Формування освітніх компетенцій дитини: проблеми, розвиток, супровід випуск II



Сторінка4/9
Дата конвертації17.01.2017
Розмір1.4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Література:

  1. Аверянова Г.М., Дембицька Н.М., Москаленко В.В. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства: навч. метод. посіб / Г.М. Аверьянова – К.: «ППП», 2005. –. С.5.

  2. Формування статеворольової поведінки у дошкільників / уклад. Кулаченко О.В., Молодушкіна І.В. – Х. : Вид група «Основа», 2012. – 176 с. : іл.. – (Серія «Дошкільний навчальний заклад. Вихователю»).

  3. Яценко Л.В, Постовий В.П. Гендерні особливості підготовки старшокласників до сімейного життя. : навчально-методичний посібник. – Корсунь-Шевченківський: ФОП Майдаченко І.С., 2009. – 10 с.

ГРА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

У ДОШКІЛЬНИКІВ

Коваленко З.

науковий керівник – канд. пед. наук, доц. Залізняк А. М.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Розвиток мовлення дітей – одна з головних проблем дошкільної лінгводидактики. Актуальність цієї проблеми обумовлена пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законом України „Про дошкільну освіту”, „Базовим компонентом дошкільної освіти”, спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, вдосконалення форм, методів, засобів і методики навчання дітей рідної мови, формування культури мовленнєвого спілкування.

Важливим засобом формування лексичної компетенції у дошкільників є гра.

Ігрова діяльність досліджувалася як психологами (Ю. Аркін, М. Басов, П. Блонський, Л. Виготський, С. Рубінштейн та інші), так і педагогами (Л. Артемова, А. Бондаренко, Д. Менджерицька, О. Усова, Г. Швайко та інші). Вони відзначають, що гра є виявом дитячої активності, спрямованої на засвоєння суспільного досвіду, оволодіння рідною мовою і спілкуванням.

Гра має величезний потенціал щодо активізації словникового запасу слів, що стимулює зв’язне мовлення. У процесі гри діти перебувають в ігрових та реальних взаєминах, які передбачають діалогічне спілкування. В ігрових діях розвивається мовлення дошкільника, його почуття, сприймання, збагачується емоційна сфера. Саме через гру дитина опановує усю систему людських відносин. Гра є підґрунтям для активізації пізнавальної діяльності, розвитку розумових здібностей. У дітей дошкільного віку формується вміння висловлювати свою думку, робити висновки, застосовувати нові знання в різних життєвих ситуаціях.

Проілюструємо наприкладі гри, що спрямована на збагачення та розширення словника дітей:

Універсам

Мета: навчити користуватися узагальнюючими словами, збагачувати лексику, розвивати увагу.

Хід гри

Діти по периметру квадрата креслять свій відділ крейдою на асфальті, кожний добирає назву. Наприклад: одяг, взуття, меблі, посуд тощо. Декілька дітей можуть мати однакові відділи. Лічилкою вибирають ведучого. Ведучий стоїть у центі квадрата і говорить: „Мені потрібні меблі”. Дітимеблі біжать до нього і т. д. Коли задіяно половину дітей, ведучий разом з ними крокує по периметру квадрата і першим займає вільний „відділ”, а потім решта дітей займають відділи. Хто залишився без відділу стає ведучим. Гра продовжується.

Отже, ігри посідають чільне місце у формуванні лексичної компетенції дітей. Оскільки вони своїм змістом здійснюють навчання, мають у собі навчальні завдання, розв’язання яких відбувається засобами активної, захоплюючої для дітей ігрової діяльності. Гра є стимулятором мовленнєвої активності дітей.

Література:


  1. Закон України „Про дошкільну освіту” – К. : Ред. журналу „Дошкільне виховання”, 2001. – 55, [1] с. – (Бібліотечка журналу „Дошкільне виховання”).

  2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні / [гол. ред. Н. О. Андрусич]. – К. : Дошкільне виховання, 1999. – 68, [4] с. – (Бібліотечка журналу „Дошкільне виховання”).

ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНИКА ВІДПОВІДНО ДО СУЧАСНИХ ВИМОГ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Кондратюк С. М.

канд. пед. наук, доц.

Сумський державний педагогічний університет

імені А. С. Макаренка

Рідна мова –це найголовніша ознака держави та нації. Дитина зустрічається з нею ще з народження – це перше слово, почуте з материнських вуст, перша колискова пісня, яку чує немовля над колискою. Рідна мова, на думку В. Сухомлинського, – це безцінне духовне багатство, в якому живе народ, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції.

Особливого значення в процесі розвитку мовленнєвої компетенції дошкільників надають сьогодні формуванню фонетичної компетенції та її складовим. Правильне оволодіння мовою стає неможливим за відсутності цього виду компетенції, а тому її дослідження потребує особливої уваги.

Ще з раннього дитинства дитина починає знайомитися з рідною мовою через сім'ю, близьких та рідних, а вдосконалення її триває в дошкільних навчальних закладах, школі і протягом усього життя. Мова – це головна ознака, яка відрізняє людину від інших живих істот, соціальний зв’язок між людьми, за допомогою неї відбувається сприйняття навколишньої дійсності, а також виступає засобом для виявлення свого внутрішнього світу. Уявлення дитини тільки тоді стають чіткими і ясними, коли вони одержують словесне вираження. Дитина народжується з готовим механізмом для мовлення, але не володіє ним майже до кінця першого року, бо мовлення – це не тільки звуковий вияв, а процес розумовий, який поступово розвивається в дитини, залежно від її інтелектуального розвитку.

Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства, адже саме дошкільний вік є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою.

Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні визначається обов’язковий мінімум мовленнєвого розвитку дітей взагалі та в межах лексичної компетенції зокрема.

Проблема формування лексичної компетентності дошкільників останнім часом досить часто порушується в лінгводидактичних дослідженнях (О. Аматьєва, А. Богуш). Проблема лексичного розвитку дітей досліджувалась ученими в різних аспектах: етапність формування слова як сигналу в контексті взаємодії сигнальних систем дійсності (Н. Данилова, І. Горелов, М. Кольцова, І. Павлов); фонетичні, лексичні та граматичні особливості дитячого мовлення на початкових етапах розвитку (О. Гвоздєв, Н. Рибніков, Т. Ушакова, О. Шахнарович, Н. Юр’єва); збагачення словника дітей раннього віку (Ю. Аркін, В. Гербова, Г. Розенгарт-Пупко); особливості становлення й розвитку словника дітей (М. Коніна, В. Коник); залежність розвитку мовлення від спільної з дорослим діяльності (Н. Лепська, М. Лісіна); закономірності, принципи та методи навчання дітей раннього віку (А. Богуш, К. Крутій,,, Г. Ляміна, Т. Науменко, Л. Олійник, Л. Павлова, Г. Розенгарт-Пупко, Л. Федоренко).

Мета статті – визначити сутність поняття “лексична компетенція”, висвітлити результати сучасних наукових досліджень з проблеми формування лексичної компетенції дітей дошкільного віку.

За А. Лаврентьєвою, лексична компетенція - це здатність миттєво викликати з тривалої пам’яті еталон слова залежно від конкретного мовленнєвого завдання та включати це слово в мовленнєвий ланцюг. Розвиток лексичної компетенції є центральним аспектом вивчення мови.

Центральною ланкою в роботі над засвоєнням лексичного матеріалу є формування лексичних навичок. Лексичні мовленнєві навички - це навички інтуїтивно правильного утворення, вживання і розуміння іншомовної лексики на основі мовленнєвих лексичних зв’язків між слухомовленнєвомоторною і графічною формами слова і його значенням, а також зв’язків між словами іноземної мови.

Ми надаємо перевагу дослідженням А. Богуш, що єдиною метою розвитку словника дошкільників полягає у збагаченні, уточненні та активізації їх словникового запасу. Система лексичної роботи включає зміст, мету, напрями, завдання. Метою лексичної роботи в дошкільному дитинстві є розвиток уміння дітей доречно добирати слова рідної мови, розуміти їх значення та вживати їх у власному мовленні.

Низку досліджень присвячено словниковій роботі з дошкільниками, ознайомленню їх зі словом у різних видах діяльності, особливостям розуміння значення слова дітьми різних вікових груп, опануванню узагальнюючого значення слів, уведення саме таких, що позначають елементарні поняття (Л. Колунова, А. Лаврентьєва, Є. Струніна) [2; 3]. Ці праці довели, що виховання в дошкільнят уваги до змістової сторони слова, його семантики, уточнення значень слів, збагачення зв’язків слова з іншими словами розвиває точність слововживання.

У роботі А. Лаврентьєвої доведено, що становлення системи лексичних значень слів відбувається поступово. Труднощі у виявленні рівня розвитку семантичної сторони мовлення в дітей четвертого року життя можуть бути пов’язані з рядом причин: швидкою втомлюваністю, невідповідністю оволодіння фонетичним та змістовим планом слів, а також нездатністю до визначення суттєвих ознак слова.

Є. Струніна проводила дослідження, спрямоване на розв’язання широкого кола завдань лексичної роботи, зокрема, на формування в дітей розуміння смислової сторони слова (багатозначності, синонімічних та антонімічних відносин) у старших дошкільників [3]. У працях 3. Антоновї, І. Волкова, М. Михайлова розглядаються деякі питання методики оволодіння синонімами в процесі навчання дітей дошкільного віку.

Отже, проблема формування лексичної компетентності є актуальною та знаходить відображення в програмах та документах про освіту, а також є предметом багатьох досліджень сучасних науковців.

Література:


  1. Богуш А. М. Мовленнєвий розвиток дітей: Сутність та шляхи реалізації/ А. М. Богуш //Дошкільне виховання. - 1999. - № 6. - С. 3-5.

  2. Колунова Л. А. Работа над словом в процессе развития речи детей старшого дошкольного возраста: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.01 - теория и история педагогики / Л. А. Колунова. - М., 1993. - 24 с.

  3. Струнина Е. М. Работа над смьюловой стороной слова в процессе развития речи старших дошкольников в детском саду : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.01 - теория и история педагогики / Е. М. Струнина. - М., 1984. - 23 с.

СТАТЕВО-РОЛЬОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

Корінна Г.О.

аспірантка Черкаського національного

університету імені Б. Хмельницького
У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях проблема статево-рольової соціалізації набуває особливої актуальності в умовах розвитку сучасного громадського суспільства, оскільки статева свідомість особистості не лише дає змогу сформувати гендерну поведінку та характер, а й виробити концепцію чоловічої та жіночої психології.

Дослідження поняття статево-рольова соціалізація досить широке та складне питання, яке розкриває багатогранний соціально-культурний аспект осіб чоловічої та жіночої статей у процесі їхньої соціалізації.

Слід відзначити думку І. Ковальчук, яка розглядає процес статево-рольової соціалізації в двох аспектах: як процес і результат загального й психосексуального розвитку дівчинки/хлопчика відповідно до вікових особливостей дорослішання, зумовлений конкретними соціальними умовами; як процес розвитку особистості, індивідуальності дівчинки/хлопчика, дівчини/юнака в реальній життєдіяльності, що здійснюється у взаєминах з дорослими, ровесниками своєї й протилежної статі й самою собою – що й становить її сутнісну характеристику. У ході її дослідження було виділено та розкрито основні особливості статево-рольової соціалізації, які характеризують її як один з найважливіших напрямків соціалізації й показують її специфіку.

Першою особливістю статево-рольової соціалізації є пряма залежність процесу статево-рольової соціалізації від біологічної статі людини, яка визначає характер статево-рольової соціалізації людини як представника чоловічої чи жіночої статі. Сутнісною характеристикою цієї особливості є розуміння того, що серед відмінностей між представниками чоловічої й жіночої статі існують такі біологічно зумовлені статеві відмінності, які впливають на статево-рольову соціалізацію людини й роблять процес статево-рольової соціалізації хлопчиків/чоловіків відмінним від процесу статево-рольової соціалізації дівчаток/жінок.

Другою особливістю статево-рольової соціалізації є зумовленість процесу статево-рольової соціалізації психосексуальною культурою суспільства, сутність якої полягає в розумінні процесів, що відбуваються в психосексуальній культурі сучасного суспільства, впливають на статево-рольову соціалізацію нового покоління й створюють зовсім інші, ніж були в їх попередників, умови для розвитку, особистісного становлення й удосконалення.

Третю особливість процесу статево-рольової соціалізації визначає його специфічна направленість на людські стосунки, де взаємини між чоловіком і жінкою мають абсолютну цінність, тобто, важливі самі по собі, а не як засіб для досягнення певної мети. [1, с. 11]

Процес статево-рольової соціалізації починається з раннього дитинства, продовжується довгі роки і відбувається стадійно; він триває до тих пір, поки продовжується спілкування з людьми різної статі, соціальне пізнання оточення, соціальна активність, а в результаті формуються нові гендерні властивості,яких потребує життя особистості в соціумі.

Науковці виокремлюють певні періоди статево-рольової соціалізації: первинну та вторинну. Відповідно первинна статево-рольова соціалізація охоплює такі вікові стадії: від народження до початку навчання в школі, від початку навчання в школі до соціальної зрілості. Розглядаючи цей аспект статево-рольової соціалізації та орієнтуючись на провідну діяльності дитини, а також інституції, які відіграють вирішальну роль у цьому процесі, Москаленко В.В. виділяє два важливих етапи в первинній статево-рольовій соціалізації:

1) дитинство (провідна діяльність – гра);

2) підлітковий період (провідна діяльність – спілкування з однолітками).

Початок вторинної статево-рольової соціалізація – це періодсоціальної зрілості.

Статево-рольова соціалізація охоплює широке коло проблем, в основі вираження яких лежать такі принципи:

1) статево-рольова поведінка – це не біологічне, а соціальне явище;

2) статево-рольова поведінка і установки індивідів зумовлені соціонормативною культурою суспільства;

3) статево-рольова поведінка,з одного боку, зумовлена біологічною природою людини, а з другого детермінована логікою культури як системного цілого;

4) статево-рольова поведінка індивідів різних суспільств і культур має багато спільного, проте вона різноманітна, історично мінлива і звідси випливає необхідність її порівняльно-історичного аналізу;

5) різні соціальні групи і верства одного й того ж суспільства можуть істотно відрізнятись за своїми установками і поведінкою, а тому існують чисельні статеві, вікові, етнічні і інші гендерно-рольові культури;

6) окремі елементи гендерної культури пов’язані з більш загальними соціокультурними явищами (гендерна культура пов’язана з загальною культурою). Це правильно не тільки щодо певних норм культури поведінки, алей поведінки окремих індивідів, яку можна зрозуміти тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною належністю, статусно-рольовими характеристиками і т. ін.[2, с. 324].

Аналіз досвіду сучасних досліджень питання статево-рольової соціалізації дозволяє усвідомити зміст і сутність цього поняття, а також її актуальність і важливість для становлення особистості, дозволяє розробити різноманітні методи диференційованого підходу до виховання особистості різної статі, сприяє готовності ввійти в нову соціальну систему розвитку та виражати ставлення до життєвих ситуацій. Статево-рольова соціалізація визначається науковцями, як процес активного засвоєння особистістю статевих стереотипів, цінностей, що дає змогу формувати статеву самосвідомість, усвідомлювати приналежність до певної статі. Подальшої розробки потребує питання визначення важливості сутності статево-рольової соціалізації у формуванні всебічно розвиненої особистості та необхідністю розширити увагу до процесу статево-рольової соціалізації, яка склалася у системі навчання і виховання дітей в закладах освіти.

Література:


  1. Ковальчук І. А. Формування готовності майбутніх педагогів до статеворольової соціалізації учнів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / І. А. Ковальчук. – Л., 2004 – 28 с.

  2. Москаленко В. В. Соціальна психологія. Підручник. Видання 2-ге виправлене та доповнене / В. В. Москаленко – К.: Центр учбової літератури, 2008 – 688 с.

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ У ДОШКІЛЬНИКІВ

Кривда В. М.,

завідувач НВК № 1, м. Умань

Головний шлях до якісного еволюційного розвитку суспільства - це зміни пріоритетів у освітніх процесах на демократизацію і гуманізацію навчально-виховного процесу в закладах освіти, де посилюється увага до особистості, як активного суб’єкта суспільства, а пріоритетом стають загальнолюдські цінності та гармонічні стосунків з навколишнім світом. Втілення в життя гуманістичних ідей, прав людини, людської гідності й громадянської відповідальності нерозривно пов’язано із розвитком та вихованням толерантної особистості.

Вітчизняні вчені та педагоги (І. Бех, А. Богуш, Н. Гавриш, О. Кононко, А. Маслоу, Н. Побірченко, Т. Поніманська, І. Рогальська, С. Русова, В Сухомлинський) вважають, що треба дітей якомога раніше знайомити з гуманістичними поняттями, моральними уявленнями, навчати доброті. Адже, саме дошкільний вік вважається сенситивним для формування морально-етичних основ розвитку особистості.

Вирішення даної проблеми передбачає спеціально організований освітній процес, одним із завдань якого є навчання вихованців правил шанобливого ставлення до різних людей, народів, культур, правил милосердної і терпимої взаємодії різних соціальних і національних груп. Формування толерантної особистості може здійснюватися лише за допомогою гуманістичних методів виховання.

Загальні принципи такого підходу містяться у взаємній довірі, створенні мікроклімату поваги, коли педагог в усіх справах разом з вихованцями, коли спілкування необхідне, цікаве і дитині, і дорослому; коли формальні учбово-дисциплінарні обставини переходять на другий план, а їх місце займає душа дитини, особистість, зі своїми інтересами та проблемами; у здійсненні активної, творчої ролі дітей дошкільного віку як суб’єктів, а не лише об’єктів педагогічного процесу[4, с. 116].

Вирішальною педагогічною умовою у вихованні є взаємодія педагога і дитини, оскільки успіх цього процесу залежить від людини, яка у цей час поряд з дитиною. Обов'язком педагога є зрозуміти дитину, створювати умови для розвитку і реалізації її умінь, здібностей та самостійності. Педагог має бути для дитини еталоном демократичної і гуманістичної поведінки. Як зазначає Т. Поніманська „Майстерність вихователя саме й полягає в умінні доцільно й адекватно апелювати до почуттів і досвіду дітей, тактовно і делікатно обговорювати з ними питання, що їх хвилюють, точно допомагати в ціннісному освоєнні світу людей “ [3, с. 3].

Зауважимо, що у взаємодії дорослого з дитиною дошкільного віку вирішальним є терпимість і в той же час емоційність дорослого. Адже емоційні гуманістичні орієнтири обумовлюють ставлення особистості до навколишніх і трансформуються у регулятивно-поведінкові прояви. Науковці схиляються до думки, що еквівалентом взаєморозуміння виступає адекватний емоційний відгук на стан партнера, вміння вислухати думку іншого та викласти свою точку зору [2].Отже, терпимі (а саме, толерантні) стосунки у педагогічному процесі відбувається перш за все через сенсо, але і вимогливе ставлення до іншої людини.

Завдання педагога не лише дотримуватися самому і створювати умови для формування толерантності між дітьми, але й попередити прояв негативізму у стосунках всіх учасників навчально-виховного процесу (інших працівників закладу, батьків): різких емоційних проявів амбіціозності, нетерпимості, упередженості, дратівливості, грубості у висловлюваннях, залякування. Всі ці прояви неприпустимі у стосунках із дітьми. . У той же час, як зазначає О. Сухомлинська „людину не можна примусити бути моральною - потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням" [5, с. 40]

Отже, толерантний педагогічний вплив передбачає наявність у педагога довірливих стосунків із вихованцями, вмінь бачити у кожному вихованці індивідуальність, забезпечувати йому право на власну думку, самостійну дію, підтримувати його самоповагу, рахуватися з його можливостями і бажаннями, впроваджувати співробітництво у освітньому процесі, прогнозувати можливі наслідки. Але ця робота може звестися нанівець, якщо педагог не врахує співробітництво з сім’єю, яке передбачає досягнення спільних цілей у вихованні, вироблення адекватних реагувань на процес соціального і емоційного розвитку дитини.



Література:

  1. Бех І.Д. Виховання особистості : сходження до духовності / І. Д. Бех. - К.: Либідь, 2006. - 272 с.

  2. Воспитание гуманних чувств у детей / 58 іж ред. Л. Н. Проколиенко, В. К. Котьірло. - К.: Рад. школа, 1987. - 174 с.

  3. Поніманська Т. І. Виховання людяності : технологічний аспект / Т. І. Поніманська // Дошкільне виховання. - 2008. - №4. - С. 3-5

  4. Скрипник Н. І. Виховання толерантних взаємостосунків у дітей старшого дошкільного віку : дис. ... канд. Пед. Наук : 13. 00. 07. - Умань, 2011.-253 с.

  5. Сухомлинська О. В. Духовно-моральне виховання дітей та молоді : загальні тенденції й індивідуальний пошук / О. В. Сухомлинська / К. : Всеукраїнський фонд „Добро“, - 2006. - 43 с.



ПРОБЛЕМИ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ СІМ’Ї ТА ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ З РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬО- МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

Кужільна Л. В.,

канд. філолог, наук, доцент

Криворізький національний університет
Проблема, досліджувана нами, досить актуальна. На початку третього тисячоліття нового звучання набувають питання творчості, розкриття креативного начала кожної конкретної дитини як справжнього суб’єкта життєдіяльності. Ідея самоцінності, унікальності дитини, необхідності розвитку її творчого потенціалу дістала відображення в нормативних актах нашої держави, а саме: у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Законі “Про дошкільну освіту”, Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні, Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі". Дошкільний вік визначається вченими (Н. Ветлугіною, Л. Виготським, В. Давидовим, А. Запорожцем, Т. Піроженко, В. Сухомлинським, О. Ушаковою) як особливо сприятливий для розвитку художньо-мовленнєвої творчості.

У педагогічних дослідженнях доведено, що художньо-мовленнєва діяльність успішно здійснюється у старшому дошкільному віці, адже саме в цей періоду дітей складається свідоме художньо-естетичне сприймання літературних творів, що виявляється в розумінні ними змісту та ідеї твору, здатності виділяти й усвідомлювати мовні засоби. Процес складання власної творчої розповіді для більшості старших дошкільників становить вагомі труднощі. Основоположною умовою формування художньомовленнєвої діяльності дітей старшого дошкільного віку є спільна робота вихователів дошкільного навчального закладу і сім’ями вихованців.

Існує суперечність між психолого-педагогічними передумовами, що забезпечують можливості розвитку художньо-мовленнєвої діяльності старших дошкільників та недостатньою концептуально-методичною розробленістю означеної проблеми. Тому проблемою нашого дослідження є "Спільна робота сім'ї та дошкільного закладу з розвитку художньо-мовленнєвої діяльності дітей". Завдання дослідження:

Виявити та науково обґрунтувати особливості й специфіку художньо-мовленнєвої діяльності дошкільників в умовах ДНЗ і родини.

Дослідити організацію художньо-мовленнєвої діяльності дітей старшої групи у дошкільному закладі та форми співпраці з батьками вихованців.

Теоретично з’ясувати та практично перевірити роль сім’ї в художньо-мовленнєвому розвитку старших дошкільників.

Експериментально перевірити форми організації спільної роботи сім’ї та дошкільного закладу з розвитку художньо-мовленнєвої діяльності старших дошкільників

На початку дослідження була висунута гіпотеза: розвиток художньомовленнєвої діяльності старших дошкільників буде ефективним за таких умов:

- формування художньо-естетичного сприймання літературних творів і активного творчого ставлення дітей до літературно-мовного матеріалу;

- виховання культури зв’язного мовлення та читацької культури дошкільників;

- розвитку уяви, дивергентного мислення та інших психічних процесів, а також пізнавальної активності дітей;

- збагачення емоційно-чуттєвого і когнітивного досвіду;

- спеціально організованої цілеспрямованої спільної роботи сім'ї та дошкільного закладу з розвитку художньо-мовленнєвої діяльності (заняття, бесіди, проведення художньо-мистецьких виховних заходів);

- зацікавленого ставлення родини до художньо-мовленнєвої творчості дітей.

На основі аналізу наукових джерел і підходів нами були визначені шляхи,методи і прийоми, які ми використовували з метою розвитку словесної творчості дітей старшого дошкільного віку: надання мовного зразка складання розповіді вихователем; колективне складання розповіді; індивідуальне складання дітьми розповіді за планом, поданим вихователем; колективне та індивідуальне складання розповіді за частинами; закінчення дітьми казки, розпочатої вихователем, її початку або середини; придумування розповіді за заданою темою; складання власної розповіді за сюжетом відомої народної казки; творча розповідь дитини за літературним зразком із заміною персонажів, місця дії або придумування нового сюжету з тими ж персонажами; ігри-фантазування.

Нами розроблено та апробовано форми роботи вихователів ДНЗ у напрямі забезпечення обізнаності батьків зі способами застосування художнього слова у вихованні старших дошкільників, до яких відносимо створення інформаційних куточків, у яких розміщено перелік творів для дітей даного віку, методичні рекомендації про те, які книжки слід купувати дітям, як знайомити малюків з літературними творами та як розглядати ілюстрації до творів. Найвагомішими у розвитку художньо-мовленнєвої діяльності дітей, на нашу думку, є: підтримання дитячої ініціативи у систематичному читанні та переказуванні дітям літературних творів різних жанрів і тематики; залучення дітей до обговорення змісту, персонажів прочитаних творів; висловлення власних оцінних суджень і ставлень ; спонукання до постановки питань про те, що було незрозумілим у творі; заохочення дітей до запам'ятовування віршових текстів ті їх виразного розказування; сприяння свідомому запам'ятовуванню дітьми почутих від батьків творів, вміння впізнавати назву, автора, персонажів твору за його фрагментами, ілюстраціями або слайдами.

Розвиток художньо-мовленнєвої діяльності відбувається за загально-визначеними дидактичними принципами: принцип розробки системи занять, спрямованої на розвиток дитячої словесної творчості, принцип природовідповідності; всебічного розвитку особистості; взаємозв'язку навчання та розвитку; співробітництва; індивідуального підходу. Останній принцип вважається вченими і практиками одним з найважливіших.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал