Формування лінгвокультурологічної компетенції на уроках іноземної мови



Скачати 110.24 Kb.
Дата конвертації04.12.2016
Розмір110.24 Kb.
Формування лінгвокультурологічної компетенції на уроках іноземної мови.

БорисенкоО.О.


З розвитком культурних і економічних зв'язків між країнами і народами зростає роль вивчення іноземних мов. C кожним роком збільшується попит на фахівців, які володіють іноземними мовами. В даний час одним з найважливіших напрямів розвитку освіти є використання компетентнісного підходу, зокрема - у розвитку умінь і навичок, пов'язаних із застосуванням на практиці комунікативних здібностей людини, його культурних, соціальних та інформаційних компетенцій. На даному етапі розвитку освіти не достатньо говорити про оволодіння комунікативними навичками, маючи на увазі сукупність певних знань з мови (певну кількість лексичних одиниць у активному словниковому запасі, певний обсяг граматичних знань, котрі дозволяють граматично вірно будувати речення тощо), на сьогоднішній день володіння мовою це сукупність знань не тільки лінгвістичного характеру але й культурологічного, які надаватимуть можливість вдало реалізувати себе у іншомовному спілкуванні.

Культура народу виражається через його мову, яка у всіх своїх проявах є охоронцем культурних цінностей, і тому вивчення іноземної мови взаємопов’язане з вивченням іноземної культури.

Для того, щоб бути повноцінним учасником міжкультурної комунікації, необхідно володіти лінгвокультурологічною компетенцією, яка дозволить спілкуватися без перешкод з представниками інших національностей.

Лінгвокультурологічна компетенція передбачає не тільки практичне оволодіння мовою і основами лінгвістики (формування мовної, комунікативної, лінгвістичної компетенції), а й усвідомлення мови як феномена культури, культурно - історичного середовища, національної специфіки мовної картини світу, національно - культурного компонента значення мовних одиниць. Звернемося до поняття лінгвокультурології. Лінгвокультурологія – це цілісна лінгвістична і культурологічна дисципліна, яка об'єднує багато суміжних наук з метою вивчення культурної спадщини народу, закріпленої в його мові. Предметом сучасної лінгвокультурології є вивчення культурної семантики мовних знаків, яка формується при взаємодії двох різних кодів - мови і культури, так як кожна мовна особистість одночасно є і культурної особистістю. Тому мовні знаки здатні виконувати функцію «язика» культури, що виражається у здатності мови відображати культурно-національну ментальність його носіїв. У цьому зв'язку можна говорити про «культурний бар'єр», який може виникнути навіть за умови дотримання всіх мовних норм. Мова здатна зберігати і передавати з покоління в покоління інформацію про навколишній світ. Питання про співвідношення мови і культури є надбанням лінгвокраїнознавства, лінгвокультурології і етнолінгвістики. Національна картина світу не може формуватися без мови. Мова – знаряддя пізнання. Вона фіксує його результати, відображає специфічні національні особливості бачення світу. При описі мовної картини світу культурологічний аспект знаходить своє відображення на всіх рівнях мови, але особливо яскраво він виявляється у складі лексики і фразеології. Як природна знакова система і засіб віддзеркалення і пізнання культури і образу мислення народу мова бере участь в освітленні різних картин світу; співвідношення мови і культури мотивує універсальність і одночасно специфічність сприйняття дійсності носіями різних мов; мовна картина світу містить в собі особливе світосприймання і світобачення етносу, закріплене в семантиці мовних одиниць і в понятійно-категоріальному складі мови (лексиці, граматиці, словотворенні).

Основними складовими лінгвокультурологічної компетенції, як було зазначено вище, є лінгвістична та культурологічна компетенції. Знайомство з граматичним, лексичним,

синтаксичним, фонетичним пластами мови формує лінгвістичну компетенцію, а знайомство з культурою тієї країни, мова якої вивчається, формує культурологічну компетенцію. Постає питання, чи можливо об’єднати ці компоненти(лінгвістичний та культурологічний) у процесі навчання, та як це вдало зробити в умовах шкільного уроку тривалістю 45 хвилин.

До прийомів, з допомогою яких у процесі навчання формується

лінгвокультурологічна компетенція, можна віднести наступні:

Робота з текстом. Текст – це і засіб комунікації, і спосіб зберігання та передачі інформації, віддзеркалення психологічного життя носіїв мови, продукт певної історичної епохи та форма існування культури. Текст – це відображення сучасних або навпаки стародавньо-історичних поглядів на світ, на життя, на певні події та явища, це відображення певної національної культури та її традицій. Завдяки широкій функціональності та змістовній ємності тексту, можна стверджувати, що в ньому знаходять відображення всі значущі складові лінгвокультурної дійсності тієї країни, мова якої вивчається. Вивчаючи будь-яку тему, вчитель звертається до різноманітних текстів, як до засобу та методу навчання, так і до засобу передачі певної інформації. Існує безкінечна кількість вправ, які стимулюють учня опрацювати інформацію, що відображається у тексті, які керують та наставляють учня на вірний шлях у оволодінні матеріалом, який, у свою чергу, має на меті збагатити мовний багаж учня знаннями лінгвістичного та культурологічного характеру, дати поняття комунікативної поведінки за певних життєвих ситуацій. Комунікативна поведінка може бути розглянута як сукупність норм та традицій спілкування певної групи людей. Навчання комунікативній поведінці має здійснюватися поряд з навчанням мовним навичкам володіння іноземною мовою в рецептивному та продуктивному аспектах. Знайомлячись з текстом, учень неодмінно набуває знань в області культури, мову якої він вивчає.

Мовна практика (усне та письмове мовлення, аудіювання, письмо). Навчання спілкуванню може складатися з наступних етапів:

1. Ознайомлення учнів з видом роботи на уроці (наприклад, це може бути аудіювання, подальший аналіз прослуханого, виконання різноманітних вправ на основі прослуханого) . Урок починається з промови вчителя, в процесі якої він знайомить учнів з комунікативною метою і в загальних рисах подає ситуацію спілкування та знайомить з комунікантами. Потім учні слухають текст, після чого перевіряється розуміння почутого, обговорюючи прослухане між собою під керівництвом вчителя, або вчитель також бере активну участь у обговоренні тим самим спонукаючи учнів активно приймати участь у спілкуванні. Ймовірним продовженням цього виду роботи може бути самоперевірка, взаємоперевірка або учні отримують друкований, щойно прослуханий текст та перевіряють відповідність своїх тверджень та правильність своїх відповідей.

2. Тренування в сприйнятті та відтворенні типу мовлення, що

вивчається. Учні прослуховують ряд дискурсів однакового типу. Потім виконуються вправи для закріплення сталих виразів та інших мовних засобів, характерних для певного типу дискурсу. Після цього учні відтворюють прослухані тексти. Далі відбувається обговорення комунікативної ситуації, мовленнєвої та немовленнєвої поведінки комунікантів та шляхів здійснення

комунікативної мети учасників спілкування.

3. Практика в спілкуванні.

Ефективним видом роботи для формування лінгвокультурологічної компетентності є кероване спілкування. Учням пропонується комунікативна ситуація, тип дискурсу та його тема. Вони повинні створити дискурс. Після виконання завдання проводиться детальний аналіз виконаної роботи та виконуються вправи для ліквідації недоліків. Наприклад, використання привітань, звертань,постановка питань. Дані вправи виконуються на матеріалі одного типу дискурсу, але в різноманітних комунікативних ситуаціях.

Вільне спілкування також є доволі вдалим прийомом для формування лінгвокультурологічної компетентності учнів. Учням пропонується комунікативна ситуація і певна комунікативна мета. учні самі обирають тип дискурсу та організують свою мовленнєву та не мовленнєву поведінку. Після виконання завдання проводиться аналіз мовленнєвих дій комунікантів з точки зору їхньої

адекватності комунікативній меті та ситуації спілкування, правильності вибору типу дискурсу та його мовного оформлення. На даному етапі роботи основним прийомом навчання є рольові та ділові ігри.

Використання Інтернету та мультимедійних ресурсів. Занурення у віртуальний простір є ефективним засобом розвитку лінгвокультурологічної компетенції учнів. Інтернет надає достатній об’єм контекстуальної інформації, через наявність реальної потреби комунікації. Глобальну мережу Інтернет можна розглядати як віртуальне мовленнєве середовище і нескінченний банк інформації. Існує багато тематичних довідників та каталогів Інтернет-ресурсів, в яких можна знайти конкретні веб-адреси сайтів, присвячених певним сферам людського життя. Інтернет як міжнародне інформаційне середовище прилучає користувача до культури тієї чи іншої країни. Інтернет може компенсувати недостатність комунікації з носіями мови поза мовним середовищем, бо лише в Інтернеті учень, що не має можливості відвідати іноземну країну, має змогу зробити це віртуально.

Читання художніх текстів. Вдовіна Т.О. пропонує наступні етапи роботи над художнім текстом в аспекті міжкультурного спілкування:

1. Вступний мотиваційний етап, метою якого є: активізація фонових знань учнів, необхідних і достатніх для сприйняття конкретного художнього тексту; усунення смислових, лінгвокраїнознавчих труднощів; активізація уяви учнів, інтересу до читання художнього тексту. Першим етапом сприйняття художнього тексту є його «включення» в контексти епохи,

традицій, літературного напрямку, жанру.

2. Операційно-пізнавальний етап, метою якого є проникнення читачів у смисл художнього тексту. Цей етап є процесом читання

художнього тексту, на ньому здійснюється осмислення художнього тексту як складної структурної єдності, як системи взаємодіючих елементів, що слугують розкриттю комунікативного наміру автора твору.

3. Контрольно-оцінювальний етап, метою якого є контроль розуміння художнього тексту. До об’єктів контролю включають: визначення теми тексту, комунікативного наміру автора та оцінку тексту читачем.

4. Узагальнюючий етап, метою якого є критичне осмислення

художнього тексту. На цьому етапі удосконалюються вміння творчого переосмислення тексту на основі власних оціночних критеріїв, іде пошук продуктивних нестандартних рішень.

Читання іноземних публіцистичних текстів.

Під лінгвокультурологічною компетенцією при навчанні читання

іноземних публіцистичних текстів мається на увазі система соціокультурних знань, навичок і вмінь, що забезпечує здатність учнів орієнтуватися в структурі іноземного публіцистичного тексту, розпізнавати, адекватно розуміти і критично інтерпретувати соціокультурну інформацію, яку він містить. Подібний вид роботи є ефективним для учнів старших класів з високим рівнем знань.

Використання вправ лінгвокультурологічного характеру. До таких вправ можна віднести: кросворди, ребуси, роботу з фразеологічними одиницями, різноманітні тести, мовленнєві ситуації тощо.

В якості адекватного способу розвитку лінгвокультурологічного компетенції можливо використовувати проектну методику, що дозволяє забезпечити активну самостійну навчальну та дослідницьку діяльність учнів, придбати не тільки знання, вміння та навички, необхідні для знаходження і рішення різних проблем, але і досвід емоційно-ціннісного та практично-діяльнісного ставлення до навколишнього соціокультурного простору.

Приклади проектів:


  1. Погода і клімат Англії (проблема: чим відрізняються кліматичні і погодні умови України від Англії, чи впливають вони на національний характер?);

  2. Охорона навколишнього середовища в країні (проблема: як вирішуються екологічні проблеми в нашій країні та в англомовних країнах);

  3. Система шкільної освіти в Україні та Англії/США (проблема: чи можна побудувати школу майбутнього, взявши все позитивне, що є в освіті України, Великобританії, США? Якою ви її собі уявляєте?);

  4. Українські прислів'я та прислів’я англомовних країн (проблема: чи допомагає знання прислів'їв краще зрозуміти красу, образність, багатство мови?);

  5. Культура та традиції України та англомовних країн (проблема: чи допомагає знання культури, традицій, звичаїв краще орієнтуватися в сучасному світі?) І т.п.

Робота над проектом ведеться поетапно. На кожному етапі вирішуються певні завдання, намічається діяльність учнів і вчителя. Метод проектів дозволяє створити на заняттях дослідницьку атмосферу, де кожен учень залучений в активний творчий пізнавальний процес на основі методики співпраці.

Отже, до прийомів, що здатні формувати лінгвокультурологічну компетенцію учнів, можна віднести: роботу з іноземним текстом, роботу з дискурсом, використання мультимедійних засобів навчання та Інтернету, читання іноземних художніх та публіцистичних текстів, використання вправ лінгвокультурологічного характеру, використання методів проекту. Лінгвокультурологічні категорії, засвоєні в умовах, що є максимально наближеними до природних, краще закріплюються в свідомості учнів. Правильно розставлені акценти в процесі демонстрації практичного функціонування лінгвокультурних явищ в комунікативному полі сприяють всебічному розвитку мовної особистості учня, тобто розвитку його лінгвокультурорлогічній компетенції.

Список використаної літератури:

Астапова Н.О. Лінгвістичні аспекти міжкультурної комунікації. - 2007. - 256 с.

Байденко В.І. Компетентнісний підхід до проектування державних освітніх стандартів вищої професійної освіти: методичний посібник / В.І. Байденко. - М.: Дослідницький центр проблем якості підготовки фахівців, 2005. - 114 с.

Бромлей Ю.В. Этнические функции культуры и этнография. – М., 1978.

Вежбицкая А. Мова. Культура. Пізнання: Пер. з англ. - М.: Рос. словники, 1996. - 411 с.

Гальскова, Н. Д. Сучасна методика навчання іноземних мов: посібник для вчителя / М. Д. Гальскова. - М.: аркто, 2003. -192 С.

Гальскова Н.Д. Межкультурное обучение: проблема целей и содержания обучения иностранным языкам // Иностранные языки в школе. – 2004. –№ 1. – С. 3-8.
Елухина Н.В. Роль дискурса в межкультурной коммуникации.

Казарцева О.М. Культура мовного спілкування: теорія і практика навчання: Учеб.пособие / О.М. Казарцева, - М., 2005. - 210 с.

Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004. – С.87.

Культурология: Учебное пособие / Под ред. проф. Драча Г.В. - М.: Альфа, 2003.

Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. – М., 1987. – C.60-62.
Маслова В.А. Лингвокультурология. – 2-е изд. – М.: Академия, 2004. – С. 9.
Настільна книга викладача іноземної мови: довідковий посібник / під ред. Є. О. Мастренко. - Мінськ.: «Вища школа», 2001
Панкратов А.П. Міжкультурна комунікація у професійній діяльності: Учеб. посібник / А.П. Панфілова. - СПб, 2005. –
Орехова И.А. Формирование лингвокультурологической компетенции в процессе обучения иностранным языкам // Иностранные языки в школе. –

2004. – № 5. – С. 28-31.


Слышкин Г.Г. От текста к символу: лингвокультурные концепты прецедентных текстов в сознании и дискурсе. – М.: Академия. - 2000. – С.15.
Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация: (Учебное пособие). – М: Слово, 2000. – C. 15.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал