Художня інтерпретація проблеми української еліти впоемі Тараса Шевченка «І мертвим, і живим »



Сторінка4/5
Дата конвертації15.12.2016
Розмір0.78 Mb.
1   2   3   4   5

3) Робота в групах.Відновити рядки з вірша Т.Г.Шевченка.

  • Садок вишневий коло хати,

Плугатарі з плугами йдуть,

Хрущі над вишнями гудуть,

А матері вечерять ждуть,

Співають ідучи дівчата.



  • Думи мої, думи мої,

Нащо стали на папері

Лихо мені з вами!

Сумними рядами.
Фізкультхвилинка.


5. Четверта сторінка журналу - «Музична».

Шевченко не уявляв собі життя без пісні. Навіть малюючи картину, він завжди тихенько наспівував народні пісні, чаруючи друзів і свого учителя Карла Брюллова.

Палку любов до народної пісні Тарасу прищепили мати, яка співала колискові, дід – історичні (про Коліївщину), батько – чумацькі, сестра Катерина – ліричні. Спів для Тараса був органічною потребою. Коли Шевченко співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали, дехто плакав, а він співав людям на втіху. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. Він співав серцем і був визнаний справжнім народним співцем України.





Наспівність, мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних музичних композицій майже всім українським композиторам.

Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. (Слухання пісень на слова Т.Г.Шевченка).

- Який настрій викликають у вас ці пісні?

- Які картини природи малює ваша уява?


6. П’ята сторінка журналу – «Цікаве з біографії поета («невідомий Шевченко»)».

* Риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе.

* В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.

Про його популярність свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.

* Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу!»

Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі болі, що його мучили.

У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.

* У Шевченка є дві могили: адже спочатку його поховали в Петербурзі, на Смоленському кладовищі, де зараз встановлено пам'ятний камінь, і тільки через два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину, до Канева.

* За день до своєї смерті в розмові з другом - художником Григорiєм Честахiвським Шевченко висловив бажання, щоб поховали його в Каневi.У квiтнi 1861 року царський уряд нарештi дозволив перевезти домовину з прахом Шевченка на Україну. Процесія рушила через всю Росiю з пiвночi на пiвдень: де потягом, де кiньми, де пароплавом, а де i просто на руках - до Канева, де мрiяв оселитися поет i дожити свого Богом визначеного вiку. Перевезення домовини тривало 14 дiб.

Вiд собору похоронна процесiя прямувала через гори i лiс, а юнаки i дiвчата самотужки везли важкого воза - з великої шаноби до Тараса. Бiля могили зiбралось кiлька тисяч люду. Похорон тривав до вечора. Художник Г.Честахiвський пiсля похорону Т.Шевченка залишився в Каневi i вирiшив насипати над прахом поета високу могилу. Канiвчани i жителi навколишнiх сiл два мiсяцi пеленами, хустинами, торбинками й кошиками носили землю з ближнiх урвищ-ярiв на могилу Тараса, обкладали її камiнням. Поступово над мiсцем поховання Шевченка вирiс пагорб у кiлька метрiв заввишки. На могилi встановили великий дубовий хрест.

* Твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.

* Народний переказ про Тараса Шевченка

Коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини. Він був відомий художник. От до нього зайшов один великий пан і просить, щоб Шевченко змалював його.

Балакаючи з ним, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питати Тараса Григоровича:

- Скільки буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?

Тарас Григорович запросив з нього сто п’ятдесят карбованців. А пан йому каже:

- Що це ви так дорого хочете?

- Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців.

Пан розсердився й пішов од нього. А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до нього ослячі вуха, поніс у магазин і сказав продавцеві:

- Постав цей портрет на вітрині, а хто купить, нехай заплатить п’ятсот карбованців.

От іде раз пан вулицею, дивиться — на вітрині стоїть його портрет, тільки з ослячими вухами. Він до продавця, а там покупець стоїть і питає:

- Скільки стоїть осел, що на вітрині?

- П’ятсот карбованців.

Пан підійшов і каже:

- Цей портрет я заберу.

Вийняв п’ятсот карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:

- Гарний осел, та не мені дістався.


7. Шоста сторінка журналу - «Народ скаже, як зав’яже».

Читання та пояснення прислів’їв.

  • Шевченкові пісні молодіють, бо люди з ними живуть , працюють і мріють.

  • Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

  • Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став.

  • Тарасові слова – то правда жива.

  • Шевченкове слово в віках не старіє.

  • Шевченко Тарас, наче сонце для нас.

  • Шевченкове перо панів по серцю шкребло.

ІV. Підсумок уроку.

  1. На початку уроку ми з вами читали акровірш за яким визначили ім’я поета. Як підсумок сьогодні почутого, пропоную вам дібрати слова на першу букву які характеризували Т. Шевченка у його прізвищі (діти пропонують слова, один з учнів записує їх на дошці).

Ш - швидкий
Е - енергійний
В - великий ,вільний, видатний, винахідливий
Ч - чемний ,чесний,чуйний
Е - ерудований

Н – нескорений, новий, наполегливий
К - козачок, кобзар, кріпак
О - обдарований, осиротілий, особливий, окрилений
2. Дерево життя і творчості.

- Давайте подивимося на дерево життя і творчості Т.Г.Шевченка (на ватмані паперу малюнок дуба з прикріпленими аркушами-листочками, на яких діти записують дати життя та творчості поета).

- Що означають ці дати?

- На дереві ще мало листочків, а коли ви будете більше дізнаватися про Тараса Григоровича, то листочків з кожним роком ставатиме більше. В четвертому класі ви дізнаєтесь, що Шевченко – не лише поет, прозаїк, художник, а й драматург, географ-дослідник і про це відзначите на цьому дереві.



Учитель: Завершити урок я хочу словами Шевченка:

Свою Україну любіть,

Любіть її. Бо время люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…

Своїми віршами, картинами Шевченко сказав все і про все. Тож прислухаймося до Кобзаревих перлоцвітів і очищаймо свої душі вогнем Тарасового слова. Дорожіть Шевченком!Хочеться вірити, що, стаючи дорослішими ви візьмете з собою у майбутнє:

Тарасову пристрасть!

Тарасову мудрість!

Тарасове невмируще слово!

(О. Гончар)

І нехай вогник Кобзаря завжди горить у ваших серцях, посилаючи промені любові до природи, людини, рідного слова і пече гнівом до несправедливості.



(Звучить пісня Ю. Рибчинського «Шлях до Тараса»).

Урок з історії
«Вшанування величі Т.Г.Шевченка

через століття і кордони»
Гриценко Л.Ю.,вчитель історії, Канівської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3
Мета уроку.

Сформувати уявлення учнів про вшанування пам’яті Т.Г.Шевченка -українського поета, художника українською діаспорою у США та Канаді; допомогти усвідомити світове значення його творчої діяльності.

Розвивати просторову,картографічну компетенції,навички проектно-дослідницької роботи, комунікативність, творчі здібності, вміння самостійно працювати з книгою та іншими джерелами; критично оцінювати отриману інформацію, висловлювати своє ставлення до почутого чи прочитаного, робити висновки.

Виховувати почуття гордості за генія нашої землі, незламного поета -патріота.
Очікувані результати. На уроці учні сформують уявлення про масштаби популярності творчості Т.Г.Шевченка за океаном у середовищі української діаспори; навчаться визначать значення його творчості для українських переселенців на американському континенті; отримають навички проектно-дослідницької роботи, аналізу першоджерела; зможуть висловлювати свою думку щодо отриманої інформації, робити власні висновки.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу, формування умінь та навичок.
Обладнання: карта міст, де розміщені пам’ятники Т.Г.Шевченку у світі, світлини, роздатковий матеріал із кандидатської роботи викладача кафедри історії Черкаського університету ім.Б.Хмельницького Тихоненко Ю.М. «Шевченківський національний заповідник у місті Каневі 1925-2005 роки.», поетичні збірки Т.Г.Шевченка, учнівська презентація, рефлексійна анкета для учнів.
Епіграф.

«Чи є в усьому світі поет, могила якого була б таким дорогоцінним скарбом, як могила Т.Г.Шевченка на Україні? Немає такого місця в цілому світі».

(В.Чаговець).
Хід уроку.

І. Організаційний момент.

Організація робочих місць учнів, перевірка готовності класу до уроку.


ІІ. Активізація пізнавальної діяльності учнів.
2.1.Вступне слово вчителя.

У 2014 році весь світ, де знають ім’я Т.Г. Шевченка, відзначатиме річницю з дня народження Великого Кобзаря. Між Каневом та Канадою був підписаний договір, згідно якого в цьому році музей Т.Г.Шевченка та його могилу мають відвідати 50 тисяч канадців. Слава незламного борця за волю увічнена у постаментах по всьому світу. Прошу розглянути карту світу та визначити, в яких містах розташовані пам’ятники Т.Г.Шевченку.


Учні розглядають карту міст світу, в яких встановлено пам’ятники Т.Г.Шевченку.

2.2. Мотивація навчальної діяльності учнів. Учитель пропонує учням зпрогнозувати змістовне наповнення розділів, що вивчатимуться на уроці і пропонує учням заповнити перші дві колонки таблиці.


Що вже знаємо?

Що хочемо дізнатись?

Про що дізнались?

  • Шевченко – відомий на весь світ поет.

  • Талановитий художник.

  • Борець за свободу.

  • Наш земляк.

  • Його могила- на Чернечій горі в м.Каневі.

  • Чи відомий Т.Г.Шевченко за межами України?

  • Як вшановують пам'ять Великого Кобзаря за кордоном?

  • Яке значення має творча спадщина Тараса Шевченка для українців, що живуть за кордоном?





ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Вшанування величі Т.Г.Шевченка українською діаспорою у США.

2. Внесок канадської діаспори у збереження світової спадщини Великого

Кобзаря.
3.1.1. Повідомлення учнів про діяльність української діаспори у США.



Учень 1. Незважаючи на непорозуміння в історії, українські поселенці, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку покинули і яку не бачила більшість їх нащадків. Українським переселенцям завжди були не байдужі ні українська культура, ні люди, які її прославляли. Цю любов до неньки – України вони пронесли через роки і передали у спадок своїм дітям, онукам.

Протягом десятиліть діаспорою було нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. За далеко неповною статистикою, у країнах Заходу проживає понад 5 мільйонів громадян українського походження, а в межах пострадянського простору – до 10 мільйонів чоловік. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Враховуючи, що Т. Г. Шевченко вже давно став частиною національної культури, а заодно ідентичності всіх українців світу, то місце його спочинку теж відразу набуло певної символічності для українців, що опинились за межами держави [23,11].

Українська громада протягом усього періоду її проживання на американському континенті постійно демонструвала світові прагнення зберігати й розвивати національні традиції. Вперше Тарас Шевченко згадується в Сполучених Штатах Америки приблизно в 1868 році. Політичний іммігрант Агапій Гончаренко, близький товариш Олександра Герцена, опублікував у газеті „Вісник Аляски” переклад кількох рядків поеми „Кавказ”. Пізніше, в основному завдяки іммігрантам із Західної України, творчість Шевченка все частіше зустрічається за кордоном. Зараз важко визначити хто перший привіз “Кобзар” Шевченка. Проте іммігранти з України створювали куточки вшанування Великого Кобзаря на нових землях, читали його вірші. Пізніше вихідці з України задля вшанування пам’яті Шевченка і для створення малої України в нових державах починають об’єднуватись в товариства, громади, будувати пам’ятники українському поету. В більшості країн Америки та Європи ці бажання були зустрінуті позитивно з боку влади [24;13].
Учень 2. В 1964 році, коли українська нація в Радянському Союзі відзначала 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка, діаспора за океаном також святкує в міру можливостей. У Сполучених Штатах в цьому році вийшла цікава книга англійською мовою “TarasShevchenko”, в якій вміщені статті радянських літературознавців та американських публіцистів, а також переклади творів поета на англійську мову. на сторінках газети „Українські вісті” друкуються статті, що висвітлюють життя та творчість поета [8;2].

Окрема сторінка вшанування Т. Г. Шевченка за кордоном стосується історії встановлення пам’ятника поету у Вашингтоні. 27 червня 1964 року в столиці Сполучених Штатів Америки було відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку. Українські патріоти хотіли закласти в нього грудочку рідної землі, привезеної з Тарасової могили в Каневі. Перша спроба прийняття землі з могили Т. Шевченка була відхилена Комітетом з будівництва пам’ятника поету у Вашингтоні. Скарбник Комітету Платон Стасюк, котрий привіз землю з України до США, не узгодив свої дії з Комітетом, крім того американська влада вважала, що цьому “сприяли кола радянських структур”, політика яких тоді мала відкритий “антиімпералістичний” характер стосовно США. Відтак, скринька зі священною землею була відвезена назад до Канева і передана у фонди музею на Чернечій горі [21;7].

Наступного разу, вже без згоди радянського сторони землю хотів привезти Степан Куропась (активний діяч українського комуністичного руху в Північнй Америці). Проте, при проходженні митниці в московському аеропорту грудку землі в нього відібрали на митниці. Але канівська земля з могили Кобзаря все ж була вмурована в постамент пам’ятника Т. Г. Шевченка у Вашингтоні. Її привезли з ініціативи Марії Бек – лідера жіночого руху в США. Група американських українців прибула до Канева завдяки посередництву Віри Ковбасюк - Шумейко [20;9].

До будівництва пам’ятника Т. Г. Шевченка у Вашингтоні були причетні 5 президентів США. Президент Г. Трумен був почесним головою Комітету по створенню пам’ятника Т. Г. Шевченка, а майбутній президент Р. Рейган входив до його складу, тогочасний діючий президент Д. Ейзенхауер підписав схвалений парламентом закон про будівництво пам’ятника, Д. Кеннеді допоміг реалізувати задум, а спеціальна заява президента Л. Джонсона вмурована під постаментом пам’ятника. Ще одна цікава деталь: під час закладання пам’ятника використано спеціальну лопату, якою до цього користувались при закладанні пам’ятників Джорджу Вашингтону і Аврааму Лінкольну в американській столиці [5;4].

За словами Поли Добрянської відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченка у Вашингтоні “…це особливо видатна подія, оскільки є знаковою в багатьох аспектах. В сенсі відносин між Сполученими Штатами та Україною він, поза сумнівом, підсилює ті дуже тісні відносини, які ми мали з Україною протягом вже багатьох років. Це, на мою думку, свідчить про наші спільні цінності та дуже сильне прагнення свободи. Беручи до уваги поезію та твори Тараса Шевченка, які свідчать про важливість свободи та демократії, – саме ті цінності, які є спільними для нас” [3;2].

1.3. Виступ - дослідження учнів про Агапія Гончаренка - першого дослідника творчості Т.Г. Шевченка за кордоном. (Використовується проектор. Слайд додається).


Учень 3. Народився Андрій Гончаренко у сім'ї священика Онуфрія Гумницького. У рідному селі отримав початкову освіту. У 1853 р. закінчив вище відділення Київської духовної семінарії і пішов на службу до Києво-Печерської лаври: з того часу носив ім'я Агапія. Він познайомився з Кулішем та Драгомановим, близькими за духом стали для нього вірші Тараса Шевченка. Однак самодержавна Росія не терпіла вільнодумства. У 1857-му році отця Агапія призначили священиком до посольської церкви в Афінах. Маючи вроджену схильність до мов, отець Агапій вивчив грецьку. Царська таємна розвідка уважно стежила за кореспонденцією отця і, перехопивши листа, передала його послові Росії у Греції Олександрові Озерову. Той, 16 лютого 1860 року запросив Агапія пообідати на пароплаві «Русалка», вручив йому наказ про арешт і негайне повернення до Росії. На щастя, друзі, довідавшись про арешт, зуміли викрасти Агапія дорогою до Росії, і вже 4 березня він виїхав до Лондона. Перебуваючи в Лондоні, Агапій підтримував зв'язки з Олександром Герценим, Михайлом Бакуніним та іншими емігрантами-опонентами царської влади, що проживали в західній Європі. У часописах російських вільнодумців «Дзвін» та «Полярна Зірка», що виходили в Лондоні, почали з'являтися статті отця Агапія. У новому 1865 році він прибув до Нью-Йорка для справляння богослужінь грецькою та старослов'янською мовами для невеличких тодішніх російських та грецьких громад Америки. На схилі віку Агапій з дружиною Альбіною Цітті (італійкою за походженням) жив у передмісті Сан-Франциско (неподалік м. Hayward). Помер він 5 (за іншими даними — 3 або 6) травня 1916 р. Похований разом із дружиною на фермі, яку занесено до офіційного списку історичних місць Каліфорнії під номером 1025. 15 травня 1999 року колишній хутір Агапія Гончаренка було оголошено державним заповідником «Україна».
3.1.2.Учні самостійно опрацьовують вірш: «І виріс я на чужині» та висловлюють свою думку, які відчуття та емоційний стан навіює цей твір?
І виріс я на чужині


І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Аж бачу, там тілько добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила

Її дитину… Добре, мамо,
Що ти зарані спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мій талан.

Аж страх погано

У тім хорошому селі.
Чорніше чорної землі
Блукають люди, повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..

І я, заплакавши, назад


Поїхав знову на чужину.


3.1.3. Закріплення нового матеріалу

  • Учитель пропонує учням скласти запитання до вікторини «Вшануймо пам’ять Кобзаря» для учнів 9-х класів інших шкіл міста, щоб розмістити її на сайті школи № 3.




  • Самостійна робота учнів з першоджерелами. Для роботи учні об’єднуються у три групи.


Учитель: На основі критичного аналізу та інтепретації альтернативних джерел інформації опрацювати матеріали кандидатскої дісертації викладача кафедри історії Черкаського університету ім.Б.Хмельницького Тихоненко Ю.М. «Шевченківський національний заповідник у місті Каневі 1925-2005роки.» підготувати відповіді на питання.
Група 1. «Українські організації ім.Т.Г.Шевченка в Канаді».

В Канаді в 1901 році в місті Едмонтоні існувало Товариство ім. Т. Г. Шевченка. Пізніше були створені Товариство український робітничо-фермерський дім, Товариство допомоги визвольному рухові на Західній Україні, Товариство об’єднаних українських канадців та інш. Товариства та організації із вшанування українського поета створюються в Аргентині. Тут виходить газета “Рідний край”, в якій друкуються статті про Т. Г. Шевченка у зв’язку з ювілеєм. З середини першої декади ХХ століття почався збір коштів, зокрема під час проведення традиційних щорічних шевченківських свят, на допомогу землякам „старого краю”, підтримку політичних партій, студентів та школярів Галичини тощо [22;20].

Зарубіжні українці з тривогою слідкували за національно-визвольною боротьбою на українських землях. Пізніше ловили інформацію про голод 1921 – 1922 та 1932 – 1933 років та збирали кошти для допомоги голодуючим. Незважаючи на власне тяжке екномічне становище та безробіття, українські іммігранти завжди знаходили можливість допомогти своїи братам та сестрам в Україні. Надходила допомога від західної діаспори і під час Другої світової війни, для підтримки СРСР у війні з фашизмом канадськими українцями було зібрано 678 тисяч доларів, американськими – 250 тисяч [19;6].

На нашу думку, для української громади за кордоном, Тарас Шевченко став одним із символів України. І цьому символу українці завжди намагалися надати зримої форми, увінчуючи Кобзаря у музиці, драматургії, монументах. Пам’ятники українському співцю виникали в різних містах Європи та Америки, де існувала українська громада.

1 жовтня 1949 року у Канаді було організовано Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка, перший голова якого став Євген Вертипорох. Товариство проводило наукові конференції із шевченкознавства, кращі праці друкувало у своїх Збірниках та Записках. Як видно з назв, тут не лише глибоке проникнення в образну тканину безсмертного “Кобзаря”, а й осягнення заповітніх ідей, таких, що будять і спокушають націю, не дають їй впадати в заскніння, у дрімотний сон, навіюваний ошуканством впродовж століть. Цінні та новаторські аспекти досліджень про Шевченка-тираноборця, про роль незгасного слова у розхитуванні комуністичної тоталітарної системи, в захисті української людини від геноциду. З болем називає Аріядна Стебельська, мучеників новітніх казематів (Алла Горська, Василь Стус та інш.).

Крім того, в Канаді після війни було створено Товариство об’єднаних українських канадців, Канадське товариство зв’язку з Україною, які вирішили в 1951 році відзначити 60-річчя перебування українців в Канаді і в містечку Палермо поблизу Торонто (провінція Онтаріо) встановити пам’ятник Т. Г. Шевченку. У зв’язку з цією подією Шевченківський комітет українців Канади, звернувся до українського радянського народу з проханням про допомогу. Уряд УРСР вирішив піти на зустріч проханню, так як в містечку Палермо була одна з найбільших українських громад, як тоді говорили “прогресистів”, тобто тих українців, що стояли на радянофільських позиціях [5;4].



Запитання.

1.Що нового ви дізнались з поданої інформації?

2.Яку мету ставили перед собою члени українських товариств в Канаді?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал