Глосарій термінології з навчальних дисциплін. Методологічні та теоретичні проблеми психології (Карпенко З. С.): Теорія



Сторінка3/4
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4

ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

(Сметаняк В.І.):

Виховання – діяльність, яка реалізується в особистісній взаємодії вихователя та вихованця, а також самих вихованців між собою; змістом виховання є передача новим поколінням суспільно-історичного досвіду. Виховання передбачає цілеспрямований та планомірний вплив на індивіда з метою формування у нього певних світоглядних орієнтацій, соціальних установок, життєвих принципів, норм поведінки тощо. Головними інститутами виховання протягом періоду дитинства є батьківська сім’я і школа.

Дитинство – етап онтогенетичного розвитку людини, що триває від моменту її народження до появи можливості включення у доросле життя.

Діяльність провідна – діяльність, розвиток якої обумовлює найсуттєвіші зміни у психічних процесах і особистісних особливостях дитини на даній стадії її розвитку.

Ідентифікація (від лат. identificare – ототожнювати) – ототожнення; установлення схожості чого-небудь із чим-небудь. Ідентифікація має такі смислові відтінки: 1) процес і результат самоототожнення з іншою людиною, групою, образом або символом на підставі сталого емоційного зв’язку, а також включення їх у свій внутрішній світ і прийняття як власних норм, цінностей і зразків. Уподібнення, ототожнення з ким-небудь, чим-небудь; 2) упізнання чого-небудь, кого-небудь; 3) уявлення, бачення суб’єктом іншої людини як продовження самої себе; наділення її своїми рисами, почуттями, бажаннями; 4) розуміння й інтерпретація іншої людини шляхом ототожнення себе з нею.

Інтеріоризація (від лат. interior – внутрішній) – формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур зовнішньої соціальної діяльності.

Методи педагогічної психології – способи пізнання, що використовуються у дослідженнях із вікової психології.

Мотив (від лат. moveo – рухаю) – суб’єктна активність особистості в формі причини, що спонукає до досягнення певних життєвих чи ситуативно значущих потреб, цілей.

Мотивація – система мотивів особистості, що спонукає до активної діяльності для досягнення значущих цілей.

Навчання – спеціально організований процес управління учбовою діяльністю учнів, спрямований на здобування знань і оволодіння необхідними навичками і вміннями.

Научіння – пов’язаний з онтогенетичним розвитком процес поступових змін індивіда в результаті набуття особистого досвіду або тренування. Виділяють такі види научіння: класичне обумовлювання, оперантне обумовлювання, інсайт, соціальне научіння, імпринтинг.

Новоутворення вікове – за Л. Виготським, новий тип побудови особистості та системи її діяльностей; психічні й соціальні зміни, що уперше виникають на даному віковому етапі й здебільшого визначають свідомість індивіда, його стосунки з середовищем, внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід його розвитку у даний період.

Онтогенез – індивідуальний процес розвитку окремого організму. У психології під онтогенезом розуміють формування основних структур психіки індивіда на протязі його дитинства та життя у цілому. Дослідження онтогенезу є основним завданням вікової психології.

Особистість – цілісність, здатна до самовизначення, що формується і проявляється у ставленні до об’єктів навколишнього світу, інших людей і самого себе; вища інстанція, що координує всю психічну діяльність, поведінкову активність; соціальне обличчя людини, «Я» для інших.

Педагогічна психологія – це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності процесу засвоєння індивідом соціального досвіду в умовах навчально-виховної діяльності.

Професіогенез – процес розвитку професійних значущих здібностей особистості.

Ресоціалізація – це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше (у випадку асоціалізації або відставання в соціалізації) позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей, взірців поведінки.

Розвиток психічний – закономірний процес відносно передбачуваних змін внутрішніх психічних структур і функцій, які полягають у становленні нового й ускладненні вже існуючого. Такі зміни відбуваються протягом певного часу й призводять індивіда до стану зрілості.

Саморегуляція (від лат. regulare – приводити в порядок, налагоджувати) – система самовпливу з метою свідомого управління особистістю своїми психічними станами відповідно до вимог ситуації і доцільності.

Самосвідомість – усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок.

Соціалізація – форма научіння людини, що являє собою процес присвоєння суб’єктом соціально виробленого досвіду, зокрема системи соціальних ролей. У ході соціалізації відбувається формування таких індивідуальних утворень як особистість та самосвідомість, здатності до самоконтролю та самообслуговування, до адекватних зв’язків з оточуючими. У рамках явища соціалізації здійснюється засвоєння соціальних норм, вмінь, стереотипів, соціальних установок, прийнятих у суспільстві форм спілкування і поведінки, варіантів життєвого стилю тощо. Інтерналізація – процес, у ході якого індивід робить такі соціальні правила і норми поведінки частиною самого себе, приймає їх як власні цінності.

Соціальна ситуація розвитку – за Л. Виготським, специфічна для кожного вікового періоду система відношень суб’єкта із соціальною дійсністю, що віддзеркалюється у його переживаннях та реалізується в спільній діяльності з іншими людьми.

Філогенез (від грец. phyle – рід, плем’я і genesis – походження) – 1) процес виникнення та історичного розвитку психіки тварин; 2) утворення і еволюція форм свідомості в процесі історії людства.

Я-концепція – відносно стійка система уявлень особистості про себе, яка ґрунтується на усвідомлюванні і оцінюванні своїх фізичних, характерологічних, інтелектуальних та інших властивостей.
ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

(Сметаняк В.І.):

Виховання – діяльність, яка реалізується в особистісній взаємодії вихователя та вихованця, а також самих вихованців між собою; змістом виховання є передача новим поколінням суспільно-історичного досвіду. Виховання передбачає цілеспрямований та планомірний вплив на індивіда з метою формування у нього певних світоглядних орієнтацій, соціальних установок, життєвих принципів, норм поведінки тощо. Головними інститутами виховання протягом періоду дитинства є батьківська сім’я і школа.

Дитинство – етап онтогенетичного розвитку людини, що триває від моменту її народження до появи можливості включення у доросле життя.

Діяльність провідна – діяльність, розвиток якої обумовлює найсуттєвіші зміни у психічних процесах і особистісних особливостях дитини на даній стадії її розвитку.

Ідентифікація (від лат. identificare – ототожнювати) – ототожнення; установлення схожості чого-небудь із чим-небудь. Ідентифікація має такі смислові відтінки: 1) процес і результат самоототожнення з іншою людиною, групою, образом або символом на підставі сталого емоційного зв’язку, а також включення їх у свій внутрішній світ і прийняття як власних норм, цінностей і зразків. Уподібнення, ототожнення з ким-небудь, чим-небудь; 2) упізнання чого-небудь, кого-небудь; 3) уявлення, бачення суб’єктом іншої людини як продовження самої себе; наділення її своїми рисами, почуттями, бажаннями; 4) розуміння й інтерпретація іншої людини шляхом ототожнення себе з нею.

Інтеріоризація (від лат. interior – внутрішній) – формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур зовнішньої соціальної діяльності.

Методи педагогічної психології – способи пізнання, що використовуються у дослідженнях із вікової психології.

Мотив (від лат. moveo – рухаю) – суб’єктна активність особистості в формі причини, що спонукає до досягнення певних життєвих чи ситуативно значущих потреб, цілей.

Мотивація – система мотивів особистості, що спонукає до активної діяльності для досягнення значущих цілей.

Навчання – спеціально організований процес управління учбовою діяльністю учнів, спрямований на здобування знань і оволодіння необхідними навичками і вміннями.

Научіння – пов’язаний з онтогенетичним розвитком процес поступових змін індивіда в результаті набуття особистого досвіду або тренування. Виділяють такі види научіння: класичне обумовлювання, оперантне обумовлювання, інсайт, соціальне научіння, імпринтинг.

Новоутворення вікове – за Л. Виготським, новий тип побудови особистості та системи її діяльностей; психічні й соціальні зміни, що уперше виникають на даному віковому етапі й здебільшого визначають свідомість індивіда, його стосунки з середовищем, внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід його розвитку у даний період.

Онтогенез – індивідуальний процес розвитку окремого організму. У психології під онтогенезом розуміють формування основних структур психіки індивіда на протязі його дитинства та життя у цілому. Дослідження онтогенезу є основним завданням вікової психології.

Особистість – цілісність, здатна до самовизначення, що формується і проявляється у ставленні до об’єктів навколишнього світу, інших людей і самого себе; вища інстанція, що координує всю психічну діяльність, поведінкову активність; соціальне обличчя людини, «Я» для інших.

Педагогічна психологія – це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності процесу засвоєння індивідом соціального досвіду в умовах навчально-виховної діяльності.

Професіогенез – процес розвитку професійних значущих здібностей особистості.

Ресоціалізація – це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше (у випадку асоціалізації або відставання в соціалізації) позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей, взірців поведінки.

Розвиток психічний – закономірний процес відносно передбачуваних змін внутрішніх психічних структур і функцій, які полягають у становленні нового й ускладненні вже існуючого. Такі зміни відбуваються протягом певного часу й призводять індивіда до стану зрілості.

Саморегуляція (від лат. regulare – приводити в порядок, налагоджувати) – система самовпливу з метою свідомого управління особистістю своїми психічними станами відповідно до вимог ситуації і доцільності.

Самосвідомість – усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок.

Соціалізація – форма научіння людини, що являє собою процес присвоєння суб’єктом соціально виробленого досвіду, зокрема системи соціальних ролей. У ході соціалізації відбувається формування таких індивідуальних утворень як особистість та самосвідомість, здатності до самоконтролю та самообслуговування, до адекватних зв’язків з оточуючими. У рамках явища соціалізації здійснюється засвоєння соціальних норм, вмінь, стереотипів, соціальних установок, прийнятих у суспільстві форм спілкування і поведінки, варіантів життєвого стилю тощо. Інтерналізація – процес, у ході якого індивід робить такі соціальні правила і норми поведінки частиною самого себе, приймає їх як власні цінності.

Соціальна ситуація розвитку – за Л. Виготським, специфічна для кожного вікового періоду система відношень суб’єкта із соціальною дійсністю, що віддзеркалюється у його переживаннях та реалізується в спільній діяльності з іншими людьми.

Філогенез (від грец. phyle – рід, плем’я і genesis – походження) – 1) процес виникнення та історичного розвитку психіки тварин; 2) утворення і еволюція форм свідомості в процесі історії людства.

Я-концепція – відносно стійка система уявлень особистості про себе, яка ґрунтується на усвідомлюванні і оцінюванні своїх фізичних, характерологічних, інтелектуальних та інших властивостей.

ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

(Мицько В.М.):
соціально-культурні компетенції: знати основні вимоги до особистості психолога-практика, етичні аспекти професійної діяльності практичного психолога, законодавчо-нормативні документи, регламентуючі діяльність практичних психологів в країні, мотивацію звернення клієнта за психологічною допомогою,


  • загальнонаукові (фундаментальні) компетенції: знати місце та роль психологічного консультування в сучасній психологічній практиці, основні проблеми психологічного консультування, завдання психологічного консультування як навчальної дисципліни та психологічної практики, понятійно-категоріальний апарат, враховуючи сучасну складність визначення та застосування категорій у психологічній науці і практиці, загальні та специфічні принципи здійснення психологічної допомоги, науково-прикладні проблеми досліджень в галузі психологічного консультування; а також, проблеми методичного і методологічного характеру, концептуальні положення різних напрямків психотерапії та ін. видів психологічних практик щодо прихованого значення симптомів психічних (поведінкових) та психосоматичних розладів, а також, відмінності у баченні клієнта та його утруднень, давати наукову оцінку застосовуваним техніко-процесуальним засобам різних видів психологічної практики, формулювати дослідницькі завдання та наукові висновки на основі аналізу конкретного консультативно-терапевтичного випадку,

професійні (предметні, психолого-педагогічні, призначення) компетенції: основні напрямки та школи психологічної практики, відмінності та специфіку застосування психологічних практик, існуючі погляди на аналіз проблем клієнта і на самого клієнта (об’єкта чи суб’єкта впливу/взаємодії), закономірності інтерактивних процесів у межах психологічного консультування, вимоги до професійної підготовки психолога-консультанта, дитячого психолога, особливості підготовки практичних психологів до здійснення психологічного консультування, особливості проведення консультативно-психотерапевтичних інтервенцій з дітьми та дорослими людьми, закономірності використання психодіагностичних засобів у психологічному консультуванні, психологічній корекції, особливості здійснення кризисної інтервенції; вміти визначати місце, необхідність і міру застосування психологічного консультування в межах психологічної практики, диференціювати психологічні запити, скарги від непсихологічних і неконструктивних, володіти навиками постановки психотерапевтичного діагнозу, застосовувати у власній практиці окремі базові методи різних напрямків психологічного консультування, здійснювати консультативно-психотерапевтичну бесіду із клієнтом, застосовувати основні навички візуальної психодіагностики у роботі з клієнтом.


ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

(Мицько В.М.):
Психологічне консультування – це галузь знань, в якій міститься систематичний опис процесу здійснення психологічної допомоги.

Психологічне консультування як сфера професійної діяльності психолога це психологічна допомога психічно здоровим людям у подоланні різного роду внутрішніх і міжособистісних утруднень в процесі спеціально організованої взаємодії (бесіди) (В.В. Колпачникова). У будь-якому випадку пацієнт сприймається консультантом як дієздатний суб’єкт, відповідальний за вирішення власної проблеми.



У психологічному консультуванні як немедичній сфері надання психологічної допомоги людину, яка звернулася прийнято називати – клієнтом.

Проблема – вказівка на те, що клієнт хотів би, однак не може змінити.

Запит – конкретизація форми допомоги, яку очікує клієнт від консультації. Зазвичай проблема і запит пов’язані за смислом.

Самодіагноз – це пояснення, які дає клієнт, природі власних порушень, виходячи зі свого уявлення про самого себе, сім’ю і людські взаємостосунки. Часто самодіагноз відображає ставлення клієнта до розладу чи до певного його носія.

Техніка або терапевтичне втручання – певний вид реакції з боку консультанта, спрямований на досягнення проміжних і кінцевих цілей психологічного консультування (К.В. Ягнюк).

Перефразування – це переказ своїми словами змісту висловлювань клієнта. Під змістом розуміються як факти ситуації, так і відчуття клієнта.

Відображення почуттів – це зосередження уваги на почуттях клієнта, про які він прямо не говорить, але які за вашим припущенням у нього можуть бути, на що вказують його невербальні прояви (поза, жести, міміка, інтонації голосу), а також особливість його ситуації.

Прояснення – це повернення, як правило, у більш стислій і зрозумілій формі, суті когнітивного змісту сказаного клієнтом. Прояснення полягає у звіренні правильності розуміння консультантом повідомлення клієнта. Ціллю прояснення також є більш повне розуміння самим клієнтом власного внутрішнього світу, а також своїх взаємостосунків із зовнішнім світом.

Повторювання – це майже буквальне відтворення сказаного клієнтом або вибіркове акцентування певних елементів його повідомлення.

Саморозкриття – це спосіб передати клієнту власний досвід, надання інформації про себе, про події власного життя або безпосереднє вираження консультантом тих відчуттів і бажань, ідей і фантазій, що виникають в останнього під час консультації.

Зворотній зв'язок – це опис поведінки клієнта, що допомагає йому дізнатися, як інші сприймають його, як вони реагують на його поведінку.

Інформування – це надання інформації у формі пояснень, викладення фактів або думок з власної волі або ж у відповідь на питання клієнта.

Порада (рекомендація) – це висловлювання клієнту своєї думки, що ґрунтується на власному баченні ситуації, пропозиція клієнту зробити щось чи не робити чогось, як правило, поза терапевтичною ситуацією.

Заохочення – це найпростіший засіб підтримки клієнта і його розповіді, підтвердження ним сказаного і забезпечення безконфліктного протікання бесіди. До заохочення належать твердження, що демонструють визнання, підтвердження і розуміння висловленого клієнтом.

Інтерпретація – це процес надання додаткового значення або нового пояснення тим чи іншим внутрішнім переживанням або зовнішнім подіям, що відбулися у житті клієнта, або ж поєднання розрізнених ідей, емоційних реакцій та вчинків, вибудовування певного причинного зв’язку між психічними явищами.

ДИСТАНЦІЙНЕ ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

(Мицько В.М.):

Дистанційне психологічне консультуванняновітня сфера надання психологічної допомоги, яка, на сьогоднішній день, представлена трьома формами роботи – терапевтичним листуванням (консультаційна переписка, скриботерапія), телефонним консультуванням та психологічним Інтернет-консультуванням у on-line та off-line режимах; як навчальна дисципліна спрямована на формування професійної компетентності майбутніх практичних психологів у сфері дистанційної психологічної допомоги, що дозволяла б їм ефективно організовувати і здійснювати психологічну практику в умовах відсутності безпосереднього контакту з клієнтом.



Психологічне інтернет-консультування (е-терапія, кібертерапія, telehealth)вид психологічного консультування, що ґрунтується на принципах клієнт-центрованої психотерапії, телефонного консультування, терапевтичного листування і (на даному етапі розвитку інтернет-технологій) реалізується переважно у двох формах (режимах) on-line та off-line.

Телефонне консультуваннявид дистанційного психологічного консультування, що відбувається по телефону й за потреби забезпечує анонімність отримувача; телефонне консультування один із найважливіших напрямів практичної психології, так як дозволяє надати допомогу людині у критичній ситуації, часто у моменти відчаю, депресії, особистісних криз, людям, що пережили важкі травми, утрати, насилля і т.ін. Основними принципами телефонного консультування є анонімність і конфіденційність.

Скриботерапія (від лат.: scribio«писати» і therapia«лікування») вид дистанційної психологічної допомоги заснований на концепції психотерапевтичного листування; передбачає вплив психолога (психотерапевта) на клієнта за допомогою листування, а також, вербальне і невербальне самовираження, самопредставлення клієнта.

Психологічний графоаналізпсихологічна експертиза почерку, метод психодіагностики, заснований на аналізі графічних проявів (тобто почерку), які виникають при взаємодії психомоторних, свідомо-вольових, експресивних і оптичних актів людини під час написання.
ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

(Макарова Л.І.):

Адаптація (від лат. аdaptacio — пристосування) пристосування будови і функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку, продовжування роду. Отже, процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм-середовище відбуваються значні зміни, які формують новий гомеостатичний стан, що дає змогу досягти максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Адаптація (як механізм соціалізації) – пристосування дитини до вимог дорослого, ототожнення з ним та наслідування його поведінки.

Адекватність – філософське поняття, що вживається в психології як відповідність суб’єктивних образів психіки людини об’єктивній дійсності (наприклад, сприймання, уяви, самооцінки). Адекватність  це поведінка, яка зрозуміла і не викликає в оточуючих ніяких питань. Але адекватність — не тільки характеристика нормальності поведінки. В психології адекватність є ступенем відповідності поведінки людини певним схемам та моделям поведінки. Також вживається у виявленні співвідношення рівня психічного розвитку певного індивіда віковим нормам.

Акселерація (акцелереція) (від лат. acceleratio — прискорення) – являє собою прискорення соматичного (психологічного) розвитку і фізіологічного дозрівання дітей і підлітків; виявляється у збільшенні ваги і розмірів тіла, а також в більш ранніх термінах статевого дозрівання (спостерігається з другої половини ХІХ ст.).

Актуальний рівень психічного розвитку  той рівень психічного розвитку, якого дитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що дитина успішно розв’язує самостійно.

Алгоритмізоване навчання – система прийомів, методів розв’язання завдань у визначеній послідовності.

Артистизм педагогічний - властивість особистості педагога, що полягає у розвитку образного мислення, виразності поведінки та мови, розумної експресії і привабливості; дозволяє здійснювати емоційно насичений вплив на аудиторію учнів, вихованців. 

Асинхронність  закономірність психічного розвитку, згідно з якою різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за тривалістю, і за віком їх настання.

Аутосоціальність – перша стадія соціального розвитку, в якій дитина задовольняється грою наодинці.

Важка дитина – поняття, котре використовується в соціальній педагогіці, психології, повсякденному житті для характеристики неповнолітнього, котрий особливо болісно переживає кризу перехідного віку.

Важковиховуваність  це несприйнятливість до позитивного соціального досвіду, тобто той чи інший ступінь нездатності, небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати. Важковиховуваність – явище несприймання чи опору дитини виховному впливу дорослих, що має стійкий характер і потребує спеціальних корекційних психолого-педагогічних заходів.

Важконаучуваність  це певний ступінь низької научуваності. Вона може супроводжуватися девіантною поведінкою, особливо через відсутність об’єктивного підходу до неповнолітніх.

Вередливість дитяча – один із проявів неслухняності, що виявляється у швидкій та недоречній зміні бажань дитини.

Виховання  діяльність для передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечує умови для її розвитку, підготовки до громадського життя і праці. Виховання – діяльність педагогів-вихователів, спрямована на зміну свідомості, світогляду, психіки, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяє її моральному, духовному зростанню і вдосконаленню.

Вихованість - сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра. Вона є результатом достатньо високого рівня виховуваності. Виховуваність і вихованість є своєрідною нормою при оцінці стану готовності до засвоєння соціальних норм.

Виховуваність розглядають як здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості.

Вік психологічний – конкретний, обмежений в часі етап психічного розвитку індивіда, що характеризується сукупністю закономірних типових психологічних змін та якостей. Вік психологічний - новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С. Виготський).

Вікова психологія – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності розвитку та функціонування психіки людини на всіх етапах її онтогенезу. Вікова психологія – галузь психологічної науки, що вивчає вікову динаміку психіки людини, аналізуючи процес розвитку психічних функцій та особистості протягом всього життя людини.

Віковий період (вік) – це своєрідний ступінь психічного розвитку з властивими йому відносно стійкими якісними особливостями психіки.

Вікові новоутворення  новий тип будови особистості та її діяльності, психічні зміни, що виникають у певному віковому періоді й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє й зовнішнє життя.

Властивість психічна  система усталених, фіксованих і повторюваних ознак психічного факту (якості характеру, темпераменту, здібностей).

Внутрішньогруповий конфлікт - зіткнення, розбіжність між особистістю і групою, викликане відмінностями індивідуальних і загальних інтересів, послабленням згуртованості і спільних дій або недотриманням норм групової поведінки. 

Внутрішньоособистісний конфлікт - внутрішнє протиборство людини як наслідок автокоммунікаціі, функціонального дискомфорту в сфері раціонального та емоційного, необхідності вибору між бажаним і належним, вигідним і небезпечним, цікавим і нудним, кризи мотивів або їх реалізації. 

Внутрішній план дій  (як новоутворення пізнавальної сфери молодшого школяра) — спроможність дитини здійснювати попереднє, мислене планування подальших дій. Внутрішній план дій дозволяє планувати й продумувати наперед хід виконання діяльності й підбирати все необхідне для цього; усно розв´язувати задачі; давати словесні звіти про виконане.

Внутрішні суперечності психічного розвитку рушійні сили розвитку психіки. Людська психiка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (I.П. Павлов). Постiйно порушується i знову вiдновлюється рiвновага мiж органiзмом i середовищем, причому стан рiвноваги є тимчасовим, а процес урiвноважування — постiйним. Суперечностi, що виникають при цьому, спонукають органiзм до активностi, спрямованої на їх подолання, на вiдновлення рiвноваги (професор М.М. Заброцький).

Внутрішня позиція школяра (як новоутворення психіки дитини молодшого шкільного віку) – сформоване загальне позитивне ставлення дитини шестирічного віку до шкільного навчання, її готовність до виконання вимог вчителя, визнання його авторитету.

Вольова готовність дитини до шкільного навчання - рівень розвитку довільності в організації дитиною своєї пізнавальної діяльності.

Впізнавання - відтворення індивідом об’єкта при повторному його сприйманні.

Діагностика психолого-педагогічна - процес і способи визначення ступеня розвитку особистісних якостей, утруднень в навчанні, розвитку, спілкуванні, освоєнні професії, а також ефективності функціонування і розвитку психологічних систем, технологій, методик, педагогічних проектів. 

Дисциплінованість - вольова властивість особистості, що виявляється як короткочасно, так і у вигляді стану, завдяки якому людина діє відповідно до законів, норм, встановлених правил. 

Домінуючий вид діяльності - переважаючий вид діяльності особистості на певному відрізку часу або стадії розвитку. 

Задатки - вроджені умови потенційно можливого розвитку більшості анатомічних, ряду фізіологічних і деяких інших властивостей індивіда як особистості.

Зона найближчого розвитку - рівень розвитку і підготовленості до діяльності, якою людина може опанувати і виявитися чутливою до зовнішньої допомоги. Поняття введено Л.С. Виготським. 

Ідеал педагогічний - гранична, реально недосяжна мета, яка забезпечує вільний і гармонійний розвиток особистості або перетворення системи, відповідне уявленням про її досконалість, що характеризується відсутністю недоліків, вад. 

Вивчення продуктів діяльності - дослідницький метод, який дозволяє опосередковано вивчати сформованість знань і навичок, інтересів і здібностей людини на основі аналізу продуктів його діяльності. 

Імпрінтінг - психічне явище, що набувається в пам'яті після народження і подальшого розвитку дітей і підлітків у вигляді запозичення тих чи інших важливих рис (якостей) з поведінки батьків, вихователів або однолітків. 

Імпульсивність - форма поведінки, обумовлена ​​складом характеру або ситуацією або психічним захворюванням. Імпульсивність - форма реагування у вигляді несподіваних і енергійних дій під впливом сильного подразника, особисто значущого для індивіда. 

Індивідуальний стиль діяльності педагога - бажані педагогом прийоми, манера навчання, способи вирішення конфліктів, що визначають самобутність його способів самовираження і спілкування з оточуючими.

Інтеріоризація - перехід ззовні всередину; психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування. 

Інфантилізм – психопатологічниий стан, що характеризується затримкою фізичного та (або) психічного розвитку зі збереженням рис, притаманних дитячому або підлітковому віку. 

Іррадіація (Переміщення) - послідовне зовні безпричинне переміщення негативного (ненависть, презирство, гнів, лють) або позитивного (доброзичливість, симпатія, довіра) емоційного ставлення від однієї особи на іншу. 

Комунікативні здібності - Здібності особистості, що забезпечують ефективність її спілкування і психологічну сумісність в спільній діяльності з іншими людьми.

Комплексний педагогічний експеримент - систематична дослідницька робота з перевірки нововведень з точним фіксуванням вихідних і кінцевих результатів, варіюванням фактів, що впливають на результат, навмисним створенням ситуацій розвитку.

Креативність - рівень творчої обдарованості, здатності до творчості. 

Логіка психолого-педагогічного дослідження - зміст і послідовність пошукових кроків, які повинні забезпечити вирішення поставлених завдань. 

Методика освіти - система науково-обгрунтованих методів, прийомів викладання та вивчення теорії і практики; формування на цій основі світогляду, вироблення навичок самостійного застосування здобутих знань на практиці. 

Научіння - ненавмисне, стихійне, неусвідомлене придбання людиною навичок і вмінь в досвіді життя або певної поведінки, дій, способу життя. 

Новації педагогічні - розробка таких прогресивних освітніх систем, методик, технологій, освітніх програм, які відповідають актуальним запитам суспільства і особистості і які в даному конкретному виді ще не були представлені. 

Нововведення педагогічні - введення в практику навчання і виховання педагогічних новацій їх авторами або послідовниками. 

Освіта - процес і результат засвоєння певної системи знань в інтересах людини, суспільства і держави.

Учіння - індивідуальні показники швидкості і якості засвоєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Навчання - вид формування особистості і колективу, який спирається на вправу, але доповнює його забезпеченням зв'язків нового вправи з вже раніше засвоєним. 

Дослідницька педагогічна робота - спеціально організована дослідницька робота, проведена за заздалегідь розробленою програмою або проектом. 

Оцінювання - дослідницький метод, пов'язаний із залученням до оцінки досліджуваних явищ найбільш компетентних осіб, думки яких, доповнюючи один одного, дозволяють об'єктивно охарактеризувати досліджувані явища. Оцінювання конкретно проявляється в методах експертних оцінок, узагальнення незалежних характеристик, діагностичних ситуацій та у проведенні психолого-педагогічного консиліуму.

Оцінка - вид судження (якісний або кількісний) про певний феномен. Наприклад, Оцінка якісна - окомір або індивідуальна думка; Оцінка кількісна - оцінка ціннісних орієнтацій особистості або групи. 

Педагогіка - в широкому сенсі - наука і мистецтво навчання і виховання. 

Самовизначення особистості - свідомий акт виявлення та утвердження власної позиції в проблемних ситуаціях.

Самооцінка - оцінка індивідом самого себе як особистості, своїх можливостей, якостей і місця серед інших. Від самооцінки залежать взаємовідносини з оточуючими, критика, воля і вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. 

Педагогічна занедбаність - несприйняття або погане засвоєння матеріалів навчальної програми в школі неповнолітнім, внаслідок недорозвиненості і примітивності пізнавальних процесів, або недостатності педагогічного впливу на нього сім'ї та школи, або виховання його як особистості в соціально несприятливих умовах, або, найчастіше, і те, і інше, і третє. 

Педагог-майстер - педагог, який досяг високого ступеня компетентності, що володіє різноманітними засобами і отримує високі результати роботи, зрілий і вправний педагог.

Педагог-новатор - автор нових педагогічних систем; розробник і реалізатор новацій і нововведень. 

Передовий педагогічний досвід - досвід, який спирається на педагогічні новації або інновації і дозволяє отримувати результати, що відповідають сучасним вимогам і оптимальні для конкретних умов.

Механізми психологічного захисту - прийоми, що свідомо чи підсвідомо використовуються людиною для нейтралізації неприємних, хворобливих переживань. 

Психічна діяльність - Регульована свідомістю психічна (внутрішня) активність (сенсорна та інтелектуальна), породжувана потребою. 

Проектування педагогічне - розробка проектів розвитку освітніх систем або установ, створення будь-яких освітніх програм, методик, технологій. 

Розвиток - набуття нових якостей, спосіб прогресивного перетворення людини або системи.

Розвиток особистості - процес формування потреби і мотивів діяльності індивіда, особливостей його характеру, здібностей, емоційно-вольової сфери та інтелекту. 
Розвиненість людини - рівень досягнутих основних якісних змін, що відбулися з моменту народження, виражають ступінь удосконалення її задатків і здібностей, використання прижиттєво набутих можливостей, що відповідають критеріям соціального, культурного, інтелектуального, фізичного, професійного та іншого спеціального (творчого, музичного, естетичного, вольового, організаторського, ораторського і пр.) спрямування. 

Самоактуалізація - прагнення людини до можливо більш повного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей.

Самовиховання - формування самою людиною власної особистості у відповідності з поставленою метою.

Самоконтроль - контроль, здійснюваний особистістю над своєю діяльністю і поведінкою. Самоконтроль - це усвідомлення і критична оцінка власних дій, психічних процесів і станів. Поява і розвиток самоконтролю. визначається вимогами суспільства до діяльності і поведінки людини.

Самоспостереження - метод психології як облік і аналіз своїх суб'єктивних явищ. Самоспостереження не може дати пояснення психічних явищ, але іноді дає цінні відомості, які повинні стати об'єктами для подальшого аналізу і синтезу. Самоспостереження - це спостереження за власним психічним життям, що дозволяє фіксувати його прояви (переживання, думки, почуття та ін.) 

Самовладання - форма психічної саморегуляції шляхом прояву волі та здатності здійснювати свою діяльність в дезорганізуючих ситуаціях, що впливають на емоційну сферу.

Самосвідомість - усвідомлене ставлення людини до своїх потреб, здібностей, потягів, мотивів, думок, переживань і самооцінки.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал