Формування національних та патріотичних якостей особистості через модель «Школа національно-патріотичного виховання» Укладачі



Сторінка1/5
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1.25 Mb.
  1   2   3   4   5




Формування національних та патріотичних якостей особистості

через модель « Школа національно-патріотичного виховання»

Укладачі : Т.Л. Ришкова – директор Малоукраїнської ЗОШ І-ІІІ ступенів , вчитель початкових класів , вчитель вищої категорії , старший вчитель;

З.Ф. Отреп’єва - заступник директора школи з навчально-виховної роботи , вчитель біології та хімії , вчитель вищої категорії , старший вчитель .


Комп’ютерний набір , технічний редактор : Ришкова Т. Л.

Формування національних та патріотичних якостей особистості

через модель « Школа національно-патріотичного виховання»

У даному посібнику узагальнено досвід роботи педагогічного колективу щодо реалізації Моделі школи « Школа національно - патріотичного навчання». Розглянуто шляхи реалізації даної моделі в навчально - виховному процесі .

Посібник стане в пригоді заступникам директорів з навчально - виховної роботи , педагогам – організаторам , вчителям – предметникам .

Зміст

І. Формування національних та патріотичних якостей

особистості через модель «Школа національно-патріо-

тичного виховання» ………………………………………7
ІІ. Виховання національно свідомого громадянина –

одне з пріоритетних завдань словесника………………16
ІІІ. Виховання патріотизму в молодших школярів

засобами проектної діяльності краєзнавчого спрямува-

ння……………………………………………………………39
ІV. Виховний потенціал шкільного курсу географії………61
V.Застосування нестандартних форм навчання на уроках

біології з урахуванням національно-патріотичного вихо-

вання ………………..................................................................74

І. Формування національних та патріотичних якостей особистості через модель «Школа національно-патріотичного виховання»e:\новая папка\imgbnm.jpg

Ришкова Тетяна Леонідівна ,

директор школи



Коли в людині є народ ,

Тоді вона уже людина .

Л. Костенко
Кожен народ у процесі історичного розвитку виробив систему цінностей , які передаються з покоління в покоління у вигляді звичаїв , традицій , обрядів . Тому виховання дитини завжди має ґрунтуватися насамперед на культурно – історичних цінностях своєї нації . Пізнання навколишнього світу починається зі знайомства з рідною вулицею , селом чи містом , своєю країною , а вже потім – із сусідніми країнами . Тобто , ми йдемо від пізнання свого , рідного , національного до багатонаціонального , світового .

Власна унікальна духовно-ціннісна парадигма українського народу на шляху свого розвитку зазнавала постійних утисків , нищення , паплюження , етнічні традиції виховання довгий час були забуті , заборонені .

Трансформаційні процеси , що відбуваються у світі та державі , поставили перед сучасною освітою завдання розбудови національної системи виховання , яка має реалізовуватися через виховний простір навчального закладу .

Враховуючи дані аспекти педагогічний колектив Малоукраїнської ЗОШ І-ІІІ ступенів обрав моделлю школи - « Школа національно – патріотичного виховання».

Беручи до уваги досвід інших шкіл України та враховуючи власні можливості та умови була розроблена структурно-логічну модель школи .

Навчальний процес Виховний процес





  1. Народознавчий зміст 1. Створення родинного мікроклімату

  2. Комп’ютеризація навчання в класах , школі

  3. Профілізація навчання 2. Вивчення родоводу кожної родини

  4. Варіативність 3. Впровадження кращих родинних

  5. Моніторинг здоров’я традицій у життєдіяльність школи

4. Відродження народних звичаїв ,

обрядів


5. Організація діяльності учнівського

самоврядування


Учні , батьки , вчителі,

громадськість села

Педагогічний колектив здійснює пошук ефективних нестандартних форм та методів виховання та навчання учнів , які формували б національну самосвідомість , прищеплювали любов до рідного краю , свого народу , забезпечували духовний взаємозв’язок поколінь , виховували повагу до батьків , культури та історії рідного краю .

Була розроблена Програма впровадження моделі школи,реалізація якої здійснюється в три етапи протягом 5 років .

І етап - Розроблення структурно – організаційних заходів по моделі школи .

Завдання : теоретично обґрунтувати систему національно – патріотичного виховання учнів під час навчально – виховного процесу .

На даному етапі здійснювалося вивчення теорії і методики інновацій в освіті . Методичне і теоретичне обґрунтування засад , форм і методів розв’язання проблеми .

Теоретико – методологічні , правові засади національно – патріотичного виховання молоді ( мета , принципи , завдання , методи , форми ) закладено в основоположних документах , як Конституція України , Закони України « Про громадянство України» , « Про освіту» , « Про загальну середню освіту», « Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» , « Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» , « Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021роки» тощо . Цими документами визначено стратегічне завдання національно – патріотичного виховання , яке стало метою моделі « Школи національно – патріотичного виховання» :

Структурування знань і виховного процесу . Виховання здорової , компетентної особистості – громадянина України – носія національних цінностей , загальнолюдських , наукових , філософських , релігійних надбань , яка живе в гармонії з собою , здатна до самовизначення , самореалізації .

Визначені завдання моделі школи :



  1. Науково – педагогічне забезпечення єдності фізичного , духовного й інтелектуального розвитку особистості .

  2. Утвердження пріоритету національного і як синтез світового досвіду на засадах національно – патріотичного виховання .

  3. Розвиток почуття відповідальності за збереження національних традицій , звичаїв , культурних надбань .

  4. Творення індивідуального Я в його духовній автономності і суверенності та в умінні поєднувати особисті інтереси з інтересами держави .

Наступні принципи були покладені в основу Програми:

  1. Українознавства .

  2. Єдності сімейного та шкільного виховання .

  3. Добровільності

  4. Систематичності та послідовності

  5. Наступності і безперервності

  6. Міждисциплінарності

  7. Культуровідповідності

  8. Полікультурності

  9. Плюралізму

Реалізації програми здійснювалася через наступні напрямки роботи :

  • інтегрування елементів національно – патріотичного виховання у зміст сучасних шкільних предметів

  • запровадження навчальних факультативів

  • організація позакласної та позашкільної діяльності в напрямі формування національно – патріотичних цінностей школяра

Були визначені змістові лінії:

  • родинне виховання

  • трудове виховання

  • громадянське виховання

  • військово – патріотичне виховання

  • художньо – естетичне виховання

  • моральне виховання

  • сприяння творчому розвитку особистості

  • формування здорового способу життя

Національно – патріотичне виховання наповнене наступним змістом :

  • Уявлення

про громадянські , демократичні , загальнолюдські , національні норми і цінності ;

про культуру світової цивілізації та культурну спадщину українського народу



  • Інтелектуальні вміння

володіння культурою між людських відносин ;

вільне володіння українською мовою як державною



  • Настанови та цінності

усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей , соціальних груп у суспільстві;

почуття власної гідності , толерантності , плюралізм , домінування гуманістичних принципів ;

усвідомлення себе як громадянина і патріота України


  • Досвід участі

повага до своєї культури , рідної мови ;

доброзичливе і зацікавлене ставлення до культур інших народів , функціональна двомовність



Результатом національно – патріотичного виховання є :

  • самоутвердження особистості як громадянина України ;

  • утвердження людської гідності , національної свідомості ;

  • ефективна участь у громадських справах .

ІІ етапПерспективне та поточне планування роботи школи за моделлю.

Завдання : наповнити національно – патріотичним змістом увесь навчально – виховний процес ; розробити систему уроків , виховних заходів , свят національно – патріотичного спрямування .



ІІІ етапСтворення оптимально–організаційних умов для реалізації моделі школи .

Завдання : функціонування моделі « Школа національно – патріотичного виховання» в повному змісті : планування навчально – виховної роботи школи відповідно моделі ; активізація роботи шкільного краєзнавчого музею ; залучення батьків та громадськості до реалізації моделі ; встановлення зв’язків з музеями , школами .

Працюючи над реалізацією моделі школи педагогічний колектив опрацьовував на засіданнях педагогічних рад наступні питання :


      • Затвердження плану роботи школи на … рік ( щорічно)

      • Завдання впровадження … етапу моделі школи ( щорічно)

      • Гуманізація навчально – виховного процесу в школі.

      • Виховна система школи : проблеми , знахідки .

      • Про особистісно - орієнтовні технології виховання в школі .

      • Робота із здібними та обдарованими дітьми ( щорічно)

      • Стан навчально – виховної роботи із фізичного виховання .

      • Системна робота над проблемним питанням .

      • Національно – патріотичне виховання в школі . Формування патріотизму , громадських і конституційних обов'язків , поваги до державних символів України .

      • Система роботи педагогічного колективу з реалізації концепції національного виховання .

      • Співпраця педагогічного колективу , батьків та дітей щодо забезпечення здоров'я, фізичного та інтелектуального розвитку особистості .

      • Робота класного керівника щодо формування позитивних якостей особистості , практичного розвитку її інтересів і потреб , виховання на засадах християнської моралі .

На психолого – педагогічних семінарах обговорювалися питання організації виховання, напрямків виховання , ознайомлювалися з досвідом колег .

Пошуки засобів ефективного навчання спонукають до нововведень у навчально-виховній роботі , зумовлюють створення і застосування інноваційних педагогічних технологій .

У кожного вчителя створена система уроків національно – патріотичного виховання . Шкільні предмети суспільно – гуманітарного та природничо – математичного циклів дозволяють достатньо повно використовувати такі елементи національної культури, як народний переказ , легенди , оповіді , загадки , приказки , прислів’я , прикмети. Доповнення шкільних програм , підручників елементами народної мудрості сприяє формуванню позитивних якостей школярів , збагаченню фактичного матеріалу цікавими повідомленнями , робить уроки цікавішими і змістовнішими.

Головним джерелом інформації для наших учнів стали усні джерела , тобто розповіді старших людей : односельчан , родичів , сусідів . Таке особистісне переживання учнями історичних подій , фактів , явищ є яскравим прикладом формування цілісного ставлення до історичного минулого , відродження культури історичної пам’яті нашого суспільства .

Головним напрямом виховної роботи з учнями є виховання в них громадянської культури. У закладі стало традиційним проведення таких заходів :


      • щотижневих робочих лінійок

      • годин класного керівника

      • виховних годин правознавчого , народознавчого характеру

      • зустрічі з жителями села тощо .

Головним завданням родинного виховання є гармонійний усебічний розвиток дитини , підготовка її до життя , формування моральних цінностей .

Спільно з батьками стало традиційно проводити наступні загальношкільні виховні заходи :



  • « Свято Першого дзвоника» , « Свято Осені» , « Андріївські вечорниці» , « Святий Миколай у гості йде…» , « Новорічні свята» , « А вже весна , а вже красна…» ,g:\изображение 016.jpg

« Святковий травень та інш .

  • відзначення державних , народних , релігійних свят ,

  • проведення українського ярмарку

  • виставки , конкурси , змагання

З метою виховання трудової та екологічної культури учнів , їхньої працелюбності традиційним стало проведення зустрічей з представниками різних професій,екскурсії , постійно організовується акція « Школа – наш дім, ми господарі в нім» , робота на пришкільній ділянці та шкільному городі , у межах сільської ради .

Педагогічний колектив приділяє велику увагу військово – патріотичному вихованню учнів. В цьому напрямку проводяться акції « Турбота» , «Пам’ятник» , « Ветеран» , змагання « Ну- мо , хлопці» , « Веселі старти» ; організовуються зустрічі з ветеранами, учасниками Великої Вітчизняної війни ; конкурси творчих робіт тощо . g:\изображение 021.jpg

Мета напряму « Формування здорового способу життя» - забезпечення повноцінного розвитку дітей , охорона й зміцнення їхнього здоров’я , формування фізичних здібностей . Педагогічним колективом проводиться така робота :


  • організовано повноцінне 100% харчування учнів

  • медичне обстеження учнів

  • спортивні змагання

  • зустрічі з психологом , працівником ФАПу

  • бесіди g:\изображение 450.jpg

З метою забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей , суспільних та власних інтересів у школі працювали гуртки :

  • « Умілі ручки»

  • « Співаночка»

  • « Вишиваночка»

  • « Степова Еллада»

  • « Юні баскетболісти»

  • « Комп’ютерні технології»

Факультативи :

  • « Основи теорії літератури»

  • « Російська мова»

  • « Наш край в роки Великої Вітчизняної війни»

  • « Фонетика і правопис»

  • « Права людини і дитини в документах ООН»

  • « Етикет»

З метою забезпечення духовної єдності поколінь , виховання поваги до батьків , старших , культури та історії рідного народу функціонує шкільний краєзнавчий музей, який відображає пошукову роботу по напрямках :

* Історія села « Історія рідного села»;

* Історія школи « Діти , школа , вчитель – одна сім’я» ;

* Українська світлиця ;

* « Ніхто не забутий , ніщо не забуто» ;

* Куточок хліба « Хвала рукам , що пахнуть хлібом» ;

* « Воїни – інтернаціоналісти» .

Завдяки допомозі односельців музей поповнюється різними старовинними побутовими речами ( рушники , посуд , ткацький верстат , знаряддя праці тощо ), документами , фотографіями .

Організовуються екскурсії , походи для учнів по рідному краю.

Активізація творчих пошуків учнів , набуття ними досвіду мають неоцінне значення для досягнення успішності в подальшому розвитку особистості .

З метою формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення , реформування суспільних стосунків активізовано діяльність учнівського самоврядування - створено Шкільну республіку « Свічадо» .

З метою дотримання єдиних вимог щодо виховання дитини в сім’ї та школі на засіданнях батьківського комітету , загальношкільних та класних зборах розглядаються питання про хід впровадження моделі школи , батьки залучаються до спільних виховних заходів як у класі , так і в школі .

Реалізація моделі школи не відбувалася б у повній мірі , якби не здійснювалася співпраця з громадою . На території Малоукраїнської сільської ради діють заклади , життя , дух яких наповнений відродженням української культури . Це насамперед дитячий садок « Чебурашка» , діти якого живуть в атмосфері українських традицій , народного побуту . Це сільська бібліотека , відвідувачі якої відразу потрапляють в чарівний світ українських творів , мають можливість доторкнутися до краси рідного краю . Виховання підростаючого покоління не може залишити байдужими і працівників сільського клубу , релігійні громади села , козаків Буго – Чорноморського коша, одноосібників .

Можливо хтось дорікне , про яке патріотичне виховання можна говорити в наш час , коли поряд неправда , гроші ціняться більше аніж слово , масово розвинена невихованість та інше. Але для нашого колективу зміст патріотизму полягає в тому , щоб дитина непримусово , а з власної ініціативи проявила бажання взяти участь у заході , попрацювати на пришкільній ділянці , в межах села , відвідати ветерана , допомогти батькам навести лад у дворі тощо .

Сьогодні , в наш такий бурхливий час , коли ми за турботами не помічаємо один одного , варто замислитися про своє коріння , звернутися до вікових народних звичаїв , традицій , адже ніщо просто так не створювалося , у всьому закладено певний зміст .

ІІ. Виховання національно свідомого громадянина – одне з пріоритетних завдань словесникаf:\новая папка (3)\dscn3769.jpg
Пигарь Любов Володимирівна ,

вчитель української мови та літератури

Теоретико–методологічні, правові засади національно – патріотичного виховання молоді закладено в таких основоположних документах, як Конституція України, Закони України «Про громадянство України», «Про освіту», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», тощо. Цими документами визначено стратегічне завдання – виховання в учнівської молоді любові до Батьківщини, усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей громадянина – патріота України, розвитку культурного і творчого потенціалу нашого народу. Ці документи передбачають відродження і подальшу розбудову національної системи освіти і виховання як важливих ланок формування національно свідомих громадян Української держави.

Для становлення і утвердження незалежної України потрібно формувати в масовій свідомості підростаючого покоління не підсвідомий патріотизм, а духовно осмислений, рефлексивний , який поєднує пристрасну любов до свого народу, нації,Батьківщини з тверезим почуттям міри і поваги до інших народів. Лише такий патріотизм може вирішити реальні проблеми Української держави .

Нині настали сприятливі часи для подолання тенденції духовного занепаду нашого суспільства, відродження та розвитку національної культури..

К.Д.Ушинський сформулював категоричний моральний імператив у педагогіці: мета виховання – «сама людина, оскільки все інше в цьому світі(держава, народ, людство) існують лише для людини».

Тому становим хребтом виховання має бути виховання національно свідомого громадянина - патріота, гуманіста і демократа. Адже зберегти і зміцнити нашу державу можуть громадяни, які люблять свою Батьківщину, свій народ, готові жити в Україні, зв’язати свою долю з її долею, прагнуть розбудовувати її як суверенну незалежну, правову, демократичну і соціальну державу, готові і відстояти незалежність Батьківщини та успішно самореалізуватись. При цьому вони мають сформульовану людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль члена громадянського суспільства, культуру міжетнічних відносин, знають і вміють цивілізованим шляхом відстояти свої права і свободи, сприяючи громадянському миру і злагоді в суспільстві та дотримуючись законів.

З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадян, яка ґрунтується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, відповідальністю перед своєю нацією.

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру і визначають основні напрями модернізації навчально-виховного процесу.

В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

В Україні створено передумови для оновлення технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції.

Конкретними шляхами реалізації завдань процесу патріотичного виховання молоді, формування національно свідомих громадян можуть бути , зокрема, включення проблематики патріотичного виховання до дослідницьких програм та планів навчальних закладів.

У розв’язанні цієї проблеми вирішальна роль належить національній загальноосвітній школі,що формується на базі функціонуючих освітніх установ. Національна ідея, як стрижень усієї система виховання, має відігравати роль об’єднуючого, консолідуючого чинника в суспільному розвиткові спрямованого на вироблення патріотичної життєвої позиції людини. Національно – патріотичний характер виховання полягає у формуванні в молодої людини, незалежно від її етнічної приналежності, почуття громадянина України.

Одним із головних показників національної самосвідомості й громадянської зрілості є збереження української мови, досконале володіння нею. Адже без мови немає народу, а без народу немає мови.

І саме урокам української мови і літератури належить першочергова роль у вихованні національно свідомого, патріотичного молодого покоління в Україні, це є одним з пріоритетних завдань словесника. Справжній урок мови та літератури – це урок виховання громадянськості, почуттів добра і краси, утвердження високих моральних ідеалів, формування гармонійно розвиненої особистості, активної життєвої позиції школяра. Завдання словесника полягає в тому, щоб засобами художнього слова зуміти знання перетворити в переконання, зробити ці ідеї осмисленими, усвідомленими, глибоко продуманими. Вони повинні стати органічною потребою, невід’ємною частиною життя, нормою поведінки кожного учня, а не лише заученою фразою.

В нашій школі цьому питанню приділяється значна увага.

Традиційними заходами в школі стали тижні української мови, заходи, присвячені Дню писемності та Дню української мови, Шевченківські дні, в ході яких проводяться різноманітні конкурси: на краще читання віршів, мовознавчі, української гумористичної пісні, ілюстрацій до творів, написання творів на задану тематику тощо.

В школі працює спілка юних літераторів «Паросток», що сприяє красномовності, збагаченню мовного запасу учнів та виховує любов до мови як однієї з найкращих мов світу завдяки її милозвучності, красі та багатству слова.

На своїх уроках намагаюся вчити дітей відчувати силу слова, бачити красу навколишнього світу, задумуватись над проблемами життя, над його суттю.

Учні виготовляють власні та колективні збірки творів, заповнюють простір класу своїми роботами і малюнками. Звичайно, не кожен стане письменником, але красу українського слова, людини, української природи діти (хочеться в це вірити) навчаться відчувати і цінувати.d:\новая папка (3)\dscn0971.jpg

Творчій особистості притаманна активна життєва позиція. Люди з яскраво вираженими творчими задатками прагнуть опанувати силами природи і використати їх на користь людству, Батьківщини.

Життя – вічна наука. Сьогодні воно змінюється стрімко, часом не передбачувано . У період реформування освіти роль учителя в навчально-виховному процесі має бути переосмислена кожним і кожен має зрозуміти, усвідомити свою роль в житті нашої держави і в житті своїх учнів, систематизувати все надбане, відкрите в щоденній копіткій праці, здійснити крок на шляху опанування таких педагогічних технологій, які б допомогли вчителю зробити навчання цікавим, різноманітним, ефективним, демократичним.

Орієнтація на такі особливості сучасного навчально-виховного процесу зумовлює вибір учителем інтерактивних технологій навчання , в основі яких підготовка молодої людини до громадянської активності в громадянському суспільстві, активізація навчальних досягнень учня, а не переказування «готової» інформації, відібраної від їх життя й суспільного досвіду. Інтерактивні уроки надають учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навички й зразки поведінки.

Ще Л.Толстой, який викладав словесність у заснованій ним Яснополянській школі, наголошував:«Кожен учитель повинен знати, що будь-яка винайдена методика є лише сходинкою, на котрій треба зупинитися для того, аби йти далі…Оскільки справа викладача є мистецтвом, то закінченість і завершеність зовсім не припустимі, а розвиток і вдосконалення безмежні».

На уроках української мови і літератури практикуються такі інноваційні прийоми:


  • Кероване читання;

  • Читання з передбаченням;

  • Триступеневе інтерв’ю;

  • Метод проектів;

  • Зміни позицію;

  • Обговорення в загальному колі;

  • Щоденник подвійних нотаток;

  • Класифікаційний огляд читання з позначками тощо.

Упровадження інновацій дає змогу усунути гальмівні механізми в розвитку освіти завдяки створенню креативного середовища . Ядром такого середовища є дослідно-експерименталь-на робота учасників навчально-виховного процесу.

Учні залучаються до творчої дослідницької діяльності в питаннях, що стосуються безпосередньо української мови («Українська мова в світі», «Українська мова – скарбниця духовного і культурного спадку українського народу», «Роль мови у формуванні і самовираженні особистості» тощо), творчості українських письменників ( «Критерії виховання у творчості Т.Г.Шевченка», «Шевченкова сторінка світової театральної культури», «Висвітлення міжнаціональних відносин у творах українських письменників» ).

Виконання науково - дослідницької роботи вимагає і від учня,і від учителя немалих зусиль, особливо, якщо така робота виконується перший раз. З ученицею 10-го класу Желєзняк Катериною ми здійснювали дослідження теми «Погляди Т.Г.Шевченка на роль сім’ї у вихованні особистості дитини» . З’ясувавши тему,доцільність виконання дослідження, визначивши етапи, основні завдання і очікувані результати проведення такої роботи, було розроблено її програму. Далі - праця й праця. Робота виявилась нелегкою. На жаль, ця тема майже не досліджена науковцями й шевченкознавцями. Вона є досить актуальною для всього нашого суспільства і зокрема для сучасної молоді, яким народжувати і виховувати дітей, майбутніх громадян України. Наступні етапи роботи: визначення об’єкту і предмету, цілей і завдань, які необхідно було реалізувати в ході дослідження.

Завдання, які необхідно реалізувати в ході дослідження:

1.Звернутися до історичних та наукових джерел з питань стану вивчення даної проблеми.

2.Детально дослідити повісті Т.Г.Шевченка російською мовою, в яких він показує процес виховання дітей в сім'ї і вплив цього виховання на подальшу долю дітей.

3.Намагатися з'ясувати, який вплив мали обставини життя Т.Г.Шевченка, зокрема важке сирітське дитинство, відсутність власної сім'ї на формування його поглядів на критерії виховання.

Об'єкт дослідження : погляди Т. Г.Шевченка на роль батьків, сім'ї у вихованні дітей.

Предмет дослідження: життєвий шлях Т.Г.Шевченка, його повісті російською мовою, в яких порушуються проблеми сімейного виховання і показано частково критерії виховання в розумінні Т.Г. Шевченка.

У ході дослідження використано такі методи:

Описовий: погляди Шевченка на сімейне виховання в його творах.

Дослідницький: досліджуються розуміння критеріїв виховання дітей,членів родини в розумінні Т.Шевченка.

Новизна дослідження: тема зовсім майже не досліджена і потребує детальнішого вивчення.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її на уроках української літератури,історії у позакласній роботі.

За структурою робота складається з огляду літературних джерел з даної теми ; власних спостережень та роздумів , висновків ; списку використаної літератури; додатків.

Виконання таких робіт дає змогу учням повніше розкрити і показати свої таланти, здібності і можливості. І якщо такі види робіт будуть систематичними, результат буде очевидним.

Тільки розумне, систематичне національне виховання може подолати почуття національної меншовартості і сформувати людину - громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості, що ти – українець.

Науково – дослідницька робота «Погляди Т.Г.Шевченка на роль сім’ї

у вихованні особистості дитини»
Вступ

«З родини йде життя людини»



Основна частина

1.Реакція сучасного суспільства на неповні, позашлюбні сім'ї.

2.«Та нема в світі гірш нікому, як сироті молодому».

3.Твори про щасливе дитинство героїв.

4.Значущість материнської опіки для дитини.

5.Виховання дітей в родинах опікунів.



Висновок

Лише на рідному ґрунті, серед рідної пісні, рідного слова здатна сформуватися національно свідома дитина .



Тези

Виховати людину-громадянина, якій притаманні всі громадянські чесноти, а саме: доброта, порядність, працелюбність, людяність, відповідальність, вимогливість та інші позитивні риси характеру-завжди в українців було справою честі кожного батька-матері та кожного педагога. Тому в процесі виховання дітей ніколи не було випадкових байдужих людей. Т.Г.Шевченко теж переймався проблемами виховання як людина не байдужа. І тому у своїй творчості він значну увагу приділив саме цьому. Зокрема, він зупинявся на проблемах сирітства, позашлюбних дітей, відповідальності батьків за їх виховання. Він намагався з'ясувати причини цих явищ і у нього внаслідок тяжких дитячих років і подальших життєвих спостережень склалися свої критерії виховання.

Метою цього дослідження є з'ясування поглядів Шевченка на роль батьків у вихованні дітей, зокрема, роль матері, що підтверджують ряд творів - віршів, поем, повістей, малярських робіт; з'ясувати як соціально-побутові умови життя всього українського суспільства і окремої сім'ї, матеріальна забезпеченість і соціальне походження впливає на виховання людини.

Сімейні проблеми, що хвилювали Шевченка є надзвичайно актуальними в наш час. Діти-сироти, а отже переповнені дитячі будинки, неповні сім'ї, позашлюбні діти, невихованість сучасної молоді, неповага до батьків, відсутність патріотизму, національної свідомості... Перелік цих надзвичайно важливих питань сучасності, що потребують негайного вирішення, можна продовжити. І в результаті проведеної роботи може бути такий висновок: важливим виховним чинником, на думку Шевченка, є народна педагогіка, яка перевірена часом, кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мораль, знання рідної мови, культури історії.



Вступ

Родина, сім'я - це найдорожче для кожної людини. «З родини йде життя людини», - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки , звідси вона виходить у широкий світ , у сім'ї вона навчається любові та добра, у сім'ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю ,берегти пам'ять свого роду. Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі,взявши в спадок все найкраще - мамину пісню, любов до отчого краю, святе ставлення до хліба, родовідних традицій та обрядів. Сім'я тримається на жінці-матері. Мати має найсильніший вплив на дітей, оберігає свою дитину від нещасть. Вносить в її душу любов до Бога, до України. Батько-це та тверда рука, на яку можна сміливо спертися. Роль чоловіка - батька визначається його відповідальністю. Здавна головою родини був батько. Його слово було вагомим і авторитетним . Питання виховання дітей, відповідальність батьків за них ,безперечно, хвилювали багатьох видатних українських педагогів, вчених, письменників в усі часи існування людства. Вирішуються ці питання і на державному рівні. Тут треба взяти до уваги різні різновиди сім'ї: це і неповні сім'ї, і позашлюбні, та часто й діти ,які мають обох батьків, залишаються без їх опіки. Чому ж ця проблема існує й зараз, чому все збільшується кількість покинутих дітей? У силу різних обставин жінка приймає рішення народити дитину, не вступаючи в шлюб.

Основна частина

1 .Реакція сучасного суспільства на неповні позашлюбні сім'ї

Всі проблеми пов'язані з позашлюбною дитиною починаються ще в період вагітності. По-перше: не завжди батьки можуть зрозуміти власну дочку, тому не виключено, що в подальшому вони відмовляться прийняти позашлюбну дитину в свою сім'ю.

По-друге: якщо оточуючі не втручаються у виховання, значить, вони й не допомагають. Тобто, ніхто не поправляє матір при вихованні дитини, якщо вона допускається помилки.

Кожен тип неповної сім'ї має свої специфічні особливості, пов'язані з характером внутрішньо-сімейних відносин, що не може не позначитися на розвитку психіки дитини та формуванні його особистісних якостей.

Враховуючи різнорідний характер неповних позашлюбних сімей, виділено проблеми, а саме, загальний осуд нашого суспільства на позашлюбну дитину. І саме ця реакція суспільства позначиться на стані матері і дитини в позашлюбній сім'ї. І тому ця проблема неповної сім'ї стала чинником соціально- психологічного неблагополуччя позашлюбної дитини.

Неповна сім'я - це один з основних соціально -демографічних типів сучасної сім'ї. І тому гостро постає проблема морального характеру (випробуванні неповної родини суспільного осуду).



2. «Та нема в світі гірш нікому, як сироті молодому».

До теми сирітства, тяжких дитячих років, відсутності нормального сімейного виховання, визначення критеріїв виховання зверталося багато письменників . Особливої уваги цим проблемам приділив у своїх прозових творах і у малярській спадщині Т.Г.Шевченко. Питання поглядів Т.Г.Шевченка на критерії виховання вивчались вченими-дослідниками. Це Я. Ярема в книжці «Дитячі переживання і творчість Шевченка, Задорожна С.Д. у книжці «До питання про психологію творчості Тараса Шевченка, Бельченко В.П. у дослідженні «Шевченко як педагог і дитячий письменник» і інші. Т. Г Шевченко,намагаючись знайти причини поганого виховання, покинутих дітей тяжкі переживання дитячих років на все життя залишився незагоєною раною в душі Шевченка. Я.Ярема саме цим пояснює, чому Шевченко довгий час не звертався до свого дитинства ні в поетичній творчості, ні в малярстві: «Вона (душевна рана) не дозволяла йому настільки «нутрішньо успокоїтися», щоб могти відновлювати картини свого минулого та переживати їх удруге в своїй уяві». Його товариш Афанасьєв -Чужбинський згадував, як після вечора, присвяченого читанню поеми «Dziady» Міцкевича, Шевченко, йдучи по воду для чаю, співав пісню «Та нема в світі гірш нікому, Як сироті молодому» — «улюблену тоді його пісню». Можливо, знову повернутись до спогадів про своє сирітство спонукала його доля хлопчика, який працював у Чужбинського на кухні. Зі спогадів та Щоденника ми знаємо, що Шевченко дуже любив дітей і при кожній нагоді проводив з ними свій вільний час. А.О.Ускова згадувала: «Дітей Шевченко дуже любив. Мою старшу доньку Наталію він дуже балував і завжди шукав нагоди побавитись з нею». К.Б.Піунова розповідала про відвідини Шевченком її родини: «Тараса Григоровича особливо любили мої маленькі сестри і брати, яких, як і взагалі всіх дітей, дуже любив він. Вони його, бувало, буквально обліплять з усіх боків, і він годинами бавиться з ними, співає їм українських пісень; особливо розважав він дітей піснею, яку навчив підспівувати хором. І діти найменші називали його «Чеберик» або «Чок-чеберик». Це підтверджує і запис у Щоденнику, який митець зробив після того, як побачив на землі відбитки дитячих ніг: «Возвращаясь на огород, набрел я на тропинку, на уже засохшей грязи которой видны были отпечатки миниатюрных детских ножек. Я любовался и следил этот крошечный детский след, пока он не исчез в степной полыни вместе с тропинкой». Перебуваючи в Орській фортеці, багато побачивши і переживши, Шевченко все частіше згадує своє дитинство. Смерть матері, знущання мачухи, навчання у п'яниць-дячків, служба козачком у панських покоях — все це припало на долю Тараса. «Дитина до родичів, які її покинули, умираючи, відчуває свого роду тяжко давлений жаль за кривду, тим способом дитині невинно заподіяну, і домагається за неї спокути», — стверджує С.Балей. Я.Ярема, у свою чергу, зазначав, що «після смерті доброї матері повертається світ до осиротілої дитини цілим своїм ворожим обличчям. Почуття любові до матері переливається на інші об'єкти та постаті, що гармоніюють із образом матері» . Це пояснює, чому Шевченко у своїй творчості звертається до теми дитинства. Якщо переглянемо його поезію, прозу й малярство саме з цієї тематики, то зможемо уявно поділити її на дві групи :

Першу групу становлять твори, які показують сирітську долю. Це, зокрема, в поезії «Думка» («Тяжко - важко в світі жити...»), «На вічну пам'ять Котляревському», «Добро, у кого є господа...», «Ой умер старий батько:..», «На Великдень, на соломі...», «І золотої, й дорогої...», поеми «Катерина», «Гайдамаки», «Тризна» та інших. Об'єднує ці твори спільний персонаж — дитина-сирота, яка повинна сама дати собі лад, заробити на життя: сирота «до світа Встає працювати»«ижизни труд, как сирота, он встретил рано; Упреки злые встретил он за хлеб насущний... В сердце рану Змея прогризла... Детский сон Исчез...» , «У наймах марніє» У прозових творах тема сирітства розкрита в повістях «Варнак», «Музикант», «Художник», «Не щасний». З малярської спадщини Шевченка ці мотиви є в картинах «Сирітка-хлопчик під тином ділиться милостинею із собакою» (не збереглася), «Казахські діти-жебраки», «Казахський хлопчик, який грається з кішкою», «Хлопчик-натурник». Сюди ж зарахуємо твори про сиріт-байстрюків, доля яких нічим не краща за сирітську і в більшості випадків повторює її. Це — «Лілея», «Русалка», «Відьма», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Петрусь», «Слепая», «Сова», «Варнак».«Судьба байстрюка, хоча він і має матір, зближується своєю невідрадністю до долі сироти; у Шевченка поняття «сирота» й «байстрюк» майже зливаються в одно. Байстрюк для Шевченка, — зазначає С.Балей, — це сирота у вищій степені. Тому поет, почуваючи себе сиротою, вчувався легка в постаті такі, як син наймички, і, можна, сказати, почасти ідентифікував себе з ними» . Досліджуючи психологію творчості Шевченка, С.Задорожна зазначає, що в автора «стражденність, страдництво перенесені з площини емпіричної у площину морально-етичну, духовно-психологічну, наснажуючи основну тональність звучання образу надзвичайно щемливою, особистісною нотою — своїм страдництвом і сирітством. Долями своїх героїв поет пояснює свою власну долю, найінтимнішу духовно- психологічну суголосність маючи з образом жінки - матері» .



3.Твори про щасливе дитинство героїв.

Другу групу становлять твори, у яких передано щасливе дитинство героїв: всиновлених "сиріт і байстрюків та таких, що виростали у щасливих сім'ях. Це — «Невольник», «Наймичка», «Княжна», «Царі», «У нашім раї на землі...», «І досі сниться: під горою...», «Сон», «На панщині пшеницю жала...» (цікавим є те, що вимріяне щастя Шевченко і герої його поезій бачать лише у снах), «Близнецы», «Музыкант», «Капитанша». Зображену ідилічну картину життя селянської родини Шевченко переніс і в живопис — «Селянська родина», «На пасіці».



4.3начущість материнської опіки для дитини.

Розвиваючи тему дитинства, найбільшу і найважливішу роль Шевченко відводив матері. Переоцінити значущість материнської опіки для дитини неможливо, і саме від матері, на думку Шевченка, залежить, ким виросте її дитина. «Мати, всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як ледащо в шинку» — зазначає автор, розкриваючи образ матері в поемах «Наймичка», «Марія», повістях «Наймичка», «Музыкант», «Несчастный». Шевченко подає різні типи материнських образів:



  1. мати, яка кладе життя на олтар любові і благополуччя своєї дитини, виховує її, притримуючись народних звичаїв та законів суспільної моралі;

  2. мати, яка не бере участі в житті дитини, віддавши її на виховання стороннім людям - опікунам;

  3. мати, засліплена любов'ю до своєї єдиної дитини, не визнає загальноприйнятих законів виховання, у результаті чого не може дати дитині ради.

До першого типу віднесемо покритку Лукію з повісті «Наймичка». Зневірена в людях, вона хотіла накласти на себе руки, але любов до сина Марка пересилилацей намір. На думку С.Балея, часте звертання митця до цього образу є проекцією Шевченкового зламаного щастя . Автор не жаліє Лукію, він звеличує її в любові до сина, це — «предмет, який в тім случаю головно [його] займає. Коли Шевченко відчував тугу за матір'ю і коли у мрії материнська стать являлася йому, то мала вона, ймовірно, черти, які зближали її до постаті «Наймички», між тим, як поет сам відчував себе у ролі Марка.

Другий тип уособлюють образи графинь у повістях «Варнак. І «Музыкант». Це матері, які байдуже ставилися до своїх дітей, а їхнє виховання переклали на плечі інших - панни Магдалени(перша та Антона Адамовича й Мар'яни Якимівни (друга: «Графиня была женщина светская, избалованная прежними успехами на поприще светской жизни, любила у себя банкеты , где, разумеется, первенствовала между провинциалками, читала итальянские и французские новеллы и больше ничего не делала. Сын выростал, хотя и под одной крышей с нею, но она его видела раз или два в день и то мимоходом» « Софья Самойловна, мать их по названию, великосветская дама. А главное — красавица. Красавица, которая конфузится, когда ее кто спросит о здравии ее детей. Для нее это все равно, что сказать: «Как вы, Софья Самойловна, подурнели». И притом, как дама светская, она -после каждого бала (а их у нас в году бывает три, а в високосный и четыре) должна отдать визиты своим гостям, а гостей, вы сами видели, сколько наехало. Пока отдает визита, смотрит — другой бал готовится, там третий. Так и год проходит. А там, если выберется время, надо и в Петербург съездить. «А то, — говорит, — между этими хохлами совсем очерствеешь»».

Третій тип показано на прикладі Марії Федорівни у повісті «Несчастный». Ця жінка мала « практический или положительный» . Вийшовши заміж за ротмістра, вона стала мачухою, у найгіршому розумінні цього слова, двом його дітям — Лізі й Колі: «...дети под непосредственным блюдением Марьи Федоровны бледнели и худели» .Зовсім іншим було її ставлення до власного сина Іпполита. Вона оберігала його, пестила, виконувала всі його забаганки і вважала зайвим винаймати для сина вчителів. Таке виховання із часом принесло свої плоди, коли навіть сама Марія Федорівна вже не мала впливу на Іпполита, «как не крепилась, однако жне могла дослушать красноречивую повесть о похождениях своего единственного сына Ипполитушки» .Мати змушена була сама писати прохання «о написании в рядовые сына за неуважение к матери».

Через усю творчість Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому. І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим...

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі...

Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх

ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.

Один з перших жіночих образів у Шевченка - це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Т.Г. Шевченка - нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лілею" - це все жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна- черниця" - не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали..."Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду. Ще одна із сторінок шевченківських віршів - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав і жартівливі поезії (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана. Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості.

5.Виховання дітей в родинах опікунів.

Рівнозначно з матір'ю Шевченко трактує і опікунів, адже від них залежить виховання дітей. Слід відзначити, що в усіх повістях, окрім «Несчастный», опікуни безмірно люблять своїх вихованців. Такими є Марта і Яким Гирло («Наймичка»), Мар'яна Якимівна й Антон Адамович («Музыкант»), Парасковія Тарасівна і Никифор Федорович («Близнецы») та Яким Туман («Капитанша»). Звернімо увагу, що діти в родини опікунів потрапляють, коли ті вже є літніми людьми, доля не дала їм власних дітей, а вихованці послані Богом як благословення за праведне життя. Порівняймо: «Я все думаю, Якиме, кому-то мы послесебя добро свое оставим? Не даровал нам с тобою Господь ни дочери, ни сына. Так и помремо одиноки! Да, прогневали мы милосердного Господа, не утешил Он ледачуюстарость нашу! Так и гробовой доской покроемся, и некому будет от души заплакать, и некому будет помянуть наши души грешные! Кто же расскажет радость старой Марты и Якима, когда они увидели под перелазом дитя, окутанное старой серой свиткой, и головка прикрытая зеленым широким лопухом» («Наймичка»). Таке розгортання сюжету нагадує казки на кшталт «Снігуроньки».

Виховання в родинах опікунів разюче відрізняється від виховання в «панських покоях». Шевченко показує розподіл виховних обов'язків між батьком та матір'ю, причому в такому вигляді, як вони існували у селян з давніх часів і які, на думку автора, є взірцевими, ідеальними. В обов'язки матері входило навчити дитину молитов, народних пісень, а також хатньому господарству, якщо це дівчинка. Батько ж повинен був навчити грамоті, історії за переказами або за книжками, та ще ремеслу, якщо це був хлопчик.

Саме на такому укладі наголошує Шевченко: «Я-то буду учить его письма, сколько сам, грешный разумею. А вот чтобы ты его сначала научила! всему доброму! Вот что! Ты теперь у него мать, так что учи его, когда он, даст Бог, заговорит, молиться Богу. А я, посмотревши, как он будет молиться, и Письма Святого выучу. И Псалгарь ему свою святую, умираючи, передам» («Наймичка»). В.Бельченко зазначає: «Важливим виховним чинником, на думку Шевченка, є кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мораль, дають знання рідної мови, культури, історії» [2, 12]. Саме тому до свого «Букваря южнорусского» він вніс народні думи «Про Марусю Богуславку» і «Про Олексія Поповича» та низку прислів'їв і приказок. Ідеї виховання, покладені в основу«Букваря» і подані в російських повістях Шевченка, є типовими для просвітницької літератури. Творчість просвітителів намагалась зрозуміти глибину, першопричину всього задля перебудови суспільства. Саме просвітителі ввели в літературу нового героя — простолюдина, який виступив в образі позитивного героя, вони прославили його працю, мораль.


Наша творчість

Квітка, дитятко, сонечко,

Хмарка, веснянка,донечка,

І соловейко-пташечка,

Щастя, кохання, мамочка...

***


О мово,

Зачарована твоїм багатством слів,

І змістом, що вони в собі несуть..

Перевертням, що є серед народу,

Не вдасться нас у рабство повернуть.

Бо ми ніхто без мови і без слова.

Безликі і німі...ніхто...ніщо..

Загине нація чудова Й матусі пісня колискова...

Не доведи нас, Господи, не доведи

Пигарь Л.В.
Чарівну, лагідну, колискову-

Люблю я мову.

Ніжну, лагідну, співучу-

Чути мушу.

Як спів соловейка в гаю -

Мову вкраїнську кохаю.

***

Рідна мово калинова,



Ти прекрасна, чудова.

Ти співуча і ласкава,

Ти найкраща, як і мама.

Ти Шевченкова й Франкова,

Ти і Лесина й Дніпрова.

Немов сонце ти чарівна,

Мелодійна і привітна.

Солов'їна рідна мово,

Материнська, колискова,

Ніжна, сонячна, тонка,

В світі ти така одна.

***


Мій Боже, дякую тобі

За все, що зараз маю.

За Україну, мову й пісню

Тобі я поклоняюсь.

Спасибі, що в біді і в горі

Ти всіх нас захищаєш.

Довіку слуги ми твої

І ти це добре знаєш.

Спасибі, що живу я тут,

В цій славній Україні.

За мову лиш тебе прошу,

Бо це ж недопустимо...

Ти подивися навкруги,

Що роблять з нею люди...

Вони ж погублять все, що є.

А далі? Будь що буде?

Прошу, мій Боже, поможи

Нам Захистить Вкраїну,

Без неї й мови ми – ніщо,

Як мати без дитини.



Дурнєва Ірина , 10 клас

Урок української літератури . 10 клас


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал