Формування основ патріотичного виховання дітей дошкільного віку засобами народознавства Христоєва Тетяна Миколаївна, вихователь комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №82 комбінованого типу Харківської міської ради»



Скачати 232.82 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір232.82 Kb.
Формування основ патріотичного виховання

дітей дошкільного віку

засобами народознавства

h:\фото к презентации про днз №82\новая папка\фото. театр, укр.кімната\pc153733.jpg


Христоєва Тетяна Миколаївна, вихователь комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №82 комбінованого типу Харківської міської ради», спеціаліст вищої категорії.

Федюшина Тетяна Олександрівна,

вихователь-методист комунального

закладу «Дошкільний навчальний

заклад (ясла-садок) №82 комбінованого

типу Харківської міської ради»,

спеціаліст другої категорії.
Батьківщина – що ліпше, як ота земля свята?

Павло Тичина


Кожне нове покоління людей живе і розвивається у певному національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни. Дитина від народження перебуває під впливом як соціально-економічних умов, так і національної специфіки: побутового життя, культури, народних звичаїв, традицій. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатії до духовності свого народу, поступово призвичаюється до усталених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології – ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадянина-патріота.

Громадянська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.

Проблема патріотичного виховання виникла давно. В основі її вирішення є відродження національної культури, фундаментом якої являються усталені народні традиції та звичаї, що вироблені народом впродовж усього історико-культурного розвитку.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, традиції, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими народ розпізнається не тільки в сучасному, але й в його історичному минулому. Традиції – це неписані закони, якими керуються і в щоденних і у всенаціональних справах. Це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю.

Українці свою духовну культуру почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Про нас кажуть: „Що край – то звичай”. Зараз надворі третє тисячоліття, складний суперечливий час, коли у молодих батьків наших вихованців втрачається національна самосвідомість, інтерес та повага до національної культури, історії свого народу, мови.

Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі напрями. На це орієнтують і сучасні програми дошкільного виховання. Державним стандартом дошкільної освіти є Базовий компонент дошкільної освіти. Його мета - забезпечення життєвої компетентності дитини, до змісту якої входить і поняття «бути громадянином своєї країни, патріотом свого народу».



Система роботи з дітьми дошкільного віку щодо формування у них основ патріотичного виховання засобами народознавства
Патріотизм як основа сучасного виховання дітей включає в себе формування національної свідомості та самосвідомості, тобто виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину. Саме плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини.

Маючи достатній досвід педагогічної практики, в міру своїх можливостей, мною взято за мету створення цілісної системи всебічного розвитку особистості майбутнього громадянина-патріота України шляхом ознайомлення дітей з культурою, традиціями та звичаями українського народу; а також формування у них почуття причетності до історії та майбутнього свого краю, пробудження і виховання патріотичних почуттів.



Враховуючи індивідуальні особливості дітей, рівень правосвідомості, духовності та моральності кожного, виконуючи вимоги програми виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина», Базового компоненту дошкільної освіти, для вирішення проблеми з патріотичного виховання дітей дошкільного віку я поставила такі завдання:

  • забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

  • виховання любові до рідного краю, рідного дому, сім’ї;

  • формування національної свідомості і почуття власної гідності як представників свого народу;

  • формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

  • викликати бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

  • виховання любові до культурного спадку свого народу;

  • формування духовно-моральних взаємин, утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, доброти;

  • виховання толерантного ставлення до представників інших національностей;

  • прищеплення дітям елементарних правових знань, формування найпростіших навичок правової поведінки;

  • вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

  • забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів.

Готуючись до реалізації поставлених завдань, я проробила нормативні документи: Закон України «Про дошкільну освіту», Державну національну програму «Освіта. Україна ХХI століття», Конвенцію ООН про права дитини, Концепцію виховання дітей та молоді в національній системи освіти, Концепцію громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, відповідну літературу, зокрема навчальний посібник з народознавства В.І. Цимбалюк, В.В. Жайворонок „Світлиця”, етнографічний нарис О.Воропай «Звичаї нашого народу», методичні рекомендації К.І. Стрьок та О.М. Кириченко „Розвиток українського мовлення у дошкільників”, В.Т.Скуратівського „Дідух: Свята українського народу” та інші навчальні посібники і сформувала систему роботи з патріотичного виховання дошкільників на засадах принципів українського народознавства:


ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДОЗНАВСТВА



поєднання національного та загально-людського у вихованні

систематичності, послідовності й неперервності виховання

пріоритетності української національної ідеї у вихованні


Обов’язковою передумовою стала необхідність створення відповідної матеріальної та навчальної бази (добір та розробка ігор, конспектів занять, наочності, обладнання тощо). З цією метою для роботи з дітьми було створено відповідне розвивальне середовище групи:

  • оформлено український куточок національної та народної символіки, де розміщено герб та прапор України, українські рушники, сорочки-вишиванки, український посуд та іграшки, фотографії визначних місць Харкова;

  • оформлено добірку віршів про Україну, Київ, Харків, рідну природу, Батьківщину;

  • зібрано бібліотечку українського фольклору: народні прикмети, прислів’я, легенди, загадки, заклички, колисанки, народні ігри тощо;

  • підібрано фонотеку українських пісень;

  • підібрано та розроблено дидактичні ігри на закріплення знань про рідний край та його природу;

  • підібрано ілюстрації, плакати, карту України.

В закладі існує українська світлиця з інтер’єром української хати, де зібрані предмети народного побуту та національного мистецтва.

Всю роботу я спланувала в трьох напрямках:



    • робота вихователя;

    • робота з дітьми;

    • робота з сім’єю.

Система роботи в дошкільному навчальному закладі

з патріотичного виховання
РОБОТА ВИХОВАТЕЛЯ

ПАТРІОТИЧНЕ

ВИХОВАННЯ

УДОСКОНАЛЕННЯ САМООСВІТИ

ВИГОТОВЛЕННЯ ДИДАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

ПІДГОТОВКА ДО ЗАНЯТЬ, СВЯТ, РОЗВАГ ТА ІН. НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ

УЧАСТЬ У СЕМІНАРАХ, ПЕДРАДАХ

РОЗВЯЗУВАННЯ СИТУАЦІЙ

РОЗРОБКА РЕКОМЕНДАЦІЙ, АНКЕТ

БЕСІДИ, РОЗПОВІДІ

РОБОТА З ДІТЬМИ



ПРОВЕДЕННЯ БЕСІД, КОНСУЛЬТАЦІЙ

ВИГОТОВЛЕННЯ ДИДАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ

ПРАКТИЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ

ТЕМАТИЧНІ ВЕЧОРИ, РОЗВАГИ, СВЯТА, ВИСТАВКИ

ПРАКТИЧНИЙ ПОКАЗ

СПІЛЬНО З СІМ`ЄЮ



КОНСУЛЬТАЦІЇ

БЕСІДИ

ЗАГАЛЬНІ БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ, КОНФЕРЕНЦІЇ

ПРАКТИЧНИЙ ПОКАЗ РОБОТИ З ДІТЬМИ

АНКЕТУВАННЯ, ТЕСТУВАННЯ

ДНІ ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ

СЕМІНАРИ

ДІЛОВІ ІГРИ





ЧИТАННЯ ТА ІНСЦЕНУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ



ЕКСКУРСІЇ ВУЛИЦЯМИ РІДНОГО МІСТА

Втілення в життя поставлених завдань почала з бажання повернути дітям те, чого не вистачало нам багато років: солов’їну, квітучу, багату, мелодійну, виразну українську мову. Рідна мованайяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Вона є могутнім природним засобом об’єднання людей. Через мову народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, культуру, історію та думки.


Починала проводити цю роботу з дітьми молодшого дошкільного віку шляхом проведення аналізу володіння дітьми українською мовою. Спочатку з'ясувала, хто з дітей розуміє українську мову і трохи володіє нею, хто розуміє її, але не говорить, а також, хто зовсім не розуміє її. Для цього використала український фольклор, народні ігри, бесіди за змістом прослуховування художніх творів, побутові розмови. Паралельно цікавилась якою мовою говорять рідні і близькі дитині люди вдома, на роботі, в громадських місцях.

Аналіз рівня володіння дітьми українською мовою показав, що з високим рівнем володіння – 0%, достатнім – 2%, середнім – 15%, низьким – 83%.


Такий низький рівень показників пояснюється особливостями мовного середовища у східному регіоні України, які полягають у тому, що значна частина населення користується російською мовою, як засобом спілкування. Тому відсутність україномовного оточення і можливості безпосереднього спілкування малят з дорослими й однолітками українською мовою зумовлюють серйозні труднощі в оволодінні дошкільниками українським мовленням. На цьому факті я усвідомила, що повернення втраченої духовності, загубленої мови потребує клопіткої праці, послідовного виховання інтересу у дітей до української культури і мови.

Використовуючи диференційований підхід, я починала розвивати інтерес у дітей до української мови і культури за допомогою усної народної творчості - невичерпного джерела виховання дитини. Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Є в ній і казка і легенда, загадка і лічилка, приказки й прислів'я, скоромовки, чистомовки, колисанки, забавлянки (додаток 1). Вона відображає життя народу його історію, мову, народну мудрість. Через народну творчість дошкільник дістає перші уявлення про культуру та побут свого народу.

Прислів'я та приказки приваблюють дітей яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. Часто їх використовую у спілкуванні з дітьми: під час сніданку, обіду, коли дитина виконує трудові доручення неохоче або відмовляється від роботи. Також на прогулянці в різних ситуаціях поповнюю знання і словник дітей прислів'ями і приказками: під час спостережень в природі, праці на ділянці дошкільного закладу, на городі.

В своїй роботі часто використовую загадки, які мають багато спільного з прислів'ями та приказками. Тематика загадок різноманітна: про рослинний, тваринний світ, пори року, працю, господарювання, побут і інше. Саме за допомогою загадок збагачується словник дітей. А успішному відгадуванню загадок в давні часі надавалося дуже велике значення: воно було мірилом мудрості і розуму.

Перлини народної творчості – скоромовки, чистомовки, заклички - використовую під час усіх видів діяльності дітей дошкільного віку. Заучую їх з дітьми колективно на заняттях з розвитку мовлення, індивідуально або невеликою групою дітей у повсякденному житті, в ранкові та вечірні години, з метою вправляння дітей у правильний вимові звуків.

Щоб твори усної народної творчості завжди були постійними помічниками у роботі, я їх систематично накопичую, групую за темами, оформлюю в альбом.

На заняттях з народознавства широко використовую скарб усної народної творчості — казки, легенди та притчі, які містять в собі значний пізнавальний і виховний потенціал і доступні до сприймання дошкільниками. На їх основі я знайомлю дітей з історією українського народу, його традиціями.

Оволодіти рідної мовою з її барвистими відтінками допомагають дітям і народні ігри («Довга лоза», «Коза-дереза», «День та ніч», «В хороводі були», «Редька» та інші). Їх проведення супроводжується вживанням різноманітної лексики, багатої на слова, які діти засвоюють у процесі ознайомлення з довкіллям. До того ж, гру для дітей я добираю відповідно до теми заняття. Наприклад, тему «Праця дорослих» доповнюють ігри - пісні «А ми просо сіяли», «Мак», «Редька», до теми «Народні обряди та традиції» - «Подоляночка», «Горобейко» і інші (додаток №2).

Результат проведеної роботи з виховання у дітей інтересу до української мови та володіння нею на кінець старшого дошкільного віку, в порівнянні з аналізом цієї роботи в молодшому дошкільному віці, в відсотковому відношенні виявився набагато позитивнішим:

- високий рівень – 30% (підвищився на 30%);

- достатній рівень – 59% (підвищився на 57%);

- середній рівень – 8% (знизився на 7%);

- низький рівень – 3% (знизився на 80%).

Паралельно з проведенням роботи щодо виховання у дітей інтересу до української мови та володіння нею постійно проводила роботу з патріотичного виховання дітей: формування патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних діячів, готовності до виконання громадянських обов’язків. Для досягнення цієї мети були визначені принципи патріотичного виховання:

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію, налаштовані патріотично й водночас толерантно, з повагою ставляться до інших людей, їхніх національних культур, держав. Виховати таку генерацію українців можливо лише за умови поєднання сучасної системи виховання і української етнопедагогіки. Тому вважаю, що переді мною, сучасним вихователем, що виконує соціальне замовлення батьків, стоїть завдання активно впроваджувати в освітньо-виховну роботу з дітьми основи патріотичного виховання, яке базується на витоках українського народознавства.

На початку середнього дошкільного віку я зробила діагностику щодо визначення рівня обізнаності дошкільнят з теми «Патріотичне виховання», яка показала недостатню обізнаність дітей з усіх розділів теми (схема 1).

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Важливим напрямом патріотичного виховання є вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюю з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюю зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховую розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Усе розмаїття народної творчості поправу вважається високохудожнім скарбом культури і мистецтва нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. До цієї спадщини відносяться й народні традиції і обряди, які обов'язково пов'язані з якимись народними святами, що проводяться і переходять з покоління в покоління протягом сторіч і цим викликають почуття гордості за наших предків, духовного єднання між поколіннями, що являється основою нашої цивілізації. Адже відомо, що той народ є цивілізований, який над усе поважає своїх предків і тісно пов'язаний з їх віковими традиціями, шанує їх. Тому я вирішила за основу виховання у дітей почуття патріотизму, національної гордості за Україну взяти вікові національні традиції, які безпосередньо пов'язані з духовним єднанням людини з природою, побутом.

Наша українська державна символіка має особливе значення для виховання патріотизму сучасної молоді. Тому на заняттях знайомлю дітей з державними символами (Гербом, прапором, Гімном). Паралельно з цим даю знання дітям про народні символи та національну символіку, що розвивалися й усталювалися упродовж століть (український віночок, рушник, вишиванка, верба, калина, барвінок та інше) (додаток 3).

Також знайомлю дітей з правами та обов’язками (схема 4), зі змістом статей Декларації прав людини, Конвенції про права дитини, допомагаю в ігровій формі запам`ятовувати основні поняття, доводжу дітям, що в основі прав людини лежать головні потреби всіх людей (додаток 4).

В нашому дошкільному закладі обладнана кімната, яку ми ласкаво називаємо “Світлицею”. Там зібрано народно-ужиткове мистецтво: посуд, вироби ткацтва, вишиті рушники, сорочки. Час від часу в “Світлиці” відкриваємо “Музей хліба”, показує свої виставки “Народний театр”, працює “Майстерня умільців” (додаток 5).

Народні звичаї, традиції, обряд і пісня - потужна знаково-символічна система, яку, як код, передавали з покоління в покоління, знання про людину в ньому, про головні цінності і святині нації. Традиційними вже стали проведення обрядових свят. Обрядові свята відповідають кожній порі року. Готуючись до свята Різдва Христового, вивчаємо з дітьми щедрівки, разом виготовляємо Зірку, шиємо костюм Кози, велику торбу для міхоноші (додаток 6). Діти знайомляться з обрядом Багатої куті. Спільна підготовка свята об’єднує, ріднить, звеселяє, поглиблює почуття любові до минулого та сучасного країни. Перед Великоднім святом знайомлю дітей з таким народним мистецтвом, як писанкарство: звідки воно походить, чому розписують саме яйця (символ зародження життя), що означають елементи візерунків на писанці та інше.

Як на заняттях, так і в повсякденному житті знайомлю дітей з народним мистецтвом, з побутом нашого народу. Найбільш поширеним мистецтвом в Україні є вишиванка. Кожна жінка вкладає в неї частину своєї душі. Зараз не часто побачиш у міській оселі вишитий рушник чи сорочку, тому допомагаю малятам побачити типовість мотиву і своєрідність орнаменту візерунка на рушнику, його зв`язок з природою, з побутом і життям українського народу (додаток 7).

Неоціненна роль в ознайомленні дітей з творами національно-прикладного мистецтва належить народній іграшці та національному посуду. На заняттях та поза ними використовую національну іграшку і як зацікавлюючий (сюрпризний) момент, і як основний об’єкт розгляду, що допомагає дітям збагачувати словник новими назвами та розвиває їх активну мову. Різноманітність іграшок викликає почуття гордості за народних талановитих майстрів, які творять на Україні (додаток 8).

Під час ознайомлення дітей із зразками народної творчості звертаю їхню увагу на розмаїття форм, композицій, на поєднання кольорів, найбільш характерних для українських розписів на кераміках, що не тільки сприяє прилученню дітей до народної національної спадщини, а й допомагає введенню в словник дитини нових слів (куманець, барило, глечик, макітра, таріль), які від діда-прадіда були в українській хаті.

Змістовною подією у вирішенні проблеми патріотичного виховання дошкільників стало здійснення проектної діяльності «Люблю тебе, мій славний Харків». Проект тривав чотири тижні, кожен з яких відповідав певній тематиці (додаток 9).

Діти дізналися чимало цікавого про рідній край, рідне місто, його історію, традиції. Із задоволенням слухали легенди про історичне минуле нашого краю, самостійно складали свої розповіді, що занотовувались та оформлювались у «Книгу дитячих роздумів». Поширилися знання дошкільників про пам’ятні місця, архітектурні споруди, вулиці та парки міста… Діти дізналися про шановних та почесних людей – талановитих і працелюбних харків’ян, які багато корисного зробили для нашого міста, країни. Дошкільники отримали не тільки знання, але й емоційне задоволення від безпосередньої участі їх самих, а також членів їхніх родин у заходах, що проводилися в рамках творчого проекту «Люблю тебе, мій славний Харків».

Висновок
Проведена мною робота дала відмінні результати, про що свідчить проведений на основі діагностики моніторинг визначення рівня обізнаності старших дошкільників з теми «Патріотичне виховання» (схеми 2, 3).

Мої вихованці почали з більшою повагою ставитися до природи, до людей. У дошкільнят сформувалося чуття родини, рідного краю, гордості за свій народ. Діти розвинулися інтелектуально, набули стійких моральних звичок. Діти добре розуміють українську мову, допомагають однин одному у вимові окремих слів, зворотів, збагатили словниковий запас словами щоденного вжитку, своєчасно використовуючи в спілкуванні прислів'я, приказки, скоромовки, загадки і інші твори народного фольклору. Під час самостійних ігор драматизують уривки знайомих українських казок, віршів, пісень, охоче грають у народні ігри. Діти усвідомили розподіл народних свят за порами року, народних традицій і обрядів, використовують їх фрагменти в самостійній ігровій діяльності, з задоволенням переодягаються в український одяг, охоче виконують аплікації, малюнки, оздоблюючи національний посуд, одяг, інші предмети побуту. Із задоволенням малюють природу рідного краю, вулиці рідного міста, разом з батьками ведуть історію свого родоводу за допомогою родинної квітки і родовідного дерева, добре орієнтуються в державних символах України. Системний підхід у роботі сприяв формуванню пізнавальних здібностей та інтересів дітей, що забезпечує наступність між дошкільним закладом та школою у розв’язанні питань з патріотичного виховання.

А найголовніше моє досягнення – діти сформувалися духовно, тобто у них виникає не лише потреба пізнавати, а й жити для інших. Сподіваюся, що вони виростуть справжніми патріотами, які любитимуть Україну, пишатимуться нею.

Досягти таких результатів допомогла й спільна робота з батьками. Механізми реалізації роботи з батьками відбувались через різні форми роботи: збори, засідання батьківського комітету, консультації, бесіди, виставки, свята, розваги, дозвілля. Мною були проведені й нетрадиційні форми роботи з батьками: ″українські вечорниці″, клуб молодих батьків, дні відкритих дверей, випуск родинної газети «Щасливі миті нашої родини», виставки-конкурси спільних робіт дітей та батьків. Широко використовую папки-пересувки. В естетично оформленому батьківському куточку постійно поповнюю інформацію з народознавчих питань та надаю поради й рекомендації щодо патріотичного виховання (додаток 10).

Цікаво проходять різні родинні заходи, присвячені українському народознавству, вечори розваг, святкові ранки (додаток 11). Адже не секрет, що теперішнє молоде покоління батьків набуває знання з народознавства разом з дітьми, завдяки спільній роботі сім`ї і дошкільного закладу. Українські національні традиції і є тим живильним ґрунтом, на якому сходять перші паростки патріотизму в чистих душах моїх вихованців, що саме вони і є важливим і могутнім чинником навчання й виховання, розвитку особистості й оздоровлення нації і суспільства.

Для того, щоб робота з батьками була більш дієвою, я склала її алгоритм (схема 5).

Родина вважалася першою найуніверсальнішою академією, де не лише загартовують тіло, а й формується духовний світ. Чи треба дітям знати свій родовід? Родовід – це коріння, на якому тримається дерево. Українці завжди схилялись перед своєю родовідною. Гордість за неї, вірність своїм сімейним реліквіям яскраво виявились впродовж багатьох століть. Це було стержнем української державності. Разом з дітьми та батьками ми виготовляємо родинну квітку, родинне дерево кожної сім`ї, проводимо родинні свята (додаток 13).

На мій погляд, люди повинні з раннього дитинства розуміти, що вони знаходяться в потоці історії, що вчинки кожної людини залишають свій слід, віддзеркалюються в історії і будуть оцінюватися наступними поколіннями, впливати на їх долю. Народні і сімейні традиції, перекази, легенди, гордість за свою країну, за своїх батьків і дідів – невід`ємна частина формування національної свідомості людини, патріотичних почуттів, менталітету всього суспільства.



Список використаної літератури


  1. Аркас М. Історія України. - Київ, 1990. – 264с.

  2. Базовий компонент дошкільної освіти.

  3. Володарська М.О. Світ прав дитини. Уроки громадянської освіти. - Харків, 2005. – 65с.

  4. Воропай О. Звичаї нашого народу. - Київ, 1993. – 589с.

  5. Вурвуд Л.Ф. Відкривай духовні острови. Українське народознавство. – Донецьк, 1998. – 84 с.

  6. Дитина. Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років. Київ, 2013.

  7. Духовні витоки українських свят та обрядів. Вікторини / упорядник Н.В.Лемешенко – Запоріжжя, 2006 – 92с.

  8. Довженко Г. В. Український дитячий фольклор. - Київ, 1991. – 73с.

  9. Калуська Л.В. Народні ремесла у дитячому садку // Бібліотека вихователя дитячого садка – 2005. – 64с.

  10. Кисельова О. Ми маленькі українці // Дитячий садок – 2007. - №20. –

С. 36-37.

  1. Лохвицька Л., Макаренко С. Правову культуру – старшим дошкільнятам // Дошкільне виховання – 2006. - №6.

  2. Лохвицька Л., Макаренко С. Діти народжуються для щастя // Палітра педагога – 2006. - №2.

  3. Макаренко О.П. Стежками минувшини: Дітям про звичаєву обрядовість. – Тернопіль, 2005. – 154с.

  4. Малиніна А.О., Малиніна І.О., Гріднєва О.Ю. Великодній сувенір. Українська народна писанка. – Харків, 2005. – 30с.

  5. Мельник В.М. Український декоративний розпис. – Тернопіль, 2005. – 64с.

  6. Народознавство в дошкільному закладі / методичні рекомендації для вихователів / упорядник О.П.Макаренко – Тернопіль, 1992. – 143с.

  7. Наумко В.К. Культура і побут населення України. - Київ, 1991. – 109с.

  8. Правове виховання дошкільників / упорядник Є.Кулькіна. // Дитячий садок – 2007. - №21. – 31с.

  9. Пістун Т.В. Свою Україну любіть… - Тернопіль, 2006. – 175с.

  10. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу - Київ, 1995. – 272с.

  11. Стрьок К.І., Кириченко О.М. „Розвиток українського мовлення у дошкільників”- Київ, 19. – 176 с.

  12. Сухомлинська О.В. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності / Дошкільне виховання. – 2003. - №2

  13. Тоцька Т. Рід, родина, Україна. – Київ, 2011. – 94с.

  14. Фесюкова Л.Б., Макаренко О.В. Я живу в Україні. – Харків, 2008. – 128с.

  15. Цимбалюк В.І., Жайворонок В.В. Світлиця. - Тернопіль, 2002. – 156с.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал