Формула успіху мо учителів суспільно-гуманітарного циклу Професійна, творча, компетентна адміністрація, “ плюс “



Сторінка2/3
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.63 Mb.
1   2   3

Навчальна: Поглибити знання учнів про іменник як частину мови, його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль; збагачувати словниковий запас учнів.

Розвивальна: розвивати вміння аналізувати матеріал, працювати з опорною схемою.

Виховна: виховувати інтерес до матеріальної культури українського народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: урок-екскурсія до української світлиці.

Між предметні зв’язки: українська література (О. Довженко «Зачарована Десна», ЛРК Н.Баклай)

Матеріали та обладнання: підручник, зошит, опорна схема, роздатковий матеріал.
Хід уроку

Епіграфом до нашого уроку будуть слова Д. Білоуса.

Який співець, поет, який письменник

Уперше слово вигадав – іменник?

Іменник! Він узяв на плечі

Велике діло – називати речі…


І. Організаційний момент.

1. Привітання. Добрий день, діти.

2. Емоційний стан. Перед вами лежать невеликі малюночки. Давайте визначимо, з яким настроєм ви прийшли сьогодні на урок. Сонечко – веселий, хмаринка з дощиком – сумний, якщо вам важко визначитися, то оберіть сонечко, яке сховалося за хмаринку. А потім в кінці уроку порівняємо, чи змінився настрій під час роботи на уроці. Вибрали, то відкладіть у бік. А зараз погляньте на свого сусіда по парті , посміхніться йому і побажайте удачі на уроці.

Наш урок я хочу розпочати віршем Наталії Баклай «Світлиця».

Вибілю хатину, вимию віконця.

Випрошу в бабусі давні образи.

Рушники розвішу квітами до сонця

Й запрошу в світлицю – світлу від краси.

На Різдвяні свята занесу калину,

На святки клечані – клечання з роси.

Хай в світлиці буде видно всю Вкраїну,

Хай у ній лунають друзів голоси.

За столом широким буде що згадати:

Про поганців змовчимо – славних пом’янем.

Тож нехай довіку в ній святиться Мати,

Й коровай високий, той що Хлібом звем.

Хай щебечуть діти у новій світлиці,

Хай в ній завжди буде тісно від гостей.

Будь, моя світлице, щедра на гостинці,

Будь, моя світлице, світла від людей.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Отже, я запрошую вас до нашої світлиці, де живе чудова родина. А яка саме, ми дізнаємося, розгадавши кросворд.



1

і










2

м










3

е










4

н










5

н










6

и










7

к























1. У хаті, як у …(вінку).

2. На печі гаряче, а на лавці тісно, на лежанці пече, а на полу … (смішно).

3. Люди добрі, хата .. (тепла).

4. Не відчиняй двері, як не … (знаєш) кому.

5. Бабусі допомагає … (онука).

6. … (Дивна) річ, що в хаті піч.

7. Моя хата … (скраю).

Ми з вами завітали у світлицю, де живе родина Іменників. Кожна родина має властиві тільки їй звичаї і традиції, живе за своїми законами. Так і родина Іменників має своє лексичне значення, свої морфологічні ознаки, форми змінювання та словотворчі засоби. Жодну іншу родину не можна сплутати з цією. Давайте почнемо знайомство з мешканцями нашої світлиці.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

У світлиці в Іменників усюди є таблички з назвами. І всі, хто заходив до них у гості, запитували «Хто? Що?». Чому , як ви думаєте, саме такі питання ставили гості? (Учні формулюють правило – визначення іменника).

Епіграфом до нашого уроку будуть слова Д. Білоуса.

Який співець, поет, який письменник

Уперше слово вигадав – іменник?

Іменник! Він узяв на плечі

Велике діло – називати речі…

Тема нашого уроку «Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль». Записуємо сьогоднішню дату, класна робота та тему у зошити.

Девіз: Працюй і не зважай на втому,

І не чекай, що зробить хтось.

А як зробив, то щоб нікому

Переблять не довелось.

Сьогодні ми не просто учні, а гості родини Іменників. А ідучи до людей, ми повинні про них

ЗНАТИ – яка частина мови називається іменником;

Які морфологічні ознаки має іменник;

Яку роль виконує у реченні.

Уміти - знаходити іменники у реченнях і текстах;

Визначати морфологічні ознаки;

З’ясовувати роль у реченні.

Цінувати – красу українського слова;

Матеріальну культуру українців;

Батьківську хату.

ІV. Вивчення нового матеріалу.



  1. Пояснення вчителя з використанням опорної схеми.

Випередити іменник у кількості слів неспроможна жодна частина мови. В 11-томному «Словнику української мови» нараховується 135 тисяч слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше. І тільки завдяки граматичній дисциплінованості у родині завжди панує лад і спокій.

Іменники поділяються на власні та загальні. Загальні іменники називають усі предмети певного роду, а власні використовуються для того, щоб виділити з ряду предметів певного роду якийсь один предмет. Назвіть іменники власні назви, зображені на схемі. Молодці! А тепер – іменники загальні назви.

Всі члени родини знають, що власні назви пишуться з великої букви, а загальні – з маленької. До назв істот належать іменники, які відповідають на питання … (хто?), до неістот …(що?). На схемі зображено істоти - …. (господар і господиня), неістоти …. (піч, віник, рушник).

Ви знаєте, що кожному іменнику властивий граматичний рід. Щоб дізнатися, до якого роду належить іменник, треба додати до них займенники: він, мій; вона, моя; воно, моє. У назвах людей і тварин за допомогою роду розрізняється стать і вік істот: господар - господиня, хлопець – дівчина. У назвах неістот рід не має реального значення, бо ми не можемо пояснити, чому одні іменники належать до певного роду : понеділок, рушник, віник, вікно.

Крім жіночого, чоловічого та середнього роду, іменники можуть належати до спільного роду: бідолаха, нероба, сирота, лівша. У реченні вони виступають то як іменники чоловічого, то як жіночого роду. Назвіть одним словом:

Хто цурається фізичної праці? Хто любить багато говорити? Як називають вередливу людину? Як назвати неслухняну дитину? (нероба, базіка, вереда, непосида).

А тепер назвіть іменники чоловічого, жіночого та середнього роду, дивлячись на схему.


  1. Робота з текстом вправи. Діти поділяються на групи по 4 учнів: перша група – підкреслює у тексті іменники власні назви, друга – загальні назви, третя – назви істот, п’ята – назви неістот і т.д.

«Хто й коли збудував нашу хату, які майстри – невідомо. Здавалось нам, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата. Одне, що не подобалось в ній, і то не нам, а матері, - вікна повростали в землю і не було замків. У ній ніщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись, - можна? Милості просимо! Мати жалілася на тісноту, ну, нам, малим, простору й краси вистачало, а ще коли глянуть у віконце, так видно й соняшник, і груші, й небо. А на білій стіні під Богами, аж до мисника, висіло багато гарних картин – Почаївська лавра, Київська лавра, вид Ново-Афонського, Симоно-Кананитського монастиря поблизу города Сухума на Кавказі. Над лаврами трималися в повітрі Божі Матері з рушниками і білі ангели, як гусаки крилаті» О. Довженко «Зачарована Десна».



  1. Пояснення вчителя.

Іменники – товариський народ. Вони залюбки спілкуються з іншими частинами мови і можуть змінюватися. Змінюються іменники за відмінками і числами.

В українській мові іменники можуть вживатися в однині і в множині. Є іменники, які вживаються тільки в однині, або тільки в множині. Наведіть приклади.

Іменники, пов’язуючись у реченні з іншими словами, змінюються за відмінками. В українській мові є сім відмінків.


  1. «Плутанка» . на половині листа написані відмінки і питання до них, які переплуталися, коли господиня прибирала в кімнаті. Чи можна це виправити? Ви допоможете? Що для цього потрібно?

Називний кого? Чого? Називний хто? Що?

Давальний хто? Що? Родовий кого? Чого?

Родовий кому? Чому? Давальний кого? Чого?

Знахідний кого? Що? Знахідний на кому? На чому?

Орудний ким? Чим? Місцевий на кому? на чому?

Кличний (при звертанні) Кличний відмінок (при звертанні)

Місцевий ким? Чим?

Молодці, справилися із завданням.

Називний є одночасно початковою формою іменника. Називається він прямим, усі інші – непрямими. Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменників, місцевий – завжди з прийменником. Усі інші відмінки можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.


  1. Виберіть, будь ласка, кожен собі слово до вподоби із предметів хатнього вжитку або мешканців і провідміняйте за відмінками.




  1. Робота з деформованим текстом. (усно) Прочитати, розкриваючи дужки. З’ясувати відмінки іменників, виділити закінчення.

Ти стежив за (мати), як вона ступає по (підлога), як осміхається, як тримає вже посічену сивиною (голова). Навіть тоді, коли не мали ніякого (діло), руки (мати) не залишалися в абсолютному (спокій), вони легенько ворушились, як ворушаться під (вода) стебла водяних (лілії) від ледь чутної (течія).

І невсипно працювали. Жодної (хвилька) не відаючи (відпочинок), руки (мати) знаходили (робота). Вони владарювали на (припічок), в (піч), на (комин), на (мисник). Так багато в (життя) переробивши, вони не зупинялись, не могли зупинитись, а постійно священнодіяли.




  1. Робота з підручником. Зараз поділимося на групи (осінні, весняні, літні, зимові іменинники).

І група - Вправа 237 виписати іменники, що можуть означати осіб і чоловічої і жіночої статі.

ІІ група - Вправа 241 виписати іменники спільного роду.

ІІІ група - Вправа 253 виписати із кожного речення по одному іменнику і з’ясувати відмінок.

ІV група - Вправа 255 подані в дужках іменники поставити у формі кличного відмінка.




  1. Слово вчителя.Є ряд іменників, які не відмінюються. Це слова іншомовного походження, жіночі прізвища на приголосний та на -о. А також абревіатури (складноскорочені слова). Такі іменники називаються незмінюваними.

Поєднуючись з іншими частинами мови, іменники утворюють словосполучення. У словосполученнях вони можуть бути і головним, і залежним словом. У реченні іменник може бути будь-яким членом речення. (пишу на дошці)

Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб і сіль на вишитому рушнику – то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню.


  1. Творче завдання

За поданим початком скласти невеликий твір (5-6 речень) про свою рідну домівку, використовуючи іменники різного роду, назви істот і неістот, власні й загальні.

Хато моя, рідна батьківська хато! Ти випливаєш із туманної далечі минулих літ і стоїш переді мною білим видивом, немов хмарина серед буйного цвітіння вишень.

Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою і материнською ласкою віє від тебе, рідна хато!

З батьківської хати розпочинається пізнання світу.

Хато моя, рідна батьківська хато!
V. Підсумок уроку.

1. А тепер давайте підведемо підсумок нашої роботи: попрацюємо з узагальнюючою схемою.

Отже, сьогодні на уроці ми з’ясували, що ….

Повернемося трішки назад і перевіримо, чи виконали ми завдання, яке ставили собі на початку уроку? Що ми знаємо? Вміємо? Цінуємо?

2. Метод «Мікрофон» - незакінчені речення

Іменник – це…

За родами іменники поділяються на …

Іменники за числами можуть вживатися…

Іменники змінюються за…

3. Скажіть, будь ласка, у класі є такі учні, які на початку уроку сумували, а зараз настрій покращився? А навпаки? Як ви думаєте, в чому причина?

4. Заключне слово вчителя.

Ось і уроку кінець,

Хто працював, той молодець!

Так, урок наш скінчився,

Кожен, мабуть, дуже втомився,

Бо ж працював сумлінно,

Щоб отримать за тему «відмінно».

Давайте подякуємо гостинним господарям і скажемо до побачення, до наступних зустрічей.

VІ. Домашнє завдання.

Конспект уроку української літератури в 9 класі.

Підготувала вчитель Панасейко І. А.
Тема. Тарас Шевченко – художник.

Мета. Ознайомити учнів з долею Шевченка-художника, його мистецькою спадщиною; розвивати у школярів інтерес до творів мистецтва, навички характеристики мистецьких творів, вміння порівнювати й узагальнювати; виховувати чесність, доброзичливість, гуманне ставлення.

Обладнання. Портрет Шевченка, мультимедійна презентація «Галерея художніх полотен Шевченка»

Тип уроку. Урок-екскурсія по галереї художніх полотен Шевченка.

Словникова робота. Сепія – натуральна або синтетична коричнева фарба; малюнок, виконаний такою фарбою; фотографія коричневого кольору.

Гравюра – малюнок, нанесений на поверхню твердих металів за допомогою спеціальних інструментів або хімічних речовин.

Офорт – гравюра (малюнок) на міді або цинку, протравлений кислотами.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний на папері олівцем, пером, пензлем.

Перо і пензель – дві великі долі,

Які навіки у одній злились.

М. Лева.
Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Історії світової культури відомі приклади, коли в одному митцеві щасливо поєднується поетичне і художнє обдаровання. До таких феноменів належить Тарас Шевченко. Ми добре знаємо його як геніального поета, талановитого прозаїка і драматурга, але часто забуваємо, що він – видатний, по-справжньому народний і національний художник-живописець, майстер рисунка, акварелі й сепії. Художня спадщина Т. Шевченка – це яскрава сторінка в історії української і світової культури. з-під його пензля, олівця, граверського штихеля та офортної голки вийшли змістовні, реалістичні, викінчені твори, пронизані думкою про красу світу і людини. В кожному його мазку, в кожному штрисі – прагнення до гармонії, заклик до боротьби за кращу долю людей. Тож перегорнемо цю сторінку і ознайомимося з його творами в образотворчому мистецтві.



ІІІ Актуалізація опорних знань.

Прослухаємо відомості про Шевченка-художника.

Художній хист прокинувся у Тараса Григоровича дуже рано – ще в дитинстві. Цей талант привів його до Академії мистецтв, рятував у найтяжчі хвилини життя од відчаю і розпуки.

Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна – близько 1200 робіт (олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків). Сама вже кількість цих творів свідчить, що малярству Шевченко приділяв велику увагу. Однак за життя поета жоден його сучасник не мав повного уявлення про Шевченка як художника.

Завдяки допомозі видатних діячів української і російської культур Карла Брюллова, В. Жуковського, О. Г. Венеціанова, В. І. Григоровича, Є П. Гребінки Тарас здобув довгоочікувану волю. Та вона була «гола»: Тарас не мав ніяких засобів до існування. На допомогу знов прийшли друзі. Вони оточили його піклуванням, підтримали матеріально, подбали про те, щоб він навчався в Академії.

Незабаром Шевченко став улюбленим учнем Карла Брюллова. Юнак постійно користувався його бібліотекою, майстернею, деякий час мешкав там. Весною 1839 року за успіхи з рисунка Тарас був нагороджений Радою Академії срібною медаллю другого ступеня. 1840 року за першу живописну спробу – картину «Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці» (не збереглася) Шевченко був удруге нагороджений срібною медаллю, а за картину «Циганка-ворожка» - втретє.

Звання академіка гравюри, яке Т. Г. Шевченку було присвоєно у вересні 1860 року, засвідчувало його велику роль у розвитку українського мистецтва. Сам Шевченко не побачив його. Хоча приятель Т. Г. Шевченка, художник І. Сошенко, зазначив: «А все-таки я стою на своєму: що якби він (Шевченко) покинув писати свої вірші, то був би ще більшим живописцем, як поетом». Проте на похороні ніхто не згадав про Тараса Григоровича як художника. Які ж причини цього?

Слухаючи розповіді учителя та однокласників, подумайте над питанням: Шевченко: хто він у більшій мірі – поет чи художник?



ІV Сприйняття нового матеріалу

Відомо, що поезія й живопис тісно пов’язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що «Малярство – це німа дія, а поезія – промовисте малярство».

Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета не було поодиноким випадком. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким затісно в межах одного виду мистецтва.


  • Кого ви можете назвати з цих багатогранних особистостей? (Вергілій, Данте, Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Й-В. ґете, В. Гюго, В. Жуковський, О. Пушкін, М. Лермонтов, П, Тичина).

Учитель. У перші березневі дні ми знову згадуємо ім’я великого генія словесності, талановитого художника Тараса Шевченка. Талант приходить у світ, щоб допомагати людям у пізнанні дійсності. І Тарас Шевченко допомагав вогненним словом, яскравими фарбами, рішучими вчинками.

Датський критик Георг Брандес говорив, що «треба володіти мужністю, щоб мати талант». Своє життя Шевченко віддав сміливий боротьбі проти існуючого безперервного кріпацького життя своїх земляків, проти несправедливої долі України, яку бажав бачити вільною, квітучою.

Творчість великих художників, а до таких і належить Тарас Григорович, – це завжди прекрасний сад з квітами й реп’яхами, а не красивий парк із утрамбованими доріжками. Важко сходив Тарас Григорович до вершин малювання. На сьогодні налічується 1200 творів Шевченка-художника: живописця, рисувальника, гравера. Картини митця безперечно доводять, що й у надзвичайно тяжкі роки кріпацтва, заслання, незважаючи на заборони, він не припиняв працювати як художник, а в окремих жанрових композиціях досяг такого високого рівня, якого ще не знало тогочасне російське й українське образотворче мистецтво.

Учитель. Портретна палітра Шевченка досить колоритна, проте чи не найяскравіше почуття, переживання митця передають автопортрети художника.

Хтось може запитати: «Чому Шевченко так часто малював себе?» Справді, часто. Більше 30 портретів у різних техніках: олійному живописі, акварелі, малюнку, офорті. Хіба що Рембрант малював себе частіше.

Більшість автопортретів Тарас Григорович Шевченко виконав у переломні моменти свого життя. Розглядаючи ці картини, ми можемо розкрити для себе душевний стан Шевченка-художника.

Кілька автопортретів Т. Шевченка до нас не дійшло, вони відомі лише з листування художника або спогадів його сучасників. Багато автопортретних начерків, серйозних, усміхнених, шаржованих, розкидано на полях рукописів художніх і малярських творів, їх знаходять навіть на малюнках інших художників.

Дослідниця мистецької спадщини Т. Шевченка З. Тархан-Береза стверджує, що художник упродовж свого життя близько 60 автопортретів.

Вони охоплюють двадцять один рік життя поета (перший виконаний у 1840 р., а останній 1861 р.)

Шевченкові автопортрети – то наша святиня. Навіть страшно бодай на мить уявити, що ми не маємо цієї серії.

Наші уявлення про зовнішність, характер і світогляд Великого Кобзаря одразу б померкли, стали бідними, неповними. Шевченкових ликів, котрі постають із його автопортретів, розсуваючи часовий простір, щоб могли перейнятися його думами й стражданнями, його образ був би дещо іншим. Водночас ця серія є своєрідним психологічним самоаналізом, у якому художник передав свій настрій, думки, переживання за два десятиліття: від романтичного юнака, якого одухотворила воля, до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини. Л. Владич високо оцінює твори Т. Шевченка за мистецьке виконання серії власного образу.

Учень читає поезію Романа Лубківського «До автопортретів утрачених або невідомих»:

Якщо все повертає на круги своя,

Якщо в славу з неслави приходить ім’я,

А міста воскресають із праху румовищ,

А рукописи – з попелу, книги – зі сховищ.

З мерзлоти заполярної – вбиті поети, -

Повертайтесь Шевченкові автопортрети!

Той, дитячий, написаний вуглем на клуні,

Той, несмілий, зухвало дарований Дзюні,

Той, у Вільні розтерзаний Енгельгардтом,

Той, Сошенкові вручений з болісним жартом,

Той і той, що могли б заслужити медалі.

Той, настінний – він там в казематнім підвалі,

Той, - мов зойк з того світу, з розпуки страшної,

Що навряд чи потрапив до рук Рєпніної,

Той, фельдфебелем вкрадений і пропитий.

Той, доносом до допиту навхрест прибитий. –

Поверніться!

Смертельний скасовано вирок.

Поверніться. Подерті, затерті до дірок,

Із бундючних колекцій, комодів захланних,

Поверніться.

Постаньте перед людьми.

Тут Шевченко присутній. Присутні ми.

Ми – повітря Шевченкове. Простір і тло,

Де. Мов сонце, засвічується чоло.

Гасне маска посмертна. І меркнуть свічі.

І народ сам собі вдивляється в вічі!

Читання опису автопортрета Т. Шевченка 1840 року, виконане мистецтвознавцем Д. Степовиком.

Ось перший автопортрет Тарас Григоровича 1840 року. Шевченко тільки-но одужав після страшного тифу. І все ж, незважаючи на фізичну слабкість, молодого художника переповнює почуття довгожданої волі, яку Тарас нарешті одержав. Він ще не встиг звикнути до неї. Саме в той час Тарас пише братові Микиті, що й досі не може отямитися від того, як з брудного горища він, ніби на крилах, перелетів у чарівні зали Академії мистецтв. «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, велике щастя буть вольним чоловіком», - писав Тарас братові.

В автопортреті Шевченка ліричне поєднується з драматичним, замріяність – з тривогою, добросердечність – із сумом, бадьорість – з легкою втомою. Перед нами зосереджене обличчя молодої людини. Гарний, сповнений гідності й граціозності поворот голови до глядача. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя – все інше тане, ховається у напівпрозорих тінях. Чоло Шевченка яскраво освітлене, а очі сховані в тіні. Художник вдається до засобу, типового для малярства романтизму, - за допомогою світла й тіні підкреслити, виділити те, на що передусім має звертати увагу глядач. Може здатися дивним, що найпромовистіший елемент портрета, який художники намагаються всіляко виділити, «дзеркало душі» - очі – Шевченко навпаки затінює. Але придивіться уважніше. Погляд сповнений якогось невисловленого запитання. Замість замріяного споглядання. Яке так любили відтворювати у своїх портретах художники-романтики, у Ш

Читання фрагментів поезії Романа Лубківського «Найраніший автопортрет»

Це він чи образ молодої волі?

Яка різниця… В ризниці старій

Академічної церковці антресолі

Приставлено – майстерня! Возрадій,

Тарасе: несподівана майстерня

І – на короткий час! – твоє житло…

Тим часом розігралася містерія:

Безносу із косою занесло

До храму, де давно нема вже Бога,

Але Боги бідують молоді…

Поспівчувала вперше цій біді

(Почався рік – сама була убога…)

Очницями порожніми – в рецепт:


  • Ох, доктор Бланк і ця його латина!

Піду на перспективу, там респект,

А молодик підожде…

Я повинна

Прийти сюди за два десятки літ,

Коли ми постаріємо як слід,

І він, і я… О дивні примхи долі –

Ще заскриплять розсохлі антресолі

Під моїм кроком, і тоді… тоді…

…Підвівся. Лиця змучені, бліді.

Чоло юнацьке – також побіліле.

Гарячі очі пропікають світ –

На україну б, на Дніпро лети –

Як рідних серцю хочеться орбіт!

Сюртук накинув на плече.

Овал

Упевнено прокреслив на мольберті



(Овал – немов за спиною обвал;

Там крижана, жахна присутність смерті…)

Овал, але перейдено межу:

Із небуття – у новоріччя волі!

Прощайте, скрути долі – антресолі,

Він виривається із віражу!

Вчорашній раб на полотно нужденне

Обрушується. Молодості шквал!

«Кріпацтво, смерть – це все таке буденне;

Писатиму я свято – свято в мене…»

А свято не вміщається в овал!

Учитель. Найбільш продуктивним у творчості художника був період 1843-47 років. Саме тоді він найбільше писав портрети й автопортрети.

Автопортрет 1843 року, виконаний олівцем, не позбавлений романтизації, яка, на жаль, не здобуває розвитку в наступних роботах.

Сучасник так змальовує поета: «Обличчя його, на перший погляд, здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і промовистим світлом, такою свідомістю своєї гідності, що мимоволі привертали до себе увагу кожного. У його голосі була дивовижна м’якість, у ході і в усіх рухах – зосередженість. Одягався він не вишукано, але просто й чисто; вдома ж любив носити народне українське вбрання».

1845 рік. Збуджено-романтичне ставлення до життя змінилося в Шевченка тверезим, змужнілим розчаруванням. Художник збагнув, що милування зразками високого мистецтва в колах дворянської інтелігенції уживається з байдужістю до ближнього.

У собі самому Тарас бачить і темні глибини, і сяючі верховини. Часом хочеться йому «весь світ обійняти», а нерідко забагнеться «знову святеє поганить».

Проте вже портрет 1845 року свідчить, що пік розчарування, коли з’явилися і «Заповіт», і «Три літа», вже минув. Очі дивляться на нас лагідно, співчутливо, а все обличчя випромінює душевну м’якість. Мабуть, тоді він щиро повірив, що

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне…

Учитель. За півроку по прибутті до Орської фортеці. 11 грудня 1847-го, Шевченко писав А. Лизогубу про свій намір не коритися царській забороні. «Ви питаєте, чи покину я малювати. Рад я його покинути, так не можу, я страшно мучуся, бо мені заборонено писать і малювати. А ночі, ночі! господи, страшні та довгі!..та ще й у казармах». І тут же митець просить Лизогуба надіслати йому свій етюдничок з фарбами, чистий альбом і хоч би один пензлик.

Та вже тоді, в грудні 1847 року, ще до того, як він одержав од Лизогуба етюдник, пензлі, фарби, складаний ніж, олівці, папір (це сталося на початку березня 1848-го року), до того, як він «цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричі, цілуючи всяку фарбочку», Шевченко малював. Доказ цього – автопортрет, що його він надіслав Лизогубу з тим самим листом від 1 грудня 1847 року.

Поет у засланні. Про жорстоке ставлення російського царя до Шевченка свідчать аж чотири накладені на нього кари: заслання без терміну, заслання рядовим солдатом, заборона писати й малювати. Так синові України було одтято крила. Скільки невгамовного болю, докору на обличчі людини, засланої без слідства і суду за наказом царя невідомо на який час (може, й назавжди) в Оренбурзький корпус!

Прослухайте його опис.

Шевченко у солдатському мундирі – «хламид не поругання». На Миколаївській безкозирці номер роти, - в царській армії людей позначали цифрами.

Поет порівнював свою долю з долею однієї із найблискучіших зірок римської поезії – Публієм Овідієм, що, як і Шевченко, був висланий імператором Риму без суду і слідства в дикі місця теперішньої Румунії. Та його гнобителі не здогадалися заборонити своєму запеклому ворогові писати вірші…

Хоч народився Тарас у кріпацтві, але ніколи кріпаком не був, тому що в ньому жив козацький волелюбний дух. Пошлемось на авторитет Івана Тургенєва: «Широкоплечий, кремезний Шевченко являв собою суцільну постать козака… Почуття гідності у Шевченка дуже сильне… без нього, без віри у своє покликання він неминуче загинув би. Взагалі була то натура пристрасна, широка, здушена, але не зламана долею… поет і патріот».

Сумна усмішка ледь торкається вуст Шевченка, майже закритих вусами. Нащадок вільних козаків, він уперше в житті відпустив собі козацькі вуса…

Це широковідомий, багато разів відтворений автопортрет у солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці, на околиші якого напис: «3:Р» - в Орській фортеці Шевченко служив у 3-й роті 5-го батальйону Оренбурзького окремого корпусу.

Автопортрет невеликого розміру, навіть менший від поштової листівки – 12/9.8 см., виконаний олівцем. Одержавши його «під самий новий рік», Лизогуб писав Шевченкові 7 січня 1848 року: «Превелике Вам дяка і за лист і за Вас, тільки важко на Вас дивитись».

Можна зрозуміти Лизогуба: лише вісім місяців тому він бачив його, в Седневі, молодим, здоровим, сповненим сили.

А тепер перед ним був вусатий дядько, що вже помітно лисіє, з блідим, виснаженим недугами обличчям (з першого ж дня перебування в Орській фортеці Шевченко жорстоко страждав од ревматизму й цинги) і сповненими скорботи очима.

Учитель. 1851 року Шевченко бере участь у геологічній експедиції в гори Каратау. Довге заслання, якому немає кінці-краю. Обсіли хвороби. Тарас Григорович дуже постарів. Йому лише 37 років, а він на вигляд – мало не дід. Темна густа борода, білі плями високого чола, лисіюча голова, темні западини очей. Є щось жертовне в автопортреті 1851 року.

Та хоч як важко жилося Тарасові Григоровичу, він не втрачав вміння пожартувати, посмішити друзів. У геологічній експедиції не було цирульника, навіть ножиць. Довелося запустити бороду. Хтось пожартував, що вона робить його схожим на старообрядця. Тарасові Григоровичу сподобався жарт, він почав удавати з себе старообрядця, та так майстерно, що друзі сміялися досхочу. Хоч і розважала присутніх борода, повернувшись із експедиції, він з радістю поголився.

1850-1857 роки. Новопетрівске укріплення. Муштра, чіпляння ротного, поганий харч, моральна пригніченість – все це підточувало здоров’я поета-страдника, але не зламало його духовно, не зменшило потягу до творчості. 1853 року комендантом укріплення став І. Усков, який походив з роду запорозьких козаків. Він зробив цілий ряд послаблень, які істотно полегшували становище поета-вигнанця.

У своїх спогадах Усков описує зовнішність Тараса Григоровича, коли він мав 39 років: «На зріст був середній, кремезний, трохи вайлуватий, навіть незграбний. Обличчя відкрите, добродушне, високе чоло з великою лисиною, що надавало йому солідного вигляду; рухи неквапні, голос приємний, говорив чудово, плавно…»

1857 рік – нарешті довгоочікувана воля. Шевченко через Каспійське море прибуває в Астрахань, а потім у Нижній Новгород. Саме тут він пише один автопортрет, виконаний італійським і білим олівцем.

З полотна постає людина, виснажена важким засланням, хвора, постаріла, але у всьому вигляді відчувається кипуча енергія, прагнення боротьби. Автопортрет був подарований щирому другові Тараса – актору Михайлу Щепкіну.

Повернення Шевченка до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. Оповитий ореолом борця-мученика, поет викликав, особливо у молоді, велике захоплення. «Його знали й любили, - пригадує сучасник. – Всі старалися висловити йому свою прихильність і любов. Шевченко у той час був у Петербурзі найпопулярнішою особою».

Тарас Григорович багато працював. У незручній квартирі з одним вікном, столиком і двома простими стільцями він ґрунтовно займався гравіруванням (нанесення малюнка на поверхню твердих матеріалів).

Десятирічне ув’язнення підірвало здоров’я митця. У 43 роки Шевченко схожий на шістдесятирічного дідуся. Та духом поет став незламним, загартувавшись у горнилі страждань: Шевченко сміливо розпочинав усе нові бої з носіями неправди. Що живило музу в ті чотири останні роки життя?

Муза поета – це не лише муза помсти, а й муза печалі, це постійне самовипробування ліричного героя в горнилі соціальної ненависті й роздумів про призначення людини на землі.

Учитель. Митець в останні роки свого життя особливу увагу звертав на відтворення власного графічного і живописного образу. З 1857 по 1861 рік він написав одинадцять автопортретів. Розгляньте їх і послухайте вірш про портрет 1858 року.

Учень читає вірш «Каторжний портрет» Р. Лубківського:

«Недобитий кобзар» - і «епоха Відродження»…

Парадокси століття. Країни. Життя.

Після любої каторги – знову народження.

Прилиттям напівмертвим – з хреста здійняття.

Залишилась Голгофа забутими фортами,

І казарменним смородом, слізьми тихцем,

Почалася епоха – не міськими ком фортами.

Не офортами (потім!). лише олівцем!..

По державі безмежній

Безпаспортним жителем

Він возноситься вгору з надволзьких низин.

Він додому вертається вседержителем –

Бог-отець для народу, Бог-дух і Бог-син.

Майстровий планетарний.

Людина відродження,

Він запустить незримого маховика,

Розпочнеться повільне і радісне сходження

Із мерзлоти-мерзлотності льодовика…

Та не богом во мтсі він ітиме палатами –

Бородатим і ясним на вид кобзарем…

Він палатиме болем, і гнівом палатиме,

І суворо возвиситься над царем.

Учитель. Популярний автопортрет Т. Шевченка (у шапці і кожусі) 1860 року. Проаналізуймо його, скориставшись описом, виконаним мистецтвознавцем Л. Владичем.

Виступ учня.

«Автопортрет (у шапці і кожусі) 1860 року вражає глибиною, цілісністю характеристики, і недарма набув такої популярності. Характерно, що К. Ф. Юнге та інші мемуаристи, котрі близько знали Т. Шевченка, вважали цей автопортрет найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень митця. Та й він, мабуть, надав цьому портретові особливого значення: не випадково ж, опріч підпису і дати, подав ще й велику монограму з узятих в кільце літер Т і Ш, нанесену на дошку енергійним розчерком. Вона надає композиції довершеності і своєрідної монументальності.

Перед нами портрет людини, яка пройшла великий життєвий шлях. Спокоєм і мудрістю світиться проникливий погляд глибоких, вологих, ніби пройнятих сльозою очей. (Шевченко майстерно передавав в офорті блиск очей). Штрихування вкриває цього разу не тільки тло навколо голови, а й усе зображення, перегукуючись з енергійним штрихом, яким виконано смушкову шапку і комір кожуха, і надаючи автопортретові суворості.

В останні роки в Петербурзі Т. Шевченко писав і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три – автопортрети. На всіх них помітний вплив Рембрандта.

З. Тархан-Береза, вивчаючи автопортрет (У шапці і кожусі) 1860 року, пише: «Усе життя обидві музи багатогранного генія розвивалися паралельно, доповнюючи одна одну. І остання пісня Шевченка-поета обірвалася разом з останньою піснею Шевченка-художника «Чи не покинуть нам, небого…»

Читання поезії Р. Лубківського із його другого циклу «Шевченкові автопортрети»:

Автопортрет

Фотограф піддобрився: хоч мастак

Отой Деньєр (і шапку, і кожуха –

Все вдав гаразд!), але не так, не так

Побачив очі. Очі… біль і скруха –

Чи ж я такий насправді? Мабуть. Жаль.

Сьогодні чотирнадцяте, фехраль…

На Україну! Що до неї кличе

Тебе, старий і сивий чоловіче? –

Пора ладнати воза і тягти

До пристані, яку нагледів ти

На канівському березі. Мужиче

Єство зраділо. Думи ожили,

Окроплені свяченою водою

Дніпровою… колисонько… коли…

Гарячою і щедрою сльозою

Умиєшся, Тарасе, ще не раз

За рік, що розпочався так убого.

А поки що в дорогу. Слушний час!

Стривай, що більш важливіше: цей офорт

З деньєрівського фото, пружна сіть

Штриха, потужний світляний акорд,

Яким заграла на обличчі мідь,

Чи цей порядок, що переходить злам

На тильнім боці відбитка-портрета?

Остання воля. Заповіт поета.

Не впевнений у всьому ще він сам…

Так ніч минає. Ніч пливе, мов Лета.

О, перекинь зображення! А там

Вузенька чиста смужка на папері,

Як лиштва сяйва – відчиняйте двері

Й вікно – в надію, у життя вікно!

…П’ятнадцяте. Фехраль…

Отак воно

Дійте, що там, у домоньку, під гаєм,

На березі Дніпрової води,

Здіймем хомут журби, хомут біди.

Туди! І нам воздається за труди…

…І веселенько заспіваєм…

Учитель. Глибока туга в очах, життєва мудрість у вигляді – це олійний автопортрет 1861 року.

Сучасник так змальовує поета: «Він середнього зросту, широкоплечий і взагалі кремезної, міцної будови. …риси обличчя свідчили про відвагу, очі блищали енергією». Це портрет зовнішній.

А внутрішній? Біограф поета Василь Маслій пише: «За складом характеру і розуму Тарас Шевченко був щирий українець… Відмітними рисами його вдачі були надзвичайна доброта і лагідність, навіть ніжність, дивовижна правдивість і прямота, що доходила до різкості, безкорисливість і самовідданість… Доброта його не знала меж. Завжди поспішав на допомогу, ділився останнім, його надзвичайна безкорисливість і непрактичність спричинялися до того, що він майже завжди був у нестатках. Помер він таким же бідняком, як народився».

Учитель. В образотворчій спадщині Шевченка велике місце посідає портрет. У центрі малюнків – людина, її духовний світ, характер. Митця хвилює поєднання зовнішньої і внутрішньої краси людини.

Шевченко за своє недовге життя встиг створити чимало портретів. Малював друзів, інколи випадкових, але чимось привабливих знайомих. Якось намалював чоловіка, який за портрет подарував йому оксамитові чоботи. Нерідко гроші за портрети були чи не єдиним заробітком митця. Траплялося, й борги віддавав кредиторам портретами.

Шевченко-художник наслідував і розвивав кращі традиції таких майстрів портрета, як Боровиковський, Кіпренський, Тропінін, Рембрант. Тарас Шевченко твердо засвоїв настанови К. Брюлова щодо уміння малювати: олівець завжди повинен йти за думкою художника.

Композиційне вирішення графічних портретів не відзначається широким розмаїттям: здебільшого це поясні чи погрудні зображення, повернені фронтально або на три чверті до глядача, де основну увагу зосереджено на обличчі й особливо очах – «вікнах душі» портретової моделі. Серед зображених – переважно особи, з якими Кобзар спілкувався або яких добре знав.

Учитель. Ви, друзі, дізнались, що Т. Шевченко, крім автопортретів, створив цілий ряд портретів письменників, художників, просто знайомих; під час перебування в Україні написав цілий цикл живописних портретів української дворянської інтелігенції. До них належать жіночі портрети і серед них – «Портрет Ганни Закревської». Послухайте його історію.

Виступ учня.

З портрета на нас дивиться вродлива жінка великими темно-голубими очима. А в них і срібляста поволока, і лукавинка. Коли довго дивишся в її очі, то вони здаються живими і навіть випромінюють тепло. Западає в душу погляд, смуток і потаємний душевний біль в очах красуні, в куточках затиснутих губ. Від цього стає чомусь неспокійно і тривожно. Вираз обличчя відзначається загадковістю. Соромлива, ледь вловима усмішка блукає на ньому.

Т. Шевченко знайшов такі тонкі відтінки і переходи тонів, які допомогли йому не лише змалювати красу Ганни Закревської, а й показати її вдачу і настрій.

Все це сплавлюється в сповнений високої поетичності образ, в якому чарівність жінки та її внутрішня змістовність не переплітаються.

Промине п’ять років – і в далекому Кос-Аралі засяють Шевченкові, наче зорі, променисті мрійні великі здивовані очі Ганнусі, защемить-затужить серце і з’явиться найпроникливіший ліричний вірш з присвятою «Г. З.» («Немає гірше, як в неволі»). Згадаються йому рідні місця, дорогі серцю люди. І серед них – та єдина (як доводить Марієтта Шагінян), його доля, його мрія, його незабудка, до якої він звертається щиро і задушевно:

Ніколи


Ти на здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Учитель. З найперших художніх полотен Шевченка бере витоки глобальна тема, що стане основною для нього упродовж життя. Це тема України, її минулого, сучасного і вимріяного майбутнього у згорьованих та замучених серцях простого люду.

Зупинимось на картині «Смерть Б. Хмельницького».

У просторій світлиці – козаки. У глибині на ліжку сидить знесилений смертельним недугом Б. Хмельницький. Відчуваючи близький подих смерті, Хмельницький відповідно до рішення козацької Ради передає своєму синові Юркові, що схилився перед батьком навколішки, булаву – ознаку й символ гетьманської влади. Праворуч від гетьмана, ближче до глядача, у кріслі з високою спинкою, задумливо поскубує броду боярин – представник московського царя. Ліворуч біля столу – представник духовенства. У центрі малюнка, на передньому плані згорьовані запорожці схиляють у скорботі перед улюбленим ватажком бойове знамено. У глибині, на тлі світлого прямокутника відчинених дверей, - силуети козаків, що йдуть прощатися зі своїм гетьманом. Зміст і деталі зображеного досить точно відповідають описам події, викладених у сучасній Шевченковій літературі, а також у народній думі про смерть Б. Хмельницького.

Учитель. Цю ж тему Шевченко розвиває і далі. Під час подорожі Україною Шевченко задумав серію “Живописна Україна” – альбом офортів, до якого він тоді ж таки робив етюди з натури та ескізи.

Про створення його він писав так:

«Нарисую види, які є на Україні, чи то історією, чи то красотою прикметні, вдруге – як теперішній народ живе, втретє – як він колись жив і що виробляв» ( з листа до О. Бодянського)

А в листі до П. Гессе від 1 жовтня 1844 року читаємо: «Мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле – и тога бы она мне казалась краше Швейцарии и всех Италий… Я, как член ее великого семейства, служу ей ежели не на существенную пользу. То, по крайней мере, на славу имени Украины. Обладая искусством в живописи, предпринял я издание, названое мною «Живописная Украина».

Митець тоді хотів увічнити рідний край у малюнках, показати світові красу, незвичайну історію, оригінальні звичаї. Для цього він звертається не до живопису, а до графіки, зокрема до гравюри, якій найменше приділяв уваги в академії мистецтв.

Учитель. Шевченко вважав гравюру найдемократичнішим видом мистецтва, доступним народові, адже з однієї гравірувальної дошки можна зробити до 100 відбитків. «Живописну Україну Шевченко задумав видати технікою офорту. Розкриваючи задум серії, в одному з листів до Бодянського він писав: «Я хочу рисовать нашу Україну… Я її нарисую в трьох книгах: в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи поісторії прикметній, а вдругій – теперішній людський бит, а в третій – історія… в год буде виходити 10 картин».

Та не вдалося митцеві здійснити свій задум. У 1844 році вийшло лише 6 аркушів і на цьому виданння припинилося. Хоч товариство заохочення художників високо оцінило мистецькі якості «Живописної України», задум видання видався йому надто демократичним. Тому воно відмовилося взяти на себе поширення хоча б сотні примірників, як просив Тарас Григорович. Та навіть цих шести офортів досить, щоб належним чином оцінити глибинність задуму та широту тематичного діапазону циклу.

Варто спинитися на роботі «Судня рада». Цей офорт можна розглядати як зображення побутової сцени життя українських селян. На аркуші відтворено сільський сход, що має розв’язати суперечку між односельцями. Змістовий же підтекст глибший. У творі суд народний протиставляється панському судові.

Учитель. Шевченко чудово знав народний побут, звичаї, обряди. Можна без перебільшення сказати, що він засвоїв їх з молоком матері. Як творча особистість, він мав дар підносити ті чи інші сторони українського побуту до вершин поетичного осмислення і вселюдського значення.

Більшість композицій побутового жанру – графічні роботи. Що ж до олійного живопису. То найвідоміші картини Шевченка – це «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці».

Картину «Катерина» ми розглядали на уроці, коли вивчали однойменну поему. Тому ми зупинимося на картині «Селянська родина».

У Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві експонується невелике за розміром, але багатозначне за змістом полотно Тараса Григоровича «Селянська родина». Шевченко, як свідчить його геніальна поезія, чудово знав народний побут, звичаї, обряди. Можна без перебільшення сказати, що він засвоїв їх з молоком матері. Для свого часу Шевченко чудово знав народний побут. Але головне навіть не в цьому. Як творча особистість Шевченко володів даром підносити ті чи інші сторони українського побуту до вершин поетичного осмислення і вселюдського значення.

На картині «Селянська родина» бачимо шматочок подвір’я, стареньку, під солом’яною стріхою хату. Тут у затишку наприкінці довгого літнього дня зібралася селянська родина – молоді батьки, їх синочок, дід. Малюк, що цілий день був з дідусем, очевидно, бешкетуючи, а може, й ненароком, розбив горщика, який висів на тину і був неабиякою цінністю у селянській родині. Першим порухом батька було покарати хлопчика за вчинену шкоду. Але мати заступилася за сина, благаючи батька простити його. І той полагіднішав, заспокоївся, узяв люльку і, немов вибачаючись перед дружиною, прагне приласкати сина.

За цією маленькою драмою уважно стежить дворовий пес. Трохи далі, на розі хати, сидить і гріється у променях призахідного сонця сивий дідусь.

Отже, перед нами – типова сцена з побуту селян, знаменитий жанровий живопис, який посідає важливе місце в українському мистецтві ХІХ століття.

Убога хатина, віконця, затягнуті напівпрозорим міхуром. Неважко здогадатись, як живуть селяни: працюючи на пана з раннього ранку до смеркання, вони ледве животіють. Тим-то й розбитий горщик для них – сімейна драма. Безрадісне. Безпросвітне існування.

Шевченко написав картину «Селянська родина» 1843 року. Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, він приїхав на Україну. Де не був уже чотирнадцять років. Що ж побачив Тарас у милому серцю краї? Злидні, горе, страждання, стогін підневільного народу і водночас – райське життя розбещеного панства, поміщицька сваволя.

Свій біль за скривджений, підневільний народ і свою ненависть проти царя і його посіпак поет вилив у віршах і в гнівній сатиричній поемі «Сон». Ці почуття знайшли відображення і в його картині «Селянська родина».

У композиції полотна, у трактуванні образів відчувається відгомін традиційного сюжету давнього мистецтва «Свята родина», до якого часто зверталися і Шевченкові сучасники. У Петербурзі Шевченко вивчав класичне мистецтво, знав традиції світового живопису. Ідею «Святої родини», в якій прославлялася доброта і лагідність матері Ісуса Христа Марії, він символічно переносить на український ґрунт, і вона набуває загальнолюдського значення, утверджуючи гуманітарні ідеї, торжество добра в родинних стосунках.

Реалістична картина «Селянська родина» - одночасно і глибоко символічна. Тарас Шевченко передав у ній свою віру в людину, благоговіння перед матір’ю. як і в своїх поетичних творах, він оспівував материнство, найблагороднішу любов у світі – любов матері до дитини.

26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв нагородила Т. Шевченка срібною медаллю за картину «Циганка-ворожка».

Як бачимо, картина зображує сцену з народного життя. Це, очевидно, й стало причиною того, що Шевченкові жодного разу не присуджувалася срібна медаль І ступеня. Адже сюжети з повсякденного життя вважалися «низькими», не гідними «високого мистецтва». Без одержання ж срібної медалі І ступеня художник не мав права братися за виконання програми на золоту медаль. Тільки золота медаль давала право - і засоби - продовжити освіту за кордоном. Хіба міг Шевченко – автор «Кобзаря» - писати безнадійно далекі від реального життя картини?

Безперечно, найвідоміша нам Шевченкова картина – «Катерина» - єдина з картин, що збереглася з часів академічного періоду. Вона створена на тему однойменної поеми. Полотно придбав багатий поміщик Тарнавський, пізніше – його нащадки, а зараз вона зберігається в Чернігівському історичному музеї.

Учитель. 11 травня 1848 року Шевченко вирушив з експедицією капітана-лейтенанта Бутакова до Аральського моря. Його взяли художником. Понад 100 малюнків виконав Тарас Григорович під час експедиції – пейзажі, жанрові сцени з життя місцевого населення. Улітку 1851 року на півострові Мангишлак працювала геологічна експедиція під керівництвом гірничого інженера О. Антипова. За проханням польських політв’язнів, друзів Шевченка, його було включено до складу експедиції. Вона тривала більше трьох місяців. Збереглося 57 робіт Шевченка, створених у цей час.

Учитель. До кращих творів Т. Шевченка з життя і побуту казахського народу належить сепія – портрет «Казашка Катя». У цій невеличкій картині – і схиляння перед незнайомою красою, і безмірна повага до степового народу, і розуміння глибини його почуттів.

Малював Шевченко і на біблійні теми: картини з серії «Притча про блудного сина», «Видубецький монастир у Києві» та інші.

Вісім своїх картин, написаних на засланні, Т. Шевченко об’єднав однією серією – “Притча про блудного сина”. Замисел створити картини з’явився в Тараса Григоровича одночасно з написанням повісті “Художник”. У цей час він повідомляє Залеському: «Недавно мені спала думка представити в образах євангельську притчу про блудного сина”. Із 12 задуманих сатиричних малюнків Шевченко виконав лише 8: «Прогорав у карти», «В кабаку», «На цвинтарі», «В хліві», «Серед розбійників», «Покарання колодкою», «У в’язниці». Кожний малюнок гострий, сатиричний.

Пербуваючи в Полтаві у 1845 році Шевченко, ніби відчуваючи необхідність для духовного самоствердження народу, виконав акварельний малюнок «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві», а також намалював Хрестовоздвиженський монастир.

10 березня 1861 року згасла остання іскра вогню в серці геніальної людини.

Підсумок уроку

Життя Шевченка в образотворчому мистецтві не було марним.

Мистецька спадщина Шевченка тривалий час знаходилась у приватних колекціях і не була доступна широким масам. Люди, до яких потрапили роботи художника, часто не уявляли собі їхньої цінності.

Недооцінювання живопису Шевченка пояснюється ще й тим, що він писав не великі полотна (найбільша «Катерина»), а твори малих розмірів.

До того ж Шевченко був більше графіком, ніж живописцем, чого не розуміли критики, будучи переконаними, що обставини життя і поезія перешкодили Шевченкові стати великим живописцем.

Мистецька спадщина Шевченка зберігається у Державному музеї Т. Шевченка.

Проникливо й розумно дивиться на нащадків з автопортретів Т. Г. Шевченко, ніби й зараз він із нами, ніби й зараз з Україною.

Учитель. Значення живописної спадщини Т. Шевченка для розвитку образотворчого мистецтва дуже велике. Підтвердженням цього є особливо багато живописних, графічних, фотографічних і скульптурних робіт, що присвячені Т. Шевченку. Така хвилююча унікальна його біографія не могла не викликати захоплення митців усіх народів. Він заслужив повагу всесвітню не лише як геніальний поет, талановитий прозаїк, чудовий художник і гравер, а й усім поєднанням образу людини, творця, громадянина, апостола правди.

Сьогодні ми ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка.



  • Що нового дізналися на уроці?

  • Які враження справили на вас полотна Шевченка?

  • На вашу думку, Шевченко – справді визначний художник чи увага до його робіт пояснюється поетичним талантом Кобзаря?

Домашнє завдання

Написати твір-роздум «Що дало мені знайомство з Шевченком-художником».





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал