Формування пізнавального інтересу у майбутніх фахівців у процесі професійного навчання



Скачати 235.81 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір235.81 Kb.



ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ
Ключові слова: розвиток інтересу, пізнавальний інтерес, зацікавленість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес.
Вступ. В умовах переходу країни до ринкових відносин, вступу України до Всесвітньої Торгівельної Організації, з появою ринку праці, нових форм власності, безробіття і конкуренції своєчасний та обґрунтований вибір молоддю навчального закладу і професії набуває все більшого економічного і соціального значення, бо в значній мірі впливає на результати праці, положення і авторитет особистості в суспільстві, колективі, на рівень добробуту, сприяє найбільш ефективній реалізації особистісного потенціалу. Необґрунтований вибір професії приносить особистості розчарування, психологічні та соціальні втрати, а саме ускладнення у навчанні, подальшому працевлаштуванні та майбутній професійної діяльності, не дає повністю проявити свої здібності, вміння.

Важливим чинником у процесі вибору майбутньої професії відіграють пізнавальні інтереси, які в становленні особистості відіграють роль важливих мотивів діяльності, а при певних умовах стають стійкою рисою особистості і проявляються в зацікавленості, допитливості, постійній жаги до нових знань.

Теорія інтересу в психології та педагогіці розглядається в працях цілого ряду науковців: Б.Г. Ананьєва[3], М.Ф. Бєляєва, Л.І. Божовича [7], А.К. Маркової, С.Л. Рубінштейна, В.Н. Мясіщева, М.М. Цвєткова і ін. Також цій проблемі присвячені дослідження А.П. Архіпова, Ю.К. Кабанського, М.Ф. Бєляєва, В.Б. Бондаревського[9], Н.І. Гамбург, А.А. Льовіна, В.М. Максимової, Ф.К. Савиної, Г.І. Щукіної [48; 49; 50] та ін.

Шляхи формування інтересу до знань, до навчальної роботи, досліджують багатьма творчо працюючими вчителями, як наприклад В.Ф. Шаталова, С.Д. Шевченко, С.М. Лисенко і ін.

Проблему розвитку пізнавальних інтересів розглядали наступні вітчизняні науковці: А.Алексюк, О.Біляєва, Е.Голанд, Л.Гордон [15], Г.К. Делікатний В.К. Демиденко [17], Б.Г. Друзь [20], О.І. Киричук[25; 26], В.А. Онищук [37], В.Ф. Шморгун [47], О.Синиця, В.Сухомлинський [42], О.Савченко та інші.

Пізнавальні інтереси в структурі особистості учня розглядали І.Унт та Є. Рабунський. Так І. Унт пізнавальний інтерес розглядає як один з семи критеріїв, за якими можна проводити типологію учнів серед яких він також виділяє: навчаємість, навченість, вміння самостійно працювати, вміння читати з розумінням і з потрібною швидкістю, спеціальні здібності, відношення до праці. Є.С. Рабунський пізнавальний інтерес також відносить до критеріїв типології учнів поряд з рівнем успішності та рівнем пізнавальної самостійності.

Формування стійких і глибоких інтересів у майбутніх фахівців, є завданням першочергової важливості. Актуальність проблеми полягає в тому, щоб через упровадження нестандартних форм навчання виховувати пізнавальний інтерес до вивчення майбутньої професії. Проблемою нестандартних форм навчання займались А.Бородай, Ю.Мальований, О.Дорошенко, С.Ніколаєва, О.Тернопільський, І.Підласий та інші.

Вагомий внесок у вивчення проблем інтересів здійснили Г. Абрамова, Б. Грицишин, Л. Золотих, А. Маркова, Т. Матіс, які розглядали інтереси учнів комплексно, намагаючись пов’язати воєдино три сфери: професійні, навчальні інтереси та інтереси у сфері дозвілля.

Наприкінці XX століття категорію «пізнавальний інтерес» досліджували педагоги Н. Бойко, 3. Друзь, В. Загривий, С. Захаров, І. Кравцова, В. Корнєв, А. Кульчицька, В. Марків, К. Овчаренко, 3. Файчак. Серед особливостей пізнавального інтересу автори виділяють емоційність, вольову спрямованість на пізнання навколишнього світу, усвідомленість.

Таким чином, проаналізувавши поняття «інтерес» із філософських, психологічних, соціологічних, фізіологічних, педагогічних позицій можна зазначити, що проблема інтересу є однією з актуальних для гуманітарних наук.

Метою роботи є аналіз факторів формування пізнавальних інтересів в процесі професійного навчання. Виходячи з вищезазначеного основними завданнями дослідження є :

1. Провести концептуальний аналіз поняття «пізнавальний інтерес» в процесі навчання.

2. Класифікувати фактори, які впливають на формування пізнавального інтересу майбутніх фахівців.

3. Проаналізувати особливості формування пізнавальних інтересів в процесі вибору майбутньої професії.



Основний зміст роботи. У педагогічній практиці особливо важливим є врахування значення інтересів для розвитку особистості і формування знань. Ще Ян Амос Коменський, розглядаючи нову школу як джерело радості, світла і знань, вважав інтерес одним з головних шляхів усвідомлення цього світла і радості навчання. Жан-Жак Руссо, спираючись на безпосередній інтерес вихованця до оточуючих його предметів і явищ, намагався будувати на цього процес навчання. І. П. Павлов розглядав інтерес як те, що активізує стан кори головного мозку. Робота, що відповідає інтересам, здійснюється легко і продуктивно.

Важливим фактором виховання учнів позитивного ставлення до навчання, а отже, активізації їх навчальних інтересів виступає емоційна сфера учнів. За справедливими твердженнями багатьох педагогів, зокрема В.О. Сухомлинського, знання стають дійовими при умові, якщо людина, здобуваючи їх, відчуває і переживає радість духовного збагачення [42]. Російський педагог К. Д. Ушинський в інтересі бачив основний внутрішній механізм успішного вчення. Він показав, що зовнішній механізм поневолення не досягає потрібного результату, навчання, позбавлене всякого інтересу і здійснюване тільки силою примусу, вбиває в учні прагнення до оволодіння знаннями. Водночас він указував, що не можна все навчання зводити до інтересу. Навчання потребує і чорнової роботи, значного вольового зусилля.



І.Ю. Гербарт, визнаючи інтерес іманентною властивістю особистості, закликав вчителя не бути нудним, а основувати навчання на інтересах, притаманних дитині.

Таким чином інтерес, як дуже складна і значна для особистості категорія має багато різних трактувань:

  • інтерес виступає як вибірна спрямованість людини, її уваги (Т. Рибо, Н.Ф. Добринін), її думок, помислів (С.Л. Рубінштейн);

  • інтерес розглядається як прояв розумової і емоційної активності (Е. Строні, С. Рубінштейн);

  • інтерес трактується як активатор різноманітних почуттів (Д. Фрейн) і як своєрідна чуттєвість дитини (Ш. Бюлер);

  • інтерес розцінюється як своєрідний сплав емоційно-вольових і інтелектуальних процесів, які підвищують активність, свідомість і діяльність людини (Л. Гордон);

  • інтерес являє собою структуру, яка складається з потреб (Ш. Бюлер);

  • інтерес – це активно-пізнавальне (В. Мясищев, В. Іванов), емоційно- пізнавальне (Н. Морозов) відношення людини до світу;

  • інтерес – це специфічне відношення особистості до об’єкта, яке викликане усвідомленням його значення і емоційною привабливістю (А. Ковальов).

В плані нашого дослідження найбільшу цінність являє концепція Г.І. Щукіної, яка вважає, що інтерес в дійсності виступає перед нами:

  • і як вибіркова спрямованість психічних процесів людини на об’єкти і явища навколишнього світу;

  • і як тенденція, потяг, потреба особистості займатись саме даною галуззю, даною діяльністю, яка приносить задоволення;

  • і як потужний збудник активності особистості, під впливом якого всі психічні процеси протікають особливо інтенсивно і напружено, а діяльність стає захоплюючою і продуктивною;

  • і, нарешті, не індиферентне, а наповнене активними помислами, яскравими емоціями, вольовими прагненнями відношення до навколишнього світу, до його об’єктів, явищ, процесів [48, с. 6]

Інтерес розглядатиметься нами як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особи до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до певних видів діяльності, які мають важливе значення для людини.

Відношення людини до предметів і явищ навколишнього світу має вибіркову спрямованість. Її інтерес передусім пов’язаний з тим, у чому вона відчуває потребу, що для самої особи відіграє істоту роль. Лише тоді, коли той чи інший предмет, явище подія, вид діяльності уявляються людині як щось важливе, значне, вона з особливим захопленням пізнає, або займається цим.

Характерною особливістю інтересу є його зв’язок з емоційною сферою людини. Почуття особи являють собою основну серцевину інтересу. Здивування, захоплення, задоволення, породжені пізнанням нового, радісні переживання в результаті подолання навчальних труднощів – все це різні за своєю значущістю і глибиною вияву почуття учнів, але всі вони викликані зацікавленістю пізнати природу людини.

Формування інтересу – це замкнутий в собі автоматичний процес. Воно обумовлено соціальним оточенням, сферою і характером діяльності не тільки самої людини, але і людей її оточуючих, процесами навчання і виховання, що мають особливі прийоми збудження інтересів колективом, активності самої особистості, її позиції і її роллю в структурі діяльності колективу.

Людина реалізує свій інтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, який активно взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складові особистості: інтелект, волю, почуття. За певних умов інтерес є засобом живого, захоплюючого навчання, визначає інтенсивний і зосереджений розвиток пізнавальної діяльності, переростає в стійку рису характеру.

Пізнавальний інтерес – це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов’язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф.Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О.Я.Савченко), викликає продуктивну роботу (В.І.Лозова), змінює способи розумової діяльності (Г.І. Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М.І.Алєксєєва).

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання. Наявність взаємозв’язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми бажаємо сформувати пізнавальний інтерес, організовуючи пізнавальну активність особистості, необхідно сформувати в ній ті психологічні функції, які пов’язані з інтересом.



Пізнавальний інтерес у навчальній діяльності виступає як результат взаємодії об’єктивної і суб’єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення учнів до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльність тих, хто навчається.

Навчання спирається на інтереси учнів, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

У педагогіці розрізняють чотири етапи розвитку інтересу: зацікавленість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес.

Зацікавленість вважається найелементарнішим інтересом, що за певних ситуацій оволодіває учнями, але при зміні ситуації швидко зникає. Цей етап розвитку інтересу пов’язаний з новизною предмету, яка може і не мати особливого значення для людини. В учнів ще не помічається прагнення до пізнання суті предметів, явищ, процесі, які вивчаються.

Допитливість характеризується прагненням проникнути за межі побаченого, розширити свої знання, одержати відповідь на запитання, що виникають під час навчання. І на цьому етапі для учнів характерні емоції здивування, почуття радості відкриття. Вони самі прагнуть відповісти на запитання: чому?, прагнуть розширити свої знання. З появою допитливості система когнітивної діяльності набуває виражену стійкість, і навіть черга тимчасових гностичних невдач неспроможна викликати порушення її функції. Ця стійкість ще більше усталюється, коли щойно накопичені кількісні зміни в системі призводять до виникнення такого інтелектуального почуття, яка може бути визнане як пізнавальний інтерес.

Порівняно з допитливістю, яка має, зазвичай, багато предметних спрямувань, інтерес, оскільки він завжди виражає особистісну пізнавальну потребу, більш вибірковий. Із його появою думка починає концентруватися на аналізі тільки окремих об’єктів та явищ, які викликають інтерес. Сприяє цьому особливий чуттєвий фон, який виникає навколо значимого в пізнавальному відношенні предмета. Потім, по мірі поповнення знань, забарвлення фону поступово тьмяніє, але зникнути повністю не встигає, так як на момент, коли даний інтерес практично задоволений, виникає нова пізнавальна потреба і пов’язаний із нею новий інтерес. Так чуттєвий фон знову набуває насиченості, у ньому з’являються інші, більш складні барви (як свідчення іншого, більш високого рівня нової пізнавальної потреби, виникнення якої сприяє появі нового, більш глибокого інтересу). Така ситуація, зберігаючи властиву їй динамічну стійкість, повторюється неодноразово. І з кожним новим повтором пізнавальний інтерес виглядає все більш значним і глибоким. Однак, на певному етапі своєї еволюції, під дією знов накопичених в елементах когнітивної системи змін, він починає трансформуватися, набуваючи риси, які властиві такому інтелектуальному почуттю, як любов до знань. Це стає помітним завдяки зростанню ступеня «емоційно позитивного ставлення, що виділяє об’єкт (у даному випадку знання – вид. нами) серед інших і ставить його в центр життєвих потреб та інтересів суб’єкта» [38, с.198].

Пізнавальний інтерес – це вищий етап розвитку особистості в процесі навчання. Такий інтерес пов’язаний з намаганням людини самостійно розв’язати проблемне питання. В центрі уваги – проблема, а не готові знання. При цьому ті, хто навчаються, шукають причину, намагаються проникнути в сутність предмету, самостійно встановити закономірність, розкрити причинно-наслідкові зв’язки. Особистість напружує думку, вольові зусилля, виявляє емоції.

Пізнавальний інтерес можна визначити як загальну, так і вибіркову спрямованість особистості, яка звертається до процесу пізнання, до його предметної сторони і самого процесу оволодіння знаннями. Сутність пізнавального інтересу полягає в тому, що об’єктом його є сам процес пізнання, який характеризується прагненням виникати, в сутність явищ (а не просто бути споживачем інформації про них), пізнанням теоретичних, наукових основ деякої галузі знань, відносно стійким прагнення до постійного глибокого її вивчення.

Характерними ознаками пізнавального інтересу є динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв’язків, оволодіння закономірностями. Названі ознаки прояву пізнавального інтересу формуються і виявляються поступово. Збудником інтересу можуть бути природа, певний вид діяльності, соціально-історичне явище, а також людина, з якою пов’язаний суб’єкт.

Власне пізнавальний інтерес являє собою сплав важливих для розвитку особистості психічних процесів. В інтелектуальній діяльності, що протікає під впливом пізнавального інтересу, проявляється активний пошук, догадка, пошуковий підхід, готовність до розв’язку задач емоційні прояви (здивування, чекання нового, інтелектуального, радість, почуття успіху).

В цьому своєрідному сплаві психічних процесів, що лежать в основі пізнавального інтересу найважливішим елементом є вольове зусилля (К.Д. Ушинський, Б.Г. Ананьєв, Н.Ф. Добринін). Самим характерним для пізнавального інтересу вольовими проявами необхідно вважати ініціативу пошуку, самостійність здобування знань, висування і постановку задач на шляху пізнання.

Інтелектуальна, вольова і емоційна сторони пізнавального інтересу складаються на його частини, а єдине взаємозв’язане ціле. Ядром пізнавального інтересу є процеси мислення.

Своєрідність пізнавального інтересу полягає у прагненні людини заглиблюватися в сутність пізнаваного. З цієї точки зору пізнавальний інтерес складає можливий мотив учіння, який лежить в основі позитивного ставлення учнів до школи, до знань, який зв’язаний з радісними переживаннями від розумової праці, з постійним бажанням заглибитись у вивчення одного або декількох навчальних предметів.

Важливою особливістю пізнавального інтересу є також те, що центром його буває така пізнавальна задача, яка потребує від людини активної, пошукової або творчої діяльності.

Пізнавальний інтерес може набути характер схильності, якщо людина посилено і постійно займається тим чи іншим видом діяльності. Але він не завжди і не обов’язково розвивається в схильність. Цінність для його розвитку особистості в тім, що пізнавальна діяльність в даній предметній галузі під впливом інтересу до неї активізує психічні процеси особистості, приносить їй глибоке інтелектуальне задоволення, що сприяє емоційному підйому. Пізнавальний інтерес деякими психологами ототожнюються з потребою в знаннях, яка орієнтує людину в дійсності. Дійсно потреби людини є першоосновою, первинними збуджуючими силами, початковою причиною життєдіяльності людини.

Теоретичний інтерес характеризується спрямованістю учнів не лише на глибоке і міцне засвоєння знань, пізнання закономірностей і опанування теоретичних основ, а й на застосування їх на практиці. Теоретичний інтерес виникає у підлітків тоді, коли у них формуються наукові погляди, переконання, стійкий світогляд [37, с.9-10]. Звідси витікає, що в сферу пізнавального інтересу включаються не тільки придбані учнем знання, але й процес оволодіння знаннями, процес учіння в цілому, що дозволяє одержувати необхідні способи пізнавання і сприяє постійному поступальному руху того, хто навчається до обрання майбутньої професії.

На ранніх етапах розвитку пізнавальний інтерес не має характеру того нездоланного потягу, який буває притаманний потребі. Задоволення пізнавального інтересу не проводить школяра в стан насичення і задоволення, характерних для випадку задоволення потреби. Навпаки задоволення пізнавального інтересу, прагнення до знань набуває нового стимулу у вигляді успішного результату.

Інтерес за даними А.Ц. Пуні, містить в собі три компоненти:


  1. знання, якими володіє людина у конкретній області;

  2. успішна практична діяльність у цій області;

  3. емоційне задоволення на базі радості, яке отримує людина у зв’язку з результатом практичної діяльності.

Формування пізнавальних інтересів – це процес тривалий. Він вимагає певних умов і залежить від педагогічного керівництва, від правильного встановлення органічної єдності системи науки, системи пізнання цієї науки та системи її викладання. Ті, хто навчається оволодівають дійовими знаннями тоді, коли під керівництвом викладача активно, з інтересом працюють над джерелами знань.

Необхідно відмітити і основні етапи процесу формування пізнавального інтересу:



  1. підготовка ґрунту для появи пізнавального інтересу – створення умов які, сприяють виникненню потреби в даних знаннях і відповідному виді діяльності;

  2. створення позитивного ставлення до навчального предмету і до діяльності;

  3. організація діяльності, за якої формується справжній пізнавальний інтерес.

Формування позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить від багатьох умов, насамперед від знання вчителем готовності дитини до навчання як до серйозної відповідальної і наполегливої праці; від знання вчителем ставлення учнів до школи, до знань, до навчальних предметів та зміни цього ставлення протягом тривалого періоду, від організації навчально-виховного процесу, зокрема використання дитячих можливостей до засвоєння знань.

Головна умова формування інтересу – це розуміння особистістю змісту і значення виучуваного; для цього викладач повинен поставити перед собою педагогічну чітку мету: в чому він повинен сьогодні переконати студентів, як розкрити їм знання даного питання в наш час і найближчу для них перспективу.

Друга важлива умова збудження інтересу – це наявність нового як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду. Не можна повторювати відомі істини на одному і тому самому пізнавальному рівні: треба розширювати горизонти пізнання студентів, виявити відшуковувати в добре відомому питанні нове, раніше не відоме, але істотне для глибшого розуміння матеріалу.

Третя умова виховання інтересу – це емоційна привабливість навчання. Треба прагнути, щоб здобуті на заняттях знання викликали в студентів емоційний відгук, активізували їх моральні, інтелектуальні та естетичні почуття.

Четверта умова виховання інтересу – це наявність оптимальної системи тренувальних творчих прав і пізнавальних завдань до відповідної “частини” програмного матеріалу.

Аналіз теорії та практичного досвіду другої половини ХХ століття показує, що робота по виявленню і формуванню спрямованості на ранньому ступені орієнтації старшокласників на певну професію дозволяє удосконалювати професійний відбір у вищі навчальні заклади, дає можливість більш ефективно розв’язувати завдання, пов’язані з навчанням студентів і формуванням у них готовності до професійної діяльності.

У підлітковому віці під впливом накопиченого досвіду і розвитку інтелектуальних здібностей складається перша оцінка власних пізнавальних інтересів, завершується формування загальної спрямованості особистості.
Перша особливість цього віку – значний відхід від першочергових професійних намірів. Аргументація змін свідчить про розвиток самооцінки учнів. Тенденція до зміни продовжується й далі. На психологічну основу цього явища вказував ще Л.С.Виготський. Він відмічає наявність кризових явищ до 13 років, після чого більш суттєвим є індивідуальні, а не вікові особливості і проходить пошук нової конкретної форми діяльності [1]. Тому як нам здається, у цьому віці можна запропонувати учням посилити самоуправлінські якості, надаючи їм можливість проводити дні самоврядування та брати участь у різноманітних шкільних організаціях.
Перехід професійних намірів на якісно нову ступінь розвитку – до професійної спрямованості – можна спостерігати на прикладі переходу пізнавальних інтересів у професійні. Поява нових професійних інтересів падає на 13-14-річний вік. Котиленков М.К. на основі результатів масового опитування і спостережень за учнями, довів, що стійкий вибір професії в основному спостерігається в цьому віці [5, с.6-10].

Специфіка навчально-виховного процесу школи на сучасному етапі така, що він сприяє розвитку в учнів інтересів і нахилів до професій розумової праці, які вимагають вищої освіти. У школі, коли мова заходить про формування пізнавальних інтересів учнів у зв’язку з вибором професії, то викладення матеріалу ілюструється прикладами юних конструкторів, винахідників, фізиків, тобто фактами формування наукових інтересів учнів. Непотрібно бути проникливим, щоб зрозуміти великі можливості в активізації пізнавальних інтересів учнів, залучаючи їх до науки. Але ж великі можливості в формуванні пізнавальних інтересів учнів дуже широко і своєрідно мають і робітничі професії. Скажімо, уже сьогодні сталевар 70% свого часу витрачає на розумову працю, черговий електрик автоматизованих дільниць – до 80%, наладчик автоматичних ліній і верстатів всього 5% свого часу займається фізичною працею, а решту – розумовою. Багато цікавого містить в собі і специфіка інтелектуальної діяльності робітників різних професій і має чималі можливості для формування пізнавальних інтересів школярів. Обмеженість безпосередніх контактів школярів з працею зумовлюють, що основою визначення їх можливостей у виборі професії виступає оцінка знань в школі, а праця лишається на другому плані. Тому перенесення ціннісних орієнтацій школярів в процесі навчально-виховної роботи з престижної сторони професії (рівень освіти, наукова і практична цінність) на реальні цінності (умови, зміст і організація праці, творчі можливості в ній) є важливою умовою формування професійної спрямованості учнів на робітничі професії. Необхідно подолати положення, що мотивами пізнавальних інтересів школярів можуть вважатися тільки наукові знання. Безпосередня трудова діяльність учнів містить в собі в цьому плані також великі можливості. Тільки тоді, коли весь навчальний процес в школі буде розглядатися через призму трудової діяльності, відпаде потреба агітувати школярів за вибір робітничих професій, а до вузів будуть вступати ті, хто відчуває внутрішню потребу в продовженні освіти, а не тільки для того, щоб отримати диплом про вищу освіту.



Висновки.

1. Проблема формування пізнавального інтересу до професійної діяльності – складна і багатогранна. Вона міцно пов’язана з більш широкою проблемою – проблемою розвитку особистості майбутнього фахівця. Її розв’язання сприяє формуванню громадської, суспільної спрямованості учнів. При цьому поєднуються інтереси індивіда і колективу. З одного боку, індивід співставляє свої прагнення з інтересами суспільства, з другого боку – суспільство враховує особисті прагнення індивіда.

2. Пізнавальні інтереси розрізняють за характером їх пізнавальної діяльності, за стійкістю і за локалізацією інтересів. Рівень розвитку інтересів може змінюватись під впливом цілеспрямованої роботи з тими, хто навчається.

3. Здійснюючи практично формування пізнавальних інтересів щодо майбутньої професії, необхідно більше значення приділяти відбору змісту навчального матеріалу, а саме:

знайомити тих, хто навчається з новими даними, які можуть показати їм сучасний рівень науки і перспективи його розвитку;

показати історію народження і розвитку наукової ідеї, труднощів на шляху наукових відкриттів;

розкривати практичне значення, можливості застосування одержаних у школі знань у повсякденному житті, у трудовій діяльності.

4. Організовуючи заняття, потрібно зробити різноманітною самостійну пізнавальну діяльність тих, хто навчається:

поступово ускладнювати задачі, щоб вони оволодівали все більш сучасними пізнавальними вміннями;

диференціювати ці задачі у відповідності з можливостями тих, хто навчається;

ставити перед тими, хто навчається задачі, які потребують кмітливості, розв’язку проблемних ситуацій, дослідницького підходу, застосування знань у повсякденному житті;

розвивати і підтримувати в самостійній роботі творче начало, що потребує активного спостереження, уяви, самостійного мислення, удосконалення досвіду.

5. Для збудження особистості до пізнавальної діяльності дуже важливо:

оживляти елементами зацікавленості з урахуванням завдань заняття;

збуджувати тих, хто навчається, задавати питання викладачу, товаришам, вчити їх ставити запитання творчого характеру;

практикувати індивідуальні завдання, що потребують знань, які виходять за межі програми;

рекомендувати учням додаткову літературу (наукову, науково- популярну, художню).

6. Теоретичні матеріали, які викладач дає додатково, виконують одну з основних функцій у стимулюванні пізнавального інтересу підлітків до майбутньої професійної діяльності. Як було виявлено, процес стимулювання пізнавального інтересу здійснюється найкраще при умові засвоєння тими, хто навчається не окремих розрізнених знань з певної дисципліни, а у певній системі та у тісній єдності з практичною діяльністю.

7. В навчальних закладах необхідно систематично проводити роботу по виявленню пізнавальних інтересів і нахилів учнів старших класів до майбутньої професійної діяльності. До цієї роботи можна залучити різноманітних спеціалістів, а саме шкільного психолога, класного керівника, вчителів-предметників, батьків учнів.

9. З метою формування пізнавальних інтересів учнів до майбутньої професійної діяльності, доцільно використовувати у навчальному процесі систему прийомів стимулювання, що включають як стимулювання при допомозі змісту навчального матеріалу, так і через організацію пізнавальної діяльності учнів.

Таким чином, вивчення психолого-педагогічних досліджень, присвячених проблемі інтересу до професійної діяльності, дозволили на основі аналізу та узагальнення ряду теоретичних положень зробити деякі висновки:
• стимул до професійної діяльності – це емоційно-пізнавальна безпосередньо мотивована спрямованість всієї особистості на професійну діяльність: її основними структурними компонентами є: емоційний, інтелектуально-пізнавальний і вольовий;

• професійно-педагогічний стимул має двосторонню спрямованість, що виражається з однієї сторони стійким позитивним відношенням до майбутньої професійної діяльності, з іншої – інтерес до спеціального навчального предмету з позитивним емоційно-пізнавальним інтересом до діяльності, з якою буде пов’язана з майбутня професія;

• на кожному віковому етапі (старшокласники, студенти) сутнісна характеристика стимулу до майбутньої професійної діяльності змінюється. При цьому у старшокласників стимул до професійної діяльності розвивається від спостережливого до захоплюючого;

• визначення сутності, змісту і структури професійно-педагогічного стимулу дозволить виявити особливості змісту, ефективні форми і методи організації навчально-виховного процесу, спрямованого на формування стійкого інтересу до учительської діяльності у старшокласників.



Використана література:

  1. Активизация познавательной деятельности младших школьников: кн. для учителя / Под ред. М.П. Осиповой, Н.И. Качановской. – Минск: Народная асвета, 1987. – 109 с.

  2. Актуальные вопросы формирования интереса в обучении / Под ред. Г.И.Щукиной. – М.: Просвещение, 1984. – 145с.

  3. Ананьева Б.Г. Познавательные потребности и интересы // Уч. зап. ЛГУ. Сер. «Психология». – Л., 1959.

  4. Ананьин С. А. Интерес: по учению современной психологии и педагогики. – К., 1915. – 500 с.

  5. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. – К.: Либідь, 2003. Кн.1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – 280 с. Кн.2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – 344 с.

  6. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. – К.: Віпол, 1987. – 96 с.

  7. Божович Л.И. Познавательные интересы и пути их изучения. – М: АПП РСФСР, 1955.

  8. Бойко Н. О. Дидактичні умови формування пізнавального інтересу у школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Харківський держ. пед. ун-т ім. Г. Сковороди. – X., 1999. – 19 с.

  9. Бондаревскии В.Б. Воспитание интереса к знаниям и потребности к самообразованию. – М.: Просвещение, 1985.

  10. Ведмеденко Д.В. Виховання у дітей старшого дошкільного віку звички до праці / Матеріали обласної науково-практичної конференції. – Чернігів, 1994.

  11. Ведмеденко Д.В., Шаплавський М.В. Виховання у дітей дошкільного віку інтересу до трудової діяльності. – Ч., 2003. – 80 с.

  12. Воспитание интереса к знаниям и потребности к самообразованию: кн. для учителя / В. Б. Бондаревский. – М. : Просвещение, 1985. – 144 с.

  13. Воспитание познавательной активности и самостоятельности школьников. – Казань, 1975.

  14. Головань Т. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання//Рідна школа. – 2004.– №6. – С.15-17.

  15. Гордон Л.Д. Психологія і педагогіка інтересу. – К.: Радянська школа, 1940. – 123 с.

  16. Данилов М.А. Теоретические основы обучения и проблема воспитания познавательной активности и самостоятельности учащихся. – Казань, 1972.

  17. Демиденко В.К. Виховання інтересу в учнів до знань. – К.: Т-во “Знання”, УРСР, 1978.

  18. Дем’янчук О. Н. Формування музично-естетичних інтересів учнів загальноосвітньої школи. -К.: Вища шк., 1994. – 78 с.

  19. Дмитрук І.В. Стимулюючі методи розвитку пізнавальної активності і мислення учнів. Педагогічний пошук. – 2001. – №4.– С.24-26.

  20. Друзь Б.Г. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів у процесі навчання. – К.: Рад. Школа, 1978.

  21. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 223 с.

  22. Иванов В. Г. Развитие и воспитание познавательных интересов старших школьников. – Л.: ЛГУ, 1959. – 82 с.

  23. Иванов Л.А. Активизация познавательной деятельности учащихся при изучении теоретических основ физической культуры. – М.: Просвещение, 1983.

  24. Калашнікова Л.М. Формування пізнавальної активності учнів у позаурочній роботі. Педагогіка та психологія. – 1997. – №4. – С.42-46.

  25. Киричук О. Б. Виховання в учнів інтересу до навчання. – К.: Знання, 1986. – 48 с.

  26. Киричук О.І. Навчальні інтереси молодших школярів. – К.: Вид-во “Рад. школа”, 1982.

  27. Козленко М.П. Виховання у школярів інтересу до фізкультури і спорту. – К.: 1982. – С. 44.

  28. Кувалдина, Е.А. Роль семьи в развитии познавательных интересов школьника.// Молодая семья XXI века: тенденции, проблемы и перспективы развития. – Киров, 2004. – С. 118-119.

  29. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2-х т. –М.: Педагогика, 1983.

  30. Лозова В.І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів / Харк. держ. пед. ун. ім. Г.С. Сковороди. – 2-ге вид., доп. – X.: О.В.С., 2000.

  31. Лозовая В.И. Познавательная активность школьников. – Харьков: Основа, 1990. – 88с.

  32. Макаренко А.С. Соч.: В 7 т. – Т.5. Общие вопросы теории педагогики. Воспитание в советской школе. – М., 1958.

  33. Максимов В.Г. Формирование профессионального интереса у студентов педагогических вузов в процессе педагогической практики: Автореф. дис... канд. пед. наук. –М. 1976. – 17с.

  34. Маркова А.К., Орлов А.Б., Фридман Л.М. Мотивация учения и ее воспитание у школьников. – М.: Педагогика, 1984. – С.21-23.

  35. Морозова Н.Т. Учителю о познавательном интересе. – М.: Знание, 1979.– С.11-12

  36. Морозова, Н.Г. Воспитание познавательных интересов у детей в семье. – М., 1961.

  37. Онищук В.О. Шлях до глибоких знань. – К., «Знання», 1969.

  38. Психология (словарь). / Под ред. А. В. Петровского и М. Г.Ярошевского. – М., 1990.

  39. Пидкасистый П.И. Самостоятельно-познавательная деятельность школьников в обучении. – М.: Педагогика, 1980. – 240с.

  40. Розвиток пізнавальної самостійності майбутніх абітурієнтів у системі довузівської математичної підготовки: автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук / А. М. Нестеренко. – К., 2005. – 20 с.

  41. Рубинштейн М.М. Воспитание читательских интересов у школьников. – М.: Учпедгиз, 1950. – 214 с.

  42. Сухомлинський В.А. Избр. Соч.: В 3 т. – Т. 2. Разговор с молодым директором. Мудрая власть коллектива. – М., 1979.

  43. Успенська В. Застосування активних форм і методів навчання як один із шляхів формування пізнавальних інтересів учнів у процесі викладання біології. – К.: Вид-во "Шкільний світ", 2001.- 32с.

  44. Формирование интереса к учению у школьников // Под. ред. А.К. Марковой. – М.: Педагогика, 1976.

  45. Формування у старшокласників пізнавального інтересу до економічних знань у позакласній роботі: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / В.І. Загривий / Ін-т педагогіки АПН України. – К., 1999. – 18 с. – укp.

  46. Шеншев Л.В. Об одном приеме возбуждения познавательного интереса. Вып. ІІІ. – М., 1965.

  47. Шморгун В.Г. Активізація розумової діяльності учнів на уроці. – К.: “Рад. школа”, 1960.

  48. Щукина Г.И. Проблема познавательного интереса в педагогике. – М: Педагогика, 1971.

  49. Щукина, Г.И. Активизация познавательной деятельности учеников в учебном процессе: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1979.

  50. Щукина Г.И. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся. – М.: Педагогика, 1988.

  51. Эсаулов А.Ф. Активизация учебно-познавательной деятельности студентов: Науч.-метод. пособие. – М.: Высш. школа, 1982. – 223 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал