Головне управління освіти І науки полтавської обласної державної адміністрації полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені м. В. Остроградського




Сторінка4/9
Дата конвертації17.02.2017
Розмір5.06 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема. Мета – проблема чи проблема – мета?
Мета заняття. Відпрацювання навичок самоконтролю, самоорганізації, толерантного поводження; формування в учасників позитивного ставлення до себе та до оточуючих, вміння переформулювати проблемну ситуацію як ситуацію розвитку, стимулювання закріплення нових способів поведінки та мислення в проблемних ситуаціях; згуртування колективу.
Хід заняття
1.

Привітання, оголошення теми та мети заняття

39
Останнє заняття практикуму – «Мета - проблема, чи проблема – мета?» Під час нього ми спробуємо відповісти на питання: Як досягти поставленої мети?
Чому, іноді, процес досягнення поставленої мети перетворюється для нас на велику проблему? Чи можуть проблеми бути корисними?
2.

Вправа «Мозковий штурм: проблема – це…»
Мета: з’ясувати, який зміст вкладають учасники в поняття «проблема”»
Обладнання: аркуш паперу А2, маркер.
Учасникам пропонується методом мозкового штурму продовжити фразу
«Проблема – це…»
Підсумок. Зазначимо, що спочатку будь-яка проблема – це лише ситуація і від нашого ставлення до неї залежить результат, якого ми досягнемо.
3.

Робота з проблемною ситуацією
Мета: активізувати учасників на пошук конструктивного рішення у проблемній ситуації.
Обладнання: аркуші паперу А4 –3шт., фломастери
Учасникам пропонується поділитися на 3 групи.
Завдання:
1)
Сформулювати проблему чи проблемну ситуацію (час виконання 5 хвилин): 1-ша група – професійна (проблема у роботі), 2-га група – проблема у спілкуванні, 3-тя група – сімейна проблема.
2)
Дати відповідь в групі на наступні запитання (час виконання 4 хвилини):

Якого результату ви бажаєте досягти у ситуації, що склалася?

Які кроки для досягнення бажаного результату ви можете зробити?
3)
Презентація результатів роботи групи та загальне обговорення (по 2 хвилини на виступ)
4.
Інформаційне повідомлення «Перетворення ситуації на проблему»,
додаток 5
5.
Колективна гра «Подорож», додаток 6
6.
Завершальне слово ведучого
На протязі місяця, що тривав наш практикум, ми з Вами переконалися, що будь-яку мету можливо зробити реальною та досяжною. І те, якого розвитку ми досягнемо в тій чи іншій ситуації, у значній мірі, залежить від нашого ставлення до даної ситуації та способів поведінки та мислення, які ми обираємо. Спробуйте уявити кожен свій день як захоплюючу подорож. Подорож у реальність. З чим Ви повернетесь з цієї подорожі? Зробить вона Вас сильнішим і мудрішим, чи відбере останні сили? Все залежить від Вас…

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1.
Баранова Н. П. Тренінг для вчителів педагогічної майстерності /
Баранова Н. П. – Х. : вид. група «Основа», 2009. – 159с.
2.
Водоп’янова Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. 2-е вид. / Водоп’янова Н. Е., Старченко Е. С. – СПб. : Питер , 2009. – 336 с.
3.
Грецов А. Г. Тренинги общения для подростков / Грецов А. Г. – СПб. :
Питер, 2008. – 160 с.

40 4.
Игра в тренинге. Возможности игрового взаимодействия / [Леванова Е. А.,
Волошина А. Г., Плешаков В. А., Соболева А. Н., Телегина И. О.]. – [2-е вид.]. – СПб. : Питер, 2008. – 208 с.
5.
Синельников В. В. Прививка от стресса / Синельников В. В. – М. : ЗАО
Центрполиграф, 2006. – 207 с.
6.
Синельников В. В. Сила намерения. Как реализовать свои мечты и желания /
Синельников В. В. – М. : ЗАО Центрполиграф, 2006. – 159 с.

ДОДАТКИ
Додаток 1
Прояви пасивної поведінки: відсутність реакції на події, часте мовчання, труднощі з поясненням причин поведінки; часті вибачення м’яким тихим голосом; мова не дуже чітка; тримається дещо зсутулено, часто повертається спиною до інших; стиснуті руки, або одна рука стискає іншу; сміх у ситуаціях, коли природнім є вияв незадоволення чи гніву; часте використання фраз типу «Я не знаю...», «Роби, як ти хочеш...», «Якщо ти можеш...», «Я б хотів, але...».
Метою пасивної поведінки є попри все уникнути конфліктів та будь-яких неприємностей, заспокоїти інших. Її переваги в тому, що зазвичай, таким людям симпатизують, їх рідко звинувачують у якихось невдачах (тому, що вони ніколи не беруть на себе відповідальність). Вони досить вдало уникають конфліктів. У наслідок пасивної поведінки людина підпорядковує себе іншим, весь час намагається подобатись оточуючим, боїться розчарувати інших; інші ж висувають до неї свої вимоги, яким вона підкоряється, і стосунки розвиваються в тому руслі, яке цій людині не до вподоби; вона відчуває дискомфорт від постійної потреби нехтувати своїми почуттями та інтересами. Зазвичай, інтереси такої людини ігнорують і оточуючі.
Прояви агресивної поведінки: агресивні люди можуть: здійснювати вторгнення в простір інших: приходити в гості без запрошення, надто близько підходити під час спілкування до партнера, торкатися його, штовхатись; указувати пальцем, зверхньо поплескувати по плечу; настирливо розглядати
інших; говорити про інших насмішкувато; погрожувати: «Якщо не прийдеш...»,
«Ти б краще дивився...»; принижувати: «Не будь недоумком...»; часто оцінювати або наказувати:
«Ти повинен...»,
«Добре зробив...»; безапеляційно висловлюватись проти певних груп людей.
Агресивні люди висловлюють свої думки, переконання, почуття, часто порушуючи права інших. Вони можуть поводитись зверхньо, принижуючи інших, знаходячи їхні вразливі сторони. Метою такої поведінки є домінування, виграш за рахунок програшів інших людей. Її переваги у тому, що за агресивних людей часто щось роблять інші, зазвичай, все відбувається так, як вони хочуть, тому, що вони контролюють ситуацію; вони часто досягають бажаного результату; вони найбільш успішні в ситуаціях, які вимагають суперництва. Наслідки агресивної поведінки: бажання домінувати та керувати потребує багато енергії, відчувається постійне напруження; стосунки з товаришами непостійні, часто виникають суперечки; агресивна поведінка створює багато ворогів, що спричиняє нервове напруження.

41
Прояви відповідальної поведінки: уважне вислуховування співрозмовника; спокійний голос, не надто тихий і не голосний; прямий контакт очей під час спілкування, гарна постава; відповідальність за свої вчинки; усвідомлення власних потреб, здатність прямо попросити про допомогу; твердження спрямовані на співпрацю «Що ти про це думаєш...»; розуміння того, що інші можуть мати свої інтереси і бажання, намагання зрозуміти думку іншого.
При зіткненні інтересів люди з відповідальною поведінкою готові їх обговорювати та готові до компромісу. Вони не дозволяють іншим підкорити себе, але й самі не намагаються цього зробити. Мета: вільне спілкування та партнерська співпраця, можливість дозволити собі бути самим собою, так само сприймаючи оточуючих. Переваги відповідальної поведінки: відповідальні люди вміють досягти того, чого прагнуть, відстоюють свої права, вміють виразити негативні почуття, не ображаючи інших, їхні стосунки з оточуючими майже не конфліктні, стабільні; спілкування приносить більше задоволення. Негативні наслідки відповідальної поведінки: в деяких людей можуть виникнути складності у співпраці з відповідальною людиною внаслідок того, що вона звикла відповідати за свої вчинки та того ж очікує від партнерів.
Додаток 2
Девіз суперництва: «Щоб я виграв, ти повинен програти»
Девіз компромісу: «Щоб кожний щось виграв, кожен повинен щось програти»
Девіз уникання: «Ми обоє залишаємось у програші»
Девіз поступки: «Щоб ти виграв, я повинен програти»
Девіз співробітництва: «Щоб виграв я, ти теж повинен виграти»

Додаток 3
Інформаційне повідомлення
«Що таке синдром емоційного вигорання?»
Вам знайомий стан, коли раптово накочується втома, відчуття туманності свідомості. Вам нічого не хочеться, дратує спілкування з близькими людьми. Ви безцільно ходите по кімнаті, бездумно втупивши свій погляд в екран телевізора, поглинаючи один за одним бутерброди, або, навпаки, з відразою дивитесь на холодильник. Це не що інше, як синдром «емоційного вигорання», іншими словами – емоційно-вольова деформація спеціаліста, викликана особливостями роботи.
Ця проблема стосується всіх професій, а особливо типова для працівників, які мають контакт з людьми – вчителів, лікарів, вихователів, менеджерів, консультантів, психологів, журналістів. Синдром «емоційного вигорання» розвивається поступово. З часом вичерпуються ресурси позитивних почуттів і здатність протистояти стресам. На роботі і вдома ці люди відчувають себе виснаженими емоційно, фізично і психічно.
Отже, синдром «емоційного вигорання» – це складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження.

42
Які ж ознаки допомагають визначити тривалий професійний стрес та початок емоційного вигорання? В наш час таких симптомів дослідниками виділено більше
100. У багатьох джерелах симптоми вигорання на три категорії: фізичні, поведінкові та психологічні. До найпоширеніших ознак тривалого стресу та синдрому вигорання можна віднести наступні: виснаження, утома, безсоння; негативні настанови стосовно роботи, незадоволення роботою; нехтування виконанням своїх обов’язків; психосоматичні ускладнення; порушення апетиту; збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки); негативна самооцінка; посилення агресивності (роздратованість, напруженість), пасивності
(цинізм, песимізм, безнадія, апатія); почуття провини; втрата концентрації, збільшення помилок; невиконання строків роботи; пошук виправдань замість рішень; конфлікти на робочому місці; частий головний біль; розлади шлунку; продовження роботи вдома; почуття неусвідомленого неспокою; невпевненість; почуття розчарування; роздратованість.
Якість опору цьому суб’єктивному синдрому (тому що він розвивається у процесі
і результаті діяльності) визначається
індивідуальними психофізіологічними і психологічними особливостями, що певним чином зумовлюють і сам синдром згоряння.
Психологи виокремлюють 3 основні стадії вигорання:
1.
Зниження самооцінки. Спочатку притуплюються емоції, зникає гострота почуттів і переживань. Ніби все поки що нормально, але пусто і нудно на душі.
Навіть улюблена страва стала грубою і прісною. Людина починає відчувати безпомічність, апатію, які з часом можуть перейти в агресію і відчай.
2.
Самотність. З’являються негативні почуття до людей, з якими доводиться працювати: вони починають дратувати. Далі відчуваєш неприязнь до оточуючих. Якщо на перших моментах можна легко стримувати себе, то потім своє роздратування вдається приховувати докладаючи великих зусиль. І на кінець, сплеск озлобленості. Жертвою стає ні в чому не винна людина, яка очікувала від професіонала допомоги і людяності.
3.
Емоційна виснаженість. Втрачаються професійні цінності. Якщо придивитися до спеціаліста, то за зовнішньою респектабельністю можна розгледіти і порожній погляд і «холодне серце» Втома, апатія, депресія супроводжують емоційне згоряння і приводять до серйозних фізичних недуг: гастриту, мігрені, підвищеного тиску, синдрому хронічної втоми.
Фактори, що сприяють виникненню професійних стресів та синдрому
емоційного вигорання у вчителів [2; 146-147]:

Напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег.

Недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій.

Одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконання роботи.

Вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва та колег.

Робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру.

43

Невмотивованість учнів, результати роботи з якими “непомітні”.

Невирішені особистісні конфлікти.

Високий рівень відповідальності за учнів.

Дисбаланс між інтелектуально-енергетичними затратами та морально- матеріальною винагородою.
Додаток 4
Інформаційне повідомлення
«Активізація ресурсів стресостійкості особистості» [2; 284-312]
Дуже важливим аспектом як у подоланні так і у попередженні виникнення стресового стану та розвитку емоційного згорання є стресостійкість людини.
Стресостійкість в широкому розумінні – це здатність протидіяти впливу стресорів активно перетворюючи ситуацію, в якій вони проявляються, або пристосовуючись до неї. Важливим фактором підвищення стресостійкості є активізація та накопичення особистісних ресурсів подолання стресу. Під ресурсами стресостійкості особистості розуміють індивідуальні якості та здібності, що зумовлюють психологічну стійкість в стресогенних ситуаціях. До таких ресурсів належать: позитивність і раціональність мислення, самоповага, активна мотивація, емоційно-вольові якості, активна життєва установка, фізичні ресурси.
Розвивайте навички позитивного мислення. Позитивне мислення сприяє виокремленню корисних сторін важкої ситуації і допомагає на цій основі скласти конструктивний план дій, не загострюючи увагу на негативних переживаннях і не перешкоджаючи пошуку нових альтернативних способів вирішення особистих та професійних труднощів.
Позбавтесь від ірраціональних переконань і суджень. Ірраціональні переконання лежать в основі неефективних моделей поведінки, вони призводять до неконструктивних переживань. Не сприяють подоланню стресу і підвищують ризик емоційного вигорання.
Ознаки ірраціональних суджень: у них враховані лише 2 крайності «добре- погано», «або-або» (третього не дано); спираються на перебільшене узагальнення
«так роблять всі», а в наслідок – містять помилкові висновки; їх супроводжують сильні негативні переживання гнів, почуття безсилля, роздратування, приниження, агресивність тощо; часто в них використовують слова «повинен»,
«зобов’язаний»; вони завжди песимістичні і спрямовані на невдачу «я цього не витримаю», «я не зможу цього зробити»; в них відсутня орієнтація на ціль
«несправедливо, що мене не цінують»; часто базуються на перебільшенні фактів, впливові інших.
Виражайте свої почуття та емоції соціально прийнятними формами
Проявляйте гнучкість мислення та поведінки. В кожній ситуації, в яку ми потрапляємо відображається наша стратегія розв’язання проблем. Якщо проблемні ситуації зустрічаються нам регулярно, варто звернути увагу на те, що ми робимо не так і бути готовими змінити своє ставлення до ситуації та способи поведінки.

44
Вчіться у будь-якій ситуації визначати власну мету, результат, якої ви
хотіли б досягти. Для досягнення бажаного результату намагайтесь сформулювати мету за правилами позитивного мислення. Мета, сформульована таким чином, налаштовує на активну діяльність та пошук конструктивних способів розв’язання проблем.
Як же уберегти себе від стресу та «синдрому вигорання» адже він є набутим, а не вродженим, отже можна його і уникнути. Психологи надають такі рекомендації:
Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із яким ви можете бути відвертим і розповідати про все, що заважає вам жити.
Плануйте свої дії. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів може призвести до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як “Дамоклів меч”. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.
Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.
Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити
інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтесь на позитивних якостях оточуючих.(У позитивної особистості більш ефективні соціальні зв’язки та вищий рівень соціальної підтримки в колективі)
Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе прийняти їх.
Уникайте нездорової конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення виграти в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.
Налагодьте ефективні взаємовідносини з керівництвом (від ефективності професійної взаємодії з керівництвом в значній мірі залежить адекватність оцінки професійної діяльності вчителя)
Розважайтесь. Знаходьте час для відпочинку. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.
Ведіть активний спосіб життя. Виконуйте фізичні вправи (це підвищує стресостійкість та адаптаційні можливості організму).
Не відкладайте на довго важливі справи (тягар незакінченої справи знижує адаптаційні ресурси).
Не ставтесь до себе як до жертви обставин (таке відношення знижує адаптаційні можливості організму та не сприяє прийняттю ефективних рішень у важливих ситуаціях).


45
Додаток 5
Інформаційне повідомлення
«Перетворення ситуації на проблему»
Ситуація починає перетворюватися у проблему вже на етапі формування.
Будь-яка подія у житті має емоційне забарвлення і тому в оцінці важких ситуацій та подій, люди досить часто намагаються перекласти відповідальність за обставини, що склалися, або за вирішення, на інших людей.
Часто людина не може відповісти на просте запитання: «До чого вона прагне у даній ситуації?». Тобто їй легше відповісти на запитання «Чого вона не бажає?» ніж «Чого вона бажає?».
Також, досить часто, людина уникає чіткого визначення часу реалізації свого наміру, чим дає собі можливість відкласти виконання певних дій на потім, на коли-небудь.
Це все призводить до неможливості визначення потрібних кроків для розв’язання важкої ситуації; нездатність визначити та використати власний ресурс та до бездіяльності людини у вирішенні власних проблем.
Такий підхід до оцінки подій притаманний негативному мисленню, яке обмежує можливості і ресурси адаптації до мінливих умов життя. В той час, як позитивне мислення виокремлює корисні сторони ситуації і, на цій основі, складає конструктивний план дій, не загострюючи увагу на негативних переживаннях і не перешкоджаючи творчому пошуку нових альтернативних способів подолання життєвих та професійних труднощів.
Уміння позитивно мислити – є індивідуальним ресурсом кожної людини, який підтримує її в будь-яких когнітивно складних та емоційно напружених ситуаціях.
Правила формулювання позитивного наміру [7; 111-116]
Таким чином. Можна зробити висновок, що будь-яка проблема – це невірно сформульований намір або мета. Як же сформулювати свою ціль таким чином, що вона наближала, а не віддаляла нас від бажаного результату. Пропонуємо вам декілька нескладних правил:(поетапно вивішуються правила формулювання позитивного наміру:

Мета повинна бути сформульована від власного імені. Візьміть на себе відповідальність за здійснення власних цілей та планів. З’ясуйте, до якого результату Ви прагнете у тій чи іншій ситуації. Більшу частину проблемних ситуацій людина здатна розв’язати самостійно. Взявши на себе відповідальність, набагато легше визначити необхідний ресурс та наявний потенціал як свій, так і тих, хто готовий допомогти нам в досягненні наших цілей.

Мета повинна бути сформульована позитивно. Зусилля слід спрямувати на себе, щоб досягти мети за рахунок власних достоїнств, а не слабкостей інших.
Також при формулюванні мети всі деструктивні мовленнєві обороти, в яких звучить відсутність надії на успіх та заперечення замініть на конструктивні або позитивні, які сприяють мобілізації внутрішніх психологічних ресурсів, укріплюють впевненість у своїх силах і налаштовують на активні дії.

Мета повинна бути конкретною та реальною. Дуже великі та перспективні цілі розбивайте на етапи більш досяжні та близькі у часі.

46
Встановлення певних часових рамок активізує діяльність, спрямовує на досягнення мети.
Додаток 6
Колективна гра «Подорож»
Постановка мети – це лише своєрідна гра, але вона потрібна для того, щоб активізувати рух думок та емоцій і спрямувати його в позитивному напрямку. Ми запрошуємо вас у захоплюючу подорож до екзотичної країни.
Хід роботи
1.
Формулювання мети подорожі (2 хв.)
Мета: надати змогу учасникам спираючись на попередній теоретичний матеріал практично здійснити формулювання мети.
Обладнання: аркуш паперу А4, маркер, правило формулювання мети
Учасникам пропонується сформулювати мету подорожі, використовуючи раніше запропонований алгоритм.
2.
Визначення шляху подорожі та поступові етапи дій (5 хв.)
Мета: формувати вміння чіткого визначення мети та етапів її досягнення.
Обладнання: аркуш паперу А2, маркер
Учасникам пропонується розробити перші кроки в підготовці до подорожі.
(Всі відповіді записуються на плакаті)
3.
Визначення власних ресурсів, котрі допоможуть у досягненні
поставленої мети (7 хв.)
Мета: Тренувати навички самоорганізації на основі внутрішнього та зовнішнього потенціалу.
Обладнання: рюкзак, стікери, маркери
Учасникам пропонується розділитися на 4 групи та написати на стікерах власні ресурси, обговорюючи їх в групі і розмістити їх на рюкзак
4.
Робота з перешкодами. Вправа «Сліпий і поводир» (8 хв.)
Мета: підвищувати рівень взаємної довіри та згуртованості групи
Обладнання: стільці, пов’язка на очі
Вітаємо. Ми з вами почали свою подорож і рухаємось в напрямку по досягненню нашої мети. Ми доїхали до бурхливої гірської річки. Далі автобус
їхати не в змозі. І нам потрібно до наступного міста добиратися самостійно.
Учасникам пропонується розділитися на пари. Один з них зав’язує очі. В приміщенні розташовуються стільці – створюється шлях перешкод. «Поводир» повинен провести «сліпого» так, щоб він почував себе легко і впевнено.
«Поводир» не має права говорити. Потім учасники міняються ролями.
Психологічний зміст: вправа викликає досить сильні емоції в учасників, тому важливо по його закінченні дати можливість поділитися цими емоціями, а потім перейти до раціонального аналізу того, що відбувається.
Обговорення:

Як ви почували себе в ролі «сліпого», «поводаря»?

Вів вас «поводир» обережно та впевнено?

Що ви робили, щоб закріпити довіру свого партнера?

В якій ролі ви почували себе краще?

47
Підсумок. Таким чином можемо зазначити, що коли ми починаємо рух до своєї мети, перш за все слід визначити перешкоди, що виникають на нашому шляху. А одним із зовнішніх ресурсів для нас буде допомога інших людей.
5.
Робота з сумнівами

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал