Г. А. Шмиглюк Житомир 2009



Скачати 455.47 Kb.

Сторінка2/3
Дата конвертації30.11.2016
Розмір455.47 Kb.
1   2   3
1.2.

Невротичні порушення у дітей молодшого шкільного віку.
1.2.1.

Проблема формування дитячого неврозу.

Проблема формування дитячого неврозу існувала існує до нашого часу. Сьогодення загострило це питання. Невроз визначають як хворобу розвитку особистості, як психогенне захворювання, в основі якого лежать невдалі, і непродуктивно вирішуванні особистістю протиріччя між нею і значущими для неї факторами.
Невміння знайти вихід веде до психічної та фізичної дезорганізації. Невроз виникає на основі конфлікту бажань особистості і дійсності, яка не задовольняє їх.
Розрізняють такі приневротичні стани
- риси тривожності,
- риси неповноцінності,
- неадекватності самооцінки,
- нерішучість,
- обережність, висока втомлюваність, ригідність, схильність до аутоагресії, конформності, збудливість, вербальна агресія.
Типи психотравм
1. Різні по інтенсивності (від незначних до потрясінь)
2. Різні по тривалості (монотонні та короткочасні)
Найбільш поширені форми неврозів невроз нав'язливих станів, істеричний невроз, неврастенія, нервова анорексія, синдром неконтрольованих потягів.
Психотравмуючі фактори
- переляк чи емоційне потрясіння, втому числі смерть близьких людей, відрив від матері, госпіталізація (ізоляція.
- хронічна психотравматизація
- неблагополуччя усім ї,

16
- хронічні захворювання у рідних з загрозою смерті та інвалідності,
- тривалі захворювання у дітей з відривом від нормальної життєдіяльності.
- порушення адаптації (шкільний комплекс.
- порушення взаємостосунків з ровесниками.
- постійні невдачі, та переживання почуття провини, почуття недосконалості, ревнощі до брата чи сестри (неврастенія.
- неусвідомлюване почуття неповноцінності.
Нав'язливі стани - страхи, найчастіше трапляються у егоїстичних, капризних дітей, що потребують особливої уваги, дітей з істеричними проявами (бояться всього нового, мають схильність створювати собі заборони.
Найчастіше діти переживають такі страхи як- страх за свої благополуччя, фобії зараження хворобою, страх гострих предметів найчастіше ці страхи є формами захисту.
Найчастіше такі страхи формуються тоді, коли відбувається становлення самоконцепції, самооцінки. Для такого неврози соматичне захворювання є умовою виникнення.
Причини
А) порушення адаптації, що пов'язано х психофізичним дефектом.
Б) неприйняття своїми батьками.
В) відрив від матері.
Г) загроза сімейному благополуччю.
Прояви неврозів у дітей - астенічний синдром, головний біль, психосоматичні порушення, порушення сну.
Неврастенія - характеризується легкою збудливістю, швидким виснаженням. Для неврастеніків характерним є підвищена дратівливість, гарячкуватість, нетерпимість до заперечень. Вони швидко втомлюються, відчувають труднощі при розумовому навантажені, зосереджені уваги. Майже постійним супутником неврастенії є головний біль і розлади сну. Основна причина - перевтома.
Невроз нав'язливих станів. Він полягає утому, що в свідомості людини всупереч її бажанню виникають настирливі спогади, страхи, потяги, бувають нав'язливі дії. З'являються постійні сумніви щодо правильності вчинків, страх самотності, темряви, катастроф.
Істерія. Перевага емоцій над розумом, тому в істериків невідповідна здоровому глузду реакція на зовнішні подразники. Типовим проявом істерії є істеричні припадки, під час якого виникає безпричинний плач або сміх, рухове збудження.
Психастенія- це стан, багато в чому протилежний істерії, характеризується сильним переважанням кори великого мозку над

17 емоційними центрами. Психастеніки характеризуються бідністю емоцій, образного мислення, постійним відчуттям неповноцінності життя, схильності до сумнівів, нерішучості у діях, невпевненості.
При неврозах часто виникають порушення функцій вегетативних систем. Неврози пов'язані з функціональними змінами у мозку і тому здебільшого не потребують спеціального лікування. Часто для відновлення функціонального стану НС і організму, взагалі достатньо збільшити час активного відпочинку і сну, змінити умови, усунути причини, що спричинили невротичний стан.
Основними причинами невротизації учнів початкової школи є період адаптації. У дитини, яка відчуває перші невдачі, виникає страх школи, страх дошки.
Проблеми, які можуть спричинити виникнення неврозу молодшого школяра.
1. Режимні (перехід від садочка до школи.
2. Комунікативні труднощі.
3. Проблеми взаємин з учителями.
4. Проблеми, пов'язані із зміною сімейної обстановки.
Невротизуючі фактори, що зумовлені ситуацією навчання у школі можуть бути такими
-Перевірки знань під час контрольних робіт та інших письмових робіт.
-Відповідь учня перед класом.
-Отримання низького балу.
-Невдоволення батьків успішністю.
-Невротичний педагог.
Однією з форм неврозу, що трапляється серед дітей є логоневроз. Певне значення в розвитку логоневрозів надається спадкоємним факторам. У генетичному коді дитини можуть бути закладені патологічні особливості рухової сфери й певні особливості особистості (акцентуації. Частота виникнення логоневрозу в рідних братів і сестер становить 18%. Умовному розвитку дітей відзначаються періоди, коли їхня нервова система випробовує велику напругу. У формування логоневрозу особливе значення має період інтенсивного формування мовлення. У цей час для багатьох дітей характерна поява фізіологічних ітерацій.
Виявляється значна невідповідність між поки ще недостатньо оформленим мовним подихом і психічною можливістю проголошення складних фраз. Психічна сторона мовлення в цей період випереджає можливості її моторної реалізації.
Дані літератури дозволяють віднести явище ліворукості до однієї з уроджених причин, що передують дислалію, а подальшому - логоневроз (Белякова Л.М., Дьякова Е.А., 1998). Варто врахувати, що

18 при ліворукості в дітей спостерігаються висока загальна емоційність, боязкість, тривожність й інші показники, які нерідко ведуть до невротичного реагування при впливі різних патогенних подразників. Ослаблення гармонійної взаємодії між симетричними структурами мозку в логоневротиків робить центральну нервову систему особливо ранимою, що, у першу чергу, відбивається на їхній мовній функції.
Зовнішні причини, що спричиняються навколишнім середовищем, умовами життя й виховання дитини. До них можна віднести порушення режиму снуй харчування, недостатню поінформованість батьків проте, що дитина повиннна жити й виховуватися, по можливості, у спокійних умовах. Сильні звукові подразники телевізор, приймач, магнітофон, голосні окрики дорослих і т.п.), велике скупчення людей, духота й т.п- все це негативно позначається на стані нервової системи дитини. Довгостроково психотравмуючі подразники можуть стати причиною важкого невротичного стану, на тлі якого з'являється логоневроз. Висвітлюючи проблему логоневрозу поряд з гострою психічною травматизацією має місце наявність хронічної конфліктної ситуації, які безпосередньо пов'язані з високою емоційною збудливістю дітей при переході від дошкільного віку до першого класу. У порівнянні з дошкільниками в молодших школярів зростає частота уявних чи прогнозованих переживань різних загрозливих ситуацій. Формування такого роду страхів відбувається на фоні розвитку операцій прогнозування на основі збережених в пам’яті дитини уявлень про події минулого досвіду. Наявність уявлених страхів – сигналів – є важливим регулятором поведінки дітей, що полегшують їх пристосування до нових сфер життя ( в школі, на вулиці, в транспорті.
Сором як страх осуду надбудовується над вродженим страхом. Він формується вже у віці 3-6 років, є соціальною формою страху. Суттєво, що визначається вжене фізичними характеристиками ситуацій, а їх соціальним значенням.
Поряд з порушенням заборон дорослих частими причинами виникання сорому в молодшому шкільному віці є погані оцінки соромно через свої двійки, матеріальні втрати (соромно – розбив кришталеву вазу) чи інші форми суспільного несхвалення наприклад, насмішка.
Для запобігання невротизації учнів необхідне глибоке знання психофізіологічних особливостей кожного вікового періоду, індивідуальних умов розвитку кожної дитини, які можуть розглядатись під час психолого-педагогічних консиліумів.

19
1.2.2.

Динаміка усунення або зменшення рівня розвитку невротичних
порушень у молодших школярів.

Під час роботи зі школярами групи ризику слід завжди пам'я- тати, що дитина за нашої підтримки може або перетворитися на суб'єкта власного життя, здатного собі допомагати, долати труднощі, виявляти самоповагу і довіру до людей, а може перетворитися на пасивну істоту, залежну від зовнішнього керівництва й допомоги, нездатну на власний вибір і самопокладання відповідальності, безпорадну, яка має лише приблизне уявлення проте, якою вона є, якою може бути, якою хотіла б стати. Перша та обов'язкова умова ефективного формування особистості психічний розвиток повинен розкриватися в його закономірностях, пояснюватись у психологічних категоріях спиратися на вікові новоутворення, ціннісне ставлення до себе, що означає розуміння дитиною своїх чеснот, достоїнств, позитивне переживання їх, здатність керуватися цими знаннями й переживаннями в реальному житті, у поведінці, вчинках, діяльності. Розмитість, невизначеність Я означає брак індивідуальності, неповторності, суб'єктивності в особистості, втрату нею почуття своєї індивідуальної самості. Надмірна гіпертрофованість призводить, як правило, до егоїзму, егоцентризму, формує нереалістичну «Я-концепцію», сприяє виробленню неадекватної, завищеної самооцінки. А невизначена й гіпертрофована Я-концепція гальмує, ускладнює взаємини зростаючої особистості з оточенням, погано орієнтує її в довкіллі. Що ж таке Я-концепція? Це динамічна, структурно організована система уявлень особистості про себе, яка включає усвідомлення нею своїх фізичних, психічних та соціальних властивостей (образ-Я); самооцінку (цінність, значущість, якою дитина наділяє себе загалом, а також окремі свої сторони — особливості діяльності, поведінки, особистісних проявів
• суб'єктивне ставлення до зовнішніх впливів. Завдяки оцінюванню оточення, власному спостереженню, зіставленню з іншими, зростаюча особистість одержує інформацію про свої властивості — фізичні, психічні та соціальні. Знання своїх властивостей допомагає дитині співвіднести їх з певними стандартами
— віковими, статевими, груповими — і виробити певну установку на себе як особу, яка в чомусь схожа на інших, а в чомусь суттєво відрізняється від них. Робота з учнями базується на виробленні ними установок особистості, що мають різну модальність, зокрема

20 образ реального Я (уявлення дитини проте, якою вона є вданий момент життя образ ідеального Я (уявлення дитини проте, якою вона хотіла б бути, яких здібностей і властивостей прагне образ ідеального Я (уявлення дитини проте, якою бачать її ті, хто її оточує. Акцентуація в роботі з дитиною базується на уявленні зроста- ючої особистості, якою вона є, якою може бути і якою хотіла б бути, що є важливою умовою її гармонійного розвитку. Під час психокорекційної роботи бажано проводити індивідуальні бесіди та тренінги, спрямовані на зменшення агресії, посилення самоконтролю та пошук ефективних шляхів досягнення лідерства. Цьому дуже сприяють заняття атлетизмом, единоборствами. Задачею психолога є заспокоїти підлітка, переконати його втому, що він зможе керувати своїм емоційним станом і що цього можна навчитися. Необхідно формувати якийсь індивідуальний механізм, який перериває спалах роздратування та злості зосередження на реальних зорових враженнях, відчуття напружень у тілі, зміна пози, внутрішнє промовляння заспокійливої фрази тощо. Учню потрібно підказати прийоми, за допомогою яких він зуміє відслідкувати в собі момент зародження афективного спалаху та спробувати переключити увагу на інші почуття чи об'єкти, не даючи можливості своєму роздратуванню блокувати мислення. Треба також навчити збудливого школяра соціальне схвалюваним засобам розрядки агресивного стану. Наприклад, відчувши в собі зростаюче роздратування, не зривати злість на оточуючих, а розрядитися шляхом рухової активності бокс, біг, вибивання пилу з килима, забивання цвяхів тощо. Слід підкреслити, що такі діти охоче беруть участь у групових психокорекційних заняттях і їхнє включення в будь-яку групу значно полегшує працю психолога вони демонструють несподівані засоби спілкування, оригінальні шляхи виходу з конфліктних ситуацій, створюють цікаві сюжети оповідання. Бажано тільки, щоб вони під час занять вчилися слухати й розуміти інших, допомагати їм, співпрацювати, а не сприймати іншу людину як засіб для досягнення своїх цілей. В індивідуальній роботі з такими учнями необхідно поступово уточнювати реальні цілі їхньої діяльності, навчати їх довгострокового прогнозу та різноманітних засобів досягнення своїх цілей, без втручання за межі особистості іншої людини. Нагадуємо, що в основі декомпенсацій психопатій і тимчасових дезадаптацій акцентуацій характеру полягає вразливість дітей з відхиленнями в характерологічному розвитку щодо певних ситуацій. Таку випадку відхилення характеру за гіпертимним типом це будуть

21 ситуації, що вимагають від нього уміння стримувати прояви своєї бурхливої енергії. Наприклад, їм украй важко сумлінно виконувати монотонну роботу.
Навіть ті діти, які живуть у гармонійній родині, у шкільному віці можуть стати соціальне дезадаптованими за рахунок проявів психопатичного розвитку або декомпенсації деяких акцентуацій характеру. У цьому випадку, незважаючи нате що у учня є бажання поводитися належним чином, він через різноманітні обставини, пов'язані з міжособистісними стосунками, зробити цього не може. За неправильного підходу негативні прояви посилюються. Якщо ж до акцентуйованого підлітка застосовується правильний педагогічний підхід, його загострені риси характеру згладжуються, компенсуються. Учень з нестійкою акцентуацією характеру потребує постійного контролю, вимогливості, дисципліни. Наприклад, у навчальному закладі армійського типу (суворівське, авіаційне, танкове училище) така дитина підкорюватиметься вимогам порядку вже за рахунок того, що йому притаманна навіюваність, наслідування того, як поводяться однолітки, що його оточують. Таким чином, у сприятливому мікросередовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери, а норми поведінки не суперечать соціальне схвалюваним нормам, учень з нестійкою акцентуацією буде мало чим відрізнятися від оточуючих. За умов контролю збоку батьків він може добре навчатися та нормально поводитися. У майбутньому, якщо він потрапить у сприятливий трудовий колектив, де також переважають соціальне спрямовані стереотипи поведінки, обере собі ніжну супутницю життя, яка все ж таки є лідером і тактовно спрямовує його, то доля такої людини складеться цілком благополучно.
Гіпертимний школяр, навпаки, не витримає чіткої регламентації поведінки та постійного контролю. Для нього такі умови будуть згубними, оскільки необхідність підкорятися, пригнічувати свою активність є для нього психотравмуючим чинником. Необхідно шукати інший засіб впливу, що дає можливість спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таких дітей слід заохочувати до діяльності, яка потребує кмітливості, рішучості, наполегливості. Це можуть бути, наприклад, організація дискотек або інших шкільних вечорів, туристських походів, спортивних змагань, різноманітних заходів, де потрібно проявити активність, уміння швидко орієнтуватися, де можна задовольнити прагнення до лідерства, новаторства. Головне — урізноманітнити його діяльність, зацікавити новими завданнями, які він повинен розв'язувати добровільно й самостійно. Складніше знайти шляхи корекції поведінки дітей з екс-

22
плозивним (збуджуваним) типом акцентуації характеру. Тут основна умова
— індивідуалізація свідомості, її інтелектуалізація, окультурювання. Тільки розвиток духовності такого учня, особистісна зрілість, прищеплення йому стійких моральних переконань можуть спонукати його до самовиховання. Він повинен, перш за все, зрозуміти особливості свого характеру і сам поставити перед собою мету навчитися контролювати свої спалахи гніву. Суть психокорекційної роботи з школярами групи ризику, яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає втому, щоб надати можливість кожному з них пережити під час гри патогенну для його характеру ситуацію та знайти шляхи підвищення здатності в її розв'язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Дитина за допомогою особливих психологічних прийомів уводиться в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою зриву, тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуації надає можливість нібито «знеболити» психотравмуючі моменти, пережити психологічні конфлікти й відреагувати на них, досягти розуміння своїх внутрішніх проблемі засобів їхнього розв'язання.
Існують методи педагогічної корекції у роботі з школярами- невротиками ( 1. Використання гумору. 2. Ігнорування. 3. Посилена увага. 4. Викоростання прийомів активного слухання)
Кожен з методів необхідно ретельно добирати. Методи лікування неврозів передбачають поєднання фармакологічної терапії та психотерапії. Слід всраховувати, що провідну роль при виникненні, розвитку та лікуванні неврозів має психологічний фактор. При лікуванні неврастенії основними завданнями психотерапевта є зняття у клієнта емоційного напруження, тривожності, конфліктності, а також формування позитивного ставлення до життя, взаємин із близькими та колегами, підвищення та стабілізація самооцінки, формування внутрішнього локус контролю. Важливо щоб клієнт осмислив і правильно зрозумів вислів Якщо ти не любиш себе, тоне зможеш любити і інших. Проявами любові до себе є піклування про своє фізичне та душевне здоров*я, правильне харчування, налагодження гарних стосунків із близькими, розширення кола інтересів, оволодіння новими соціальними ролями, професійне та особистісне зростання. Стабілізації емоційного стану сприяє переключення уваги клієнта з переживань щодо дріб*язкових проблемна розв*язання важлих соціально значимих життєвих завдань. Рухаючись в певному напрямку, досягаючи визначеної мети, людина стає більш організованою, ініціативною, починає відчувати смак життя. Стабілізації емоційного стану допомагає проведення аутотренінгу.

23
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ.
2.1. Методичні підходи до організації емпіричних досліджень
невротичних відхилень.
2.1.1. Розгортання дослідницької і практичної роботи в галузі
психопрофілактики невротичних захворювань та страхів.

В даний час багато галузей трудової діяльності людини пов'язано з нервово-психічною напругою. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, посилюючи цю напругу, часто сприяють виникненню і розвитку пограничних форм нервово- психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики вряд найважливіших задач охорони психічного здоров'я людини. Рішення цих проблем пов'язано перш за все з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатизації і схильності до них, що є складним завданням у зв'язку з нечіткими межами клінічної картини різних форм пограничних станів, з одного боку, і складністю організації ретельного психоневрологічного дослідження великого контингенту.
Розгортання дослідницької і практичної роботи в галузі психогігієни і психопрофілактики захворювань, пов'язаних з особливостями праці і специфікою умов життя, зокрема невротичних станів і психопатичних декомпенсацій, ставить перед психологом завдання створення експрес
– методів, які, будучи обгрунтованими і чутливими при достатній простоті, забезпечили б можливість обстеження великих контингенту на предмет виявлення групи ризику, що підлягає детальному дослідженню психоневрологією. Проблема дитячих страхів також становить інтерес для психологічної науки, оскільки її розробка є надзвичайно актуальною
та важливою для вирішення цілої низки питань освітянської практики, зокрема, пов’язаною з успішною адаптацією дитини до школи, а також попередженням виникнення в неї невротичних проявів, які пов’язані з відвідуванням школи й неадекватною поведінкою вчителів і батьків.
Разом з тим, у вітчизняній психології практично відсутні відомості про специфіку психологічної обумовленості шкільних страхів у молодших школярів. Дослідження зданої проблеми не містять цілісного уявлення проданий вид страхів. Зважаючи на науково – практичне значення проблеми шкільних страхів молодших школярів та на недостатню її розробленість у сучасній психологічній науці, особливо в експериментальному плані,

24 нами і було обрано тему дослідження Психологічні детермінанти та психокорекція шкільних страхів у молодших школярів. Широке відображення досліджень, присвячених одній із найпоширеніших емоцій – страху, утворюють основу для наступного розуміння цієї важливої емоції. Літератури поданій проблемі напрацьовано небагато, хоч проблема страхів у дітей молодшого шкільного віку на сьогодні є достатньо актуальною. Проблема страхів мало розглядається і в практиці школи. Прийнято вважати, що страхи – це емоційні порушення чи неприємні хвилювання. В нормі вони виконують охоронну функцію самозбереження, тому необхідні для правильного функціонування психіки та побудови поведінки. В деякій мірі страхи у молодшому шкільному віці можуть розглядатися як прояв особистісного росту. Можна сказати, що молодші школярі люблять боятися. Через страхи вони намагаються відірватися від містифікованої картини світу свого дошкільного дитинства. У той же час, існування у дитини великої кількості різноманітних страхів – показник предневротичного стану. Нав’язливі рухи, енурез, заїкання, поганий сон, дратування, агресивність, погана контактність з оточуючими – це неповний перелік неприємних наслідків, до яких приводить невилікований невротичний дитячий страх. Страхи також можуть вказувати і на більш серйозні психічні захворювання шизофренію, аутизм тощо. Дитячі страхи є предметом вивчення як вітчизняних, такі зарубіжних психологів. При цьому головні аспекти вивчення зроблені на вивченні а) ролі страхів вжитті дитини, їх впливу на її психічний і фізичний розвиток б) причин виникнення дитячих страхів. Серед вітчизняних науковців-дослідників, яки багато уваги приділяли проблемі страхів слід назвати А.І. Захарова, І.П. Павлова, МІ. Чистякову та інших. Так, згідно із дослідженнями А.І. Захарова страхи у молодшому шкільному віці носять віковий, психологічно мотивований характер. Серед школярів на одного хлопчика доводиться в середньому 7 страхів, а на дівчинку – 9, тобто у дівчат даного віку страхів виражено більше, ніжу їх однокласників-хлопців. Відомий фізіолог І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль головного мозку. Страх, побудований на інстинкті самозбереження, має захисний характері супроводжується визначеними змінами вищої нервової діяльності, відображується на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділенні

25 жовчного соку. У самому загальному вигляді емоція страху виникає у відповідь надію загрожуючого стимулу, а також завжди має на увазі хвилювання якої-небудь реальної та уявної небезпеки. У літературі також можна зустріти розглядання проблеми відносності між страхами та темпераментом дитини. Вважається, що із існуючих чотирьох типів вищої нервової діяльності (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) найбільш сприятливим до страхів вважається анергетичний (слабий) меланхолік. Дитина, яка відноситься до цієї групи, відрізняється поганим спротивом впливу негативних стимулів. Слабість нервової системи приводить до загальної пасивності, нерішучості, загальмованості, обережності. Меланхоліки мають вигляд тепличних рослин, з чужими боязливі, швидко стомлюються та майже не реагують на зовнішні впливи. Психологічні дослідження проблеми страхів показали, що діагностика страху дитинина певному етапі розвитку необхідна для виявлення типу страхів, причин їх виникнення та визначення шляхів подальшої корекційної роботи з дитиною. З лікувальною метою важливо зрозуміти, що ховається за страхом дитини. Хоч розібратися в причинах цього явища набагато легше, ніж позбутися його, однак перше виявляється дуже важливим, оскільки тоді ми зможемо впливати на причину, а не тільки визначити результат. Проективні методики, що використовуються у процесі дослідження, є найбільш адекватними для дослідження прояву страхів в учнів молодшого шкільного віку, особливо, учнів х та х класів. Ступінь розвитку рефлексії, що лише починає формуватися в молодшому шкільному віці, не дозволяє дитині безпосередньо повідомляти про свої переживання та проблеми, а особливо про страхи, що пов’язані із школою. Молодший шкільний вік – важливий етап дитинства, від позитивного перебігу якого залежить розвиток інтелекту особистості, бажання й уміння навчатися, віра у свої сили і, поза всяким сумнівом, подальша життєдіяльність людини. Як не прикро, але саме в цей періоду дитини може виникати страх перед навчальним процесом. Адаптація 6 – літньої дитини до школи може тривати навіть ріка той більше. І залежить це переважно від класного керівника, батьків та, звичайно, шкільного психолога. Вчитель може ненавмисне підвищувати рівень тривожності у дитини, спровокувати шкільні страхи. Проблема психолого-педагогічного дослідження феномена страхів є актуальною, в першу чергу, тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра,

26 оптимізувати його емоційний стані розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів. У загальному вигляді проблема вивчення дитячих страхів здається майже завершеною проаналізовано детермінанти виникнення страхів, наслідки цього явища, запропоновано цікаві форми психологічної корекції. Алена нашу думку, питання психолого-педагогічного дослідження страхів саме у молодших школярів залишається не зовсім вирішеним. Людина отримала у спадщину від пращурів комплекс якостей та емоцій, які дозволяють пристосовуватися до оточуючого середовища. Емоції і переживання, притаманні особистості, можна умовно поділити на дві групи. Перша – емоції позитивні, які викликають бажання досліджувати об’єкти і явища світу. Друга група емоцій спрямована на захист організму від негативного впливу середовища. Такі реакції допомагають уникати всіляких загроз. Однією зважливих емоцій другої групи є страх. Страх можна розглядати як афективне емоційно загострене) віддзеркалення у свідомості певної загрози життю людини чи її благополуччю.
Вчені-психологи, як засвідчує аналіз наукової літератури, сходяться на тому, що страх тісно пов’язаний з почуттям тривоги Так, В. Астапов вважає, що страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу, а тривога – це стан передчуття неприємної події без видимої причини (вона існує тільки у свідомості людини. Аналізуючи конкретні випадки стану напруги, В. Астапов доходить висновку, що встановити таку різницю дуже непросто. Важко сказати про певну реакцію, страх це чи тривога, або чого в ній більше – тривоги чи страху, або в який момент страх переходить у тривогу і навпаки. Проаналізувавши дослідження зарубіжних колег, вчений висловлює думку, що тривога – це базисна реакція, загальне поняття, а страх – вираження такої ж якості, але в специфічній об’єктивованій формі. П. Тілліх вважає, що страх і тривога неподільні – вони іманентно пов’язані одне з одним. Жало страху, на його думку, це тривога, а тривога прагне перетворитися на страх. Психотерапевт М. Литвак пропонує розглядати тривогу як емоцію, котра виникає при загальній оцінці ситуації як несприятливої. Якщо ліквідувати джерело тривоги не вдається, то тривога переходить у страх. На його думку, страх – це результат тривоги та . Ми розглядаємо тривогу на відміну від страху як не завжди негативне почуття, адже вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, очікування. Емоційно неблагополучна дитина, залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками, може відчувати як тривогу, такі страх. Спільним початком виникнення почуття і страху, і тривоги є занепокоєння. Воно

27 виявляється втім, що дитина розгублюється, коли її про щось запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить тремтячим голосом, а часто й замовкає. Значна кількість розвідок, присвячених дитячим страхам, дають змогу підійти до проблеми психолого-педагогічного дослідження страхів у молодшому шкільному з опертям на солідну наукову базу. Методологічну частину дослідження як в теоретичній, такі в емпіричній частині становили основні принципи психології та методики системного підходу.
Психодіагностичний комплекс включав такі методи проективна методика діагностики шкільної тривожності (модифікація тесту Р.
Темл, М. Дорки та Ф. Амен), дитячий аперцептивний тест САТ та малювання страхів. Ці методи продуктивно доповнюють одне одного та дозволяють побудувати повну картину емоційного стану дитини. Методика САТ належить до проективних, і пропонована схема інтерпретації не єдино можлива, а лише орієнтує дослідника, який прагне проникнути у внутрішній світ дитини. Перевагою цього тестуєте, що проективні способи сприяють утворенню сприятливого клімату в процесі роботи. Дитина швидко встановлює контакт, цікаві завдання стимулюють дитячу творчість і фантазію часто нарівні гри. Відомо, що малювання є одним із засобів збагнення своїх можливостей, вираження різного роду емоцій, утому числі й негативних, зниження тривожності та кількості страхів. Однак це не означає, що дитина, котра активно малює, може нічого не боятися – просто в неї зменшується ймовірність появи страхів, що саме по собі має велике значення для її психічного розвитку. Практично позитивний ефект від малювання можна спостерігати у віковому інтервалі від 3 до 15 років і старше, але найчастіше позитивні результати одержуємо в 4 – 12 років. Малювання страхів дає ефект майже однаковий і для хлопчиків, і для дівчаток. Приблизно в половині випадків страхи усуваються за допомогою певним чином спрямованого малювання. Здебільш це стосується страхів, викликаних уявою (наприклад, страху захворіти, зазнати нападу, потрапити в транспортну пригоду тощо. При страхах абстрактного характеру результати гірші. Особливо при страху втратити батьків і страхів, що виникають у дівчаток при засипанні. Ефект зменшується при наявності істеричних рис характеру, оскільки діти мимоволі чи прямо експлуатують страхи на догоду своїм бажанням. Страх – це емоція, що може виникати на будь-якому віковому етапі.

28


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал