І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка12/53
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.38 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   53

ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНІ
студент гр. Е-21 Шимко В.
У сучасних умовах існування суспільство зазнає значних фінансових збитків від негативного техногенного впливу на стан навколишнього природного середовища. В Україні, наприклад, щорічні втрати від неефективного, нераціонального природокористування і забруднення навколишнього природного середовища, за оцінками фахівців, становлять 15-20 % її національного доходу. У більшості індустріально розвинутих країн, для порівняння, екологічна шкода від техногенної діяльності визначається на рівні 3-6 % при тому, що витрачається на природоохоронні цілі значно менше: наприклад, в Австрії – 1,32 % валового національного продукту, у Франції – 1,7 %, Швейцарії – 2 %. Це свідчить про те, що навіть розвинені країни не можуть виділити достатніх коштів на компенсацію шкоди, яка завдається внаслідок порушення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Така ситуація примушує країни світу посилювати еколого-правові вимоги до виробничої та іншої господарської діяльності, здійснювати економічне стимулювання природоохоронної діяльності.

За загальним правилом екологічному страхуванню підлягають ризики заподіяння шкоди. Під ними розуміються події, які є раптовими і непередбачуваними. До них належать техногенні аварії (аварійні ситуації) та катастрофи. Наприклад, раптовими і непередбачуваними є: вибух на підприємстві, що призвів до значного викиду забруднюючих речовин, небезпечного для здоров'я людей і довкілля; транспортна аварія, внаслідок якої з контейнера в довкілля потрапили отруйні речовини тощо.



Об'єктом екологічного страхування є будь-який екологічний ризик забруднення навколишнього середовища та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами, а також забрудненням при: розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів; використанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин тощо; використанні та створенні нових біологічно активних речовин та засобів біотехнології; дії акустичних, електромагнітних, іонізуючих та інших шкідливих фізичних факторів; транзитному транспортуванні та розміщенні на території України екологічно небезпечних матеріалів як вітчизняного, так й іноземного виробництва, проведенні фундаментальних та прикладних наукових розробок, упровадженні обладнання з підвищеною екологічною небезпекою.

Екологічне страхування включає цілий блок окремих видів страхування, що передбачає відповідальність страховика за ризики, пов'язані зі забрудненням довкілля. До них відносять:



    1. Страхування відповідальності на випадок аварійного забруднення навколишнього середовища.

    2. Майнове страхування фінансових збитків, зумовлених аварійним забрудненням навколишнього середовища.

    3. Особисте страхування життя, здоров'я, працездатності та пенсійного забезпечення громадян на випадок настання аварійного забруднення навколишнього середовища.

    4. Страхування відповідальності власників танкерів за витік нафтопродуктів і забруднення ним вод і узбереж.

    5. Страхування відповідальності підприємств за шкоду, заподіяну третім особам у процесі використання ядерної енергії.

    6. Страхування відповідальності підприємств за забруднення ґрунтових вод, сільськогосподарських угідь, повітря.

    7. Страхування відповідальності за шкоду від гірничодобувної діяльності підприємств тощо.

Відповідно до чинного законодавства України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяну іншим підприємствам, організаціям, установам та громадянам, що передбачено в багатьох законах та інших підзаконних актах, починаючи з Конституції України. Проте, на сьогодні, підприємства не несуть такої відповідальності, обмежуючись сплатою штрафних санкцій за наднормативні викиди у навколишнього середовище. Отже, однією з важливіших проблем впровадження екологічного страхування є законодавча неврегульованість даного питання.

Законодавством України передбачено екологічне страхування в добровільній та обов'язковій формах. Проте законодавча неврегульованість проведення екологічного страхування в Україні призводить до виникнення ще однієї проблеми, а саме відсутності механізму контролю за укладанням договорів екологічного страхування, які є обов'язковими. Отже, саме екологічне страхування може стати одним із ефективних методів заохочення та створення умов економічного стимулювання для суб’єктів господарської діяльності з метою запобігання і зменшення шкоди навколишньому природному середовищу.


Науковий керівник: асист. Кубатко О.В.


РОЗДІЛ 12


ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ

ECONOMIC THEORY

http://kursykrasoty.ru/wp-content/uploads/2012/11/083eb4e3e867.gif
АНАЛИЗ ВЛИЯНИЯ IТ НА ЭКОНОМИЧЕСКИЙ РОСТ
асист. Омельяненко В.А., студент гр. ИН-21 Анищенко И.В
Cо второй половины ХХ века в цивилизованном мире основным, определяющим фактором социально-экономического развития общества становится переход от экономики вещей к экономике знаний, происходит существенное увеличение значения и роли информации в решении практически всех задач мирового сообщества.

Понятно, что IТ-рынок – это органичная часть экономики страны. Он зависит от экономики, но и экономика в целом в какой-то мере зависит от него. Особенностью же IТ-отрасли является ее сильная интеграция в мировое IТ-пространство, наверное, такого уровня интеграции нет ни в одной другой сфере. Вопрос о том, каковы перспективы развития локального IТ-рынка в условиях изоляции, является открытым, хотя, наверное, правильнее сказать так: нет доказательств, что имеется позитивный ответ на этот вопрос.

В современных условиях производство не может существовать и развиваться без высоко эффективной системы управления, базирующейся на IТ. В целом IТ-отрасль занимала явную позицию “ведомого” в связке с экономикой, поскольку ее развитие почти полностью зависело от спроса. При этом важно, что обратной связи – влияния IТ на экономику – не наблюдалось. Сейчас же ситуация может измениться: проблемы IТ-отрасли могут негативно отразиться на экономике в целом. Дело в том, что зависимость эффективности экономики от IТ очень велика и продолжает возрастать. Но если до сих пор IТ вполне успевали за ростом потребностей, то сейчас с этим могут возникнуть проблемы.

Во-первых, санкции в той или иной мере приведут к повышению стоимости IТ-продуктов и услуг. А во-вторых, они могут быть напрямую применены к IТ-отрасли, что снизит доступность в Украине передовых IТ как таковых. Например, проект по созданию той же национальной платежной системы может столкнуться не только с организационно-финансовыми вопросами, но и с чисто технологическими трудностями.

В современном мире вклад науки и новых IТ является решающим фактором социального и экономического развития. Значение технологии в развитии экономической системы трудно переоценить, так как технологические отношения буквально пронизывают производственную деятельность субъектов экономики и напрямую связаны с её количественными и качественными параметрами развития. С их помощью постоянно увеличиваются объемы производства продуктов, товаров и услуг и их разнообразие.

В самом общем виде определить IТ можно как феномен социально-экономического развития общества, как вещественно-экономическое явление, теснейшим образом связанное с наукой. Итак, технология – это основанный на научном знании и адекватной им технике процесс преобразования энергии, вещества и информации в готовые конкурентоспособные товары и услуги, произведенные с заданными свойствами при наименьших затратах времени и исходных ресурсов, путем последовательного изменения их состояния, свойств, форм и размеров.

Обладание информационными технологиями гарантирует успех, поэтому главное отличие зрелых информационных и инновационных систем не количество средств затраченных на IТ, а добавленная стоимость. Чтобы инвестиции приносили пользу, необходимо уметь пользоваться IТ, а не просто обладать ими. Руководитель принимает решения на основании той информации, которая ему доступна на момент принятия решения, а подчиненные принимаются с той или иной степенью прилежания исполнять это решение, как только им станет оно известно.

Основная цель IТ в экономике – это повышении производительности, экономии финансов, подготовке обоснованных решений, что относится к способам достижения тактических, краткосрочных преимуществ. Стратегическая цель IТ – способствовать менеджменту, реагировать на динамику рынка, создавать, поддерживать и углублять конкурентное преимущество. При этом необходимо понять, что компьютерная информационная система – не самоцель и не панацея, а лишь мощное и эффективное орудие в руках компетентных специалистов.

Однако информационные технологии не способны полностью отменить производственный процесс, ликвидировать конкурентов и право человека принимать окончательное решение. Можно говорить об интенсификации всех процессов деятельности предприятия в единую информационную систему. Изменился сам инструментарий в управлении компанией, который, в свою очередь, повлиял на все бизнес-процессы, к которым имеют отношение менеджеры: планирование, организация, руководство, контроль.


  1. Значение и место информационных технологий в экономике [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://textb.net/101/3.html

  2. Васюхин О.В., Варзунов А.В. Информационный менеджмент: краткий курс. – СПб. : СПбГУ ИТМО, 2010. – 119 с.

  3. Каннер Ю.И. Влияние информационно-технологического фактора на экономический рост в России : Дис. ... канд. экон. Наук : 08.00.01 : Саратов, 2004. – 169 c.

  4. Колесов А.О перспективах российского ИТ-рынка в современных условиях [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pcweek.ru/business/article/detail.php?ID=162551.


ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ФІРМИ: ПІДХОДИ Р. КОУЗА ТА О. ВІЛЬЯМСОНА
студент гр. Е-21 Бавикіна А.Ю.
Існують різні підходи до пояснення економічної природи фірми. Одні економісти розглядають сучасні підприємства як підсумок розвитку кооперації і розподілу праці (К. Маркс), інші вважають, що фірми – результат мінімізації ризику і невизначеності (Ф. Найт), треті пояснюють появу фірм необхідністю зменшення трансакційних витрат (Р. Коуз, О. Вільямсон). Кожна з цих теорій краще описує процеси виникнення фірм на різних етапах розвитку виробничих відносин. Теорія трансакційних витрат Р. Коуза, за яку він отримав Нобелівську премію в галузі економіки у 1991 році, є найбільш актуальною для пояснення різних форм підприємств у сучасному економічному світі.

В економічній науці ринок і фірма протиставляються як різні форми організації економічної діяльності. Ринок подібний стихійному порядку (дію «невидимої руки» ринку (А. Сміт), яка регулює економічні відносини, можна порівняти з дією закону всесвітнього тяжіння у фізиці, що визначає положення тіл у просторі), тоді як фірма являє собою планомірний порядок, що передбачає створення ієрархічних структур.

Р. Коуз вважав, що фірма є системою відносин, які виникають у той момент, коли напрямок ресурсів починає залежати від підприємця.

Ринок є найефективнішим механізмом використання ресурсів, проте на ринку існують трансакційні витрати, які в рамках фірми є значно нижчими.

Якщо виробничі витрати фірми менші за суму виробничих і трансакційних витрат ринкових операцій, то товар буде вироблятись у рамках фірми, а не ринку.

Розвиваючи ідеї Р.Коза, ще один Нобелівський лауреат О. Вільямсон розділив усі ресурси на три групи: загальні, специфічні і интерспецифічні.

Загальні ресурси – це ресурси, цінність яких не залежить від перебування в даній фірмі: і усередині, і поза нею вони оцінюються однаково. Специфічні ресурси – це ресурси, цінність яких усередині фірми вище, ніж поза нею. Інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі, взаємоунікальні ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі і за допомогою її.

Фірма виступає не просто як коаліція власників ресурсів, пов’язаних між собою мережею контрактів. Це об’єднання, в основі якого лежить контракт відносин із приводу інтерспецифічних ресурсів.



Науковий керівник: Петрушенко Ю. М.
АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО АНАЛІЗУ ПРОЯВУ ДИЛЕМИ ІНВЕСТУВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ
доц. Крапивний І.В., асист. Омельяненко В.А., студент гр. ІН-21 Демиденко Ю.С.
В умовах обмеженості фінансового капіталу з'являється «дилема інвестування» – інформаційний сектор або традиційні галузі економіки, що суперечить ідеї їх органічного співрозвитку.

Сектор інформаційних технологій володіє дуже високим потенціалом зростання прибутку і більш привабливий для інвесторів, за рахунок можливості отримання надприбутку на тиражуванні інформаційних продуктів.

Дуже важливо відзначити , що пов'язані комерційні ризики в ІТ- сфері набагато вище, і тільки з цієї причини досить широка група підприємців ніколи не буде інвестувати кошти в даний сектор, особливо в умовах наявності високорентабельних проектів в інших галузях.

Кожного дня тисячі інвесторів вирішують дилему: купити сьогодні чи ні? Які ціни будуть завтра, за тиждень, рік? Якщо б були відомі відповіді на ці прості, з першого погляду, питання торгівля була б дуже простою справою.

Наступною складовою дилеми інвестування є рішення засновників про фінансування, які приймаються на ранніх етапах життєвого циклу ІТ-стартапа та мають довгострокові наслідки для його росту і контролю. Особлива увага приділяється питанням формування та функціонування ради директорів, що нерідко стає каналом впливу інвесторів на стартап [1].

Приймаючи рішення, що стосуються інвестування, варто проявляти обачність через: а) можливі нестиковки між залученням зовнішнього капіталу та збереженням контролю над стартапом; б) природних схильностей засновника, що можуть привести до втрат. Перш ніж погоджуватися на певні умови, засновник повинен обміркувати можливі наслідки зовнішнього фінансування, стримати свій оптимізм і по можливості знайти аргументи при веденні переговорів.

Значно впливаю на фінансову стратегію ІТ-стартапа галузь, макроекономічні умови, рівень капіталоємності та обрана бізнес-модель. Однак навіть якщо всі ці фактори підштовхують до пошуку інвесторів, деякі засновники воліють відмовитися від зовнішніх джерел фінансування. Звичайно такі підприємці прагнуть зберегти контроль над стартапом, щоб приймати всі рішення самостійно та не витрачати час на переговори.

Інвестиційну дилему також можна охарактеризувати порівнянням: «страх vs жадібність». Це означає, що інвестор порівнює ризик втрати доходу і капіталу із отриманим доходом за умови інвестування своїх коштів в ту чи іншу галузь. І чим більшою є сума можливого прибутку, тим більший ризик.

Теоретиками вже обґрунтовано тезу, що звичне реальне інвестування означає реалізацію консервативного сценарію розвитку підприємства. Тож дана дилема в цьому контексті являє собою протиріччя інноваційної та власне інвестиційної складових бізнес-процесу. Однак, можна стверджувати, що у лідерах опиняються лише ті інвестори (на мікрорівні) та ті економічні системи (на макрорівні), що зможуть забезпечити максимальний ступінь інноваційності при інвестуванні.

Основна дилема, яку необхідно вирішити та обґрунтувати за допомогою фінансових критеріїв – який з варіантів проекту прийняти: 1) використати більш досконале та дороге устаткування, збільшуючи капітальні витрати, або 2) придбати менш дороге устаткування та збільшити поточні витрати.



Варто зауважити, що нині інвестори переміщають деякі активи до короткострокових інвестиційних фондів і в інші інвестиції з фіксованим доходом (це можуть бути як підприємства, так і облігації чи акції), щоб спробувати отримати віддачу від своїх грошей. Проте, багато хто приймає навіть великі ризики, звертаючись до неякісних негодящих облігацій або позикових засобів.

На макрорівні продовжує падати попит на інвестиції в реальний сектор. Очевидно, що більшість цих підприємств з неконкурентоспроможним основним капіталом у силу відсутності попиту на свою продукцію (у тому числі при її реалізації з застосуванням платіжних сурогатів) позбавлені перспективи самостійно сформувати інвестиційно-фінансові ресурси для відновлення виробництва та реконструкції. Інакше кажучи, вони значною мірою втрачені як джерело національних валових заощаджень.

Звідси випливають два принципово важливих для вироблення стратегії виходу з інвестиційної кризи тези.

Перший – про відсутність реальних шансів на масове (фронтальне) відновлення за рахунок внутрішніх нагромаджень застарілого виробничого капіталу по широкому фронті галузей і виробництв.

Другий – про необхідність опори при виведенні економіки на траєкторію розвитку головним чином на поки ще конкурентоздатну частину виробничого апарата країни, що випускає продукцію, що абсорбується внутрішнім і зовнішнім ринками.


    1. Вассерман Н. Главная книга основателя бизнеса: Кого брать с собой, как делить прибыль, как распределять роли и другие вопросы, которые надо решить с самого начала = The Founder's Dilemmas Anticipating and Avoiding The Pitfalls that Can Sink a Startup. – М.: Альпина Паблишер, 2014. – 364 с.

    2. Водянов А. Дилемма инвестиционной стратегии государства / А. Водянов // Российский экономический журнал. – 1997. – № 10. – С. 12-20


ВПЛИВ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ
студент Денисюк А.
Першочерговою проблемою впливу ресурсного потенціалу на розвиток підприємств є те що в умовах ринку, що характеризується нестабільністю макро- і мікро- економічних факторів, одним з першочергових завдань керівництва стає формування та оцінка поточних перспективних можливостей підприємства, тобто його потенціалу; збалансування можливостей підприємства з потенціалом зовнішнього середовища для досягнення запланованих задач та з метою виживання в умовах конкуренції сьогодні та в перспективі.

На сучасному етапі конкурентоспроможність фірми забезпечується переважно нарощуванням наявних ресурсів, впровадження нових технологій, інноваційних трансформацій. Ринкове середовище висуває жорсткі вимоги до підвищення ефективності наявних ресурсів та напрямів розбудови і зміцнення ресурсного потенціалу, зниження затрат на виробництво, підвищення якості товарів. В своїй справі треба використовувати ресурсний потенціал на максимум, інакше підприємство не буде конкурентоспроможним, а отже йому не буде місця на сучасному ринковому середовищі.

Основним джерелом прибутку підприємства є ресурс. Ресурси це сукупність матеріальних і нематеріальних елементів, які прямо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі.

Особливістю ресурсів є їхня відтворюваність, яка здійснюється як у формі вартості, так і у формі споживчої вартості. Кожне функціонуюче підприємство, постійно вимагає залучення нових ресурсів. Кожний ресурс має свій потенціал.

Потенціал – це можливість або здатність що існує у прихованій формі. Що стосовно теми то, потенціал – це сукупність ресурсів і можливостей, які можуть бути використані підприємством для досягнення певних цілей.

Ресурсний потенціал характеризує не весь запас конкретного ресурсу, а ту його частіну, яка залучена у виробництво з урахуванням економічної доцільності, тобто з перспективою прибутку.



Ресурсний є важливим чинником, який впливає на ефективність фінансово-господарської діяльності, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства характеризують наступні показники: форма підприємництва і відповідна організаційно-правова структура, реальні можливості підприємств у тій чи іншій сфері економічної діяльності, обсяги ресурсів і резервів як залучених, так і не залучених у виробництво.

Елементами ресурсного потенціалу підприємства є такі види ресурсів: трудові, фінансові, матеріальні, нематеріальні, інформаційні.

Трудові ресурси чи персонал підприємства – це сукупність фізичних осіб, які перебувають з підприємством як з юридичною особою у відносинах, що регулюються актами законодавства про трудову діяльність, і утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури виробництва, форми власності її організаційного устрою конкретного підприємства.

Фінансові ресурси – це кошти, які формуються в разі утворення підприємства і поповнюються в результаті господарської діяльності за рахунок продажу продукції, виконання робіт і надання послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансування.

Матеріальні ресурси складаються з основних фондів і оборотних активів підприємства.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься через конкретну працю на вартість виготовлюваної продукції частинами в міру спрацьовування. 



Нематеріальні ресурси – це частина потенціалу підприємства, яка дає економічну вигоду протягом тривалого періоду та має нематеріальну основу отримання доходів, до яких належать об'єкти промислової та інтелектуальної власності а також інші ресурси нематеріального походження.

Отже, ми бачимо, що підприємство існує за рахунок ресурсів, це їхній фундамент, їхня конкурентоспроможність у ринковому середовищі. Підприємство весь час вимагає залучення все більше нових ресурсів. Адже чим більше ресурсів, тим більша конкурентоспроможність, а чим більша конкурентоспроможність, тим більший прибуток, а прибуток – це все задля чого існує підприємство.
Науковий керівник: ст. викладач Домашенко М.Д.
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОЦІНЮВАННЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СУБ`ЄКТІВ
асист. Омельяненко В.А., студент Гуменний Є.О.
Успішне функціонування підприємства в умовах ринкових відносин супроводжується періодичним використанням різноманітних форм залучення кредитів. Кредитування виступає на сьогодні однією з найризикованіших операцій комерційних банків України, про що свідчить питома вага проблемних кредитів в кредитних портфелях банківських установ. Однією з основних причин виникнення проблемних кредитів є відсутність адекватної методики оцінки кредитоспроможності позичальника та врахування ступеня кредитного ризику банку в момент прийняття рішення про доцільність надання кредиту. У вітчизняній літературі при довгостроковому кредитуванні змінюється традиційний сенс оцінювання кредитоспроможності, а саме спостерігається перехід від поточної оцінки кредитоспроможності до планової, прогнозної, тобто розрахованої на найближчу перспективу. Світова практика виділяє наступні етапи такої оцінки: 1) аналіз макроекономічної ситуації в країні (Macroeconomic analysis); 2) галузевий аналіз (Industry analysis); 3) положення позичальника на ринку (Market position); 4) аналіз фінансового стану (Quantitative analysis); 5) оцінка менеджменту (Qualitative analysis); 6) присвоєння кредитного рейтингу (Rating);

Важливість оцінювання кредитоспроможності пояснюється тим фактом, що від її правильності та об'єктивності залежить успішність кредитного процесу. Під час оцінки кредитоспроможності підприємства банківські установи на сьогодні керуються вимогами, що зафіксовані у "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. №279".

З метою визначення адекватної до сучасних умов господарювання методики оцінки кредитоспроможності позичальника були розглянуті підходи та методи до її оцінки Так, методи оцінки кредитоспроможності можна поділити на наступні групи: класифікаційні методи оцінки, до яких відносяться моделі прогнозування банкрутства (МДА, CART) і бально-рейтингові системи оцінки (скоринговий аналіз, аналіз грошових потоків, рейтингові моделі); та методи комплексного аналізу, які передбачають експертну оцінку аналізу доцільності надання кредиту: правило «6С», PARSER, CAMPARI, PARTS, МEMO RISK, Система 4FC. Вважаємо, що саме методи комплексного аналізу відображають об'єктивно та в повному обсязі фінансово-економічні процеси, що відбуваються на підприємстві.

Серед таких методик найбільшого поширення здобули: підхід Вітлінського В.В. [3] на основі інтегрального критерію та підхід Мельника Г.Г і Бакаєва А.С. [2] на основі динамічних показників робочого оборотного капіталу. Так, в рамках першого підходу розроблено методику оцінки кредитоспроможності підприємства, що формується у вигляді функцій критеріїв кредитоспроможності, таких як: платоспроможність позичальника та забезпечення позики за критеріями фінансового стану, репутації, об’єктивного та суб’єктивного ризику щодо забезпечення позикй. Багаточисельність аналізованих факторів та кількісне значення кредитного ризику є сильними сторонами методики. Але й є недоліки: наявність досить умовних факторів (термін займання посади керівником підприємства, кваліфікація персоналу, клас гаранта); складність визначення ряду вагомих показників, яка пов’язана з пошуком необхідної статистичної інформації.

Такі недоліки згладжує підхід Мельника Г.Г. і Бакаєва А.С.[2]. Для аналізу кредитоспроможності господарюючого суб’єкта необхідно ними визначені такі параметри діяльності підприємств: коефіцієнт рентабельності власного капіталу, коефіцієнт рентабельності продажів і коефіцієнт зростання робочого оборотного капіталу. Коефіцієнт зростання робочого капіталу є новинкою цієї альтернативної методики і характеризує стійкість компанії, відображає, наскільки впевнено та швидко зростає робочий капітал в порівнянні з минулим роком. Саме тенденція до зростання величини робочого капіталу забезпечує стійкий розвиток комерційної структури. Запропонована методика є засобом визначення кредитоспроможності позичальника і величини кредитного ризику, що дозволяє наблизити ці показники до реального рівня фінансового стану підприємства та полегшує для кредитних установ задачу з диференціації кредитних ставок для своїх клієнтів.

Економічні умови функціонування підприємств, що характеризується нестабільною макроекономічною ситуацією, недосконалим правовим полем зумовлюють підвищені вимоги до оцінки кредитоспроможності. Вважаємо, що запропонований нами підхід дозволить своєчасно та деталізовано визначити та оцінити клас позичальника підприємства, знизити кредитні ризики та відповідно забезпечити поверненість та надійність кредитних ресурсів банку.


    1. Єпіфанов О.А. Оцінка кредитоспроможності та інвестиційної привабливості суб`єктів господарювання : монографія / А.О. Єпіфанов, Н.А. Дехтяр, Т.М. Мельник, І.О. Школьник та ін. / За ред. доктора економічних наук А.О. Єпіфанова. – Суми : УАБС НБУ, 2007. – 286 с.

    2. Мельник Г.Г. Ймовірнісна оцінка кредитоспроможності господарюючого суб'єкта / Г. Г. Мельник, А.С. Бакаєв // Економіка. Фінанси. Право. – 2003. – № 5. – С. 19-22.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   53


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал