«Формування зв’язного монологічного висловлювання у молодших школярів з порушеннями мовлення»



Скачати 134.02 Kb.
Дата конвертації30.03.2017
Розмір134.02 Kb.
« Формування зв’язного монологічного висловлювання у молодших школярів з порушеннями мовлення»

Узагальнення досвіду роботи вчителя – логопеда

логопедичного пункту при ЗОШ « №48» м. Маріуполя

Льошкіної Ольги Анатоліївни

Проблема розвитку зв’язного усного висловлювання у молодших школярів з Загальним недорозвиненням мовлення набуває у сучасній корекційній педагогіці все більшу актуальність. Це обумовлено тим, що розвинене зв’язне усне мовлення дозволяє учню вільно спілкуватися з людьми, тим самим додаючи його до активного процесу соціальної комунікації. Від того, наскільки точно, чітко, доцільно у відповідності до конкретної мовленнєвої ситуації дитина може висловлювати свої думки , залежить ефективність процесів спілкування та навчання. Це водночас продиктовано збільшенням ролі усного мовлення у культурному житті, так як останнім часом все більше цінується уміння говорити спонтанно, без попередньої підготовки. За свідоцтвами провідних психологів (Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна) механізм утворення спонтанного висловлювання значно складніший за утворення писемного мовлення . Уміння будувати спонтанно зв’язні мовні твори є « проявом мовленнєвих здібностей вищого порядку» (К.Ф.Сєдов). Тому дітей необхідно вчити побудові зв’язних усних висловлювань з метою підвищення їх мовленнєвої комунікативної компетенції.

Навчання дитини зв’язному усному висловлюванню починається у дошкільний період і входить до загальних задач виховання та розвитку. У школі розвиток мовлення стає самостійною задачею і пов’язується з теоретичними знаннями про мову та функціонуванню її в мовленні. При цьому закладаються міцні та обізнані основи мовленнєвої поведінки та культури мовлення дитини.

Оволодіння учнями зв’язним мовленням у початковій школі сприяє їх успішному навчанню за всіма дисциплінами загальноосвітнього циклу , тому що розвинене мовлення – одне з важливих умов гарної успішності. Адже останнім часом вчителі як початкових класів, так і середньої ланки, відмічають ускладнення учнів при будові не лише писемних творів, а і важкість та повільність побудови усних відповідей. Учням часто важко зв’язно висловити свої думки біля дошки.

Ще одною необхідною важливою умовою ефективної роботи з розвитку зв’язного усного висловлювання є узгодженість в роботі між дошкільною ланкою, початковою та середньою школою. Сучасний підхід до проблеми розвитку зв’язного мовлення будується на необхідності загальної лінгвометодичної бази в роботі по вихованню та навчанню дітей.

В формуванні усного зв’язного мовлення встановлюється тісний зв’язок мовленнєвого та розумового розвитку дітей, розвитку їх мислення, уваги, уяви, спостережливості. Для того, щоб добре, зв’язно розповідати про що небудь , треба ясно уявляти об’єкт розповіді, уміти аналізувати, відбирати основні факти, встановлювати причинно – наслідкові відносини між предметами та явищами. Окрім цього, для досягнення зв’язності мовлення необхідно не тільки відібрати зміст, що повинен бути відображений у мовленні, але й використовувати спеціальні мовні засоби. Потрібно сміливо використовувати інтонацію, логічний наголос, підібрати найбільш підходящі у данному випадку слова, можливість будувати складні речення. Зв’язне мовлення – це не тільки послідовність слів та речень, а й послідовність думок, які позначені точними словами у правильно побудованих реченнях. Дитина вчиться думати, навчаючись розмовляти, але він і вдосконалює мовлення, навчаючись думати.

Зв’язне усне мовлення втілює в собі всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, в засвоєнні її фонетичної системи, словникового запасу, граматичної будови. Розвиток зв’язного усного мовлення пов'язаний з рішенням основних задач розвитку дитини : збагаченням, уточненням, активізацією словника, формуванням граматичної будови мови, вихованням звукової культури.

Основною метою навчання рідної мови у початковій школі є формування у учнів уміння вільно та зв’язно висловлювати свої думки в усній формі відповідно до ситуації.

Під час обстеження мовлення учнів початкових класів виявлено, що не сформованість зв’язного мовлення молодших школярів з ЗНМ негативно відображається на всій мовномисленнєвій діяльності, обмежує їх комунікативні потреби та пізнавальні можливості, перешкоджає оволодінню знаннями. Наявність у дітей з ЗНМ вторинних відхилень у розвитку провідних психічних процесів (уваги, пам’яті, мислення, сприймання) утворює додаткові труднощі в оволодінні усним зв’язним мовленням. Обстеження показало, що у учнів виникають труднощі у відтворенні розгорнутих синтаксичних конструкцій, виявило обмеженість словникового запасу, особливо за такими лексико – понятійними розрядами , як назви деталей предметів, якісні та присвійні прикметники. Було виявлено труднощі у підбиранні узагальнюючих понять, виявленні просторових уявлень про предмет. Протягом обстеження було виявлено, що у учнів з ЗНМ -ІІ рівня ступінь розвитку лексичної та граматичної будови мовлення не забезпечує достатнього для оволодіння навичками зв’язного мовлення рівня розвитку мови. У більшості дітей з ЗНМ виникають труднощі вже під час складання речень за наочною опорою, що може бути пов’язано з труднощами в лексико – граматичному оформленні висловлювання. Порівняльні обстеження показали, що у молодших школярів з ЗНМ якісно – кількісні показники успішності виконання завдань на складання різних видів монологічних висловлювань значно нижчі, ніж у школярів з нормальним розвитком мовлення. Виявлене відставання у дітей з ЗНМ у складанні оповідань з особистого досвіду та за серією сюжетних картин.

При складанні монологічних висловлювань у дітей з ЗНМ відмічаються значні порушення зв’язності висловлювання, пропуски смислових ланок . Найбільшу важкість у молодших школярів з ЗНМ викликають складання оповідань з елементами творчості. При складанні оповідання за серією сюжетних малюнків, оповідання – опису частіше відмічаються порушення логічної послідовності , пропуски головних подій, повторювання окремих підтем. Розповідаючи про події свого життя, складаючи оповідання – опис або з елементами творчості, діти частіше використовують прості , малоінформативні речення, відмічаються важкості при добиранні мовних засобів.

Відсутність самостійності при складанні оповідань, порушення логічної послідовності викладання, смислові пропуски, незавершеність фрагментів, повторювання речень або їх частин, можуть свідчити про важкості у програмуванні змісту розгорнутих монологічних висловлювань.

При обстеженні молодших школярів з ЗНМ виявлено, що у деяких дітей відсутні або недостатньо сформовані уявлення про те як складається мовленнєве повідомлення про предмет чи явище. Іншою причиною несформованності навичок зв’язних розгорнутих висловлювань є низький рівень оволодіння основними засобами мови ( лексичними, граматичними, синтаксичними), необхідними для складання мовленнєвого повідомлення.

При вивченні дітей з ЗНМ В.П.Глухов припускається , що ускладнення при складанні монологічних висловлювань у таких дітей , їх недостатня інформативність, порушення зв’язності висловлювання обумовлені:



  • Несформованністю навичок планування і програмування мовленнєвого висловлювання, невмінням відобразити задум у зв’язній послідовній розповіді;

  • Неспроможністю аналізувати предмет мови , виділяти основні компоненти його предметного змісту.

Відсутність достатньої мовленнєвої практики , несформованність перцептивно – аналітичної діяльності , навичок цілеспрямованого аналізу змісту почутого тексту, предмету опису, наочно уявленої ситуації, подій свого особистого досвіду не забезпечують утворення повного та чіткого образу предмету мовлення , що с свою чергу ускладнює дії планування мовленнєвого висловлювання, складання та утримання в пам’яті програми розгорнутого висловлювання.

В той же час , у розповідях учнів без мовленнєвих порушень лише в незначній кількості відмічались порушення зв’язності та послідовності висловлювання , рідко траплялися помилки. У більшості випадків самостійне виконання завдань свідчить про складання такими учнями програми розповіді.

Аналіз мовленнєвих висловлювань виявив у учнів з ЗНМ велику кількість помилок у побудові речень, у тому числі неправильне узгодження слів, пропуски, помилки при утворенні форм дієслів. Виявлені порушення синтаксичних зв’язків між фразами.

За результатами обстеження можна дійти таких висновків:



  • Молодші школярі з ЗНМ , у порівнянні з однолітками без мовленнєвих порушень, мають недоліки в оволодінні навичками зв’язного монологічного висловлювання.

  • У учнів з ЗНМ є складності не тільки в мовному оформленні, а й в змістовному програмуванні. На рівні окремих висловлювань (речень) вони виявляються під час відбору змісту висловлювання, у пропусках вагомих змістовних ланок фрази. Для розгорнутих висловлювань притаманні смислові пропуски, тривалі між фразові паузи, незавершеність фрагментів, помилки під час передачі причинно – наслідкових відносин, відсутність самостійності при виконанні завдань. Відмічаються помилки лексико – граматичного оформлення висловлювань, синтаксичного зв’язку між реченнями та фрагментами розповіді.

  • Разом з тим необхідно визначити , що у учнів з найбільш вираженим ЗНМ (ІІ рівня) навички складання окремих висловлювань в більшості випадків відповідають низькому рівню сформованості, навички складання монологічних висловлювань ( за винятком висловлювань з власного досвіду та оповідань за наочно представленим матеріалом ) на низькому рівні.

  • Обстеження виявило різний ступінь несформованності монологічного мовлення у дітей з ЗНМ , що викликає необхідність диференційованого підходу до них під час корекційної роботи. В першу чергу це стосується дітей з ЗНМ ІІ рівня та з ЕЗНМ, тому що різниця у рівні якісно – кількісних показників між окремими учнями виражені у більшому ступені, ніж серед учнів з ЗНМ ІІ рівня.

  • Необхідно подальше удосконалення технологій логопедичного втручання з розвитку зв’язного мовлення молодших школярів з ЗНМ, яке містить формування навичок побудови різноманітних видів зв’язних висловлювань, планування самостійної монологічної мови разом з цілеспрямованим формуванням мовних (лексико – граматичних, синтаксичних ) засобів оформлення зв’язних висловлювань.

Основними задачами корекційної роботи з розвитку зв’язного мовлення у молодших школярів з ЗНМ є:

  • Формування навичок побудови різних видів зв’язних висловлювань, що відповідають вимогам мовленнєвої комунікації.

  • Розвиток у дітей різних сторін мови, що мають визначне значення для оволодіння навичками монологічних висловлювань ( граматична будова мови, зв’язне фразове мовлення, його структурне оформлення).

До системи навчання дітей з ЗНМ монологічному зв’язному висловлюванню належать розділи :

  • Формування навичок складання окремих фразових висловлювань;

  • Формування навичок самостійних розгорнутих висловлювань та відбирання необхідних для їх побудови мовленнєвих засобів;

  • Формування мовленнєвих ( лексичних, граматичних, синтаксичних) компонентів зв’язних висловлювань;

  • Складання висловлювань за наочним зразком;

  • Складання розповіді – опису;

  • Розповіді з елементами творчості.

Розвиток монологічного зв’язного мовлення проводиться переважно на логопедичних заняттях з розвитку зв’язного мовлення, а також на уроках з рідної мови.

Робота з формування граматично правильного зв’язного монологічного висловлювання ґрунтується на загальних принципах логопедичного впливу, розроблених в спеціальній педагогіці:



  • Принцип обліку особливостей формування мовлення у нормі. За основу береться задача формування основних або ключових утворень мовленнєвої діяльності, від яких залежить нормальне протікання мовленнєвих процесів. ( встановлення зв’язку між суб’єктом та дією, оволодіння способами словотворення за законами аналогії, формування предикативної функції мовлення).

  • Принцип опори на розвиток мовлення в онтогенезі з обліком загальних закономірностей формування компонентів мовленнєвої системи в дошкільний період.

Під час корекційного навчання передбачалось забезпечення тісного взаємозв’язку в роботі над різними сторонами мовлення – граматичною будовою, словником, звуковимовою, а також оволодіння основними закономірностями граматичної будови мови на основі формування мовних узагальнень та протиставлень.

Визначальним в роботі є принцип комунікативного підходу до формування усного зв’язного мовлення у молодших школярів. Цей принцип передбачає оволодіння навичками побудови зв’язного розгорнутого висловлювання у доступних для молодшого шкільного віку формах у відповідності до вимог мовленнєвої комунікації:



  • Адекватність заданій темі;

  • Достатня повнота передачі інформації про предмет;

  • Смислова побудова повідомлення, що забезпечує зв’язність викладення та послідовне розкриття теми;

  • Відповідність мовленнєвої форми повідомлення нормам рідної мови.

Особлива увага приділялась при цьому навчанню тим видам зв’язних висловлювань, які перш за все використовуються на початкових етапах шкільного навчання ( розгорнуті відповіді на запитання, складання речень та оповідань за наочною опорою, розповідь – опис, висловлювання за аналогією).

Комунікативний підхід в навчанні передбачає практичне засвоєння різноманітних мовленнєвих засобів побудови повідомлень безпосередньо в процесі формування у учнів навичок розповідання. Тут вимагається спеціальний відбір мовленнєвого матеріалу, необхідного для повноцінного оволодіння навичками зв’язного монологічного мовлення з урахуванням мовленнєвих можливостей та вікових особливостей дітей.

Логопедична робота з молодшими школярами з ЗНМ будується з урахуванням загально дидактичних та спеціальних психологічних принципів:


  • Систематичності та послідовності в навчанні.

  • Урахування вікових та індивідуально – психологічних особливостей учнів.

  • Спадкоємності та комплексності в роботі логопеда, вчителя, батьків.

  • Направленості навчання на розвиток активності та самостійності учнів.

  • Діяльний принцип організації навчання.

При навчанні молодших школярів навичкам зв’язного монологічного мовлення передбачається поступовий перехід від формування у дітей репродуктивних форм мовлення ( з опорою на мовленнєвий зразок) до самостійних, від висловлювань з опорою на наочність – до висловлювань за власним задумом.

Додатково проводиться робота з формування зв’язного висловлювання під час предметно – практичних занять – на уроках з малювання, ручної праці (виготовлення аплікацій, конструювання, ліплення). Для активізування та розвитку зв’язного висловлювання у процесі таких вправ використовується мовленнєве планування, супроводжуючий опис дій, що виконуються, словесний звіт дитини про виконане завдання, складання невеличкої творчої розповіді за виконаним малюнком, аплікацією, саморобкою.

Робота по формуванню зв’язного монологічного висловлювання проводилась диференційовано для дітей з різними рівнями недорозвинення мовлення та складалась з таких різновидів роботи :


  • Складання відповіді на запитання повною розгорнутою фразою.

  • Складання висловлювання за сюжетним малюнком, предметним малюнком, за заданим словом, схемою.

  • Складання короткого оповідання за серією малюнків.

  • Складання опису предмета за схемою.

  • Складання зв’язного висловлювання за інтелект - картою

Різниця була у кількості завдань за видами складання висловлювань, форм роботи з одним і тим же мовленнєвим та картинним матеріалом, виконання завдань творчого характеру. Для дітей з більш глибоким рівнем недорозвинення мовлення збільшувалась кількість завдань на складання висловлювань за наочним зразком, тренувальних вправ на добирання ознак предметів ( дидактичні вправи « Жив – був кіт…», « Властивості предметів», « Зробимо світ яскравішим», та ін..). Такі діти потребували більш ретельної підготовчою роботи при навчанні складанню зв’язних висловлювань описового характеру, потребували уточнення лексичних понять.

Під час навчання учні поступово оволодівали мовленнєвими засобами побудови монологічних зв’язних висловлювань. Основна увага приділялась формуванню відповідних граматичних узагальнень та практичному засвоєнню ( за зразком, наочною опорою, схемами – моделями) лексичних, граматичних компонентів висловлювання, різних типів синтаксичних конструкцій. Формування у дітей мовних узагальнень закріплювалось у процесі активної практичної діяльності. Найважливішим моментом у навчанні було безпосереднє додавання вивчених мовленнєвих засобів до самостійних висловлювань учнів.

На логопедичних заняттях у молодших школярів формувались уявлення про основні елементи, що лежать в основі побудови повідомлення :адекватність змісту темі, послідовність, відображення причинно – наслідкового взаємозв’язку подій.

Корекційне навчання передбачало взаємозв’язок з вчителем та вихователем ГПД. Вчителям та вихователям надавались консультації щодо закріплення правильного вживання засвоєних словоформ, синтаксичних конструкцій. Надавались рекомендації щодо індивідуальних особливостей засвоєння дітьми вивченого матеріалу та індивідуального підходу до учнів з урахуванням специфіки ускладнень в оволодінні навичками зв’язного монологічного висловлювання.

У 2010 – 2014навчальних роках розвитку зв’язного монологічного висловлювання навчалось 62 учні - 46 дітей з загальним недорозвиненням мовлення та 16 дітей з Порушенням письма та читання. З них на початку навчального року мали вади різного ступеню у складанні зв’язного монологічного висловлювання 37учнів ( 31 – з ЗНМ та 6 з ППтаЧ). Тоді, як під впливом корекційного навчання , на кінець навчального року вже 58 учнів (42 - з ЗНМ та 16 – з ППтаЧ) могли самостійно не тільки скласти розгорнуту відповідь на запитання, але й скласти невеличке оповідання описового характеру за карткою –схемою, сюжетним малюнком.

За результатами проведеної роботи можна зробити висновок, що під час корекційної роботи у учнів відмічалась значна позитивна динаміка за станом зв’язного монологічного мовлення як у плані оволодіння навичками смислової побудови різних видів розгорнутих висловлювань, так і їх граматичного оформлення. Спостерігається значне збільшення об’ємів складання оповідань, покращення їх якості щодо зв’язності, послідовності, інформативності, сюжетної будови. У учнів спостерігалось ускладнення структури фраз, частіше використання більш розгорнутих та складнопідрядних речень, зменшення помилок у їх оформленні. Значно збільшилась самостійність дітей при виконанні завдань, їх впевненість у власних можливостях, збільшилась зацікавленість у логопедичних заняттях. Це дозволяє стверджувати, що система корекційної роботи , направлена на формування навичок зв’язного монологічного висловлювання у молодших школярів з Загальним недорозвиненням мовлення, всебічно сприяє ефективному усуненню вад розвитку зв’язного мовлення.



Література:

1.В.К.Воробйова « Методика развития связной речи у детей с системным недоразвитием речи : учебное пособие», М., АСТ: Астрель,2006.

2.В.П. Глухов « Из опыта логопедической работы по формированию связной монологической речи детей с общим недоразвитием речи дошкольного возраста на занятиях по обучению рассказыванию» //Дефектология. 1994, №4.
3.В.П. Глухов « Комплексный подход к формированию связной речи у детей дошкольного возраста с нарушениями речевого и познавательного развития: монография». М., В.Секачев , 2013.

4. Л.Н. Ефименкова, Г.Г. Мисаренко «Организация и методы коррекционной работы логопеда на школьном л/п» М., Просвещение, 1991



5. А.В. Ястребова « Преодоление ОНР у учащихся начальных классов ООШ» М, « Аркти», 2000.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал