Граматичні категорії та словозміна іменних частин мови



Скачати 320.99 Kb.
Дата конвертації06.03.2017
Розмір320.99 Kb.
ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ТА СЛОВОЗМІНА

ІМЕННИХ ЧАСТИН МОВИ
План

  1. Іменник як частина мови. Значеннєві групи та особливості вияву граматичних ознак іменників.

  2. Граматична норма родової належності відмінюваних та невідмінюваних іменників української мови.

  3. Складні випадки у відмінюванні іменників.

  4. Значеннєві групи прикметників. Особливості творення присвійних прикметників.

  5. Творення форм ступенів порівняння якісних прикметників.

  6. Відмінювання кількісних числівників.

  7. Особливості вживання та зв’язку числівників з іменниками.


Література

  1. Арполенко Г.П. Числівник української мови / Арполенко Г.П., Городенська К.Г., Щербатюк Г.Х. – К.: Наук. думка, 1980. – 242 с.

  2. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови / І.Р. Вихованець. – К.: Наук. думка, 1987. – 231 с.

  3. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / Вихованець І.Р., Городенська К.Г. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.

  4. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові / А.П. Грищенко; відп. ред. В.В. Німчук. – К.: Наук. думка, 1978. – 207 с.

  5. Дудко І.В. Займенникове вираження категорії означеності–неозначеності в українській мові:[монографія] / І.В. Дудко. – К.: Довіра, 2011. – 232 с.

  6. Загнітко А.П. Морфологічні категорії іменника в синтагматиці і парадигматиці / А.П. Загнітко. – К.: НМК ВО, 1989. – 63 с.

  7. Івченко М.П. Числівники української мови / М.П. Івченко. – К.: Вид-во Київ. держ. ун-ту ім. Т.Г. Шевченка, 1955. – 143 с.

  8. Матвіяс І.Г. Іменник в українській мові / І.Г. Матвіяс. – К.: Рад. шк., 1974. – 184 с.

  9. Ожоган В. Займенникові слова у граматичній структурі сучасної української мови: [монографія] / В.М. Ожоган. – К.: НАН України Інститут української мови, “Мовознавство”, 1997. – 231 с.

  10. Плющ М.Я. Відмінок у семантико-синтаксичній структурі речення / М.Я. Плющ. – К.: Київ.пед.ін-т, 1978. – 107 с.

  11. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. – 2-е вид. – К.: Вища шк., 2000. – 429 с.; 3-є вид., стереотип. – 2001. – 429 с.; 4-е вид., стереотип. – 2003. – 430 с.

  12. Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства імені О.О.Потебні; Інститут української мови — стереотип. вид. — К.: Наукова думка, 2005. — 240 с.

  13. Юноcова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові / В.О. Юноcова. – Київ: Інститут української мови НАН України, 1998.

  14. Юносова В.О. Про складні випадки словозміни іменників чоловічого роду ІІ відміни / В.О. Юноcова // Про деякі актуальні питання української мови і методики її викладання в педвузі: Збірник наукових статей. — Бердянськ, 1995. — С.86-96.




  1. Іменник як частина мови.

Значеннєві групи та особливості вияву граматичних ознак іменників
Іменник – це частина мови, що має значення предметності і виражає його за допомогою самостійних граматичних категорій роду, числа та відмінка, наприклад, річка, сонце, вітер, зелень, читання, п’ятірка, холод, мужність.

Предметність реального світу не збігається з поняттям предметності у граматиці. Предметність у граматиці – це не лише позначення предметів, а й осіб, явищ, абстрактних понять, узагальнених дій, станів, ознак, збірних понять, тобто всього, що відповідає на питання хто? що?

За найзагальнішими особливостями лексичного значення і пов’язаними з ними граматичними ознаками (передусім особливостями відмінювання, вияву категорій роду та числа) іменники поділяють на лексико-граматичні розряди:


  • власні та загальні назви;

  • конкретні та абстрактні іменники;

  • речовинні іменники;

  • збірні іменники;

  • назви істот та неістот.

Поділ іменників на власні та загальні ґрунтується на їхній здатності виділяти окремий предмет з ряду однорідних або, навпаки, узагальнюючи, об’єднувати предмети у класи.

Загальна назва – це узагальнене найменування однорідних предметів, явищ, осіб, абстрактних понять: студент, поет, квітка, дощ, сніг, щастя, сміливість. Власна назва є індивідуальним найменуванням особи або предмета, виокремлених, виділених з ряду однорідних: Київ, Коцюбинський, Ольга, Десна.

Відмінність між конкретними та абстрактними іменниками виявляється не лише на рівні їхнього значення, а й у граматичних ознаках, зокрема у формах родового відмінка однини іменників чоловічого роду ІІ відміни. Так, більшість іменників з конкретним значенням мають закінчення -а (-я), а іменники з абстрактним значенням – -у (-ю).

До розряду конкретних належать іменники на позначення істот, предметів, фактів, явищ, які здебільшого можна порахувати. Конкретні предмети та явища, позначувані такими іменниками, сприймаються за допомогою органів чуття, зазвичай мають чіткі межі. Граматичною ознакою є їхня здатність сполучатися з кількісними числівниками та змінюватися за числами. До конкретних іменників належать: назви чітко окреслених предметів та їхніх частин (книжка, дерево, гілка, плід, тканина, корінь); назви істот та частин їхнього тіла, організму (заєць, хвіст, хребет, черв’як, вус, нога, кров); назви часових понять та одиниць вимірювання (день, рік, хвилина, метр, літр). До конкретних іменників відносять також назви установ та організацій; географічні назви та власні імена; назви простору, явищ природи та ін., проте за своїми граматичними ознаками (здатністю вживатися в однині та множині, особливостями словозміни) вони відрізняються від попередніх груп конкретних іменників.

Абстрактні іменники позначають не предмети, а узагальнені ознаки, якості, властивості, почуття, дії, процеси, представлені у мові як предмети: грубість, краса, кохання, гнів, біль, захоплення, здивування, сміх, спів, політ, біг, асиміляція, транспозиція, словотвір, афіксація. Граматичною особливістю абстрактних іменників є те, що вони здебільшого вживаються або лише у формі однини (щастя, мислення, тяжіння, романтизм, проникнення), або лише у формі множини (радощі, хитрощі, лестощі, любощі).

Речовинні іменники становлять самостійний лексико-граматичний розряд. До речовинних іменників належать: назви хімічних речовин (амінокислота, білок, жир, кисень, водень); корисні копалини (руда, сланець); речовинні назви рослинного світу – продукти переробки рослин та рослинні тканини (бальзам, смола, олія, дьоготь, каучук, клітковина); речовинні назви тваринного світу – продукти переробки, тканини, продукти життєдіяльності (сало, вовна, пух, мед, вершки, молоко, віск); види промислової продукції (лак, фарба, парфуми, ліки, крем, цемент, шампунь); продукти харчування, страви, напої (борщ, сік, узвар, пунш); назви атмосферних опадів (дощ, сніг) та ін.

Речовини, позначені речовинними іменниками, піддаються вимірюванню, а не лічбі, а тому речовинні іменники загальновживаної лексики сучасної української літературної мови зазвичай не мають повної числової парадигми, тобто вживаються або лише в однині (сало, віск, молоко, мед, олія), або лише у множині (дріжджі, вершки, парфуми, ліки). Проте у фаховій сфері природничих наук більшість термінів та професіоналізмів на позначення хімічних і біологічних речовин, елементів мають повну числову парадигму, тобто вживаються у формах і однини, і множини: ліпід – ліпіди, амінокислота – амінокислоти, білок – білки, інтерферон – інтерферони, імуноглобулін – імуноглобуліни, вуглевод – вуглеводи, моносахарид – моносахариди, (ефірна) олія – олії, сіль – солі, кислота – кислоти, жир – жири (але: жовч, кров, слина, лімфа). Це пояснюється передусім визначенням багатьох видів та підвидів хімічно-біологічних елементів та їх сполук. Отже, такий речовинний іменник зазвичай, крім однини, має і форму множини, оскільки органічна сполука, позначувана ним, об’єднує під своєю назвою певну кількість інших сполук, наприклад,



Вуглеводи:

  • моносахариди

  • тріози,

  • тетрози,

  • пентози:

  • рибоза

  • дезоксирибоза та ін.

  • гексози:

  • глюкоза

  • фруктоза та ін.

  • декози та ін.

  • олігосахариди,

  • полісахариди:

  • крохмаль

  • целюлоза

  • глікоген

  • хітин та ін.

Збірні іменники позначають нерозчленовану сукупність однорідних предметів і мають характерні суфікси. Отже, у вираженні категорії збірності важливе значення, поряд зі значеннєвою ознакою, мають словотворчі суфікси. Збірні іменники – це завжди похідні слова:

  • юнацтво, козацтво, птаство;

  • мушва, мошва, мишва;

  • пташня, комарня, мурашня, комашня;

  • гілля, галуззя, пір’я, верб’я, жолуддя, листя, каміння, лушпиння, кукурудзиння, насіння, бурячиння, соняшничиння, бадилля, колосся, волосся;

  • дрібнота, біднота;

  • вишняк, дубняк, липняк, сливняк, сосняк, верболіз, вербняк, лозняк.

Збірні іменники вживають на позначення сукупності однакових чи однотипних предметів або осіб як цілого, як нерозчленованої єдності.

Поняття істоти та неістоти у граматиці не збігається із розумінням живої та неживої природи в біології. У граматиці істоти – це назви людей за різними ознаками, назви тварин, міфічних або казкових героїв (киянин, українець, донька, лисиця, карась, відьма, чаклун, Геркулес). Неістотице назви неживої природи, рослин, природних явищ, абстрактних понять, а також географічні назви. Розрізнення іменників-істот та іменників-неістот у мові виражається в їхньому граматичному оформленні, насамперед у формі знахідного відмінка: у іменників-істот чоловічого роду форма знахідного відмінка збігається з формою родового відмінка, а у іменників-неістот – з формою називного відмінка, наприклад, у знахідному відмінку: бачу (кого? що?) лісника, ветеринара, ведмедя, зайця (як у родовому); бачу (кого? що?) ліс, кущ, сніг, вірус, Дніпро (як у називному); розповідати (про кого? про що?) про Лісовика, художника, мікроба (як у родовому); розповідати (про кого? про що?) про досвід, процес, мікроорганізм (як у називному). Тому до істот за граматичною ознакою відносять також слова мрець, покійник, бактерія, мікроб, бактеріофаг, інфузорія та ін., а до неістот – вірус, антивірус, мікроорганізм.




  1. Граматична норма родової належності

відмінюваних та невідмінюваних іменників української мови
З-поміж граматичних категорій іменника (роду, числа, відмінка) особливої уваги з погляду граматичної норми української мови потребує категорія роду.

Іноді визначення родової належності деяких іменників викликає труднощі. Так, треба запам’ятати, що до чоловічого роду в українській мові належать, зокрема, такі іменники: нестерпний біль, важкий кір, високий ступінь, другий степінь, гіркий полин, черговий запис, хронічний нежить, літній розпродаж, акційний продаж, сильний дріж, червоний висип, злий собака, приємний шампунь, білий тюль, високий насип, український степ, старий рукопис, перевиданий літопис, Східний Сибір, монументальний живопис, математичний дріб, вітальний туш, порожній бутель. Такі іменники мають і відповідний тип словозміни: вони відмінюються як іменники чоловічого роду другої відміни відповідної групи – твердої, м’якої або мішаної, наприклад, полину, дробу, ступеня, болю, продажу, дрожу, нежитю; полином, дробом, ступенем, болем, продажем, дрожем, нежитем.

До чоловічого роду традиційно за граматичними показниками (закінченням) віднесено й назви професій, посад, звань: декан, директор, ректор, проректор, суддя, прокурор, доктор наук, професор, доцент, оператор, ветеринар, фотограф, режисер, біолог, геолог, географ, філолог та ін. Відповідно до літературної норми, від них зазвичай не утворюють назви жіночого роду, а вказівка на особу жіночої статі здійснюється у контексті за допомогою форм жіночого роду займенників, дієслів, наприклад, декан повідомила, наша директор, професор доповіла тощо. Проте у непрямих відмінках займенники, узгоджувані з цими іменниками, все ж мають форму чоловічого роду, навіть якщо позначають осіб жіночої статі: нашого директора, цього професора.

До жіночого роду належать, зокрема, такі іменники: заполоч (нитки для вишивання), шагрень (шкіра), нехворощ (трава), туш (фарба), бязь (тканина), путь, заводь, скрижаль, гуаш та ін.

Деякі іменники мають значення двох родів – чоловічого та жіночого. Це іменники спільного роду. Вони називають людей за характерними діями, заняттями, рисами характеру, поведінки: гуляка, задирака, заїка, знайда, каліка, ледацюга, листоноша, невдаха, нездара, нероба, писака, підлиза, плакса, потвора, приблуда, причепа, роззява, рюмса, сирота та ін. Тому можна сказати: цей писака і ця писака, прийшов гуляка і прийшла гуляка, бідна сирота і бідний сирота, він – ледацюга і вона – ледацюга.

Водночас норма родової належності деяких іменників в сучасній українській літературній мові ще не є усталеною. Іменники на позначення того самого предмета можуть мати різну родову ознаку, наприклад, ковил (ч.р.) і ковила (ж.р.); африкат (ч.р.) і африката (ж.р.); птах (ч.р.) і птаха (ж.р.); змій (ч.р.) і змія (ж.р.) та ін.

З-поміж невідмінюваних іменників іншомовного походження до чоловічого роду належить більшість назв тварин: какаду, кенгуру, коала, колібрі, поні, шимпанзе та ін. Проте назви тварин чоловічого роду змінюють свою родову належність, коли необхідно наголосити на статевому розмежуванні тварин, тобто йдеться не про самця, а про самку: Собака годувала щенят. Шимпанзе народила двох дитинчат.

До чоловічого роду належать і іншомовні назви професій та назви осіб чоловічої статі за різними ознаками, наприклад, аташе, денді, круп’є, кюре, мсьє, портьє.

Невідмінювані назви неістот належать переважно до середнього роду: купе, рагу, інтерв’ю, резюме, кіно, метро, шосе, манго, авокадо та ін. Проте назви сортів, видів, марок мають рід того предмета, якому вони належать: кольрабі – капуста – ж.р.; салямі – ковбаса – ж.р.; торнадо – вітер – ч.р.; гінді, урду – мова – ж.р.; івасі, путасу – риба – ж.р.

Невідмінювані географічні назви мають той рід, що й позначувані ними загальні назви:



Перу (республіка) – ж.р.

Гельсінкі (місто) – с.р.

Токіо (місто) – с.р.

Кіліманджаро (гора) – ж.р.

Борнео (острів) – ч.р.

Конго (країна) – ж.р.
3.Складні випадки у відмінюванні іменників
Як відомо, в українській мові визначають чотири типи відмінювання іменників: перша, друга, третя та четверта відміни. Перші два типи (перша і друга відміни) мають ще по три різновиди відмінювання: тверда, м’яка та мішана групи.

До І відміни належать іменники чоловічого, жіночого та спільного роду із закінченням -а (-я), наприклад, суддя, невдаха, Ілля, Микола, земля, межа.

До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (лід, біль, полин, кінь, сир) та із закінченням -о (батько, дядько, Сашко, телятко), а також середнього роду із закінченнями -я, -е, -о (завдання, рішення, серце, сало, вікно).

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням (ніч, жовч, сухість, кров, сіль) та іменник мати.

До ІV відміни належать іменники середнього роду, здебільшого назви недорослих істот, які при відмінюванні набувають суфіксів -ат, - ят, -ен, наприклад, пташеня, теля, зайченя, собача, а також горня, сі́м’я, тім’я, вим’я та ін.

За типом кінцевого приголосного основи іменники першої та другої відмін поділяють на три групи. До твердої групи належать іменники з кінцевим твердим приголосним основи (нога, голова, зірка, сніг, дуб, барвінок, соняшник); до м’якої – з кінцевим м’яким приголосним основи (деревій, ясень, земля), а в другій відміні – ще й іменники середнього роду із закінченнями -я, -е (знання, море, поле); до мішаної групи відносять іменники з основою на шиплячий приголосний (межа, круча, спаржа, спориш, продаж). Кожна відміна та група, відповідно, мають свої особливості відмінювання.


До складних випадків відмінювання, які ми розглянемо в лекції, належать: 1) форми орудного відмінка однини та називного відмінка множини іменників мішаної, м’якої та твердої груп І та ІІ відмін; 2) форми родового та орудного відмінків однини іменників чоловічого роду, які закінчуються на -р (-ар, -яр, -ир, -ур та ін.); 3) форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду ІІ відміни.
1. У відмінюванні іменників першої та другої відмін можуть виникати труднощі в розрізненні закінчень орудного відмінка однини іменників мішаної, м’якої та твердої груп.

В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою, мішаної-ею, м’якої-ею (-єю), наприклад, формою, межею, акомодацією. В орудному відмінку однини іменники другої відміни твердої групи мають закінчення -ом, мішаної – -ем, м’якої – -ем (-єм), наприклад, абзацом, тиражем, ступенем.

У називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення -и, а м’якої та мішаної-і, наприклад, крапки, відмінки; одиниці, ступені; межі, мережі.
2. Іменники чоловічого роду, які закінчуються на (-ар, -яр, -ир, -ур та ін.), належать до ІІ відміни, але мають свій поділ на групи. Варто звернути увагу на закінчення іменників кожної групи, зокрема в родовому та орудному відмінках.

Розгляньте таблицю, подану нижче, та запам’ятайте ці закінчення!


До твердої групи належать іменники на з будь-яким суфіксом (-ар,-ир,-яр,-ур,-ір), вони відрізняються від іменників м’якої та мішаної груп тим, що при відмінюванні не змінюють свій наголос: він залишається на корені або на суфіксі і не переходить на закінчення: му́ляр – му́ляра, ветерина́р – ветерина́ра. До м’якої групи належать іменники з суфіксами -ар, -ир, у них наголос при відмінюванні переходить на закінчення, наприклад, пухир – пухиря, пузир, пузиря. До мішаної групи належать іменники з суфіксом -яр, при відмінюванні наголос також переходить на закінчення.





Тверда група

М’яка група

Мішана група

Суфікс

-р(-ар,-ир,-яр,-ур,-ір, -ор)

-ар, -ир

-яр

Характер наголошування відмінкових форм

Наголос не змінює своє місце

Наголос переходить на закінчення

Наголос переходить на закінчення

Закінчення у родовому одн.

-а (-у)





Закінчення в орудному одн.

-ом

-ем

-ем

Як винятки до цієї групи належать слова:

комар, звір, снігур

кучер ( волосся), Ігор, лобур, якір, єгер




Приклади

муляр, столяр, ювіляр, ветеринар

пухир, пузир, лікар, пустир

вапняр, пісняр, школяр, дігтяр

Наприклад, звір – звіра, звіром; ветеринар – ветеринара, ветеринаром; пухир – пухиря, пухирем; лікар – лікаря, лікарем; школяр – школяра, школярем, дігтяр – дігтяра, дігтярем.


3. У словозміні іменників, об’єднаних у другій відміні, особливу увагу варто приділити іменникам чоловічого роду. Правопис відмінкових закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни у родовому відмінку однини викликає значні труднощі, оскільки від пов’язаний передусім зі значенням іменника, з особливостями значеннєвої групи, до якої належить іменник.

У сучасній українській літературній мові такі форми іменників можуть мати закінчення -а(-я) або -у(-ю) залежно від їхніх значеннєвих та структурно-словотвірних ознак. До значеннєвих особливостей іменника належать і найбільш загальні характеристики іменника, як-от: конкретність\абстрактність, збірність\одиничність, істота\неістота – і особливості індивідуального лексичного значення.

З історичних мовознавчих досліджень відомо, що в різні періоди розвитку української мови співвідношення між закінченнями -а(-я) та -у(-ю) постійно змінювалося. Якщо в пам’ятках давньоруської мови основним закінченням родового відмінка було -а(-я), то зараз в українській мові простежується тенденція до все більшого розширення кола іменників із закінченням -у(-ю).

В «Українському правописі» 1994 року, яким ми користуємося сьогодні, внесено деякі зміни в написання закінчень іменників чоловічого роду і досить чітко виокремлено значеннєві групи іменників із закінченнями -а(-я) та -у(-ю).

Насамперед варто запам’ятати найбільш загальний принцип розрізнення закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду ІІ відміни: закінчення -а(-я) характерне для іменників, що називають істот та обчислювані, конкретні предмети, а закінчення -у(-ю) властиве всім абстрактним та збірним назвам.

Для більш докладного опрацювання цієї правописної теми необхідно уважно розглянути подану нижче таблицю, у якій визначено значеннєві групи іменників із закінченнями -а(-я) та -у(-ю).



Закінчення -а(-я) мають іменники, які належать до:

  • назв людей за різними ознаками (загальні назви, імена, прізвища, прізвиська, назви персоніфікованих предметів і явищ, дійових осіб, міфічних та казкових істот тощо): відмінника, Діда Мороза, Довженка, дослідника, доцента, Івана, лінгвіста, професора, Стефаника, чоловіка, учасника;

  • назв тварин: бика, вовка, вужа, голуба, дельфіна, жука, їжака, карася, коня, лева, метелика, сома, тюленя, хруща;

  • назв, які в граматиці віднесено до істот: бактеріофага, ембріона, ентерофага, мерця, мікроба, паразита, плазмодія, покійника (але: вірусу);

  • назв конкретних, обчислюваних предметів: автомобіля, аркуша, білета, довідника, екрана, зошита, олівця, пароплава, підручника, словника, стола;

  • назв частин рельєфу, місцевості, що мають чіткі обриси: айсберга, берега, валуна, вулкана, горба, острова, півострова, хутора;

  • назв частин тіла людини або тварини, органів, частин організму: бронха, вуса, гіпофіза, зародка, зуба, нігтя, носа, рота, хвоста, хребта, шлунка, язика;

  • назв частин рослини: бутона, кетяга, кореня, корінця, листка, пуп’янка, стовбура, стручка, сучка;

  • назв плодів: апельсина, баклажана, буряка, гарбуза, кабачка, кавуна, огірка, помідора;

  • назв дерев: бука, в’яза, граба, дуба, евкаліпта, каштана, клена, платана, явора, ясеня;

  • назв квітів, окремих рослини: будяка, кактуса, соняшника, тюльпана;

  • власних назв населених пунктів міст, сіл, селищ: Берліна, Вашингтона, Києва, Лондона, Парижа, Харкова, Чернігова, Ужгорода;

  • назв водоймищ, річок та інших географічних назв, які мають наголошене закінчення: Дніпрá, Дністрá, Іртишá;

  • географічних назв прикметникового походження: Тетерева (Тетерів – присвійний прикметник (чий?));

  • назв одиниць вимірювання (довжини, площі, ваги, об’єму та ін.): відсотка, гектара, градуса, грама, дюйма, кілограма, кілометра, літра, метра;

  • назв часових проміжків: вівторка, жовтня, листопада, місяця, понеділка, тижня, (але року, віку);

  • назв грошових одиниць: долара, франка, фунта;

  • числових назв: мільйона, мільярда;

  • термінів іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, предмети, геометричні фігури та їхні частини: конституента, компонента, фрагмента, афікса, афіксоїда, інтерфікса, конфікса, префікса, суфікса, еліпса, квадрата, ромба, сегмента, сектора;

  • українських за походженням слів-термінів, що мають суфікси -к, -ок, -ик, -ник : відмінка, додатка, займенника, іменника, прийменника, прислівника, сполучника, числівника;

  • лінгвістичних термінів на позначення одиниць різних рівнів мовної системи: антоніма, омоніма, пароніма, звука, підмета, присудка, локатива, об’єкта, суб’єкта, предиката.

Крім того, закінчення -а (-я) мають іменники з такими

морфемно-словотвірними особливостями:


  • зменшувально-пестливі назви із суфіксами -ок-(-к-), -ик, -чик-: вибалка, вибалочка, видолинка, горбика, ліска, майданчика, садка, садочка, ставка, ярка (хоча й майдану, лісу, саду, ставу, яру);

  • віддієслівні іменники із суфіксами -ок-(-к-) зі значенням предмета або однократної дії: виразника, виростка, відбитка, відрізка, подразника, показника, складника, стрибка, уламка, чинника.

Закінчення -у(-ю) властиве іменникам таких значеннєвих груп:

  • назв матеріалів і речовин: антрациту, бальзаму, бензину, бетону, воску, газу, гіпсу, граніту, диму, жиру, меду, металу, попелу, пуху, сиру, соку, цукру, шовку;

  • назв страв та напоїв: борщу, квасу, пуншу, рому, соусу;

  • назв хімічних елементів, органічних речовин та сполук, ліків: адреналіну, азоту, алюмінію, аміаку, аспірину, барію, брому, валідолу, вуглеводню, вуглецю, глікогену, калію, кальцію, кисню, крохмалю, магнію, оксиду, стронцію, ферменту, фосфору;

  • назв трав’янистих рослин, злаків, форма однини яких співвіднесена у своєму значенні не з одною рослиною, а з нерозчленованою сукупністю таких рослин: аїру, анісу, барвінку, вересу, гіацинту, деревію, очерету, пирію, полину, портулаку, тютюну;

  • назв кущів: аґрусу, барбарису, бузку, винограду, глоду, жасмину, кизилу, любистку, пасльону;

  • назв трав’янистих рослин, що мають дрібні плоди, та назв сукупності цих плодів: гороху, маїсу, маку, рису, часнику, ячменю;

  • назв сукупності, зібрання чогось: альбому, ансамблю, арсеналу, архіву, атласу (зібрання географічних карт), брухту, бурелому, гербарію (але: букета), гурту, загалу, загону, каравану, колективу, комплексу, народу, натовпу, організму, оркестру, пилку, полку, рою, спектру, тексту, товару, хору;

  • збірних іменників, тобто таких, що мають значення нерозчленованої сукупності предметів та істот: березняку, вербняку, верболозу, винограднику, вишняку, дубняку, липняку, лозняку, сливняку, сосняку;

  • назв явищ природи: бризу, буревію, вихору, вітру, вогню, водоспаду, граду, грому, дощу, землетрусу, інею, морозу, снігопаду, снігу, тайфуну, туману, урагану, холоду, циклону;

  • назв почуттів, психічних та фізіологічних станів, захворювань: авітамінозу, болю, гніву, грипу, жалю, настрою, неврозу, оптимізму, синдрому, спазму, спокою, стенозу, страху, суму;

  • назв середовища, простору, місцевості, напрямку: басейну, вакууму, верху, гаю, горизонту, космосу, лиману, лісу, лугу, майдану, небокраю, низу, океану, простору, світу, стадіону, степу;

  • назв установ, закладів, організацій: банку, вокзалу, департаменту, інституту, комітету, парламенту, театру, університету;

  • термінів на позначення процесів: аналізу, біогенезу, гідролізу, діалогу, мейозу, монологу, процесу, синтезу, словотвору, фотосинтезу;

  • мовознавчих та літературознавчих термінів на позначення абстрактних понять: диктуму, модусу, діалекту, виду, способу, стану, роду, синтаксису, концепту, стилю; міфу, образу, роману, сюжету;

  • мовознавчих термінів із суфіксом -изм (-ізм): афоризму, галліцизму, германізму, діалектизму, неологізму, полонізму, русизму, фразеологізму, церковнослов’янізму;

  • географічних назв (крім назв населених пунктів, а також назв річок з наголошеним закінченням): Алжиру, Арарату, Афганістану, Бугу, Донбасу, Дону, Дунаю, Єнісею, Іраку, Ірану, Кавказу, Казахстану, Китаю, Криму, Мадагаскару, Нілу, Парагваю, Сахаліну, Сибіру, Тибету, Уралу, Цейлону;

  • назв абстрактних понять, властивостей: вигляду, глузду, ідеалу, конфлікту, миру, погляду, прогресу, розуму, світогляду;

  • назв суспільно-політичних, економічних, релігійних поглядів і теорій: буддизму, гуманізму, матеріалізму, популізму, реалізму;

  • назв ігор, танців: боксу, вальсу, волейболу, краков’яку, преферансу, танцю, танку (але гопака), футболу, хокею.


Закінчення -у (-ю) мають іменники з певними

морфемно-словотвірними особливостями:

  • більшість складних безсуфіксних іменників (крім назв істот та чітко окреслених предметів на взірець: пароплава, електровоза): водопроводу, живопису, рукопису, суходолу, стравоходу, трубопроводу;

  • більшість безсуфіксних іменників, що утворилися від дієслів способом усічення основи, тобто відкидання суфікса та закінчення, і називають дії, процеси: вибору, вигуку, видиху, викиду, виклику, виразу, вислову, виходу, відбору, відгуку, відтиску, дробу, заклику, запису, збігу, збору, крику, перетину, переходу, поділу, поклику, поштовху, приїзду, розбору, розчину, ходу.


Розрізнення значень іменників чоловічого роду ІІ відміни

за допомогою закінчень у родовому відмінку однини
У багатозначних словах та словах-омонімах закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни у родовому відмінку однини може слугувати засобом розрізнення їхніх лексичних значень. Так, за допомогою закінчень -а( -я) і -у(-ю) розмежовуються назви предметів і речовин, предметів і дій, міст і країн, одиниць виміру та абстрактних понять.

Уважно розгляньте таблицю і запам’ятайте слова, в яких закінчення родового відмінка однини залежить від їхнього лексичного значення:




  1. Назви міст і назви країн (держав):

Алжира (місто) – Алжиру (країна);

Сингапура (місто) – Сингапуру (острів);

Рима (місто) – Риму (держава, Стародавній Рим);

Туніса (місто) – Тунісу (країна).


  1. Назви предметів і назви речовин:

аметиста (окремий кристал) – аметисту (речовина);

алмаза (інструмент, окремий кристал) – алмазу (мінерал);

бора (свердло) – бору (хімічний елемент);

ізумруда (окремий кристал) – ізумруду (речовина);

онікса (один кристал) – оніксу (матеріал, маса);

каменя (один) – каменю (матеріал, маса);

папера (документ) – паперу (матеріал);

рога (предмет, сигнальна труба) – рогу (матеріал, зовнішній кут чогось);

чавуна (посудина) – чавуну ( метал).

  1. Назви предметів і назви дій (процесів, станів):

авторитета (про особу) – авторитету (вплив, значення);

акта (документ) – акту (дія);

дзвона (знаряддя) – дзвону (звук);

звука (у музиці, лінгвістиці) – звуку (слухове відчуття, коливання);

зна́ка (позначка, марка, зображення, сигнал) – зна́ку́ (слід, відбиток, прикмета);

шипа (гострий виступ на чомусь) – шипу (шипіння).


  1. Назви одиничних предметів і назви збірних понять або сукупностей предметів:

ананаса (про плід) – ананасу (про рослину);

буряка (один корінь) – буряку (збірне);

волоса (волосина) – волосу (волосся, шерсть);

береста (дерево) – бересту (березова кора);

інструмента (окремий предмет) – інструменту (сукупність);

блока (окремий механізм) – блоку (об’єднання, сукупність людей, країн);

лома (інструмент) – лому (брухт).


  1. Назви одиниць виміру (або грошових одиниць) та назви неконкретних, абстрактних понять:

бала (оцінка, одиниця виміру) – балу (танцювальний вечір);

листопада (місяця) – листопаду (процес);

білона (монета) – білону (сплав).


  1. Назви істот і назви неконкретних, нечітко окреслених понять:

оригінала (людина-дивак) – оригіналу (першотвір);

рака (тварина) – раку (хвороба);

тенора (співак) – тенору (голос);

тура (тварина) – туру (окремий етап чогось);

титана (велетень) – титану (хімічний елемент).
7. Назви конкретних предметів, осіб та назви абстрактних понять, сукупностей, станів, процесів, простору:

апарата (механізм, телефонний апарат) – апарату (установа, апарат управління);

буфета (різновид меблів) – буфету (приміщення);

вихра (чуб) – вихору, вихру (вітер);

духа (у християнстві) – духу (свідомість, дихання, запах);

екіпажа (віз, карета) – екіпажу (команда літака, корабля);

корпуса (тулуб) – корпусу (споруди; шрифт; сукупність чогось);

малюнка (картина) – малюнку (зображення дійсності письменником);

образа (ікона) – образу (обличчя, постать, художній засіб);

органа (частина організму) – органу (друковане видання; установа);

ордена (нагорода) – ордену (релігійне угрупування);

рахунка (фінансовий документ) – рахунку (дія, процес);

сектора (у математиці) – сектору (відділ установи);

терміна (слово) – терміну (час);

томата (рослина) – томату (паста);

центра (геометричне) – центру (зосередження чогось в одному місці).

Отже, принципами розмежування закінчень -а(-я) та -у(-ю) у формі родового відмінка однини є належність іменника чоловічого роду ІІ відміни до певної значеннєвої групи, а також його морфемно-словотвірні особливості. У розрізненні закінчень відображено поділ іменників на конкретні й абстрактні, одиничні й збірні, істоти й неістоти (за семантичною ознакою) та прості й складні, суфіксальні й безсуфіксні (за морфемно-словотвірною ознакою).


4. Значеннєві групи прикметників.

Особливості творення присвійних прикметників
Прикметник – це частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета за допомогою синтаксично залежних від іменника граматичних категорій роду, числа, відмінка.

За значенням і граматичними ознаками прикметники поділяються на якісні, відносні та присвійні.

До якісних належать прикметники, що позначають безпосередні, прямі ознаки, ті, які закладено в самій суті предметів або явищ. Вони здебільшого можуть виявлятися з різною інтенсивністю. Це ознаки за кольором, формою, розміром, вагою, смаком, риси характеру, наприклад, великі яблука, міцна людина, вузька стежка, чудовий день.

Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано – через відношення до іншого предмета, явища, дії.

Відносні прикметники називають ознаку за матеріалом (дерев’яний, скляний), призначенням (цементний завод), належністю (шкільна бібліотека), розташуванням, просторовими ознаками (лісова квітка, гірська річка), часовими ознаками (торішній сніг, вчорашня вечеря).



Присвійні прикметники часто визначають як різновид відносних прикметників. Вони виражають ознаку предмета за належністю її особі, тварині, тобто виражають ознаку через відношення до особи.

У сучасній українській мові присвійні прикметники утворюються за допомогою таких суфіксів:



  • -ів-, -їв-, -ов-, -ев- (Петрів наказ, водіїв голос, Франкова книжка);

  • -ин, -їн – для творення прикметники від іменників І відміни (сестрин, доччин, Валин, Оленин, Маріїн); рідше – від назв тварин (зозулин, качиний, пташиний) ;

  • -ач-, -яч- – для творення прикметників від назв тварин (курячий, заячий, лев’ячий, котячий, коров’ячий, мавпячий, риб’ячий, собачий).

Прикметники, вжиті в переносному значенні, можуть змінювати і свою належність до певного розряду: відносні можуть уживатися в ролі якісних, присвійні – в ролі відносних або якісних. Тому визначають ще й перехідні розряди прикметників: відносно-якісні (золоте серце, вишневе плаття), присвійно-відносні (вороняче гніздо, дитячий сміх), присвійно-якісні (мамин синочок, орлиний погляд, ведмежа послуга).




  1. Творення форм ступенів порівняння якісних прикметників

Для вираження міри ознаки при порівнянні предметів якісні прикметники можуть утворювати дві форми – вищого та найвищого ступенів порівняння. Вищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному із порівнюваних предметів ознака виражена більшою мірою, найвищий ступінь – на те, що ця ознака виражена найбільшою мірою.

Форми ступенів порівняння можуть бути простими (синтетичними) і складеними (аналітичними).

Проста (синтетична) форма вищого ступеня утворюється додаванням до основи суфіксів -ш- , -іш-. При утворенні форм із суфіксом -ш- відбуваються такі зміни:


  • суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають: рідкий - рідший, глибокий – глибший;

  • деякі кінцеві приголосні основи змінюються: г, з → жч; к, ст → щ, наприклад, вищий, дорожчий, ближчий, нижчий, товщий.

Форма вищого ступеня від частини прикметників утворюється додаванням суфікса -іш-: активніший, цікавіший, мудріший. Від деяких прикметників утворюються паралельні форми: тихший – тихіший, товщий – товстіший, багатший – багатіший, старший – старіший, гладший – гладкіший, здоровий – здоровіший, рідкий – рідкіший.

Частина прикметників має суплетивні (утворені від різних коренів) форми: великий – більший, гарний – кращий, поганий – гірший.



Складена (аналітична) форма вищого ступеня порівняння утворюється додаванням слів більш, менш до неступеньованого прикметника: більш теплий, менш вагомий.

Найвищий ступінь має також дві форми: просту (синтетичну) та складну (аналітичну).



Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою префікса най- і суфіксів -ш-(-ч-), -іш-: найбільший, найцікавіший, найтонший, найширший.

Складена форма найвищого ступеня порівняння має у своєму складі слова найбільш, найменш (з частками що-, як- або без них), які додають до форми неступеньованого прикметника: найбільш сильний, найбільш цікавий, найменш яскравий.

Зверніть увагу! Помилковими є такі форми: більш кращий, більш твердіший, найбільш тепліший, самий відповідальний, самий холодний.

Здатність утворювати вищий та найвищий ступені порівняння – одна з основних ознак якісних прикметників: високий – вищий – найвищий; старий – старіший – найстаріший; стрункий – стрункіший – найстрункіший.

Проте деякі якісні прикметники не утворюють ступені порівняння, а саме:


  • ті, що виражають абсолютні ознаки (які не можуть виявлятися більшою або меншою мірою), наприклад, хворий, живий, мертвий, сліпий, німий, лисий, голий, сивий, кривий;

  • прикметники, у яких ступінь вияву ознаки виражений різними словотворчими засобами – суфіксами зі зменшувально-пестливим значенням або зі значенням збільшеності, згрубілості, великої міри вияву ознаки: худющий, малесенький, величезний, премудрий, темнуватий, сіруватий;

  • похідні якісні прикметники: вишнева стрічка, помаранчева спідниця, малиновий шарф.




  1. Відмінювання кількісних числівників


Числівник – це частина мови, що вказує на кількість предметів або їх порядок при лічбі. Тому за значенням їх поділяють на дві великі групи: кількісні (п’ять, шістдесят вісім, п’ятсот сорок шість, двоє, шестеро, одна п’ята) та порядкові ( восьмий, сорок четвертий, тисяча дев’ятсот шістдесят сьомий).

Майже всі числівники змінюються за відмінками. Категорії роду та числа властиві порядковим числівникам. З-поміж кількісних за родами й числами змінюється лише числівник один (одна, одне, одні), а лише за родами – два (дві).

Особливі труднощі у мовленні людей різних професій виникають тоді, коли потрібно вжити кількісний числівник у певному відмінку, а тому в лекції докладно розглядаємо відмінювання кількісних числівників.
Кількісні числівники мають п’ять типів відмінювання:
До першого типу відмінювання належить лише числівник один (одна, одне і одно). Він змінюється і за відмінками, і за родами, і за числами. Крім того, у відмінюванні можуть виникати дві нормативні форми: одно – одне, на одному – на однім та ін.
Зразок відмінювання:
Н. один одне(одно) одна одні

Р. одного одної(однієї) одних

Д. одному одній одним

З. одного одну одних

О. одним одною(однією) одними

М. на одному (на однім) на одній на одних
До другого типу відмінювання належать числівники два, три, чотири.

Зверніть увагу на правопис форм родового та орудного відмінків.


Зразок відмінювання:
Н. два три чотири

Р. двох трьох чотирьох

Д. двом трьом чотирьом

З. два (двох) три (трьох) чотири (чотирьох)

О. двома трьома чотирма

М. на двох на трьох на чотирьох
Третій тип відмінювання притаманний числівникам: від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят. Особливістю відмінювання цих числівників є наявність нормативних паралельних форм, а числівників шість, сім, вісім – чергування голосних у коренях слів.
Зразок відмінювання:
Н. шість сім вісім

Р. шести (шістьох) семи (сімох) восьми (вісьмох)

Д. шести (шістьом) семи (сімом) восьми (вісьмом)

З. шість (шістьох) сім (сімох) вісім (вісьмох)

О. шістьма (шістьома) сьома (сімома) вісьма (вісьмома)

М. на шести (на шістьох) на семи (на сімох) на восьми (на вісьмох)
Зверніть увагу! У числівниках на позначення десятків (п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят) відмінюється лише друга частина.
Зразок відмінювання:
Н. п’ятдесят вісімдесят

Р. п’ятдесяти (п’ятдесятьох) вісімдесяти (вісімдесятьох)

Д. п’ятдесяти (п’ятдесятьом) вісімдесяти (вісімдесятьом)

З. п’ятдесят (п’ятдесятьох) вісімдесят (вісімдесятьох)

О. п’ятдесятьма (п’ятдесятьома) вісімдесятьма (вісімдесятьома)

М. на п’ятдесяти ( на п’ятдесятьох) на вісімдесяти ( на вісімдесятьох)
Зверніть увагу! У вживанні числівників потрібно дотримуватися не лише граматичної, а й стилістичної норми. Це стосується передусім складених числівників. Для їх утворення використовують лише першу відмінкову форму: двохсот вісімдесяти п’яти (а не двохсот вісімдесятьох п’ятьох); п’ятьмастами шістдесятьма вісьма (а не п’ятьмастами шістдесятьома вісьмома ).
Четвертий тип відмінювання об’єднує числівники сто, дев’яносто, сорок. Вони в усіх відмінках, крім називного та знахідного, мають закінчення -а.
Зразок відмінювання:
Н. сорок дев’яносто сто

Р. сорока дев’яноста ста

Д. сорока дев’яноста ста

З. сорок дев’яносто сто

О. сорока дев’яноста ста

М. на сорока на дев’яноста на ста
За п’ятим типом відмінюються числівники на позначення сотень: двісті, триста, чотириста, п’ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот, дев’ятсот. У них змінюються обидві частини, на відміну від тих числівників, що позначають десятки.
Зразок відмінювання:
Н. двісті п’ятсот вісімсот

Р. двохсот п’ятисот восьмисот

Д. двомстам п’ятистам восьмистам

З. двісті п’ятсот вісімсот

О. двомастами п’ятьмастами вісьмастами

М. на двохстах на п’ятистах на восьмистах
Числівники мільйон, мільярд, тисяча відмінюються за типом іменника.

Числівники півтори, півтора, півтораста не змінюються: півтора відра, півтора відер, півтора відрам, півтора відрами, у півтора відрах тощо.


7. Особливості вживання та зв’язку числівників з іменниками
У сучасній українській літературній мові існують певні особливості поєднання числівників з іменниками:

1. З кількісними числівниками два, три, чотири іменники вживаються у формі називного відмінка множини (на відміну від російської мови, де їй відповідає форма родового відмінка однини): два атоми (а не два атома), три дуби (а не три дуба), два ясени, чотири апельсини, двадцять три місяці, чотири роки, два кроти.

2. З числівниками півтори, півтора, півтораста іменники пов’язуються у родовому відмінку однини: півтора місяця, півтора року, півтора апельсина.

3. Збірні числівники вживаються переважно з іменниками четвертої відміни на позначення недорослих істот: п’ятеро каченят, троє малят, тринадцятеро пташенят, семеро ведмежат, п’ятнадцятеро хлоп’ят, троє лисенят, - а також з деякими іменниками першої та другої відмін на позначення істот: двоє коней, шестеро малюків, троє гусей.

4. Іменники, які вживаються лише у множині, можуть поєднуватися тільки зі збірними числівниками: троє ножиць, двоє саней, четверо дверей.

5. Збірні числівники часто вживають з іменниками чоловічого роду на позначення осіб: троє працівників, шестеро робітників, одинадцятеро чоловіків.



6. Збірні числівники потрібно вживати і з іменниками середнього роду на позначення неістот: троє вікон, двоє запитань, двоє озер, семеро завдань.
У лекції ми розглянули лише найскладніші питання, пов’язані з граматичними ознаками та словозміною іменних частин мови. Решту теоретичних і практичних питань можна з’ясувати, використовуючи рекомендовані посібники, монографії та довідники.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал