Формування ключових освітніх компетентностей у процесі вивчення географії через активізацію пізнавальної діяльності школярів. Роботу виконала Гапич С. В., учитель географії Дудчанського зошс нововоронцовського району Херсонської області



Скачати 352.48 Kb.
Дата конвертації13.12.2016
Розмір352.48 Kb.


Формування

ключових освітніх компетентностей

у процесі вивчення

географії

через активізацію пізнавальної діяльності школярів.

Роботу виконала Гапич С. В.,

учитель географії

Дудчанського ЗОШС

Нововоронцовського району

Херсонської області

2013 р.
Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

І. Ключові освітні компетентності.…………………………………………………5

ІІ. Формування загальногеографічних компетентностей на уроках географії через активізацію пізнавальної діяльності школярів….................. .. ....……...9



    1. Формування інформаційно-комунікаційних компетентностей учнів……15

    2. Розвиток краєзнавчих компетентностей у процесі географічної освіти

школярів………………………………………………………………………20

    1. Формування компетентності саморозвитку на уроках географії…............22

Список літератури……………………………………………………......................28

Вступ

Перехід освітньої системи України на новий тип її конкурентоспроможності в європейському і світовому освітніх просторах передбачає формування покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці, матиме необхідні знання, навички й компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях, буде здатним навчатися протягом життя 

Переорієнтація процесу навчання школярів на компетентнісну освіту передбачає досягнення конкретних практичних результатів у розвитку сучасного учня. Для ефективного впровадження в педагогічну практику компетентнісно орієнтованої стратегії навчання традиційної педагогіки недостатньо, тому сьогодні ефективно починають використовувати інноваційні педагогічні моделі.

Знання, уміння і навички, що набувають учні в школі, є важливими. Поряд з цим актуальності набуває поняття компетентності учня, яка визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності є індикаторами, що дозволяють визначати готовність учня до життя, його подальшого особистого розвитку і до активної участі в житті суспільства

З точки зору компетентнісного підходу можна стверджувати, що вчитель повинен по-новому розуміти свою професійну діяльність. Від педагога вимагається не передача учневі готових знань, а, насамперед, «вирощування» в учня здатності до самопізнання, самовдосконалення. Учитель стає більшою мірою «координатором» чи «наставником», ніж безпосереднім джерелом знань та інформації.

Традиційні форми та методи навчання не завжди забезпечують глибоке вивчення навчального предмета. Через те, завдання сучасного вчителя – знайти такі форми навчання, які зробили б урок цікавим, підвищили інтерес учнів до вивчення предмета, активізували б їхню діяльність та зняли напруження, особливо під час перевірки знань. Методи активного навчання відрізняються розмаїтістю і складністю, їх використання дозволяють вирішити безліч навчальних завдань. А головні з них – продуктивне вивчення матеріалу, засвоєння базових знань, розвиток логічного, критичного та креативного мислення. Добре продуманий та правильно побудований урок, як правило, дає добрі результати, озброює школярів життєво необхідними компетентностями..



І. Ключові освітні компетентності

Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній.

У наш час існує ряд спроб визначити поняття «компетентність» з освітньої точки зору. Наприклад, на нараді концептуальної групи проекту «Стандарт загальної освіти» сформульоване таке робоче визначення поняття «компетентність»: «Готовність учня використовувати засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності в житті для рішення практичних і теоретичних задач».

Варто відрізняти просто «компетентності» від «освітніх компетентностей». Компетентності для учня - це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Але в період навчання в учня формуються ті чи інші складові цих «дорослих» компетентностей, і щоб йому не лише готуватись до майбутнього, а й жити в сьогоденні, він освоює ці компетентності з освітньої точки зору. Освітні компетентності відносяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина (наприклад, дорослий фахівець), а тільки до тих, що включені до складу загальноосвітніх галузей і навчальних предметів. Такі компетентності відбиваються предметно-діяльнісною складовою загальної освіти та покликані забезпечувати комплексне досягнення її цілей.



Ключові освітні компетентності конкретизуються кожного разу на рівні освітніх галузей і навчальних предметів для кожного ступеня навчання. Перелік ключових освітніх компетентностей визначається на основі головних цілей загальної освіти, структурного представлення соціального досвіду й досвіду особистості, а також основних видів діяльності учня, що дозволяють йому опановувати соціальний досвід, одержувати навички життя та практичної діяльності в сучасному суспільстві.

1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетентність забезпечує механізм самовизначення учня в ситуаціях навчальної й іншої діяльності. Від неї залежать індивідуальна освітня траєкторія учня та програма його життєдіяльності в цілому.

2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких учень повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу. До цього ж відноситься досвід засвоєння учнем наукової картини світу, що розширюється до культурологічного й загальнолюдського розуміння світу.

3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються учнем. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. Стосовно досліджуваних об'єктів учень опановує креативні навички продуктивної діяльності: добуванням знань безпосередньо з реальності, володінням прийомами дій у нестандартних ситуаціях, евристичними методами рішення проблем. У рамках даної компетентності визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання ймовірнісних, статистичних та інших методів пізнання.

4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її. Дана компетентність забезпечує навички діяльності учня стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах та освітніх галузях, а також у навколишньому світі.

5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Учень має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін. Для освоєння даної компетентності в навчальному процесі фіксується необхідна й достатня кількість реальних об'єктів комунікації та способів роботи з ними для учня кожного ступеня навчання в рамках кожного досліджуваного предмета чи освітньої галузі.

6. Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення. У дану компетенцію входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої та суспільної вигоди, володіти етикою трудових і громадських взаємин. Учень опановує мінімально необхідні для життя в сучасному суспільстві навички соціальної активності та функціональної грамотності.

7. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки.

У комплексності освітніх компетентностей закладена додаткова можливість представлення цілей, змісту освіти (освітніх стандартів) та освітніх технологій у системному вигляді, що припускає побудову чітких вимірників із перевірки успішності їх засвоєння учнями. У підсумку в учня розвиваються здібності та з'являються можливості вирішувати в повсякденному житті реальні проблеми - від побутових до виробничих і соціальних.

Таким чином, компетентнісний зміст освіти проходить наскрізною лінією через усі навчальні предмети (освітні галузі), одержуючи кожного разу реалістичне, діяльнісне, особистісне й соціально значуще втілення на відповідному матеріалі. У результаті вдається об'єднати навчальні предмети в єдиний цілісний зміст, визначивши системоутворюючі елементи загальної освіти як по вертикалі окремих ступенів навчання, так і на рівні горизонтальних міжпредметних зв'язків.

Освітні компетентності стають системними характеристиками особистісно зорієнтованого евристичного підходу до освіти, оскільки відносяться винятково до особистості учня, виявляються у процесі його творчої діяльності та виражаються у створюваній ним продукції.


ІІ. Формування загальногеографічних компетентностей на уроках геогра- фії через активацію пізнавальної діяльності школярів
Під час вивчення географії учні повинні набути найважливіших компетентностей на рівні, який дасть їм змогу брати активну участь у житті суспільства й навчатися впродовж життя. Загальногеографічну компетентність треба розуміти як «загальну здатність, що грунтується на знаннях, досвіді, цінностях, що набуваються та розвиваються під час навчання географії». Ці компетенції є інтегрованим результатом діяльності учнів, які забезпечуються комплексним поєднанням усіх структурних компонентів – знань, діяльності, особистісних якостей. Вчені вивели формулу компетентності, яку вчителі що творчо працюють і цікавляться трансформаційними процесами в сучасному суспільстві повинні взяти за основу. 
Компетентність = мобільність знань + гнучкість методу + критичність мислення. 
У своїй діяльності розвиваю різні групи компетентностей у школярів, а саме: 
-Соціальна компетентність–залучаю дітей до проведення нестандартних 
уроків (уроків–подорожей, уроків - телепроектів, ігровихзанять, конферецій; проводжу природоохоронну, туристсько-краєзнавчу роботу з учнями.
-полікультурна компетентність – на уроках під час вивчення соціально-економічної географії світу використовую досягнення науки, історичні і культурні цінності країн  (демонструю фото музеїв, національних костюмів, архітектурних пам’яток, звичаїв, створюю презентації та візитки країн світу.)  
Здійснюємо заочні екскурсії до краєзнавчих музеїв та збираємо портфоліо країн.

- Комунікативна компетентність - використовую загадки, вірші, легенди,


авторські презентації країн, проводжу нестандартні уроки, які передбачають  активне спілкування учнів (конференція , брейн – ринг, дискусії, ділові ігри)


  • Інформаційні компетентності - використовую завдання, пов’язані з 
    аналізом таблиць, схем, діаграм, графіків, статистичних матеріалів,
    стимулюю роботу з різними джерелами  інформації ( підручник, довідники, карти, атласи, електронні посібники, періодичну пресу, наукові журнали)
    Школярі користуються «Довідниками юного географа» та «Алгоритмами пізнавальної діяльності учнів на уроках географії»
    Багато уваги приділяю роботі з ОЛС.

  • Компетентність самоосвіти та саморозвитку – формую і розвиваю інтерес до предмета; проводжу систематичну індивідуальну роботу з обдарованими дітьми, залучаючи їх до МАНу, краєзнавчих експедицій та конкурсів і олімпіад.
    Підтримую в учнів прагнення до самостійного опрацювання літератури з написанням рефератів, повідомлень; розвиваю уміння працювати з текстом, картою; складати плани, структурно – логічні схеми,географічні «шпаргалки», таблиці.
    - Компетентність продуктивної творчої діяльності – навчаю учнів розв’язувати  проблемні ситуації в індивідуальній діяльності та в  групах; залучаю школярів до складання ребусів, віршів, прогнозування явищ в географічній оболонці,  до підготовки і проведення предметних тижнів, обов’язково заохочую творчу діяльність.

Формування загальногеографічних компонентностей учнів зумовлене реалізацією не тільки відповідного оновленого змісту освіти, але й сучасних методів та технологій.
У своїй діяльності використовую активні методи навчання, які допомагають у формуванні перелічених раніше компетентностей школярів.  
Розділяю думку вчених – педагогів, які підкреслюють, що активним методам навчання притаманна чітка пізнавальна діяльність учнів, тісний взаємозв’язок теорії з практикою, оволодіння діалектичним методом аналізу та розв’язку складних проблем, розвинена атмосфера співпраці та партнерства, розвиток необхідних навичок міжособистісного спілкування. 
Ефективним є використання таких активних методів і прийомів навчання: 
1.Аналіз конкретних ситуацій; 
2.мозкова атака; 
3.ігри; 
4.моделювання; 
5.незакінчені речення; 
6.»детектор брехні»; 
7.метод рефлексії; 
8.кооперативне навчання; 
9. асоціативний; 
10.акваріум; 
11.метод проектів; 
12. «Кути» та ін.

Щоб учні відчували себе комфортно і хотіли творити і плідно працювати , розпочинаю урок такими словами, які є підтримкою і налаштуванням на творчість та активність: 


1.Посміхніться вчителеві, однокласникам. 
2.Гарний настрій і володіння собою допоможуть вам бути активними на

уроці. 
3.Будьте уважними й доброзичливими. 


4.Не бійтеся помилитися, продемонструвати свої знання, уміння, пам'ять, увагу. 
5.Робіть самостійно висновки. 
6.Я бажаю всім вам успіхів. 

Використовую кольоротерапію, «Щоденник емоційного стану» на початку і в кінці уроку.


Формую уміння робити висновки, аргументовано викладати і відстоювати свою позицію. Так, на уроках географії у 7 класі пропоную учням прийом «Детектор брехні». Дітям цей метод подобається, бо в час дискусії вони виступають як експерти з даного питання і пропонують свої думки, виносять їх на суд усього колективу.
Другий не менш важливий метод педагогічної діяльності – метод «мозкової атаки».  Це груповий метод у розв’язанні проблем, що активізують творче мислення, його широко застосовують у різних модифікаціях. 
«Мозкова атака» може заздалегідь плануватися як фрагмент уроку, так і уроку у цілому. Учням 9 класу при вивченні теми «Економіко-географічна характеристика Херсонської області» пропоную обговорити географічні назви, їх походження, класифікувати топоніми. Клас об’єднується в групи, кожна група отримує своє завдання. Наприклад, перша група досліджує назви вулиць міста, розбиває їх на топонімічні групи, підраховує результати у відсотках, виявляє найбільш численну і висуває свою гіпотезу. Друга група досліджує назви сіл району, систематизує їх, підраховує кількість топонімів у кожній групі, повідомляє свої міркування, робить висновок. Третя група працює над гідрологією області. Тобто класифікує гідроніми і теж повідомляє результати. 

Оптимальним тут є метод кооперативного навчання.

Одним із методів активного навчання та формування загальногеографічних компетентностей є дидактичні ігри та моделювання явищ чи ситуацій. .
Гра – одна з форм дидактичної взаємодії з учнем. Вона не має вікових обмежень та дозволяє учасникам відчути себе суб’єктами процесу. Ігри сприяють розвитку універсальних здібностей, ключових компетенцій:
- здатності до дослідження; 
- здатності до ефективної комунікації; 
- здатності до прийняття рішень та їх реалізації; 
- здатності до саморозвитку та самореалізації. 

Вивчаючи у 6 класі тему «Літосфера» застосовую гру «Хто більше?» 


За фіксований час учням пропонується скласти певну кількість запитань до вивченого чи самостійно опрацьованого матеріалу. Бажано, щоб їх було якомога більше. Перемагає той, у кого їх буде найбільше і хто зможе на них відповісти.

Як елемент – прийом «Шапка запиань», який активізує продуктивність праці на уроці. 


У 7 класі при вивченні природних зон кожного материка використовую ігри «Де я? », «Неуважний мандрівник». Під час першої гри один з учнів називає ознаки природної зони, другий повинен відгадати, що це за природна зона, тобто, де знаходиться його товариш, у другій – треба виправити помилки неуважного мандрівника, уявивши компоненти природного комплексу чи країни, де він перебуває.

Як результат такої роботи над формуванням компетентностей на уроках географії через активізацію пізнавальної діяльності помічаю сприятливий психологічний клімат, самостійність, творчість, позитивні внутрішні мотиви навчання, прагнення учнів до саморозвитку. навчальна гра повністю відповідає задачам формування інформаційно-комунікативної компенсації завдяки тому, що:


1) в процесі гри учні оволодівають досвідом діяльності, який подібний до того, який вони отримували б в дійсності;
2) навчальна гра дозволяє самому вирішувати важкі проблеми, а не лише бути спостерігачем;
3) ігри створюють більш високу можливість переносу знань і досвіду з навчальної ситуації в реальну;
4) навчальні ігри забезпечують середовище, яка вимагає від учнів термінового реагування.
Навчальна гра дозволяє не тільки підвищити інтерес учнів до тем, що вивчаються, а і відпрацьовувати навички поведінки відповідно до певної ситуації. 
Технологія навчальної ділової гри – педагогічне моделювання різноманітних управлінських і виробничих ситуацій з метою навчання окремих учнів і груп прийняттю рішень. При цьому тема уроку вивчається в формі ділової гри. Наприклад, тему «Прогноз погоди» можна розкрити в формі ділової гри . Ця форма проведення уроку дозволяє розвивати у учнів навики аналізувати і робити висновки, аргументовано викладати і відстоювати свою позицію.
Після вивчення материків у 7 класі перевіряю рівень засвоєння матеріалу, проводячи географічні диктанти різних видів:розподільчий, цифровий, асоціативний, розподільчий картографічний, та інші.
Часто під час закріплення вивченого матеріалу використовую метод «Прес», незакінчених речень. Учні по черзі демонструють, як вони вивчили матеріал починаючи такими словами: я знаю що… я знаю як … я знаю для чого ...

Освітнім результатом навчання є тільки той, що усвідомлений учнем. Якщо учень не розуміє, що він робив і чого навчився то його освітній результат перебуває у прихованому, неявному виді, що не дозволяє використати його з метою подальшого навчання. Організація усвідомлення учнями власної діяльності є:


1) поточною рефлексією, яка здійснюється під час навчального процесу; 
2) підсумковою рефлексією, яка завершує логічно і тематично замкнутий період діяльності. 
Рефлексивна діяльність здійснює функцію несучої методологічної конструкції усього освітнього процесу. Наприкінці уроку, теми, семестру, навчального навчального року пропоную дітям здійснити рефлексію своєї діяльності, відповідаючи на запитання : «Що мені раніше не вдавалося, а тепер вдається?», «Які нові види і способи діяльності я застосовував і засвоїв?», «Чи є позитивні зміни у моїх знаннях?», «Що я навчився робити?», «Чи справдилися ваші очікування щодо сьогоднішнього уроку?», «Чи задоволені ви результатами власної діяльності, діяльності однокласників?».

А також використовую прийоми «Рюкзак», «Все в твоїх руках». Вони дають можливість кожній дитині проаналізувати свій рівень навченості.

Важливим є застосування художнього слова на різних етапах уроку. 
Найефективнішим, на мою думку, є використання поезії на етапі мотивації навчальноїдіяльності. З ним пов'язаний прийом «Асоціативний кущ».

Спонукає учнів діяти метод проектів, бо цей метод передбачає розв’язання певної проблеми за допомогою різних прийомів, засобів навчання, інтегрованих знань.  У своїй практиці працювала з такими типами проектів:  еко- проект, дослідницький,телекомукаційний,прикладний.


Гарні результати спостерігаються і при впровадженні у діяльність структурно – логічних схем, які на уроках є особливим видом наочності, у стислому вигляді передають зміст матеріалу , що вивчається. З їх допомогою програмується навчальна діяльність учнів, систематизуються навички і аналізується матеріал ,що вивчається, підвищується ефективність запам’ятовування і полегшується творче застосування матеріалу, реалізується практична спрямованість уроків географії.
Суть системи проблемно – символічних сигналів розкрита П.Барабохою у 1998 році, але й нині вона вважається новітньою технологією навчання. Головне завдання цієї системи – це розвивати інтелектуальні здібності учнів.


Окремо можна зупинитися на тестових завданнях, які поширилися на всі усні предмети як більш об’єктивний і чесний спосіб оцінювання знань, особливо в жорстких конкурсних умовах вступу у ВНЗ. Правильно складені тести мають вчити майбутнього випускника аналізувати масив вивченого матеріалу. В реальності життя подібна ситуація виникає часто, і проблема вирішується подібним чином – вибирається більш логічний з певних міркувань варіант вирішення актуального питання (тестові завдання за зразком ЗНО – географія 6 клас).
Застосування інтегративного підходу в навчанні направлене на розвиток у учнів інтегративного мислення . учень порівнює, думає про об’єкт з різносторонніх позицій. Така організація пізнавальної діяльності дітей сприяє формуванню цілісної картини світу, дозволяє систематизувати знання про географічну оболонку та її закономірності, вдосконалити загальнонавчальні навички і уміння.

2.1 Формування інформаційно-комунікаційних компетентностей учнів
З розширенням знань про Землю географія перетворилася на цілісну систему наук, що вивчають нашу планету. При цьому географія має два великих розділи географічних наук фізичної географії та економічно-соціальної географії.
Ще до ХІХ ст. географія була описовою наукою і давала відповіді на запитання що? де? коли? Сьогодні вона вже відповідає на запитання чому? через що? як? 
Серед предметів, які учні вивчають в школі, географія один з найкращих для формування компетентностей майбутнього випускника школи, оскільки цьому сприяє специфіка різноманітного матеріалу предмету (від вивчення окремих конкретних компонентів місцевості до вивчення глобальних проблем людства) і різноманітного обладнання та унаочнення для його вивчення (від підручника і карти до електронних носіїв і глобальної мережі Інтернет).

На сучасних учнів спрямовані такі потоки інформації:
1) наочні (карти, схеми, макети);
2) письмові (підручники, друковані тести);
3) нові інформаційні технології (СД-диски, Інтернет);
4) усні (мова вчителя, однокласників, інформаційні повідомлення: ТБ, радіо).

Нові інформаційні технології дозволяють сучасним учням:
1) розширити інформаційний простір;
2) збільшити швидкість пошуку інформації;
3) інтенсифікувати обробку отриманої інформації.
Для формування інформаційно-комунікативної компетентності при вивченні географії може допомогти технологія особистісно орієнтованого навчання, яка зорієнтована на формування активної позиції людини.
Найбільш відомі принципи особистісно орієнтованого уроку є:
1) Використання суб’єктивного досвіду дитини і надання їй свободи вибору при виконанні завдань, розв’язанні задач, стимулювання до самостійного вибору і використання найбільш важливих для нього способів обробки навчального матеріалу з врахуванням різноманітності йог типів, видів і форм;
2) Накопичення знань, вмінь і навичок не в якості самоцілі (кінцевого результату), а важливого засобу реалізації дитячої творчості;
3) Забезпечення на уроці особистісно значущого емоційного контакту вчителя і учнів на основі співробітництва, мотивації досягнення успіху не тільки через аналіз результату, але і процесу його досягненя.

Найважливішим завданням сучасності вважається реалізація особистісно орієнтованого підходу до навчання учнів, коли учень із об’єкта педагогічного впливу стає суб’єктом творчої діяльності, що значною мірою впливає на досягнення ним більш високого рівня знань і вмінь, розвитку в школярів пізнавальної самостійності та інтересу до вивчення географії.

Одним із напрямів модернізації системи географічної освіти у школі є впровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес. Сучасне життя вимагає від учителів освоєння комп’ютерної техніки, тому що багатьом учням, які вже достатньою мірою володіють комп’ютерною технікою, більш близькими і зрозумілими є комп’ютерні та мультимедійні версії тем шкільних курсів з географії.

У межах викладання географії, разом із традиційними технологіями навчання, закладено величезні можливості для застосування комп’ютерних технологій, насамперед, загальнодоступних засобів MS Office: текстовий редактор MS Word, програми MS Power Point, MS Explorer, MS Photoshop, Intel "Навчання для майбутнього". Учителю географії потрібно використовувати програму MS Map Point для впровадження геоінформаційних систем в навчання географії під час створення динамічних картографічних об’єктів.

Дидактичними можливостями інформаційно-комунікаційних технологій є:

- індивідуалізація навчального процесу;

- пошук необхідних ресурсів для занять (Інтернет тощо);

- можливість моделювання природних процесів і явищ;

- організацію групової роботи;

- забезпечення зворотнього зв’язку в процесі навчання;

- контроль та перевірку засвоєння навчального матеріалу.

У процесі навчання вибір способів використання ІКТ залежить від поставлених учителем дидактичних завдань. Комп’ютери у навчанні варто використовувати лише тоді, коли вони забезпечують здобуття знань учнями, які неможливо або достатньо складно отримати за умови використання традиційного навчання. Дуже важливо навчальний процес організувати таким чином, щоб учень розумів, що завдання вирішує він, а не машина, що лише він несе відповідальність за наслідки прийнятого рішення. Школярі втрачають інтерес до роботи, якщо результати їхньої праці не реалізуються в подальшому, тому необхідно використовувати виконану роботу на уроках у процесі створенні програмних продуктів або розробленні методичних матеріалів.

Форми роботи учнів під час використання комп’ютера в якості засобу навчання є різні: це і робота всім класом, і групами, а також індивідуальна робота. Перелічені способи обумовлені не тільки наявністю або недостатньою кількістю комп’ютерів, але і дидактичними цілями.

Наявні комп'ютерні програми з географії можуть використовуватися як інформаційно-пізнавальний засіб навчання, виконувати різноманітні дидактичні функції у певних навчальних ситуаціях. Вони різноманітні за змістом, структурною побудовою, обсягом подання навчальної інформації.

Значна частина мультимедійних програм з географії містить документально достовірну навчальну інформацію. Зміст і побудова існуючих мультимедійних програм з географії відповідають принципам науковості, систематичності, доступності, послідовності викладення навчального матеріалу, вони складені з урахуванням рівня підготовленості учнів і в цілому відповідають дидактичним вимогам навчання.

Варто зазначити, що більшість програм географічного напряму за дидактичним призначенням є допоміжним ілюстративним джерелом знань з географії. До такого типу програм можна віднести:

- "Туристичний атлас світу" (понад 100 географічних карт, 900 фотографій, 25 відеокліпів та енциклопедична інформація);

- "Географія. Посібник для школярів та абітурієнтів" (географічні карти, відеофрагменти);

- "Географія. Подорож по Європі" (картографічна та довідкова інформації);

- "Атлас України" (176 карт, тексти, графіки, таблиці, діаграми, фотографії тощо) та ін.;

- "Енциклопедія Кирила і Мефодія" (відеофрагменти, цікавий інформаційний матеріал з географії);

Особливо заслуговує на увагу програма "Використання Microsoft Office в школі", яка надає можливість навчитися працювати з програмами Microsoft Word, Microsoft Excel, Microsoft Power Point у процесі засвоєння шкільного курсу географії.

Працюючи з Microsoft Excel, учні дають об'єктивну оцінку географічним явищам, використовуючи цифрові дані.

Навчальна інформація, що міститься в усіх мультимедійних програмах, є значним допоміжним матеріалом для формування географічних уявлень та понять про явища та природні об'єкти, які учні не можуть безпосередньо спостерігати. Завдяки відеофрагментам та фотографіям, які є у цих програмах, на уроках географії можна здійснити "подорож" планетою, в куточки живої природи, які практично недоступні для більшості учнів.

Завдяки мультимедійній інформації, що містять програми, учні вчаться пов'язувати сформовані уявлення з навчальною темою, робити потрібні доповнення, самостійні висновки та узагальнення.

Перевагою застосування мультимедійних програм на уроках географії є те, що завдяки фактичній достовірності та сконцентрованості викладу матеріалу учні дістають значний обсяг навчальної інформації за порівняно короткий час. Це звільняє вчителя від тривалих, часом достатньо непереконливих пояснень, що призводить до формального засвоєння навчального матеріалу.

Тому можна зробити висновок, що більшість комп'ютерних програм з географії містить значну навчальну інформацію. Вони можуть широко використовуватись на уроках географії; водночас дані програмні засоби за своїм дидактичним призначенням в основному є допоміжним, ілюстративним джерелом знань.

Отже, формування інформаційно-комунікаційної компетентності у школярів проводиться за наступними напрямками:

Перший напрямок – використання електронних навчальних видань.

Другий – демонстрація процесів.

Третій – робота з інтерактивними картами. (Під час роботи з інтерактивною картою, учень сприймає інформацію одночасно - і візуально, і на слух).

Четвертий напрям – використання редакторів Microsoft Excel і Word.

П'ятий напрям – використання програм для презентацій.

Шостий - Інтернет.

Сьомий - комп'ютерні тести як форма фронтальної та індивідуальної перевірки знаниь і умінь учнів.

Восьмий напрям - формування інформаційно-комунікаційної компетенції через метод проектів.

Дев'ятий – участь в дистанційних олімпіадах і конкурсах.

Таким чином, ІКТ – це засіб вивчення географії, що сприяє підвищенню якості освіти , ефективному розгляду явищ і природних об’єктів . В цілому, ІКТ дозволяють економити час, перевіряти номенклатуру, вибрати кожному свій темп роботи, вирішувати творчі задачі, реалізовувати принцип партнерства, забезпечити особистісно-зорієнтирований підхід. Усе це служить формуванню у дітей умінь і навичок універсального характеру, ключових компетенцій.


2.2 Розвиток краєзнавчих компетентностей у процесі географічної освіти школярів
Школи України переходять від знаннєвої до компетентнісної моделі навчання. Та я глибоко переконана, що завдання вчителя географії не тільки навчити учнів здобувати знання, розвивати науково-дослідницькі здібності, формувати навички самостійної діяльності дітей з різними джерелами знань. Щоб географію діти сприймали як те, що було насправді, необхідно прив’язати її до локальної географії, сприяти усвідомленню думки, що географія України починається з географії рідного краю . Адже , використання краєзнавчого матеріалу на уроках, в позаурочний час відкриває широкі можливості для пошуку, дослідження і, навіть, відкриття. Це пробуджує у школярів глибокий інтерес до знань.

Географія як шкільний предмет зорієнтована на формування широкого спектра світоглядних знань. А знання сприяють підготовці дитини до життя. Підвищення якості теоретичної підготовки можливе лише за умови, якщо воно супроводжується прищепленням практичних навичок. Тому дієвою формою зв'язку шкільної географії з життям є краєзнавчий принцип навчання.

За визначенням видатних вітчизняних учених і педагогів, краєзнавство – це організована під керівництвом учителя багатогранна навчально-освітня, пошуково-дослідницька та суспільно-корисна діяльність школярів у процесі комплексного вивчення рідного краю.

Сьогодні перед навчальним краєзнавством стоїть два головних завдання:



  • Всебічне вивчення своєї місцевості і накопичення краєзнавчого матеріалу;

  • Використання краєзнавчого матеріалу у викладанні географії в школі.

Розв’язання першого відкриває шлях другому.

Краєзнавча робота в школі ведеться планово з дотриманням принципів науковості, наступності, практичної спрямованості, моральності, добровільності.

Вважаю, що одним із важливих кроків в реалізації мого педагогічного проекту є краєзнавча пошуково-дослідницька робота – та краплина до моря життєвого досвіду, що формує особистість та залучає до наукового пізнання свого краю.

Учитель бере участь у цій роботі як член творчої групи історико-географічного краєзнавства, яка називається «Формування краєзнавчих компетентностей у процесі пошуково-дослідницької діяльності учнів» .

Для вчителя робота базується на принципі науковості, а для учнів – добровільності. Краєзнавці записують спогади місцевих жителів, здійснюють походи по рідному краю, збирають фотодокументи, вивчають грунти, рослинний світ краю, оволодівають навичками фенологічних та метеорологічних спостережень.

Члени творчої групи є ініціаторами та керівниками учнівських міні- та екопроекті «Ресурси питної води с. Дудчани», «Рідкісні та зникаючі рослини рідного краю»,»Червона книга памяток села Дудчани», «Без вини винні…».

Крім того, на уроках географії діти застосовують знання, здобуті на заняттях секцій історико- географічного краєзнавства ШНТ, гуртків «Пошук», «Орієнтир».

Усі зібрані матеріали поповнюють куточок історико-географічного краєзнавства в школі, музеї бойової та трудової слави с. Дудчани.

Програма шкільного курсу географії дає великі можливості для використання краєзнавчого матеріалу під час вивчення багатьох тем. Досвід показує, що ефективною формою краєзнавчої роботи є проведення предметних тижнів.

Отже, не окремі заходи, а чітка система краєзнавчої роботи, яка проводиться регулярно і систематично є запорукою підвищення освітньо-виховного рівня шкільної географії, формування загальногеографічних компетентностей.

2.3 Формування компетентності саморозвитку на уроках географії

Складні процеси, що відбуваються сьогодні в нашій державі, зумовлені суперечностями соціального, економічного та політичного становлення, висувають важливе завдання для освіти — формування компетентної особистості, здатної до творчої самореалізації, до навчання впродовж усього життя. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні наголошується на необхідності «формування потреби та здатності особистості до самоосвіти». Система освіти повинна орієнтуватися на особистість, яка буде відзначатися самостійністю, самодостатністю, творчою активністю.

Знання, вміння та навички, які учні набувають, навчаючись у школі, беззаперечно, є важливими. Поряд із цим сьогодні актуальності набуває поняття компетентності учня, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність учня-випускника до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить уміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготують молодь до нових ролей у цьому суспільстві. Саме тому важливим нині є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватись та пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя.

На думку сучасних науковців, педагогів (О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. І. Локшина, О. Я. Савченко, І. Г. Єрмаков, С. Є. Шишов, А. В. Хуторськой, А. Н. Дахін, В. В. Краєвський та ін.), саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, в інформаційному просторі. Під компетентністю розуміється коло питань, в якому особистість володіє пізнанням досвідом, що дозволяє їй бути успішною у власній життєдіяльності. Компетентнісний підхід зумовлює чітку орієнтацію на майбутнє, що виявляється в можливостях побудови своєї освіти з урахуванням успішності з особистій та професійній діяльності.

Компетентності саморозвитку та самоосвіти пов’язані з потребою готовністю постійно навчатися, а знання складають основу будь-якої компетентності, отже, формування саме цієї компетентності є одним із найважливіших завдань сучасної школи.

На теоретико-методологічному рівні проблема саморозвитку особистості знайшла своє висвітлення в працях вітчизняних (І. Бех, О. Газман, Г. Звенигородська, В. Зінченко, О. Киричук, Б. Кобзар, І. Кулікова, А. Меренков, М. Цеко) та зарубіжних (Р. Берне, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) дослідників. Психологічні аспекти саморозвитку особистості аналізували Н. Бітянова, С. Максименко, Б. Массеров, Г. Цукерман.

Категорія «саморозвиток» на даний момент є одним із ключових понять у філософії, соціології, психології. Аналіз досліджень М. Бахтіна, Л Бубера, К. Роджерса, П. Щедровицького, В. Франкла дозволив виокремити ряд суттєвих ознак цього феномену. Саморозвиток — внутрішній процес, певний спосіб реагування людини на вплив середовища, усвідомлене вдосконалення себе. Порівняння визначень поняття «саморозвиток», які дають різні автори, дозволяє дійти висновку, цо саморозвиток — це внутрішній процес само зміни її власних протиріч, вищий рівень саморуху. При цьому система, що рзвивається, має бути відкритою, оскільки внутрішні ресурси не можуть довго забезпечувати її існування.

Проблема формування готовності учнів до самоосвіти розкриваєть-ся в літературі в роботах Громцевої А. К., Райського Б. Ф., Скаткіна А. М., Підкасистого П. І., Сєрікова Г. Н., Закірова Г. С., Сидорук Н. Г., Терещенко Н. М. та ін. Аналізуючи літературу, можна зробити висновок, що самоосвіта — це систематична навчальна діяльність, побудована на самостійному вивченні якогось питання чи проблеми періодичними консультаціями у фахівця чи без нього. Ефективність самоосвіти залежить від інтелектуального розвитку, від настанов на начальну діяльність, від ставлення до знань, від вольових та інших якостей. Практика показує, що в процесі самоосвіти учні мають утруднення, які помітно знижують інтенсивність самоосвітньої роботи, ведуть до згасання інтересу до неї. Ці утруднення пов’язані з відсутністю в школярів умінь та навичок самостійної розумової праці, невмінням систематизувати отриману інформацію та співвідносити її зі своїми прогалинами в знаннях основ наук. Тому досить висока результативність самоосвіти практично неможлива без уміння навчати себе.

Психологією і педагогікою встановлено, шо є тільки один шлях здобуття знань — це розумова і фізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вона організована і якими засобами здійснюється, залежить обсяг і якість знань, умінь і навичок, яких учні набувають у процесі цієї діяльності. З цього випливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами, розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів до процесу, який вимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечує оволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А саме через досвід відбувається засвоєння.

Організація такого навчального процесу має принципові риси:

-педагогічне керівництво самовихованням і самоосвітою особистості стає пріоритетом в організації навчально-виховного процесу;

-акцент переноситься з викладання на учіння;

-використовується не тільки пізнавальна, а й морально-вольова мотивація діяльності учня;

-активізується й стимулюється процес усвідомлення учіння, суб’єкт виходить у рефлексивну позицію;

-центр ваги педагогічного процесу переноситься в бік формування способів розумових дій;

- систематично й послідовно формуються загальнонавчальні знання, вміння й навички.

Головна мета вирішення проблеми підготовки школярів до самоосвіти та саморозвитку, полягає не в простому залученні учнів до оволодіння широкими додатковими знаннями з різноманітних джерел, а в тому, щоб показати шляхи вдосконалення цих знань, навчити дітей бачити можливості взаємодії між освітою та самоосвітою, навчанням та самонавчанням, виховати в них зацікавленість цими формами пізнавальної діяльності, сформувати в школярів здатність само-стійно організовувати та регулювати цю діяльність, розвивати власні здібності на основі тих знань, що здобули самостійно.

Люди по-різному оволодівають знаннями та вміннями. Розуміння цього приводить нас до ідеї індивідуалізації та диференціації, особистісного підходу в навчанні. Саме успіх у будь-якій діяльності сприяє формуванню бажання продовжити її. Часто учні мають сумнів щодо своїх можливостей, особливо коли є розрив чи проблеми в навчальному процесі.

Щоб забезпечити процес формування компетентностей самоосвіти та саморозвитку, потрібно створити відповідні умови:


  • перейти від навчання як функції запам’ятовування до навчання як процесу розумового розвитку, що дозволяє творчо використовувати засвоєне;

  • стимулювати навчально-пізнавальну активність учнів, створюючи умови для активного самостійного пошуку знань;

  • вдосконалювати загальнонавчальні вміння та навички;

  • вчити вмінням здійснювати цілепокладання, організовувати свою діяльність, вести самоконтроль за виконанням та вносити необхідні корективи, критично оцінювати результати діяльності.

Психолого-педагогічна діагностика кожного учасника навчально-виховного процесу дозволяє здійснити повноцінний аналіз та передбачення (прогнозування) перебігу, формування та розвитку самоосвітніх умінь та умінь саморозвитку учнів, сприяє створенню ситуацій успішної діяльності для кожної особистості. Тому високопрофесійний педагог повинен володіти технологіями діагностики та аналізу динаміки зростання самоосвітніх умінь та умінь саморозвитку учнів. Комплексна діагностика сприяє вивченню тих чинників, які найбільш впливають на формування мотивації самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти, самореалізації; постійне ж відстеження цих чинників надає педагогу можливість супроводжувати самоосвітню діяльність учнів та їх саморозвиток, постійно створювати умови для успішної самореалізації кожного школяра.

Формування і розвиток загальнонавчальних умінь в учнів відбувається на уроках, де учні отримують допомогу вчителя у вигляді пам’яток, алгоритмів, які дозволяють ефективно виконувати певні завдання і сприяють розвитку відповідних умінь.

Методи дослідницьких проектів стимулюють пізнавальні потреби учнів, самостійність у прийнятті рішення. Вибір тематики проводиться відповідно до навчального плану починаючи з 6 класу. Виконуються вони як індивідуально, так і в групах. Перед учнями ставиться проблема, яку вони не тільки розв’язують, а і щодо розв’язання якої створюють свої проекти. Прикладом є веб-сайт «Екологічна освіта учнів», який пропагує серед школярів необхідність захисту природи.

Для розвитку практичних навичок мислення використовується прийом «вільного письма», який допомагає учням співставляти свої знання з отриманими на уроці. Прийом «Айсбергу» — для уміння протиставляти ідеї, обробляти та створювати власні, «Кубування» — для ефективного перетворювання інформації на важливі ідеї, які потім можна втілювати в практику.

З урахуванням отриманих у процесі моніторингу даних створюються програми, розраховані на певний рівень досягнень, можливостей, інтересів, потреб учнів даного класу. Стимулюється самоосвітня діяльність учнів під час вивчення нової навчальної теми через створення різноманітного інструментарію: структурно-логічних путівників з теми, програм самовдосконалення знань, різнорівневих завдань, корекційних програм для тих, хто хоче підвищити рівень навчальних досягнень з конкретної теми. Значну роль у формуванні самоосвітньої компетентності відіграє курс за вибором «Рідний край: Херсонщина», розроблений з метою залучення учнів до вивчення рідного краю, його природи, культури, історії, літератури. Підготовка до цих занять стимулює пошук відповідних додаткових джерел, творче їх опрацювання та використання.

Така взаємодія з учнями сприяє формуванню мотивації до самоосвіти та саморозвитку, адже учні переконуються в тому, що їх робота має практичне значення для них і цікава та корисна й іншим.


Позитивні зрушення, які помічені за результатами моніторингу, свідчать про зростання мотивації до вивчення географії , вдосконалення загальнонавчальних умінь та навичок школярів, підвищення рівня навчальних досягнень учнів з предмета , розвиток їх розумових здібностей, уміння запам’ятовувати навчальний матеріал тощо. Спостереження за діяльністю учнів на уроках показало, що вони стали більш активно брати участь в обговоренні проблем, більш вільно спілкуються, дослухаючись до думки інших тощо.

Список літератури:



  1. Аналітико-прогностичний супровід формування самоосвітньої компетентності учнів /Уклад.: Бухлова Н. В., Черніковва Л. Г.—Донецьк: ОІППО, 2003.

  2. Андрєєва В. М., Науменко Є. І. Інновації на уроках географії, - .Вид.група «Основа», 2007. – 160 с.

  3. Андреев В. А. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности,— Казань, 1988.

  4. Баранов А. О возможности использования средств MS Office в обучении географии // География в школе. – 2003. - №7. – С.64-65.

  5. Ільїнський А.М. Використання інформаційних технологій на уроках географії // Географія. – 2004. - №23. – С.15-16.

  6. Мережа Інтернет.

  7. Національна доктрина розвитку освіти / Указ Президента України № 347 / 2002,— К., 2002.

  8. Ротаєнко П. Комп’ютер у навчанні географії // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шкільний світ). – 2003. - №12. – С.7-9.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал