Характеристика театралізованої діяльності дошкільнят Театралізована діяльність



Скачати 320.12 Kb.

Сторінка1/2
Дата конвертації14.12.2016
Розмір320.12 Kb.
  1   2

Характеристика театралізованої діяльності дошкільнят
Театралізована діяльність — це художня діяльність, що пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва і відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів.
Театралізована діяльність у дошкільному віці є одним із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини. Водночас, театралізована діяльність виступає як специфічний вид дитячої активності, один із найулюбленіших видів творчості.
У театралізованій діяльності реалізуються потреби дитини у: самовираженні; спілкуванні; пізнанні себе через відтворення різних образів.
У відвертому, щирому ставленні до художнього образу, втіленні його у різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприймання, мовленнєву компетенцію, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання.
Театралізована діяльність дитини дошкільного віку має такі
види:
сприймання театрального видовища, що сприяє засвоєнню найкращих форм літературного мовлення;
театралізована гра, спрямована на активізацію словника і зв'язного мовлення, сюжетоскладання;
підготовка театральної вистави (репетиції, відпрацювання виразності мовлення).
Відповідно до видів, організація театралізованої діяльності передбачає три основних напрями роботи:
пізнавальний — формування у дитини певних знань, умінь,
уявлень про театр, театральну термінологію; передбачає
ознайомлення з театром, художньо-естетичне сприймання;
ігровий — створення сприятливих умов для ігрової діяльності, спонукання дитини до імпровізації, використання набутих знань у грі; містить ігри-драматизації та імпровізовані ігри;
сценічний — у дитини відбувається формування театральних дій, елементів сценічної виразності, майстерності; містить репетиції, вправи, роботу в театральному гуртку, підготовку вистави.
З-поміж ключових понять театралізованої діяльності виділяємо:
сюжет, сценарій, гру за сюжетом літературного твору,
театралізацію, казку-покажу.
Сюжет — це усне зв'язне висловлювання, що відбиває у стислій формі динаміку основних подій гри.

Сценарій складається в усній формі (але може бути записаним дорослим за дітьми) задля розігрування певного сюжету в різних видах театралізованих ігор.
Гра за сюжетом художнього твору — це гра, в якій дитина, взявши за основу літературний текст будь-якого твору, розгортає власний сюжет, доповнює авторський текст новими діями та персонажами.
Театралізація — це передача авторського або складання власного тексту на задану тему за допомогою вербальних і невербальних засобів виразності, підготовка та показ вистави за ним.
Казка-показка — це казка, персонажами якої можуть бути не лише живі істоти, а й неістоти (дорога, камінець).
Театралізована діяльність впливає на розвиток різних сторін життєдіяльності дитини. Вона сприяє розвиткові інтелектуальної
сфери, адже засобами театру збагачуються знання дитини про театр та людей, які там працюють, вона вчиться порівнювати героїв різних казок, планує власні дії щодо реалізації задуму майбутньої вистави.
Розвиток фізичної сфери містить залучення дитини до показу окремих дій (з іграшками, персонажами казок), імітації рухів, дій поетичних героїв, використання рухових дій у процесі театралізованих ігор, добір рухів відповідно до характеру персонажа.
Комунікативна сфера — це узгодження власних дій із діями
інших дітей, участь у спільних із вихователем діях за сюжетами літературних творів, усвідомлення колективного характеру дієтворення.
Театралізована діяльність передбачає також розвиток морально-
вольової сфери, тобто вміння впізнавати героїв та персонажів у знайомих казках, висловлювати своє ставлення до них, робити самостійні оцінні судження, давати морально-етичні та естетичні оцінки, визначати альтернативу в оцінці героїв.
Щодо поведінкової сфери, то під час походів до театру дитина опановує правила поведінки в театрі, ідентифікує почуття і вчинки персонажів із власними.


ПРОГРАМА З ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Вік немовляти
Дитина оволодіває вміннями й навичками
У сприйманні театралізованих дій з іграшками: вирізняти знайомі твори; реагувати на них пожвавленням, позитивними емоціями; розуміти мовлення.
В ігровій діяльності: вирізняти знайомі тексти потішок, пестушок та супроводжувати їх жестами; наслідувати звуки, окремі слова коротеньких віршиків, потішок; виконувати дії «ладусі», «дай ручку» спочатку за показом і словом, а потім тільки за словом дорослого.
Форми організації театралізованої діяльності Організовані
дорослими (короткотривалі заняття): розігрування пальчикових сюжетних ігор «Сорока-ворона»,
«Коза рогата»; обігрування — показ потішок, пестушок за допомогою образних іграшок та іграшок-рукавичок.
Матеріал, рекомендований для використання у процесі театралізованої діяльності: іграшки-рукавички, яскраві образні
іграшки як елементи показу.
Показники успіхів і досягнень
На кінець першого півріччя: зосереджує погляд на яскравих іграшках, позитивно емоційно реагує на ритм, мелодію текстів, віршів, пісеньок; уважно стежить за ігровими діями дорослого, які супроводжуються виразними словами.
На кінець року: супроводжує знайомі тексти рухами (покачування, рухи під музику), пожвавленням, позитивними емоціями; опановує прості дії («на головку сіли», «полетіли»), бере активну участь у спільній грі; під час спілкування користується не лише мімі- та жестами, а й окремими словами або усвідомленим звуконаслідуванням;
впізнає на ілюстраціях, в книжках знайомих героїв та реагує пожвавленням.
Позиція дорослого і дитини
Дорослий: як ініціатор спілкування організовує художню комунікацію;
запрошує дитину до співучасті в театралізованих іграх.
Дитина: учасник ігрової взаємодії.
Репертуар
Пестлива поезія, віршики Н.Забіли, Г.Бойка, А.Барто «Іграшки», покази-розваги: «Сорока-білобока», «Схованки», «Поїхали-поїхали»,
«Іде коза рогата», «Ладусі».
Ранній вік
Дитина оволодіває вміннями й навичками
У сприйманні театрального видовища: впізнавати та емоційно позитивно реагувати на розігрування драматизацій за змістом знайомих творів українського фольклору; співчувати позитивним і обурюватися вчинками негативних театральних персонажів.
В ігровій діяльності: виконувати дії відповідно до тексту, імітувати рухи, дії героїв; повторювати окремі дії £з іграшками, персонажами казок) за змістом казки в процесі повторної розповіді, показу; виражати почуття мімікою, жестами, рухами, інтонацією, діями з іграшками, словами, емоціями; розігрувати тексти забавлянок, потішок, пісень, віршів із наочністю і без неї; повторювати разом із героями звертання, примовки, наслідувати окремі слова з відомих текстів.
У сценічній діяльності:
інсценувати тексти коротеньких віршиків, знайомих казок
(«Дід та баба», «Ріпка») з використанням декорацій, атрибутів, костюмів, у музичному супроводі.
У процесі навчання дитина дізнається та усвідомлює: про малі поетичні жанри українського фольклору (потішки, забавлянки, віршики), їх призначення; про різні види театру (іграшок, ляльковий); про сутність змісту театральної вистави.
Форми організації театралізованої діяльності Організовані
дорослими (заняття):
ігри-імпровізації;
імпровізації-забави;
імпровізації-жарти; покази-драматизації; покази настільного театру; покази театру іграшок.
Ініціативні:
рядження;
інсценування віршиків, казок; примовляння текстів віршиків, потішок, пестушок; проспівування пісеньок, колискових під час ігор-маніпуляцій з
іграшками.
Матеріал, рекомендований для використання у процесі театралізованої діяльності: книжка-іграшка, книжка-розкладанка, настільний театр іграшок.
Показники успіхів і досягнень: активно взаємодіє із дорослими та однолітками у процесі показу театральної постанови та театралізованої гри; діє в ігрових ситуаціях згідно зі словами коротеньких віршиків, потішок, пісеньок; наслідує голоси тварин, птахів під час відтворення знайомих казок, поезій, фольклору; з цікавістю і захопленням дивиться театралізовані вистави, емоційно виразно і бурхливо виявляє свої почуття (голосно сміється, підстрибує, жестикулює).
Позиція дорослого і дитини
Дорослий:
ініціатор спілкування, показу, організатор театралізованих дій.
Дитина:
ігор, маніпуляцій, як ініціатор власних зображувальних дій.
Репертуар
Ігри-імпровізації «Ладі-ладусі», «Гу-ту-ту», «Печу-печу хлібчик»,
«Сорока-ворона», «Летів горобчик», «Прилетіла зозуленька»,
«Вийди-вийди, сонечко», «Гоп-гоп, козуню», «Ой, чук-чук»;
імпровізація-забава «Пташка маленька»; імпровізації-жарти «Сидить
Василь на припічку», «Котику сіренький», «Зайчику, зайчику»,
«Кую-кую чобіток»; настільні театри та драматизації «Пішла киця по водицю», «Бім-бом».

М
ОЛОДШИЙ ВІК
Дитина оволодіває вміннями й навичками
У сприйманні театрального видовища: стежити за розвитком дій у художніх творах, виставах; емоційно сприймати театралізовані вистави; співчувати героям вистави, співпереживати, емоційно реагувати на дії позитивних та негативних героїв (сміятися, плакати, намагатися допомогти, підказувати), розуміти мораль казки, диференціювати добро і зло; висловлювати свої враження від переглянутих театральних
вистав, показу окремих дій словами та реченнями.
В ігровій діяльності: передавати прості образно-виразні вміння під час виконання ролі (стрибати, як жабка; бігти, як мишка); виконувати ролі під час спільної
із вихователем театралізованої діяльності, ігор-імітацій, драматизацій; виконувати ролі під час спільної із однолітками гри, в сюжетах
із двома дійовими особами, в індивідуальних іграх із партнерами-
іграшками (ляльки, ведмедики, зайчики); оживлювати їх, виконуючи ролі почергово (за себе, за ляльку); розігрувати малі форми фольклорних творів; у ході розігрування відтворювати текст напам'ять; емоційно, з відповідною інтонацією передавати діалог героїв; виконувати відповідні рухи, жести, дії з іграшками, предметами; дослівно відтворювати текст, дотримуючись відповідної
інтонації, рухів, жестів і міміки.
У сценічній діяльності: розігрувати окремі епізоди казок за ініціативою дорослого; брати участь у сюжетно-рольових іграх та іграх-драматизаціях за уривками казки, фольклору, поетичних творів; влаштовувати імпровізовані «Театри» разом із однолітками та самостійно; брати посильну участь у виготовлені декорацій, костюмів, атрибутів.
У процесі навчання дитина дізнається та усвідомлює: про малі поетичні жанри українського фольклору (потішки, забавлянки, віршики, пісні, заклички, мирилки, прислів'я, приказки, загадки, колядки, щедрівки), запам'ятовує їх зміст, усвідомлює їх призначення; одержує основні відомості про театр (призначення — виступають актори, показують вистави; приміщення — театральна зала, гардероб, фойє, каса; обладнання — крісла, лампи); про різні види театру (іграшок, картинок, ляльок, фланелеграф), їх особливості; усвідомлює жанрові особливості казки (повтор, персоніфікація, зачин, кінцівка) та переносить у власну творчу діяльність.
Форми організації театралізованої діяльності
Організовані дорослими (заняття): театралізація окремих епізодів казок; драматизація казок; показ настільного театру;
показ театру іграшок; організація ігор-імітацій;
інсценування та читання за ролями віршів, написаних у формі діалогу.
Ініціативні: рядження;
інсценування віршиків, казок, самостійно та з однолітками; сюжетно-рольові ігри за уривками казки;
імпровізовані ігри в «Театр».
Матеріал, рекомендований для використання у процесі театралізованої діяльності: настільний театр іграшок, театр ляльок, картинок, фланелеграф.
Показники успіхів і досягнень: активно взаємодіє з дорослими та однолітками під час розігрування уривків з казок, інсценування, ігор-імітацій; діє в ігрових ситуаціях відповідно до слів коротеньких віршиків, потішок, пісеньок, влучно передає характерні образи персонажів; наслідує голоси тварин, птахів під час театралізації окремих епізодів казок та драматизації літературних творів; доречно імітує рухи, жести персонажів казок; з цікавого і захопленням дивиться театральні вистави, супроводжує перегляд емоційними вигуками, репліками, жестами, рухами; бере участь в іграх-драматизаціях, театралізованих іграх, іграх за сюжетами літературних творів, сюжетно-рольовій грі «Театр», читає вірші за ролями, використовуючи костюми і атрибути.
Позиція дорослого і дитини
Дорослий:
ініціатор спільної діяльності; помічник.
Дитина: учасник ігор;
ініціатор спільної діяльності.
Репертуар
Настільний театр іграшок за твором Н.Забіли «Ясоччин садочок», гра-імітація, драматизація української народної казки «Курочка
Ряба»; театр іграшок за мотивами української народної казки
«Рукавичка»; ігри-імпровізації за казками М.Коцюбинського «Про двох цапків», «Дві кізочки»; сюжетно-рольові ігри за сюжетами літературних творів: казок «Рукавичка», «Ріпка», С.Купутікян
«Маша обідає», З.Александрової «Мій ведмедик», К.Чуковського

«Лікар Айболить».

Старший вік
Дитина оволодіває вміннями й навичками
У сприйманні театрального видовища: розуміти зміст дійства вистави, театральний образ як живу акторську дію з використанням засобів мовлення, міміки, жестів, рухів, музики, танцю, співу; оцінювати свої вчинки та вчинки товаришів, порівнювати їх із вчинками персонажів вистави, наслідувати позитивних героїв, співчувати персонажам; впізнавати в силуетах і тінях характерні образи персонажів, оцінювати героїв (хитрий, жадібний, нерозумний, довірливий), співчувати персонажам вистави, підказувати їм як поводитися у скрутних ситуаціях.
В ігровій діяльності: відображати характерні особливості образу театральних персонажів (рухатися, супроводжувати рухи мімікою, жестами); своєчасно включатися в колективну драматизацію твору; самостійно влаштовувати ігри-драматизації, театралізовані
ігри, ігри в «Театр», розігрувати за ролями літературні твори, сюжети казок.
У сценічній діяльності: брати активну участь у підготовці до театралізованих ігор; творчо перевтілюватися в образи персонажів, розігрувати сюжети, виразно і з гумором виконувати ролі; вносити творчі фрагменти в гру за казкою; брати участь у роботі драмгуртків; виготовляти декорації, атрибути, костюми.
У процесі навчання дитина дізнається та усвідомлює: про театр як вираження життєвих ситуацій в акторській грі; про різні види театру (пальчиковий, настільний, драматичний, театр іграшок, фланелеграф, театр бібабо, театр картинок), їх особливості, призначення; про театральну термінологію (три блоки: колектив — актор, трупа, режисер, костюмер, гример, художник, глядачі, успіх, оплески; вистава — сюжет, сценарій, прем'єра, частина, антракт, фінал; театр -афіша, каса, квиток, зала, куліси, дзвінок, завіса, балкон, декорації); колективний характер дієтворення під час підготовки театральної вистави, важливість орієнтуватися на партнера з ігрової взаємодії;
змістовність, варіативність сюжетів, можливість їх зміни.
Форми організації театралізованої діяльності
Організовані дорослим (заняття): театралізація окремих епізодів казок; драматизація казок; показ настільного театру; показ театру іграшок; організація ігор-імітацій;
інсценування та читання за ролями віршів, написаних у діалогічній формі; розігрування за ролями літературних творів; оздоблення сюжетного ігрового поля; сюжетоскладання; розробка сценаріїв.
Ініціативні: рядження;
інсценування віршиків, казок, самостійно та з однолітками; сюжетно-рольові ігри за уривками казки;
імпровізовані ігри в «Театр»; сюжетоскладання;
ігрове поле.

МАТЕРІАЛ, РЕКОМЕНДОВАНИЙ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ
У ПРОЦЕСІ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Настільний театр
іграшок, театр ляльок, картинок, фланелеграф, театр бібабо, тіньовий театр, стенд-книжка, кругова панорама.
Показники успіхів і досягнень: складає сюжети на наочній, словесній основі та самостійно; розробляє сценарії за віршованим текстом та на основі комбінування сюжетів; самостійно розігрує зміст забавлянок, українських народних пісень; використовує малі жанри фольклору в сюжетно-рольових
іграх; самостійно показує виставу театру іграшок, картонажного, тіньового театру за знайомими сюжетами літературних творів; влаштовує сюжетно-рольову гру «Театр»; організовує самостійно та за вказівкою вихователя ігри- драматизації, театралізовані ігри за сюжетами відомих художніх творів; бере участь в інсценуванні казок; виготовляє разом із вихователем атрибути, костюми, декорації; проявляє себе емоційним та естетично чутливим глядачем;
ідентифікує почуття і вчинки персонажів з власними діями; виявляє особистісну позицію в процесі перевтілення у сценічний образ, запам'ятовує сюжетну послідовність, своєчасно включається в дію; використовує музично-пластично-пісенний досвід у театралізації різних творів літературних жанрів.
Позиція дорослого і дитини
Дорослий: організатор предметно-ігрового середовища; помічник; координатор; учасник гри; глядач; режисер.
Дитина: учасник ігор; виконавець; режисер;
ініціатор сумісної діяльності; організатор.

Репертуар
Розповідь з елементами драматизації твору К.Чуковського
«Телефон», фланелеграф, настільний театр, кругова панорама «У школі світлофора Моргайка»; тіньовий театр за мотивами угорської казки «Двоє жадібних ведмежат», театр бібабо, пальчиковий театр, драматизація за мотивами української народної казки «Колосок», стенд-книжка, театр бібабо, пальчиковий театр, драматизація за мотивами казки О.Толстого «Золотий ключик, або Пригоди
Буратіно»; настільний театр іграшок, фланелеграф, театр бібабо, драматизація за мотивами українських народних казок «Солом'яний бичок», «Лисичка-сестричка»; кругова панорама, ляльковий театр, драматизація за мотивами слов'янської казки «Дванадцять місяців».

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНЯТ
Театралізована діяльність у дошкільному віці усвідомлюється педагогами як один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини, що використовується з певною метою і спонукається мотивами. Педагог має на меті розвивати в дошкільників: уміння «входити в образ» і «утримувати» його впродовж усієї театралізованої діяльності; усвідомлення мовленнєвих та виконавчих дій; уміння передавати характерні особливості будь-якого художнього образу; переносити отримані уявлення в самостійну ігрову діяльність; виявляти зацікавленість до театру як виду мистецтва; усвідомлення змісту, ідеї, художніх образів літературних творів.
Водночас театралізована діяльність виступає як специфічний вид дитячої активності, один із найулюбленіших видів творчості. Ще
С.Русова довела природність «драматичного інстинкту малюків».
Діти охоче залучаються до театралізованої діяльності завдяки літературним, ігровим, особистісним мотивам. У них з'являються різноманітні потреби у грі, що виникають під впливом літературного твору. А також бажання самовираження, спілкування, пізнання себе через відтворення різних образів. У відвертому, щиросердному ставленні до художнього образу, втіленні його в різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо- естетичного сприймання, мовленнєву компетенцію, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально орга- нізованого навчання.
Отже, організація театралізованої діяльності передбачає формування в дітей певних уявлень про театр, театральну термінологію, тобто пізнавальний напрям спеціального навчання; створення сприятливих умов для ігрової діяльності, спонукання дітей до імпровізації, використання набутих знань у грі, тобто ігровий напрям та сценічний, у процесі якого відбувається формування театральних дій, елементів сценічної виразності.
Так, пізнавальний компонент полягає в розширенні та збагаченні елементарних уявлень дітей про театр, ознайомленні з працею діячів мистецтва, розвитку художньо-естетичного сприймання у процесі перегляду театральних вистав, поширенні художнього досвіду щодо знання літературних творів.
Відтворення змісту художнього твору або власного сюжету в грі- драматизації чи імпровізованій грі, виявлення особистісного ставлення до свого героя та вистави в цілому становить зміст
ігрового компонента. Видатний режисер та актор К.Станіславеький
зазначав, що гра дитини відрізняється вірою у правдивість вигадки.
Дитина лише скаже «нібито», і вигадка вже живе в ній. При цьому малюк знає те, чому можна вірити, і те, що потрібно не помічати.
Такий характер гри відокремлює її від усіх інших видів дитячої діяльності. Творчий характер ігрової діяльності проявляється в тому, що дитина, ніби перевтілюється в того, кого вона зображує, і, вірячи у правду гри, створює особливе ігрове життя й щиро радіє та засмучується під час гри. Саме у процесі ігрової діяльності, а також завдяки спеціальному навчанню діти здобувають необхідні для сценічного виступу навички. Здобуті знання і уявлення збагачують
ігрову діяльність дошкільнят.
Взаємозв'язок
пізнавального,
ігрового
і
сценічного
компонентів театралізованої діяльності
Сценічний (або артистичний) компонент містить підготовку та показ вистав для глядачів, влучне передавання сценічних образів через спеціально організовану підготовчу роботу, що обов'язково включає вправи та репетиції.
Такий підхід до усвідомлення змісту театралізованої діяльності
вчені співвідносять з оцінкою її як видовища, ефективного впливового засобу наочного навчання й виховання (Ю.Перенчук); як специфічного виду сюжетно-рольової гри
(Л.Артемова,
Н.Карпинська, Т. Маркова, Д.Менджерицька), в якій діти від- творюють власні враження, уявлення; і як театральної вистави — способу вправляння дошкільників у виразному мовленні, розвиток
їхніх творчих здібностей (О.А.Аматьєва).
На нашу думку, саме такий підхід дасть змогу упорядкувати мовленнєву роботу, врахувати специфічність мовленнєвих завдань у кожному з напрямів, посилити вплив театралізованої діяльності на оволодіння дітьми різними типами зв'язних висловлювань у взаємозв'язку. Адже під час перегляду вистави, ознайомлення з літературними творами за допомогою театру дитина отримує зразки правильного, красивого, емоційно забарвленого зв'язного мовлення, насиченого влучними образними висловами, прислів'ями, приказками, фразеологізмами. Під час сюжетно-рольової гри розвивається діалогічне
і монологічне мовлення.
У мовленнєвотворчій діяльності діти вживають різні типи зв'язних висловлювань задля вирішення конкретних ігрових, комунікативних ситуацій (міркування, пояснення, відтворення казкових діалогів, складання власних сценаріїв тощо). Мовлення стає більш зрозумілим, виразним, граматично оформленим. Гра сприяє розвитку сюжетоскладання. У процесі підготовки і показу вистави у дітей розвивається зв'язне мовлення, яке має емоційне забарвлення та передбачає широке вживання вербальних і невербальних засобів виразності (адже дошкільники або відтворюють художньо- мовленнєві сюжети і тим самим засвоюють норму в найвищому її прояві, або вправляються в самостійному складанні сюжету, а потім і далі — сценарію театральної вистави).
Деякі дослідники найбільш ефективним матеріалом для театралізованої діяльності вважають літературні твори, літературні сценарії. Л.Виготський підкреслює, що найбільш вагомим для розвитку дитячої мовленнєвої творчості є п'єси, придумані самими дітьми або складені та імпровізовані ними у процесі творчої гри.
Проте заучування чужих слів, не завжди зрозумілих дитині, сковує дитячу творчість. Незважаючи нате, що власні дитячі твори будуть менш літературними, ніж авторські п'єси дорослих, вони мають перевагу, бо виникають у процесі дитячої творчості. Л.Виготський :
«Не слід забувати, що основний закон дитячої творчості полягає в тому, що цінність його слід бачити не в результаті, не в продукті творчості, а у самому процесі. Важливо не те, що створять діти, важливо те, що вони створюють, творять, вправляються у творчій
уяві та її втіленні».
Принципово важливою виявляється також проблема визначення видів театралізованої діяльності дітей, адже це дає змогу вихователю конкретизувати, вдосконалити процес керування діяльністю дітей.
У різні часи науковці підходили до вирішення цієї проблеми по- різному. Вони визначали види театралізованої діяльності за однією з цих підстав: за способом організації (індивідуальні чи колективні ігри); за змістом театралізованої діяльності (ігри за сюжетами літературних творів, ігри-драматизації, інсценування); за видами ігрового матеріалу (театр ляльок, театр іграшок, пальчиковий театр тощо).
Розглянемо результати аналізу класифікацій театралізованої діяльності у дошкільній педагогіці.
Однією з перших, хто систематизував різні види театралізованої діяльності, була вітчизняний педагог С.Русова. Вона вбачала в ній ефективний засіб розвитку мови і творчих здібностей і визначила такі види драматизації, як руханка і гра, в якій діти часто використовують для своїх забав зміст та словесні вирази тих казок і оповідань, що їм добре знайомі. Також С.Русова визначила два шляхи розвитку мовлення у процесі театралізованих ігор. Якщо діти готують ролі заздалегідь, дослівно вивчають репліки літературних героїв, це, на її думку, сприяє збагаченню словника дошкільників образними літературними виразами. Цей шлях надає драматизації більш літературної форми та краси, але перетворює драматичну гру на вправу навчання мови. Якщо ж гра проводиться без попереднього заучування тексту, за власною інтерпретацією, тоді розвивається словесна творчість дітей, що знаходить прояв у сюжетоскладанні.
Цей шлях формує в малюків уміння знаходити слова, характерні для того чи іншого епізоду, героя, полегшує для дітей драматизацію більшості казок.
Основною підставою для виокремлення видів театралізованих
ігор (драматизації, інсценування на теми художніх творів),
В.Федяєвська вважає міру свободи щодо літературного тексту. Так,
інсценування вимагає більш точного відтворення літературного тексту; гра за змістом твору припускає певну долю творчих змін у тексті за бажанням дітей.
Л.Артемова класифікує театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного сюжетно-рольового змісту. Вона пропонує поділити театралізовані ігри на дві основні групи: режисерські ігри та ігри- драматизації. У першому випадку дитина як режисер, водночас «го- лос за кадром», організовує театрально-ігрове поле, акторами і
виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку—актори, сценаристи, режисери — самі діти, які за ходом гри домовляються між собою про те, хто чим буде займатися, хто яку роль виконуватиме.
У програмі А.Богуш «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» подано таку класифікацію, яка містить способи організації дітей, зміст театрально-ігрової діяльності, розмаїття літературних текстів, за якими можуть розігруватися театральні постановки. Автор виділяє ігри-драматизації, імпровізації, інсценівки художніх творів, ігри за сюжетами літературних творів, розігрування потішок, забавлянок, пісень.
Деякі дослідники розглядають театралізовану діяльність як ігри за сюжетами літературних творів (Р.Жуковська, В.Захарченко,
Ю.Косенко), як творчі рольові ігри (Т.Маркова).
Т.Маркова у своєму дослідженні зазначає, що у творчих рольових
іграх, які виникають і розвиваються під впливом прочитаних книжок, діти комбінують уявлення від прослуханих творів із уявленнями, які вони мають про навколишню дійсність, в одному ігровому сюжеті.
Зв'язок із текстом літературного твору в таких іграх менш стійкий і діти мають можливість відображати в одному ігровому сюжеті не лише зміст будь-якого конкретного твору, а й окремі епізоди з різних літературних джерел, комбінуючи їх з уявленнями про навколишнє зі свого особистого досвіду. Тобто йдеться про сюжетоскладання як спосіб самостійної організації дітьми літературно-мовленнєвого матеріалу— сюжету, сценарію — основи гри. Автор досліджує цей вид ігор як «гру для себе», тобто в ситуації, коли діти не спрямовують зусилля на якнайкращий виступ для глядачів, не беруть на себе ще й подвійну роль автора. Вони грають для себе, щиросердно віддаються ігровій ролі.
У дошкільній педагогіці вчені розрізняють види театру залежно від використання ігрового матеріалу та способу його розміщення: ляльковий, театр маріонеток, пальчиковий театр, театр на фланелеграфі, тіньовий театр, в яких використовують такі матеріали, як іграшки, картинки, ляльки, кокони, топотушки, смикунчики, маріонетки, фланелеграф, фігурки тіньового театру, живі тіні; і які можуть бути розміщені на екрані (театр картинок, тіней, живих тіней), ширмі — пальчиковий, з ляльками бібабо, коконів, ляльок, маріонеток, смикунчиків), на столі (театр ляльок, іграшок, топоту- шок), на фланелеграфі (фланелеграф).
Як засвідчують науковці та переконує наш власний досвід, майже кожен із цих видів театру має специфічні потенціальні можливості щодо розвитку мовлення дітей, їхньої ігрової діяльності. Найбільш
потенціальним щодо складання сюжету виявляється драматичний театр іграшок на столі; для відтворення складних казкових діалогів
— ляльковий, пальчиковий театри, театр маріонеток. Фланелеграф, тіньовий театр навпаки можна віднести до монотеатру, моно-гри, в яких мовлення переходить на внутрішній рівень. Театр коконів, топотушок, смикунчиків є дуже складним видом, адже вимагає високого рівня розвитку уяви; маніпулюючи, діти створюють певний образ, а власне мовленнєвий супровід залишається поза їхньою увагою. Враховуючи різні потенційні можливості кожного з видів театру, у процесі експериментального навчання для вирішення певних мовленнєвих завдань ми використовували такі види театру: драматичний театр іграшок на столі та ляльковий театр.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал