Города макеевки методический центр



Скачати 65.47 Kb.

Дата конвертації02.04.2017
Розмір65.47 Kb.

УПРАВЛЕНИЕ ОБРАЗОВАНИЯ АДМИНИСТРАЦИИ
ГОРОДА МАКЕЕВКИ
МЕТОДИЧЕСКИЙ ЦЕНТР
МАКЕЕВСКАЯ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ ШКОЛА
I-III СТУПЕНЕЙ №59



ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (ЕСЕ)
Аверкієва Олена Олександрівна,
учитель української мови та літератури МЗШ № 59

2
Формування комунікативної компетентності учнів
на уроках української мови
Відповідно до Республіканських освітніх стандартів середньої загальної освіти, чинних програм з української мови пріоритетною є мовленнєва підготовка учнів, спрямована на формування мовної особистості випускника школи, зокрема вироблення умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях.
Успішно реалізується це завдання у процесі роботи над розвитком мовлення
(мовленнєва змістова лінія програми). Призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування й удосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі (мовленнєва компетенція). Робота над мовною теорією, формування знань, умінь і навичок з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення учнів.
Методика розвитку мовлення має систему основних понять, як-от:
“розвиток мовлення”, “робота з розвитку мовлення”, “зв’язне мовлення”,
“висловлювання”, “мовленнєва ситуація”, “види творчих робіт”, “види мовленнєвої діяльності“, “комунікативні уміння” тощо.
Усім відомо, що рівень мовленнєвої підготовки учнів залежить від засвоєння ними лексичного багатства мови, володіння граматичними категоріями, літературними нормами, що забезпечує формування умінь і навичок у різних видах діяльності. Тому доцільно роботу з розвитку мовлення школярів здійснювати паралельно за трьома напрямами:
- збагачення словникового запасу і розвиток граматичної будови мовлення;
- засвоєння норм української літературної мови;
- формування умінь і навичок сприймати й відтворювати чужі та будувати власні усні й писемні висловлювання (зв’язне мовлення).
Розглянемо структурні складові мовленнєвої підготовки учнів 5 класу:
1.
Загальні уявлення про мовлення і спілкування
2.
Текст, його ознаки
3.
Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній)
4.
Типи мовлення (розповідь, опис, роздум)
5.
Аудіювання (слухання - розуміння)
6.
Читання
7.
Говоріння
8.
Письмо
9.
Переклад
Усвідомлення понять мовлення й спілкування не може бути повним без засвоєння вимог до мовлення: змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність. Пояснення доречно здійснюватися на конкретних прикладах, за допомогою вправ, що вимагають
їх дотримання, редагування висловлювань, аналізу текстів (характеристики

3 мовних і позамовних засобів, що забезпечують відповідні вимоги), укладання пам’яток з культури мовлення тощо.
Засвоєння учнями поняття текст починається з розуміння відмінностей між реченням і текстом. Текст має складатися мінімум з двох речень, що сполучаються за певними законами. Ознаку членованості, засоби зв’язності речень у тексті опрацьовую з учнями практично.
Будувати висловлювання відповідно до конкретних умов спілкування допомагає дітям усвідомлення поняття стилі мовлення. У п’ятикласників формую загальне уявлення про стилі мовлення, їх ознаки, сферу застосування.
Тип мовлення навчаю визначати за типовим значенням висловлювання: постійні ознаки, що не змінюються в часі (опис), дії, що змінюються в часі (розповідь), причинно-наслідкові зв’язки (роздум, міркування). Опис реалізує таку комунікативну мету: з’ясувати, яким є той чи інший предмет. Розповідь повідомляє, де, коли, що відбулося. Роздум
(міркування) пояснює, чому ця подія відбулася, чому предмет став таким.
Обов’язково знайомлю учнів з типовими структурами опису, розповіді, роздуму. Так, опис передбачає: а) загальну характеристику предмета, явища, події; б) характеристику окремих деталей.
Опис нагадує фотографію, адже думка під час опису рухається не тільки в часі, а й у просторі.
Для структури розповіді характерний початок події, розвиток дій і закінчення. Думка рухається в часі.
Роздум (міркування) передбачає наявність тези, думки про щось, аргументів на підтвердження, висновків.
У практичній діяльності пропоную дітям проаналізувати, а потім і самим скласти зразки різних типів мовлення на одну тему, наприклад: висловлювання про калину, використовуючи опорні слова.
Знання учнями типів мовлення допомагає правильно структурувати власні висловлювання для ефективної реалізації комунікативної мети.
Спостереження за мовленням у реальному житті свідчать про те, що в текстах використовуються різні типи мовлення. Тому навчаю учнів виділяти й характеризувати їх, використовувати відповідні знання під час побудови й удосконалення власних висловлювань, а саме: розповідь на основі власного досвіду, опис предметів, елементарний роздум.
Усвідомлення учнями 5-го класу поняття діалог (розмова двох осіб) закріплюю під час виконання таких завдань:
- розіграти готовий діалог з опорою на текст;
- скласти діалог за зразком, у зв’язку з прочитаним, за початком, за картиною, за запропонованою ситуацією спілкування тощо;
- відновити пропущені репліки діалогу;
- відновити деформований діалог зі зміщеними репліками;
- самостійно розширити репліки діалогу.

4
Засвоєння особливостей діалогічного мовлення, зокрема способів досягнення мети, створення позитивного впливу на співрозмовника передбачає постійну увагу до питань етикету, аналізу портрета аудиторії (вік, стать співрозмовників, освіта, сфера інтересів тощо). Розвиток діалогічного мовлення учнів відбувається здебільшого під час бесід, рольових ігор, усного опитування.
Основні правила спілкування засвоюємо практично протягом усього періоду навчання. Вони відображають мовні традиції, загальноприйняті етичні норми, спрямовані на досягнення мети спілкування.
Для формування у школярів аудіативних умінь належного рівня, недостатньо використовувати виключно спеціальний вид вправ на окремо відведених годинах. Якщо це здійснювати епізодично, то результат буде малоефективним. Поєдную роботу з формування аудіативних умінь та навичок з іншими видами мовленнєвої діяльності: під час пояснення нового матеріалу, у процесі рецензування відповіді однокласника, складання й розігрування діалогів, підготовки до переказів та творів, творчих диктантів та
ін. На основі аудіотекстів пропоную завдання, що передбачають стислі відповіді на запитання за змістом, вибір правильної відповіді з декількох запропонованих, прогнозування теми (основної думки) за заголовком, за початковим фрагментом; пошук і фіксацію ключових слів (словосполучень), визначення важливої інформації та другорядної; поділ тексту на смислові частини, складання простого плану прослуханого (у формі питальних чи розповідних речень). Вибір завдання залежить від багатьох чинників: віку учнів, теми уроку, мети виконання, виду вміння та етапу його формування, особливостей мовного оформлення певного аудіотексту.
Усне й писемне мовлення перебувають у тісній взаємозалежності, тому й методика розвитку усного та писемного мовлення школярів має багато спільного. Дуже часто навчання усної відповіді, повідомлення, доповіді вимагає попереднього складання плану, тез, конспекту, запису окремих положень майбутнього висловлювання. У той же час підготовка письмового викладу, творів, роботи-мініатюри включає в себе усні відповіді на питання, перекази художнього тексту різних видів, нарешті, усні твори, діалоги за окремими фрагментами майбутньої роботи. Таким чином, усне мовлення сприяє оволодінню вміннями писемного мовлення, а письмове, в свою чергу, допомагає розвитку більш чіткого, правильного, логічно послідовного усного.
Уміння самостійно створювати тексти не може бути сформоване в учнів без наслідування готових зразків. Такими зразками і служать тексти, пропоновані для відтворення. Для того, щоб ефективно використовувати перекази, необхідно знати їх різновиди, врахувати специфіку кожного з них.
Проте справді творчого характеру перекази набувають тоді, коли необхідно доповнити текст матеріалом, якого в оригіналі не було,— ввести описи природи, дійових осіб, приміщень, оцінити вчинки, придумати початок або кінець. При цьому учень самостійно, на підставі власних спостережень,

5 прочитаного або почутого, створює цілі фрагменти, тобто виконує таку ж роботу, як і при написанні творів.
Різновидом творчого переказу можна вважати і переказ — переклад.
Хоч зміст і композиція тут відтворюються так, як і в докладному переказі, учневі доводиться самостійно добирати мовні засоби, що відповідали б засобам оригіналу.
Можливість поступово підвищувати рівень трудності, збільшувати обсяг відтворюваного тексту, вводити тексти різних типів і стилів мовлення, зосереджувати увагу на тому чи іншому аспекті формування мовних умінь — все це визначає цінність переказів.
Твори — самостійний зв'язний виклад учнями власних думок, почуттів, суджень. Роль їх у навчальному процесі дуже велика. Сама тематика націлює увагу дітей на певні явища життя, спонукає до узагальнень та висновків, і в цьому їх виховне значення.
Стислі перекази також вимагають цілісного відтворення змісту. Але з вихідного тексту треба зберегти найголовніше, відкинувши все другорядне, всі подробиці. Тому в основі підготовчої роботи - логічний аналіз змісту, відмежування головного від другорядного, виявлення тих елементів (це можуть бути фрагменти тексту, окремі речення чи навіть частини їх), які можна пропустити без порушення смислової цілісності висловлювання.
Особливу увагу звертаю на ті елементи, які становлять смисловий каркас тексту, підкреслюю, що їх обов'язково треба зберегти, інакше буде порушена змістова цілісність, загубиться головна думка.
Роботу над стислим переказом починаю на простих за змістом і невеликих за обсягом художніх текстах, цілих або уривках (напр., «Про двох цапків» М. Коцюбинського, «Чотири бажання» К. Ушинського), поступово збільшуючи їх обсяг.
Вибіркові перекази вимагають відтворення не всього змісту, а лише тих фактів, що стосуються певного персонажа, проблеми чи події. Основою роботи також служить аналіз усіх елементів змісту, але вже за тематичним принципом: зберегти потрібно буде навіть деталі, якщо вони мають відношення до вказаної теми. Отже, робота передусім вчить відбирати необхідний для висвітлення теми матеріал.
Методика підготовки до твору має враховувати природну структуру мовної діяльності, до якої входять: 1) орієнтація в ситуації спілкування; 2) орієнтація у змісті висловлювання; 3) планування; 4) реалізація задуму; 5) контроль.
Орієнтація в ситуації спілкування породжує мотив, дає усвідомлення мети, від якої залежатиме головна думка і стильове оформлення тексту.
Осмислення теми твору дозволяє окреслити обсяг змісту, зібрати й систематизувати необхідний матеріал, визначити підтеми, на які розчленовується тема, і, отже, обрати тип мовлення, скласти чіткий план викладу. На основі всього цього здійснюється відбір мовних засобів, необхідних для висвітлення теми. Таку систему розвитку мовлення впроваджую в педагогічній діяльності.

6
У 5 класі головна увага приділяється умінню осмислити тему, визначити її контури. З цією метою порівнюю близькі, але різні за обсягом теми: « Мої весняні канікул», «Один день весняних канікул», «Цікавий випадок під час канікул»
Учнівські твори бувають дуже різноманітними: за метою — навчальні й контрольні, за місцем виконання — класні й домашні; за формою викладу
— усні й письмові; за джерелами матеріалу — на основі власних спостережень, на основі почутого або прочитаного, за картиною, серією малюнків, діафільмом, кінофільмом чи телепередачею; за способом викладу думок (типом мовлення)—розповіді, описи, роздуми. Крім того, кожен твір оформлюється як текст певного стилю. Зміст, композицію, мовне оформлення учень вибирає цілком самостійно.
Твори за опорними словами — вправа націлена передусім на встановлення теми і її обсягу. Робота ця формує в основному технічні уміння, оскільки власні пошуки, навіть при неповному використанні опорних слів, доводиться здійснювати у вузьких межах.
В окремих випадках, з метою вироблення навичок уживати певні засоби вираження змісту, практикую твори-мініатюри з граматичним завданням, однак до цього виду роботи треба підходити дуже обережно, добираючи теми, які стимулювали б застосування потрібних слів і конструкцій (напр., в описі природи — прикметників чи однорідних членів речення, в роздумі, розповіді — складних речень).
Найбільший вплив на розвиток мовленнєвих умінь учнівські твори матимуть тоді, коли вони набудуть комунікативного характеру, коли вибір засобів буде зумовлений не завданням використати вказані слова, форми чи конструкції, навіть не потребою висловити певний зміст, а прагненням досягти намічених цілей. Тому у процесі роботи над твором особливо велика роль усвідомлення того, в якій ситуації спілкування може бути використаний створюваний текст.
Для того, щоб продемонструвати учням, як треба розгортати виклад і реалізувати задум, практикую колективне складання текстів (творів- мініатюр або фрагментів, що висвітлюють якийсь пункт плану). Добираючи одне за одним речення, учні спостерігають їх змістовий зв'язок, мовні засоби. Однак таку роботу можна виконувати лише на матеріалі, що вимагає не суб'єктивної оцінки, не вияву емоцій, а простого викладу інформації
(напр., складання замітки в газету ).
Отже, формування у дітей зв’язного мовлення – тривалий процес. Він вимагає неабияких зусиль, витримки, наполегливості й залежить від багатьох чинників. Лише за правильної організації навчання, добору вчителем оптимальних методів, прийомів і форм роботи зв’язне мовлення може стати підґрунтям до формування в учнів стійких мовленнєвих умінь, розвитку комунікативної компетентності. Досягнути цієї мети - завдання кожного педагога.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал