Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки



Сторінка6/16
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Відмінності традиційного та проблемного навчання

Традиційне навчання

Проблемна навчання

1. Мета — засвоєння знань, умінь і навичок.

1. Мета — розвиток особистості в цілому.

2. Повідомлення готових знань, їхня інформаційна повнота.

2. Принцип проблемної і неповної інформації.

3. Недостатній розвиток мотивів, інтересів.

3. Високий рівень внутрішньої мотивації й емоційності.

4. Відсутність можливості досягнення студентами 100% позитивних результатів; найбільшу трудність викликає використання інформації на практиці.

4. Результати навчання є достатньо високими та стійкими. Студенти легше використовують отримані знання на практиці та водночас розвивають свої вміння і творчі здібності.

5. Індивідуальна розумова діяльність.

5. Колективна розумова діяльність.

Продовження таблиці 2.1

6. Акцент на активну діяльність викладача.

6. Акцент на активну діяльність студентів.

7. Розвиток переважно пам'яті.

7. Спеціальний розвиток самостійного мислення.

8. Гра як елемент зарядки.

8. Гра як елемент навчання.

9. Зміст навчання становлять абстрактні знання.

9. Професіоналізація змісту.

10. Забезпечення переважно першого й другого рівнів засвоєння (репродуктивна активність).

10. Забезпечення переважно третього і четвертого рівнів засвоєння (продуктивна активність).

Так основними перевагами проблемного навчання над традиційним є те, що створення проблемних ситуацій на заняттях зумовлює інтерес студентів до їх вирішення і тим самим сприяє формуванню позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності майбутніх інженерів-будівельників (мотиваційно-ціннісний компонент); організовує пошук нових знань шляхом спостереження, аналізу та узагальнення фактів і водночас розвиває їхні уміння і навички (організаційно-технологічний компонент); розвиває розумові здібності та розкриває творчий потенціал студентів, сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості, спроможної орієнтуватися та швидко адаптуватися при вирішенні майбутніх життєвих і професійних проблем (практично-діяльнісний компонент); виховує самостійність і сприяє виробленню самоконтролю і самооцінки власних суджень, дій (рефлексивно-аналітичний компонент). Тобто, проблемне навчання має активно-пошуковий, продуктивний характер, на відміну від репродуктивного характеру традиційного навчання, і впливає на всі компоненти самоосвітньої компетентності [99].

Наявність у його структурі етапів пошукової діяльності є основним показником проблемності, а саме: виникнення проблемної ситуації і формулювання проблеми, висунення гіпотези та її перевірка, узагальнення результатів і практичне застосування набутих знань. Навчально-пізнавальна діяльність майбутніх інженерів-будівельників за своїм змістом є науковим пошуком і визначається поняттями: проблемна ситуація; формулювання гіпотези; експериментальна перевірка гіпотези шляхом наукового пошуку тощо. Перебіг заняття з використанням методів проблемного навчання доволі повно описано в дидактичній та методичній літературі [29; 110; 140; 236]. Успішне проведення таких занять обумовлено створенням педагогічних і дидактичних умов організації навчання:

- майстерності викладача у створенні проблемних ситуацій і залучення студентів до їхнього вирішення; діяльності викладача щодо формування і вдосконалення вмінь студентів виявляти і розв’язувати проблемні завдання;

- узгодженості діяльності між студентами і викладачем; використання змістовного та актуального дидактичного матеріалу, наочних засобів навчання тощо.

Складність проблемного завдання залежить від можливостей студентів. Зокрема, на низький рівень складності проблемного завдання орієнтоване використання показового методу, під час якого відбувається роз’яснення студентами шляхів вирішення проблеми і постановка проблемних запитань. Середній рівень складності проблемного завдання передбачає спільні з викладачем дії щодо вирішення проблеми і перевірки висунутої гіпотези, який забезпечується застосовуванням діалогічного методу. Забезпечення досягнення достатнього рівня готовності студентів до самостійної, пошукової діяльності обумовлено використанням евристичного методу, який характеризується самостійним висуненням та доведенням гіпотези, перевіркою правильності вирішення проблем. Дослідницький метод навчання використовують студенти, що мають високий рівень знань, умінь і навичок, який вимагає від них самостійної побудови алгоритму вирішення проблеми.

Під час вивчення професійно орієнтованих дисциплін, разом з впровадженням елементів проблемного навчання, ми розглядали можливості активізації навчально-пізнавальної діяльності майбутніх інженерів-будівельників і засобами сучасних інформаційно- комунікаційних технологій.

Розробкою і впровадженням новітніх інформаційно- комунікаційних технологій у навчальний процес активно займалися такі дослідники, як Ф. Хоменко, О. Руденко-Моргун, Н. Маркус, Е. Носенко. На думку багатьох науковців, комп’ютери настільки стрімко увійшли в процес навчання, що тим самим потіснили традиційні методики. Результати аналізу сучасних наукових джерел з проблеми впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в навчально-виховний процес, дали підстави стверджувати, що використання на заняттях з іноземної мови новітніх інформаційних технологій дозволить:

1) створювати методики, орієнтовані на розвиток творчого мислення тих, кого навчають;

2) підсилити мотивацію навчання;

3) перевести на більш високий рівень естетичне виховання;

4) розвивати комунікативні здібності й ефективно формувати уміння приймати оптимальне рішення або пропонувати варіанти рішення у складній ситуації [53, 140, 228].

У нашому дослідженні були застосовані інформаційно-комунікаційні технології під час формування вмінь самоосвітньої діяльності майбутніх інженерів-будівельників у вигляді технології мультимедіа. Зазначимо, що інформаційно-комунікаційні технології є складовими професійно-діяльнісного середовища, часткова імплементація якого детермінується саме завдяки ним. Перевагою цих технологій є те, що використовуючи їх можна інтегрувати аудіовізуальну інформацію, представлену у вигляді анімації, відеофільму, слайдів, текстової та графічної інформації у вигляді інтерактивного діалогу. Застосування мультимедійних технологій дає можливість поєднати друкований текст, графічне зображення, рухоме відео, іншу наочність та аудіозапис. У разі такого поєднання у студентів працюють одночасно усі органи чуття, тому інформація засвоюється набагато швидше та з інтересом. До того ж, студенти одночасно засвоюють усі аспекти мови: фонетичний, лексичний, граматичний та комунікативний [29].

Отже, процес навчання, який передбачає застосування елементів проблемного навчання та застосування ІКТ у викладанні матеріалу, вимагає від майбутніх інженерів-будівельників продуктивного мислення, пізнавальної активності, ерудиції, інтуїції, самостійності, готовності до динамічних змін, оперативності у прийнятті рішення та здатності до співробітництва з іншими людьми. Ми визначили, що за умови забезпечення проблемності навчання та використання ІКТ, значно підвищується рівень самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників.

З метою впровадження третьої педагогічної умови – активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів елементами проблемного навчання та засобами ІКТ, нами було визначено конкретні методичні напрями:

- зміст навчального матеріалу пов’язано з майбутньою професійною діяльністю інженера-будівельника, з його відповідністю сучасному розвитку науки;

- створення проблемних ситуацій, які зумовлюють розвивальний характер навчального процесу;

- використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що підвищує продуктивність навчання;

- створення сприятливої атмосфери навчання, збудження інтересу до навчального матеріалу, забезпечення емоційності викладання, що підвищує активність навчального процесу;

- актуалізація попередніх знань, умінь і навичок;

- систематичний контроль за якістю засвоєння знань [172].

Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників передбачало використання різноманітних методів і засобів навчально-пізнавальної діяльності студентів як складових професійно-діяльнісного середовища, повна імплементація якого детермінується саме завдяки їхньої теоретично-практичної реалізації у модернізованій методиці.



Методи проблемного навчання базуються на принципах неперервності, проблемності і бінарності. Найчастіше методи проблемного викладання розподіляються на показові, діалогічні, евристичні і дослідницькі. Вибір конкретного методу залежить від пізнавальних можливостей інженера-будівельника, а також від мети та змісту навчального матеріалу і методичної підготовки викладача. Пізнавальні можливості студентів ураховують їхню теоретичну і практичну підготовку, уміння самостійно працювати та здійснювати самоконтроль.

Різноманітність методів дозволило проаналізувати і детально дослідити педагогічний процес як цілісну систему. У процесі експериментальної роботи було досліджено дві групи методів: традиційні (спостереження, бесіда, опитування, тестування, педагогічного експерименту), а також сучасні методи активізації навчально-пізнавальної діяльності майбутніх фахівців (метод інсценування, ділової гри, аналізу конкретної проблемної ситуації, мозкового штурму, круглого столу), які спрямовані на формування знань та вмінь самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників.

Отже, під час активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів елементами проблемного навчання та засобами ІКТ, відповідно до модернізованої нами методики, студенти оволодівали необхідними для їхньої професійної діяльності вміннями та навичками, а також, застосовуючи дидактичний матеріал, розв’язували проблемні ситуації. Такий вид роботи був найпродуктивнішим та найрезультативнішим, оскільки студенти мали можливість проектувати свою майбутню діяльність на базі реальних прикладів та фактів. Студенти мали можливість розвивати свою самостійність, формувати необхідні не тільки для професійної діяльності, але і для повсякденного життя навички спілкування з іншими людьми.

При обґрунтуванні четвертої педагогічної умови - застосування різних форм самоосвіти і самовиховання майбутніх інженерів-будівельників у процесі аудиторної та позааудиторної роботи – ми звернули увагу, що рівень самоосвітньої компетентності залежить від організації самоосвіти та самовиховання, якщо організоване самовиховання та самоосвіта сприятимуть тому, що навчально-виховний процес набуде яскраво вираженого особистісно-зорієнтованого характеру протікання. Як зазначає І. Бех, виховний процес, який не забезпечує належних умов для розвитку самовиховання, здебільшого будується на безпосередньому підкоренні, приниженні гідності людини, в кінцевому результаті не сприяє її моральному становленню, а, навпаки, викликає спалахи агресивності. Потреба у самовихованні та у самоосвіті можливість їхнього реального здійснення виникають на певному, досить значному рівні розвитку особистості. Безперервне самовиховання майбутнього інженера-будівельника полягає у формуванні необхідних для його професійної діяльності цінних якостей. Рівень їхньої сформованості визначає необхідність у самовихованні і самоосвіті. Необхідними умовами безперервної освіти, а, отже, і самоосвіти виступають:

- вироблення особистої установки на самоосвіту;

- наявність ситуації, за якої професійність вимагає від фахівця постійної роботи над собою, з метою розширення та поглиблення професійного знання.

Самовиховання, у свою чергу, виступає як активна, цілеспрямована діяльність студента із систематичного формування і розвитку в собі позитивних якостей та усунення негативних. Крім того, важливо реалізувати послідовність етапів самовиховання, до яких ми услід за В. Галузяком, М. Сметанським, М. Фіцулою [255] відносимо такі:



- спонукальний, завданням якого є викликати бажання у студентів пізнати себе, визначити слабкі та сильні сторони власної особистості та сформувати прагнення до самовдосконалення;

- цільовий, який є надзвичайно важливим, бо допомагає студенту обрати мету та ідеал, який він прагне наслідувати;

- організаційно-дійовий етап допомагає реалізувати поставлені перед собою завдання, виступає як ефективний засіб формування волі, віри у власні сили;

- контрольно-регулюючий етап, на якому студенти підбивають підсумки своєї роботи, аналізують її. Цей етап є стимулом до самовдосконалення. Щоб самовиховання стало усвідомленим і професійно спрямованим, майбутній фахівець має відчути, оцінити свою придатність до обраної професії. Завдяки організованим виховним впливам у студентів розвивається самосвідомість, з'являється потреба у самовихованні, формуються інтереси й життєві ідеали, визначаються основні напрями самовиховання.

Ефективність самовиховання майбутніх інженерів-будівельників значною мірою залежить від педагогічного керівництва цим процесом. Педагогічне керівництво самовихованням студентів – оптимальна організація їхньої життєдіяльності, акцентування їхньої уваги на питаннях саморозвитку, відповідальності за себе, своє сьогодення та майбутнє, а також стимулювання самовиховної діяльності під час навчально-виховного процесу.

Організація різними формами самовиховання та самоосвіти передбачає наявність у майбутнього фахівця професійно-ціннісних складових, а саме – високий професіоналізм в обраній сфері; інноваційний характер мислення і готовність до змін; навички управлінської діяльності; особисту творчу спрямованість, готовність забезпечувати умови не лише для свого творчого потенціалу, а за потреби – для потенціалу підлеглих; здатність розуміти інших людей, їхні прагнення, мотиви, інтереси тощо; високі духовні й моральні ідеали та переконання; високу політичну, правову та економічну культуру; системне мислення, яке передбачає психологічну готовність, здатність та навички системного підходу до проблемних ситуацій; готовність брати на себе відповідальність; комунікативність, діловитість, здатність до міжособистісного й управлінського спілкування; володіння однією із найпоширеніших іноземних мов; знання комп'ютерної техніки та ін.

Оволодіння студентом ефективною методикою самовиховання є однією з умов підвищення його якості й результативності. Насамперед це пов'язано з умінням застосовувати на етапі реалізації програми самовиховання різноманітні методи, прийоми й засоби. Методи самовиховання – сукупність прийомів однорідного педагогічного впливу людини самої на себе для формування необхідних особистісних якостей та усунення негативних. Основними методами самовиховання є: самопереконання, самоспостереження, самоконтроль, самоаналіз, самозвіт, самонаказ, самопорівняння, самоорганізація життя та діяльності, самотренування, аутотренінг, наслідування прикладу, стимулювання самовиховання, самозаохочення, самоосуд, самопримус, самопідбадьорювання, самозобов'язання, самоінструктування, самонавіювання, самовправа, самокритика, самонагадування та ін. Контроль тісно пов'язаний зі всіма функціями управлінського циклу, особливо цей зв'язок помітний з функцією педагогічного аналізу, оскільки інформація, отримана в ході внутрішнього контролю, стає предметом педагогічного аналізу.

Висвітлюючи особливості завдань організації різними формами самоосвіти і самовиховання майбутніх інженерів-будівельників у процесі аудиторної та позааудиторної роботи, ми звернули увагу на конкретні дії, спрямовані на їх розв’язання, такі, як: ознайомлення студентів з методами самовиховання:

- методи самопізнання (самоспостереження, самоаналіз, самооцінювання);

- методи саморегуляції (самопереконання, самокритика, самопримус, самоконтроль, самонаказ, самонавіювання);

- методи стимулювання (самопідбадьорення, самозаохочення, самопокарання).

Окрім того, необхідно цілеспрямовано формувати готовність студентів до співпраці з дорослими, які можуть дати їм важливі поради, рекомендації з питань самоосвіти та самовиховання. Ми підтримуємо думки про те, що на перших, початкових етапах формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників варто застосовувати педагогічне стимулювання як засіб залучення майбутніх інженерів-будівельників до самоосвітньої діяльності. Результатом самоосвітньої діяльності студента є не лише певні знання, уміння та навички, а й розвиток таких компетентнісних якостей, як: самостійність, відповідальність, самоорганізованість, критичність тощо [198].



Додомо, що самоконтроль, самооцінювання досягнутих результатів власної самоосвітньої діяльності супроводжується позитивними емоціями виконавця та сприяє подальшому розвитку компонентів спонукальної підструктури діяльності пізнавальної потреби, мотиву, мети.

Проте, це не означає, що викладачі й студенти мають нав’язувати своє бачення завдань самоосвітньої діяльності студентів, відкрито спонукати вихованців самовдосконалюватися. Спостереження, здійснені нами у процесі експериментальної роботи, переконують, що, при цьому, важливо дотримуватися принципу «приховання виховних впливів»: виховання тим ефективніше, чим менше його помічають вихованці.

Спрямованість на поєднання самоосвіти і самовиховання, інтеграція навчальних і виховних форм роботи є головним чинником впливу на ефективне формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників. На нашу думку, для того, щоб студенти могли систематично займатися самоосвітою, їм необхідно виховати такі особистісні якості, як: наполегливість, працьовитість, організованість, самостійність, відповідальність тощо.

Самоосвіта та самовиховання студентів залежать від розвитку спеціальних здібностей викладачів для успішного вдосконалення у професії, досягнення високих результатів, а саме вдосконалення професійно значущих якостей особистості: розширення світогляду, підвищення рівня методичної підготовки, формування своєї духовної культури, педагогічного мислення, творчості тощо.

Ми вважаємо, що звичайна позиція педагога передбачає налаштування на ділову взаємодію. Саме ця позиція проектує в студентові рівноправного партнера, створює атмосферу довіри. Прийоми її реалізації можуть бути такими: «Я хочу порадитися з вами...»; «Давайте обміркуємо, вирішимо..» тощо. Під час проведення занять навчально-педагогічному складу пропонувалося:

- не перебивати, не починати говорити, коли говорить інший;

- створити дружню атмосферу; нейтралізувати відволікаючі чинники, уникати сторонніх втручань;

- продемонструвати симпатію і зацікавленість співрозмовником;

- бути терплячим, уникати суперечок на етапі отримання інформації;

- ставити уточнюючі запитання.

Під час реалізації четвертої організаційно-педагогічної умови нами також було пропоновано вдосконалити наступні риси:

а) відкритість викладача до діалогічної взаємодії зі студентами, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

б) відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їхнього розв’язання;

в) відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло формуванню і розвитку образу «Я». При цьому традиційні, усталені форми навчальної роботи поєднувалися з тренінговими та імітаційно-ігровими заняттями, навчальним проектуванням, виконанням творчих вправ.

Цілеспрямованому розвитку самоосвітнього потенціалу особистості майбутнього фахівця, у нашому дослідженні, сприяв процес системно-послідовного залучення майбутніх інженерів-будівельників до різновидів навчально-пізнавальної діяльності, при якому репродуктивні, виконавчі дії цілеспрямовано замінюються творчими способами виконання навчальних завдань. Досягнення цілей виконання навчально-розвивальних завдань оцінювалися об'єктивними методами контролю навчальних досягнень студентів.

Отже, ми визначили, що за умови організації різними формами самоосвіти і самовиховання значно підвищується рівень самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів -будівельників.

Як висновок, варто зауважити, що здійснена розробка методики на трьох етапах за допомогою методів і засобів навчально-пізнавальної діяльності студентів шляхом реалізації чотирьох організаційно-педагогічних умов імплементувала формування знань та вмінь самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників, зокрема таких як вміння самостійно планувати свою діяльність; вміння створювати умови успішного виконання діяльності; навчально-інтелектуальні уміння; уміння самостійно орієнтуватися в інформаційних потоках; техніка читання, математичні, граматичні уміння, культура мовлення; уміння самоконтролю власної самоосвітньої діяльності, рефлексія; комунікативні якості, наполегливість, самостійність, відповідальність; уміння виявляти в самоосвітній діяльності позитивні та негативні моменти. Оскільки ключовим поняттям у професійній підготовці майбутніх інженерів-будівельників є формування їх самоосвітньої компетентності, необхідною була розробка критеріально-діагностичного апарату. Подальше дослідження було спрямоване на з’ясування критеріїв, показників та рівнів сформованості самоосвітньої компетентності у майбутніх інженерів-будівельників для оцінки стану результативності її формування.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал