Фундаментальних



Pdf просмотр
Сторінка3/33
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33
1.2. ЦИКЛИ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ (В.О.Моляко)
Як показують психологічні дослідження, структура процесу творчої діяльності є досить типовою для всіх видів творчості. Ми розглядаємо процес технічної творчості у вигляді трьох взаємозалежних циклів еталонування, проектування, ескізування. Можна представити ці цикли й так розуміння умови завдання (оцінка умови, формування проекту майбутньої конструкції формування гіпотези, задуму) і попереднє рішення (прогнозування остаточного результату. Кожен цикл завершується прийняттям відповідного


22 рішення. Розуміння закінчується тим, що суб'єкт приступає до пошуку або відмовляється від рішення при цьому він дає оцінку і самого завдання, і своїх можливостей вирішити його. Формування задуму завершується прийняттям рішення про адекватність проекту конструкції вимогам цього завдання. Попереднє рішення (утому числі й здогад) закінчується прийняттям рішення про ескізну побудову проекту і може збігатися з формуванням проекту, може виникати раніше, а може з'являтися лише після досить тривалого пошуку у вигляді графічного (ескізного) представлення технічного пристрою. Стратегія рішення включає зазначені три цикли, кожен з яких має свою мікроструктуру.
Цикл розуміння умови нового завдання може бути представлений у вигляді цілого ряду мікроетапів. Це загальне ознайомлення з умовою завдання вивчення окремих частин умови співвіднесення різних форм умови наприклад, тексту й креслення розширення одного виду вихідної інформації за допомогою іншого (наприклад, виконання додатково до тексту малюнка перекодування умови завдання на свою мову (тобто переформулювання, вживання більш звичних понять, висловів, умовних зображень новий загальний підхід до умови, новий синтез інформації розробка окремих частин завдання остаточна оцінка умови, виникнення почуття впевненості (або сумніву) у можливості рішення (прийняття рішення про розуміння. Розуміння умови завдання, що розв'язується, необхідне для його подальшого правильного рішення. У цьому циклі відбувається як оцінка завдання, такі своєрідна самооцінка суб'єктом своїх можливостей, знань, умінь. Іншими словами, розуміння – це перший прогноз успішності рішення в цілому. Розвиваючись, розуміння переростає в задуму побудову проекту майбутньої конструкції. Психологічну основу розуміння становить зіставлення нових конструкцій з наявними в суб'єкта еталонами інших конструкцій. Ознаки образів і понять нової, поки ще багато в чому невизначеної конструкції, порівнюються з образами інших конструкцій. Отже, розуміння постає як тривалий процес порівняння, що має свої закономірності й типові мікростадії розвитку.
Цикл формування задуму, проекту майбутньої конструкції складається з двохосновних мікростадій. Перша – виникнення способів- орієнтирів. Вона тісно переплітається з циклом розуміння. Друга мікростадія спрямована на розвиток образів-орієнтирів, формування провідних образів і закінчується ухваленням рішення про пошуку певному напрямку. На початку формування задуму по асоціації виникають образи-поняття, з яких суб'єкт вибирає ті, які, на його думку, максимально відповідають вимогам умови. Потім він уточнює, конкретизує, поступово видозмінює образи-поняття, все більше наближаючи їх до умови й перетворюючи в гіпотезу – образ-ідею. Залежно від складності й новизни завдання, від знань і досвіду


23 досліджуваного творчий задум може формуватися в кожному випадку з різною швидкістю, може бути більш чи менш об’ємним по включеній у нього інформації. Водних випадках це розуміння-здогад, коли в результаті вивчення умови з'являється уявлення про структурно-функціональні ознаки конструкції. Іноді вже перша гіпотеза про використання в рішенні якогось принципу виявляється вдалою. Буває, що формування задуму фактично збігається з рішенням. Так само різною буває й повнота задуму. Одна людина вважає достатнім мати поверхове уявлення про структуру завдання для початку його монтажу, іншій необхідно скласти цілком конкретне уявлення про основні параметри гіпотетичної конструкції – про її загальну структуру, розміри, функціональні ознаки основних блоків тощо. Якщо формування задуму починається з ознайомлення з умовою завдання, зрозуміння цієї умови, то його закінчення варто віднести до моменту появив суб'єкта впевненості (суб’єктивної впевненості) в адекватності майбутньої конструкції вимогам умови. Поява такої впевненості свідчить про закінчення формування задуму як самостійного циклу рішення. Зрозуміло, що міра суб’єктивної впевненості в кожному випадку буде різною. Надалі вході рішення завдання в задум можуть вноситися суттєві зміни, доповнення. Але перехід до перевірки задуму, до спроби його реалізувати варто розглядати як якісно нову стадію, як перехід від теоретичного формування стратегії рішення до її практичного здійснення.
Попереднє рішення, або перевірка гіпотези – наступний цикл творчої діяльності. На цьому етапів людини вже є уявлення про певний технічний пристрій, що буде відповідати вимогам завдання. Таке уявлення має вигляд конкретного зорового образу, що може бути закріплений за допомогою малюнка, ескізу. Зазвичай цей цикл менш насичений творчістю, ніж попередній він скоріше ближчий до першого циклу – вивчення умови. Але не слід вважати, що тут всі дії носять суто логічний, впорядкований характер. Оскільки ми ведемо мову про технічну творчість, то провідну роль відіграє графічна діяльність. Тому третій циклі можна назвати перевіряючим ескізуванням. На цьому етапі виконується попереднє креслення, що дозволяє хоча б співвіднести частини пристрою, матеріалізувати задум. А це вже багато в чому визначає й ті вміння, які насамперед необхідні для рішення завдання графічно інтерпретувати розумові уявлення, тобто здійснювати переклад змови зорових образів намову графіки. Якщо у професійних конструкторів такі вміння добре розвинуті, то у школярів вони розвинені недостатньо, тому цей цикл може мати для них особливі труднощі. Наявний у конструктора пропроект (образ-ідея) дає йому підстави вважати, що цей пропроект і стане основою рішення, розробкою конкретного технічного пристрою. Що необхідно для підтвердження цього припущення Насамперед, зіставлення параметрів проектованого пристрою з тими


24 параметрами, які потрібні технічним завданням. У цьому випадку це будуть характеристики структурі функцій як складових частин (деталей, вузлів, блоків, такі пристрою, механізму, машини в цілому. Тепер перед виконавцем завдання стоїть проблема перевірки свого припущення, встановлення його відповідності висунутим вимогам. Залежно від складності завдання й досвідченості конструктора така перевірка буде здійснюватися по-різному. Це може бути короткочасний уявний експеримент зіставлення проекту з вимогами, уявний експерименті графічні побудови або переважно графічні побудови. Коли вирішується досить важке для суб'єкта завдання, йому до останнього моменту може бути незрозуміло, наскільки спроектований ним механізм, пристрій буде відповідати вимогам завдання. У процесі перевірки гіпотези психологічно найбільш важливий момент – поява суб'єктивної впевненості в її правильності. Цілком зрозуміло, що це залежить від знань людини, від її інтерпретації вихідного завдання, від складності самого завдання й пристрою. Отже, процес рішення нового завдання, процес творчості протікає не по строгій логічній схемі, не тільки нарівні свідомому, але також включає здогад, інтуїцію. Наші дослідження дозволили сформулювати гіпотезу про деякі можливі механізми такого роду інтуїтивного мислення. Зокрема, ми припустили, що в основі інтуїтивного мислення конструкторів (і не тільки конструкторів) може лежати механізм порівняння, встановлення аналогії й наступного її переносу, а також механізм комбінування частин структури та їхніх функцій. Потрібно відзначити, що запланована стратегія і реальна стратегія можуть дуже відрізнятися, настільки, що стратегічні операції, тактики взагалі будуть різними. Іноді причина цього в недостатньому вивченні умови, малообгрунтованому виборі вихідних даних в інших випадках це пояснюється глибшим пошуком на етапі перевірки гіпотези. Крім того, помірі заглиблення в нове завдання у досліджуваного можуть з'явитися можливості розглянути певний аспект під іншим кутом зору, що дозволить вирішити завдання іншим способом за допомогою тієї жабо іншої стратегічної операції.
1.3. СТРАТЕГІЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (В.О.Моляко)
В останні роки термін стратегія широко застосовують у психології. Польський психолог Ю. Козелецький називає стратегією сукупність правилі положень, які приймає той, хто вирішує завдання, і на які він спирається при прийнятті рішень про категоризацію інформації. Деякі дослідники вживають термін стратегія поряд із термінами методі спосіб, не вбачаючи між ними принципової відмінності. І. Лінгарт називає стратегію способом рішення проблеми, когнітивним процесом, пов'язаним із просуванням домети. Нам


25 здається, що терміни спосіб рішення, метод рішення, план рішення не слід розглядати як синоніми терміну стратегія рішення. Спосіб і метод є поняттями досить абстрагованими від особистості, від індивіда одним способом або методом рішення можуть користуватися різні люди. План рішення – це послідовність дій. Поняття ж стратегії є сенс використовувати при аналізі рішення нових творчих завдань, коли діяльність спрямована на одержання й перетворення нової інформації. Поняття стратегії підходить для цілісного опису рішення конструкторських завдань, оскільки в цьому випадку воно включає, з одного боку, попередні можливості й дії суб'єкта, планування дій і здійснення їх, аз іншого боку – тенденції й методи, що переважають в діях конструкторів та пов'язані з характером проектування взагалі. У вітчизняній психології перша спроба визначити методи розумового конструювання була зроблена СМ. Василейським. Ним запропоновані дванадцять таких методів, зокрема, метод комплексного з'єднання вже відомих частин або цілих механізмів, метод реінтеграції – розробки механізму з головної деталі, методи концентрованої інтеграції, поділу, перестановки, заміщення, аналогії, протиставлення, трансформації та ін. Деякі з цих методів часто зустрічаються в конструкторській практиці. Стратегія – це, окрім всього іншого, генеральна програма дій, головний напрямок пошуку й розробки, що підкорює собі всі інші дії. Які у військовому мистецтві, стратегія включає підготовчі, плануючі та реалізуючі дії. Вивчення умови завдання – це підготовчі, формування проекту – плануючі, а його втілення – реалізуючі дії. За цими домінуючими спрямованостями, що організовують діяльність по рішенню конкретного завданнями й робимо висновок про певну стратегію. При вивченні творчої конструкторської діяльності ми виділили п'ять основних стратегій, а саме
I – пошуку аналогів (стратегія аналогізування);
II – комбінаторних дій (стратегія комбінування
III – реконструктивних дій (реконструююча);
IV – універсальна
V – випадкових підстановок. Коротко охарактеризуємо кожну з цих стратегій.
Стратегія пошуку аналогів пов'язана з використанням уже відомої конструкції або її частини, окремої функції при створенні нового пристрою. Наприклад, створюється нова модель автомобіля на підставі моделі іншого автомобіля. Так само школяр може застосувати відомий йому механізм передачі обертового руху, що використовувався в токарському верстаті, у зовсім іншій конструкції і при розробці моделі автомобіля, літака й т.п. Варто мати на увазі, що, оскільки мова йде про творчу діяльність, то відпадає питання про повне копіювання вже створеного. Знову створюване обов'язково


26 повинно містити щось нове або бути використане в нових умовах. Стратегія пошуку аналогів передбачає широкий діапазон змін, починаючи від другорядних і закінчуючи досить істотними. Потрібно пам'ятати, наприклад, проте, що створення нової конструкції може бути пов'язане з такими аналогами, які існують у природі. Так, свого часу виникла біоніка, заснована на принципах будови й функціонування живих істот. Звичайно, штучно створені конструкції можуть дуже відрізнятися від своїх живих аналогів при всій подібності підводного човна з рибою, перший має досить специфічну внутрішню структуру.
Стратегія комбінаторних діймає на увазі сполучне використання найрізноманітніших механізмів і їхніх функцій для побудови нової конструкції. У повсякденному конструюванні ми маємо справу з цією стратегією на кожному кроці. Комбінаторика пов'язана з різними перестановками, зменшенням і збільшенням розмірів, зміною розташування деталей у вже
існуючій конструкції.
Стратегія реконструювання пов’язана з перебудовою, причому антагоністичного характеру – це переконструювання, або, ще точніше, конструювання навпаки. Якщо, наприклад, у конструкції виконувався обертовий рух, то при реалізації реконструюючої стратегії може бути змінений напрямок обертання або навіть тип передачі (використовується зворотньо- поступальний рух. Прямокутна деталь може бути замінена круглою тощо. Можна вважати, що реконструювання – найбільш творчий підхід, пов'язаний з пошуком дійсно нового, відмінного від того, що застосовувалося раніше. Звісно, діапазон творчості й тут буде різним у пристрої може мінятися лише одна деталь, а може повністю перебудовуватися вся його конструкція.
Універсальна стратегія пов’язана з відносно рівномірним використанням аналогізування, комбінування і, певною мірою, реконструювання. Мова йде про варіант, коли сполучення дій таке, що важко виділити перевагу однієї з них.
Стратегія випадкових підстановок. Бувають випадки, коли взагалі важко з'ясувати характер дій суб'єкта, коли немає домінуючої тенденції й пошук ведеться ніби наосліп, без плану, або ж, принаймні, ні сам суб'єкт, ні сторонній спостерігач не можуть такі логічні зв'язки встановити. Здається, що пошук ведеться за випадковими орієнтирами. Наскільки він випадковий насправді, судити важко. Проте ми вирішили назвати стратегію такого роду стратегією випадкових підстановок. Кожна з названих стратегій спрямована на структурно-функціональні перетворення – побудова структур з певними функціями, що є сутністю конструювання. Усі стратегії мають свої підвиди, включають різні тактики як більш дрібні складові. Так, стратегії можуть бути спрямовані на пошук потрібної структури (наприклад, стратегія пошуку структури-аналога), якщо


27 відомо функцію конструкції, або навпаки – на пошук функції (стратегія пошуку аналогічної функції, якщо задано структуру. Кожна стратегія може реалізовуватися у формі синтезу або аналізу знаходження загального принципу, а потім деталізація або навпаки – детальна розробка, а потім інтеграція блоків і вузлів. Реалізуються стратегії за допомогою конкретних дій, сполучення яких становить певну розумову тактику. Ми виділили ряд таких тактик, які характеризують діяльність інженерів-конструкторів. Зупинимося на короткій характеристиці кожної з них.
1.4. ТАКТИКИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (В.О.Моляко)
Тактика інтерполяції передбачає включення у вже існуючий пристрій будь-якої нової частини, що буде відповідати очікуваній функції. Найпростіший прикладу редуктор встановлюється зубчаста передача, взята з іншого механізму. При цьому мається на увазі, що новий елемент чи блок підставляється саме всередину механізму. Відповідно,
тактика екстраполяції пов'язана із зовнішнім додаванням певного елемента до механізму, буквально – із зовнішнім добудуванням. Скажімо, утому ж редукторі до наявного на виході валу додається муфта або зубчаста передача. Дві інші тактики також ґрунтуються на протилежних діях
тактика
редукції спрямована на зменшення розмірів, швидкостей і т.п., а тактика
гіперболізації, навпаки, – передбачає збільшення розмірів, форм, швидкостей, інших параметрів.
Тактика дублювання пов'язана з точним використанням у новому механізмі якоїсь деталі, вузла або функції. Наприклад, у новій моделі автомобіля повністю використовується мотор або кузов, взятий з іншого автомобіля (не обов'язково саме автомобіля.
Тактика розмноження реалізується, коли в новому пристрої використовується не одна, а дві й більше однакові деталі або коли одну й ту ж функцію виконують кілька елементів, вузлів. Наприклад, модель літака включає не один мотора два або чотири. Певним чином пов'язані між собою
тактики заміни й модернізації,
але, як цей випливає з їхніх назв, перша спрямована на цілковиту заміну в механізмі певної деталі або вузла, а друга – на пристосування механізму до нових умов.
Тактики конвергенції, деформації (трансформації) та інтеграції.
Перша пов'язана з перетвореннями, які ґрунтуються на сполученні в якійсь частині двох протилежних особливостей (або структур наприклад, коли в пристрої використовується зворотно-поступальний руху сполученні з коливальним або коли деталь розташовується вертикально й горизонтально


28 по черзі) і т.п. Деформація і трансформація передбачають, що той або інший пристрій піддається певним змінам, які, однак, не впливають на сутність структури або функції (наприклад, змінюється форма деталі, але не принцип її використання. Тактика інтеграції блоків або деталей означає, що відбувається побудова з уже відомих частин нового пристрою, причому використовується кілька таких частин.
Тактика базової деталі має на увазі використання певної частини механізму, що є основою для наступної побудови всіх інших частин. Ця деталь виділяється як головна або за своїми об'єктивними функціональними ознаками, або ж за іншими характеристиками, зазначеними в умові завдання.
Тактика автономізації, на відміну від тактики базової деталі, пов'язана з виокремленням у механізмі якоїсь окремої частини й наступною перебудовою інших частин. Наприклад, у моделі авіалайнера за основу береться кабіна пілотів спочатку зміни робляться в ній, а потім уже в інших частинах.
Тактика послідовного підпорядкування означає дії по ланцюгу в певній послідовності, коли по черзі будуються (або перебудовуються) усі частини механізму без пропусків, тобто у строгому порядку відповідно до географії кожної деталі або кожного вузла.
Тактика зсуву, або перестановки, спрямована на зміну розташування певної деталі в межах одного механізму. Скажімо, мотор в автомобілі може бути перенесений з передньої частини в кузов якась рукоятка на панелі керування переміщається по вертикалі або горизонталі тощо.
Тактика диференціації спрямована на спеціальний поділ структурі функцій у пристроях. Наприклад, якщо певний блок одночасно виконує ряд рухів, то його можна розділити на самостійні блоки, кожен з яких буде виконувати тільки один рух. Одні тактики складаються з декількох простих операцій, інші – з системи операцій і різних дій. Часто реалізація певної тактики вимагає додаткового або паралельного застосування іншої. Тактики зустрічаються й у найрізноманітнішому сполученні. Але всі вони підкоряються стратегічним тенденціям по знаходженню аналогів конструкції, по комбінуванню вузлів і блоків, по реконструюванню структурі функцій у різних сполученнях. Перераховані тактики групуються в залежності від того, до якої стратегії вони належать. Наприклад, тактики інтерполяції, екстраполяції, заміни, інтеграції, комплектування блоків, зсуву типові для стратегії комбінування тактики редукції, гіперболізації, дублювання, заміни зустрічаються при реалізації стратегії реконструювання тактики розмноження, автономізації, послідовного підпорядкування, інтеграції, диференціації відносно рівномірно застосовуються у різних стратегіях. Можна сказати, що стратегії багато в чому особистісні – вони залежать


29 від стійких тенденцій у розумових діях людини, а тактики – більш ситуативні. Тактики – часткові прийоми конструювання одній ті ж тактики використовують різні конструктори в найрізноманітніших ситуаціях. Деякі стратегії більше властиві конкретним конструкторам, більше співвідносяться зі здібностями, спрямованістю особистості у виконанні тієї або іншої діяльності.
1.5. УТРУДНЮЮЧІ УМОВИ. ТВОРЧІСТЬ І РЕСУРСИ СУБ’ЄКТНОЇ
АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ (В.О.Моляко)
Нами була розроблена методика КАРУС (назви стратегій комбінування – аналогізування – реконструювання – універсальна стратегія – випадкові підстановки), яка базується на використанні в технічній творчості основних стратегій конструкторської діяльності, а також включає прийоми, які викликають труднощі, моделюючи реальну виробничу обстановку. Отже, важливою психологічною характеристикою системи КАРУС є навчання із застосуванням утруднюючих умов. Для цього нами був розроблений ряд спеціальних методів, коротка характеристика яких приводиться нижче.
Метод часових обмежень ґрунтується на врахуванні істотного впливу часового фактору на розумову діяльність (втім, не лишена розумову. Наші дослідження показали, що без обмеження в часі суб'єкт знаходить кілька варіантів рішення завдання, продумує в деталях свої дії, а також якості та структури об'єктів, які шукає. При наявності обмежень в часі, як правило, рішення або може спрощуватися – суб'єкт обмежується використанням того, що він найкраще знає (частіше це застосування шаблонного варіанту, або ж, рішення певною мірою деформуються за характером цих деформацій можна судити про загальні тенденції розумової діяльності людини. Існують різні групи досліджуваних, які по-різному реагують на часові обмеження. Водних вони викликають підвищення активності й досягнення навіть більш високих результатів, ніжу спокійній обстановці інші (їх найбільше) по-різному змінюють свою поведінку, знижують результати і не завжди досягають кінцевого результату на третіх часові обмеження здійснюють гальмівний, свого роду шоковий впливу них виникають сумніви, вони піддаються паніці й швидко відмовляються від рішення завдання.
Метод раптових заборон (МРЗ) полягає утому, що досліджуваному на тому чи іншому етапі забороняється використовувати у своїх побудовах певні механізми. Цей метод також є досить ефективним, оскільки руйнує штампи, позбавляє можливості застосовувати добревідомі досліджуваному типи пристроїв, вузлів, деталей. Таку професійних конструкторів цілком природно формуються певні стилі діяльності, що включають використання тих або інших прийомів, конкретних механізмів. Застосування МРЗ буде сприяти їх розхитуванню, руйнуванню.


30 Уході адаптації досліджуваних до застосування цього методу знову починають вимальовуватися ті тенденції в діяльності, які є для них звичними, сформованими. Інакше кажучи, помірі вирішення завдань сформований стиль діяльності, усмоктуючи нові прийоми, проявляється знову. В цілому ж застосування МРЗ сприяє виробленню важливого вміння змінювати свою діяльність залежно від конкретних обставин.
Метод швидкісного ескізування так чи інакше включається намив усі інструкції, коли ми пропонуємо учням вирішувати нові завдання й ставимо перед собою ціль діагностувати особливості їхньої розумової діяльності. У подібних випадках за інструкцією потрібно часто малювати все те, що учні уявляють подумки в той або інший момент. Може бути запропоновано безупинно малювати процес міркування – зображувати всі конструкції, які спадають на думку. Завдяки цьому прийому можна точніше судити про трансформації образів, встановлювати ті значення, що мають поняття й зоровий образ певної конструкції. Самих учнів це привчає до більшого контролю своєї діяльності, регулювання за допомогою образів процесу творчості.
Метод нових варіантів полягає у вимозі вирішувати завдання по-
іншому, знаходити нові варіанти рішення. Це завжди викликає додаткову активізацію діяльності, націлює на творчий пошук, тим більше, що можна просити знайти новий варіанті тоді, коли вже є п'ять-шість і більше рішень. Потрібно відзначити, що цей методичний прийом можна застосовувати на будь-якому етапі – не обов'язково тільки після того, коли суб'єкт прийшов до цілковитого рішення (в ескізному варіанті. Тоді цей метод може стати одночасно й різновидом методу раптових заборон.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал