанційному або самостійному навчанні з використанням електронних ресурсів. Це в свою чергу призводить до підвищення рівня життя. Ті, хто з певних причин не мають доступу до високих технологій розвиваються значно повільніше, їх рівень життя є низьким.

Розглянемо вплив цифрового розриву на економічну ситуацію з двох позицій. Якщо аналізувати ситуацію з точки зору держави, то необхідно підкреслити, що рівень обізнаності окремих слоїв населення в галузі високих технологій зростає, що призводить то економічного підйому. Дослідження, проведені Міжнародним інститутом Мак-Кінзі, продемонстрували, що вклад активного користування Інтернетом забезпечує близько 3% ВВП у розвинених країнах.

Недоліком у даному випадку виступає той факт, що розрив «інформаційної еліти» з тими, хто позбавлений доступу до високих технологій з часом поглиблюється. Коли розглядати проблему цифрової нерівності на міжнародному рівні, то хотілося б підкреслити той факт, що дана проблема нерідко розглядається як інструмент для відсіювання, що використовується економічно розвиненими країнами. З одного боку це дозволяє їм підвищити ефективність власної економіки, забезпечуючи потужними економічними партнерами, але, з іншого боку, всі країни, які з певних причин не змогли пройти відбір не мають рівних прав при співробітництві і не можуть повною мірою реалізувати свій потенціал.

Таким чином, можна стверджувати, що не цифровий розрив є причиною економічної нерівності, а саме фінансова незабезпеченість окремих груп населення зумовлює цифрову нерівність.

Світова спільнота проводить ряд заходів, покликаних запобігти збільшенню цифрової нерівності між окремими країнами. Найбільш результативною є діяльність таких світових організацій, як ООН, ЮНЕСКО, «Велика вісімка» і створена нею група DOT.

Першочергово, для скорочення цифрового розриву між країнами необхідно, щоб всі жителі кожної окремо взятої країни мали доступ до інформаційних технологій. Одним із визначальних факторів у цьому плані нині є Інтернет. Саме на основі того, наскільки стабільним є доступ до всесвітньої мережі в окремому регіоні, базуються статистичні дані, котрі відображають рівень доступу до інформаційних технологій. Таке виокремлення мережі Інтернет пов’язане, перш за все, з одним із фундаментальних людських прав – правом на інформацію.

Крім того, кожен окремо взятий уряд повинен проводити певні дії, що покликані популяризувати інформаційні технології. До цих можемо віднести: створення єдиної стратегії розвитку держави на основі конвергенції інформаційних технологій; інформування населення з використанням ресурсів зв’язку, перш за все – мережі Інтернет; підтримка науково-дослідницьких проектів, особливо тих, які сприяють забезпеченню доступу до інформаційних технологій тих країн, які його не мають; максимальне використання інформаційних технологій у процесі управління державою, в тому числі – перехід до звітності та урядування в електронному вигляді; своєчасне оновлення апаратного і програмного забезпечення; створення програм з підтримки соціально вразливих груп населення; розвиток сучасних мобільних мереж останнього покоління для забезпечення безперешкодного доступу до мережі Інтернет.

Однак, необхідно розуміти, що самостійно подолати цифровий розрив жодна держава не в змозі. Тобто, необхідно вести активний діалог з потенційними партнерами як у політичному, так і у економічному плані. Для ведення успішного діалогу, необхідно щоб кожен його учасник чітко усвідомлював свій особистий вклад, його перспективи, розумів покладені на нього завдання і які можливості з цього випливають. Відповідно до цього вони зможуть вести конструктивні переговори з потенційними партнерами.

Лише організовані зусилля всієї світової спільноти допоможуть подолати цифровий розрив і вибудувати принципово нове, інформаційне суспільство не лише в окремо взятих регіонах, а й в усьому світі.
ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА ЯК ЧАСТИНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
студент гр. Едп-01 Руденко Р.О.
Розвиток національної економіки тісно пов’язаний з рівнем конкурентоспроможності країн міжнародних ринках, а також з обсягом та структурою національного багатства.

Національне багатство представляє собою сукупність матеріальних благ, які були створені та нагромаджені завдяки праці суспільства у визначеній країні, освоєних природних ресурсів, рівня освіти та обізнаності людей, їх творчих здібностей, отриманого в ході праці досвіду та майстерності, що призводять до розширеного відтворення, тобто підвищення рівня добробуту суспільства. Основними його складовими є: 1) суспільне речове багатство; 2) природні ресурси; 3) нематеріальне багатство.

Основним джерелом соціально-економічного розвитку країни виступає її національне багатство. Національне багатство країни включає в себе матеріальну і нематеріальну складові. Матеріальна форми національного багатства представлена такими складовими: основний капітал сфери обслуговування; основний і оборотний виробничий капітал країни; майно домашніх господарств (засоби праці та предмети тривалого використання, зокрема, меблі, автомобілі, побутова техніка, індивідуальне житло тощо); природні ресурси, залучені в процес виробництва (ліси, земля, корисні копалини); законсервовані об’єкти основного капіталу. Нематеріальна форма національного багатства представлена такими складовими: рівень знань, здібності, науково-технічний, освітній, культурний та професійний потенціал населення, накопичений досвід, культурні цінності; інформаційні ресурси, винаходи та ідеї, інновації, інтелектуальний рівень суспільства.

Для аналізу національне багатство використовують такі показники: ВВП на одну особу в країні, структура виробництва за галузями, темпи розвитку та обсяги наукомістких галузей економіки, рівень зайнятості населення, рівень освоєння природних ресурсів (рівень залучення у господарський обіг), аналіз розвитку суспільного виробництва (якість національної продукції, продуктивність праці, концентрація та спеціалізація).

Пріоритетним напрямком розвитку національної економіки на середньо- та довгостроковий період часу є підвищення ефективності використання національного багатства, що стане можливим за рахунок втручання держави в процеси споживання, накопичення та впровадження механізмів ринкового регулювання, заповнення втрат багатства країни.

Науковий керівник: доц. Школа В.Ю.
ВПЛИВ АВТОДОРІГ НА ЕКОНОМІЧНУ СИТУАЦІЮ КРАЇНИ
Студент Старків І.
Автомобільні шляхи України – мережа доріг на території України, що об'єднує між собою населені пункти та окремі об'єкти, призначені для руху транспортних засобів, перевезення пасажирів та вантажів.

На сьогоднішній день про стан українських незадовільний. Загальна площа автомобільних шляхів складає 169,5 тис. км доріг, з них з твердим покриттям – 165,8 тис. км . Проте з упевненістю можна сказати, що лише половина з них має більш-менш гарний стан, решта є непридатною для їзди. Тому українські автоводії витрачають тисячі гривень кожного року для ремонту машин.

На нашу думку, стан доріг є одним з основних чинників при перевезенні товару. Адже тут можна простежити просту залежність: від того з якою швидкістю і як буде їхати водій, залежать витрати на перевезення. Чим менше він зупинятиметься, тим менше він витратить на паливо. А ще якщо в дорозі станеться якась аварія, то виходить, що водій ще повинен витратити гроші на ремонт машини. А нікому з нас не потрібна робота, яка приносить не дохід, а навпаки завдає ущербу.

Також в Україні є невигідною система розташування автошляхів, бо вона проходить через населені пункти, а це також обмежує швидкість руху автомобіля.

Незадовільним є транспортно-експлуатаційний стан доріг: 51,1 % не відповідає вимогам за рівністю, а 39,2 % – за міцністю. Середня швидкість руху на автошляхах України у 2-3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах. Саме тому, необхідно вживати заходи для виходу із такої ситуації.

Перш за все потрібно слідкувати за грошима,які йдуть на ремонт доріг, адже окрім того,що держава виділяє гроші з бюджету на ремонт автострад, кожен водій платить податок за користування автошляхом, тому цих грошей має вистачити, щоб відремонтувати більшу частину доріг.

Дорожні служби повинні слідкувати за станом авто покриття постійно, на протязі року, не доводити ситуацію до критичної точки. При найменшому пошкодженні відремонтувати пошкоджену ділянку.

Та й самі водії могли б проявити ініціативу і створити організації, які також відслідковували б ситуацію з дорогами по всій Україні, і в разі чого допомогли. А не так, як в наш час кожен робить все лише для себе.

Я вважаю, що гарний стан доріг позитивно вплинув би і на доходи громадян,і на економіку всієї країни. Тому потрібно виправляти ситуацію, що склалася.
Науковий керівник: ст. викладач Домашенко М.Д.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   53


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал