Гімн Дергачівської районної громадської Молодіжної організації «Нове покоління Дергачівщини»



Сторінка7/7
Дата конвертації20.02.2017
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

4.У війни не жіноче обличчя... Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.
Дівчина в сірій шинелі,
В куцих, простих чобітках
Йшла, де зривались шрапнелі,
Йшла з автоматом в руках.
Дівчата в бої йшли крізь ночі,
З калюж умивались дощем,
Їм бачились коси дівочі
Під грізним гарматним вогнем.
Недобрі очі лякали,
І танків боялись в бою.
Але, як мужчини, вмирали,
Землю обнявши свою.

5.А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували поранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.
А скільки ж їх таких,
В яких війна любов украла,
Що як лебідка, протягом десятиліть
Коханого з фронтів чекала...
Солдатські вдови, туга і печаль...
Ідуть у вічність, щоб зустрітись з милим.
Їх треба неодмінно пам’ятать!

6.
Мы легли у разбитой ели,
Ждём, когда же начнёт светлеть.
Под шинелью вдвоём теплее
На продрогшей, гнилой земле.
— Знаешь, Юлька, я — против грусти,
Но сегодня она — не в счёт.
Дома, в яблочном захолустье,
Мама, мамка моя живёт.
У тебя есть друзья, любимый,
У меня — лишь она одна.
Пахнет в хате квашнёй и дымом,
За порогом бурлит весна.
Старой кажется: каждый кустик
Беспокойную дочку ждёт...
Знаешь, Юлька, я — против грусти,
Но сегодня она — не в счёт.
Отогрелись мы еле-еле,
Вдруг — приказ: "Выступать вперёд!"
Снова рядом в сырой шинели
Светлокосый солдат идёт.


7.
С каждым днём становилось горше.
Шли без митингов и знамён.
В окруженье попал под Оршей
Наш потрёпанный батальон.
Зинка нас повела в атаку,
Мы пробились по чёрной ржи,
По воронкам и буеракам,
Через смертные рубежи.
Мы не ждали посмертной славы.
Мы хотели со славой жить.
...Почему же в бинтах кровавых
Светлокосый солдат лежит?
Её тело своей шинелью
Укрывала я, зубы сжав,
Белорусские ветры пели
О рязанских глухих садах.

8.
...Знаешь, Зинка, я — против грусти,
Но сегодня она — не в счёт.
Где-то, в яблочном захолустье,
Мама, мамка твоя живёт.
У меня есть друзья, любимый,
У неё ты была одна.
Пахнет в хате квашнёй и дымом,
За порогом бурлит весна.
И старушка в цветастом платье
У иконы свечу зажгла.
...Я не знаю, как написать ей,
Чтоб тебя она не ждала?

9.Життям своїм відстояли країну,
Від всього світу відвели грозу.
І дістає старий содат хустину,
Хова від внучки крадькома сльозу.
Які пройшли ви фронтові дороги!
І скільки болей у душі болить!
Чим заплатили ви за перемогу?
І скільки вас в сирій землі лежить?
Не бійтесь сліз! Сьогодні ваше свято
А люди йдуть, і квіти звідусіль..
Старих солдатів стало малувато –
Це наша совість, слава наша й біль!
І ми той біль не в силах вгамувати,
Бо він ятрить і душі і серця.
Нам й досі сняться хлопчаки-солдати,
Що стукають у пам’ять без кінця.

Початкові класи.

1. Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,


Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

2. Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-


Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

3. Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,


Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

4. Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...


Є в місцях невідомих невідомі останки.

5. Є в лісах, є у горах, і є під горою –


Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

6. Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –


Хай відомими стануть всі герої безвісні.

10.Вже стільки літ і стільки зим,
Як відгримів той бій кривавий,
Вони ж ще там, на полі слави,
Уклін їм, мертвим і живим!
Спасибі вам, сивоголові,
Вітчизни-матері сини!
Немає правди у війни,
Вона лиш в мирі та любові!
Зупинись, прислухайся-на мить —
Кричать з вогню і мати, і дитина,
Хай буде мир, хай більше не горить
У пеклі війн твоє життя, людино!


Проба

пера

Автор Руцька Вікторія

Батьківщина

Батьківщина – це рідна річка та струмок,

І через нього проходить мій місток,

Люблю сидіти та милуватись

І мрійливо на хмароньках гойдатись.

Побачу зверху я усе – усе:

Будинок, школу, карусель,

Квітник, фонтан та магазин,

Багатоповерховий хмарочос,

І не один!!

Побачу, як грайливе цуценя,

Без пригод не проживе і дня.

Не буду світ цей руйнувати,

А буду я життя із ним плекати!



Природа
Природа – це жива істота

І не переживе вона цього коловороту,

У її надра викидаємо сміття,

І цим ми не даємо усьому живому життя,

Ось подивіться – метелик квітку колиха,

І для них прийде година та лиха,

Коли перестане дихати рибина,

Коли загине вся її родина.

Помре пташиний увесь рід,

Спіткає горе весь природний світ.

Тому давайте її берегти,

До згоди з нею треба нам дійти.

***

Мій рідний і чудовий край -



То справжній рай!

Галявини, поля, гаї,

Лани, луки, гарнесенькі мої!

Ліси, сади

І річки повнії води.

І навіть дух не можу я перевести.

І хочу всім я довести,

Домівки кращої немає,

Коли барвінок розквітає,

Коли зозуля десь кує,

Та це ж ріднесеньке село моє!

 

 



***

 

Осінь – це чудова пора,



І рівних їй ніде нема.

Осінь – це коли ідуть дощі,

Осінь – це коли золотаві і дерева, і кущі.

Осінь – це коли поля золотіють колоссям,

Осінь – це коли в садах дозрівають плоди,

Осінь – це коли збираються у вирій птахи.

Осінь – розмаїття кольорів,

Осінь – різнобарв’я гаїв

І лугів, і лісів, і садів.

 

 



 

***


Місяць – це природний супутник Землі,

А космос у вічній пітьмі.

Астрономія – це все вивчає,

І вона всі стереотипи ламає.

Стереотипи про те, що Земля плоска,

Стереотипи про те, що Земля проста.

Хоч її ще тільки вивчають,

Але вже вірші про неї складають.

 

 

Казковий сон



 

Мені приснився сон про казкового коня.

Збирав він в полі квіти навмання,

мені він дарував їх! Так!

Волошечки, ромашки, блакитний льон і мак,

Його іржанням було тишу геть порушено,

Та я дивилася на нього все ж зворушено!

Приходила в поле я для цього щоденно,

Коли він ждав, то тупотів страшенно,

Скакав і навіть мчав, шукав мене усюди.

Поки не з’явились жорстокії люди,

І не забрали геть його!

Прокинулась у цю мить

І почала я сльози лить,

Жаль стало білогривого коня,

Нехай тепер мене у сні наздоганя.

 

Продовження “Євшан-зілля”

 

А прийшли у край далекий,



У рідненьку сторону,

Де степи широкополі

З байраками та ярами.

Хан зустрів їх у знемозі,

І чоло печаль скувала.

Лиш побачивши дитину,

Радість знову в серці стала:

“Здравствуй сину мій єдиний,

Дорога моя дитино!”

Син до батька пригорнувся,

Сльози на очах їх стали.

Хан звернувся до кобзаря:

“Що ти хочеш за послугу?”

І сказав гудець народу:

«Якщо любиш ти так сина,

То ти дай людям свободу

Тим, що мучаться в неволі.

Там у них на Україні

В багатьох є діти.»

Ось і розповідь ця стисла

Добігає вже кінця.

Де б не були ви у світі,

Не забудьте, добрі люди.

Де до вас є розуміння,

Де у вас є там родина,

Ненька, рідна України!



 

Додатки

new[1]































Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал