Фундаментальних




Сторінка5/33
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33
не
можна розвивати здібності, не враховуючи соціальних процесів, які відбуваються у контактній групі. Інші діти, батьки, вчителі оцінюють успіхи і невдачі дитини у діяльності, а це зумовлює соціальне прийняття чи відторгнення, лідерство чи аутсайдерство дитини, зрештою, її самопочуття, настрій, психологічну комфортність.
По-друге,
навряд чи можна розвивати здібності лише за рахунок
розвитку окремих їх компонентів. Із розрізнених, нехай і розвинутих


40 частин, цілого не скласти. Дослідження показують, що обдаровані люди мають високий, але зовсім нерівномірний розвиток окремих компонентів здібностей. Один геніальний вчений може мати добре розвинуте образне мислення і значно гірше абстрактне, інший має феноменальну здатність до запам’ятовування чисел, а ще інший змушений постійно користуватися довідниками. Складність структури більшості здібностей визначає індивідуальний стиль діяльності кожної особистості, який складається у процесі взаємодії мислительних стратегій людини і характеристик діяльності. Мине в змозі проконтролювати правильність розвитку кожного компонента діяльності, але можемо з успіхом створювати умови для того, щоб діяльність була ефективною.
По-третє, знання, уміння й навички – це не мета, а скоріше, засоби, а в окремих випадках і побічні продукти діяльності. У сучасному світі знань надто багато, щоб володіти всіма одразу, і вони надто швидко змінюються, щоб намагатися встигнути за цими змінами. Вихід вбачається не в ранній спеціалізації здібностей, яка б спрямовувала на оволодіння знаннями, уміннями і навичками в якійсь одній галузі, а, навпаки, у зорієнтованості на розвиток різних здібностей у різних діяльностях на основі творчих мислительних дій та стратегій, які могли б бути перенесені на інші діяльності у віповідності з тенденціями розвитку суб’єкта і оточуючого світу.
Творчість і особистісний ріст. Останніми роками намітилася тенденція до пошуків ресурсів підвищення ефективності діяльності не в самій діяльності, а в тих чинниках, які пов’язані з суб’єктом діяльності, розвитком його здібностей, мотивації, цінностей. Такий підхід реалізується в концепції особистісного зростання людини. Ряд авторів, серед яких В.Т. Кудрявцев,
І.С. Булах, Л.В. Долинська дали досить розгорнуту характеристику чинників психологічного зростання нарізних вікових етапах особистості – від дошкільного віку до до особистісно-професійного росту [24; 51; 93]. Ми пов’язуємо особистісний ріст із розвитком здібностей людини. Психологічний зміст зростання від індивіда до особистості полягає у перетворенні інстинкту домінування в потребу у визнанні. Розвиток особистості, в свою чергу, передбачає розвиток здібностей до тих діяльностей, які забезпечують визнання. Таким чином, не лише навчання, алей виховання можна розглядати через розвиток здібностей. З цієї точки зору вихована людина – це людина, яка знає, вміє і може щось таке, чим вона могла б бути корисною, потрібною або, принаймні, цікавою іншим людям. Людина, яка немає достатньо розвинутих здібностей для того, щоб заслужити визнання у соціальному оточенні, змушена вдаватися до філогенетично більш ранніх, біологічних, агресивних форм самоствердження. Сенсом її діяльності стає приниження інших шляхом фізичної чи вербальної агресії. Таким чином,


41 досягається реалізація інстинктоїдної потреби у домінуванні. За А. Адлером, сутнісною характеристикою людей такого типу є комплекс неповноцінності
[267]. Зауважимо, що розповсюджені способи організації шкільного навчання, при яких лише незначна частина учнів (близько 10%) є успішними, а решта – неуспішні – створюють всі необхідні умови для розвитку у переважної частини школярів комплексу неповноцінності. Отже, основні умови гармонійної взаємодії особистості і соціуму полягають утому, що людина має розвивати здібності до тих суспільно- корисних видів діяльностей, у яких вона претендує на визнання, асоціальна група, в яку включена ця людина, повинна бути здатною поцінувати її досягнення, вміння і можливості. Що стосується першої умови, то домагання визнання у певній діяльності не завжди збігаються з тими можливостями вибору, які пропонує життя. Тут виникає серйозна проблема що головніше – визнання чи прив’язаність людини до окремої діяльності, навіть у тих випадках, коли потреба у визнанні фруструється? Думається, що
у шкільному віці перевагу потрібно надати
визнанню у різних видах діяльності. Невдача водній із них неповинна вести до зневіри, позбавляти природні домагання людини сенсу. Вміння знаходити діяльності для отримання визнання серед можливих варіантів, які пропонує життя, – це частина загальних здібностей, це те, що підвищує адаптивність людини в соціальному середовищі. З іншого боку, соціальне середовище повинно бути спроможним поцінувати досягнення людини. Першою й основною умовою цього є достатній рівень розвитку членів контактної групи. Мається на увазі не тільки і не стільки конгруентність напрямків розвитку особистості і групи включення для прикладу, людина розвиває музичні здібності, а група має досить високий рівень розвитку саме цих здібностей, щоб кваліфіковано поцінувати її, а загальний розвиток здібностей членів групи. Ми виходимо з такого припущення якщо людина досягла значних успіхів хоча б водному виді діяльності, то вона здатна поцінувати досягнення людини, що досягла успіхів в іншому виді діяльності. Очевидно, здатність до поцінування зростає пропорційно до кількості видів діяльностей, якими оволоділа людина. Усвідомлення зусиль, яких необхідно докласти, щоб досягти успіху, викликає у тих, хто має такий досвід, повагу до інших людей, які також досягли успіху. У випадку, коли людина не досягала успіху ніколи, часто включаються механізми психологічного захисту, якій визначають напрямки реакцій від прямої фізичної агресії до вербальної агресії, від заперечення факту досягнення до приписування досягнень іншим людям, від надуманих причин, чому самому не вдалося досягти успіху до міфотворчості на тему, що обдарованим, мовляв, все легко дається. Отже, особистісне зростання можливе за декількох умов


42
по-перше, необхідне соціальне середовище, яке було б спроможним
поцінувати чесноти людини
по-друге, людина повинна матиці чесноти, іншими словами, повинна
вирізнятися якимись вміннями, знаннями, якостями, які були б суспільно-
корисними і заслуговували б на визнання
по-третє, визнання потребує специфічної організації конкурентного
середовища. Успіхи і досягнення однієї людини не мають перекреслювати домагання на визнання іншої. Щоб досягти цього, наприклад, для всіх учнів класу, необхідно мати одночасно декілька десятків діяльностей, водній із яких міг би досягти визнання кожен, або щоб одна й та сама діяльність давала змогу самореалізації для всіх. Творчість і є тією унікальною діяльністю, яка у значній мірі знімає деструктивні наслідки боротьби за визнання. Навіть утому гіпотетичному випадку, коли для соціальної групи значимою є всього одна діяльність, творчість створює безліч варіантів як щодо процесу і технології її виконання, такі для різноманітності результатів. Притому, що конкуренція залишається, завдяки творчості переможцями виходять всі.
1.7. СУБ’ЄКТНО-ЦІННІСНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
(О.Л.Музика)

Соціальна регуляція творчості не вичерпується створенням конкурентного середовища, особливих правил поведінки в ньому і забезпеченням можливості реалізації кожною людиною притаманної їй потреби у визнанні. Соціальне середовище надає можливості для
інтеріоризації суспільних цінностей, які вироблялися і закріплювалися тисячоліттями. Суб’єктно-ціннісний аналіз зосереджує увагу дослідника на механізмах присвоєння цих цінностей. У цьому контексті предметом дослідницького інтересу знову стають суперечності між необхідністю присвоєння суспільних цінностей людьми, а значить, необхідністю певної уніфікації людей, і потребою у визнанні, яка передбачає виокремлення, індивідуалізацію. Думається, що творчий, варіативний компонент притаманний не тільки діяльності, ай особистісним цінностям. Стабільний консервативний компонент цінностей сприяє єднанню людей, виникненню відчуття належності, зв’язку між минулим, теперішнім і майбутнім. А мінливий творчий компонент цінностей підкреслює різницю між людьми, їх індивідуальність, що сприяє реалізації потреби у визнанні. З точки зору суб’єктно-ціннісного аналізу, інтеріоризація цінностей, принаймні на ранніх етапах онтогенезу, можлива тільки через включення людини у діяльність. Взаємодія з іншими людьми у процесі діяльності дозволяє засвоїти сталий компонент цінностей, а формування


43 індивідуального стилю діяльності і спілкування у діяльності дозволяє людині виробити свою власну життєву позицію і власні способи домагання визнання. Очевидно, саме з цієї причини людина, виконуючи просту рутинну діяльність, зазвичай намагається вносити в неї щось своє, творче. І цей особистий внесок сприяє тому, щоб соціальні цінності, які регулюють поведінку людини у цій діяльності, стали особистісними.
Суть та основні характеристики суб’єктно-ціннісного аналізу.
Суб’єктно-ціннісний аналіз спрямований на пізнання закономірностей та механізмів становлення особистісних цінностей, пов’язаних із включенням людини у творчу діяльність. З-поміж усіх людських діяльностей творчість вирізняється тим, що вона, як вершинний компонент, присутня в кожній діяльності. Але власне діяльнісним компонентом творчості (знання, вміння, навички) її зміст не вичерпується. Значно важливішими єті частини творчості, які дуже часто залишаються поза увагою. Наші дослідження, проведені під керівництвом В.О. Моляко, показали, що рефлексія власного мислення під час вирішення творчих задач не обмежується лише регуляцією діяльності. Саме тому, що мисленнєві стратегії формуються у творчій діяльності, вони набувають здатності переноситися на будь-які інші діяльності і в багатьох випадках, набуваючи ознак суб’єктних цінностей, починають регулювати життєві процеси [133]. Творчість є тим інтегратором, який поєднує різні діяльності, де людина домагається визнання. Успішні стратегії досягнення успіху в цих діяльностях, усвідомлюючись, стають суб’єктними цінностями. Нарис. представлено модель ціннісної свідомості людини, отриману в результаті факторного аналізу матриці ціннісних конструктів методом головних компонент.
Ціннісні конструкти – це утворення, які мають коефіцієнти кореляції з основними факторами не більші за 0,25. Іншими словами, їх внесок у ціннісну свідомість зовсім незначний. Це швидше потенційні, ніж актуальні цінності, тому мий називаємо їх не цінностями, а ціннісними конструктами.
Діяльнісні цінності (ДЦ) – це конструкти ціннісної свідомості, які корелюють із фактором діяльнісних цінностей від 0,25 до 1. Аналогічне математичне вираження мають і
моральнісні цінності (МЦ). Ціннісні конструкти досить часто виявляються випадковими, декларованими утвореннями. Вони є скоріше показниками того, що людина знає суспільні цінності і норми та орієнтується в них, аніж реально керується ними в своїй діяльності.
Діяльнісні (ДЦ) і моральнісні (МЦ) цінності, на відміну від ціннісних конструктів, є потенційно регулюючими ціннісними утвореннями і мають значимі зв’язки з основними факторами ціннісної свідомості. У певних ситуаціях вони можуть актуалізуватися і набувати ознак суб’єктних цінностей.
Суб’єктні цінності (СЦ) з точки зору їх математичної інтерпретації – це


44 1 моральнісні та діяльнісні конструкти, які корелюють нарівні і більше як із фактором, який об’єднує моральнісні, так із фактором, який об’єднує діяльнісні цінності. Звичайно, нечасто буває так, що вони розміщуються на бісектрисі і мають однакове факторне навантаження по обох провідних факторах. Майже завжди кореляція з одним фактором більша, ніж з іншим. Керуючись цими математичними міркуваннями, такі ціннісні конструкти можна віднести до одного класу цінностей – до моральнісних, або ж до діяльнісних. Однак, суб’єктні цінності мають значимі кореляційні зв’язки між собою, вони, власне, є містком, який зв’язує моральнісні і діяльнісні цінності і робить ціннісну сферу людини цілісною. Таким чином, суб’єктні цінності – це ціннісні утворення, які мають якісні відмінності від усіх інших. З одного боку, вони є результатом життєвого досвіду, аз іншого – відображають можливі напрямки руху людини. Суб’єктні цінності регулюють поведінку людини, оскільки моральнісні цінності підкріплюються діяльнісними і надають смислу життєвим планам і життєвим виборам. Аналіз суб’єктних цінностей особистості дозволяє не лише оцінити її ефективність як суб’єкта певної діяльності, ай у деяких випадках є підставою для прогнозу її розвитку в цій діяльності.

Суб’єктні цінності – це утворення ціннісної свідомості особистості, яке відображає її індивідуально-своєрідний спосіб існування в суспільстві, спосіб і
1
1
Діяльннісні
конструкти
Мора
льльн
іс
ні

ко
н
стр
укти

М
ора
л
ьль
н
нісні

цінності

Діяльннісні
цінності
СУБ’ЄКТНІ
ЦІННОСТІ
Рис
. 1.2. Факторна модель ціннісної
свідомості
особистості
ДЦ
ДЦ
ДЦ
ДЦ
ДЦ
СЦ
СЦ
СЦ
СЦ
СЦ
СЦ
МЦ
МЦ
МЦ
МЦ
МЦ
0,25
0,25
ДК
МК


45 засоби досягнення визнання та забезпечення самоповаги. Суб’єктні цінності мають ряд ознак, які відрізняють їх від інших ціннісних утворень. За способом утворення суб’єктні цінності є результатом узгодження потреби у визнанні і суспільних вимогу процесі діяльності. Суб’єктні цінності відображають способи розвитку здібностей, зокрема творчих здібностей людини, у тих соціальних життєвих умовах, які склалися або які людина створила собі сама. За структурою суб’єктні цінності є взаємопідтримуючим поєднанням діяльнісних і моральнісних цінностей. За характером регуляції суб’єктні цінності є глобальним регулюючим утворенням, яке з високою долею ймовірності визначає поведінку людини у значимих для неї ситуаціях. За характером співвідношення зовнішнього (соціального) і внутрішнього особистісного) суб’єктні цінності є внутрішнім особистісним утворенням, оскільки відображають індивідуальний шлях розвитку окремої людини у суспільстві через індивідуальні особливості розвитку здібностей в унікальних для кожної людини соціальних групах і життєвих ситуаціях. За критерієм стійкості і мінливості суб’єктні цінності є стійким, але, при цьому, гнучким утворенням. Як правило, при факторному моделюванні ціннісної свідомості людини виділяються високозначимі ціннісні конструкти, які складають стабільне, стійке ядро ціннісної свідомості. Під впливом життєвих обставин та активності самої особистості окремі ціннісні конструкти можуть вилучатися з ядра, а інші – займати їх місце. При цьому вони, як правило, нікуди не зникають, які нізвідки не з’являються. Вони сформувалися впродовж життєвого шляху та існують у ціннісній свідомості, а їх рух до і від ядра зумовлений змінами у характері значимості взаємозв’язків з іншими цінностями. Для суб’єктно-ціннісного аналізу важливим є постійне наголошення на тому, що здібності розвиваються. Якщо не нарівні теоретичного аналізу, то нарівні практичної психології, значна частина фахівців у тій чи іншій мірі схиляється до константності здібностей. Основна теза застосування цього підходу в педагогічній практиці така виявити творчо обдарованих дітей для того, щоб управляти розвитком їх здібностей шляхом спеціально організованого навчання. У першій частині цієї тези, у якій ставиться завдання виявляти творчо обдарованих дітей, і міститься приховане ствердження вродженості творчих здібностей. Друга частина тези ніби й передбачає розвиток здібностей, але цей розвиток в основному спрямований на поглиблене вивчення окремих навчальних дисциплін за спеціальними програмами або ж створення спеціальних комфортних умов для творчого розвитку. При цьому, як правило, не враховують дві вкрай важливі обставини ту, що виявлені обдаровані такими не народилися, а їх здібності з якихось


46 причин розвинулися до високого рівня, і ту, що саме ці причини (а вони відображають індивідуально своєрідні способи реалізації потреби у визнанні в унікальному для кожної людини соціальному середовищі) потрібно класти в основу при конструюванні програм розвитку обдарованості. В основі суб’єктно-ціннісного аналізу лежить положення про ціннісний розвиток особистості і ціннісні механізми регуляції діяльності. Творча діяльність – не виняток, а скоріше вершинний прояв будь-якої діяльності, і в цьому розумінні вона є метадіяльністю. Від традиційних підходів суб’єктно- ціннісний аналіз відрізняється тим, що у вивченні творчості основні акценти робляться на такі напрямки взаємодія соціальних, вікових і особистісних чинників у розвитку творчих здібностей взаємообумовленість становлення ціннісної свідомості і розвитку творчої обдарованості ціннісна підтримка розвитку творчо обдарованої особистості. Зауважимо, що зміст ціннісної підтримки полягає не у роз’ясненні важливості певних суспільних цінностей, а у створенні оптимальних умов діяльності для реалізації завдяки власним здібностям і вмінням потреби у визнанні в контактній соціальній групі. Таким чином, успішні стратегії досягнення визнання генералізуються і набувають ціннісного статусу не за рахунок зовнішнього тиску, а в результаті власної активності особистості. Творчість – складна діяльність, яка пов’язана з непростими змінами у соціальних і пізнавальних процесах, у ціннісно-мотиваційній сфері, в індивідуальному стилі діяльності тощо. Невідповідність складності досліджуваної проблеми і методів її дослідження є причиною перманентної кризи психології творчості. Якщо узагальнювати, то всі зрушення у вивченні творчості були пов’язані з виробленням нових теоретичних концепцій і відповідних їм методів психологічного дослідження, а всі невдачі пов’язані з еклектикою і в теоретичних підходах, і у виборі методів дослідження [16; 55;
99; 102; 123; 128; 179; 198].
Правила суб’єктно-ціннісного аналізу розвитку здібностей та
обдарованості. Використання будь-якого методу може бути ефективним за умови чіткого окреслення завдань, які вирішуються, і застережень щодо інтерпретації результатів та екстраполяції висновків. У рамках суб’єктно-ціннісного аналізу ми виділяємо ряд правил. Правило релевантності завдань і методів дослідження. Правило контролю стійкості позитивних змін під час формуючих експериментів. Правило обґрунтування застосування номотетичних та ідеографічних методів. Правило контролю характеру взаємодії індивідуальних і соціальних


47 показників у процесі розвитку творчої особистості. Правило пріоритету особистісних показників над діяльнісними. Правило розгляду творчості як метаздібності, здатної поширюватися на інші види діяльностей. На деяких особливостях дослідження творчості зупинимося детальніше. Вибір методу залежить від напрямку дослідження, а помилки у виборі пов’язані в основному з намаганням застосувати номотетичні методи до унікального, одиничного, неповторного процесу розвитку особистості. Правило релевантності виконується при дотриманні таких положень
- тестування з метою відбору дітей у групи для розвитку певних творчих здібностей
не проводиться у тих випадках, коли діти не були включені у спеціально організовану діяльність з розвитку цих здібностей. Основний критерій відбору – бажання дитини
- у тих випадках, коли діти вже були включені у діяльність, а значить вже мають здібності до неї, можуть бути застосовані тести та опитувальники, причому основна увага має звертатися не на абсолютні показники, а на показники динаміки здібностей і фактори, що впливають на цей процес. При дослідженні особливостей розвитку творчої діяльності і творчого процесу застосовуються ідеографічні методи (бесіда, спостереження, решітки Келлі, проективні методи тощо. Оскільки завдання дослідження у цих випадках полягають у виявленні індивідуальних характеристик творчості, то методи і процедури дослідження мають бути індивідуально зорієнтованими. Дослідника тут цікавлять такі показники як індивідуальний стиль діяльності, планування творчого процесу, індивідуальний характер мислительної діяльності, характер переживання успіху і невдачі тощо. Лише результати ідеографічного дослідження, які відображають унікальне поєднання в особистості десятків компонентів творчої діяльності, можуть дати психологові цілісне бачення напрямків розвитку творчо обдарованої особистості, сильних сторін і проблемних моментів у цьому розвитку і відповідно особливостей роботи психолога утому чи іншому окремому випадку.
Номотетичні методи (стандартизовані тести та опитувальники) використовуються для оцінки та порівняння окремих групових показників. Вони мало дають для розуміння особливостей розвитку окремої творчої особистості і, як правило, нездатні показати ні проблемних моментів, ні напрямків розвитку, проте можуть слугувати для порівняння груп досліджуваних, для чого власне і були створені. І чим чіткіше окреслені параметри груп для порівняння, тим прогнозованішими будуть результати номотетичних досліджень. Наприклад, якщо ми будемо порівнювати групу дітей, що мають творчі досягнення досить високого рівня, з групою дітей, які таких досягнень не мають, то заздалегідь зрозуміло, яка група буде мати вищі показники інтелекту, креативності, мотивації досягнення, локусу контролю


48 тощо. Це у випадку, коли ми застосовуємо специфічні, конгруентні для творчої діяльності тести. На жаль, нерідко трапляються випадки застосування тестів і опитувальників, які не є релевантними до проблеми і використання яких не обґрунтовується авторською моделлю досліджуваного явища. Так, наприклад, еклектичне застосування опитувальників може показати високі показники тривожності, нейротизму, агресивності творчо обдарованих дітей у ті моменти, коли творчий процес знаходиться на стадії сумнівів чи невдачу діяльності, а висновки робляться ужене відносно діяльності, і навіть не відносно до окремої людини, а до особливостей творчо обдарованої особистості взагалі. Є ще один аспект, який показує низьку евристичність номотетичних методів при дослідженні творчо обдарованої особистості. Те, що зазвичай вважається негативною рисою, для творчо обдарованої особистості може складати частину її індивідуального стилю діяльності, давати їй сили і натхнення для досягнень у творчості. Конфліктність, низька комунікабельність часто вмикають компенсаторні механізми, зокрема, творчість. Творчість – це одночасно і створення чогось нового, чого ще ніхто не бачив, і заперечення старого, до чого уже всі звикли. Ця двоїстість творчості, яка, з одного боку, пов’язана з унікальністю творчого продукту й особистості, яка його створює, аз іншого – з певною конфронтацією зі світом існуючих речей і людей, які до цих речей звикли, має відбитися у методах дослідження.
Індивідуально-орієнтовані методи, спрямовані на вивчення унікальних характеристик творчості і творчо обдарованої особистості, мають домінувати, а при порівнянні творчо обдарованої і пересічної особистості можуть використовуватися і стандартизовані тести та опитувальники. Зауважимо, що порівняння тут має проводитися не з метою виявлення відхилень від норми чи від середнього рівня, аз метою виявлення відмінностей, які потребують не оцінки за параметрами «краще-гірше», а пояснення відмінностей творчо обдарованої і пересічної особистості, пов’язаних із їх стилем життя і системою цінностей.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал