Головне управління освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації




Сторінка2/12
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.04 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
"громадянину світу":
Розв'язування проблем із точки зору глобальної перспективи. Кооперація в роботі. Розуміння, толерантне прийняття і поважання культурних відмінностей. Здатність ненасильницького вирішення проблем. Критичне мислення. Участь у політиці. Зміна свого стилю життя заради захисту довкілля. Захист людських прав.
Загальнонавчальні уміння, навички і способи діяльності
А.В.Хуторський групує в блоки відповідних особистісних якостей, що підлягають розвитку
1)
когнітивні (пізнавальні) якості – уміння відчувати навколишній світ, ставити питання, відшукувати причини явищ, демонструвати своє розуміння або нерозуміння питання тощо
2)
креативні (творчі) якості – натхненність, фантазія, гнучкість розуму, чуйність до протиріч свобода думок, почуттів, рухів прогностичність критичність наявність своєї думки тощо


11 3)
оргдіяльність (методологічні) якості – здатність усвідомлення цілей навчальної діяльності та уміння їх пояснити уміння поставити мету й організувати її досягнення здатність до нормотворчості; рефлексивного мислення, самоаналізу і самооцінки тощо
4)
комунікативні якості зумовлені необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, зоб єктами навколишнього світу і його інформаційними потоками уміння відшукувати, перетворювати і передавати інформацію виконувати різні соціальні ролі в групі і колективі використовувати сучасні телекомунікаційні технології (електронна пошта, Інтернет) тощо
5)
світоглядні якості, що визначають емоційно-ціннісні установки учня, його здатність до самопізнання і саморуху, уміння визначати своє місце і роль у навколишньому світі, усім ї, у колективі, у природі, державі, національні і загальнолюдські спрямування, патріотичні і толерантні якості особистості тощо. Перелік даних груп якостей спирається на цілісне уявлення про учня як людину, що має фізичну, емоційну та інтелектуальну складову, а також ціннісну, духовно-етичну основу життєдіяльності. Інтегральні характеристики якості підготовки учнів, пов'язані з їхнього здатністю цільового осмисленого застосування комплексу знань і способів діяльності стосовно певного міждисциплінарного кола питань,
А.В. Хуторський називає освітніми компетенціями. Освітня компетенція – це
сукупність смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності
учня стосовно певного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для
здійснення особистісно і соціально-значущої продуктивної діяльності. Ієрархію освітніх компетенцій цей автор з'ясовує відповідно до розділення ним змісту освіти натри складові загальну метапредметну (для всіх предметів, міжпредметну (для циклу предметів або освітніх галузей) і предметну (для кожного навчального предмета. Встановлюється трьохрівнева ієрархія компетенцій
1)
ключові компетенції – відносяться до загального (метапредметного) змісту освіти
2)
загальнопредметні компетенції – відносяться до певного кола навчальних предметів і освітніх областей
3)
предметні компетенції – часткові стосовно двох попередніх рівнів компетенції, що мають конкретний описі можливість формування у рамках навчальних предметів. Перелік ключових освітніх компетенцій визначається на основі головних цілей загальної освіти, структурного подання соціального досвіду і досвіду особистості, а також основних видів діяльності учня, що дозволяють йому опановувати соціальний досвід, отримувати навички життя і практичної діяльності в сучасному суспільстві. Зданих позицій ключовими освітніми компетенціями є наступні
1.
Ціннісно-смислова компетенція. Загальнокультурна компетенція.
3.
Навчально-пізнавальна компетенція. Інформаційна компетенція. Комунікативна компетенція.
6.
Соціально-трудова компетенція. Компетенція особистісного самовдосконалення.

На такому переліку ключових компетенцій у найзагальнішому вигляді авторі зупиняється, вказуючи а) що він потребує деталізації як за віковими рівнями навчання, такі за навчальними предметами та освітніми галузями б) розроблення освітніх стандартів, програмі підручників з окремих предметів повинно враховувати комплексність змісту освіти, що представляється в них, з точки зору внеску у формування загальних ключових компетенцій в) потрібно визначити необхідне і достатнє число пов'язаних між
собою реальних об'єктів, що вивчаються, і знань, умінь, навичок та способів діяльності, що формуються при цьому г) освіта, що проектується наданій основі буде забезпечувати не тільки розрізнені предметні знання, але і цілісну компетентнісну освіту. Освітні компетенції учня гратимуть багатофункціональну метапредметну роль, що виявляється не тільки в школі, але і всім ї, уколі друзів, у майбутніх виробничих відносинах. Підсумовуючи результати встановленого щодо впровадження К- підходу, бачимо, що конкретні ключові компетентності і метакомпетентності, поняття "уміння, "здібності, "якості" та "знання" виступають взаємозамінними. Тобто вживання будь-якого з них, замість будь-якого іншого поняття, не змінює принципово нашого уявлення про кінцеві результати навчання як здатність (чи "уміння, "здібності, "компетентності, якості, "знання) розумітися у певній сфері та досягати в ній результатів. У чому ж тоді специфіка компетенізації освіти Спроба з'ясувати її, рухаючись по шляху конструювання переліків компетентностей та намагаючись не забути жодної важливої, не наближає нас до розуміння механізму конструювання К-підручників і К-програм. Ми повертаємося до звичних завдань визначення для навчання необхідної і достатньої множини
пов'язаних між собою реальних об'єктів та знань, умінь, навичок і способів діяльності, що формуються. Одначе гарантію, що компетентнісна упаковка
ЗУНів сприятиме вищій ефективності освіти, ніхто не дає. Спробуємо цю проблему розв'язати інакше, переформулювавши її. Йдеться не про відкидання
К-підходу, а про вироблення алфавіту його процесуалізації та неприпустимість його абсолютизації в освітній практиці. Щоб реалізувати на практиці таке розуміння компетентностей необхідне систематичне їх моделювання (наприклад, за зразком Емпрінт- методу, надаючи можливість свідомої передачі учням компетентності учителів і авторів підручників.
Література:
1.

Життєва компетентність особистості : науково-методичний посібник
/ За ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен]. – К. : Богдана, 2003. – 520 с.
2.

Клепко С. Ф. Філософія освіти у європейському контексті /
С. Ф. Клепко. – Полтава : ПОІППО, 2006. – 328 с.
3.

Фрейре Пауло / Педагогіка пригноблених [ пер. Олександр Дем`янчук]. –
К. : Юніверс, 2003. – 166 с.


13
Саморегуляція у запобіганні стресових станів менеджера як основа
його здоров’язберігаючої компетентності

Гриньова М.В.

Науково-технічний прогрес, прискорення темпу життя сучасної людини, інформаційні перевантаження, забруднення навколишнього середовища спричинюють серйозний вплив на стан здоров'я людей і керівників зокрема. Тому одною з головних життєвих компетентностей є здоров`язберігаюча. Спосіб життя – це цілісна сукупність повсякденного життя людей, що визначається індивідуальними психічними особливостями
- потенціалом здоров'я, закладеним у кожній людині
- життєвим досвідом
- сімейними і місцевими звичаями
- стандартами життя, вдача для даного соціального шару, даного регіону, даної держави (наприклад, мешканець міста або села, мешканець Західної або Східної Європи, мешканець СНД та ін.). Спосіб життя охоплює трудову діяльність, побут, форми використання вільного часу, форми задоволення матеріальних і духовних потреб, норми поведінки людей в типових ситуаціях.
Ортобіоз – правильний, розумний спосіб життя. На думку І.
Мечникова, ортобіоз – це системоутворююча умова довголітньої працездатності людини. Сучасний же керівник працює, як правило, в умовах дефіциту часу надлишку інформації ненормованого робочого дня постійного тиску із сторони підлеглих і вищестоящого начальства що змушують йти на ризик одночасного рішення декількох різнорівневих задач. Систематичні перевантаження і стани напруження повсякчас стають для керівника звичними. Сучасна управлінська діяльність – найбільш яскравий зразок перенапруженого ритму життя. Як правило, в своїй повсякденній діяльності керівник зосереджений на рішенні багатьох задач. Все це спричиняє активну нервову діяльність, що, в свою чергу вимагає великих зусиль і напруження. Управлінська діяльність – це постійна напруга нервової системи людини, активна розумова робота, це вантаж персональної відповідальності, постійне рішення позаштатних завдань, це щоденний замах на здоров'я ділових людей, на їх вищу нервову діяльність. Вища нервова діяльність керівника щоденно піддається впливу, у першу чергу, трьох чинників великого обсягу аналітико-синтетичної діяльності мозку, хронічного дефіциту часу, високого рівня особистої мотивації, що може викликати

стреси, утомлюваність, погіршення здоров'я. На жаль, керівнику якого не втрачена здатність продуктивно трудитися, повноцінно виконувати різноманітні управлінській життєві функції, рідко задумується про своє здоров'я, звертає мало уваги на його стан. Разом з тим практика свідчить, що більшість захворювань сучасних ділових людей виникають через недолік рухової активності, нервові перевантаження, порушення серцево-судинної системи, почуття психологічної незахищеності. З усіх органів нашого організму найбільш беззахисний головний мозок. У ньому протікає майже 25 % всіх обмінних процесів. Функціонування нервової тканини залежить, у першу чергу, від рівня глюкози в крові, при значному зниженні якого негайно виникають змінив нервовій діяльності, що ведуть до стресових ситуацій. Статистика свідчить, що вданий час в умовах міст кожні двоє з п'яти страждають стресами та депресією. У процесі трудової діяльності людина випробовує вплив різних факторів, що часто призводять до напруги функціонуючих систем. Емоційні перевантаження можуть призвести до явища, зворотного гальмуванню, психоемоційної (нервової) перенапруги. За визначенням А. Киколова, психоемоційна перенапруга – це стан організму, що знаходиться між нормальними і патологічними реакціями. Цей стан можна ще визначити як преадаптацію, тобто функціонування системи на межі норми її адаптації, коли мобілізуються всі резервні системи зростаюча інтелектуалізація професійної діяльності при поступовій ліквідації фізичної праці заміна багатьох видів некваліфікованої праці кваліфікованою, пов'язаною з обслуговуванням складних автоматизованих механізованих установок збільшення ролі мисленнєвої діяльності яка потребує підвищеної уваги, активного спостереження і контролю, переробки інформації і прийняття рішення в умовах гострого дефіциту часу ріст інформаційного перевантаження вчених, конструкторів, інженерів, архітекторів, робітників мистецтва, літератури і управлінського апарату зростаючі вимоги пов'язані з інтенсифікацією професійної підготовки. У результаті цього механізми адаптації організму людини, що склалися раніше, у нових умовах відстають від вимог життя. А це, у свою чергу, викликає значний ступінь фізичної і психічної перенапруги організму людини, що призводять до стану стресу. Поняття стрес спочатку виникло у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму у відповідь на будь-який несприятливий вплив. Пізніше під стресом стали розуміти велике коло станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори) на фізіологічному, психологічному і поведінковому рівнях. У залежності від виду стресора (чинника, що викликає стан стресу, виділяють фізіологічний і психологічний стрес. Останній підрозділяється на інформаційний (виникає в

ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не справляється з завданням, не встигає приймати рішення в необхідному темпі та при високому ступені відповідальності за наслідки) і емоційний (з'являється в ситуаціях погрози, небезпеки, образи і т. п. Симптоми захворювання такі настає безсоння, виникають головні болі, погіршується апетит, настрій, під очима з'являються мішки, темні кола, пальці на руках і ногах холодні. Стрес перетворюється в дистрес під впливом деяких емоційних факторів, наприклад, невдач, незадоволення життям, невизнання успіхів. На думку Г. Сельє, найшкідливішим є стрес, котрий виник в результаті невдачі зруйнованих надій. Дистрес, викликаний невиправданими зусиллями, нереалізованою мрією, залишає в організмі незворотній рубець, що тягне за собою хворобу.
Дистрес призводить до підвищення кров'яного тиску, виникнення серцевих нападів, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, різних типів психічних розладів. Колими чуємо від лікарів, що потрібно уникати стресу, очевидно, потрібно розуміти це як пересторогу стосовно шкідливих проявів дистресу для здоров'я. Існує шість засобів виходу із дистресу. Зробіть кілька глибоких вдихів і намагайтесь не звертати уваги нате, що серце б'ється частіше, ніж звично. Намагайтесь дати м'язам розслабитися. Яким би важким це не було, намагайтесь увесь час дивитися на людину, з якою маєте справу. Не намагайтесь посміхатися співрозмовнику, якщо невпевнені, що посмішка ваша природна. Якщо не можете розслабитися, намагайтесь зрештою зберегти спокій. Коли високий рівень адреналіну викликає неспокій, якщо ситуація дозволяє, займіться будь-якою фізичною справою. Уміння керувати своїми емоціями, знижувати рівень емоційної напруги, долати хвилювання необхідні в багатьох ситуаціях. Саморегуляція є уміння особистості керувати станом свого здоров’я, емоціями, психічним станом свого організму, діями, вчинками, поведінкою. Таке вміння запобігає розвитку надмірної нервової напруги, допомагає зберегти здоров'я. Канадський біолог і лікар Ганс Сельє, який першим застосував поняття стрес, пропонує прийоми, що зводять до мінімуму уразливість людини до стресових факторів визнайте, що досконалість неможлива, але в кожному виді досягнень є своя вершина, прагніть до неї й задовольняйтеся цим цінуйте радість справжньої простоти життєвого укладу яка б життєва ситуація у вас не виникла, подумайте спочатку, чи варто боротися постійно зосереджуйте увагу на світлих сторонах життя і надіях, що можуть поліпшити ваше положення і ваш стан намагайтеся забувати про огидне, безнадійне і важке, довільне

відволікання – найкращий спосіб зменшити стрес ніщо не впливає на людину сильніше, ніж невдача ніщо не підбадьорює сильніше, ніж успіх навіть після нищівної поразки боротися з гнітючою думкою про невдачу найкраще за допомогою спогадів про колишні успіхи навмисне пригадування – діючий засіб відновлення вірив себе, необхідної для майбутніх перемог якщо вам потрібно зробити неприємну справу, але вона необхідна для досягнення мети, не відкладайте її розкрийте нарив, щоб усунути біль, замість обережного погладжування, що лише продовжить хворобливий період урахуйте, що в суспільстві завжди будуть вожді й ті, кого ведуть, але вожді потрібні лише доти, поки вони слугують своїм послідовникам не забувайте, що немає готового рецепту успіху, придатного для усіх ми всі різній наші проблеми теж. Уміння радіти, насолоджуватися життям, знаходити в буденному існуванні позитивне – яскравий показник здоров'я керівника. Саме тому лікарі, коли їх запитують, що потрібно робити з метою збереження свого здоров'я, радять саме профілактику радістю. У психологічному плані життєрадісність обумовлена певними чинниками розмаїття вражень, музика, спілкування з природою, любов у самому широкому змісті – подяка, повага, довіра, замилування, дружнє ставлення, доброзичливість. В. Шепель з метою підтримки працездатності і життєвого тонусу пропонує керівникові упродовж кожного шестигодинного циклу (крім часу, що відведений на сон) одну годину використовувати на рекреацію (фізичне зміцнення упродовж робочого дня робити від 4 до 6 гімнастичних пауз, проходити за день не менш 7 км релаксацію (психічне розслаблення і переключення емоцій катарсис (моральне очищення. Основна задача керівника – не допустити розвитку дистресу. Головним засобом у цьому є оволодіння методиками саморегуляції усвідомити можливості власного організму намагатися розраховувати і свідомо розподіляти свої навантаження навчитися переключатися з одного виду діяльності на інший помірковано сприймати життєві та виробничі конфлікти не намагатися завжди бути кращим за всіх навчитися керувати, застосовуючи аутогенні тренування – систему прийомів свідомої психологічної саморегуляції людини. Цей вид саморегуляції застосовується з метою виявлення і використання психофізіологічних і психічних резервів людини в її продуктивній праці. Приклади аутотренінгів, що сприяють саморегуляції Моє зцілення вже відбувається. Я довіряю своїй внутрішній мудрості. Я готова прощати. У мене ідеальний життєвий простір. Я можу звільнитися від минулого і пробачити всіх. Я хочу змінитися, звільнитися від старих негативних переживань.

Кожна моя думка створює моє майбутнє. Ніяких нарікань. Я відчуваю себе спокійно у Всесвіті і життя любить і підтримує мене. Таким чином, світлі думки, віра в себе, уміння адекватно реагувати на складні управлінські ситуації – це фактори, що сприяють формуванню життєзберігаючої компетентності. Вона є найоптимальнішим фактором у досягненні успіху в роботі менеджера і є перешкодою для прояву стресових станів.
Література:
1.

Гриньова М. В.Саморегуляція : Навчально-методичний посібник /
М. В. Гриньова – Полтава : АСМІ, 2008. – 268 с.

Теоретико-методичні основи формування інформаційно-
технологічних компетентностей майбутніх перекладачів та вчителів
іноземних мов

Колос ЮЗ.

Сучасний розвиток суспільства, науки й техніки, динамічність світу та процеси глобалізації якісно змінюють роботу перекладача та вчителя іноземної мови. Якщо раніше більшу частину становили художні переклади, то сьогодні переважають переклади науково-технічної літератури. З’явилися нові види перекладів, серед яких – локалізація програмного забезпечення, переклад аудіовізуальних творів, веб-сторінок, машинний переклад тощо. Важливу роль в усіх випадках відіграє оперативність виконання перекладу.
Інформаційно-комунікаційні технології, з одного боку, надають допомогу в якості посилювача інтелектуальних можливостей перекладача, пришвидшують його роботу, аз іншого – висувають нові вимоги до його професійної підготовки. Останніми роками спостерігається розрив між освітньою базою вищих навчальних закладів та вимогами ринку праці, що породив чимало нарікань збоку роботодавців на підготовку майбутніх фахівців. Це призводить до тривалої адаптації на робочому місці, ускладнення працевлаштування і зниження престижу вищої освіти загалом. Розв’язати окреслену проблему покликаний компетентнісний підхід в освіті. Результатом освіти у світлі компетентнісного підходу є загальна компетентність людини, що має сформуватися у процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості. Поняття компетентності одержало наукове обґрунтування у вітчизняній та зарубіжній педагогіці. Проблему компетентності та


18
компетентнісного підходу аналізували Дж. Равен, Е. Шорт, І.О. Зимня, Н. Кузьміна, С. Маркова, А.В. Хуторський, Є. Шишов, Н.В. Баловсяк, НМ. Бібік, ТО. Вальфовська, А. Василюк, І.В. Гушлевська, С.Ф. Клепко, К. Корсак, О.І. Локшина, О.В.
Овчарук, І. Пометун, І. Родигіна,
О.Я. Савченко,
Л.В. Сохань,
В.Ю. Стрельніков,
І.М. Тараненко,
І.Г.
Єрмаков, І.М. Чемерис, І.П.
Ящук та ін. Теоретичні питання перекладу та особливості роботи перекладача досліджували В.І. Карабан, С. Ковганюк, В.Н. Комісаров, Л.К. Латишев,
Р.К. Міньяр-Бєлоручев, Г. Мірам, Г. Чернов, А. Чужакін, А.Д. Швейцер, А. Ширяєв та ін. Різні аспекти професійної підготовки перекладачів в Україні досліджували О. Павлик, Т. Пастрик, З. Підручна, К. Скиба, Н. Соболь, Л. Тархова, О. Шупта, А.В. Янковець.
Проблемам інформатизації освіти та застосуванню комп’ютерної техніки в навчальному процесі присвятили свої роботи І.Є. Булах,
Б.С. Гершунський,
Т.В. Карамишева,
Л.Л. Коношевський,
В.Є. Краснопольський,
І.І. Мархель, ЄС. Полат,
І.В. Синельник, ОМ. Сорока, Т.В. Солодкая, Н.Ф. Тализіна, В.М. Фатурова, Д.Є. Швець. Проблему формування інформаційної культури та інформаційної компетентності висвітлили у своїх працях НІ. Гендіна, НІ. Колкова,
І.Л. Скіпор, Л.С. Винарик, ОМ. Щедрин, АС. Гинкул, Н.В. Баловсяк,
Г.В. Вишинська, В. Гриценко,
Н.Г. Джинчарадзе, МІ. Жалдак,
О.П. Значенко, Ю.І. Машбиць, В.М. Монахов, Н.В. Морзе, ОМ. Тарасова та ін. Проблема формування
інформаційно-технологічних компетентностей майбутніх перекладачів у процесі фахової підготовки є актуальною, проте не розглядалася. Цей визначило тему нашого дослідження. Вивчення науково-педагогічних джерел дозволило зробити висновок, що у педагогічній науці існує три підходи до співвідношення понять компетентність і компетенція а) більшість учених розмежовують ці поняття (І.О. Зимня, О.І. Пометун, О.П. Ситник, Н. Хомський, А.В. Хуторський, ОМ. Дахін, НМ. Бібік, М.П. Ревуцький та
ін.); б) компетенція – складова частина життєвої компетентності
(І.Г. Єрмаков, ДО. Пузіков); в) поняття компетенція та компетентність тотожні, чіткого розмежування немає (І.М. Черемис). На нашу думку, компетентність – це результат освіти та життєвої діяльності людини поза освітнім закладом, що системно поєднує в собі знання, уміння, навички, досвід діяльності, ціннісні орієнтації, світогляд та особистісні якості людини, які вона здатна застосувати в конкретній ситуації для здійснення ефективної діяльності з метою виконання завдання або вирішення проблеми та отримання оптимального результату. Під компетенцією ми розуміємо сферу (область) знань чи життєдіяльності, у якій особа проявляє свою компетентність чи некомпетентність. Проаналізувавши освітньо–кваліфікаційну характеристику та освітньо–професійну програму підготовки перекладачів, ми дійшли

висновку, що серед професійних завдань перекладача чимало належить до інформаційної діяльності, зокрема, у межах тих виробничих функцій, які має вміти виконувати випускник спеціальності Переклад, він повинен вирішувати такі типові задачі діяльності як забезпечення письмової та усної комунікації у різних галузях господарства, науки і культури користування сучасними методами збирання і обробки інформації застосовування методів проведення наукових досліджень викладання перекладу із застосуванням сучасних технологій пошук інформації з використанням глобальних інформаційних мереж пошук інформації з використанням автоматизованих
інформаційно–пошукових та довідникових систем робота з базами даних. Спеціаліст також повинен мати уявлення про процеси, що відбуваються у сучасному суспільстві, бути ерудованим володіти розвиненою культурою мислення, вміти ясно і логічно висловлювати свої думки як усно, такі письмово, володіти навичками наукової організації праці, бути обізнаним з можливостями і методами застосування комп’ютерної техніки в своїй професійній діяльності бути спроможним самостійно опановувати нові знання, критично оцінювати набутий досвід перекладати, реферувати та анотувати державною та іноземною мовами різножанрові тексти використовувати у практиці перекладу довідкову літературу, різнотипні словники, бази даних і т. д.
Ми дійшли висновку, що комп’ютер у перекладацькій діяльності може використовуватися для 1) редагування тексту оригіналу та створення тексту перекладу 2) довідкової допомоги 3) для здійснення власне перекладу 4) для редагування тексту перекладу 5) для організації спілкування із замовником чи колегами. Таким чином,
інформаційно-технологічні компетентності перекладача

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал