«Формування позитивної мотивації до навчальної діяльності на уроках математики в умовах особистісно зорієнтованого навчання»



Скачати 106.66 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір106.66 Kb.
Доповідь на тему

«Формування позитивної мотивації до

навчальної діяльності на уроках математики

в умовах особистісно зорієнтованого навчання»

Всупереч народному прислівю „Можна привести коня до води, але не можна змусити його напитися”, учитель повинен не тільки привести учня до джерела знань, а й організувати роботу так, щоб учень захотів сам узяти ці знання.
Сучасна школа переорієнтовується на визнання особистості дитини найвищою цінністю. При цьому посилюється значущість пізнання особистості школяра і дій з розвитку його здібностей і природних задатків. Особистість стає цінністю суспільства, а метою освіти – розвиток особистості. Для розвитку особистості математика має чималі можливості. Тому завдання вивчення математики в школі – сприяти інтелектуальному розвитку учнів, навчити їх бути активними у прийнятті рішень, підготувати до праці, самостійної діяльності. Окрім того , математична освіта є базовою для вивчення основ наук, для наступної підготовки кваліфікованих спеціалістів, їх усебічного розвитку.

Завдання вчителів математики - забезпечити якісне навчання, цілеспрямовано готувати школярів до глибокого і свідомого вивчення математики, створювати можливості для виявлення здібних і обдарованих дітей, розвивати інтерес учнів до науково-дослідницької роботи. Технологія вирішення цих завдань повинна не тільки виділяти освітні об”єкти, стосовно яких учень самовизначається, здобуває знання, а й виявляти та розвивати в учнів особисті цілі відносно об”єктів та знань про них. Найповніше ці вимоги можна виконати, на мою думку, організуючи навчальний процес з урахуванням інтересів та умов розвитку особистості. Практики доводить, що досягнення високих результатів навчання відбувається тоді, коли забезпечується узгодженість між діяльністю вчителя і учня, тобто коли цілеспрямовані зусилля вчителя збігаються з власними зусиллями учня у навчанні. Це підтверджують і дослідники –психологи.

У структурі навчальної діяльності науковці виділяють такі стадії : розвиток потреби, формування мотивів, утворення мети, предметне перетворення, контроль і оцінка .Першим трьом позиціям у цій структурі учителі , як правило, не завжди приділяють належну увагу. Принцип мотиваційного забезпечення навчального процесу, має неабияке значення в процесі викладання математики, особливо тепер, коли кількість годин на викладання математики зменшилося. Учні не встигають усвідомлювати вивчене, і недостатність знань спричиняє втрату інтересу загалом до навчання.

Велике значення мають індивідуальні особливості навчання. Кожен педагог знає, що один учень будь-який програмовий матеріал засвоює швидко, математичне твердження ( означення, теорему, ознаку, властивість чи правило) запам”ятовує з першого разу, а інший на це саме витрачає значно більше часу, йому потрібно не один раз повторювати. Часто буває Що при контролі старанний, скромний учень може розгубитися, а його однокласник, який впевнений у собі і часто байдикував на уроках, може показати кращий результат. Також трапляється, що один і той самий учень із задоволенням розв”язує задачі і неохоче вивчає матеріал з історії чи літератури; прислухається до рекомендацій учителя але ігнорує будь-які поради батьків; навчаючись в одній школі, не любить уроків геометрії, а перейшовши до іншої – вважає цей предмет найцікавішим; протягом певного часу виконує домашні завдання старанно, а потім – ставиться до них формально. Це підтвердження того, що не кожен учень навчається завжди і всього однаковим чином.

На жаль, учні сучасних загальноосвітніх шкіл не завжди зацікавлені в одержанні математичних знань та виробленні відповідних умінь. Особливо це стосується учнів старших класів, які, в основному, вже визначилися щодо майбутньої професії.

Отже, математичні знання потрібні людям всіх спеціальностей перш за все для того, щоб залучити їх до загальнолюдської культури. Розуміють це і учні. В принципі, вони були б не проти залучення до культури, якби для цього не потрібно було б долати великі труднощі, виконувати багато нецікавих вправ.

Математика більшості дітям дається нелегко. Для таких учнів залучення до загальнолюдської культури – дуже слабкий, мало дієвий мотив навчання. А якщо в учня немає мотивів вивчати математику або ці мотиви слабкі, його навчання перетворюється на безцільну муку. Усунути цю причину можна лише одним способом – своєчасно сформувати дієві мотиви учіння. Учні мають усвідомлювати, що матеріал, який вивчається на уроках математики, знадобиться їм не лише для розвитку їхньої загальної культури, а й безпосередньо у практичній діяльності.

Мотивація навчальної діяльності не тільки забезпечує високу ефективність цій діяльності, але й має моральний аспект: у кінцевому результаті вона виступає як реалізація потреби бути особистістю.

Мотиви, що спонукають школярів до навчання, поділяють на зовнішні та внутрішні. Внутрішні мотиви зв’язані із змістом навчання, прямим продуктом навчальної діяльності учнів. Зовнішні мотиви лежать поза навчальною діяльністю школярів. Внутрішні мотиви є найбільш дійові, а зовнішні – не дуже сильними. Дійовість цих мотивів залежить від конкретної ситуації. Тому необхідно формувати в учнів внутрішні, а також широкі соціальні мотиви навчання.

Мотиви учнів можуть переходити з одних видів в інші. Основною задачею педагога тут є формування завдань, постановки цілей, підкріплення мотивів при реалізації цих цілей, тобто створення таких умов, які б сприяли створенню в учня сильніших мотивів до навчання, заміни слабких або ж неусвідомлених більш високорівневими мотивами.



Наведемо приклад. Учень, виконуючи вимоги вчителя, довго розв`язує важку для нього математичну задачу.

Нарешті, він її самостійно розв`язав, при цьому він пережив почуття успіху, що виявилося настільки сильним і приємним, що після цього в нього

з`явилося бажання знову пережити такі ж почуття. Тим самим в учня зародилася потреба, хоча поки що і не зовсім ясна, потреба в емоційних переживаннях успіху від розв`язання складних задач. Якщо учень надалі знов переживе такі ж почуття успіху, задоволення, радості і гордості за самостійне подолання труднощів у розв`язанні складних задач, то зазначена потреба закріпиться і стане дуже значимою для цього учня. Він уже сам буде шукати складні задачі, буде терпляче і наполегливо шукати їх розв`язки, щоб задовольнити свою потребу в емоційних переживаннях успіху.

Поза мотиваційного аспекту неможливо розвивати і мислення. З якою метою, для чого вчиться учень? З яким настроєм? Які мотиви і потреби школяра?

Л.С.Вигодський підкреслював, що думка народжується не з другої думки, а з мотиваційної сфери нашої свідомості.

Мотив - збудник думки, його регулятор. Мотиви навчання - це джерело мислення.

Проблема підвищення рівня знань з математики нині особливо актуальна. Недоліки системи шкільної освіти, соціальні умови призвели до того, що більшість школярів почали просто уникати цей предмет. Одні вважають, що він їм не під силу, інші - що знання з математики не знадобляться у житті. Завдання вчителя -переконати кожного учня в тому, що навіть мінімальний рівень математичних знань піднімає його на більш високий рівень людського спілкування.

Вивчення математики - нелегка праця, але математика виховує розсудливість, гнучкість розуму, логічність думки і здатність прогнозувати певні ситуації наперед. А це особливо потрібно кожному у ринкових умовах.

Ми прийшли до висновку, що мотивація навчання математиці - це система пізнавальних мотивів, тобто сукупність, комплекс усіх спонукань до знань, допитливості, пізнавальної потреби, навчальної діяльності, зацікавленості до наукового пізнання та пошуку істини.

Маючи великий досвід роботи, пропонуємо декілька способів та методів стимулювання й мотивації інтересу до навчання математики в учнів:

1. Використання ефекту подиву.

2. Створення проблемної ситуації.

3. Евристична бесіда.

4. Використання аналогії, порівняння, протиставлення.

5 Створення ситуації зацікавленості.

6. Пізнавальні ігри.

7. Використання навчальних дискусій.

8. Створення ситуації вільного вибору учнями навчального завдання.

9. Створення ситуації емоційно-моральних переживань.

10. Створення ситуації захопленості.

11. Використання методу аналізу життєвих ситуацій.

12. Створення на уроці ситуації успіху.

13. Використання наочності.

14. Формування в учнів мотивів обов`язку і відповідальності у навчанні.

15. Використання історичного матеріалу.

16. Застосування нового математичного факту.

17. Використання методу доцільних задач.

18. Використовування спостережень, наслідування, виміру, експерименту.

19. Використання відкритої інформації на уроках математики.

20. Використання практичних задач.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу - недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі розвивали в учнів мотиви обов'язку і відповідальності у навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.

У цьому полягає органічний зв'язок мотивів обов'язку та інтересу, про які слід пам'ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов'язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов'язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.

Учителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розрахований на творчість учителя, який ціле життя працюватиме для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням кожної дитини.

Щоб здійснити мотивацію навчальної діяльності учнів педагогічний коллектив школи плідно попрацює над проблемою, переймається проблемами вихованців, аналізує прорахунки минулих років, створює повноцінну модель школи сучасності.

Отже, педагог повинен зрозуміти міжіндивідуальні та внутрішньоіндивідуальні особливості навчання, які дають можливість, враховуючи інтереси учнів , заохочувати їх, співвідносити вимоги з рівнем їх навчальних досягнень. Та більшість методик, що забезпечують індивідуалізацію, диференціацію навчання в середній школі, враховують, як правило, лише його когнітивну складову у недостатню увагу відводять мотиваційній .Про те навчання – складова частина свідомої діяльності особистості, що залежить як від її здібностей, так і від бажання та прагнення вчитися.

Повернемося до проблеми поступової втрати інтересу до навчання взагалі і до математики зокрема. Загальновідомим є також те, що більшість першокласників з неприхованою радістю йдуть до школи, а вже через 3 – 4 роки ситуація змінюється. Що відповість дитина на запитання „Чому ти ходиш до школи?”, спрогнозувати просто – „Вчитися”. А на запитання „Для чого вчитися?” – чіткої відповіді вже немає. Поняття вчитися у дітей має значно ширший зміст, ніж просто здобуття певних знань. Це і спілкування з друзями, і рухливі ігри, і самоствердження в колективі тощо. Якщо учень не може реалізувати ці бажання, то навчання для нього втрачає свою привабливість. Це відбувається, як правило, тоді, коли немає особистого інтересу до предмета, наявність якого вже сама забезпечує успішне оволодіння знаннями та розв”язує проблему негативного ставлення до школи, впливає на розвиток школярів та їх поведінку. Є чимало учнів , які на уроці перестають слухати пояснення вчителя, якщо новий матеріал їх не зацікавив з самого початку. Слід так будувати пояснення, щоб поява нового матеріалу відповідала припорній допитливості школяра. Новий факт не повинен виникати „з нічого”, разом з учнями потрібно з”ясовувати можливість його застосування, а також передбачати його зміст, ябо інакше – вмотивувати навчальну тему в навчальний зміст.

Питання мотивації навчання є дуже актуальним, воно давно цікавить як вчених. так і педагогів-практиків. Учені говорять про позитивну і негативну мотивацію, вивчають ситуативні, динамічні характеристики мотиваційної сфери та статично стійкі. Якщо під мотивами розуміти спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності (А.К.Марков), то мотиви поділяються на соціальні ( пов”язані зі спілкуванням учнів між собою та учителем ) та пізнавальні (якщо вони пов”язані змістом навчання).

На мою думку, найбільш повним є розуміння мотивації в так званій діяльнісній теорії навчання (Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов) : мотивація є або внутрішньою, або зовнішньою, залежно від ставлення дитини до процесу отримання знань. Ретельна діагностика полі мотивованої навчальної діяльності кожного конкретного учня дає можливість педагогу створити сприятливі умови для формування і закріплення позитивної мотивації навчання. Необхідно пам”ятати , що мотиваційна сфера формується насамперед самою особистістю і важко піддається змінам. впливу ззовні.

Одна з умов зовнішньої мотивації – це впевненість особистості в наявності безпосереднього зв”язку між здійснюваною поведінкою та її наслідками, а основними елементами її є зовнішні стимули.

Ознаками зовнішньої мотивації навчання є :


  • навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без зацікавленості предметом;

  • навчання для особистої вигоди;

  • навчання заради успіху або уникнення невдач;

  • навчання з примусу або під тиском;

  • навчання, що ґрунтується на моральних обов”язках;

  • навчання , що ґрунтується на соціальних цілях, вимогах і цінностях.

Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не отримують задоволення від подолання труднощів під час розв”язування задач. Вони при нагоді вибирають найпростіші завдання і розв”язують лише те, що необхідно для отримання певної оцінки.

Цей тип мотивації на тривалий у часі, поверхневий і на уроках математики його краще застосовувати лише в окремих випадках, коли : колектив класу має невисоку або різнорівневу підготовку; матеріал для вивчення складний, нецікавий, слабо сконструйований; практично не видно зв”язку матеріалу, що вивчається з іншими предметами чи використанням у якійсь професії.

Внутрішня мотивація, має як правило, стійкий характер і безпосередньо міститься в матеріалі, що вивчається. Для посилення внутрішньої мотивації учитель мусить певним чином опрацювати матеріал, зробити цікавим, взаємопов”язаним, орієнтованим на досягнення певних навчальних цілей і засвоєння конкретних дій. Для цього навчальний матеріал потрібно структурувати, він має бути доступним і зрозумілим для учня, а його засвоєння – свідомим. Доцільно поділити матеріал на логічні цілісні , невеликі за обсягом блоки, забезпечуючи самоконтроль та рефлексію.

Учні з внутрішньою мотивацією навчання демонструють інтелектуальну гнучкість і фантазію, а предмет, що вивчається, притягує їх ще й емоційно. Вони розв”яжуть найскладнішу задачу, прагнучи не просто засвоїти матеріал, а й зрозуміти його. Абсолютна внутрішня мотивація виникає в тому випадку, коли головною метою учня є отримання задоволення від самого навчання. Над цією проблемою працює не одне покоління педагогів, саме про неї писав М.В.Остроградський:” Зацікавити розум дитини – одне з основних положень нашої доктрини, і ми нічим не знехтуємо, щоб прищепити учневі смак, навіть, пристрасть до навчання”.

Таким чином внутрішня і зовнішня мотивація – це дві сторони одного процесу, що поєднують навчання і його цілі. Виділити серед них кращу неможливо, протиставляти їх т, також, неправильно, кожна має право на існування. Роль учителя при цьому – спрямовувати обидві мотивації на формування позитивного ставлення до школи і до навчання кожної дитини. І лише позитивна мотивація навчання є одним із напрямків особистісної орієнтації освіти і забезпечує зростання нового, творчого покоління громадян нашої держави.

Керівник м/о вчителів математики Г.І. Вареник





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал