Ходаківська А. Ю



Скачати 171.7 Kb.
Дата конвертації07.06.2017
Розмір171.7 Kb.





УДК 347

Ходаківська А. Ю.,


студентка,

Юридичний інститут,

Національний авіаційний університет, м. Київ

Білоусов В. М.,



ст. викладач,

Юридичний інститут,

Національний авіаційний університет, м. Київ


Визначення сторін в договорі роздрібної купівлі-продажу



В статті автори досліджують особливості правового статусу сторін в договорі роздрібної купівлі-продажу. На основі аналізу чинного законодавства автори аналізують особливості захисту прав споживачів у відносинах купівлі-продажу.
Ключові слова: роздрібна купівля-продаж, договір роздрібної купівлі-продажу, споживач, продавець, покупець, роздрібна торговельна мережа.
Сьогодні в Україні роздрібна купівля-продаж - найпоширеніший вид договору купівлі-продажу. Щодня в світі відбуваються мільярд таких договорів, які в своїй сукупності утворюють роздрібний торговельний оборот. На своєму шляху до споживача товари зазвичай проходять цілий ряд етапів (закупівля сировини, виробництво, розподіл в порядку оптової торгівлі), що регулюються різними правовими формами. Але в кінцевому рахунку саме обслуговування потреб населення - головна мета всієї економіки. Договір роздрібної купівлі-продажу являється фінальною правовою формою, що опосередковує процеси прирощення матеріальних благ перед тим, як вони будуть спожиті.

У зв’язку з цим дедалі актуальнішими та часто вживаними стають проблеми переосмислення ролі і місця договору роздрібної купівлі-продажу у регулюванні відносин покупців, розширення сфери його застосування, а також удосконалення цивільно-правового забезпечення договірних відносин.



Актуальність договору роздрібної купівлі-продажу як інституту цивільного права свідчить про потребу вдосконалення його нормативно-правового регулювання та зростає по мірі розширення масштабів його використання, звуження сфери регламентації цього договору адміністративними методами, реалізації загальнодозвільного принципу регулювання відносин та в контексті вдосконалення захисту прав споживачів. Особливої наукової уваги заслуговують питання визначення статусу сторін за договором роздрібної купівлі-продажу.

Основні положення даного дослідження ґрунтуються на науково-теоретичних основах цивільного права та інших галузей, а також наукових працях відомих українських учених-правознавців: Д. В. Бобрової,
А. С. Васильєва, М. В. Гордона, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, О. А. Пушкіна,
Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, В. С. Щербини, Ю. С. Шемшученка та ін., проте наявність даних напрацювань не вичерпала можливостей для проведення подальших досліджень.


Отже, предметом нашого дослідження буде виокремлення правового статусу сторін за договором роздрібної купівлі-продажу та умови їх участі в договірних відносинах купівлі-продажу.

Відповідно до цивільного законодавства, сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин — фізичні, юридичні особи або держава.

За загальним правилом, сторонами договору є продавець (юридична особа або фізична особа - підприємець, які здійснюють торговельну діяльність) та покупець (фізична або юридична особа, що набуває товар для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю).

Однак умови участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта цивільних правовідносин, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин.

Слід зазначити, що діюче законодавство, на думку ряду вчених, чітко не визначило поняття «роздрібна торгівля», «роздрібне торговельне підприємство», «договір роздрібної купівлі-продажу» [1, c. 45]. Так, у Законі України «Про захист прав споживачів» ці терміни взагалі не застосовуються (у ньому вживаються поняття «торговельне підприємство», «торговельне обслуговування») [2]. В інших законодавчих актах вживаються поняття «роздрібна торгівля», «роздрібний продаж» або «роздрібні торговельні підприємства» (ЦК України) [4], зміст яких не розкривається. Відповідно, відсутність єдиних підходів вносить певну невизначеність у правове регулювання торговельних відносин, ускладнює застосування чинного законодавства. Наприклад, визнання підприємства торговельним тягне за собою дещо інші правові наслідки у разі придбання у нього товарів громадянином, ніж визнання його неторговельним.

Крім того, у окремих нормативних актах, що регулюють особливості роздрібного товарообігу в окремих галузях, дані відносини часто необгрунтовано змішують з відносинами надання послуг (наприклад, послуг громадського харчування). Причина цих непорозумінь на думку авторів навчального посібника «Гражданское право» під редакцією А. П. Сергеева та Ю. К. Толстого, - в тому, що в економіці роздрібним товарообігом вважається сукупність всіх угод з умовою готівкової оплати (у тому числі договорів прокату, побутового підряду, надання послуг громадянам і т. п.). але в юридичному розумінні послуга - це дія, результат (цінність) якого невіддільний від самої дії і проявляється (споживається) в процесі надання послуги. Тоді як товар, який являється предметом купівлі-продажу, завжди є реччю, існує в наявності як такий (незалежно від дій продавця по передачі товару) [5, c. 45].

Особливістю данного виду відносин є і той факт, що роздрібна торгівля деякими видами товарів (насамперед підакцизними: алкоголем, тютюновими та ювелірними виробами, бензином і легковими автомобілями і т. д.) може здійснюватися тільки на основі спеціальної ліцензії. Таким чином, коло можливих продавців за договором роздрібної купівлі-продажу виявляється вже іншим, ніж в договорі поставки (постачальником може бути будь-який підприємець, не обов'язково роздрібний торговець) [5, c. 47].

До торговельних підприємств у сфері роздрібної торгівлі належать різноманітні за масштабами торговельної діяльності (за обсягами товарообороту і територіального охоплення) підприємства, комерційні структури, засновані на приватній, або державній власності, великі універсальні і спеціалізовані магазини, які перебувають на повному господарському розрахунку, а також споживчі товариства, роздрібні торгові об'єднання, дрібні торговельні об'єкти зі статусом юридичної особи і т.п.

Таким чином, під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами, яку здійснюють професійні продавці — торговельні підприємства (громадяни-підприємці) для задоволення, як правило, побутових потреб громадян переважно за готівку через спеціально створені пункти продажу (універмаги, універсами, магазини, кіоски, палатки тощо). Проте це не виключає можливості придбання у таких пунктах роздрібної торгівлі товарів юридичними особами для задоволення своїх виробничих потреб. Але на такі відносини мають поширюватися загальні норми цивільного законодавства. Законодавство про захист прав споживачів поширюється лише на відносини у сфері роздрібної торгівлі та торговельно-виробничої діяльності (громадське харчування) [2]. Однак, у всіх видах торгівлі товарообіг забезпечується в основному за допомогою договору купівлі-продажу, який може мати певні особливості залежно від форми торгівлі (торгівля на ринках, торгівля у кредит, комісійна торгівля, торгівля на замовлення та ін.) та видів товарів (торгівля продовольчими і непродовольчими товарами, алкогольними напоями, зброєю, транспортними засобами та ін.).

Водночас деякі інші нормативні акти розмежовують підприємства торгівлі і громадського харчування, що, зокрема, вбачається з назви Закону України «Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках з споживачами в сфері торгівлі і громадського харчування та послуг» [6] та наступного його змісту. І все ж таки, на наш погляд, за певних умов деякі договори громадян-споживачів з підприємствами громадського харчування (підприємствами, що надають такі послуги населенню) можуть розглядатися також як договори купівлі-продажу, зокрема договори з придбання вже готових продуктів харчування, а тим більше з умовою використання їх поза межами такого підприємства. У цьому разі громадянин, який придбав цей товар, вважатиметься споживачем-покупцем і захист його прав при виявленні недоліків у товарі має здійснюватися за ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» [2]. Якщо ж громадянин замовляє у підприємства громадського харчування приготувати страви і між замовленням і його виконанням є певний проміжок часу, то укладена угода може мати ознаки договору про надання підрядних послуг [7, c. 29]. Відповідно до цих відносин слід застосовувати ст. 15 цього Закону України «Про захист прав споживачів» [2].



Укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі має певні особливості порівняно із загальними правилами цивільного законодавства, оскільки від правильного укладення договору купівлі-продажу, визначення сторонами його змісту може залежати можливість реалізації споживачами захисту своїх порушених прав.

Роздрібні торговельні підприємства традиційного типу (і їх структурні підрозділи – торговельні одиниці) здійснюють роздрібний продаж товарів через роздрібну торговельну мережу, що становить основу матеріально-технічної бази роздрібної торгівлі. Роздрібна торговельна мережа являє собою сукупність торговельних підприємств і торгових одиниць (магазинів, палаток, кіосків, яток), які розміщені і діють на певній території [8, c. 270]. Фактично саме роздрібна торговельна мережа є своєрідним каркасом, на основі якого організовується цілісна система торговельного обслуговування, під яким розуміють «…комплексну взаємодоповнювану систему способів, прийомів, умов та засобів, які забезпечують здійснення операцій продажу товарів їх остаточним споживачам» [9, с. 5].

Із врахуванням особливостей торговельного обслуговування населення роздрібну торговельну мережу поділяють на стаціонарну, пересувну і посилкову. Основою роздрібної торговельної мережі є стаціонарна, до якої належать підприємства, що мають постійне місце знаходження: магазини, палатки, кіоски, торговельні автомати; поряд з торговельними підприємствами у роздрібній торгівлі продовжують функціонувати пункти продажу (торгові одиниці) – магазини, палатки, павільйони, кіоски, які входять до складу торговельного підприємства і виконують тільки частину торгового процесу – продаж товарів. До підприємств дрібнороздрібної торгівлі належать також автозаправні станції. Крім реалізації основної продукції (бензину, дизпалива, інших пально-мастильних матеріалів), АЗС часто організовують також роздрібну торгівлю товарами народного споживання та надання послуг з організації харчування («фаст фудз»).

Одним із якісно нових варіантів здійснення комерційної діяльності в сфері роздрібної торгівлі є торгівля через мережу електронних магазинів, які здійснюють роздрібну реалізацію товарів і послуг комерційним посередникам і споживачам, згідно з отриманими від них замовленнями через локальні і глобальні комп'ютерні мережі відповідно до попередньо розповсюджених у цих же мережах комерційних пропозицій (каталогів, прайс-листів, специфікацій тощо) [8, с. 7].

Сучасна концепція розвитку і реформування роздрібної торгівлі, яка сформульована у вигляді затвердженої Кабінетом міністрів України Концепції розвитку внутрішньої торгівлі, передбачає створення такої моделі даної ланки торгівлі, яка б передбачала:

раціональні напрямки та оптимальні пропорції у розвитку матеріально-технічної бази;

посилення економічних методів управління і матеріального стимулювання,

ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів;

оптимальне поєднання спеціалізації торгівлі непродовольчими товарами і концентрації торгівлі товарами періодичного попиту і технічно складними товарами з розвитком мережі невеликих підприємств комбінованого або комплексного типу;

відновлення в практиці торговельної діяльності т.зв. прогресивних методів продажу товарів і обслуговування покупців;

створення сучасної системи товаропросування і активну взаємодію роздрібних підприємств з підприємствами-постачальниками товарів;

технічне переозброєння, механізацію ручної праці та удосконалення торгово-технологічних процесів у підприємствах роздрібної торгівлі [10].

Основним суб’єктом у відносинах роздрібної торгівлі є продавець. Продавець – це людина, яка за відповідну винагороду передає покупцю (продає)товар чи послугу. Продавець у вузькому значенні - особа, що безпосередньо контактує з покупцями і здійснює продаж товару. Продавець повинен надавати покупцю вичерпну (необхідну і достовірну) інформацію про пропонований до продажу товар, яка включає відомості:

- про найменування технічного регламенту або про інше позначенні товару, що свідчить про обов'язкове підтвердження товара;

- про основні споживчі властивості товару;

- правила продажу товару;

- місце виготовлення товару;

- правила та умови ефективного і безпечного використання товару;

- ціну товару;

- термін служби, придатності і гарантійний термін;

- порядок оплати та строк, протягом якого діє пропозиція про укладення договору;

- про свою адресу (місцезнаходження) і повне фірмове найменування виробника;

- про обов'язкове підтвердження відповідності товарів вимогам щодо безпеки для життя і здоров'я споживача , навколишнього середовища, якщо такі вимоги встановлені законом [2].

До специфічних обов'язків продавця за цим договором законодавець відносить обов'язок [11, с. 112]:

1) надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар; у разі невиконання цього обов'язку покупець має право вимагати відшкодування збитків, завданих необгрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено, — в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди (ст. 700 ЦК) [4];

2) передати товар покупцеві належної якості; у разі виявлення покупцем недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару, покупець має право вимагати від продавця або виготовлювача:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

б) заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

в) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

г) відмовитися від договору та вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ст. 708 ЦК) [4].



Іншим суб’єктом у договірних відносинах роздрібної купівлі-продажу є покупець. Діючі норми законодавства про захист прав споживачів направлені на забезпечення правового статусу даного суб’єкта. Покупець же має право до укладення договору роздрібної купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей або демонстрації використання товару, якщо це не виключено з огляду характеру товару. Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати в місці продажу вищезгадану інформацію про товар, він має право вимагати від продавця відшкодування збитків, спричинених необгрунтованим ухиленням від укладення договору роздрібної купівлі-продажу.

За загальним правилом, покупцеві необхідно повідомити відомості про доставку. Зазвичай товар, що купується в роздріб, продавець передає в місці його оплати, наприклад, в тому ж торговельному залі. Але ж тим же договором роздрібної купівлі-продажу може бути передбачено й умова про доставку з торгового залу (наприклад, якщо мова йде про покупку великогабаритного товару - холодильника, пральної машини і т.п.). У цьому випадку договір роздрібної купівлі-продажу буде вважатися виконаним лише з моменту вручення товару покупцеві, а при його відсутності - будь-якій особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що свідчить про укладення договору або оформлення доставки товару. Покупцеві також слід пам'ятати про те, що ціна договору може зрости на ту суму, в яку продавець оцінить вартість доставки товару власними силами покупцеві, однак про це останній повинен бути повідомлений в момент покупки, тобто в момент укладання самого договору. В іншому випадку він може бути визнаний недійсним, як ущемляє права споживача (п. 1 ст. 16 Закону № 2300-1), з віднесенням всіх витрат на продавця [2].

І, що особливо важливо, продавець зобов'язаний у письмовій формі довести до відома споживача інформацію про порядок і терміни повернення товару належної якості. Така інформація повинна містити адреса (місцезнаходження), за яким можна повернути товар, режим роботи продавця, максимальний термін, протягом якого можна повернути товар.

Продавцю слід попередити споживача про те, що необхідно зберегти товарний вигляд, споживчі властивості товару належної якості до його повернення. У такому ж вигляді мають бути і документи, що підтверджують укладення договору, термін і порядок повернення суми, сплаченої покупцем за товар.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом 14 днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. Якщо необхідного товару немає, вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу покупця про заміну товару у встановлені строки неможливо, покупець на свій вибір має право пред'явити продавцеві або виготовлювачу інші вимоги відповідно до ст. 708 ЦК [4]. Причому, згідно з ч. 5 ст. 709 ЦК, за кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару [4].

У статті 710 ЦК України закріплено правила щодо відшкодування різниці в ціні у разі заміни товару, зменшення ціни та повернення товару неналежної якості.

Підставами звільнення продавця (виготовлювача) від обов'язку задовольнити вимоги покупців є:

порушення покупцем правил користування товаром або його зберігання;

дії третіх осіб;

непереборна сила [68, с. 115].

Відповідно до ст. 707 ЦК України покупець має право протягом 14 днів із моменту передання йому непродовольчого товару, якщо триваліший строк не оголошено продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар, якщо товар не підійшов за розміром, формою, габаритами, фасоном, комплектацією тощо [11, с. 119].

Законодавець закріплює низку вимог щодо товару, за наявності яких можливий обмін:

1) товар не був у споживанні;

2) збережено його товарний вигляд, споживні властивості, пломби, ярлики;

3) збережено розрахунковий документ, виданий споживачеві разом із проданим товаром.



Однак якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, покупець має право згідно з ч. 1 ст. 707 ЦК повернути придбаний товар продавцеві та одержати за нього грошову суму [4]. Слід також зауважити, що деякі товари не підлягають обміну.

Як же бути з товаром неналежної якості, якщо недоліки покупець виявив лише після його розпакування, використання тощо?

Відповідно до ч. 1 ст. 708 ЦК України покупець має право вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі у разі виявлення ним протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару. Йдеться, як і у ст. 707 ЦК України, про товар неналежної якості, але правом на його обмін покупець вже може скористатися протягом гарантійного або іншого встановленого строку. Яку ж норму необхідно застосовувати на практиці? [13, с. 133].

Аналіз зазначених статей, а також статей 8, 9 Закону України «Про захист прав споживачів», дозволяє стверджувати, що у ст. 707 ЦК України має йтися про товар належної якості. Науковці вже звертали увагу на технічну помилку, допущену законодавцем.

Слід зазначити, що є й інша проблема, пов'язана із законодавчим визначенням права покупця на обмін товару належної якості за договором роздрібної купівлі-продажу. Якщо порівняти ст. 707 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», можна помітити, що у Законі України «Про захист прав споживачів» детальніше врегульовані окремі моменти реалізації покупцем такого права. Однак є між цими двома статтями і дві суттєві суперечності [14, с. 21].

По-перше, відповідно до ЦК України покупець має право обміняти товар протягом чотирнадцяти днів, якщо триваліший строк не оголошений продавцем; у Законі України «Про захист прав споживачів» ж строк обміну обмежується лише чотирнадцятьма днями.

На нашу думку, законодавча конструкція, закріплена у ЦК України, є більш вдалою, оскільки відповідає основоположному принципу цивільного права - принципу диспозитивності. Закон України «Про захист прав споживачів» імперативно визначив умову про строк обміну товару, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства. У зв'язку з цим можна стверджувати, що до Закону України «Про захист прав споживачів» необхідно внести відповідні зміни.

По-друге, відповідно до ст. 707 ЦК України, якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму [4]. Закон закріплює ширше коло правомочностей, зокрема покупець може за своїм вибором скористатися одним із таких прав:

придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості;

розірвати договір та отримати гроші у розмірі вартості повернутого товару;

здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару у продаж. У такому випадку на продавця покладається обов'язок у день надходження товару у продаж повідомити про це покупця [2].

Отже, Закон України «Про захист прав споживачів» як спеціальний нормативно-правовий акт не просто деталізує положення ЦК України, а по-іншому врегульовує питання, що розглядається. Тому необхідно узгодити абзац 2 ч. 1 ст. 707 ЦК України і ч. 2 ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», щоб між ними не було суперечностей і на практиці не виникало питань при застосуванні цих норм.

Література

  1. Цивільне право України. Академічний курс. Особлива частина. Т.2 – за заг. ред. О.В. Дзера – К. 2006 р. - 564 с.

  2. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua /laws/show/1023-12.

  3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show /436-15.

  4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

  5. Гражданское право: учеб.: в 3 т. - Т. 2. - 4-е изд., перераб. и доп. /
    Е. Ю. Валявина, И. В. Елисеев и др.; отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 848 с.

  6. Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках з споживачами в сфері торгівлі і громадського харчування та послуг: Закон України від 06.06.1996 № 227/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws /show/227/96-%D0%B2%D1%80.

  7. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч. у 2-х томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2003. – 520 с.; Т. 2.Особлива частина. – К.: Вид. Дім. «Ін Юре», 2003. – 408 с.

  8. Памбухчиянц В. К. Организация, технология и проектирование торговых предприятий: Учебн. / В. К. Памбухчиянц. – М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. – 320 с.

  9. Теорія і практика торговельного обслуговування/ В. В. Апопій,
    І. П. Міщук, С. І. Рудницький, Ю. М. Хом'як; Кер. авт. кол. проф.
    В. В. Апопій. – Львів, 2002. – 198 с.

  10. Про концепцію розвитку внутрішньої торгівлі України: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.1997р., №1449 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1449-97-%D0%BF.

  11. Стефанчук P. О. Цивільне право України: Навч. посіб. /
    Р. О. Стефанчук. – К.: Прецедент, 2005. – 448 с.

  12. Договірне право України: Загальна частина / Т. В. Бондар,
    О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін.; За ред. О. В. Дзери. - К., 2008. - 896 с.

  13. Цивільне право України: У 2 т. / За ред. В. І. Борисової,
    І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К., 2008. - С. 133.

  14. Бичкова С. Права покупця за договором роздрібної купівлі-продажу / С. Бичкова // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №11(131). –
    С. 21-23.

Ходаковская А. О., Белоусов В. Н. Определение сторон в договоре розничной купли-продажи.



В статье авторы исследуют особенности правового статуса сторон в договоре розничной купли-продажи. На основе анализа действующего законодательства авторы анализируют особенности защиты прав потребителей в отношениях купли-продажи.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал