Фундаментальних




Сторінка29/33
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33
Основні тематичні цикли у творчості художника. З тією долею умовності, котра завжди поєднується з подібним аналізом, ми тут виділимо три тематичні цикли у творчості художника. Перший цикл пов'язаний зі створенням цілої низки образів демонів та пророків. Другий цикл присвячений жіночим образам. Третій – картинам природи, її проявам у різних планах, включно з казковими. В самому переліку циклів немає чогось особливо нового
– подібним чином вони вже виділялися в деяких біографічних та мистецтвознавчих працях про Врубеля (див, наприклад, 3; 8; 13; 15; 16). У психологічному аспекті найбільш важливими, очевидно, слід вважати такі з нижчеописаних моментів. Образ Демона у творчості М. Врубеля займає, напевне, одне з центральних місць і за часовими вимірами, які означають саме час, впродовж якого створювалася ціла галерея демонів, такі затим значенням, яке сам художник надав цьому образу. Фактично цей образ в окремих різновидах проходить через усі двадцять років творчої роботи художника, починаючи з перших образів, створених у Києві (сюди можна віднести й типи, створені у розписах Кирилівської церкви, закінчуючи Демоном переможеним та


265 Видінням пророка Ієзикіля». Як вдалося встановити, існує принаймні два зовнішніх джерела створення образу демона. Це однойменна поема М. Лермонтова та опера М.
Рубінштейна, створена на основі цієї поеми. Засвідченням біографів, опера, яку художник вперше слухав у Києві, коли здійснював розписи у Кирилівський церкві, справила на нього надзвичайно сильне враження, і він одразу розпочав працювати над картиною та скульптурою на тему Демона. Пізніше художник був, так би мовити, офіційним ілюстратором видання творів М. Лермонтова і виконав малюнки до поеми, які нині широковідомі. Вплив цих двох джерел можна вважати незаперечним. Одначе цикл врубелівських демонів виходить далеко за межі лермонтівської поеми, більше того – надалі він вступає в досить суттєве протиріччя з образом лермонтівського Демона сам художник якось відзначив, що його демон є постійним носієм добра, а незла. Загальний аналіз листування М. Врубеля, спогадів про нього, а також аналіз історичного контексту дозволяє припустити, що його демон виконував, якщо можна так сказати, свою особливу місію. Можна припустити, що в цьому образі художник, почасти свідомо, а багато в чому, можливо, й несвідомо намагався висловити пошук сенсу життя російськими інтелігентами того часу. Ось чому подальша еволюція образу демона повинна бути пов’язана з трансформацією поглядів художника на дійсність і, можливо, набагато більше була детермінована життям тодішньої Росії, ніж це прийнято було вважати. М. Врубель був безпосереднім свідком складних подій, що відбувалися на зламі ХІХ та ХХ століть яку світовому масштабі, такі всередині країни. Хронологічно закінчення праці над «демоніадою» майже збіглося з роками російсько-японської війни та революції 1905 року. Цілком правомірним видається припущення, що загальний тонус життя, загальний стан суспільства та інтелігенції повинні були якимось чином відбитися на творчості художника і ми припускаємо, відбилися в Демоні переможеному, символізуючи тим самим поразку в пошуках позитивного сенсу життя, пошуках прекрасного ідеалу. Враховуючи особисті обставини життя М. Врубеля, видається закономірним вважати, що поразка Демона пов’язана з катастрофою окремої людської доліз душевною кризою, що була детермінована хворобою, падінням духу й розчаруваннями автора художник став одним з тих, хто не бачив виходу зі становища, в якому перебувала країна і він сам, тому зіткнення демона з реальністю й закінчилося художньо зображеною катастрофою, поразкою. Жіночі образи Врубеля досить своєрідні. Вони поєднують у собі витончену красу, високу духовність і, майже завжди, приховану печаль. У низці випадків можна лише здогадуватися про задуми художника, оскільки у нього нерідко переплітаються поетичні, казкові та реальні плани. Однак, удвох, найбільш визначних образах – образі Божої Матері (Київ, Кирилівська церква) та «Царівні-Лебеді», очевидно, знайшли втілення і глибинні особисті мотиви й уявлення про жіночу сутність. В образі Божої Матері частково художник передав зовнішні риси О.Л. Прахової, в яку був романтично закоханий в образі Царівни-Лебеді легко впізнати дружину художника – НІ. Забелу. Зрозуміло, що і в першому, і в другому образах не може йти мова лише про портрети, що виключалося й завданнями, які стояли перед художником (бо в першому випадку він працював над іконою для Кирилівського іконостасу, і його конкретним задумом (у другому випадку він просто оспівував театральну роль своєї дружини у відомій опері. Розвиваючи дуже близькі йому образи, художник втілив у них своє уявлення про материнство і любов, відбиваючи як красу, такі складність, а місцями й трагізму проявах того чи іншого. Певною мірою можна погодитися з відомим психіатром, а пізніше першим визначним російським психоаналітиком, що особисто знав і лікував М. Врубеля, І.Д. Єрмаковим, котрий відзначав, що рання втрата матері назавжди вселила вдушу художника сумування за нею, постійний пошук тепла й ласки, що їх не вистачало в ранньому дитинстві. «Врубель умів бачити те, чого не посміли побачити благородні люди – міщани, а якби побачили після того, як художник їм показав, люди б відвернулися від його картині назвали б їх нерозумними, ненормальними, страхітливими. Однак, безперечно, що це не так. Страх Врубеля полягає втому, що він відмітив, побачив те, чого не бачить прекраснодушний погляд, що живе, діє, царює поруч і навіть в самому нашому житті як пригноблене, відсторонене банальністю цього життя явище. Для художника немає нічого банального, немає нічого незначного в явищах нікчемних, так само які у визначних, він однаково може побачити те велике, що відкриває йому його прекрасне серце. Рисами глибокого, невідстороненого страждання відзначені через це твори М. Врубеля – цього невгамовного, долаючого самого себе духу. І для цього було багато підстав. Вже раннє дитинство Врубеля відзначене жорсткою несправедливістю природи – вона відібрала в нього матір – це мати, що перевтілена в новому прозорому бутті, надає якоїсь зачарованої краси усьому, що виходить з-під пера й пензля Врубеля», – відзначав І.Д.
Єрмаков у своїй незакінченій і неопублікованій книзі про М. Врубеля [66, с. 6]. Цікаво, що подібна думка висловлена й біографом норвезького художника Е. Мунка стосовно жіночих образів останнього, а також у зв’язку зі схожою долею Е.А. По, оскільки той також дуже рано залишився без матері [221]. У своїх картинах природи М. Врубель показав її живу красу, майже казкову загадковість і поетичність. Досить лише назвати хоча б такі три його відомі картини як Вечір, Бузок, Пан, щоб ця думка стала досить переконливою. І сьогодні, коли світ стоїть перед складними екологічними


267 проблемами, зовсім вжене казковими можуть здатись ці картини природи, у яких з геніальною глибиною показана єдність людини і довколишнього світу. Намагаючись у якійсь мірі зрозуміти творчість і особистість художниками вважаємо принципово важливим проаналізувати перш за все саме ці домінуючі в його працях цикли, а також домінуючі риси у поведінці, спрямованості пошуку, що мий намагалися здійснити у цьому невеликому ескізному аналізі. Справжнє адекватне вивчення ще попереду, оскільки творчість М. Врубеля лише знаходить себе по-справжньому в наш час, як, скажімо, дещо раніше почала знаходити себе творчість Т.Г. Шевченка, або ж
Ф.М. Достоєвського, як ще чекає свого наближення до істинного розуміння творчість такого генія як І. Франко. Зрозуміла річ, всі ці майстри не лише різняться за сферами творчості, але усіх їх зближує біль за людину і потяг до краси. Т. Шевченко і Ф. Достоєвський у своїх творах відображали, якщо можна так сказати, усю нечисть, мерзоту світу, але при цьому воліли, щоб краса врятувала світа М. Врубель своєю творчістю вже рятував світ, творив красу, втілюючи заповіти своїх великих попередників.
Творчий потенціалі творчі досягнення. Якщо ж повернутися до проблеми творчого потенціалу більш конкретно на цьому прикладі, то, мабуть, тут можна зробити деякі висновки з тієї мірою наближеності до об’єктивності, яка детермінується нашими уявленнями про структуру творчого потенціалу та знаннями про творчу діяльність М. Врубеля. Якими ж основними складовими ми можемо окреслити творчі можливості цього видатного художника В першу чергу, звичайно, слід сказати про загальний творчий
доробок, який в цілому характеризує творчість митця. Його творча спадщина вимірюється кількома десятками значних за композицією та масштабами полотен, а також принаймні двомастами портретами, ескізами, панно, театральними декораціями, скульптурами та архітектурними фрагментами. Стосовно кількості, то, мабуть тут не варто говорити, що М. Врубель був надзвичайно продуктивним, але, зрозуміло, що внесок художника у вітчизняну та світову скарбницю мистецтва вимірюється в першу чергу оригінальністю та майстерністю, тими повсякчас утаємниченими ознаками, які важко висловити, але які якраз і створюють художню ауру навколо картин та навколо особистості художника. Немає жодних сумнівів, хоч якими б не були критичні зауваження (особливо за життя художника, М. Врубель займає своє місце серед найкращих російських художників. Тобто, говорячи аналітичною прозою, є усі показники оригінальності творчих продуктів і є всі підстави говорити про прояви у його художній діяльності саме творчого потенціалу. Надалі, згідно з нашими концептуальними установками, мова може йти про поліваріативність, широкодіапазонність творчості, тобто вданому випадку про різноманітність представлення однотипних образів. А також про


268 варіативність не самих лише жанрів (фреска, пейзаж, сюжетна композиція, портрет, ілюстрація та ін.), алей про різноманітність всередині жанру. Чи можна усе це віднести до Врубеля? Поза всяким сумнівом, оскільки, як про це вже було сказано вище, він працював у багатьох жанрах, а одній ті ж образи наприклад, Демон, Пророк, Бузок, портрети) він створював у різних художніх вимірах і тематично, і композиційно, і технічно. Безумовно, в кожному конкретному випадку, враховуючи унікальність як першу ознаку творчості, ми повинні спробувати розглянутий інші фактори, що зумовлюють як саму творчість, такі творчий потенціал в цілому. Скажімо, в певній мірі прояви обдарованості дослідники характеризують швидкістю перебігу мислительних процесів, процесів творчості. Дійсно, такий індикатор можна відносити й до проявів обдарованості, проявів творчості, але не можна вважати, що вони сутнісно характеризують творчість як таку, бо, як добре відомо, творчими бувають не лише сангвініки та холерики, алей флегматики з меланхоліками, тобто швидкість може характеризувати саме динаміку, а не сутність, якісну сторону творчості – шедевр може створюватися протягом кількох годин, або ж протягом кількох років. Як це, до речі, й бувало в творчості М. Врубеля: деякі свої картини він писав буквально за день-два невеликі етюди протягом години-двох), а над картиною Демон переможений працював фактично кілька років і взагалі вважав її не зовсім завершеною. Унікальність творчого потенціалу, як ми цей намагались показати, даючи короткий опис життя та творчості художника, зумовлюється фактично багатьма чинниками. В нашому випадку мова має йти про надзвичайно
велику загальну обізнаність художника, його безпосереднє знайомство з літературою, творами мистецтва, архітектурою, побутовими та міфологічними деталями багатьох етносів в широкому євразійському діапазоні (від Східної казки до Гамлета та Фауста, від казкового богатиря до краєвидів Італії тощо. Мабуть, можна певною мірою стверджувати, що естетичні диспозиції художника, зумовлені потягом до краси, до красивого, святкового (В істинному – прекрасне, – стверджував сам М. Врубель), сприяли накопиченню саме таких вражень, які можна віднести до красивих, вишуканих, витончених. Усе це безпосередньо приводить до дуже логічного припущення, що надзвичайне багатство образів, які накопичувалися протягом довгого часу і були досить інтенсивними вже починаючи з дитинства, зокрема споглядання картин, ілюстрацій, самостійне їх виконання, помножене на багатовимірні словесні коментарі у формі розповідей, казок, літературних та музичних творів, – усе це створювало надзвичайно багату основу, базу для здійснення різноманітних комбінацій, реконструкцій, не кажучи вже про можливості реалізовувати різноманітні більш-менш прості чи модифіковані аналогії. Тобто цим ми хотіли б ствердити, що
знання в найширшому розумінні цього


269
слова – це одна з головних структур як психічного взагалі, такі творчого
потенціалу, зокрема
. Безперечно, принципово важливим є питання про особливості організації й реалізації знань, а це вже, згідно з нашими теоретичними й прикладними дослідженнями, безпосередньо підводить до ролі стратегій і тактик творчого мислення і творчої діяльності (див, зокрема,
121; 126). Відсилаючи до вказаних праць і не вдаючись до розгорнутого викладу, хотілося б наголосити на тому, що згідно з нашою гіпотезою про творчу обдарованість, яка і є по суті ядром творчого потенціалу, стратегії та тактики творчого пошуку можна вважати водночас й індикаторами наявності творчого потенціалу, й характеристиками масштабів його прихованих резервів. І тут дуже легко перейти від розглянутого нами прикладу творчості М. Врубеля до творчості будь-якого іншого митця, чи інженера-конструктора, чи вчителя, чи будь-якого іншого фахівця й нефахівця, починаючи, як показують проведені дослідження, вже з дошкільного та молодшого шкільного віку (див, наприклад, розробки Л.В. Вержиковської, О.В. Проскури,
Т.М. Третяк, О.Л. Музики, О.О. Музики та багатьох інших дослідників творчості та стратегіальної організації творчого процесу. Оскільки деякі висновки вже були зроблені у процесі викладення окремих положень, то тут хотілося б зробити акцент лишена такому, хоч і надзвичайно складному, аспекті – необхідності дослідження здогадки, інтуїтивного мислення, функціонування підсвідомого у творчих процесах, його взаємодії зі свідомістю. Видається вірогідним, що саме на магістралі досліджень творчого потенціалу будь-які здобутки в цьому напрямку можуть сприяти просуванню досліджень творчості в непередбачувано серйозних масштабах.

4.2. БІОГРАФІЧНІ І СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ
ТВОРЧОЇ ОБДАРОВАНОСТІ (О.І.Кульчицька)
Залежно від міри свого таланту і його спрямованості кожна людина робить свій внесок у зміни, що відбуваються у світі одна – менший і в якійсь певній галузі, інша – більший, а хтось здатний глобально змінити, зламати правила, порядки, старі принципи, норми, досягнення, замінивши їх на нові, ефективніші, досконаліші. Цих останніх найчастіше і називають лідерами, творцями, геніями.
Розвиток обдарованості соціальні, біологічні та особистісні
детермінанти. Наданий часу трактуванні поняття обдарованості існує багато протиріч. Так, одні автори додержуються погляду на обдарованість як на суто біологічне явище все закладено природою і треба лише чекати прояву задатків. Інші ставлять знак рівності між обдарованістю і здібностями
(Н.С.Лейтес). Б.М.Теплов – безумовний авторитету дослідженні


270 обдарованості, вважає, що це поняття втрачає свій сенс, якщо його розглядати лише як біологічну категорію. Тому не можна говорити про обдарованість взагалі – обдарованість може виявлятися лише в конкретній діяльності. Основу обдарованості складають здібності до конкретної професійної або допрофесійної діяльності (спеціальна обдарованість) і загальні психічні якості високого рівня розвитку сенсорні, інтелектуальні, вольові (загальна обдарованість) . Загальна обдарованість має певні біологічні передумови у вигляді високої функціональної реактивності нервової системи, високої чутливості сенсорики і моторики, особливих форм взаємозв'язку лівої і правої півкуль мозку. Очевидно, є і генетична схильність до такої реактивності нервової системи. Цей природний дар дає можливість швидко орієнтуватися в тих чи інших ситуаціях, миттєво вирішувати проблеми, які виникають, аналізувати, узагальнювати, передбачати те, що було поза увагою інших. Але ці загальні передумови майбутньої обдарованості можуть бути реалізовані лише в умовах конкретного макро- і мікросередовища. Якщо середовище буде адекватне або відповідатиме біологічно заданим передумовам, то дар буде реалізований або як загальна обдарованість, або як її частковий прояву конкретному виді діяльності. Реально в життєвих ситуаціях реалізація дару може мати високу варіативність, а саме 1) дитині буде запропонований вибір різних видів діяльності, і шляхом спроб та помилок вона знайде можливість проявити дар 2) дитина досить рано потрапляє у мікросередовище, яке вже заздалегідь вибірково буде стимулювати прояв дару 3) у випадкових життєвих ситуаціях дитина стикається з людьми, обставинами, які виявляються адекватними її дару і сприяють його реалізації 4) дитина може самостійно оцінити свою успішність у будь-якому виді конкретної діяльності і сама себе веде по дорозі, яка спрямована даром. У процесі становлення потенційної обдарованості перетворення загальної обдарованості у спеціальну багато залежить від активуючого впливу умов середовища, яке буде чи не буде стимулювати вияви структурних компонентів спеціальної обдарованості. У свою чергу, знання структури спеціальної обдарованості – системи здібностей, що її складають (моделі, забезпечують можливість усвідомлено і психологічно коректно управляти її розвитком. Отже, підсумовуючи викладене, можна констатувати, що біологічними передумовами обдарованості є задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості людини, що зумовлюють розвиток здібностей здібності (до музики, малювання, математики, спорту тощо) – індивідуальні якості особистості, які виявляються в певній діяльності і які забезпечують успіх саме в цій діяльності схильності – емоційне ставлення, конкретна вибіркова спрямованість на певну діяльність, що заснована на інтересі до конкретної діяльності, потребі у її виконанні, бажанні виконувати її успішно. Система


271 задатків, схильностей і здібностей у комплексі є обдарованістю, яка забезпечує виконання професійної діяльності людиною на високому рівні і досягнення значних успіхів. Таланті геніальність – вищі рівні прояву обдарованості. Талант – це система якостей, які дозволяють людині досягати значних успіхів в оригінальному виконанні певної діяльності. Геніальність свідчить про надоригінальні, нові соціально-значимі досягнення, завдяки яким можлива економічна, технічна, соціальна, політична перебудова суспільства. Але, як ми вже відзначали, наявність лише природних задатків не забезпечує просування обдарованості, тобто реалізацію її у життєдіяльності людини лише відповідний соціум може організувати природні задатки, спрямувати їх у необхідному руслі. Особистісні якості, які необхідні для досягнення успіху, формуються впродовж життя під впливом батьків, вчителів, ранніх дитячих переживань, життєвих криз. Сила волі, наполегливість, глибокий інтересі ентузіазм – основа досягнень. Такі люди завжди жили награні, вони схильні до ризику, який, до речі, може привести до успіху або до неуспіху. Більшість талантів належить до групи людей, що поспішають жити, в яких енергія і непосидючість просто неймовірні. Психологічний аналіз життя талановитих людей дозволяє зробити такі висновки більшість талановитих людей були першими всім ї за своїм народженням

сім'ї часто переїзджали і тому діти були вимушені пристосовуватися до нових умов життя, що сприяло формуванню самостійності та незалежності. Переїзди навчали їх спілкуватися з різними людьми, розуміти нову культуру і нових людей, тобто навчали гнучкості і незалежності розуму, що є основою творчості більшість з них були великими книголюбами, які обирали літературний персонаж як об’єкт для наслідування. Вони ідентифікували себе з літературними героями, чий успіх ставав для них прикладом, який необхідно перевершити багато з них ненавиділи шкільну рутину, шукали для себе вчителів у батьках, книгах, людях, які ставали для них прикладом ужитті найчастіше талановиті чоловіки мали люблячих матерів або батьків, які були постійно зайняті своїми справами і давали можливість синові самостійно займатися тим, що його цікавило часто творчі здібності талановитих людей були побічним продуктом свободи виховання і вільного середовища розвитку. Таке оточення дає можливість дитині діяти самостійно, приймати рішення, орієнтуючись на власний розсуд. Спеціалісти з психології мотивації доводять у своїх дослідженнях, що творцю і новатору необхідно відчувати себе комфортно у будь-яких невідомих обставинах, тому деспотичні батьки і занадто


272 турботливі матері просто знищують будь-які креативні здібності дітей. Свобода розвитку, відсутність дошкульного контролю – запорука формування творця сприятливе соціальне середовище, яке підтримує людину на цьому важливому дитячому етапі її розвитку. Очевидно, поєднання задатків та особливих соціальних умов, набутих психічних якостей – волі, наполегливості і мотивації до успіху, формує творчо обдаровану людину. У цій єдності вроджене є високоенергійною психікою, яка відрізняється високою сенсорною чутливістю, реактивністю, силою і рухливістю нервової системи, наявністю творчих здібностей і дивергентного оригінального, творчого) мислення. Соціум впливає через підтримку таланту, створення умов для його розвитку і серед цих умов свобода для розвитку творчого таланту має вирішальне значення. Звичайно, у поєднанні з позитивними прикладами батьків і вчителів. Значення мають і кумири – герої книг, реальні люди, філософи, діячі науки, політики, революціонери. Якщо висока активність психіки, пристрасність талановитої людини у її житті і досягненні успіху та влади є формою, то соціум наповнює цю форму змістом, надає їй чіткої професійної спрямованості. Мотивація досягнення успіху, реалізація ідеї є тією рушійною силою, яка є умовою досягнення успіху. Мотивація до успіху може бути різною бажання влади, матеріального благополуччя, грошей, самоствердження тощо. Але для творця, творчого генія, таланту матеріальна мотивація не є провідною (хоча успіх, як правило, дає згодом багатство, головний мотив – реалізація ідеї, бажання здійснити мрію життя такої людини підкорене одному пристрасному бажанню – реалізувати ідею – цьому підкорена воля, мислення, діяльність.
Фактори розвитку обдарованості. Чим відрізняються талановиті люди за своїми психологічними якостями від інших Питання складні. Психологічна наука вже давно намагається на них відповісти. Особливо це актуально в наш час, коли стало зрозумілим, що талановиті люди вкрай необхідні суспільству необхідні політики-лідери, які б змогли забезпечити спокійне мирне життя у країні необхідні нові технології й нові технічні досягнення у будь-якій галузі промисловості, нові засоби інформації тощо. Лише інтелектуально і творчо обдарована людина здатна до створення нових визначних досягнень. Отже, нові економічні, наукові, технічні, культурні досягнення забезпечуються талановитими людьми. А світ, якщо зрозуміє геніїв і своєчасно оцінить їх відкриття, лише виграє від цього, хоча, на жаль, далеко не завжди за життя людини талант поціновується її сучасниками. Відповідно до психологічної теорії, є такі чинники, що детермінують психічний розвиток людини 1) природні передумови (особливості організації


273 нервової системи 2) соціальні умови життя (родинне, шкільне виховання, мікросоціум, ЗМІ тощо 3) система саморозвитку (свідомість, самосвідомість, потреби, здібності тощо. Можна вважати, що й розвиток обдарованості підпадає під ці загальні закони, але, звичайно, має специфіку. Вона виявляється втому, що всі перелічені чинники діють по особливому, в першу чергу, у напрямку розвитку виняткових здібностей, завдяки яким творчо обдаровані люди досягають влади (в розумінні першості, лідерства) в різних сферах життєдіяльності. Це – особливі види влади. Так, виділяють владу фінансову, а лідери у фінансових справах займають провідні місця у бізнесі будь-якого напрямку, в їх руках може бути значна частина фінансів держави. Фінансова влада вимагає від людини глибокого знання своєї справи, вміння передбачати можливі зміни у грошових операціях тощо. Влада інформаційна
– це влада знань, наукові домагання, зануреність у наукові проблеми. Таланту науці потребує високого рівня творчого інтелекту, узагальненості розумових операцій, глибокої обізнаності вданій галузі науки тощо. Отже, це владав руках якої відкриття, нове бачення наукових проблем, оригінальність, нестандартність і критичність розуму. Харизматична влада вимагає від лідера високої енергійності, емоційної захопленості, впливовості, вміння володіти людьми і впливати на них. Це владав мистецтві, музиці, літературі. Талановиті люди, що досягають вершин влади, – це творці, новатори, вони мають правила, стандарти, вони вміють передбачати, дивитися по- новому на старі речі, саме їх діяльність і змінює світ. Ці люди бачать далі, мислять глибше, вони передбачають майбутнє, створюють нові види праці, діяльності, нові напрями у науці, техніці, промисловості, вони впливають на змінив суспільстві, розвагах, мистецтві, музиці. Психологічний аналіз дає підстави стверджувати, що талановитість – це комплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості та мотивації. Інтелектуальні здібності таких людей перевищують середній і високий рівень, творчість виявляється у новому й оригінальному підході до вирішення проблемі завдань що стосується мотивації, то це єдність емоційно-вольових якостей інтересу до певної діяльності і настирливості у досягненні мети. Обдаровані люди характеризуються наполегливістю, надзвичайно розвиненою працьовитістю, глибоким і стійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідників проблеми обдарованості Н.С. Лейтес доводить, що працьовитість – це найважливіший фактор обдарованості. Математик Анрі Пуанкаре за тестом Біне був визнаний дебілом, Уолт
Дісней не закінчив школу, Микола Гоголь навчався в ліцеї на задовільно. Список цей можна продовжувати. Звичайно, що розумові здібності – важлива умова у майбутній професійній діяльності людини, але більшість психологів- дослідників проблеми обдарованості вважає, що висока освіта та широка обізнаність лише заважають подальшому професійному успіхові людини. «Ос-


274 вічена еліта втрачає свою ефективність у динамічному змінному світі, який вимагає творчого пошуку, ризику, великої енергії і постійної роботи над собою. Найчастіше, вважають психологи, освічена еліта перетворюється на бюрократів, які, досягнувши завдяки своєму інтелекту вершин влади, будуть всіма силами утримувати цю владу. І, як це недивно, багато людей, які дійсно досягли вершин влади, були самоучками, покинули навчання, але все своє життя прагнули до самоосвіти. Отже, очевидно, не завжди є сенс вклонятися перед тим, хто має значні успіхи у навчанні, перед розумом і освіченістю. Блискуче виховання, значна обізнаність, навіть найвищий рівень інтелекту не завжди є основою великих досягнень людини і її професійних успіхів навпаки
– вони заважатимуть просуванню до успіху, блокуючи бажання досягти більшого. Можливо найважливішого значення у досягненні успіху набуває спадковість Але дослідження у цьому напрямку теж не дали позитивного результату. Є немало свідчень, що люди, які стали геніями, талантами, досягли визнання людством, народилися у простих сім'ях, їх батьки часто були навіть неосвіченими, вийшли з низів. Відомий дослідник творчої обдарованості Е. Торренс доводить, що спадковий потенціал людини не є важливим показником майбутньої творчої продуктивності.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал