Формування освітніх компетенцій дитини: проблеми, розвиток, супровід випуск II



Сторінка6/9
Дата конвертації17.01.2017
Розмір1.4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Література:

  1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ, Вид-во «Либідь», 1997.

  2. Закон України «Про Вищу Освіту».

  3. Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації».

  4. Закон України «Про Національну програму інформатизації».

  5. Коваль Т. Особливості вибору змісту професійної підготовки з інформаційних технологій майбутніх менеджерів-економістів // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. -2005. - Вип.1. - 14 с.

  6. Митрофанова Е. А. Система формирования информационной компетентности у будущих специалистов.

  7. Новий тлумачний словник української мови, (у трьох томах). / Укладачі: В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. - Київ: Вид-во «АКОНІТ», 2006. - 926 с.

  8. Пєтухова Л. Є. Дидактична модель формування сенсорних компететентностей у мабутніх учителів початкової школи.



ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ФОРМУВАННЯ МАТЕМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДІТЕЙ В РІЗНОВІКОВІЙ ГРУПІ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Підлипняк І. Ю.

викладач

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Сутність супроводу полягає у створенні умов з боку вихователя для формування математичної компетенції дитиною в рамках різновікової групи. Що в свою чергу передбачає побудову організації педагогічного процесу та організації міжвікової взаємодії, що призводить до взаємонавчання.

Компетенція дитини дошкільного віку – це її особистісне надбання. Найбільш успішне формування компетенцій може відбуватися тільки в особистісно-орієнтованому освітньому процесі. Формування компетенцій відбувається засобами змісту дошкільної освіти [1].

Освітня компетенція припускає засвоєння дитиною не відокремлених один від одного знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного виділеного напряму наявна відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

Для виникнення реальної педагогічно ефективної взаємодії і спілкування між дітьми необхідна провідна роль педагога, специфіка діяльності якого полягає в здійсненні організованої педагогічної взаємодії з дітьми різного віку.

Зміст і форма педагогічної взаємодії в різновіковій групі дошкільного навчального закладу мають низку особливостей, а саме: педагогові доводиться одночасно враховувати рівень розвитку дітей різного віку, впливати на дітей окремої вікової групи і на їх різновікові об'єднання. Як суб'єкт освітнього процесу педагог різновікової групи здійснює педагогічну взаємодію з дітьми різного віку з урахуванням специфіки даної групи. При цьому різні варіанти різновікової взаємодії дітей дозволяють педагогові варіювати способи, форми організації освітнього процесу.

Умовами для придбання знань, умінь і навичок дітьми різновікової групи можуть бути: диференціювання дітей за віком на підгрупи; індивідуалізований підхід до навчання (з урахуванням рівнів індивідуального розвитку); використання в роботі диференційованих (різнорівневих) програм; доцільне сполучення колективних і індивідуальних форм навчання [3].

В основу роботи з формування математичної компетенції у різновіковій групі покладено принцип диференційованого підходу до навчання, який здійснюється, у процесі засвоєння математичних знань, умінь і навичок кожною дитиною зокрема. Дані, здобуті при вивченні рівнів їхнього оволодіння, дають змогу визначити основні педагогічні завдання у роботі з окремими підгрупами дітей і намітити шляхи реалізації їх, а також постійно контролювати ефективність навчально-виховної роботи.

Оскільки диференційований підхід дозволяє ефективно побудувати роботу з різними групами з метою реалізації можливості особистісної взаємодії за кожною дитиною, розвитку у неї у процесі роботи з колективом індивідуальних здібностей та особливостей. Тому, як підкреслюють науковці, диференційований підхід у навчанні останнім часом продовжує вивчатися як один із засобів підвищення ефективності формування навчальних знань і всебічного розвитку дітей.

Зауважимо, що використання у дошкільних навчальних закладах фронтальних, групових та індивідуальних форм організації педагогічного процесу, допомагає по-різному вибудовувати взаємини педагога з дітьми та дітей між собою [2].

Фронтальне навчання, як правило, породжує авторитарний стиль спілкування, оскільки можливості прямого контакту педагога з дітьми при цьому є значно обмеженими.

При груповому навчанні, яке охоплює вісім – дванадцять дітей, між педагогом та вихованцями встановлюється більш тісний зв'язок, що будується на діалозі. Фронтальні форми роботи дають педагогові можливість водночас впливати на велику кількість дітей. На перший план тут виступає, взаємодія вихователь – група. Завдання, які пропонуються молодшим дітям, кожна дитина має зрозуміти й сприйняти як особисте до неї звернення. Зрозуміло, що в умовах різновікової групи важко сформулювати навчальне завдання так, щоб воно відповідало рівню всіх дітей. Молодші діти зазвичай погано сприймають завдання, не звернені до них безпосередньо, а якщо й сприймають, то не завжди правильно їх розуміють, тому часто тлумачать по-своєму. Отже, практика свідчить, що під час застосування фронтальних форм роботи в різновіковій групі ділові взаємини у педагога встановлюються тільки з найактивнішими й самостійними дітьми. Інші вихованці або наслідують дії своїх товаришів, або підмінюють завдання на свій розсуд.

Організація педагогічного процесу у різновіковій групі потребує від педагога знання програми всіх вікових груп, уміння зіставляти програмові вимоги з віковими та індивідуальними особливостями дітей, здатність правильно розподіляти увагу, розуміти й бачити кожну дитину і всю групу в цілому, спрямовувати розвиток дітей згідно із завданнями виховання і можливостями. Зазначено й ті переваги, які характерні саме для різновікової групи: спілкування молодших дітей зі старшими створює сприятливі умови для формування випереджаючих знань та взаємного навчання. Проте досягти цього можна лише за правильної організації навчально-виховного процесу.



Література:

  1. Базовий компонент дошкільної освіти / А. М. Богуш, Г. В. Бєлєнька, О. Л. Богініч та ін. ― К.: Видавництво, 2012. – 26 с.

  2. Давидчук А. М. Форми організації навчання в різновіковій групі дитячого садка / А. М. Давидчук, А. Г. Тамбовцева – К., 1992. – 36 с.

  3. Степанова Т. М. Індивідуалізація і диференціація навчання математики дітей старшого дошкільного віку. Монографія. / Т. М. Степанова – К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. – 208 с.



АФАЗІЯ ТА МЕТОДИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ
Голуб Н., ПисаренкоК.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Мовлення – важливий засіб зв’язку між дитиною та навколишнім світом і найбільш досконала форма спілкування, властива тільки людині.

Формування мовлення є однією з основних характеристик загального розвитку дитини. Останнім часом логопеди занепокоєні збільшенням кількості безмовних дітей, які від трьох до шести років взагалі не розмовляють. Часто проблеми з мовою ведуть за собою затримку розумового та психічного розвитку. Усього цього можна уникнути, якщо батьки вчасно звернуться за професійною допомогою. Участь членів сім’ї в лікуванні афазії у дітей вважається дуже важливим компонентом корекції. Встановлено, що 70 відсотків допомоги дитині – це батьківська допомога[2]. Логопед допоможе батькам професійною порадою щодо роботи зі своєю дитиною,оскільки при лікуванні розладів мови саме батьки мають максимум можливостей для коригування мови дітей в домашніх умовах.

Афазія – повна або часткова втрата раніше сформованого мовлення, обумовлена локальними ураженнями мовних центрів розташованих в корі головного мозку[1].У дошкільнят, на відміну від дорослих, розрізняють два типи афазії: моторну і сенсорну. Моторна афазія характеризується частковою або повною втратою дитиною навиків вимови, тобто відбувається руйнування власної мови. В більшості випадків деякі слова все-таки зберігаються і дитина намагається будувати з них прості речення, які не відзначаються різноманітністю. У хворих на афазію переважає мова, яка отримала назву «телеграфна». Така мова характеризується переважанням невизначених дієслів та іменників. Дитина спотворює і переставляє звуки в словах, замінює їх схожими або ж пропускає. Дитина із сенсорною афазією при абсолютно збереженому слуху не розуміє мову, якою до неї звертаються. Схожі звуки, склади або слова дитина або не розрізняє або приймає за шум. Моторні і сенсорні центри мови, які знаходяться в корі головного мозку, анатомічно пов’язані один з одним, тому в дітей афазія часто буває змішаною – сенсорно-моторною [1].

Експериментальною базою дослідження був Лебединський НВК №1. При корекції афазії мовлення, читання і письмо відновлюються тренуваннями і закріпленням лінгвістичних навичок. Ми застосовували мелодійну інтонаційну терапію, яка спрямована на те, щоб активувати функції правої півкулі мозку та логопедичний масаж, основною метою якогобула нормалізація м’язового тонусу загальної, мімічної та артикуляційної мускулатури. Назаняттях використовували засоби логоритміки (цикл з 9 мініатюр і віршів Хто як ходить), артикуляційні вправи („Лопаточка”, „Неслухняний язичок”,„Чашечка”, „Голочка” ). Крім того, належну увагу ми приділяли розвитку дрібної моторики. Відновлювати когнітивні функції і мову прагнули за допомогою комп’ютерної техніки.

Заняття загальнорозвиваючого змісту з дітьми, які страждають на афазію, проводили також і в індивідуальному порядку за спеціально розробленою схемою. Ці методи були досить ефективними при поєднанні їх з медикаментозним лікуванням.

Отже, для досягнення значних успіхів у лікуванні афазій необхідна систематична робота, яка враховує специфіку порушення та залучає рідних і близьких пацієнта до здійснення комунікації.

Під час проходження практики ми використовували багато методів для подолання афазії, однак найбільш ефективними та доцільними були артикуляційні вправи, логопедичний масаж, використання прийомів логоритміки та вправи для розвитку дрібної моторики.

Література:


  1. Бурлакова М.К.Речь и афазія. – М.: Медицина, 1997.

  2. http://www.gorod.cn.ua/news_19641.html



ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДІТЕЙ

СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Підвашецька С.

науковий керівник – канд. пед наук, доц. Іщенко Л. В.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Мовленнєва підготовка дітей до школи передбачає навчання мови і розвиток мовлення дитини, що не зводяться тільки до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Мова і мовлення обслуговують і поєднують всі інші види діяльності дитини і така взаємодія різних видів діяльності передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності.

У руслі започаткованого дослідження виникла необхідність з’ясувати сутність понять “компетентність”, “компетенція”, “мовна компетенція”, “мовленнєва компетенція”. Звернемось до словникових джерел.

Так, за новим тлумачним словником української мови “компетенція” – добра обізнаність із чим-небудь; “компетентний” – який має достатні знання в який-небудь галузі; який з чим-небудь добре обізнаний; тямущий [4:305].

В педагогічному словнику ми знайшли таке тлумачення даних понять. “Компетентність” – 1) володіння компетенцією; 2) володіння знаннями, що дозволяють судити про щось. “Компетенція” – коло питань, в яких дана особа володіє пізнанням, досвідом. Поняття “компетентний” тлумачиться як: 1) той, хто володіє компетенцією; 2) знаючий, обізнаний в певній галузі (3) .

Отже, в загальному розумінні, терміном компетенція позначають характеристику поведінки, домінантну форму активності особистості, наявність відповідних навичок і вмінь, ступінь оволодіння певним видом діяльності. Компетенція не може зводитися до знань і навичок. Компетенція – це те, що породжує вміння, дії, її можна розглядати як можливість встановлення зв’язків між знаннями та ситуацією, що найбільш ефективна у вирішенні проблеми.

Компетентність у смисловому значенні охоплює три аспекти: знання, вміння, навички. Термін “компетенція” широко використовується в наш час там, де йдеться про навчання і виховання.

На думку А.М. Богуш, “компетентність” – це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль [2].

Отже, компетентність дитини дошкільного віку – це сформованість інтелектуальних операцій, довільна спрямованість діяльності, усвідомленість і значна мотиваційна насиченість. На кожному віковому етапі компетентність має орієнтовні показники розвитку особистості. У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну компетенцію і мовленнєву, яка включає в себе лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну.



Література:

  1. Богуш А.М. Змістова характеристика видів мовленнєвої компетенції дошкільників // Наука і освіта: Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. - №1-2. - 1998. - с. 16-20

  2. Лингвистический энциклопедический словарь // Ред. В.Н.Ярцева. -М.:Сов. Энциклопедия, 1990. -636 с.

  3. Новий тлумачний словник української мови. - у 4-х томах, К.: видавництво "Аконіт", II том, 1999. - С. 305



ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ 5-7-РІЧНОГО ВІКУ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ

Поліщук О. В.

канд. пед. наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Вивчення та аналіз роботи сучасних дошкільних та загальноосвітніх закладів освіти свідчать про те, що в багатьох із них робота по формуванню у дітей 5-7 років здоров’язбережувальних компетенцій відсутня як система, за допомогою якої у дітей формуються доступні віку знання та виховуються необхідні уміння і навички, формуються звички.

У основу формувального експерименту нами було покладено найновіші наукові дослідження Т.Андрющенко, А.Богуш, О.Ващенко, М.Віленського, Л.Гаращенко, Н.Денисенко, З.Жофчак, Л.Лохвицької, І.Печенко, О.Поліщук, Н.Рогальської, В.Шорохової та ін.

Гіпотеза нашого експериментального дослідження полягала в припущенні, що формування здоров’язбережувальних компетенцій дітей 5-7 років буде ефективним за таких умов: високої професійної майстерності педагогів та наявності системи вищеозначеної роботи, обов’язковими елементами якої мають бути: алгоритм вивчення теми та введення елементів здоров’язбережувальних компетенцій у повсякденне життя дітей.

Ми враховували те, що навчально-виховний комплекс – це заклад освіти і суспільного виховання дітей віком від одного до семи років, у якому здійснюється формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я, забезпечення пріоритету еволюційного розвитку людини.

Для реалізації цього завдання необхідні нові підходи до змісту навчання дітей 5-7-річного віку. Загальна концепція неперервної освіти передбачає: обов’язковим компонентом нової системи національної освіти мають бути завдання з формування, збереження і зміцнення здоров’я, гігієнічне виховання населення, починаючи з раннього і дошкільного віку.

Цей компонент змінює вимоги до всього змісту освіти, його пріоритетів, надає їм валеологічного характеру, висуває першочергові завдання: формування валеологічної свідомості громадян України, культури здоров’я особистості. Інтегрованою характеристикою здоров’я особистості і суспільства вважаються фізичні, психічні, духовні та соціальні складові.

Ось чому включення елементів валеології до блоку основних навчально-виховних заходів НВК ми вважали необхідними і вагомими.

У дошкільному закладі та в початковій школі валеологія є інтегрованою системою знань (наукових та природних), яка охоплює такі підсистеми: “Довколишній світ” (або “Світ людини”), “Природа”, “Фізкультура та здоров’я”, “Музика і здоров’я”, “Витоки національного здоров’я” (“Етноздоров’я”), “Оброзотворче мистецтво і здоров’я”, “Математика і здоров’я”, “Арттерапія” тощо.

У своїй сукупності знання інтегративних видів діяльності дітей дає можливість формувати елементарні уявлення про цілісну наукову картину світу та розв’язувати такі завдання:

1. Формувати основи знань про здоров’я людини як складову системи (природа і суспільство).

2. Формувати у дітей зародки валеологічної свідомості, бережливе ставлення до власного здоров’я і здоров’я інших людей як найвищої цінності.

3. Виховувати у дітей прагнення до здорового способу життя та установки на пріоритет здоров’я перед хворобами. Світоглядно-оздоровча поведінка – основна умова формування, збереження і зміцнення фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я.

4. Формувати практичні вміння та навички, спрямовані на зміцнення особистого здоров’я.

5. Виховувати у дітей бажання брати активну участь в оздоровленні близьких людей, використовуючи набуті елементарні практичні навички.

Структурування змісту валеологічних знань для дітей у дошкільному закладі та першому класі ми здійснили за такими напрямами:


  1. Здоров’я людини.

  2. Здоров’я дитини.

  3. Здоров’я в природі.

  4. Здоров’я і суспільство.

  5. Витоки національного здоров’я (етноздоров’я).

Організація педагогами занять із формування, збереження та зміцнення здоров’я дітей передбачала творчий підхід, самостійну практичну та інтелектуальну діяльність малюків.

Особливість навчання дітей 5-7-річного віку полягала в тому, що оволодіння ними елементами здоров’язбережувальних компетенцій потребувало використання в освітньому процесі комплексу різноманітних методів навчання та створення умов для багаторазового вправляння. Тому ми організовували практичну, ігрову, індивідуальну та колективну діяльність дітей, яка базувалася на суб’єкт-суб’єктивній взаємодії педагогів і вихованців, дітей між собою. Такий підхід ми назвали “освіта на основі здобуття життєвих здоров’язбережувальних навичок”.



Література:

  1. Ващенко О. Формування в молодших школярів навичок здорового способу життя / О. Ващенко. // Початкова школа. – 2002. – №2. – С.58-60.

  2. Віленський М. Здоровий стиль життя як соціально-психологічний феномен. / М. Віленський // Дитячий садок. – 2004. – №8(248). – С.4-5.

  3. Гаращенко Л. Фізкультура на повітрі: здоров’язбережувальний підхід / Л.Гаращенко // Дошкільне виховання – 2012. – №5. – С. 28-31.

  4. Денисенко Н. Дітям про здоров'я та особисту безпеку (хрестоматія для дошкільників) / Н.Денисенко, Г.Григоренко, А. Михайличенко. Вид. третє, доповнене. – Дніпропетровськ. Генеза – Південь, 2007. – 146 с.



ДО ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ

ОСОБЛИВОСТЕЙ ДОШКІЛЬНИКА

Попиченко С.С.

канд. пед наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Дошкільний вік – це період надзвичайно інтенсивного розвитку, в результаті якого дитина набуває досить чіткі виражені риси своєї індивідуальності, які проявляються в темпераменті, стосунках, характері, здібностях, знаннях, уміннях і навичках. Індивідуальні особливості виявляються також у пізнавальних психічних процесах (пороги відчуття, час реакції, індивідуальні особливості сприймання, уваги, пам‘яті, мислення, емоційної реактивності тощо), емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Дошкільники різняться своєю мовою, що залежить від комунікативно-мовленнєвих здібностей, широти і дієвості особистісних, ділових, пізнавальних мотивів комунікації.

Індивідуальність – це унікальність, неповторність людини, її особистісних рис, нахилів і прагнень. Індивідуальними називають особливості психічних процесів, станів і властивостей, які розрізняють людей між собою [3]. Індивідуальність не дається людині від народження, а набувається в процесі життя і виховання. Природними передумовами індивідуальних особливостей людини є спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй задатками, на ґрунті яких у процесі життя, виховання розвиваються і формуються притаманні їй будова та функції організму, особистісне психічне буття. Тобто індивідуальність дитини залежить від умов життя і виховання, під впливом яких дитина засвоює суспільний досвід.

Дитина розвивається як цілісна, унікальна індивідуальність з усіма вродженими анатомо-фізіологічними потенціями, неповторним життєвим досвідом, і як наслідок складної взаємодії цих факторів, різноманітними індивідуально-психологічними особливостями.

Індивідуально-психологічною якістю особистості, по-перше, є темперамент, фізіологічне підґрунтя якого – тип вищої нервової діяльності, своєрідні поєднання особливостей нервової системи (сила, врівноваженість, рухливість). До специфічно вікових особливостей нервової системи дітей старшого дошкільного віку належить: слабкість процесів збудження і гальмування, її неврівноваженість, дуже висока чутливість, швидке, в порівнянні із дорослими, відновлення сил. Чим менша дитина, тим слабша її нервова система [2].

Наступна індивідуально-психологічна якість особистості – характер є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя і виховання. Багатогранність спілкування, обставини, в яких перебувають діти, їхні переживання створюють різноманітні умови життя та виховання, що викликають у дітей найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають властивими лише їй звичними рисами характеру. Яскраво проявляються у дошкільників такі риси, як товариськість, колективізм, ніжність, сміливість, сором’язливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість [2].

Від вроджених задатків, як ми вже зазначали, залежить розвиток ще однієї індивідуально-психологічної якості особистості – здібностей. Натомість, провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Задатки, які не знаходять відповідних умов для трансформації в здібності, так і залишаються нерозвиненими. Існують сензитивні періоди, в яких складаються найсприятливіші умови для розвитку тих чи інших здібностей [1]. У дошкільному віці формуються пізнавальні та інтелектуальні здібності.

У дошкільників розвиваються і спеціальні здібності, зокрема музичні, до яких відносять музично-слухові уявлення, почуття ритму, помітно виражений емоційний компонент музичного слуху; здібності до образотворчої діяльності, зароджується нахил до художньо-театральної діяльності. Засвоєння системи сенсорних еталонів, оволодіння технікою сприйняття, розвиток уміння бачити, слухати, виділяти головне розширює можливості дітей щодо більш точного і глибокого пізнання навколишньої дійсності, є передумовою естетичних переживань, пов'язаних із сприйняттям музичних і художніх творів.

Індивідуальні особливості сприймання, інтелекту, пам’яті, уваги тощо, які проявляються в різних поєднаннях, створюють інтегральну властивість, яка визначає успіх всього педагогічного процесу. Вчені називають її "научуваністю", розуміючи при цьому сукупність інтелектуальних властивостей людини, від яких при інших рівних умовах залежить успішність навчання [1].

Врахування індивідуальних особливостей у навчально-виховній роботі з дітьми визначається терміном «індивідуальний підхід» і є важливим психолого-педагогічний принципом організації учбової діяльності. Індивідуальний підхід трактується як система спеціально організованих психолого-педагогічних впливів, зорієнтована на те, щоб дитина могла повноцінно розвиватись і в майбутньому із неї виросла різнобічно розвинена людина – індивідуальність, яка змогла б знайти своє місце у суспільстві й само актуалізуватися.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал