Хрестоматі я з літературного читання для 2 класу 2013



Сторінка3/5
Дата конвертації15.12.2016
Розмір0.72 Mb.
ТипПротокол засідання
1   2   3   4   5

ТИХЕСЕНЬКИЙ BЕЧІР


Тихесенький вечір

На землю спадає,

І сонце сідає

В темнесенький гай.


Ой сонечко ясне,

Невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось?

Іще не лягай!


Світи ще годину,

Бо рано ще спати,

Милуй нас, як мати,

Теплом обгортай


Ой сонечко ясне,

Невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось?

Іще не лягай!





Без тебе так страшно

І темно надворі,

Хоч місяць і зорі

Освітять наш край.


Ой сонечко ясне,

Невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось?

Іще не лягай!


Не слухає сонце,

За гору сідає

І нам посилає

На всю ніч - прощай!







  • Яким настроєм «наповнений» вірш? Чому ти так вважаєш?

  • Відшукай у тексті вірша слова, якими поет описує вечір. Прочитай їх.

  • Відшукай у тексті вірша слова, якими поет описує сонце. Прочитай їх.

  • Як ти вважаєш, чому поет звертається до сонця «сонечко»?

  • До чого саме закликає сонечко ліричний герой? Доведи свою думку рядками вірша.

  • Чому, на твою думку, сонечко «не послухалось» ліричного героя?

  • Якими фарбами ти «намалюєш» поезію Володимира Самійленка? Чому?



Анатолій Камінчук

«Пригадую себе маленьким, — пише Анатолій Камінчук, — надворі хуга, заметіль, зима. Сиджу біля вікна й розглядаю химерні візерунки на склі, прохукую на шибках прозоре віконечко —ой леле, як там цікаво! У пухнастому інеї сиві дерева, на гілках снігурі, синички, горобчики. На паркані, на дротах шапки снігу. А сніг іскристий, рожевий, лискучий. Хотілося це побачене диво перенести на папір. Мабуть, саме відтоді я і почав писати вірші»

БАБА ВІХОЛА

Баба Віхола ішла, велетенський міх несла. А тут вихор налетів, міх пошарпав, потрусив. Розв’язався бабин міх і посипав долу сніг.



  • Назви явище природи, яке поет описує у своєму творі.

  • Розкажи, як автор показав наближення хуртовини?

  • Якою ти уявляєш собі бабу Віхолу ?

  • Уяви й опиши снігові хмари, які поет називає «велетенським міхом баби Віхоли».

  • Пригадай вірш Ліни Костенко про Віхолу. Порівняй вірші про бабу Віхолу Анатолія Камінчука й Ліни Костенко: що в них спільного, а чим вони відрізняються.


КОТИКИ ВЕРБОВІ
Сонце по діброві ходить, як лисичка, котики вербові жмурять жовті вічка.

Вже не хочуть спати, хоч і трішки сонні. Гріють лапенята на яснім осонні .





  • З ким автор порівнює сонце? Чому?

  • А якими словами описує автор вербові котики? Прочитай їх.

  • Від яких слів у вірші віє теплом, ніжністю? Прочитай вірш уголос, передаючи ці відчуття.

  • Який настрій у тебе створив вірш А. Камінчука «Вербові котики»? Обґрунтуй думку.


БЕРЕЗА РОЗВИВАЄТЬСЯ
Береза розвивається у тихому гайку. Зозуля озивається: — Ку-ку, ку-ку, ку-ку! А сонце усміхається в зеленому вінку. Он зайчик умивається на теплому пеньку.
Осоння — незатінене місце, що освітлене сонцем.


  • Яку картину змалював у вірші поет?

  • Які звуки автор почув у гайку і передав у тексті свого вірша?

  • Поясни, як ти розумієш назву вірша А. Камінчука.



РЕМЕЗ
Ремез — пташка невеличка, в’є гніздечко-рукавичку на лозині біля річки, де хлюпочеться водичка. Там вітрець тихцем зітхає, ремез пісеньку співає: — Фіть-тю-ві, фіть-тю-ві, ходять хвильки по траві.



  • Що розповів поет про ремеза? Яке в нього гніздо?

  • Знайди в тексті слова, які звучать ніжно. Прочитай їх із відповідною інтонацією.

  • Як ти гадаєш, чому в тексті вірша так багато « ніжних» слів?



  • Прочитай, як пише про ремеза Віктор Терен. Порівняй цей текст із віршем. Що в них спільного, а що відмінного?


Над рікою, над водою плетена рукавичка висить... То — гніздо ремеза. Гойдається на кінці тоненької гілки, пташенят виколисує. А от і сам ремез. Груди жовтувато-білі, а спинка в нього коричнева. Тримає муху в дзьобику. Озирнувся навколо та й залетів у пальчик рукавички. Діток годує.

Чи знаєш ти?

Гніздо ремеза справді подібне до рукавички, «великий палець» якої має дірочку-вхід. Пташка плете своє гніздо протягом двох тижнів з льону, конопель, кропиви. А ще додає пух, прикрашає тополиними або вербовими сережками.


Михайло Стельмах

Михайло Панасович Стельмах народився в селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в незаможній родині. В його сім’ї панувала атмосфера шани до праці й повага до людини, любов до природи й краси, які йому прищепили його батьки.

Рідня у М.Стельмаха була велика. З особливою ніжністю згадував він про батька, Панаса Дем’яновича ; діда Дем’яна – колишнього кріпака, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе ; дядька Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою, — цих простих,добрих,чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство малого Михайлика. Пізніше родинні відносини стали основою для написання М.Стельмахом роману «Велика рідня» (1951), за який був удостоєний Державної премії.





СОНЦЕ СТУКАЄ В ВІКОНЦЕ
Сонце стукає в віконце

Ти не спи, як сходить сонце.

Прокидайся й на зарядку,

Через кладку на лужок,

А з лужечка та в садок.

Там лежать граблі, лопата, —

То ямки берись копати:

Треба вчасно навесні

Посадити яблуні.

Груші, персики, горіхи

Добрим людям для утіхи,

І для цвіту, і для плоду

На здоров’ячко народу.


  • Поясни, як ти розумієш вислів «сонце стукає в віконце »?

  • До чого поет закликає дітей? Прочитай відповідні рядки вірша.

  • Роз'єднай слова і прочитай прислів'я:

Хтобагаторобить,тойбагатознає.

Лінивомузавждиніколи.



  • Чи відображають прочитані тобою прислів’я головну думку вірша М. Стельмаха «Сонце стукає в віконце». Обґрунтуй свою думку.


БУРУНДКОВА СІМ’Я
В густоліссі коло гатки

Бурундук будує хатку.

Цілий день його сокира

Веселить птахів та звіра,

Цілий день, цілий день

Тільки й чути – „дзень!” та „дзень!”

А малі бурундучата

Із борів несуть до тата

І грибочки, і горіхи...

А стара бурундучиха

Ці грибочки цілі дні

На широкім сушить пні.

Не убогу й не багату

Бурундук поставив хату,

Засадив навкруг садочок,

А тепер синів та дочок

В теплій хаті – не в норі –

Посадив за букварі.

Вчаться діти – аж до зірки.

Вчаться тільки на п'ятірки!




  • Де будує бурундук свою хатку? Доведи свою думку рядками вірша.

  • Яким у вірші зображено бурундука?

  • Чи сподобалася тобі бурундукова сім'я? Чим саме?

  • Чи можна сказати, що сім’я бурундуків працьовита? Доведи своєю думку рядками з вірша.

  • З яким почуттям поет розповідає про бурундуків? Чому ти так вважаєш?

  • Сформулюй основну думку твору: що основне хотів сказати поет своїм читачам?

Андрій Малишко


Андрій Малишко народився на Київщині. Найперші його життєві враження неповторна природа Придніпров'я. Найбільшим скарбом поет вважав материнську любов і ніжність, її ласкаву й сувору пісню. Мене навчала мати ще колись: Як виростеш, моя мала дитино, то мудрим будь і мужнім будь в житті, скупі два слова. Нелегкі два слова.

Читаючи твори Андрія Малишка, потрапляєш у світ особливої мелодійної поезії. Недарма багато його віршів стали піснями. У них мрія, і радість, і плюскіт Дніпра, і лагідний мамин голос.

ВЕЧОРИ, ЯК СИВІ КОТИКИ


Вечори, як сиві котики,

в нас ночують у дворі,

з ними вітру теплі дотики,

промінь синьої зорі.

Перший бавиться з дитиною:

— Люлі, спи, мале, пора.—

Другий ходить за долиною,

ясні проліски збира.




Третій вечір в кузні дзенькає

лемеші кує, мов жар,

доки шаблею тоненькою

місяць виблисне, звіздар.

І тоді вони посходяться,

в хаті сядуть при мені,

— мати їм дає вечеряти

борщ і кашу в казані.




  • Відшукай у тексті вірша і прочитай, з ким порівнюються вечори.

  • А якими ти уявляєш вечори? Намалюй словесну картину вечора.

  • З якою інтонацією потрібно читати вірш?


ПЕРЕПЕЛИЦЯ
Хвалилася птиця — пе-ре-пе-ли-ця:

  • Здрастуй, спілий колосе,

ясна зірко, діточок я вивела аж семірко!

  • Не хвалися, птице, пе-ре-пе-ли-це!

Під моїми ж вусами, світлими та русими,

зерна не облічено, числами не лічено:

сім по сім та ще сім,

та звершечку двадцять два,

отакі мої слова, отакі ідуть жнива!



  • Чим похвалилася перепелиця? Відшукай у тексті вірша потрібні слова і прочитай.

  • Що «сказав» про свій зовнішній вигляд колос? Чим ще «похвалився»?

  • У яких словах звучить гордість кожної дійової особи вірша за себе?

  • Як ти гадаєш, чи було чим «хвалитися» перепілці й колосу? Чому?


Наталя Забіла


  • Цього року ти вже знайомився (-лась) із творчістю Наталі Забіли. Пригадай інформацію про письменницю, а також твір, який ти читав (-ла).

  • Прочитай ще один твір письменниці. Визнач його жанр.


СТОЯЛА СОБІ ХАТКА


Стояла собі хатка — 
Дірявий чобіток. 
А в ній жила бабуся, 
Що мала сто діток. 

Така була сімеєчка, 


Сімеєчка мала! 
Ніяк із нею впоратись 
Бабуся не могла. 

Води взяли по крапельці — 


І повний казанок! 
І наварила борщику 
Бабуся й сто діток. 

А потім сто цеглинок 


Вони принесли вмить, 
І склали з них будинок, 
І стали в ньому жить



Пішла бабуся на город 
По моркву й буряки, 
Пішла вона до пекаря 
По хліб та пиріжки. 

А сто дітей — не ледарі, 


Пішли збирати хмиз. 
Усі взяли по гілочці 
Й набрали цілий віз

А потім сто зернинок 


Поклали в землю в ряд. 
І виросли з них квіти, 
І став квітучий сад! 

А якби та бабуся 


Не мала сто діток, 
Була б і досі хатка — 
Дірявий чобіток!


    • Назви дійових осіб вірша Наталі Забіли.

    • Де жила «сімеєчка мала»?

    • Чи погоджуєшя ти з думкою про те, що родина бабусі була дружньою і працьовитою? Підтверди свої міркування рядками вірша.

    • З яким почуттям поетеса розповідає про бабусину сімю?

    • До чого заохочує читачів твору автор?

    • На твою думку, яку сім’ю можна назвати щасливою?

    • Що ти робиш для того, щоб твоя родина була щасливою?



  • Намалюйте ілюстрацію до вірша Н.Забіли «Стояла собі хатка»

Любов Забашта

Любов Василівна Забашта народилася в місті Прилуки на Чернігівщині. З дитинства дівчинка полюбила поезію, пісню і, будучи третьокласницею, вже почала складати вірші. Уперше вірші Любові Забашти були надруковані в місцевій газеті.

Коли дівчині було 17 років, її вірші почув Павло Тичина і високо оцінив здібності молодої поетеси.

Після закінчення школи Л. Забашта навчалася в Одеському водному інституті, потім працювала інженером - кораблебудівельником.

Поетеса наполегливо готувала свою першу збірку, але почалася війна, тому і не вдалося її видати. Після війни Забашта працювала на заводі і одночасно навчалася на літературному факультеті Київського педагогічного інституту ім. М. Горького.

Для дітей письменниця видала кілька поетичних збірок, прозові твори.

БІЛЕ СВЯТО ЗИМИ

На снігах пухових снігурі застрибали веселі, червонястим і жовтим засвітилися білі сніги... А малята біжать в ковзанах із своєї оселі, і здається, що нині — біле свято зими навкруги.

Біле свято зими... Урочисто хитають ялинки убранням своїм білим, простягаючи руки-гілки. Біле свято зими... І санчата летять без зупинки, нарум’янюють щічки веселі морозу голки.


  • Поясни, як ти розумієш назву вірша Л. Забашти.

  • Розкажи, яка картина постає у твоїй уяві під час читання вірша?

  • Як ти вважаєш, чому поетеса назвала сніги пуховими?

БЕРІЗОНЬКА

Берізонько, берізонько, ти мавка лісова, зелені твої кіски вітрисько розвіва.

Стоїш ти при дорозі у травах і кущах і білі свої ноги все миєш на дощах.

Прошу вас, із берези ви соку не точіть, ви краще їй сестричку зелену посадіть.

Ви краще їй шпаківню поставте на гілках, щоб прилетів до неї друг лісу, добрий птах.


  • Розкажи, які картини зображено у вірші.

  • Відшукай у тексті вірша і прочитай слова, що передають захоплення поетеси берізкою.

  • Від чого застерігає нас, читачів, Л.Забашта? Прочитай.



  • Поставте один одному запитання за змістом прочитаного і дайте відповіді на них.



Проза

Віра Артамонова

Народилася письменниця в м. Лебедин Сумської області в родині службовця. Під час Вітчизняної війни навчалася в медичному інституті та працювала в госпіталі. Віра Климівна — учасник Великої Вітчизняної війни, старший лейтенант медичної служби, нагороджена п'ятьма медалями.

Після війни Віра Артамонова працювала медсестрою, відтак завідувала лікарською дільницею в селі Юрківка на Черкащині, була головним лікарем, завідувачкою міськвідділу охорони здоров'я Олександрії, головним лікарем 2-ї поліклініки Печерського району Києва, працювала в головному управлінні МОЗ України. Загалом 43 роки трудового стажу...

Коли Вірі Климівні було 35 років, вна розпочала письменницьку діяльність. Написала велику кількість оповідань і казок для дітей.




ЯСЕНОК
Біля паркана, на подвір’ї, росте високий гіллястий ясен. При ньому, біля самого стовбура, зійшов маленький. Уже розпустив свої листки, що схожі на зелені веселочки.

— Мамо, ось маленький ясен росте! — сказав Володя, показуючи деревце.

— Ясенок, — проказала мама.

Хлопчик подумав хвилинку і заперечливо похитав головою: — Ні, ти — мама.

— А хто ж іще? Звичайно, твоя мама.

— То чому ж ти кажеш «я — синок»? Це я — твій синок.

— Жартівник ти, Володю. Я кажу «ясенок» — маленький ясен.


  • А було ж, мабуть, так, — почав вигадувати Володя, — коли він зійшов із зернятка - насінинки, глянув на свого татка — великого ясена і сказав: «Я — синок!»

  •  Отак і сказав?

  •  Авжеж. —  Хіба ж дерева говорять?

— Звичайно. Листячком — шу-шу, шу-шу... І хто хоче почути, що вони кажуть, — почує.

— Хто захоче — почує, — погодилась мама.

— А ти, вигаднику, принеси із хліва лопату, та й пересадимо цього синка он туди, де любисток росте.

— Нащо? Хай росте біля свого татка.

— Біля татка він високий не виросте — гілля йому сонечко заступатиме.

— Це наче в дитячий садочок синка поведемо.

— Нехай так.

— А скучно малому не буде?

— Ні, він говоритиме з татком: шу-шу, шу-шу...

І Володя побіг по лопату.





  • Назви дійових осіб оповідання В. Артамонової «Ясенок».

  • Який випадок із життя хлопчика описано у творі?

  • Як мама називала Володю? Як ти вважаєш, чому саме так вона його називала?

  • Розкажи, яким ти уявляєш хлопчика. Що можеш сказати про його характер?


  • Прочитайте оповідання в особах.



ЇЖАЧОК РЕПЯШОК


Володя підкидає м'яча вище хати, а Сергійко — вище ясена. Володі подобається грати з братиком. Підскочив — одпасував. А Сергійко підкинув ще вище. Цього разу Володя проґавив — і м'яч упав у малинник, що за штахетами.

—    Піди принеси,— сказав Сергійко.

—    Чому я повинен приносити? Ти ж його туди закинув.

—    А ти не одбив — тобі й іти. І Володя пішов.

Малинник густий, довкола нього — штахети і трава. Дивиться Володя: там, де повинен був упасти м'яч, колючий їжачок клубочком скрутився, наче м'яч їжачком став. А в траві, біля штахет, лежав справжній, гумовий. Володя штовхнув його ногою у малинові зарості, щоб не було видно, і гукнув:

—    Йди сюди, Сергійку!

—    Що там? Не можеш знайти м'яча?

—    Його вже ніхто не зможе знайти.

—    Чому? Де ж він дівся?

—    Йди сюди — побачиш.

Сергійко підійшов і радісно скрикнув:

—    О! їжачок!..

—    М'яч на їжачка перетворився, як у тій казці, що вчора по телевізору показували. Впав у малинник — і перетворився... І зараз ти не повіриш, як не вірив, що сонечко уміє говорити.

—    Він тут живе,— сказав Сергійко.

    Хто?

—    Їжачок.

—    І зовсім ні. Він тільки що з'явився. Був м'ячем і захотів стати їжачком. От і став. А захоче — знову стане м'ячем.

—    Казочка.

—    Нехай буде казочка, але спробуй знайти м'яча,— став біля штахет Володя та одсунув ногою м'яча у густу траву.

Сергійко глянув туди, сюди. М'яча не побачив ніде і сказав:
—    Коли так, то винеси цьому колючому м'ячикові в блюдечку молока.
Зрадівши, що братик повірив, Володя, щось мугикаючи, поспішив до хати.
Повертаючись з молоком, він виразно проказував віршик:
«М'ячик став їжачком — поласує молочком, їжачок-реп'яшок, із колючок кожушок».

 
Штахети — дерев'яна загорожа.


  • Як звати хлопчиків - головних героїв оповідання Віри Артамонової?

  • У яку гру грали хлопчики?

  • Як так сталося, що мяч опинився у малиннику?

  • Відшукай у тексті оповідання і прочитай, що Володя побачив у малиннику. 

  • Чому хлопчик сказав, що м'ячик перетворився на їжачка? Чи насправді повірив йому Сергійко?

  • Розкажи, якими ти уявляєш Володю і Сергійка: які вони на вигляд, скільки їм років, які риси характеру притаманні кожному із них?


  • Прочитайте розмову хлопчиків в особах. Читаючи, передайте різні почуття: здивування, радість, захоплення, недовіру.

  • Складіть власний вірш про їжачка.



Володимир Сенцовський

Український письменник Володимир Сенцовський у своїх творах для маленьких читачів оспівує красу рідного краю, чистоту душ і теплоту сердець українців. Його оповідання називають поезією в прозі.

БАБУСИН ОНУЧОК

Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я.

— Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі нездужаєте?

— Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.

— Зате я, бабуню, хутко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться! Баба Стеха дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки сорочка біліє.

— Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе в пелену.

— Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!

— Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, штани залишиш на сучку.

Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває стиглі ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок.

Живе вона самотньо, от і роздає гостинці сусідським дітлахам. Андрійко глянув униз. Бабуся зіперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.

— Бабуню, а де ваші внуки?

— Далеко, ой, далеко, — хитає головою. — Онучок, як місячко, одненький. Мабуть, виріс уже...

— А чому він не їде до вас?

— Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише...

Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.

— Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе.

Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає: — От і гаразд.

— Прийду до вас і яблука трусити, — каже Андрійко.

— Еге ж, — старенька неквапно ступає, обмацуючи стежку палицею. — Вночі так гупають, аж у хаті дзвенить.

На рундуку хлопчик висипає соковиті вишні у велику емальовану миску. — Бери, Андрійку. Мені вистачить.

Хлопчик дивиться на стареньку, на сиве її волосся, що вибилося з-під хустки, й раптом каже:

— Бабусю, візьміть мене внуком...


  • Відшукай у тексті і прочитай слова, якими письменник описує бабусю.

  • Чому, на твою думку, автор порівнює бабусю з маківкою?

  • Розкажи, яким ти уявляєш собі Андрійка.

  • Визнач основну думку оповідання.

  • До яких вчинків спонукає тебе письменник? 

  • Як ти гадаєш, чому Андрійко запропонував бабусі взяти його внуком?

  • Опиши зовнішність своєї бабусі, тобто створи її усний портрет.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал