Харківська загальноосвітня школа І ступеня №176 харківської міської ради харківської області сучасний урок харків 2016



Сторінка1/2
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.61 Mb.
ТипУрок
  1   2
ХАРКІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА1236943616_90003-kopiya

І СТУПЕНЯ № 176

ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


1236943616_90003-kopiya

СУЧАСНИЙ УРОК

ХАРКІВ - 2016

Урок– це форма організації діяльності постійного складу вчителів та учнів у певний відрізок часу за твердим розкладом і, як правило, за єдиною для всіх програмою навчання. У цій формі представлено всі компоненти освітнього процесу: мета, засоби, зміст, методи, дидактичні елементи тощо, зумовлені вимогами до структури, закономірностями й принципами навчання. Призначення уроку в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводиться до колективно-індивідуальної взаємодії вчителя й учнів, в результаті якої відбувається формування й розвиток компетентностей учнів, розвиток здібностей, набуття досвіду діяльності, спілкування і відносини, а також вдосконалення педагогічної майстерності вчителя.

Сучасний урок — це урок, на якому створено реальні умови для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості учня, що допомагає досягти високих результатів у навчанні.
Типологія і структура сучасного уроку.

Урок є складним педагогічним об'єктом. Як і всякі складні об'єкти, уроки можуть бути розділені на типи по різних ознаках.

Зразкова типологія уроків у сучасній школі:

- урок засвоєння нових знань;

- урок засвоєння навичок і умінь;

- урок комплексного застосування знань;

- урок узагальнення і систематизації знань;

- урок перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь.

Співвідношення уроків різних типів неоднакове і залежить від характеру навчальної дисципліни, специфіки знань, навичок і умінь, цілей і задач окремих навчальних предметів. Кожен тип уроку має визначену чітко позначену, основну освітню мету і методику, що відповідає його цілям і задачам.

Класифікація уроків раціональна і дозволяє більш чітко визначити цілі, задачі і структуру кожного уроку і мобілізувати учнів на успішне їхнє рішення. Так, якщо планується урок засвоєння нових знань, то перед учнями ставляться відповідні задачі по сприйняттю, осмисленню визначених понять, законів, теорій; якщо передбачається урок застосування знань, навичок і умінь, учні націлюються на творче рішення ряду практичних задач на основі засвоєних на попередніх уроках знань. На уроці комплексного застосування знань і умінь учні навчаються застосовувати отримані знання і навички в життєвих умовах, що формує творчу активність у рішенні різних життєвих проблем і задач. На уроці узагальнення і систематизації знань учні не тільки повторюють пройдений матеріал, але і приводять поняття в струнку систему, що передбачає розкриття і засвоєння зв'язків і відносин між її елементами.








Загальні вимоги до сучасного уроку.

Загальні вимоги коротко можна сформулювати так:

- озброювати учнів свідомими, глибокими і міцними знаннями;

- формувати в учнів міцні навички й уміння, що сприяють підготовці їх до життя;

- підвищувати виховний ефект навчання на уроці, формувати в учнів у процесі навчання риси особистості;

- здійснювати всебічний розвиток учнів, розвивати їх загальні і спеціальні особливості;

- формувати в учнів самостійність, творчу активність, ініціативу, як стійкі якості особистості, уміння творчо вирішувати задачі, що зустрічаються в житті;

- виробляти уміння самостійно вчитися, здобувати і поглиблювати чи поповнювати знання, працювати з книгою, опановувати навички й уміння і творчо застосовувати їх на практиці;

- формувати в учнів позитивні мотиви навчальної діяльності, пізнавальний інтерес, бажання учитися, потребу в розширенні і придбанні знань, позитивне відношення до навчання.

Ці вимоги умовно можна поділити на чотири групи.

Виховні вимоги. Виховувати моральні якості, формувати естетичні смаки, забезпечувати тісний зв'язок навчання з життям, її запитами і вимогами, формувати активне відношення до неї.

Дидактичні вимоги. Забезпечувати пізнавальну активність на уроці, раціонально сполучити словесні, наочні і практичні методи з проблемами, роботу з підручником, рішення пізнавальних задач. Реалізовувати вимоги єдності навчання, виховання і розвитку шляхом тісного зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, із застосуванням знань у різних життєвих ситуаціях. Необхідно здійснювати систематичний контроль за якістю засвоєння знань, навичок і умінь і корекцію їхніх навчальних зусиль. Постійне одержання зворотнього зв'язку дозволяє впливати на хід навчального процесу, коригувати його. При виявленні пробілів у знаннях потрібно аналізувати їх причини і знаходити шляхи їхнього усунення. Привчати учнів до самостійності і самоконтролю в процесі самостійної пізнавальної діяльності. Постійне залучення учнів до активної пізнавальної діяльності і виконання практичних завдань на уроці сприяє закріпленню знань, навичок і умінь.

Психологічні вимоги. Учитель контролює точність, старанність і своєчасність виконання учнями кожної вимоги. Воля і характер учителя виявляються на уроці у всій його діяльності. Особливо цінується учнями вимогливість педагога в сполученні зі справедливістю і доброзичливістю, повагою і педагогічним тактом. Учитель повинний відрізнятися самовладанням і самоконтролем, щоб переборювати негативний психічний стан на уроці чи скутість, або зайву самовпевненість, грайливість, підвищену збудливість.

Гігієнічні вимоги. Дотримання температурного режиму в класі, належних норм висвітлення. Варто уникати одноманітності в роботі, монотонності викладу, чергувати слухання навчальної інформації з виконанням практичних робіт. Зміна видів роботи приносить відпочинок, дозволяє включати в пізнавальну діяльність різні органи почуттів.

Майстерність учителя на уроці полягає головним чином у вмілому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки і передового педагогічного досвіду, раціональному керівництві пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їхнім інтелектуальним розвитком.

За основною дидактичною метою уроки поділяються на шість основних типів:



1. Уроки засвоєння нових знань;

2. Формування навичок і вмінь;

3. Узагальнення і систематизація знань і вмінь;

4. Контролю і корекції знань і вмінь;

5. Практичного застосування знань, навичок і умінь;

6.  Комбіновані.

1. Урок засвоєння нових знань

Основна дидактична мета: ознайомлення з новими фактами, поняттями, законами, теоріями, твердженнями, з'ясування їх суті. Основні структурні компоненти, що характеризують даний тип уроку:

а) ознайомлення із змістом нового матеріалу;

б) встановлення деяких залежностей і зв'язків між елементами нових знань.

Структура уроку:

1) Перевірка домашнього завдання.

2) Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів.

3) Вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи).

а). Первинне застосування нових знань (пробні вправи);

б).  Самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);

в). Творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи).

4)  Підсумки уроку.

5)  Повідомлення домашнього завдання.

2. Урок формування навичок і вмінь



1) Перевірка домашнього завдання.

2) Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів.

3) Вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи);

а).  Самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи).

4) Підсумки уроку.

5)  Повідомлення домашнього завдання.

Основна дидактична мета: з'ясування можливостей застосування знань у навчальному пізнанні і практичних ситуаціях, формування досвіду такого застосування, предметних і загальних навчальних вмінь.

Різновиди даного типу:

2.1. Урок первинного формування вмінь.

Основна дидактична мета: з'ясування сутності і структури вміння, формування алгоритму його реалізації.



Основні структурні компоненти:

а) актуалізація знань, які лежать в основі уміння;

б) ознайомлення із сутністю уміння, складом і послідовністю виконання дій;

в) первинне застосування одержаних знань про способи дій на основі виконання пробних вправ;

г) виконання зазначених дій у стандартних умовах (вправи за зразком, аналогією, інструкцією).

2.2. Урок творчого застосування знань і вдосконалення вмінь.

Основна дидактична мета: забезпечення переносу знань і способів дій в нові умови.

Основні структурні компоненти: а) перевірка стану засвоєння знань і сформованості уміння на рівні застосування їх у стандартних ситуаціях;

б) перенесення знань і засвоєння способів дій у частково змінені або нові ситуації (творчі вправи).

3. Урок узагальнення і систематизації знань і вмінь.

Головна дидактична мета: узагальнення та систематизація  вивченого матеріалу, визначення в ньому основних понять, закономірностей, сфер застосування етапів процесу пізнання.

Урок може складатися з трьох частин:
1)    фронтальне повторення пройденого матеріалу за питаннями;
2)    визначення та вирішення проблеми;
3)    експериментальна робота.
Основна риса узагальнюючих  уроків – набуття школярами нових знань на базі систематизації та узагальнення, переосмислення накопичених знань. Такий урок може бути побудовано на самостійній роботі учнів з індивідуальними дидактичними картками і таблицями, підручником чи додатковою літературою. Узагальнення і систематизація знань не тільки спонукає до кращого запам’ятовування та застосування знань, але й підвищує їх рівень, допомагає  засвоїти фундаментальні знання. На таких уроках використовується багато засобів навчання: карти, схеми, таблиці, навчальні картини, екранні засоби, плакати, статистичний матеріал. Сьогодні такі уроки передбачені програмою як тематичні.

Основна дидактична мета: виявлення істотних зв'язків між елементами знань, їх групування і класифікація, введення вивченого в систему раніше засвоєного.



Основні структурні компоненти:

а) повторення основних фактів, понять, правил, законів;

б) узагальнення знань;

в) узагальнення умінь.

4. Урок контролю і корекції знань і вмінь.

1) Повідомлення теми, цілей та завдань уроку.

2) Актуалізація мотивації учіння учнів.

3) Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення.

4) Застосування учнями знань у стандартних і змінних умовах.

5) Перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт.

6)  Підсумки уроку.

7) Повідомлення домашнього завдання.

Основна дидактична мета: виявлення якостей знань і вмінь, що характеризують стан засвоєння учнями логічно завершеного блоку навчального матеріалу.

Різновиди даного типу:

4.1. Урок контролю знань і вмінь.

Основна дидактична мета: виявлення рівня засвоєння навчального матеріалу, в тому числі досягнення передбачених програмою обов'язкових результатів навчання.

Основні структурні компоненти:

а) перевірка знань фактичного матеріалу на рівні репродукції;

б) перевірка осмислення знань (розуміння сутності понять, тверджень, ілюстрування прикладами, встановлення взаємозв'язків у вивченому тощо);

в) перевірка умінь застосувати вивчене у знайомих і змінених (нових) ситуаціях.



4.2. Урок аналізу письмових робіт.

Основна дидактична мета: корекція знань і вмінь на основі аналізу допущених помилок.



Основні структурні компоненти:

а) узагальнена характеристика якості виконання робіт;

б) аналіз допущених помилок;

в) робота над усуненням виявлених прогалин у знаннях і уміннях.

5. Комбінований урок.

Комбінований урок поєднує дві або більше дидактичні мети уроків попередніх типів.



Структура комбінованого уроку:

1) Перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів.

2) Повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння.

3) Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу.

4) Осмислення, узагальнення і систематизація нових знань.

5) Підсумки уроку.

6) Повідомлення домашнього завдання.

З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75-80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

6. Уроки практичного застосування знань, навичок і умінь

1) Перевірка домашнього завдання.

2) Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій.

3) Самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя.

4) Звіт учнів про роботу і теоретичне обгрунтування отриманих результатів.

5) Підсумки уроку.

6) Повідомлення домашнього завдання.

 Практична робота.


Мета такого уроку – обробка та закріплення теоретичних умінь та навичок на практиці. На цих уроках проводяться великі за обсягом і складні за змістом роботи. Уроки практичних робіт містять такі структурні елементи:
- Постановка навчально-виховних завдань;
- Ознайомлення учнів з навчальними засобами, необхідними для виконання практичної роботи; інструкціями щодо оволодіння прийомами навчальної діяльності і оформлення отриманих результатів;
- Власне проведення роботи;
- Підведення підсумків і домашнє завдання.
Результат цього типу уроків залежить від ступеня оволодіння учнями прийомами навчальної роботи: порівнювати, зіставляти, робити висновки, розраховувати, аналізувати, встановлювати залежність.
Контрольна робота.
Контрольна робота – поточна, періодична, підсумкова, забезпечує зворотний зв'язок, що дозволяє коригувати діяльність учителя та учнів, її результативність, виявляти резерви подальшого вдосконалення навчання.
Поточні контрольні роботи.
Проводяться в ході навчального процесу для отримання оперативної інформації про рівень засвоєння теоретичних знань та практичних навичок учнів. Вони проводяться в основному за змістом логічно завершеної дидактичної теми (чи кількох уроків з теми) програмового матеріалу з метою своєчасної корекції навчально-виховного процесу та забезпечення успішного просування учнів до  засвоєння наступних розділів чи тем навчального курсу. При цьому слід дотримуватись таких вимог:
-  чітке визначення змісту контрольної роботи відповідно до вивченого матеріалу;
-   виділення в ньому головного, істотного;
-  вибір раціональних форм проведення контрольної роботи (фронтальна, групова, індивідуальна);
-   своєчасна корекція знань, умінь і навичок учнів;
- психологічний настрій та формування в учнів позитивної установки на проведення контрольної роботи.;
-   оптимальність навчально-методичного забезпечення проведення контрольної роботи.
Періодичні контрольні роботи
Проводяться після вивчення логічно завершеного розділу навчальної програми ( у кінці четверті, семестру чи навчального року).
Основні вимоги до періодичних контрольних робіт такі:
–    визначення вузлових тем у вивченому розділі програмного матеріалу та виділення в них основних питань, правил, алгоритмів, принципів, закономірностей, законів тощо, які є обов’язковими для засвоєння учнями;
–    оптимальність змісту та обсягу контрольної роботи;
–    складність та посильність завдань, диференційованість завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів та рівнів їх навчальної підготовленості;
–    врахування при розробці змісту контрольних завдань прогалин у засвоєнні програмового матеріалу.
Підсумкові контрольні роботи.
Проводяться в кінці четверті та навчального року. Основні вимоги до такого типу контрольних робіт:
–    зміст перевірочних питань, завдань повинен носити узагальнюючий, синтезований характер, охоплювати вузлові, центральні, провідні ідеї, аспекти, закони, закономірності, які є фундаментом даного навчального предмета чи окремого його курсу, розділу;
–    мають бути розраховані переважно на реконструктивний та творчий рівень знань учнів;
–    диференційовані (у кількох варіантах, тестах, картках тощо);
–    передбачають виконання учнями контрольних завдань за допомогою задіяння широкого комплексу способів, методів, засобів;
–    мають бути посильними за обсягом, узгодженими за кількістю годин, відведених на її виконання.
Розв’язування задач.
Такі уроки мають багато функцій:
- пізнання і засвоєння понять,  які вивчаються, явищ і закономірностей;
- обробка знань та формування умінь, застосування їх на практиці;
- повторення пройденого, сприяння встановленню зв’язку вивченого з життям і виробництвом в усіх його різновидах;
- створення проблемних ситуацій.
Такі уроки вчать працювати, бути цілеспрямованими і самостійними, творчо активними. Важливе значення має формування в учнів узагальнюючих умінь, вироблення загальних підходів. Використовуються індивідуальні та групові форми роботи.
Рейтингово-вибірковий диктант.
Такий вид навчальної діяльності пропонується учням для оцінки достовірності 10 – 12 суджень, які зачитує учитель. Відповідь позначається значком + (так), якщо судження правильне, а якщо помилкове – значком «–« (ні). Відповіді на запитання записуються в один ряд і нумеруються.

Консультація.


Урок-консультація – це специфічна форма організації навчально-виховного процесу, яка проводиться перед контрольно-заліковими уроками.
Його мета – усунути прогалини в знаннях, уміннях та навичках учнів, попередити можливі помилки на контрольно-залікових уроках, виділити  головне, істотне у змісті матеріалу, що вивчався раніше, та акцентувати  на нього увагу учнів. Такі уроки надають навчальну допомогу учням і забезпечують інтереси всіх груп учнів:
–    які недостатньо засвоїли теоретичний матеріал;
–    які не засвоїли прийоми роботи з обладнанням, картами, схемами;
–    які не навчилися вирішувати типові задачі; 
–    які потребують порад щодо написання рефератів, доповідей.
Консультації навчальні.
Допомагають у наданні допомоги учням щодо засвоєння окремих тем або розділів навчального курсу, а також поглибленого вивчення предмета.
Під час проведення консультацій учні мають можливість поставити питання, намагаються дати відповіді на них, слухають пояснення вчителя-предметника або запрошених спеціалістів.
Розрізняють консультації:
1)    загальнокласні;
2)    групові;
3)    індивідуальні.
Правильно організована консультація:
–    допомагає подолати прогалини в знаннях;
–    виховує в учнів самоконтроль, критичне ставлення до своїх знань;
–    допомагає правильно встановити рівень власної навченості.
Консультативне спілкування вчить школярів точності формулювання проблем та питань, що виникають.



Інтерактивні методи навчання

Одним з методичних інновацій є інтерактивні методи навчання. Слово "інтерактив” прийшло до нас із англійської мови "interаct”. "Inter” – це "взаємний”, "act” – діяти. Інтерактивне навчання – діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня.

Мета інтерактивного навчання – створювання комфортних умов навчання, при яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну досконалість, що робить продуктивним сам освітній процес.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємонавчанні: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

   Застосування інтерактивного навчання здійснюється шляхом використання фронтальних та кооперативних форм організації навчальної діяльності учнів, інтерактивних ігор та методів, що сприяють навчанню вміння дискутувати.

Найбільш уживаними стали:

       -при фронтальній формі роботи такі технології: мікрофон, "мозковий штурм”, ажурна пилка, "незакінчене речення”;

       -при кооперативній формі: робота в парах ("Облич до обличчя”, "Один – удвох – усі разом”), робота в малих групах, акваріум;

       -інтерактивні ігри: "Рольова гра”, "Драматизація”, "Спрощене судове слухання”;

       -технології навчання у дискусії: метод "Прес”, "Обери позицію”.

     Саме інтерактивні методи дають змогу створювати навчальне середовище, в якому теорія і практика засвоюються одночасно, а це надає змогу учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв’язне мовлення; формувати критичне мислення; виявляти і реалізувати індивідуальні можливості. При цьому навчально-виховний процес організовується так, що учні шукають зв’язок між новими та вже отриманими знаннями; приймають альтернативні рішення, мають змогу зробити "відкриття”, формують свої власні ідеї та думки за допомогою різноманітних засобів; навчаються співробітництву.     

 Використання інноваційних технологій – це спосіб створення в класі атмосфери, котра найліпшим чином сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості. 

Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання, коли дотримуються певних умов:

створення позитивного настрою для навчання;

-відчуття рівного серед рівних;

-забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;

-усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;

-можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;

-вчитель не є засобом «похвали і покарання», а другом, порадником, старшим товаришем.

Інтерактивні форми роботи допомагають приділити увагу кожному учню. Працюючи в групах чи парах, школярі самостійно розв’язують доступні для них завдання, стають дослідниками, разом переборюють труднощі на шляху до мети. Крім того, інтерактивні форми навчання розвивають комунікативні вміння та навички, допомагають встановленню емоційних контактів між учнями.   Школярі вчаться критично мислити, дискутувати, самостійно приймати рішення.

 Цілі і завдання інтерактивного навчання:

-розширення пізнавальних можливостей учнів, зокрема у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел;

-можливість перенесення отриманих умінь, навичок та способів діяльності на -різні предмети та позашкільне життя учнів;

-формування глибокої внутрішньої мотивації.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, висловлювання своєї точки зору стосовно тієї чи іншої проблеми, вміння доказово міркувати, спільне вирішення питання на основі аналізу та відповідної ситуації. Сутність технології інтерактивного навчання можна зобразити такою схемою:

  Інтерактивні технології розподіляють на чотири групи залежно від мети уроку  та форм організації навчальної діяльності учнів:

-технології кооперативного навчання;

-технології колективно-групового навчання;

-технології ситуативного моделювання;

-технології опрацювання дискусійних питань.



Інтерактивні методи надають змогу учням:

-аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;

-навчитись формувати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументовано дискутувати;

-навчитись слухати інших, поважати альтернативну думку;

-моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації й переживати їх;

-вчитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу;

-знаходити спільне вирішення проблеми;

-розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи.



«Навчаючи – учусь».

Цей метод використовується при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість дітям взяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і факторів, що їх необхідно вивчити на уроці, а також викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання.

Тема «Прості і складні задачі на визначення швидкості, часу і відстані. Дії над іменованими числами. Повторення вивченого».

         Кожен учень отримує картку із завданням: задачі, пов’язані з величинами та приклад-додавання й віднімання іменованих чисел. На картці написані прізвища, з ким учень працює. Таким чином, один учень пояснює розв’язання, другий слухає ( якщо є помилки, виправляє). Потім другий виконує таку ж роботу. Тоді переходять до наступного однокласника.

 «К а р у с е л ь»

Цей варіант навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами для обговорення дискусійних питань. Цю технологію застосовують для інтенсивної перевірки обсягу й глибини набутих знань.

Тема «Закріплення знань таблиці множення числа 9».

Діти стають у два кола. Внутрішнє коло нерухоме: учні високого та достатнього рівня. Зовнішнє коло рухоме. Учні рухомого кола відповідають на запитання учня навпроти і переходять до наступного. В кінці «Каруселі» обговорюють питання: в кого були помилки, кому слід ще вчити таблицю множення числа 9.



«З а й м и     п о з и ц і ю»

Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. Його можна використати на початку уроку для демонстрації розмаїття поглядів на проблему, що вивчається. Використовується після опанування дітьми певною інформацією й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо її розв’язання.

Тема «Утворення трицифрових чисел із сотень, десятків і одиниць. Читання трицифрових чисел».

Розв’язання задачі. Незакінчена умова і розв’язання задачі є у підручнику. Вчитель умову задачі закінчує своїм варіантом. Діти «займають» позицію щодо згоди чи незгоди, висловлюючи і доказуючи свою думку.



«М і к р о ф о н»

Ця технологія є різновидом загальногрупового обговорення. Вона надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на питання або висловлюючи свою думку чи позицію. Такий вид роботи доцільно використовувати на початку уроку, коли повторюється чи закріплюється раніше вивчений матеріал.

Тема «Таблиці додавання й віднімання числа 5».

Діти «ланцюжком» озвучують результати таблиць додавання та віднімання числа 5.



«Робота в парах»

Парна робота полягає в допомозі сильного учня слабшим, у взаємодопомозі. Склад пар визначає вчитель, враховуючи симпатії або можливості учнів. Пари можуть мати постійний (статичні) і змінний склад (динамічні). Головне для парної організації навчальної діяльності – взаємонавчання і взаємоконтроль.



Метод «Незакінчені     речення»

Цей прийом часто поєднується з «Мікрофоном», що дає можливість ґрунтовніше працювати над умінням висловлення власних ідей,  порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає змогу учням вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Українська мова. Тема «Узагальнення знань про іменник».

Вчитель: - Іменник змінюється за …

                - Щоб визначити число іменників, треба …

                - За родами іменники не …

                - При відмінюванні іменників пам’ятай про  … і т. д.

«Мозковий штурм»

Це – ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників виявляти свою уяву та творчість, який досягається шляхом вільного вираження думок всіх учасників і допомагає знаходити кілька рішень із конкретної теми.

Оголошується проблема, яку треба розв’язати. Всі учні беруть участь у її обговоренні шляхом колективного обдумування – «мозкового  штурму».

Тема. О. Буцень «Чи є зима?»

Вчитель: - Діти, за допомогою «Мозкового штурму» давайте з’ясуємо, звідки до людини приходять знання.

(Учні дають відповіді, вчитель на дошці записує відповіді у променеву таблицю – «сонечко»:

Знання – природа, дорослі, телебачення, вчитель, школа, бібліотека.)

 «Робота в групах»

Вчитель: - Зараз ваше завдання в групах: обговорити і записати на аркушах «ЗА і ПРОТИ», що гарного і що поганого приносить нам зима.

Наприклад:                  ЗА                                                   ПРОТИ

             Катання на санчатах                                      Мороз

             Подарунки                                                    Хуртовини

             Новий  рік                                                     Ожеледиця

             Гра в сніжки                                              Похмура погода



«Робота в парах»

Учні за кожною партою отримують картку, на якій потрібно з’єднати прізвище автора з назвою казки, яка йому належить:

     О. Буцень                              «Зайчаткова казочка»

     Ю. Ярмиш                             « Як Лиска голосок собі кувала»

     Л. Костенко                           « Безконечні казочки»

     В. Камінчук                           « «Вовк і козлята

     М. Трублаїні                          « «Лисичка і Журавель»

     М. Підгірянка                        « «Бузиновий цар»

     Н. Забіла                                 « Чи є зима?»

     І. Франко                        «Про дівчинку Наталочку і сріблясту  рибку



«Робота в малих   групах»

Тема: «Знаймо і шануймо символи свого краю».

Клас поділено на групи. Кожна група готує розповідь про один із символів. Відводиться певний час. По закінченню часу «спікери» груп доповідають про виконану роботу. У разі потреби учні доповнюють відповіді.

Метод      «Прес»

Метод навчає дітей виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стильній формі, переконуючи інших. ( «Я вважаю, що …», «Тому, що ….», «Наприклад …», «Таким чином …»).

Тема: «Природа жива і нежива».

Вчитель: - Чи правильне твердження «Людина – частина живої природи?»

Учень: - Я вважаю, що людина є частиною живої природи, тому що людина народжується, росте, розвивається, дає потомство і помирає. Таким чином, маючи всі ознаки живих організмів, ми впевнено можемо сказати: людина-частина живої природи.

«Рольова     гра»

Мета розігрування ситуації в ролях – визначити власне ставлення до конкретної ситуації, набути досвіду поведінки в подібній ситуації шляхом гри, виконання ролі, яка є близькою до реальної життєвої ситуації. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття. Рольова гра імітує реальність шляхом «проживання ситуації в певній ролі» та надає можливість діяти, як насправді. Ви можете поводитись і розігрувати свою роль, моделюючи свою реальну поведінку.

Тема «Правила гостинності».

Серед дітей обираються: іменинниця, її сім’я, гості та експертна комісія. Експертна комісія слідкує за правильністю сервірування столу, правилами подачі страв, поведінкою гостей за столом. В кінці розіграної ситуації члени експертної комісії висловлюють свої зауваження та побажання.

 «Два – чотири – всі разом»

Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію.

Тема «Безпека вдома».

Вчитель: - Які небезпечні ситуації можуть виникнути вдома?

Учні обговорюють життєві ситуації в парі, потім об’єднуються в групи, доповнюючи відповіді учнів, а потім обговорення ситуацій класом. Робиться висновок.

«Мікрофон»

  Учень з мікрофоном («кореспондент») задає учням різні питання стосовно них, їх родини, уподобань тощо.

Можливе об’єднання інтерактивних методів. Наприклад, на уроці природознавства застосовується метод «Мозковий штурм» – «Карусель», «Продовжте речення», «Робота в групах».

Тема. Жива і нежива природа. Умови для розвитку всього живого на Землі.

Діти чітко усвідомили, що належить до живої і неживої природи.

Проблема: що ж потрібно для розвитку живого у природі?

Проводиться мозковий штурм – карусель.

Об’єднання в групи: Сонце Зірка, Місяць.

Діти знаходять партнера і підходять до своєї таблиці.

Вручення маркерів:

а) малюнок Зірки (рожевий маркер) Що треба для життя рослині?

б) Сонце (червоний маркер) Що треба для життя людині?

в) Місяць ( оранжевий маркер) Що треба для життя тварині?

3. Виконання завдань.

За 1 хвилину методом мозкового штурму діти дають відповідь. Через 1 хвилину групи переходять до наступної таблиці.

      4.Група біля своєї першої позиції.

- На вивчення складеної таблиці у вас є 1 хвилина.

      5. Презентація роботи в групах.

      6. Рефлексія.

      7. Підсумок.

- Чи може людина обійтись без води і повітря?

- Чи може риба існувати без води?

- Чи може берізка обійтись без сонячного промінчика, а мурашка – без землі?

Висновок. Жива природа невіддільна від неживої, отже у природі все взаємопов’язано.

На дошці зашифрований висновок. Продовжіть речення:

Усе живе …    .   Жи          ди    є    те    ха    є   Ся           ра     від    ми    мно    жу

Вить       єть     рос    роз    ся    жу  

( Учні записують свої висновки, перевіряють за закодованими на малюнку, з’єднавши кружечки за кольором).

Використання таких видів інтерактивних вправ на уроках дає можливість доповнити  уроки різноманітною інформацією, а різні види діяльності заохочують дітей до роботи. Діти свідомо осмислюють положення (ситуацію): «відсидіти не вдається». Кожен учень зацікавлений у правильності своєї думки. Продуктивність уроків підвищується.

  

Самоаналіз уроку як один із способів педагогічного самовдосконалення, формування й розвитку професійних якостей вчителя



Одним із головних завдань у підвищенні ефективності діяльності вчителя є визначення поняття « кінцевий результат навчання». Нове професійне мислення вчителя повністю орієнтоване на вдосконалення професійних знань, педагогічної техніки й технології, без яких він не зможе досягти необхідного конкретного результату. Основним інструментом перебудови професійної діяльності вчителя є самоконтроль за досягненням кінцевого результату навчання школярів.
Але в значної частини вчителів не сформована потреба до самоаналізу. Спостереженню й аналізу навчально-виховного процесу необхідно вчити всіх вчителів. У них повинна бути сформована потреба проаналізувати кожен свій урок, підбити його підсумки, вияснити, які знання учні засвоїли, якими прийомами навчальної діяльності вони оволоділи.
Під час оцінки уроку необхідно простежити , як усі його компоненти, методи організації й структура підпорядковані поставленій меті. Суттєво важливо під час аналізу встановити логічну взаємопідпорядкованість усіх компонентів. Результативність аналізу навчального процесу здебільшого залежить від того, наскільки об’єктивні висновки. Єдині вимоги до уроку і його аналізу повинні враховуватися не тільки під час контролю за навчальним процесом, але й під час організації різноманітних форм методичної роботи. 
Велику цінність для формування вміння адекватної самооцінки представляє взаємовідвідування уроків. Під впливом суджень колег учитель по-новому оцінює методи, прийоми, які використав на уроці, оцінює зміст уроку. Педагог конструює урок, проводить, аналізує його, підбиває підсумки. Тому серед багатьох факторів, що визначають успіх роботи вчителя, головним є потреба й уміння аналізувати свою діяльність і діяльність своїх вихованців. Тільки аналіз і самоаналіз уроку забезпечують творчий підхід до навчання, розумний розрахунок і високе мистецтво. 
Професійний самоконтроль учителя за досягненням результату навчання – це форма педагогічної діяльності, що включає в себе усвідомлене, професійно орієнтоване на кінцевий результат планування та регулювання пізнавальної діяльності учнів. Специфіка професійного самоконтролю вчителя міститься не тільки в знанні зразку чи еталону того, чим повинен завершуватися процес навчання, але й в умінні звертатися до нього в процесі формування нових знань і вмінь. 
Від уміння аналізувати свій урок, конкретні педагогічні ситуації, що виникають на ньому, результати педагогічних впливів на учня, результати своєї праці багато в чому залежить уміння вчителя спланувати, організувати, проконтролювати, відрегулювати свою педагогічну діяльність. Від самоаналізу уроку залежить педагогічна майстерність учителя, продуктивність його педагогічної праці.
У процесі підвищення ефективності діяльності вчителя самоаналіз уроку найбільш ефективно й безпосередньо впливає на остаточні результати навчально-виховного процесу, тому що він є одним з найголовніших способів управління якістю викладання, формує якість знань учнів та рівень їхньої вихованості. 
Самоаналіз будується на принципах критичності, системності, рефлексії.
Самоаналіз уроку – це спосіб граничної конкретизації управління навчально-виховним процесом, який дає можливість шляхом особистого оперативного втручання впливати на методи навчання, на добір і формування навчального матеріалу, на вибір і правильне поєднання форм організації пізнавальної діяльності учнів. Самоаналіз уроку допомагає вчителю оволодіти більш високим рівнем майстерності, підвищити результативність праці. 
Самоаналіз уроку вчителем дозволяє вирішити цілий ряд важливих завдань: 

- учитель краще усвідомлює систему своєї роботи, 

- швидше освоює на практиці методику вибору й обґрунтування оптимального варіанта навчання,

- робить учителя психологічно захищенішим, впевненішим у собі, 

- поліпшує якість планування наступних уроків,

- стимулює розвиток творчого мислення й діяльності вчителя.



Самоаналіз уроку — це умовне розкладання проведеного уроку на його складові з глибоким проникненням в їх сутність, задачі з метою оцінити кінцевий результат своєї діяльності шляхом порівняння запланованого з здійсненими з урахуванням успіхів та руху учнів. Самоаналіз уроку є важливою частиною діяльності вчителя, оскільки аналіз свого ж власного уроку – це фактично підготовка до проведення наступного уроку, нерідко з урахуванням своїх же помилок.


Основні вимоги до самоаналізу
: місце уроку, що розбирається, у системі уроків з досліджуваної темі, обґрунтування освітньої й виховної цілей уроку й виконання наміченого плану уроку, характеристика класу й мотивація відбору навчального матеріалу для даного уроку, психологічна й педагогічна оцінка системи навчальних завдань і вправ, виконаних учнями на уроці, оцінка розвитку самостійного мислення учнів на уроці. Мотивація вибору методів уроку, оцінка відповідності даних методів цілям і змісту уроку, виконанню поставлених завдань, задоволеність або незадоволеність учителем уроком (його окремими частинами); заходи, намічені вчителем щодо усунення недоліків, оцінка й обґрунтування досягнутих на уроці результатів. Самооцінка як одна з умов творчої праці вчителя.

Схема самоаналізу уроку в початкових класах
1. Загальна структура уроку.

Основна дидактична мета уроку: його місце в системі уроків з теми, основні моменти уроку, дозування часу, дотримання основних вимог до оформлення уроку, використання часу на уроці.

 

2. Реалізація основної дидактичної мети уроку.

Виконання вимог програми, співвідношення матеріалу, поясненого на уроці і даного на самостійну роботу, організація сприйняття, уваги, пізнавального інтересу, організація первинного закріплення матеріалу, перевірка якості знань, використання розділу і програм, вимоги до знань, опитування учнів.

 

3. Розвивальний аспект уроку.

Залучення учнів до здійснення основних розумових операцій, подолання посильних труднощів, розвиток пізнавальної самостійності й послідовності, науковості, міцність знань.

 

4. Дотримання основних принципів дидактики.

Принцип наочності, свідомості і активності в роботі вчителя і учнів, доступності і посильності, систематичності і послідовності, науковості, зв’язку теорії з практикою, міцності знань.

 

5. Методи навчання.

Методи введення нового матеріалу, закріплення і вироблення вмінь і навичок, контролю; відповідність методів загальної спрямованості навчання дидактичній меті; залежність вибору методів навчання від матеріального забезпечення навчального процесу.

 

6. Виховний аспект уроку.

Використання виховних можливостей змісту навчального матеріалу, формування світогляду, зв'язок із життям, виховання сумлінного ставлення до праці, навчання, використання виховної можливості оцінки, виховний вплив особистості вчителя.

 

7. Вчитель на уроці.

Підготовка до уроку, роль конспекту, види діяльності на уроці, контакт із класом, індивідуальний підхід до учнів, значення предмета, захопленість ним, зовнішній вигляд учителя.

 

8. Робота учнів на уроці.

Підготовка учнів до уроку, активність на різних етапах уроку, види діяльності, культура мови, дисципліна, ставлення до предмета, динаміка працездатності, моменти найвищої активності, зниження працездатності, їхні причини, рівень сформованості вміння вчитися.

 

9. Гігієнічні умови уроку.

Приміщення, його основна оснащеність, меблі, дотримання принципу розташування, розклад на день, вплив гігієнічних умов на динаміку працездатності на уроці.

 

Самоаналіз уроку

 

1. Яке місце даного уроку в темі, розділі, курсі? Як він пов’язаний з попереднім, на що в них спирається? Як цей урок працює на наступні уроки, теми, розділи? В чому специфіка цього уроку? Який його тип: – урок подачі нового матеріалу; – урок закріплення знань, умінь та навичок; – урок перевірки знань, умінь та навичок; – комбінований урок



 

2. Дайте характеристику реальних можливостей учнів . Які особливості були враховані при плануванні уроку?

 

3. Які завдання розв’язувались на уроці: - навчальні; - виховні, - розвиваючі. Чи був забезпечений їх комплекс, взаємозв’язок? Які завдання були головними, стержневими? Як враховані в завданнях класу його особливості, особливості окремих груп школярів?



 

4. Чому вибрана структура уроку була раціональною для розв’язання цих завдань? Чи раціонально виділене місце на уроці для опитування , вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого тощо? Чи раціонально розподілено час, відведений на всі етапи уроку? Чи були логічними зв’язки між етапами уроку?

 

5. На чому (на яких поняттях, питаннях, фактах) акцентувалася увага і чому виділено головне, суттєве?



 

6. Чи здійснювався диференційований (особистісно зорієнтований) підхід до учнів? Як він здійснювався, чому саме так?

 

7. Яке поєднання методів, принципів навчання вибрано для розкриття нового матеріалу? Обґрунтуйте вибір



 

методів навчання:

- монологічний,

- демонстративний,

- діалогічний,

- евристичний,

- пошуковий,

- алгоритмічний,

- програмовий

 

методів викладання

- інформаційно-повідомляючий

- пояснювальний

- спонукаючий

- інструктивний

 

методів роботи учнів

- виконавський

- реконструктивний

- частково-пошуковий

- пошуковий

- творчий

 

принципів навчання

- науковість

- доступність

- наочність

- проблемність

- самостійність і активність учнів

- системність і послідовність

- врахування індивідуальних особливостей учнів

- диференціація

- інтеграція

- стійкість засвоєння знань, умінь і навичок

- зв’язок навчання з життям

- єдність освітніх, розвиваючих, виховних функцій навчання

 

методи опитування учнів

- біля дошки

- з місця

- за картками

- розв’язування задач

- виконання вправ

 

форми опитування учнів:

- індивідуальні

- групові

- фронтальні

- письмові

- усні


 

8. Як було організовано контроль за засвоєнням знань, умінь, навичок? У яких формах і якими методами здійснювався? Чому?

 

9. Як використовувався навчальний кабінет? Які засоби навчання:



- об’єкти навколишнього середовища,

- таблиці,

- картки,

- ілюстрації,

- ТЗН,

- комп’ютерні презентації,



- мультимедійні засоби мавчання,

- книги,


- підручники,

- записи на дошці,

- інше.

 

10. За рахунок чого забезпечувалась висока (низька) працездатність школярів протягом уроку?



 

11. За рахунок чого на уроці підтримувалась хороша психологічна атмосфера спілкування? Як було реалізовано виховний вплив особи вчителя?

 

12. Як і за рахунок чого забезпечувалось на уроці (і в домашній роботі школярів ) раціональне використання часу, попередження перевтоми учнів?



 

13. Які були продумані «запасні методичні ходи» на випадок непередбачуваної ситуації?

 

14. Чи вдалося повністю реалізувати всі поставлені завдання? Якщо не вдалося, то які і чому? Коли вчитель планує виконати нереалізоване?



 

15.Чи мала місце мотивація оцінок за роботу на уроці.

 

16. Місце домашнього завдання в реалізації мети уроку. Обґрунтування і пояснення домашнього завдання.



 

17. Чи вдалося організувати роботу дітей з оцінки власної діяльності на уроці з позицій досягнення цільової установки.

 

18. Рівень досягнення мети уроку.


Орієнтовна схема аналізу уроку на засадах компетентнісно-діяльнісного підходу
1. Створення внутрішньої мотивації навчання:
- мотивація вчителем запланованої діяльності, позитивна настанова на роботу;

- визначення особистісного досвіду учнів і пов'язання його з певним заняттям;

- залучення учнів до визначення особистісно значущої мети певного уроку та показників досягнення мети.
2. Характер навчальних завдань:
- співвідношення знань, що діти здобувають у готовому вигляді (зі слів учителя) і в процесі самостійного пошуку (виконання випереджувальних завдань, підготовка повідомлень, наявність проблемних ситуацій та ін.);

- надання можливості вибору варіантів і способів виконання навчальної діяльності, фіксації нового матеріалу;

- стимулювання учнів до обирання завдань для самостійного виконання;

- співвіднесення репродуктивної та творчої діяльності учнів;

- доцільність використання активних, інтерактивних методів роботи;

- рефлексія уроку (окремих його частин), здійснювана разом з учнями;

- варіативність домашнього завдання.
3. Психологічний клімат уроку:
- урахування вікових та індивідуальних особливостей, психолого-педагогічна підтримка кожного учня;

- оцінювання під час опитування не тільки правильної відповіді учня, а й аналіз того, як учень міркував (який спосіб використовував, чому й у чому помилився та ін.), учитель звертається

- до зрозумілих критеріїв, вироблених разом з дітьми, порівнює дитину саму з собою;

- аргументація оцінювання навчальних досягнень за низкою параметрів (правильність, оригінальність, самостійність);

- стиль спілкування (діалог, полілог чи монолог);

- створення «ситуації успіху», надання права на помилку, цінування особистості кожного учня.


4. Процес взаємодії учителя і учнів на уроці:
- діалог «учитель-учень» (учитель сприймає дитину, стежить за ходом її думки, не нав'язує їй свою думку, заохочує дитину, коли вона обстоює свою думку);

- діалог «учень-учень» (діти сприймають і чують одне одного, будують свої відповіді з урахуванням почутого від іншої дитини).


5. Рефлексія уроку
Схема аналізу уроку з позицій здоров'язбереження
1. Дотримання гігієнічних норм і вимог щодо організації уроку (температура й свіжість повітря, раціональність освітлення класу і дошки, наявність/відсутність монотонних, неприємних звукових подразників тощо).
2. Створення позитивного емоційного настрою і робочої обстановки в класі.
3. Забезпечення високого рівня мотивації навчальної діяльності протягом уроку (інтерес до занять, прагнення більше дізнатися, радість від участі у спільній праці, інтерес до матеріалу, що вивчається).
4. Використання різноманітних видів навчальної діяльності (норма — 4-7 видів за урок, середня тривалість — 7-10 хв.).
5. Застосування різних методів викладання: словесний, наочний, аудіовізуальний, самостійна, групова робота та ін. (норма — не менше трьох). Чергують види викладання не пізніше ніж через 10-15 хвилин.
6. Відповідність методів і форм навчання до змісту навчального матеріалу, а також психофізичних і навчальних можливостей дітей.
7. Упровадження методів навчання, що сприяють активізації ініціативи і творчого самовираження учнів:
- методи вільного вибору (вільна бесіда, вибір способів дії та взаємодії, свобода творчості та ін.);

- активні методи (учні в ролі вчителя, обговорення в групах, рольова гра, дискусія, дослідження);

- методи, спрямовані на самопізнання й розвиток (інтелекту, емоцій, спілкування, уяви, самооцінки і взаємооцінки).
8. Надання дозованої допомоги учням у разі утруднень, створення «ситуації успіху».
9. Використання засобів навчання (зокрема ІКТ) відповідно до гігієнічних вимог.
10. Спостереження за посадкою учнів, за чергуванням поз відповідно до виду роботи.
11. Позбавлення учнів зорової втоми, фізичного напруження, використовуючи різноманітні прийоми (фізкультпаузи, рухливі ігри, динамічні паузи).
12. Зміст навчального матеріалу на уроці сприяє формуванню в учнів валеологічної культури і потреби в здоровому способі життя.
13. Методи контролю й оцінювання знань учнів на уроці забезпечують збереження їхнього психічного здоров'я.
14. Створення сприятливого психологічного клімату, гуманних взаємин у системі «педагог - учень» (прийоми психоемоційної розрядки: гумор, посмішка, прислів'я, музичні хвилинки тощо).
15. Характер, обсяг, диференційованість домашніх завдань відповідають реальним навчальним можливостям, індивідуальним особливостям і здібностям учнів.
Здійснюючи самоаналіз уроку, доцільно відповісти на такі запитання:
1. Наскільки під час планування й проведення уроку враховано реальні навчальні можливості учнів?

2. Яке місце даного уроку в темі, розділі? Як він пов'язаний із попереднім і наступним уроками? В чому специфіка цього уроку? Його тип.

3. Мета уроку (загальноосвітня, виховна, розвивальна). Чи був між ними взаємозв'язок? Які завдання були головними? Які особливості класу, окремих груп школярів були враховані в завданнях?

4. Чому вибрана структура уроку була раціональною для розв'язання цієї мети? Чи правильно визначили на уроці час для опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення, домашнього завдання? Чи раціонально розподілено час, відведений на всі етапи уроку?

5. На яких ідеях, положеннях, фактах зробили головний акцент на уроці й чому?

6. Яке поєднання методів навчання для розкриття нового матеріалу? Наскільки був обґрунтованим вибір методів навчання?

7. Яке поєднання форм навчання обрали для розкриття нового матеріалу й чому? Чи необхідно було застосовувати диференційований підхід до учнів?

8. Як було організовано контроль засвоєння знань, умінь і навичок? У яких формах і якими методами цей контроль здійснювався?

9. Що допомогло забезпечити високу працездатність учнів протягом усього уроку?

10. Завдяки чому вдалося раціонально використати час, запобігти перевантаженню учнів?

11. Завдяки чому на уроці зберігалася добра психологічна атмосфера спілкування з учнями?

12. Як було продумано запасні методичні заходи в разі непередбачених ситуацій?

13. Чи вдалося вчителеві повною мірою реалізувати всі поставлені завдання? Якщо не вдалося, то чому? Коли вчитель планує їх доробити?
Памятка для самоаналізу уроку
І. Чи правильно визначена тема уроку.

1. Які нові питання, закони передбачається вивчити.

2. Як розкриваються навчальні та виховні завдання уроку.

3. Який навчальний матеріал планується повторити.

4. Які поняття формуються, які закріплюють відповідно до програми.

II. Доцільність розподілу навчального часу на певні етапи уроку, чи відповідає хід уроку наміченому плану.

III. Зміст уроку.

1. Відповідність змісту уроку програмі.

2. Наукова спрямованість уроку.

3. Уміння вчителя виділити основне в навчальному матеріалі, не перевантажувати урок другорядним матеріалом.

4. Дотримання принципу науковості та доступності.

5. Наочність (таблиці, гербарії, моделі, колекції, живі об'єкти, ТЗН).

6. Використання на уроках результатів робіт учнів, отриманих на інших видах навчальної діяльності (вдома, на екскурсіях, у куточках живої природи та ін.).

7. Практичні роботи з натуральними об'єктами:

• розпізнання;

• спостереження;

• визначення;

• зіставлення;

• короткочасний експеримент (якщо він є на уроці).

8. Опора на раніше вивчене.

9. Зв'язок теорії з практикою.

10. Ознайомлення учнів з екологічними проблемами. Наступність у вивченні матеріалу.

11. Ступінь самостійної навчальної діяльності учнів:

• самостійність суджень;

• усвідомлення запам'ятовування;

• вміння використовувати наявні знання;

• закріплення (застосування знань у нестандартних ситуаціях, робота з підручником, обґрунтованість відповідей);

12. Диференціація навчання.

13. Контроль та оцінювання.

14. Домашні завдання (обсяг, посильність, інструктаж).

15. Реалізація завдань уроку.
Найбільш характерні недоліки уроку
1.Нехтування вчителем підготовкою плану проведення уроку.

2. Не приділяється належна увага мотивації і інтересу учнів до уроку.

3.Тема уроку не записується на дошці.

4.Мета уроку не узгоджується в процесі обговорення з учнями, а задається самим учителем.

5.Не проводиться оперативна перевірка якості виконання учнями письмових завдань, підготовки до уроків.

6. Час активної роботи учнів на уроці набагато менший, ніж час активного пояснення вчителя.

7. Мовчання більшості учнів на уроці.

8. Відсутня диференціація навчання на різних етапах уроку.

9.Учні на уроці пасивні.

10.Робота з обмеженим колом школярів.

11.Відповіді учнів на запитання вчителя в основному носять репродуктивний, відтворювальний характер. Характер навчальних завдань репродуктивний за алгоритмом.

12. Учитель виступає репродуктором навчання.

13. Неналежна увага приділяється виділенню основного, найбільш суттєвого із змісту навчального матеріалу та його багаторазовому повторенню.

14. Не приділяється достатньої уваги підготовці учнів до тематичного оцінювання.

15. Панує напруженість, страх.

16. Нераціонально використовується час уроку.

17. Домашнє завдання не записано на дошці, задано після дзвінка, недиференційоване, значно перевищує об’єм роботи, виконаної на уроці.

18. Невчасно завершується урок.

19. Невміння якісно побудувати урок.

20. Зосередження уваги лише на учневі, який відповідає.

21. Неувага до відповіді учня, втручання у відповідь.

22. Гостра реакція на будь-які відхилення у поведінці учнів на уроці.

23.”Загравання” з учнями, намагання сподобатись, невміння знайти правильний тон.

24.Невміння спрямувати навчання і виховання на колектив учнів.

25. Погрози, грубі зауваження як основні засоби впливу на учнів.

26. Невиразність мови.

27.Невміння поставити акцент на найголовніше.

28.Монотонність голосу.

29. Нерухомість фігури.

30.Не врахування інтересу, захоплень учнів, або повної їх відсутності.

31.Механічне запозичення передового педагогічного досвіду.
32.Намагання скопіювати побачене. 

Особливості самоаналізу уроку в розвивальному навчанні

Урок в розвивальному навчанні - частка шкільного життя, насичена пошуком, відкриттями, сенсом і цінністю пізнання.

Підготовка й проведення кожного уроку має відбуватися одночасно у трьох напрямах: організаційному, змістовому й діяльнісному.

Реалізація організаційного напряму передбачає не лише своєчасний початок і закінчення уроку, розподіл часу у відповідності з психологічними особливостями молодших школярів, дотримання санітарно-гігієнічних норм а й емоційну готовність учителя й дітей до уроку. Для реалізації змістового напряму вчителеві необхідно:

- визначити місце даного уроку в системі уроків, виходячи з етапу розв’язування навчальної задачі;

- визначити тип уроку і його структуру;

- встановити й вибудувати внутрішньо предметні й між предметні зв'язки;

- спрогнозувати "приріст” в освоєнні учнями предметного змісту, а також в оволодінні навчальними діями й формами колективно-розподіленої діяльності.

Успіх процесу навчання в цілому й ефективність кожного уроку зокрема залежить перш за все від того, як вчитель сприймає й реалізує у професійній діяльності авторську позицію. Усвідомлення вчителем необхідності постійно підвищувати рівень професійної майстерності, самозмінюватися - тривалий і складний процес. Одним із засобів, що допомагають педагогові побачити власні досягнення й проблеми є самоаналіз уроку.

Процес проведення уроку має трикомпонентну структуру й передбачає здійснення орієнтувального (підготовка до уроку), виконавського (проведення) й контрольно-оціннного (рефлексія) етапів.

Орієнтувальний етап (підготовка до уроку)

- Які позитивні й негативні підсумки попереднього уроку?

- У межах якої навчальної або навчально-практичної задачі розробляється урок, яка його тема?

-Яке місце займає тема в процесі розв’язування навчальної (навчально-практичної) задачі?

-Які навчальні дії необхідно формувати на цьому уроці, яка з них є основною для даного уроку?

-Який тип уроку (відповідно до структури навчальної діяльності)? Які завдання (пошукові й виконавські) в освоєнні учнями змісту необхідно вирішити на ньому?

-Які завдання щодо освоєння форм діяльності я поставлю перед дітьми?

-Якими мають бути завдання, що дозволять найповніше реалізувати мету даного уроку? У якій формі їх доцільно запропонувати дітям?

- Яка мета виконання кожного завдання (проміжна мета уроку)?

- Яка форма організації колективно-розподіленої діяльності сприяє досягненню змістових цілей, що розв'язуються у процесі виконання конкретного завдання?

-Які знання й способи дій необхідно актуалізувати в учнів для реалізації цілей уроку? У якому вигляді учні мають представити ці способи?

- Які міжпредметні й внутрішньо предметні зв'язки необхідно встановити на цьому уроці?

- Якою є міра дитячого співавторства в ході уроку?

- Який етап уроку може викликати труднощі у реалізації (у вчителя або в учнів)?

-Як можна подолати ці труднощі в ході уроку?

-Як має бути представлений змістовий підсумок уроку?

-Чи потрібно представити підсумок в освоєнні навчальної співпраці? Як це зробити?

-Як організувати навчальний простір (поле дошки; предметний матеріал; місце моделей, потреба в яких може виникнути під час уроку; простір тренування й контролю)?

-Як мають виглядати записи на дошці й у зошитах учнів наприкінці уроку?

-Яке обладнання необхідно підготувати заздалегідь?

-У якій формі і яке домашнє завдання доцільно задати (хто його формулює: вчитель або діти; чи необхідний вибір дітьми виду й обсягу домашньої роботи; чи мають батьки взяти в ній участь)?

-Які професійні завдання я ставлю перед собою у процесі планування й проведення даного уроку?

Виконавський етап (проведення уроку)

-Чи створене позитивне емоційне тло уроку?

-Чи виходить мотивувати учнів на виконання завдань?

-Чи вдається надати дітям необхідний ступінь навчальної самостійності в роботі над кожним завданням?

-Наскільки усвідомлено діють діти (якщо є потреба роблять запит до вчителя; задають питання один одному; за необхідності розгортають і обґрунтовують спосіб дії, що використовується; звертаються до моделей)?

-Які з дитячих здогадок, питань, припущень потрібно зафіксувати для подальшого колективного просування в освоєнні предметного змісту й форм колективно-розподіленої діяльності?

- На які аспекти в організації навчальної співпраці я маю звернути увагу зараз (використання норм; особливості роботи груп; характер міжгрупового обговорення й ін.)?

Контрольно-оціннний етап (рефлексія уроку)

-Чи виконали учні поставлені завдання?

-Чи вдалося мені реалізувати професійні завдання, що були визначені?

-Чи виникла в ході уроку незапланована ситуація? Якщо так, то чому? Якою була моя реакція?

-Якими є позитивні й негативні підсумки виникнення цієї ситуації?

-Які позитивні підсумки уроку (змістові, організаційні, емоційні) необхідно відтворити на наступному уроці?

-Які проблеми залишилися невирішеними (для учнів і для мене)? Чому вони виникли?

-Які завдання в освоєнні змісту й форм діяльності я маю поставити перед собою на найближчі уроки, виходячи з підсумків даного уроку?

Моніторингова картка для визначення рівня уроку розвивального навчання
Предметно-логічна лінія:

І рівень – учитель не орієнтується в системі понять і логіці її розгортання, що підтверджується вивченням класом відповідних визначень і правил (наявні предметні помилки); спостерігаються грубі відхилення від програми через відкидання зайвого, з погляду вчителя, матеріалу;

ІІ рівень – учитель не орієнтується в системі понять і логіці її розгортання, що підтверджується вивченням класом відповідних визначень і правил (предметно правильних); спостерігаються відхилення від програми через відкидання зайвого, я погляду вчителя, матеріалу;

ІІІ рівень – учитель переважно орієнтується в системі понять і логіці її розгортання, що забезпечує правильне визначення місця уроку в системі складових навчального предмета, але деякі поняття тлумачаться вчителем, що не дозволяє формувати в учнів цілісну систему понять із змістовим заглибленням до генетично-вихідної позиції, на загальний спосіб учні виходять завдяки гіперактивній допомозі вчителя, але вміють користуватися ним у процесі просування в розв’язанні навчального завдання;

ІV рівень – учитель дуже добре орієнтується в системі поять і логіці її розгортання, що забезпечує правильне визначення місця уроку в системі складових навчального предмета, самостійне формування системи понять (із змістовим заглибленням до генетично-вихідної позиції) в учнів як основи самостійної побудови способів розв’язання завдань певного класу.

Структурно-діяльнісна лінія:

І рівень – відсутня система навчальних завдань, мають місце лише конкретно-практичні завдання (не завжди правильні, з погляду предметної логіки); можливі формальні ознаки контрольно-оцінювальних дій;

ІІ рівень – спостерігається формальне ставлення до навчальних завдань – заміна їх конкретно-практичними завданнями, правильними, з погляду предметної логіки; в учнів наявні частково сформовані лише деякі елементи навчальної діяльності, головним чином, мотив та контрольно-оцінювальні дії;

ІІІ рівень – учитель дуже добре володіє методом розвивального навчання, що забезпечує правильне визначення етапу навчального завдання й чітку організацію навчальної діяльності учнів на цьому етапі розв’язання навального завдання; в учнів наявні всі складові навчальної діяльності (мотив, цілепокладання, контрольно-оцінювальні дії, моделювання – відповідно до вікових можливостей), але деякі складові (цілепокладання, моделювання) недостатньо сформовані стосовно вікових можливостей учнів;

ІV рівень – учитель дуже добре володіє методом розвивального навчання, що забезпечує правильне визначення етапу навчального завдання й чітку організацію навчальної діяльності учнів на цьому етапі розв’язання навчального завдання; в учнів наявні всі складові навчальної діяльності (мотив, цілепокладання, контрольно-оцінювальні дії, моделювання – відповідно до вікових можливостей).

Організаційно-комунікативна лінія:

І – ІІ рівень – навчальний діалог відсутній; спостерігається формальне ставлення і випадковий вибір (можливо, зовнішньо мотивований) форм навчання (може спостерігатися їх розмаїття);

ІІІ рівень – учитель організовує навчальну діяльність учнів у формі колективного навчального діалогу і переважно вибирає відповідні для певного етапу навчального завдання конкретні форми роботи (фронтально-дискусійна, групово-дискусійна, парно-дискусійна, індивідуально-дискусійна), але учні не завжди (або не всі) розуміють їх доцільність;

ІV рівень – учитель раціонально організовує навчальну діяльність учнів у формі колективного навчального діалогу, використовуючи доцільні для певного етапу навчального завдання конкретні форми роботи (фронтально-дискусійна, групово-дискусійна, парно-дискусійна, індивідуально-дискусійна), що цілком приймаються учнями.

Психологічні умови:

І рівень – яскраво виражений психологічний дискомфорт (учні весь час намагаються вгадати наміри вчителя та догодити йому, навчальне співробітництво повністю відсутнє);

ІІ рівень – відсутні суб’єкт-суб’єктні стосунки, що призводить до психологічного дискомфорту учня як об’єкта (учні можуть висловлювати вдасні думки лише за умов зовнішньої мотивації я боку вчителя, ураховуються лише правильні, я погляду вчителя, думки учнів; учні, головним чином, не готові до продуктивної інтерактивної навчальної діяльності;

ІІІ рівень – учні в більшості випадків можуть висловлювати власні продуктивні думки (учитель не завжди враховує продуктивні думки окремих учнів); спостерігаються окремі конфліктні ситуації під час групових чи парних форм роботи, які учні самостійно не здатні розв’язати;

ІV рівень – сприятливий психоемоційний клімат (учні мають змогу вільно висловлювати думки); непродуктивні конфліктні ситуації, що виникають під час різних форм роботи розв’язуються самими учнями.

Санітарно-гігієнічні умови:

І рівень – наявні численні порушення санітарно-гігієнічних норм;

ІІ –ІІІ рівень – учитель головним чином забезпечує необхідні санітарно-гігієнічні умови для учнів на уроці (тривалість уроку, свіже повітря, вологе прибирання, освітлення, температурний режим, естетичне оформлення класної кімнати, зовнішній вигляд учнів, зовнішній вигляд учителя, дотримання ним особистої гігієни; сила, тембр голосу, дикція вчителя; дотримання рухового режиму, сприятливі умови для розвитку кістково-м’язової системи; збереження і зміцнення зору); можливе недотримання п’ятьох складових санітарно-гігієнічних норм;

ІV рівень - учитель забезпечує необхідні санітарно-гігієнічні умови для учнів на уроці (перелічено вище); можливе недотримання двох несуттєвих складових санітарно-гігієнічних норм.

Якщо всі складові аналізу оцінюються однаково, то проблем з визначенням рівня уроку немає. Якщо визначено однаковий рівень усіх трьох змістових ліній, а психологічні та (або) санітарно-гігієнічні умови на рівень нижчі, то загальний рівень уроку визначається за рівнем змістових ліній. Але якщо психологічні та (або) санітарно-гігієнічні умови нижчі на два рівні від змістових ліній, то загальний рівень уроку визначається двома показниками: рівнем змістових ліній і на один рівень нижче. Якщо рівень змістових ліній різний, то загальний рівень уроку визначається відповідно двома показниками. Слід узяти до уваги, що, згідно з логікою проведення уроку, не може бути більшого, ніж один рівень, розриву між рівнями змістових ліній.



Визначення рівнів самоаналізу уроків
Надзвичайно важливим чинником підвищення якості уроку є всебічний і змістовний його самоаналіз учителем. Лише вчитель, який володіє розвинутим рефлексивним самоконтролем і здатністю адекватно оцінювати конкретні ситуації, може раціонально організовувати навчальну діяльність учнів. Регулярний самоаналіз уроку сприяє формуванню рефлексивного контролю й дії оцінювання. Необхідними складовими самоаналізу уроку в системі розвивального навчання ми визначили такі: характеристика класу і ситуації; тема уроку та його місце в програмі; мета уроку; шляхи досягнення мети уроку; результативність уроку. Як і в аналізі уроку, вивели чотири рівні його самоаналізу.

Характеристика класу і ситуації:

І рівень — учитель називає кількість учнів за списком і кількість відсутніх на уроці;

ІІ рівень — учитель дає поверхову характеристику класу та ситуації (крім відомостей про кількість учнів за списком та кількість відсутніх, визначає співвідношення активної та пасивної частин класу);

ІІІ рівень — учитель, крім загальних відомостей про клас та ситуацію (кількість, стан здоров’я учнів), дає узагальнену характеристику класу (без поділу на групи) щодо рівнів сформованості окремих складових навчальної діяльності;

ІV рівень — учитель, крім загальних відомостей про клас та ситуацію (кількість, стан здоров’я учнів), характеризує клас як сукупність груп учнів я різним рівнем сформованості навчальної діяльності.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал