Головні тези конференції «Нова Україна – старі проблеми» 25 квітня 2014 року Національний університет «Києво-Могилянська академія»



Скачати 141.52 Kb.
Дата конвертації09.05.2017
Розмір141.52 Kb.
Головні тези конференції «Нова Україна – старі проблеми»

25 квітня 2014 року

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Вступне слово. Андрій Єрмолаєв, Директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна»:

Назва конференції «Нова Україна – старі проблеми» пов’язана з можливістю проаналізувати, яким чином ми потрапили в кризову ситуацію і які можливі кроки пов’язані з виходом з цієї ситуації.

Один з головних факторів, який багато хто не враховує при визначенні причин організованого протестного руху в Україні, є трансформаційні процеси та зміни української держави, які почали відбуватись приблизно півтора - два роки тому. Перше, на що варто звернути увагу, – це формування інститутів реального сектору економіки пов’язаних, з організацією «тіньового сектору». Другий аспект полягає у тому, що за останні півтора роки відбулись унікальні процеси по фактичній приватизації цілих державних інститутів в якості елементів реалізації корпоративних інтересів від податкової системи до сектору безпеки. Третій важливий момент полягає у тому, що весь період так званого «майданного руху» можна розбити на три етапи: антирежимний, пострежимний та період «кризи державності».

У першу чергу, незалежно від успіху учасників Майдану, у зв’язку з крахом режиму і моральний, і етичний обов’язок переможців сформулювати умови національного балансу на перехідний період до моменту, коли відбудеться легітимне перезавантаження складу влади.

Тимчасова влада мала ініціювати підписання нової політичної угоди, через зрив попередньої від 21 лютого, без участі екс-президента, але за участі уповноважених делегацій місцевих та регіональних органів самоврядування (мова йде про обласні ради). Така консолідація була б дуже важливим сигналом в плані збереження єдності та цілісності України.

Склад уряду і всієї вертикалі виконавчої влади на перехідний період до виборів президента та бажаних парламентських виборів, ідея так званого «технічного уряду» національної єдності. Питання полягає в тому, щоб там були представлені фахові представники непарламентських фракцій. Була б вирішена головна проблема – збалансування інтересів і заспокоєння суспільства в плані унеможливлення нелегітимного політичного реваншу.

Гарантії легітимно-конституційного процесу, в якому обов’язково мали приймати участь і представники регіональної влади, оскільки одна з центральних проблем – це реформа місцевого самоврядування.

Домовленість на мораторій про будь-які плебісцитарні вирішення проблем.

Створення умов для організації подальшого національного діалогу. Ідея створення «Національної асамблеї». Європейські дипломати, політики, експерти звертають увагу на те, що в Україні немає традиції та механізмів діалогу як постійно діючого «режиму» життя. «Національна асамблея» - це постійно діючий майданчик, де можна було б зібрати представників профспілок, враховуючи систему профспілок в Україні, і за галузевою ознакою, і за професійною ознакою, і в регіональному вимірі, які б могли, по-перше, за допомогою учасників-експертів сформулювати порядок денний проблем профспілкового руху: законодавчих, інституційних, організаційних – і цю позицію направити уряду.

Сесія І.

УКРАЇНА – ЦЕ ЄВРОПА?

Клименко Ірина, к. екон. наук, головний радник Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна»

Шлях до підписання Угоди можна розбити на декілька етапів:

1. У 2007 році була поставлена мета вироблення нового формату стосунків між Україною та Європейським Союзом.

2. Робота над текстом почалась у 2008 році, але криза, з якою стикнулась Україна та ЄС протягом 2009 - 2010 років, зробила менш актуальною роботу над цією Угодою.

3. Більш активний процес приходиться на 2011 рік, тому що протягом 2012 та 2013 року текст Угоди фактично не змінювався, але існували різні умови, за яких ЄС погоджувався підписати цю Угоду.

Політична та економічна історія Угоди про асоціацію був паралельний процес з тим, що насправді відбувалось в Україні, тому можна сказати, що більшою мірою бажання української влади, про те що Угода про асоціацію є метою для України, були імітацією.

У 2011 році українське суспільство висловлювалось стосовно вибору на користь ЄС та Митного Союзу практично однаково (42% - за ЄС, 40% - за МС). У березні 2014 року показники змінились, проте не суттєво (52% - за ЄС, 27% - за МС). По суті вибір схилився на користь Європейського Союзу, але є інші показники, які демонструють наскільки неоднорідною є Україна. На Заході 90% за ЄС, у Центрі – 70%, на Півдні – 29%, на Сході – 20%. На Сході 60% за МС, на Півдні – 40% .

Зараз ми маємо ситуацію, коли відносини з Росією виявились настільки складними, що ми не можемо моделювати, яким чином ми будемо розвивати свої відносини з обома партнерами.



Сіденко В., д. екон. наук, науковий консультант з економічних питань Центру Разумкова, член-кореспондент НАН України

Поняття Європа кожен наділяє власним змістом, як, наприклад, членство в ЄС; будучі поза межами Європейського Союзу, але будучи реальним учасником всіх європейських відносин та дотримання всіх європейських стандартів, як це робить Швейцарія, Норвегія та деякі інші; ми можемо розуміти Європу, як це робив Генерал де Голль, що Європа – це від Атлантики до Уралу. В Україні є представники різних підходів до трактування поняття Європа.

Нова Україна – це наші очікування на майбутнє і навіть при тому, що країна за кілька місяців стала не тою, якою була в жовтні, ми розуміємо, що більшість реформ попереду і насамперед головні реформи – це зміна нашої свідомості.

Ми отримали лише приєднання до одного з трьох основних стовпів Європейської політики. Ми не приєднались до соціально-економічного стовпа, до внутрішньої політики, а приєднались лише до спільної зовнішньої політики та безпеки. Це є вимушено-компромісна формула, яка, на жаль, не могла бути іншою за тих умов, в яких опинилась країна після революції.

Сьогодні працює один сценарій – силової конфронтації. Доки цей сценарій працює, говорити про якісь інші сценарії можна лише суто у теоретичній площині.

Одна з помилок, яку зробив новий уряд, – це те, що він надто повільно повів себе в питаннях децентралізації влади. Конституційну реформу не можна провести за тиждень, але можна прийняти якийсь документ до обговорення про принципи, який би з’ясував конституційні принципи, які б полягли в основу оновленої конституції.

Ми маємо розуміти, що те розмаїття, яке допускає європейська інтеграція як в моделях побудови національної політики, так і в місцевих особливостях, так і в тому, що кожна людина має право трактувати, що вона бере від європейської інтеграції. Але Європа – це не шаблон, це певний набір принципів, яких необхідно дотримуватися в своїй поведінці, не тільки індивідуальної свободи, але й індивідуальної відповідальності, принцип демократії органів влади, соціальної відповідальності бізнесу, принцип того, що всі питання мають вирішуватись шляхом діалогу, переговорів, а не шляхом сили, принцип непорушності існуючих кордонів, які не можливо намагатись Європі ламати таким чином, як це роблять наші східні сусіди.

Ратувухері Т., к. політ. наук, головний економіст відділу стратегічного планування UniCredit Bank

Часть, которая сейчас подписана, то по части обязательств Украины по отношению к ЕС и еврорынку, то в основном идет дополнение, что Украина рассчитывает на то, что будет потом выполнять те условия по стандартам Европы. Большая часть документа, который не является уже дополнением, относится ко всем сферам экономики и политической системы Украины, которые нужно самой стране поменять.

Подписав документ, в нем достаточно четко и прозрачно указано на интеграцию Украины в военно-политические структуры Европы. Проставлены определенные акценты, что именно получает и куда интегрируется Украины, которые были сделаны на фоне заявления президента РФ.

Основные проблемы в ситуации подписания Ассоциации – это не вопрос, потому что Украина зависима от России, а вопрос в том, что отношения между странами поставлены не на экономических и рыночных основаниях, а на чисто политических.

В отношениях с Россией будут разные проблемы и аспекты взаимоотношений. Главная проблема России заключается в мультикультурализме, проблеме ведения многосторонних отношений. Все отношения, которые происходят в рамках государств, – это все планирование на краткосрочный горизонт, в отличие от Европейского Союза, который является долгосрочной перспективой.

Сесія ІІ

СОЦІОКУЛЬТУРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНИ: ГУМАНІТАРНИЙ ВИМІР

Щербина В., д .соціол. н., головний радник Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна»

Коли ми кажемо про суспільство, ми кажемо про уклад спільної діяльності, якою є наша Україна. Виділяють різні культурні уклади, якими характеризують суспільну взаємодію, що історично розвивалась та має місце у різних суспільствах. Говорять про традиційний уклад, говорять про модерний уклад та постмодерновий уклад. Вони відрізняються не текстуально, бо люди, які живуть у цих суспільствах, використовують одній й ті ж культурні символи, але вони в них вкладають різний соціальний зміст.

Для представників традиційного типу Україна бачиться як такий собі храм, утворення з людей, які мають тотальну систему ціннісного розуміння, для чого вони існують, є носіями і відстоюють цю систему. Для представників модерного типу культури Україна є носієм, де можна реалізовувати свої життєві сили, добиватися цінностей, пов’язаних з життям того покоління, до якого належить ця людина, з життям цієї спільноти. Для постмодерна – це простір потоку міжіндивідуальної взаємодії.

Культурні уклади є певними аналітичними інструментами, які дозволяють нам розбиратися, бачити реальну картину культурної взаємодії між різними суспільними групами у суспільстві.

Старим в «новій» Україні є те, що в нас залишилось уявлення про можливість існування моноукладного суспільства. Тобто людина, яка належить до традиційного укладу, вважає, що сенсом цієї перетворюючої діяльності, якою є соціальна революція, є створення суспільства, де всі люди однаково будуть носіями одного і того ж типу цінностей: всі будуть ходити в церкву, всі будуть визнавати певну інтерпретацію історичних подій.

Те, що зараз називається конфліктом Сходу і Заходу, в дійсності є конфліктом типу міжкультурної взаємодії – між тими, хто орієнтований на модерн, і тими, хто орієнтований на традицію.



Черноморець Ю., д. філос. н., релігієзнавець

Церкви і релігійні організації усвідомили себе інститутами громадянського суспільства, що по факту в умовах нерозвиненості українського громадянського суспільства вони опинились в ролі готових інститутів громадянського суспільства, тим більше, що у них ієрархічність дуже часто поєднується із саме структурами мережевими, горизонтальними, які надзвичайно розповсюджені. З цим було пов’язано усвідомлення ролі адвоката.

Треба перестати думати про церковні відносини в розімкненому плані, що існує церква та існує держава, також існує третій партнер – громадянське суспільство. З одного боку, церкви залишаються сакральною владою, а з іншого – вони переважно є в ролі громадянських організацій. Співпраця між церквою і державою можлива тоді, коли церкви вже мають симфонію співпраці з громадянським суспільством.

Вимога повної реалізації політики захисту прав віруючих. Віруючи вважають, що в Україні необхідна реалізація трьох складових національної ідеї: солідарність, захист прав кожної людини як богообразної істоти і правова держава. Права віруючих не відірвані від захисту всіх прав, в тому числі права суспільства на правову державу.

Прийняття закону-концепції державних відносин, яка напрацьована ще у 2005 році церквами спільно з Інститутом Разумкова. На сьогодні в Україні є захист прав віруючих, але він не реалізований повністю, тому треба посилити захист прав віруючих, повна самостійність церков і невтручання держави у внутрішню діяльність церков, поєднання американської та німецької моделі співпраці між церквами, громадянським суспільством і державою. В межах цієї концепції пропонується створити особливу європейську модель, яка була б альтернативою щодо тієї моделі, яка існує сьогодні.

Курбатов С., канд. філос. н., старший науковий співробітник ІВО НАПН України, дослідник Інституту східноєвропейських досліджень, Упсала, Швеція

Коли ми входимо в гуманітарний вимір, ми стикаємось з певними фундаментальними філософськими поняттями «історичної долі» і, зокрема, з поняттям «часу» і «простору» як горизонтів інтерпретації гуманітарної політики.

Коли ми намагаємось осмислити Україну в контексті гуманітарної політики, ми балансуємо між культурно-історичною традицією та інноваційною парадигмою. Якщо подивитись на це темпоральне перехрестя з точки зору такого соціального інституту, як університет, то ми можемо побачити дві складові університетської місії – навчання та дослідження.

На просторовому перехресті ми зустрічаємо не менш драматичну колізію. З одного боку, національна гуманітарна політика в традиційному визначені цього слова, а з іншого – глобальне.

На перехресті темпорального і просторового ми зможемо знайти той мегасенс, який зробить нас успішними. Проте, щоб бути успішними, треба не забути про людину, адже «все прогрессы реакционные, если рушится человек», як казав російський поет Андрій Вознесенський.

Ручка А., д. філос. н., проф., головний науковий співробітник Інституту соціології НАН

Сьогодні ми можемо спостерігати загострення даної проблематики, і це ми бачимо за межами України: різноманітні ризики, кризи – воно прийшло і до нас. Загострення відбулося через різноманітні невпевненості, губленості.

Фундамент культури – це цінність. Сьогодні зміст цього концепту коливається між наголосом на належності і бажаності.

У теоретичній соціології виникло декілька напрямків: один напрямок пов’язаний з об’єктивною трактовкою цінностей, бо вони є трансцендентальними. Об’єктивний напрямок пов’язаний також з об’єктивністю предметів, станів, властивостей які оточують нас і існують незалежно від нас. Друга позиція – це суб’єктивістська позиція, яка каже, що цінності виробляються людьми, тому що вони важливі, бажані і необхідні для людського життя. Існує також проміжна позиція об’єктивно-суб’єктивна.

На сьогодні існує декілька теорій ціннісних змін. Авторами цих теорій є Рональд Інґлегарт, Елізабет Ноель-Нойман, Гельмунд Клагес. Рональд Інґлегарт запропонував таку гіпотезу, що у зв’язку з тим, що суспільство багатіє, змінюється ціннісна ментальність. Елізабет Ноель-Нойман вважала, що ціннісні зміни, які ми спостерігаємо, руйнують класичні чесноти. Гельмунд Клагес зазначав, що ми не можемо спостерігати про одну лінію змін. В суспільстві є багато різних змін.

Сесія ІІІ

ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ:

ІСПИТ НА МІЦНІСТЬ

Маркєєва О., головний радник Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна», заслужений юрист України

На сьогодні ми опинились у просторі, який є майже незахищеним. Всі папери, які були підписані стосовно безпеки України, виявились такими, що просто не працюють. Стара система міжнародного права та балансу сил була повністю зруйнована Росією. По суті, починається процес створення міжнародних правил гри, абсолютно нових.



Леонид Гозман, российский политик, президент Общероссийского общественного движения «Союз Правых Сил»

Действия Путина кажутся абсолютно нелогичными. Крым – достаточно депрессивный регион с очень слабой и плохо развитой инфраструктурой. Говорить у конкурентоспособности Крыма как курортной зоны может только человек, который не был ни в Крыму, ни на нормальных курортах.

Чем РФ заплатила за Крым? Минимально Россия должна будет вкладывать туда от 3 млрд. дол. в год до 6, просто для поддержания жизни на полуострове – это без инвестиционных проектов, без дорог, мостов, электростанций, которые абсолютно необходимы на полуострове, с учетом полной зависимости Крыма от Украины.

Сейчас происходит остановка проектов с Россией. Действующие инвестиционные проекты продолжаются, потому что бизнес не хочет ничего терять, но новые проекты не будут начинаться, потому что вкладывать в Россию, которая продемонстрировала нестабильность, недоговороспособность, западный капитал не захочет.

Что мы получили? Единственное, что мы получили, – надежность базы Черноморского флота в Крыму. У Путина была главная задача – восстановление своей легитимности. Легитимность Владимира Владимировича никогда не стояла на выборах, они просто оформляли юридически его власть. В первые недели его власти легитимность стояла на династическом принципе, но очень скоро эта легитимность заменилась на ту, которая основана на харизме.

Что дальше? С присоединением Крыма, российский народ получил успешную идентичность, то есть – повод гордится собой и своим народом. Дальше наступит период «похмелья».



Поляков Л., Заступник Міністра оборони України

Поки що, не зважаючи на всі процеси глобалізації, факт залишається фактом – глобальне суспільство розділено на нації, які існують в рамах національних держав.

Для того, щоб суспільство розвивалось, воно потрібно надавати пріоритети одним механізмам, але якщо воно забуде про безпеку свого розвитку, то воно приречене.

Якщо наша еліта, намагаючись розвивати національну державу таким чином, як вона розвивала на користь якимось корпоративним, вузько-суб’єктивним інтересам, то вона не буде думати про національні інструменти. Основним інструментом держави є збройні сили, або воєнна організація, або ще ширше – сектор безпеки.

Що ми маємо в секторі політичної настройки у воєнній безпеці? По-перше, це те, що суспільство консолідується, воно загалом готове захищати свою державу. По-друге, це тільки формується, проте це те, що еліта цього суспільства поки що далека від вимог, які пред’являються суспільством.

Наразі еліті надався шанс спробувати себе у ролі провідника. Якщо брати ключові посади, то це виконуючий обов’язки Президента, прем’єр-міністра тощо.

Проте зараз є питання невизначеності, оскільки передбачити дії людини, якої пріоритети не розвиток держави, а суб’єктивні уявлення про свою роль – бачити дії цієї людини неможливо. Ми маємо бути готові до будь-якого варіанту.

Замятін В., провідний експерт політико-правових програм Центру Разумкова

Так склалось, що українське суспільство стає українською нацією, дуже сильно випереджає у своєму розвитку правлячий клас.

Насправді той процес, який ми зараз переживаємо, починався як перехід від населення до суспільства, а зараз ми можемо говорити про систему ілюмінації під впливом зовнішнього чинника. Зараз ми маємо шанс перейти до європейської традиції створення національної держави та нації.

Досі у нас не було надійної системи комунікацій між людьми з різних регіонів, як і загальнонаціональної інформаційної політики, а також методів її захисту.



Лупацій В., головний радник Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна»; к. соціолог. н.

Розгортання глобальної кризи привело до усвідомлення того, що американо-центрична модель світового устрою все менше відповідає викликам сучасної епохи. Стабілізація на основі ідеології «багатополярного світу», до якої постійно апелювали лідери РФ, також не стала реальністю. Більшість країн та союзів розпочали інтенсивний пошук моделей поведінки, які покликані забезпечити безпеку та розвиток в умовах глобальної невизначеності.

Провал економічної модернізації, консервація політичної моделі та політика каналізації соціальної ініціативи в Росії засвідчили, що РФ не здатна бути донором у системі міжнародної безпеки, яка заснована на міжнародному партнерстві та інклюзивному розвитку. Проект «Енергетичної імперії», які останні роки розбудовував В.ПУтін, не став для РФ перепусткою до клубу архітекторів нового світоустрою. Володимир Володимирович зрозумів, що він не потрапляє за стіл перемовин ключових гравців, які будуть формувати новий світовий порядок. Відтак, акціонери російської держави-корпорації стали ініціаторами нової гри, яка орієнтована на розгортання сценарію «багатополярний хаос».

Україна для Росії - це лише плацдарм для подальших торгів за місце у клубі супер-держав, які претендують на формування нового світоустрою. Відтак, для України принципово важливо не дозволити поставити себе в позицію «розмінної монети» між РФ, США та країнами Північноатлантичного блоку. У питаннях національної безпеки ми не можемо обмежуватись виключно активністю в межах євроатлантичного співтовариства. Для України принципово важливо домогтися моральної та міжнародно-політичної підтримки з боку нових геополітичних та геоекономічних центрів зростання (Китай, Індія, Японія, Бразилія тощо).

Сьогоднішня стратегія Росії щодо України – це фактично плагіат підходу, який був закладений у стратегію національної безпеки США – «м’яка сила та жорсткі інструменти». Консолідація українського суспільства та формування модерної нації в Україні відбувається як реакція на жорсткі інструменти - анексія Криму, терористичні дії з боку російських бойовиків та найманців, переслідування та насилля щодо політичних опонентів. Натомість, українське суспільство та державні інституції залишаються надзвичайно вразливими до «м’якої сили», з допомогою якої РФ провокує та розпалює громадянський конфлікт в Україні.

Гібридна війна, яку РФ нав’язує нам, починається та закінчується в інформаційно-когнітивній сфері. АТО, яку Україна веде в рамках права на самооборону та захист державного суверенітету, не вистачає не лише скоординованості та воєнно-технічного забезпечення. Найбільший дефіцит – це інформаційно-ідеологічне наповнення та морально-психологічний контекст оперативних планів та анти-терористичних операцій, які здійснюють військові та безпекові підрозділи Україні. Для того, щоб вижити, Україна повинна створити власну версію сучасної «когнітивної зброї». Плани щодо протидії агресії РФ повинні стати продуктом сплаву та інтеграції політичного лідерства, громадської ініціативи, інформаційно-ідеологічного контексту та потенціалу силових спецпідрозділів.

Ключове питання – це забезпечення міжнародної легітимації дій української влади та суспільства в умовах кризи держави пост-радянського типу.

По-перше, необхідно знайти спосіб донесення світу ідеї про те, що Україна бореться з агресором не тільки за свою територіальну цілісність. Повалення режиму Януковича стало запуском соціального експерименту – «недієздатна держава – життєздатне та відкрите до соціальних інновацій суспільство». Україна захищає не лише свою власну територію, вона прагне захистити пілотний проект, пов’язаний із пошуком нової формули соціального порядку, адекватного викликам 21-го століття та епосі кризи класичних моделей представницької та електоральної демократії.



По-друге, світ шукає посткризову модель устрою і, очевидно, Україна і та модель розвитку, з якою ми прийшли до цієї війни і внутрішньої кризи, повністю себе вичерпала.

Нарешті, національна безпека не є монополією Президента, Ради національної безпеки, тощо. Для того, щоб задіяти потенціал, який ми бачимо у суспільстві в напрямку вирішення питань безпеки, необхідно створити майданчик на кшталт Ради чи Комітету людської (суспільної) безпеки.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал