Формування відповідальності у дітей та молоді,, в умовах свободи вибору



Скачати 66.54 Kb.

Дата конвертації10.05.2017
Розмір66.54 Kb.

Наталія Чепурна,,
ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ,,
В УМОВАХ СВОБОДИ ВИБОРУ,
(В КОНТЕКСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ В.О0,СУХОМЛИНСЬКОГО І,
О.А0,ЗАХАРЕНКА+,
,
Життя визначних людей – це, як правило, зразок для наслідування. А життя видатних педагогів – це не тільки зразок для наслідування, а й професійний подвиг, тому що вплив їхніх ідей, як світло найяскравіших планет, довгий час надихає послідовників на нові відкриття у науці
«Педагогіка» і на створення неповторних шедеврів у такому жанрі мистецтва, як «Виховання».
Задача освітян сьогодні – проникнути у сутність гуманістичної педагогіки Василя Олександровича Сухомлинського, збагнути глибину його
ідей і алгоритм їх використання в умовах сучасної школи. Творчість талановитого педагога охоплює практично всі сфери навчально-виховного процесу, і для уважного дослідника та послідовника В.О. Сухомлинського стає зрозумілим, наскільки ці сфери шкільного життя взаємопов’язані і взаємозалежні. Так, шляхи реалізації задач патріотичного виховання допомагають у вирішенні важливих завдань громадянського, правового, національного, естетичного напрямків виховного процесу. Педагогічні поради
Сухомлинського можна вважати цінними методичними рекомендаціями, і серед золотих розсипів його міркувань є надзвичайно важливе: ефективним результатом виховання є така поведінка вихованця, коли він у складній життєвій ситуації вміє зробити правильний – з точки зору моралі і права – вибір і свідомо нести відповідальність за власне рішення.
Василь Олександрович був переконаний в тому, що «гармонійне виховання – це одночасне виховання дисципліни, відповідальності перед колективом, суспільством і перед самим собою – перед власною совістю».
Права і обов’язки, свобода і відповідальність, «хочу» і «повинен» – поняття нероздільні. Ця думка проходить лейтмотивом через усю творчість
Василя Олександровича: «Виховувати людину – це значить виховувати в неї вимогливість до самої себе. А це можливо лише тоді, коли людину не вести постійно за руку, а й давати їй змогу діяти самостійно, щоб вона відповідала сама за себе, виробляла свою власну життєву позицію». Тобто проектування ситуацій, у яких вихованець має самостійно зробити свідомий вибір щодо поведінки або ставлення до певних проблем, формування вміння адаптуватися до нових умов життя і брати на себе ініціативу – це і є найважливішою задачею вчителя. Сухомлинський визначав конкретні кроки реалізації цієї задачі. По-перше, з наймолодших років треба вчити дитину пізнавати й виховувати себе – такий процес називається самовихованням.
По-друге, для самовиховання необхідний важливий стимул – почуття власної гідності. Цей стимул є рушієм особистості до самовдосконалення. По-третє, і почуття власної гідності дитини, й успіхи її у самовихованні у великій мірі
залежать від педагога, тому що свій вибір дитина має зробити не від страху покарання – вибір має бути вільним і свідомим. Взагалі, про реальну свободу вибору неможливо говорити, якщо в школі живе дух авторитаризму. Тільки там, де між учителем і учнями існують партнерські стосунки, взаєморозуміння і взаємоповага, відбувається справжнє виховання. І тут знову не гріх згадати слова Сухомлинського, що «виховання в широкому розумінні – це постійне духовне збагачення – оновлення як тих, хто виховується, так і тих, хто виховує». Це – аксіома, вона не потребує доведення.
Педагогічні ідеї Сухомлинського можуть бути творчо переосмислені і успішно використані в інших навчальних закладах – це переконливо доводить досвід Авторської школи Олександра Антоновича Захаренка.
Авторські школи, що були створені цими майстрами педагогічної справи, зовсім не однакові. Але принципи педагогічної діяльності
В.О. Сухомлинського і О.А. Захаренка багато в чому збігаються. Перш за все, це гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, що є найбільш сприятливою для дитини і дає можливість розвиватися відповідно до її власних бажань, здібностей, нахилів і уподобань, тобто такого процесу, який забезпечує реальну свободу і можливість розвитку для дитини.
Розмірковуючи над цим питанням, Василь Олександрович говорив, що школа повинна любити дитину – тоді і дитина обов’язково полюбить школу. Любов до вихованців – це основна якість, що має бути притаманна вихователю. Як музиканта неможливо уявити без слуху, співака – без голосу, живописця – без відчуття кольору і колориту, так і педагога неможливо уявити без почуття щирої турботи і розумної любові у поєднанні з вимогливістю до дитини.
«Я завжди прагнув переконати вчителів у тому, що, коли ти бачиш учня тільки із-за свого стола в класі, коли він іде до тебе тільки на виклик, коли вся розмова з тобою – тільки відповіді на твої запитання, ніякі знання психології тобі не допоможуть. Треба зустрічатися з дитиною як з другом, однодумцем, пережити разом з нею радість перемоги і біль утрати», – тільки за такої умови навчально-виховний процес може бути успішним. Цю думку
В.О. Сухомлинського продовжував і О.А. Захаренко – він вважав, що в школі учням має бути так затишно, як удома. В Сахнівській школі цю проблему вирішували досить нестандартно: учні були активними учасниками створення комфортних умов шкільного життя. Власноруч будуючи Музей з планетарієм та обсерваторією, новий корпус для молодших школярів, спортивний зал і басейн, закладаючи дендропарк, учні усвідомлювали значущість своєї праці і відповідальність за доручену справу – вони усвідомлювали поняття «відповідальність» не шляхом теоретичних розмірковувань, а в ході реалізації конкретних ідей-задумів. В цьому і полягає сутність виховної системи О. Захаренка: безперервна реалізація щорічних «ідей-задумів, якими захоплюються… учителі, батьки, діти.
Будучи стержнем діяльності педагогічного колективу, вдало знайдена задумка перетворює школу в дім радості і творчості, де панує взаємовиручка,
відчуття причетності до великої справи, власної значимості у здійсненні задуму, а навчально-виховний процес перестає бути обтяжливим і для учня, і для сім’ї». І цей принцип став найкращим доказом твердження
В. Сухомлинського, що виховання як процес відбувається тільки тоді, коли
«вихованці постійно створюють речі, багатства, цінності, обставини, відносини, залежності, мета яких – радість для людей, благо для людей, краса для людей, щастя для людей і лише тому – радість для мене, благо для мене, краса для мене, щастя для мене». Матеріалізація благородства – так визначав
В.О. Сухомлинський процес і результат праці на користь інших, і саме з цим пов’язував формування почуття відповідальності у своїх вихованців.
Розмірковуючи над тим фактом, що педагогу нелегко знайти точні критерії, за допомогою яких можна виміряти наслідки виховання й самовиховання,
Василь Олександрович дійшов висновку, що відповідальність людини перед власною совістю і є одним із критеріїв моральної і громадянської зрілості.
На таких засадах будувалася діяльність педагогічного колективу школи
Олександра Антоновича Захаренка. З упевненістю можна сказати, що вся система навчально-виховної роботи Сахнівської школи спонукала учнів до самостійності, була спрямована на формування відповідальності в умовах свободи вибору. Цьому сприяла та система самоврядування, що склалася в колективі, – самоврядування не фіктивного, а дієвого, ефективного і творчого. Тут не гралися в дорослі ігри, а добросовісно виконували певні доручення в силу даних повноважень. На кожний тиждень формувалася команда чергових під керівництвом учня, який отримував на цей термін
«офіційну посаду» – заступник директора, відповідальний за організацію шкільного життя. Обов’язки головного чергового досить різноманітні: зранку він відкриває школу, протягом дня турбується про забезпечення порядку, слідкує за прибиранням кабінетів, виконанням домашніх завдань, станом збереження підручників тощо. Головний черговий наприкінці тижня пише наказ за підсумками чергування, в якому має право оголосити подяки або висловити зауваження чи винести догану за порушення. Користуватися такими повноваженнями досить нелегко, але в цьому учням допомагали педагоги-наставники. Що стосується виховних можливостей самоврядування для формування навичок відповідальної поведінки, то навряд чи їх можна перебільшити: розвиток організаторських здібностей особистості, вміння планувати роботу і працювати в команді, розподіляти доручення і здійснювати контроль за їх виконанням – це далеко не повний список тих якостей, які можна виховати шляхом впровадження ефективної системи учнівського самоврядування. Вся система доручень, які виконують учні, спрямована на виховання самостійності і відповідальності. Наприклад, підготовка екскурсоводів для роботи в шкільному музеї проводиться протягом 1-2 років, а це означає, що кожен екскурсовод повинен не просто заучити готовий текст екскурсії, а вивчити матеріали експозиції, ретельно ознайомитись з програмою підручників з історії, географії, біології, літератури, щоб усвідомити, яким чином історія рідного села пов’язана з
історією України. Такий підхід до організації діяльності музею передбачає
виховання почуття відповідальності в більш широкому значенні цього слова: відповідальність за пам’ять про героїчне минуле українського народу і певні обов’язки перед нащадками.
Що стосується навчального процесу, то і в цьому напрямку Сахнівська школа вбачала можливості для формування відповідального ставлення учнів до власної освіти і, безперечно, власного майбутнього. У школі було введено трьохрівневий контроль оцінювання знань; кожен учень намагається навчатися на ту оцінку, яку хоче отримати, усвідомлюючи власні можливості, здібності та вкладену працю; старшокласникам оцінка виставляється в журнал за їхньою згодою, але при виставленні підсумкових оцінок учитель виявляє вимогливість і безкомпромісність. Гідним уваги було ще одне нововведення – «Табель успішності і вихованості». Табель, який на початку чверті заповнює сам учень, виставляючи собі оцінки-прогнози не тільки з навчальних предметів, а й оцінюючи участь у громадському житті школи, в домашніх справах родини тощо. Попередні оцінки – це своєрідне зобов’язання щодо подальших зусиль у досягненні поставленої мети. А наприкінці чверті табель заповнюють однокласники учня, його батьки і вчителі. І це можливість побачити, наскільки вмотивованими були власні домагання і в якій мірі справдилися очікування. За таких умов учням надається повна свобода у проектуванні майбутнього життя і закладається розуміння того, що кожна людина є творцем власної долі. І це є такий процес, про який Василь Олександрович Сухомлинський говорив:
«Виховання, яке пробуджує до самовиховання, і є справжнім вихованням».
Серед педагогів часто звучить думка про те, що виховання – це процес далекої дії, результат якої може проявитися через роки чи навіть десятиліття, це формування творчої особистості, якій сьогодні властиве почуття відповідальності за маленькі доручення, а в майбутньому вона буде спроможна вирішувати серйозні завдання державного рівня. Тому так важливо розвивати в учнів такі риси характеру, які будуть необхідні їм у дорослому житті, найважливіші з них – формування відповідальності за створення майбутньої сім’ї, вміння визначати пріоритетні життєві цінності і відстоювати їх. Діяльність педагогічного колективу щодо вирішення цього питання має два вектори: робота власне з батьківською громадою і підготовка молоді до майбутнього відповідального батьківства.
І Сухомлинський, і Захаренко надавали важливе значення роботі з батьками учнів, вони були твердо переконані в тому, що виховання дитини,
O,це спільна справа школи і родини. Сухомлинський В.О. цілком конкретно висловлювався щодо необхідності формування «високої педагогічної культури сім’ї». На жаль, сьогодні навряд чи можна з упевненістю говорити про те, що в більшості навчальних закладів вирішені питання щодо формування культури виховання дітей у сім’ях, проблеми поколінь і елементарного спілкування між членами родини. Вирішення цих сукупних проблем ускладнюється тим, що в сучасних умовах батьки зайняті більше розв’язанням питань матеріального плану, і це зрозуміло і природно, але в результаті цього з’являється велика кількість так званих дистанційних і
неповних сімей. За таких умов, коли у дитини і сім’ї не існує, говорити взагалі про виховний вплив батьків на дітей дуже важко. У свій час
Сухомлинський ставив питання, що з батьками необхідно проводити бесіди щодо високої місії матері й батька, відповідальності за долю власних дітей.
Безперечно, роботу в цьому напрямку доцільно розпочинати завчасно з юнаками і дівчатами, виховуючи таку рису, як відповідальне батьківство.
Подружжя, що готується до таїнства народження дитини, має усвідомлювати, що дитинка, за порівнянням Василя Олександровича, – «це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від того, який догляд був за нею. Дбати про красу квітки треба задовго до того, як вона починає розкривати свої пелюстки.
Розгубленість, здивування перед «фатальними» явищами отроцтва схожі на розгубленість і здивування садівника, який поклав у землю насіння, не знаючи твердо, яке це насіння – троянди чи чортополоху, а потім через кілька років прийшов милуватися квіткою. Смішним здавалося б його здивування, якби замість троянди перед ним виявився чортополох. І ще смішніше було б бачити маніпуляції садівника, якби він почав розфарбовувати, підмальовувати квітку чортополоху, намагаючись зробити з неї квітку троянди… Чому тисячі таких садівників бачать свою місію завершеною в тому, що вони дали людині життя, а що з неї вийде – хай дбає хтось, хай дбає природа?». Олександр Антонович Захаренко теж був упевнений, що педагогічна культура батьків у великій мірі залежить від школи, тому намагався все зробити для того, щоб його навчальний заклад перетворився на духовний центр села. Аналізуючи роботу школи, можна побачити, що більшість справ передбачає участь не тільки дітей, а й батьків: систематичні звіти перед громадськістю, випуск шкільної газети, вечірні передачі телерадіостудії, щоденні лінійки – все це було спрямовано на підвищення
інтересу батьків до шкільних проблем. А батьки, відчуваючи увагу і повагу до себе з боку шкільного колективу, відповідали тим же.
Творчу, спадщину Василя Олександровича Сухомлинського без перебільшення можна назвати педагогічною енциклопедією, в якій зацікавлений педагог, що прагне до самовдосконалення, зможе відшукати відповідь на будь-яке запитання. І проблема щодо формування відповідальності актуальна не тільки в ракурсі виховання дітей та молоді, а й для кожного педагога особисто – адже відомо, що учитель (як ніхто інший!) постійно знаходиться в ситуації вибору.
,
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ,
1.
Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Радянська школа,
1977.
2.
Захаренко О.А. Поспішаймо робити добро. – Черкаси, 1997. – 28 с.
3.
Захаренко О.А., Мазурик С.М. Школа над Россю. – К.: Радянська школа,
1979. – 149 с.
4.
Захаренко О.А. Слово до нащадків. – Черкаси, 2004. – 77 с.
5.
Захаренко О.А. Візитна картка школи // Шкільний світ. – 1997. – № 4.

6.
Захаренко О.А. Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв’язати? //
Педагогіка толерантності. – 1999. – № 3/4.
7.
Мішкурова В.Ф., Пащенко М.І. Нові підходи у взаємодії з батьками та громадськістю. Матеріали Всеукраїнських педагогічних читань. –
Черкаси, 2004. – С. 36-38.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал