Глобинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №3 Розвиток індивідуальних інтелектуальних та творчих здібностей учнів у умовах особистісно зорієнтованого навчання



Сторінка4/4
Дата конвертації17.01.2017
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4

Ведучий 2. Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Щоб уникнути сорому, часом посилали "розвідника", котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно ввечері, аби люди не бачили. 

Ведучий 1. Поетичним звичаєм українського весілля було гільце — прикрашання зеленої гілки квітами, стрічками, колосками, яке символізувало красу, молодість, а також прощання нареченої з дівуванням. За гільцем збиралися пекти коровай — обрядовий хліб.

Ведучий 2. Безпосередньо у весіллі, крім родичів молодого та молодої, брали участь їхні друзі — бояри, дружки, світилки, приданки тощо. Вони разом з музикантами становили весільний поїзд.

Ведучий 1.Весільним одягом в той час було традиційне вишите українське народне вбрання. На весілля одягали нові речі, які можна було носити пізніше. Традиція вдягати білу сукню масово ввійшла лише в середині 20-го століття. На Західній Україні подеколи і досі справляють весілля в традиційному народному одязі. З 2000-х почастішали випадки проведення весілля в традиційному українському одязі і на решті України.

Ведучий 2. У зв'язку з релігійними пов'язаностями, весілля є прив'язаним до релігійного календаря. Так, сезон весіль починається після Великого посту.

Ведучий 1.Традиційні весільні обряди самі́ по собі є формою народного театру. В Україні з весіллям також пов'язаний цілий комплекс весільних пісень, що зазвичай, виконувалися під час його проведення.

ПІСНЯ «Де б я не ходила, де б я не була...»

Де б я не ходила, де я не була,

Всюди тобі, мамо, дякувала.



Дякую тобі, мамо,

Що будила мене рано.

Більше не будеш,не будеш. (2 рази)

Де б я не ходила, де я не була,

Щиро тобі, тату, дякувала.

Дякую тобі, тату,

За твою щасливу хату.

Більше не буду, не буду. (2 рази)

Де б я не ходила, де я не була,

Всюди тобі, сестро, дякувала.

Дякую тобі, сестро,

Що навчила косу плести.

Більше не будеш,не будеш. (2 рази)

Де б я не ходила, де я не була,

Всюди вам, ворота, дякувала.

Дякую вам, ворота,

Де стояла хлопців рота.

Більше не будуть, не будуть. (2 рази)

Де б я не ходила, де я не була,

Всюди вам, сусіди, дякувала.

Дякую вам, сусіди,

Що прийшли ви на весілля.

Більше не буде, не буде. (2 рази)

Де б я не ходила, де я не була,

Всюди вам, подвір’я, дякувала.

Дякую вам, подвіря,

Де гуляла я весілля.

Більше не буду, не буду. (2 рази)

Ведучий 2. Тема весілля є популярною в мистецтві, зокрема, образотворчому (наприклад, у творчості українського художника М. К. Пимоненка),у кіно (кінострічки: радянські «Весілля» 1944 року і «Весілля у Малинівці» 1967 року). До теми весілля зверталися укр..письменники. Зокрема, Г.Квітка-Основ’яненко (повісті «Маруся», «Конотопська відьма», п’єса «Сватання на Гончарівці»). З цього твору зараз ми пропонуємо до вашої уваги уривок, у якому показаний обряд сватання.

УРИВОК з п’єси «Сватання на Гончарівці»

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
О д а р к а. Е! се Олексiй.

О л е к с i й. Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!

П р о к i п (очень важно). Спасибi.

О д а р к а. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть, старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?

О л е к с i й. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiддаєте Уляни? так i бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам сеє слово. Є дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Улянi - найду собi другу. А менi подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.

О д а р к а. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною

вбиватись, а теперечки i вона, побачивши твоє роздум'я, i сама схаменеться

i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата - прийдуть на сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцюєш i Улянi розвадиш.

О л е к с i й. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би її на розум.

О д а р к а. От там у кiмнатi убирається. - Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, менi лихо! Оце вже старости! (Суетится). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять тот же стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стiй, та соромся, та почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.

У л я н а (с горькими слезами). Ох, боже мiй - i Олексiй тут!

О л е к с i й (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно

рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему

месту и садится).


(Опять так же стучат за дверью)
О д а р к а (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!
П р о к i п (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то

просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте.


ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
( Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб.

Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все

охорашивается, не снимая новой высокой шапки.)
С к о р и к (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал,

света не видал и нечаво не знаєш, так у речах не суйся за умiлими, а ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо). Та снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись, подходят).

П р о к i п (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля бог принiс?

С к о р и к (так же важно). Прежде усєво позвольте во фрунт стать i без темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет теє, так ми i онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося i проч пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб). Пожалуйте.

Т и м i ш (кланяясь). Так-таки, так.

П р о к i п (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты садятся насаживают Стецька подле себя). А вiдкiля ви, панове, з якої землi?

С к о р и к. Ми з землi дальної. Кали слихали, аж з Францiї.

С т е ц ь к о. Вже й видно - москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за

Харкова (Тымиш его удерживает).

П р о к i п. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?

С к о р и к. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.

Т и м i ш. Так-таки, так.

П р о к i п. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон

нашої костi не занесе! - Хороша ж сторона?

С к о р и к. Старана важная! Туда i за всєво свєту господство з'єзжаєца

пажить, пагулять [...]

(говорит скоро). А вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми у паходi, у диком народi. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у евтом городi как раз сидел вот евтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует,

паднiмает угору плечi i гаворит такiї речi: з городом вам атдамся завсєм, толькi патєште менє тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину iзхадил i в Рассєю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди, iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у єтот город, - как завьотца, не знаєм, - пришли; тут разом пала нам пароша...

С т е ц ь к о (все слушал со вниманием). Бов, бов, бов! То по

москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша?

С к о р и к (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону

сполнить.

С т е ц ь к о (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться.

С к о р и к. Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть

стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал i как апеченой закричал: вотмая нi птиця, нi чорная куниця, а красна дiвиця! Пайдьом єйо ськать i на

нєйо пароль узять. Вот ми па следу и пайшли i да вашово дому пришли. Тепер

ми себе розсуждаем: певно, наша нi птиця, нi куниця, а красная дiвиця, у

вас у хатi, тут єйо i палучить желаем. А па євтой мовi будьте усе здарови.

Нашому слову канець, а ви дайте делу вiнець.

Т и м i ш (все продолжает). Так-таки, так.

С т е ц ь к о. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий i

москаль!


[...]

О д а р к а (Уляне, которая стоит неподвижно). Колупай швидше пiч, колупай!

П р о к i п (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хлiб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцiмто ми передержуємо куницi або краснi дiвицi, так ми вас пов'яжемо. Чи так, жiнко?

О д а р к а (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько i нам усiм голова; як скажеш, так i буде.

П р о к i п. Еге! Дочко, а годi пiч колупати, давай чим оцих хранцузiв пов'язати.

С т е ц ь к о (испугавшись). Ану, ну; до чого дiйдеться, то я i навтiкача.

О д а р к а (подойдя к Уляпе, весело). Iди ж, iди. Чуєш, що батько велить? Може, нiчого не придбала та вже i соромиться. Не вмiла матерi слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, в'яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли). Та iди-бо; ще й опинається.

С к о р и к (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! - Делаїш темпи, без флiгельманта. Кагда не знаете порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно

сполнить закон. Ми усьо знаем: видали, как єто делается i у Францiї, i у Туреччинє, i у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, девка, пакланися батюсьцi i матусьцi на-троєча, дякуй за хлєб, i соль, i за науку, i праси благаславения на добройо дело. Вот как усюда делаєтця. (Сидится).

Т и м i ш (все повторяет кстати и не кстати). Так-таки, так.

С к о р и к. (Уляпе). Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову. (Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает). Раз, у другой, у третьой. Полно.

[...]


С к о р и к. Ну, тепер матусьцi: раз, у другой, у третьей. Полно.

У л я н а (поклонясь в третий раз, остается перед матерью на коленях и горько плачет, держа ее за руку). Ненечка моя рiднесенька! Лебiдочко... перепiлочко! У останнiй раз прошу тебе: не топи свого дитяти!.. Дай менi на свiтi пожити!..


(Олексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы).
О д а р к а (сквозь слезы). Годi ж, Улясю, годi, доненько! Устань же,кажу тобi. Сього вже не буде. Давай там, що є. (Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться). Та кажу ж тобi, що давай. От тiльки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.

Т и м i ш. Так-таки, так.

У л я н а (в отчаянии). Боже мiй милосердний! (Идет и, обращаясь к Олексию). Тепер, Олексiю, прощай на вiки вiчнi! (Уходит, заливаясь слезами).

О д а р к а. Дурна, дурна! Так i я не хотiла за свого Прокопа, на стiну лiзла; а далi - й нiчогiсiнько.

С т е ц ь к о. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далi i сама захоче.
(Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест

положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она

другой подносит Тымишу и, отошед к стороне, плачет).
С к о р и к (взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках). Спасiба батюсьцi i матусьцi, што свайо дитя рано будили i доброму делу учили. Спасiба i маладой, што рано уставала, тонко пряла i харошеньки рушнички придбала!

Т и м i ш. Так-таки, так.

С к о р и к (Тымишу). Ану, товаришу, зав'яжи мне, а я табе. (Друг другу завязывают рушники через плечо). [...]

С т е ц ь к о. А князя i забули? Хоч би тобi на смiх чим-небудь оплутали.

О д а р к а. Давай же, Улясю, хустку молодому.

П р о к i п. Ну-бо, ну-бо, мерщiй; пора частувати.

[...]

У л я н а. З мiсця не пiду, хоч вбий!



С т е ц ь к о. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!

Т и м i ш. Так-таки, так.

О д а р к а (рассердясъ). Та що се ти задумала? Як се можна хустки не

давати? [...] Та я з тебе дух виб'ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода...

С к ор и к (подойдя, разводит их). Пастой, мать, ста не просто. (Посмотрев Уляне в глаза). Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся насипки, умеем i атаслать. Ми бували по свету: бували i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї, видали види i знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей нiхто падхадить к нам. (Отводит Уляну в сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем...)

О д а р к а. Наслано! Ох, менi лихо! [...]

С т е ц ь к о (громко зевает и потягивается). Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!

У л я н а (выслушав все от Скорика, в большой, радости убегает). Зараз, дядьку, зараз.

С к о р и к (подходит к месту и садится). Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла i зараз усьо принесьот. Ета хто-то i наслал, та не умеючи. Уж с етаким не справiтця-та! I пагразней попадались i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї, i где ми па паходам хадили, та i тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитця-та.

[...]


(Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое

сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется).


С т е ц ь к о (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв

еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом).

Спасибi матерi... що вчила батька спати... та будила... прясти...
(Пока он говорил, Олексий взял из-за него подносимый платок и проворно

зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает, не смотря, большую

тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна

бросается к спешащему к ней Олексию).


(Вместе).
О л е к с i й

Тепер ти моя на вiки вiшнi!

У л я н а.

Не покину тебе до смерти!

О д а р к а (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся

Олексия и Уляпу, вскакивает с сердцем). Що се, що се таке? Що се?

С т е ц ь к о (заслонив Олексия и Уляну, подносит ей близко к лицу

тыкву). Гарбуз! Хiба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!

О д а р к а (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками). Що се

таке? Та се нас обморочено!

О л е к с и й (бросаясь к ней). Нi, матусенько, се не морока, се правда

святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: менi досталася хустка, а урагу

мому - гарбуз.

С т е ц ь к о. Так помiняймось ке.

У л я н а (также бросаясь к матери). Матусенько, моя рiднесенька! Божая

воля на те, щоб я пожила ще на свiтi. Благослови ж мене i мого Олексiя!

С т е ц ь к о. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилицi.

О д а р к а (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та

той благословить. Не буде сього, не буде...

Т ц м i ш. Так-таки, так.

П р о к i п. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарцi.

О д а р к а (скоро и кричит). I ти, п'яниця, туди ж? Знай свою вольну,

а у моє дiло не мiшайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як

благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тiєю

чаплiєю, що менi на лихо скував. Усю на тобi потрощу, та у придачу

трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобi увесь гарбуз

розтовчу об голову, усi патли тобi пообриваю, коси твої вирву, та таки з

Стецьком i обвiнчаю, обвiнчаю, таки обвiнчаю! А ти, пройдисвiте, вон з

моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай... (Задыхается от

гнева и хочет отнять платок у Олексия).

С к о р и к. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер

пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Олексием).

Послушай, паньматка, меня, бувалаво...

О д а р к а. Не хочу, не хочу нiчого слухати...

С к о р и к. Та паслушай...

О д а р к а. Нехай вiддасть хустку Кандзюбенку, а сам вiється з хати i

щоб мого двора йе знав!

С к о р и к (притопнув ногою). Так цить же, кажу-гаварю табе. Зараз

кабилою станеш, вот только скажу французское слово.

О д а р к а (испугавшись, зажимает рот). Ох, менi ж лихо! не буду ж, не буду!

С т е ц ь к о (в большой радости). Ану, ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловiк звiрякою перекидається. Так коли б ще заржала; то-то б смiху було.

С к о р и к (Стецьку). Малчи i слушай камандних слов. Не бiсись, Одарко, i поблагослови своїх дєтушок.

О д а р к а. Як собi хочете; бiситись не буду i благословляти не хочу. Нехай вiддасть хустку. Я в нього з горла видеру...

С к о р и к. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель нi прахадил, бил у Францiї, у Нiмецiї, у Рассєї i у Туреччинi, та вот i до вас прийшол...

С т е ц ь к о. А за Харковом що був, так i не кажеш?

С к о р и к (грозит ему). Смирно! - Ну, так во всех землях такой закон: каму дана хустка, тот i жених, каму паднесуть гарбуз, вот как би нашему Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, i закону переменiть не можно. [...]

С т е ц ь к о. Ану, ну; до чого-то воно дiйдеться?

[...]


О д а р к а. Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба... Серце болить, як згадаю!..

С к о р и к. Ага! Так ста уж не просто. Харашо; ми умеем, как i з єтiм справiтця-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют). Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, i принеси сюда. Та сматри, iменно єтима пальцами.

О д а р к а. Ох, менi лихо! Чи не будете ворожити?

С к о р и к. Нiчаво, не пугайся; ето не ворожка, а снять з тебя нада-тє насипку. Ми не даром па усем мєстам хадили. Знiму, штоб ти ад неї не зачахла.

О д а р к а (низко кланяясь). Ох, батечку, годубчику! робiть швидше, що

знаєте; так i чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

С к о р и к. Миску, та вот ефтими пальцами. (Она приносит, и он ставит ее на скамейку).

(Вынимает из кармана бумажку и достает вещи). Вот из французскава каравая

весiльная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдiть на аванпости, у куток, i нiхто нi пари з уст. А ти з рушником стань тут.

(Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одарiє, лий у миску воду та приговорюй

французское слово голосно: плюх, плюх, плюх! (Одарка сделала,

приговаривая). Тепер на, з турецкой церкви свечичка; засвяти єйо; неси

сюда, та не погаси, а то только тебе i на светi жить. (Засучивает рукава;

Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок). Дай сюда.

(Прилепливает его к миске). Теперича усе зажмуртесь i не маги нiхто

шевельнутца. Ну... начинається нашеє дело... Гу!.. а самаво так лихорадка

и бйот. Єто умiючи наслано; та нiчаво, не пасилуєш. Одарiє, рожденная,

молитвенная, крещенная, вiнчанная, покритая!.. скажи... как тебя: чи iз

плечей берьот, iлi у очах рябiєт?

О д а р к а (дрожа.) Та... iз-за...плечей... i у очах...

С к о р и к. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у

нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та.

(Поет).
Тара, бара, мара, дєларжан!

Пуру, буру, туру, акерман!

Бендер, кардаш,

Дюпень, мар'яж,

Йок пшик, йок пшик.
(Топит свечку в воде).
Банжур, мадам Одарiє, снято! Ат каво прийшло, на таво найшло.

Паздравляю, мадам Одарiє! не рябей! Вота, сматрiтє усе у воду смєлаво: хоч

би тебе адна скатинка, али коровка, али што-небудь iз Кандзюбиной худоби.

Нiчаво нет; усьо пашло геть. Сматрiт, сматрiт!

П ро к i п (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але i справдi!

Хоч би тобi воловий хвiст, нема нiчого.

С т е ц ь к о (внимательно глядя в миску). Хоч би тобi одна скотина;

тiльки сама моя пика зосталася.

Т и м i ш (также смотрит). Так-таки, так.

О д а р к а (приходя в себя). Чому ж там i зостатися, коли я сама

бачила, як усе повиплигувало геть!

[...] О д а р к а (наконец, отдохнув). О, спасибi ж тобi, пане старосто! Таки

як руками зняв. Тепер менi не тiльки що Стецька, та i усiї його худоби

нiчогiсiнько не жалко. А Олексiя вже полюбила, мов рiднесенького сина.

Ходiте ж, дiточки, сюди. (Обнимает Олексия и Уляну.) Будьте ж здоровi, як

вода, а багатi, як земля, а красивi, як весна!

С к о р и к (вскрикивает). Ура! наша взяла!

С т е ц ь к о (задумавшийся, испугался от его крика). Тю на твою

голову. Ще й весiлля не було, а вiн вже i гука. Оттака-то московська вiра!

С к о р и к Спасiба ж вам, данове-сватове, за ваше паслушанiє i любов. Тепер нада-тє сполнить закон i канчать дело. Сiдайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их

места). А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.

С т е ц ь к о (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.

С к о р и к (сводит его). I нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо

княжество! Али сядь себе, али вон пайди. Нуте ж, скажем законнойо слово: панове сватове!

О д а р к а Просимо на хлiб, на сiль i на сватання!

С к о р и к. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Молодиї! Просимо на

посад. (Усаживает Олексия и Уляну на большом месте: отца и мать - подле

Уляны). Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми,

товаришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Олексия).

[...]


О д а р к а. Та сiдай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро i

дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.

С т е ц ь к о (поет).

[...] А ось що скажу

Оттут вам усiм:

Мати, iсказися,

Батько, подавись,

Жених, провалися,

Москаль, утопись.

Тепер же ти, Уляно,

Аж ось мене послухай:

Ой, плач тепер, небого,

Потилицю чухай.

Жених твiй крепак

(Нехай йому болячка!),

Через нього i ти стала

Не хто, як крепачка.

Крепачка, крепачка,

Крепачка, крепачка,

Крепачка...

(Собирает шапку и тыкву, прячет ее и выходит, все продолжая петь:

крепачка! Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: крепачка



(Звучить запис народних весільних пісень)

О д а р к а. Кушайте ж страву, просимо. От же i дружечки iдуть.


Д р у ж е ч к и (заходять)

Та ти, душечко, наша Улянко!

Обмiтайте двори,

Обмiтайте двори,

Застилайте столи,

Кладiте ложечки,

Срiбнi блюдечки,

Золотиї мисочки,

От iдуть дружечки!
1-я д е в к а (кланяяь, и все за нею). Дай боже вечiр добрий! Помагайбi

вам на усе добре. (Олексий и Уляна, привстав, кланяются).

О д а р к а. Спасибi, дружечки! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання.

Сiдайте сюди, дiвчата. (Усаживает их подле Уляны). От же вам i ложечки;

[...]

2-я д е в к а. Та нам же при людях їсти не подоба!



3-я д е в к а. Лучче ми вам заспiваємо та ваших молодих возвеличаємо.

(Звучать весільні пісні з кінофільму «Сватання на Гончарівці»)


Усі йдуть співаючи пісню.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал